Постанова

від 19.06.2018 по справі 914/2140/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" червня 2018 р. Справа№ 914/2140/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Руденко М.А.

при секретарі: Петрик М.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Борецький В.З. - представник за довіреністю від 20.10.2017 р.;

від відповідача: Коверза О.О. - представник за довіреністю від 15.05.2018 р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного геофізичного підприємства "Укргеофізика"

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 року

у справі № 914/2140/17 (суддя Котков О. В., повне рішення складено 15.03.2018 р.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Консорціум "Агентство економічної безпеки"

до Державного геофізичного підприємства "Укргеофізика" в особі його Відокремленого Підрозділу Західно-Українська геофізична розвідувальна експедиція

про стягнення грошових коштів

В С Т А Н О В И В:

18 жовтня 2017 року до канцелярії Господарського суду Львівської області від Товариства з обмеженою відповідальністю "Консорціум "Агентство економічної безпеки" надійшла позовна заява до Державного геофізичного підприємства "Укргеофізика" в особі його Відокремленого Підрозділу Західно-Українська геофізична розвідувальна експедиція про стягнення грошових коштів в сумі 72 987,03 грн. з них: основного боргу - 63 939,58 грн., в порядку ст. 231 Господарського кодексу України: пені - 4 128,99 грн. і штраф 7% - 4 475,76 грн. та в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України: 3% річних - 339,43 грн. та втрат від інфляції - 103,27 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.12.2017 року матеріали справи № 914/2140/17 передано до Господарського суду міста Києва за встановленою підсудністю.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 р. позов задоволено частково, стягнуто з Державного геофізичного підприємства "Укргеофізика" в особі його Відокремленого Підрозділу Західно-Українська геофізична розвідувальна експедиція на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Консорціум "Агентство економічної безпеки" грошові кошти: основного боргу - 63 939,58 грн., 3% річних - 171,53 грн., втрат від інфляції - 103,27 грн. та судового збору - 1 407,68 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 року у справі № 914/2140/17 скасувати повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що в силу відсутності Загальної інструкції співробітника охорони , Інструкції охоронникам по несенню чергування на об'єкті , Акту обстеження, розрахунку вартості послуг, дислокації, що є невід'ємними складовими договору, все це свідчить про недійсність договору в цілому, а отже і безпідставність будь-яких вимог. Також апелянт зазначав, що 20.06.2017 р. було укладено договір про припиненні дії договору надання охоронних послуг, відповідно до п. 2 якого з моменту припинення дії договору надання охоронних послуг зобов'язання сторін, що виникли з цього договору припиняються.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Державного геофізичного підприємства "Укргеофізика" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 р. у справі № 914/2140/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М. А. - головуюча суддя; судді - Руденко М. А., Пономаренко Є. Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2018 р. відкрито апеляційне провадження у справі № 914/2140/17, призначено справу до розгляду на 22.05.2018 року.

21.05.2018 р. через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 р. - без змін.

Позивач, заперечуючи проти апеляційної скарги, вказав, що судом першої інстанції вірно прийнято до уваги обставини надання виконавцем замовнику послуг за договором згідно акту № 200 за період з 01.06.2017 р. по 28.06.2017 р. Також позивач вказав, що підписання додаткового договору про припинення договору охоронних послуг не звільняє відповідача від виконання зобов'язань по оплаті наданих послуг.

У судовому засіданні 22.05.2018 р. було оголошено перерву до 19.06.2018 р.

Представник відповідача у судовому засіданні 19.06.2018 р. апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати.

Представник позивача у судовому засіданні 19.06.2018 р. заперечив проти апеляційної скарги, просив її відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01.04.2017 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Консорціум "Агентство економічної безпеки" (Виконавець) та Державним геофізичним підприємством "Укргеофізика" в особі його Відокремленого Підрозділу Західно-Українська геофізична розвідувальна експедиція (Замовник) було укладено договір надання охоронних послуг № 35-ІІ/17 (Договір) згідно умов п. 1.1. якого договір укладено відповідно до результатів публічних закупівель за процедурою відкритих торгів відповідно до вимог Закону України "Про публічні закупівлі", переможцем якого за Лотом № 1 (Лот № 1 - послуги з охорони бази експедиції за адресою м. Львів, вул. Д. Апостола, 9а), Лотом № 2 (Лот № 2 - послуги з охорони бази РД 57 за адресою Львівська область, м. Самбір, вул. Клинівка, 23а), Лотом № 3 (Лот № 3 - послуги з охорони бази ГП 60 за адресою Львівська область, м. Рудки, вул. Зелена, 49) визнано Виконавця.

Відповідно до п. 2.1. договору в порядку та на умовах, визначених договором, виконавець зобов'язується надавати послуги, пов'язані з особистою безпекою (ДК 021:2015 код 7971 - охоронні послуги), а саме: згідно технічним, якісним та кількісним характеристикам предмета закупівлі (послуги), а Замовник зобов'язується в свою чергу прийняти та оплатити надані послуги.

Пунктом 4.2. договору сторони визначили термін надання послуг - з 01 квітня 2017 року по 31 грудня 2017 року.

Відповідно до п. 5.1. договору загальна вартість цього договору становить 450 856,00 грн.

Згідно з п. 6.1. договору розрахунки за цим договором здійснюються щомісячно протягом 20 робочих днів з моменту підписання актів приймання-передачі наданих послуг. Оплата здійснюється у безготівковому порядку шляхом перерахування замовником грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця, зазначений у реквізитах договору.

Відповідно до п. 6.2. договору послуги за цим договором вважаються наданими після підписання акту приймання-передачі наданих послуг. Після надання виконавцем акту замовник протягом 5 днів підписує акт або направляє виконавцю мотивовану відмову від підписання. Якщо протягом вказаного терміну акти не будуть підписані чи виконавцем не буде одержано мотивованої відмови, то акти вважаються підписаними, а дані послуги надані належним чином і у повному обсязі без будь-яких зауважень та претензій із сторони замовника. Правові наслідки такого факту прирівнюються до правових наслідків підписання актів.

Пунктом 13.1. договору передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2017 року.

20 червня 2017 р. між сторонами було підписано договір № 04/06/КА-17 про припинення дії договору надання охоронних послуг № 35-ІІ/17, відповідно до умов якого сторони дійшли згоди припинити дію договору надання охоронних послуг № 35-ІІ/17 від 01.04.2017 р. з 29.06.2017 р. З моменту припинення дії договору надання охоронних послуг № 35-ІІ/17 від 01.04.2017 р., зобов'язання сторін, що виникли з цього договору припиняються.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору позивач надав відповідачу послуги з охорони об'єкту предмета договору за період з 01.04.2017 р. по 28.06.2017 р., що підтверджується актами наданих послуг № 135 від 30.04.2017 р. на суму 49 184,29 грн., № 165 від 31.05.2017 р. на суму 50 823,77 грн. та № 200 від 29.06.2017 р. на суму 45 905,34 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було частково оплачені отримані послуги на суму 81 973,82 грн., у зв'язку з чим позивач звернувся до господарського суду з позовними вимогами до відповідача про стягнення з останнього 63 939,58 грн. заборгованості за надані послуги та відповідно до абзацу 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України: пеню - 4 128,99 грн. і штраф 7% - 4 475,76 грн. і в порядку ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України: 3% річних - 339,43 грн. та втрати від інфляції - 103,27 грн.

Згідно з п. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Кодексу.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, за своєю правовою природою укладений між сторонами договір № 35-ІІ/17 від 01.04.2017 р. є договором надання послуг.

Згідно ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Апелянт, заперечуючи проти позовних вимог, зазначає, що в силу обставин відсутності "Загальної інструкції співробітника охорони", "Інструкції охоронникам по несенню чергування на об'єкті"(п. 2.6), Акту обстеження (п.2.7.), Розрахунок вартості Послуг (Додаток 1)(п. 5.1.), Дислокація (п. 7.4.), що є невід'ємними складовими Договору, все це свідчить про недійсність договору в цілому, а отже і безпідставність будь-яких вимог.

Однак, колегія суддів не погоджується з таким твердженням апелянта з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 2 та 3 ст. 180 ГК України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Судом встановлено, що при укладені договору № 35-ІІ/17 від 01.04.2017 р. сторони узгодили всі істотні умови, а саме, предмет договору, його характеристики, об'єм та термін надання послуг, ціну та строк дії договору.

Також колегією суддів береться до уваги те, що сторони уклали вищенаведений договір відповідно до результатів публічних закупівель за процедурою відкритих торгів відповідно до вимог Закону України Про публічні закупівлі .

Судом також встановлено, що при укладанні договору сторонами було дотримано норми чинного законодавства, а саме:

- зміст правочину не суперечить законодавству, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;

- волевиявлення сторін було вільним і відповідало їх внутрішній волі;

- договір укладений у письмовій формі, підписаний уповноваженими особами та завірений печатками, у відповідності до законодавства;

- договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, листом вих. № 17 від 12 травня 2017 року позивач направив відповідачу "Розрахунок вартості послуг охорони", як Додаток № 1 до Договору. З вказаного розрахунку вбачається, що вартість послуг охорони становить: за квітень 49 184,29 грн., за травень 50 823,77 грн. і за червень 49 184,29 грн.

Частиною 1 ст. 903 ЦК України передбачено обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається з п. 6.1.. договору, розрахунки за цим договором здійснюються щомісячно протягом 20 робочих днів з моменту підписання актів приймання-передачі наданих послуг.

З матеріалів справи вбачається, що в підтвердження надання Виконавцем послуг за Договором та отримання їх Замовником у період з 01.04.2017 р. по 28.06.2017 р. складено Акти надання послуг №№: 135 від 30.04.2017р. (49 184,29 грн.), 165 від 31.05.2017р. (50 823,77 грн.) та 200 від 29.06.2017р. (45 905,34 грн.), всього на загальну суму 145 913,40 грн.

Акт надання послуг 135 від 03.04.2017 р. на суму 49 184,29 грн. був підписаний представниками сторін, в той же час як акти № 165 від 31.05.2017 р. та № 200 від 29.06.2017 р. були направлені позивачем листами № 10 та № 06/07 для підписання замовником, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та фіскальним чеком, і отримані відповідачем 13.06.2017р. та 12.07.2017р. відповідно, що підтверджується вхідною відміткою про отримання за № 59 на листі № 10, а також даними з відстеження поштової кореспонденції з "Укрпошти".

Пунктом 6.2. договору сторони передбачили, що послуги за цим договором вважаються наданими після підписання акту приймання-передачі наданих послуг. Після надання виконавцем акту замовник протягом 5 днів підписує акт або направляє виконавцю мотивовану відмову від підписання. Якщо протягом вказаного терміну акти не будуть підписані чи виконавцем не буде одержано мотивованої відмови, то акти вважаються підписаними, а дані послуги надані належним чином і у повному обсязі без будь-яких зауважень та претензій із сторони замовника. Правові наслідки такого факту прирівнюються до правових наслідків підписання актів.

Таким чином, оскільки відповідачем протягом 5 днів не направив позивачу мотивовану відмову від підписання актів виконаних робіт № 165 від 31.05.2017 р. та № 200 від 29.06.2017 р. чи зауважень до проведених робіт по вказаним актам, а тому вони відповідно до п. 6.2. договору вважаються підписаними, правовим наслідком чого є настання тих обставин, що відповідні акти вважаються погодженими, а охоронні послуги - наданими належним чином, а відтак, підлягають оплаті.

Як передбачено ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Посилання апелянта на те, що відповідно до умов договору про припинення договору надання охоронних послуг зобов'язання сторін припинились, оскільки було проголошено відсутність будь-яких взаємних зобов'язань чи претензій, є безпідставними з огляду на наступне.

Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК). Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

За загальним правилом зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (стаття 598 ЦК, стаття 202 Господарського кодексу України). Перелік цих підстав наведено у статтях 599 - 601, 604 - 609 ЦК.

Системний аналіз зазначених норм дає змогу дійти висновку, що закон не передбачає такої підстави для припинення зобов'язання, яке лишилося невиконаним, як припинення дії договору.

Отже, сам факт припинення дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов'язку.

Зазначена правова позиція узгоджується, зокрема, за правовою позицією Верховного суду України, викладеною в постанові від 21 грудня 2016 року у справі № 905/2187/13.

Крім того, відповідно до ст. 631 ЦК України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Враховуючи викладене, з огляду на прийняття та погодження сторонами "Розрахунку вартості послуг охорони" до Договору, що підтверджується діями як щодо надання розрахунку послуг Виконавцю з боку Замовника, так і частковою оплатою таких послуг останнім, приймаючи до уваги те, що строк виконання грошового зобов'язання за Договором по оплаті актів за квітень, травень та червень 2017 року настав, зважаючи на те, що доказів повної оплати послуг по Договору станом на березень 2018 року до суду не представлено, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог позивача про стягнення з відповідача боргу за Договором по оплаті послуг в розмірі 63 939,58 грн.

Стосовно позовних вимог про стягнення 4 128,99 грн. пені та 4 475,76 грн. 7 % штрафу на підставі статті 231 ГК України колегія суддів зазначає наступне.

Статтями 193, 199 ГК України, частиною 1 статті 216 ЦК України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.

Заходами відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій передбачено частиною 1 статті 216 та частиною 1 статті 546 ЦК України.

Згідно зі статтями 230, 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 ст. 547 ЦК України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Таким чином, застосування до відповідача такої міри відповідальності як нарахування та стягнення пені можливе лише за умови погодження його сторонами у вчиненому правочині.

Умовами спірного правочину не передбачено відповідальності відповідача у вигляді нарахування та стягнення пені і штрафу за невиконання обов'язку з оплати виконаних послуг.

Проте, п. 9.1. договору визначено, що за невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність відповідно до ст. 231 ГК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Таким чином, штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Як встановлено колегією суддів, позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем свого зобов'язання саме з оплати послуг за договором згідно Актів надання послуг №№: 135 від 30.04.2017р., 165 від 31.05.2017р. та 200 від 29.06.2017р.

Грошовим зобов'язанням є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Тобто, у даному випадку штрафні санкції позивачем нараховані саме за порушення грошового зобов'язання, внаслідок чого виключається можливість визначення розміру штрафу та пені на підставі абзацу 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення пені - 4 128,99 грн. і штрафу 7% - 4 475,76 грн. згідно ст. 231 Господарського кодексу України задоволенню не підлягають.

Стосовно позивних вимог в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, то колегія суддів вважає за можливе зазначити про наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Колегія суддів, перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, погоджується з висновком суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 % річних у сумі 171,53 грн. та збитки від інфляції у сумі 103,27 грн.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 06.03.2018 року у справі № 914/2140/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Державного геофізичного підприємства "Укргеофізика" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 року у справі № 914/2140/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 року у справі № 914/2140/17 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 914/2140/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 25.06.2018 р.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Руденко