Постанова

від 21.06.2018 по справі 910/18176/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" червня 2018 р. Справа№ 910/18176/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Алданової С.О.

секретар судового засідання: Іванов О.О.

за участю представників:

позивача-1: ОСОБА_2;

позивача-2: ОСОБА_2;

відповідача: ОСОБА_3;

третьої особи-1: ОСОБА_2;

третьої особи-2: ОСОБА_2;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк

"ХРЕЩАТИК"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 05.04.2018

у справі №910/18176/17 (суддя Ярмак О.М.)

за позовом 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест-фонд-

Сервіс"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРЮГІНВЕСТ"

до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк

"ХРЕЩАТИК"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів: 1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфа Плюс"

2) ОСОБА_4

про визнання припиненими зобов'язань

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвест-фонд-Сервіс" (далі - позивач-1) та Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРЮГІНВЕСТ" (далі - позивач-2) звернулися до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "ХРЕЩАТИК" (далі - відповідач) про визнання зобов'язання за договором застави корпоративних прав №26-47/1-10/к від 28.12.2010, укладеним між сторонами, такими, що припинені у зв'язку з припиненням основного зобов'язання за кредитним договором №26-47/1-10 від 28.12.2010, а також зобов'язати відповідача вчинити дії щодо реєстрації припинення права застави за договором застави корпоративних прав №26-47/1-10к від 28.12.2010.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 (том справи - 1, аркуші справи - 79-80), до участі у справі як третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів було залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфа Плюс" (далі - третя особа-1) та ОСОБА_4 (далі - третя особа-2).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що кредитні правовідносини між сторонами припинились, а тому підлягають припиненню і зобов'язання за договором застави. Однак вказані обставини відповідачем не визнаються, у зв'язку з чим заставні корпоративні права позивачів та третьої особи-2 у статутному капіталі третьої особи-1, включені відповідачем у процедурі його ліквідації до ліквідаційної маси банку.

Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про необґрунтованість та непідтвердженість вимог позивача належними доказами, просив суд в позові відмовити повністю. Зокрема, відповідач звертав увагу суду на наступні обставини:

- з 06.06.2016 на підставі рішення Правління НБУ №46-рш від 02.06.2016 у відповідача було розпочато ліквідацію банку, порядок проведення якої передбачено розділом 8 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";

- відповідно до ст. 50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з дня початку процедури ліквідації банку Фонд гарантування вкладів фізичних осіб приступає до інвентаризації та оцінки майна банку з метою формування ліквідаційної маси банку;

- рішенням суду від 15.03.2017 у господарській справі №910/23824/16 не визнано припиненими зобов'язання за договором застави корпоративних прав №26-47/1-10к від 28.12.2010, тому у відповідача не було правових підстав реєструвати припиненими зобов'язання за вказаним правочином;

- припинення застави призведе до зменшення ліквідаційної маси банку, що є неможливим в силу Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";

- позивачами не наведено жодного доказу щодо порушеного чи оспорюваного права чи охоронюваних законом інтересів, зокрема, яким чином існування обтяження може порушувати ці права чи інтереси.

Третя особа-1 підтримала позов, зазначаючи про те, що зобов'язання третьої особи-1 перед відповідачем за договором застави корпоративних прав №26-47/1-10/к від 28.12.2010 є припиненими у зв'язку з припиненням основного зобов'язання за кредитним договором №26-47/1-10 від 28.12.2010. Відтак, оскільки грошові зобов'язання третьої особи-1 за кредитним договором виконані повністю, а тому застава корпоративних прав, яка включена до ліквідаційної маси відповідача на неправомірних підставах, що може свідчити про свідоме ухилення відповідача від реального виконання своїх обов'язків.

Третя особа-2 письмового відзиву на позов не надала, у зв'язку з чим справа розглядалася місцевим господарським судом за наявними у ній матеріалами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.04.2018 у справі №910/18176/17 позов задоволено повністю, а саме:

- визнано зобов'язання за договором застави корпоративних прав №26-47/1-10/к від 28.12.2010, укладеним між позивачами та відповідачем, такими, що припинені у зв'язку з припиненням основного зобов'язання за кредитним договором №26-47/1-10 від 28.12.2010;

- зобов'язано відповідача вчинити дії щодо реєстрації припинення права застави за договором застави корпоративних прав №26-47/1-10к від 28.12.2010;

- присуджено до стягнення з відповідача на користь позивачів по 3 200,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що оскільки позичальник за Кредитним договором не має невиконаних зобов'язань, забезпеченою заставою перед банком, та те, що застава має похідний характер від основного зобов'язання, а також те, що рішенням у справі №910/23824/16 встановлений факт припинення основного зобов'язання за Кредитним договором з 05.04.2016, а правовідносини застави є похідними від основного зобов'язання, тому зобов'язання за Договором застави є також припиненими з 05.04.2016.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2018 у справі №910/18176/17 та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття невірного по суті заявлених вимог рішення. Загалом доводи апеляційної скарги ідентичні тим, які наводилися відповідачем під час розгляду справи місцевим господарським судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.05.2018 для розгляду апеляційної скарги відповідача було сформовано колегію суддів Київського апеляційного господарського суду у наступному складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Алданова С.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2018 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача та роз'яснено позивачам та третім особам право подати відзиви на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2018 апеляційну скаргу було призначено до розгляду в судовому засіданні на 21.06.2018.

13.06.2018 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача-1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначав про необґрунтованість та безпідставність апеляційної скарги, оскільки відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні 21.06.2018 представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2018 у справі №910/18176/17 скасувати та постановити нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

В судовому засіданні 21.06.2018 представник позивачів та третіх осіб заперечував проти апеляційної скарги з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було ухвалено з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 21.06.2018 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, дослідивши надані до матеріалів справи докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила наступне.

28.12.2010 між відповідачем, як банком, третьою особою-1, як позичальником, було укладено кредитний договір №26/47/1-10 (далі - Кредитний договір) (том справи - 1, аркуші справи - 11-13).

За умовами Кредитного договору (п.п.1.1, 1.3) банк надає позичальнику в порядку, передбаченому цим договором, кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в сумі 26 697 000,00 грн. з терміном повернення кредиту 22.12.2011. Кредит надається позичальнику для поповнення обігових коштів та здійснення статутної діяльності підприємства.

В забезпечення виконання позичальником зобов'язань за Кредитним договором, між позичальником та банком був укладений договір іпотеки №26-47/1-10, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лосєвим В.В., зареєстрований в реєстрі за №5859, відповідно до якого іпотекодавець передав в іпотеку належну йому на праві власності земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_1, площею 123,5210 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, з цільовим призначенням - для житлової та громадської забудови, земель транспорту, рекреаційного призначення.

28.10.2010 між відповідачем, як банком, третьою особою-2, як заставодавцем-1, позивачем-1, як заставодавцем-2, та позивачем-2, як заставодавцем-3 було укладено договір застави корпоративних прав №26-47/1-10/к (далі - Договір застави) (том справи - 1, аркуші справи - 25-26).

За умовами Договору застави (п.п.1.1, 1.3) заставодавці з метою забезпечення виконання третьою особою-1 (далі - боржник) зобов'язань, які випливають з Кредитного договору №26-47/1-10 від 28.12.2010 (далі - Кредитний договір), за умовами якого боржник зобов'язаний повернути заставодержателю в термін до 22.12.2011 включно кредитні кошти в сумі 26 697 000,00 грн., сплатити відсотки за користування кредитними коштами з розрахунку 23,5% річних, а у разі несвоєчасного повернення кредиту, повернути прострочену суму кредиту з урахуванням індексу інфляції, а також комісії, можливі штрафні санкції відповідно до умов Кредитного договору (далі - основне зобов'язання) та цього договору, надають в заставу заставодержателю корпоративні права (далі - заставлені корпоративні права та/або корпоративні права, та/або предмет застави) в статутному фонді боржника. Згідно зі Статутом боржника (з урахуванням усіх змін та доповнень), частки заставодавців в його статутному фонді складають: заставодавець-1 - 44% статутного капіталу, що становить 2 156 000 грн.; заставодавець-2 - 45% статутного капіталу, що становить 2 205 000 грн.; заставодавець-3 - 11% статутного капіталу, що становить 539 000 грн.

Заставодержатель набуває права звернення стягнення на заставлені корпоративні права, якщо в момент настання строку виконання будь-якого зобов'язання, забезпеченого цією заставою, воно не буде виконано повністю, а також в інших випадках, передбачених законодавством та/або цим договором (п.5.1 Договору застави).

В п.6.1 Договору застави передбачено, що останній набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до повного виконання боржником основного зобов'язання за Кредитним договором.

Протягом 2011-2015 років до Договору застави було укладено низку додаткових договорів (том справи - 1, аркуші справи - 27-34), в яких коригувався зміст п.1.1 Договору застави щодо визначення предмету договору.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що правовідносини за Кредитним договором припинились з 05.04.2016, оскільки боржник погасив кредитну заборгованість, внаслідок чого є припиненими і зобов'язання за Договором застави. Відповідні обставини встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 15.03.2017 у справі №910/23824/16. Однак, не дивлячись на це, відповідач у процедурі його ліквідації включив до ліквідаційної маси заставні корпоративні права позивачів та третьої особи-2 у статутному капіталі третьої особи-1, що й зумовило звернення позивачів за захистом своїх прав до суду.

З урахуванням вищенаведеного, позивачі просили суд визнати зобов'язання за Договором застави такими, що припинені у зв'язку з припиненням основного зобов'язання за Кредитним договором, а також зобов'язати відповідача вчинити дії щодо реєстрації припинення права застави за Договором застави.

Місцевий господарський суд позов задовольнив повністю, визнавши вимоги позивачів нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають як вимогам законодавства, так і фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ст. 1054 Цивільного кодексу України ).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ст. 1049 Цивільного кодексу України ).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як уже зазначалося вище, предметом розгляду у даній справі є вимоги позивачів про визнання припиненими зобов'язань за Договором застави у зв'язку з припиненням основного зобов'язання за Кредитним договором, а також про зобов'язання відповідача вчинити дії щодо реєстрації припинення права застави за Договором застави.

Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, загальні підстави припинення зобов'язань визначено у ст. 598 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно з нормами ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В ст. ст. 1, 3, 4, 28 Закону України Про заставу визначено, що заставою є спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання. Предметом застави можуть бути майно та майнові права. Предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення. Предметом застави може бути майно, яке стане власністю заставодавця після укладення договору застави, в тому числі продукція, плоди та інші прибутки (майбутній урожай, приплід худоби тощо), якщо це передбачено договором. Застава припиняється, зокрема, з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання.

В ст. 593 Цивільного кодексу України передбачено, що право застави припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою.

В процесі судового розгляду було встановлено, що на розгляді Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/23824/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА ПЛЮС" до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ХРЕЩАТИК" про визнання припиненими зобов'язань за кредитним договором №26-47/1-10 від 28.12.2010 та за договором іпотеки №26-47/1-10 від 28.12.2010.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2017 у справі №910/23824/16, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2017 та Вищого господарського суду України від 06.09.2017 (том справи - 1, аркуші справи - 14-24) позов було задоволено повністю, а саме:

- визнано зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА ПЛЮС" за Кредитним договором №26-47/1-10 від 28.12.2010, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА ПЛЮС" та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "ХРЕЩАТИК" припиненими з 05.04.2016;

- визнано зобов'язання за Договором іпотеки №26-47/1-10 від 28.12.2010, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА ПЛЮС" та Публічним акціонерним товариством " Комерційний банк "ХРЕЩАТИК" та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лосевим В.В., зареєстрований в реєстрі за №5859, такими, що припинені, у зв'язку з припиненням основного зобов'язання за Кредитним договором №26-47/1-10 від 28.12.2010.

Задовольняючи позов у справі №910/23824/16, суд врахував те, що правовідносини між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа Плюс" та Публічним акціонерним товариством " Комерційний банк "Хрещатик" за кредитним договором №26-47/1-10 від 28.12.2010 є припиненими з дати перерахування грошових коштів в погашення кредиту та відсотків за ним, тобто з 05.04.2016 і з цієї ж дати є також припиненими зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Плюс" перед Публічним акціонерним товариством " Комерційний банк "Хрещатик" за договором іпотеки №26-47/1-10 від 28.12.2010.

В ст. 75 Господарського процесуального кодексу України предбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Тобто, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

З наведеного випливає, що обставини, встановлені судовим рішенням у справі №910/23824/16 носять преюдиційний характер, а відтак не підлягають повторному доведенню під час вирішення спору у справі №910/18176/17.

Надані учасниками провадження у даній справі пояснення та докази свідчать про те, що позичальник (третя особа-1) за Кредитним договором не має невиконаних зобов'язань, забезпеченою заставою перед банком (відповідачем), при цьому застава має похідний характер від основного зобов'язання. Факт припинення основного зобов'язання за Кредитним договором з 05.04.2016 встановлений судовим рішенням у справі №910/23824/16.

Таким чином, зобов'язання за Договором застави, укладеним між позивачами та відповідачем, є також припиненими з 05.04.2016 у зв'язку з припиненням зобов'язань за Кредитним договором (основним зобов'язанням).

Належних та допустимих доказів, які б свідчили про протилежне ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано, а тому вимога позивачів про визнання зобов'язань за Договором застави такими, що припинені у зв'язку з припиненням основного зобов'язання за Кредитним договором, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відносно позовної вимоги про зобов'язання відповідача вчинити дії щодо реєстрації припинення права застави за Договором застави, судом було встановлено наступне.

Відповідно до положень ст. 593 Цивільного кодексу України у разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносять відповідні дані.

Згідно зі ст. ст. 321, 391 Цивільного кодексу України ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, враховуючи, що зобов'язання позичальника (третьої особи-1) перед банком (відповідачем) за Кредитним договором відсутні, внаслідок чого є припиненою і застава, яка має похідний характер від основного зобов'язання, правові підстави для обтяження предметів застави, які належать позивачам за Договором застави відсутні. Водночас в матеріалах справи відсутні докази припинення обтяження за Договором застави та/або вилучення записів з Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна визначається Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", в ст. 4 якого зазначено про те, що обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов'язує виникнення прав і обов'язків щодо рухомого майна.

Згідно зі ст. 44 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" після припинення обтяження обтяжувач самостійно або на письмову вимогу боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, протягом п'яти днів зобов'язаний подати держателю або реєстратору Державного реєстру заяву про припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру. У разі невиконання цього обов'язку обтяжувач несе відповідальність за відшкодування завданих збитків.

В ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Оскільки в процесі судового розгляду було встановлено відсутність правових підстав для обтяження предметів застави за укладеним між сторонами та третіми особами у даній справі Договором застави, вимога позивачів про зобов'язання відповідача вчинити дії щодо реєстрації припинення права застави за вказаним правочином є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Колегією суддів враховано посилання відповідача у відзиві на позов та в апеляційній скарзі на те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2017 у справі №910/23824/16 не визнано припиненими спірні правовідносини за Договором застави, у зв'язку з чим у відповідача були відсутні правові підстави для визнання зобов'язань припиненими, а відтак заставні корпоративні права позивачів та третьої особи-2 у статутному капіталі третьої особи-1 правомірно включені відповідачем у процедурі його ліквідації до ліквідаційної маси банку. Однак, як уже зазначалося вище, застава є похідною від основного зобов'язання (в даному випадку - зобов'язань за Кредитним договором), а тому у зв'язку з припиненням основного зобов'язання, припиненим є і зобов'язання щодо забезпечення його виконання. Окрім того, безпосередньо в п.6.1 Договору застави за погодженням сторін цього правочину передбачено, що останній діє до повного виконання боржником основного зобов'язання за Кредитним договором.

Відносно доводів відповідача про те, що вимоги позивачів суперечать положенням Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", судом було з'ясовано наступне.

Постановою Правління Національного банку України №234 від 05.04.2016 відповідача було віднесено до категорії неплатоспроможних банків (том справи - 1, аркуш справи - 115).

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №463 від 05.04.2016 Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ КБ ХРЕЩАТИК та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку було вирішено зокрема розпочати процедуру виведення відповідача з ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 05.04.2016 по 04.05.2016 (том справи - 1, аркуш справи - 116).

Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 02.06.2016 було відкликано банківську ліцензію та вирішено розпочати ліквідацію відповідача.

03.06.2016 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення №913 Про початок процедури ліквідації ПАТ КБ ХРЕЩАТИК та делегування повноважень ліквідатора банку (том справи - 1, аркуш справи - 113), згідно з яким розпочато процедуру ліквідації відповідача з 06.06.2016 по 05.06.2018 включно.

В обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач посилався на те, що Фондом гарантування вкладів фізичних осіб затверджено ліквідаційну масу відповідача, до складу якої останнім включено заставні корпоративні права позивачів та третьої особи-2, а зменшення ліквідаційної маси є неможливим в силу Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Проте, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що посилання відповідача на неможливість зменшення ліквідаційної маси нівелює законні підстави припинення зобов'язань сторін шляхом виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком, наслідком чого є припинення договорів, якими забезпечувалось таке зобов'язання і зняття обтяження предметів застави.

Окрім того, норми ст. 50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не містять заборони внесення Фондом змін до переліку ліквідаційної маси неплатоспроможного банку.

Відповідно до ст. ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Надані до матеріалів справи докази та пояснення свідчать про обґрунтованість та доведеність вимог позивача, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи та не спростовують висновків місцевого господарського суду, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 13, 14, 73, 74, 76, 269, 275, 276, 281, 282, 287, 288 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ХРЕЩАТИК" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2018 у справі №910/18176/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2018 у справі №910/18176/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/18176/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

С.О. Алданова

Повний текст постанови складено 26.06.2018