Постанова

від 24.05.2018 по справі 804/8314/16

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

24 травня 2018 рокусправа № 804/8314/16

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя: Чабаненко С.В.

судді: Чумак С.Ю. Юрко І.В.

за участю секретаря судового засідання: Федосєєвої Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2017 р. по справі за позовом Українсько-російського акціонерного товариства закритого типу з іноземними інвестиціями "Системи реального часу - Україна" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Українсько-російське акціонерне товариство закритого типу з іноземними інвестиціями "Системи реального часу - Україна" звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення №0000421402 від 14.07.2016р. про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 69309,00 грн., в тому числі основного платежу в сумі 46206,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 23103,00 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2017 року адміністративний позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Бабушкінському районі м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №0000421402 від 14.07.2016р. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій останні просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача за довіреністю (ОСОБА_1М.) заперечив проти доводів апеляційної скарги, представник відповідача за довіреністю (ОСОБА_2В.) підтримала доводи апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено письмовими доказами, наявним в матеріалах справи, в період з 13.06.2016р. по 17.06.2016р. податковою інспекцією на підставі направлень від 13.06.2016 року № 710, 711, наказу ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 10.06.2016 року № 745, посадовими особами податкової інспекції була проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Брокер Хаус у період з 01.01.2016 року по 31.01.2016 року.

За результатами перевірки складено акт №1988/04-62-14-02/39826331 від 29.06.2016р., відповідно до висновків якого встановлено порушення позивачем п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200, п.201.1, п.201.4, п.201.7 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 46206 грн., у тому числі за лютий 2016р. у вказаній сумі (а.с.14-27, т. 1).

На підставі акту контролюючим органом 14.07.2016 року прийнято податкове повідомлення-рішення форми Р №0000421402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 69309,00 грн., в т.ч. за податковим зобов'язанням - 46206,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 23103 грн. (а.с.13, т.1).

Задовольняючи позов суд першої інстанції вказав, що викладені в акті перевірки від 29.06.2016 року висновки, що слугували прийняттю оспорюваного рішення є неправомірними, а тому податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Пунктом 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За змістом п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України). Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, які підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Згідно з п. 44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону № 996-ХІV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом ч. 1 ст. 9 вищезазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV передбачені обов'язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Отже, колегія суддів зазначає, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, що складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків, що кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що судова практика вирішення податкових спорів виходить із презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість його дій, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, і достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Як вбачається з матеріалів справи, 31.08.2015 року між позивачем (Замовник) та ТОВ «Брокер Хаус» (Виконавець) укладено договір про надання послуг з пошуку покупців № 3108-01НП (а.с.43-45, т.1). Відповідно до умов договору Виконавець зобов'язувався відповідно замовлення Замовника, надати за плату послуги з пошуку покупців на українському ринку товарів, що реалізовуються Замовником, а Замовник зобов'язується оплатити надані Виконавцем послуги.

Відповідно до п.1.2 вказаного договору, послуги, обумовлені договором, і інші дії сторін, передбачені договором, надаються в цілях сприяння збільшенню обсягів продажу і розширення ринку збуту, здобути Замовником максимального прибутку, поліпшення іміджу Замовника.

Згідно розділу 2 договору визначено, що Виконавець зобов'язувався досліджувати ринок товарів, що цікавить Замовника; знайти реальних покупців на товар, що продається Замовником; проаналізувати порядок взаємодії з покупцями, а також методи продажу; вивчивши інші питання, що мають значення для успішної реалізації товарів Замовника на українському ринку в цілях здобуття максимального прибутку. За результатами проведених пошуків складати Замовникові звіти про реальних споживачів товару, що продається Замовником, з вказівкою їх повної юридичної адреси, номерів розрахункових рахунків, посадових осіб, контактних телефонів.

Відповідно до п.3.1.1 розділу 3 договору визначено, що Замовник зобов'язується оплачувати послуги, надані Виконавцем, в порядку, передбаченому цим Договором.

Згідно з розділами 4 та 5 договору передбачалося, що приймання наданих послуг і їх результатів сторони оформлюють Актом прийому-передачі наданих послуг, який підписується уповноваженими представниками сторін щомісячно. Оплата послуг по даному договору здійснюється на підставі затверджених сторонами Актів прийому-передачі наданих послуг.

Відповідно до п. 9.1 розділу 9 Договору визначено, що договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до 31 грудня 2015 року, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним Договором.

Як вбачається з матеріалів справи у перевіряємому періоді (з 01.01.2016 року п 31.01.2016 року) між сторонами вищезазначеного договору підписано акти приймання-передачі наданих послуг № 75 від 18.01.2016 року, № 143 від 29.01.2016 року. Також за насідками вказаних операції ТОВ «Брокер Хаус» виписано податкові накладні № 75 від 18.01.2016 року, № 143 від 29.01.2016 року.

Суми податку на додану вартість за вищезазначеними податковими накладними включено до складу податкового кредиту за лютий 2016 року на загальну суму 277236,47 грн., в т.ч. ПДВ 46206,08 грн.

Розрахунки проведено у безготівковій формі за платіжними дорученнями від 14.01.2016 року № 1175 на суму 173010,58 грн., в т.ч. ПДВ 28835,10 грн., від 26.01.2016 року № 1218 на суму 180000грн., в т.ч. ПДВ 30000 грн.

Отже, враховуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що фактично позивачем отримано послуги за договором, термін дії якого скінчився 31.12.2015 року. При цьому умовами договору не передбачено продовження терміну його дії, а також в матеріалах справи відсутні жодні докази щодо продовження цього терміну.

За визначенням підпункту 14.1.36 пункту 14.1 ст. 14 ПК господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами

Відповідність господарської операції діловій меті, про що може свідчити і економічна обґрунтованість витрат на її здійснення, є необхідною умовою для реалізації платником податків права на витрати та податковий кредит. Це відповідає самому змісту вищенаведених норм ПК, які надають платнику податків право зменшити оподатковуваний доход та податкові зобов'язання на суму витрат, сплаченого податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) при здійсненні господарської діяльності. Встановлення законодавцем податкових преференцій має на меті стимулювання ділової активності учасників торгівельного обороту, що, в свою чергу, презумує здійснення господарських операцій, що є об'єктом оподаткування, з метою досягнення економічного ефекту (ділової мети), а не тільки з метою отримання податкової вигоди. Відсутність економічної доцільності господарських операцій, окрім як здійснення їх з метою отримання податкової вигоди у вигляді витрат та/або податкового кредиту, є підставою для зменшення в податковому обліку платника податків сум витрат та/або податкового кредиту.

Завідома для платника податків відсутність розумної економічної причини щодо певних витрат при здійсненні господарської операції, як правило, виключає підстави для збільшення у податковому обліку витрат та/або податкового кредиту, оскільки таке у більшості своїй свідчить про відсутність ділової мети у такої господарської операції як притаманної риси господарської діяльності.

Отже, з врахуванням вищенаведеного, колегією суддів враховується, що фактично за наслідками отриманих позивачем у січні 2016 року звітів від ТОВ «Брокер Хаус» суду не надано доказів наявності ділової мети з отриманих послуг, зокрема не надано будь-яких угод, укладених у вказаному періоді позивачем з новими контрагентами, що призвело б до збільшення прибутку позивача.

Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання позивача на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.8.2016 року по справі № 804/4399/16, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2017 року, з огляду на те, що в зазначеній справі досліджувалися господарські правовідносини у період дії договір укладеного між позивачем та ТОВ «Брокер Хаус» від 31.08.2015 року № 3108-01НП.

З огляду на вказане колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції про задоволення позову не відповідає приписам матеріального та процесуального законодавства, відповідно, апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції має бути скасовано з прийняттям нової постанови про відмову в задоволені позову в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 243, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області - задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2017 р. по справі № 804/8314/16 - скасувати.

В задоволені адміністративного позову Українсько-російського акціонерного товариства закритого типу з іноземними інвестиціями "Системи реального часу - Україна" - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя: С.В. Чабаненко

Суддя: С.Ю. Чумак

Суддя: І.В. Юрко