Постанова

від 21.06.2018 по справі 909/108/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" червня 2018 р. Справа № 909/108/18

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Матущака О.І.

суддів Бойко С.М.

Якімець Г.Г.

за участю секретаря судового засідання: Черватюк С.О.

за участю представників сторін від:

позивача: Семків М.Н. - адвокат, ордер ІФ №000697 від 20.03.2018 р.

відповідача: Іванців М.В. - адвокат, довіреність б/н від 24.01.2018 р.

розглянувши апеляційну скаргу підприємства споживчої кооперації "Ринок" Надвірнянського районного споживчого товариства, м. Надвірна б/н від 20.04.2018 р.

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.04.2018р.

у справі №909/108/18

за позовом фізичної особи-підприємця Іванюк Володимира Михайловича, м. Надвірна

до відповідача підприємства споживчої кооперації "Ринок" Надвірнянського районного споживчого товариства, м. Надвірна

про стягнення заборгованості в сумі 11 260,00 грн.

ВСТАНОВИВ :

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 03.04.2018р. у справі №908/108/18 (суддя Шкіндер П.А.) позов задоволено. Стягнуто з підприємства споживчої кооперації Ринок Надвірнянського районного споживчого товариства на користь фізичної особи - підприємця Іванюк Володимира Михайловича 11260,00грн. заборгованості та 1600грн. судового збору.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач свої зобов'язання щодо повернення позики в розмірі 11 260,00 грн. згідно договору від 30.04.2015р. не виконав, у зв'язку з чим у підприємства споживчої кооперації "Ринок" Надвірнянського районного споживчого товариства утворилася заборгованість, доказів погашення якої суду не подано.

Відповідачем подано апеляційну скаргу б/н від 20.04.2018 р., в якій просить скасувати рішення господарського суду Івано-Франківської області від 03.04.2018р. повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не дослідив той факт, що квитанція до прибуткового касового ордера № 1048 від 30.04.2015р. є підробленою і не взяв до уваги того, що укладений між сторонами договір не є договором про надання поворотної фінансової допомоги.

Водночас апелянтом до апеляційної скарги долучено копію касової книги № 3 (сторінка 15) від 20.03.2015р., копію касової книги № 4 (сторінка 10) від 15.06.2015р. та копію квитанції до прибуткового касового ордеру № 1048 від 15.06.2015р., які на його думку, є достатніми доказами підроблення вказаної вище квитанції до прибуткового касового ордеру.

Колегія суддів не бере дані докази до уваги, оскільки в силу ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Як вбачається з матеріалів, копія ухвали про відкриття провадження у справі від 14.02.2018р. була отримана відповідачем 16.02.2018 р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення №7601843663582; уповноважений представник відповідача (апелянта) Петришин С.Р. був присутній у судовому засіданні господарського суду Івано-Франківської області 03.04.2018р. та мав можливість надати суду докази в обґрунтування позиції відповідача. Проте, долучені до апеляційної скарги документи не були подані до суду першої інстанції, а апелянт (відповідач) не надав апеляційному суду доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти доводів апеляційної скарги, вважає їх безпідставними та просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 03.04.2018р. Крім цього, позивач просить відмовити в прийнятті нових письмових доказів долучених до апеляційної скарги.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача у судовому засіданні, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним господарським судом, 30.04.2015р. між ФОП Іванюк В.М. та підприємством споживчої кооперації ринок Надвірнянського районного споживчого товариства Ринок Івано-Франківської облспоживспілки було укладено договір, відповідно до умов якого дирекція ринку замовляє проектно-ескізні пропозиції і кошторис на влаштування малої архітектурної споруди (об'єкту торгівлі) у приміщенні критого ринку з металопластикового профелю, а підприємець Іванюк В.М. зобов'язується надати фінансову допомогу на зворотній основі, для оплати за проектно-ескізні пропозиції, кошторис, вартість металопластикового профелю та його монтаж по місцю установки.

Умовами договору також передбачено, що повернення фінансування виконаних робіт бухгалтерією ринку буде повернуто при наявності коштів.

Даний договір складено у двох примірниках та додатку з розрахунком на повернення відшкодування витраченої суми.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивачем перераховано відповідачу кошти в розмірі 11260,00грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового ордеру №1048 від 30.04.2015р.

При цьому судом з'ясовано, що на виконання умов договору відповідачем в КП Архітектурно-планувальне бюро Надвірнянської районної ради було замовлено кошторис з розрахунком договірної ціни №1546 щодо встановлення малих архітектурних споруд в приміщенні критого ринку РайСТ м. Надвірна (а.с. 13-14), а також складено розрахунок поточної вартості матеріалів, виробів та конструкцій № 1546 (а.с. 15).

30.06.2015р. між позивачем та відповідачем складено акт №1546 приймання виконаних підрядних робіт (а.с. 16-17), а саме малої архітектурної форми вартістю на суму 11 260,00 грн., яку в подальшому було передано в оренду позивачу, а зазначена у ньому ціна відповідає тому розміру, який зазначений у вказаній вище квитанції до прибуткового касового ордеру №1018 від 30.04.2015 р.

Умовами укладеного між сторонами договору строк повернення фінансової допомоги не визначений. Проте, 01.02.2017р. позивач скерував відповідачу вимогу про повернення зворотної фінансової допомоги від 31.01.2017р., яку останнім отримано 02.02.2017р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, фіскальним чеком та описом вкладення до цінного листа (а.с. 19, 20). Відповідач відповіді на зазначену вимогу не надав.

Враховуючи те, що відповідач грошові кошти не повернув, позивач звернувся до господарського суду Івано-Франківської області із позовом про стягнення з підприємства споживчої кооперації "Ринок" Надвірнянського районного споживчого товариства заборгованості в сумі 11 260,00 грн.

При прийнятті постанови суд апеляційної інстанції виходив з такого.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Водночас, ст.174 ГК України визначає, що однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Спростовуючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що між сторонами у справі виникло цивільно-правове зобов'язання з позики на підставі укладеного договору в силу п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч. 2. ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 30.04.2015р. сторонами був укладений договір про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого підприємець Іванюк В.М. зобов'язувався надати фінансову допомогу на зворотній основі, яку відповідач зобов'язувався повернути при наявності коштів.

За своєю правовою суттю укладений сторонами договір від 30.04.2015р. є договором позики.

Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, позивачем виконано свій обов'язок за договором та надано відповідачу 11260,00 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового ордеру №1048 від 30.04.2015року.

Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу вимог ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч.ч.1,7 ст. 193 ГК України.

Таким чином, з огляду на викладене та з врахуванням документальних доказів у справі, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що відповідач не виконав умови укладеного з позивачем договору щодо повернення грошових коштів, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 11 260,00 грн. є правомірною і підлягає задоволенню.

Відтак, враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог та зазначає, що скаржником у справі не доведено обставини на які він покликається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду, а тому оспорюване рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга ? без задоволення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного вище, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про відсутність підстав відшкодування витрат відповідачу за сплату судового збору внаслідок подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281, 282, 283, 284 ГПК України,

Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 03.04.2018р. у справі №909/108/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції в порядку та строки, визначені ст.ст. 288, 289, 291 ГПК України.

Справу повернути до місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 25.06.2018 р.

Головуючий суддя О.І. Матущак

Судді С.М. Бойко

Г.Г. Якімець