Постанова

від 16.05.2018 по справі 754/15233/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2018 року м. Київ

Справа № 754/15233/16-ц

№ апеляційного провадження: № 22-ц/796/3331/2018

Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,

суддів Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А.

секретар Телятник І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 05 лютого 2018 року, ухвалене під головуванням судді Лісовської О.В., у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Вебасто Термо та Комфорт Україна до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договору поруки недійсним,

в с т а н о в и в :

У грудні 2016 року ТОВ Вебасто Термо та Комфорт Україна ( далі по тексту - Товариство) звернулося з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_6 про визнання договору поруки недійсним.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 02 листопада 2016 року Личаківським районним судом м. Львова відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ТОВ Вебасто Термо та Комфорт Україна , ОСОБА_6 про стягнення грошових коштів. З доданих до позовної заяви матеріалів стало відомо, що підставою для стягнення боргу є договір поруки від 01.09.2016 року, укладений між ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, згідно з умовами якого останній поручився за виконання ТОВ Вебасто Термо та Комфорт Україна усіх зобов'язань, що виникли (та/або) виникнуть із спадкових, цивільних, трудових правовідносин, пов'язаних із спадкодавцем ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року, та спадкоємцями (кредиторами), а також зобов'язань щодо виплати Кредиторам грошових коштів, належних спадкодавцю ОСОБА_7 з відповідними відсотками та компенсаціями, що знаходяться на рахунку ТОВ Вебасто Термо та Комфорт Україна , в межах суми 500 грн. Про укладений договір поруки ТОВ &q?о ;Вебастамо Термо та Комфорт&qu&q; було не відомо, як і про те, хто такий ОСОБА_6, який поручився за виконання Товариством його зобов'язань.

Посилаючись на те, що договір поруки, укладений відповідачами з порушенням норм чинного законодавства, є фіктивним, укладеним з єдиною метою, а саме перенесення розгляду спору між Товариством та спадкоємцями ОСОБА_7 до м. Львова, просило суд визнати недійсним договір поруки від 01.09.2016 року, укладений між ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, з однієї сторони, та ОСОБА_6, з другої сторони.

Ухвалою Деснянського районного суду від 05.09.2017 до участі у справі залучено в якості співвідповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5, в інтересах яких діє їх законний представник ОСОБА_2 (а.с.62).

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 05 лютого 2018 року позовні вимоги ТОВ Вебасто Термо та Комфорт Україна задоволено.

Визнано недійсним Договір поруки від 01 вересня 2016 року, укладений між ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, з однієї сторони, та ОСОБА_6, з другої сторони.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ Вебасто Термо та Комфорт Україна витрати по сплаті судового збору у розмірі 344,50 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ТОВ Вебасто Термо та Комфорт Україна витрати по сплаті судового збору у розмірі 344,50 грн.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ТОВ Вебасто Термо та Комфорт Україна витрати по сплаті судового збору у розмірі 344,50 грн.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ТОВ Вебасто Термо та Комфорт Україна витрати по сплаті судового збору у розмірі 344,50 грн.

Не погодившись із таким рішенням суду, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду скасувати та прийняте нове про відмову у задоволені позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин ст. 234 ЦК України. Також вказував, що судом було прийнято рішення за відсутності допустимих та належних доказів, оскільки посилання позивача ґрунтуються тільки на його власних припущеннях. Суд не взяв до уваги письмові пояснення ОСОБА_2 та ОСОБА_6, не дав їм належної правової оцінки, та залишив поза увагою той факт, що укладеним договором поруки будь-які права Товариства не порушуються, а тому і не підлягають судовому захисту .

Відповідно до п. 3 Розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 року № 1402 - VІІІ апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Прикінцеві та перехідні положення ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

15 грудня 2017 року набув чинності ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.

У відповідності до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 30 березня 2018 року відкрито апеляційне провадження у справі (а.с.158-159).

В судовому засіданні адвокат ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 просив апеляційну скаргу задовольнити з підстав, викладених у ній.

Адвокат ОСОБА_9 в інтересах ТОВ Вебасто Термо та Комфорт Україна просив рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу відхилити, посилаючись на її необґрунтованість. В відзиві на апеляційну скаргу зазначено, що судом першої інстанції в повній мірі було реалізовано положення ст.89 ЦПК України, а саме за об'єктивно встановлених обставин щодо укладення оскаржуваного правочину лише з метою штучної зміни підсудності іншої цивільної справи, без наміру створення реальних наслідків, щодо не спів розмірності суми зобов'язання, за яке поручився ОСОБА_6, із розміром заборгованості Товариства, суд дійшов правомірного висновку про фіктивність укладеного договору поруки, який є предметом спору. Доводи апеляційної скарги є перекрученими та такими, що вирвані з контексту судового рішення, що зроблене з метою введення в оману суду апеляційної інстанції.

Відповідачі ОСОБА_6, особисто ОСОБА_2, яка діє як в своїх інтересах, так і в інтересах своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ОСОБА_5, у судове засідання не з'явилися, про місце, дату і час розгляду справи повідомлені належним чином, ОСОБА_2 забезпечила явку уповноваженого представника. Відповідач ОСОБА_6 відзив на апеляційну скаргу до суду не подавав.

За таких підстав суд ухвалив розглядати справу у їх відсутність відповідно до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення адвоката ОСОБА_1 та адвоката ОСОБА_9, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

В рамках даної справи сторонами не оспорюються наступні обставини, встановлені районним судом.

ОСОБА_7 працював в ТОВ &quly;Вебасто Термо та Комфорт&quПр; на посаді директора підприємства до ІНФОРМАЦІЯ_3 року, звільнений із займаної посади у зв'язку зі смертю (а.с.28).

Відповідно до свідоцтва про право власності від 13.03.2016, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Досінчуком Ф.І., ОСОБА_2 є пережившою дружиною ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, та їй належить 1/2 частка у справі спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу, яке складається з: грошових коштів з відповідними відсотками та компенсаціями у сумі 282 362 грн. 25 коп., що знаходяться на рахунку ТОВ &q?мп;Вебасто Термо та Комфорт Україна&q?.,;, та належали ОСОБА_7 (а.с.27).

Відповідно до свідоцтв про право на спадщину за законом від 13.03.2016 року, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Досінчуком Ф.І., спадкоємцями ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 є: його дружина ОСОБА_2, його син: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, його донька: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, та їм належить по 1/3 частині майна, кожному. Спадщина, на яку в указаних частках видані свідоцтва, складається з 1/2 частини грошових коштів з відповідними відсотками та компенсаціями у сумі 282 362 грн. 25 коп., що знаходяться на рахунку ТОВ &q?мп;Вебасто Термо та Комфорт Україна&q?.,;, та належали ОСОБА_7 (а.с.24-26).

1 вересня 2016 року між ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, від імені яких діяла законний представник - мати ОСОБА_2 (кредитори), з однієї сторони, та ОСОБА_6 (поручитель) укладено договір поруки (а.с.4,29).

У відповідності до п. 1 Договору поручитель зобов'язується перед кредиторами відповідати за виконання ТОВ Вебасто Термо та Комфорт Україна усіх зобов'язань, що виникли (та/або виникнуть/ із спадкових, цивільних, трудових правовідносин, пов'язаних із спадкодавцем ОСОБА_7, який помер 12 січня 2016 року, та спадкоємцями (кредиторами), а також зобов'язань щодо виплати кредиторам грошових коштів, належним спадкодавцю ОСОБА_7 з відповідними відсотками та компенсаціями, що знаходяться на рахунку ТОВ Вебасто Термо та Комфорт Україна , в межах суми 500 грн.

Згідно п.3 Договору відповідальність поручителя та боржника перед кредиторами є солідарною.

Згідно до п.6 цей договір вступає в силу з моменту його підписанні і діє до 01 вересня 2018 року, окрім випадків, визначених ст.559 Цивільного Кодексу України.

02 листопада 2016 року Личаківським районним судом м. Львова відкрито провадження у справі № 463/4620/16-ц за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ТОВ Вебасто Термо та Комфорт Україна , ОСОБА_6 про стягнення грошових коштів (а.с.20).

Відповідно до позовної заяви, на підставі якої було відкрито провадження у вказаній справі, до Товариства пред'явлено позов про стягнення суми боргу в розмірі 282 362, 25 грн., а ОСОБА_6 виступає поручителем за зобов'язаннями Товариства. Підставою для стягнення боргу як з товариства, так і з ОСОБА_6, зазначено договір поруки від 01.09.2016 року, укладений між ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а.с.21-23).

За вищенаведених обставин, районний суд, виходячи із того, що укладений договір поруки не містить істотної умови для даного виду правочину, а саме в ньому не конкретизовано зобов'язання, яке забезпечується порукою, а також його укладено без наміру реального створення правових наслідків, дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання договору поруки недійсним.

Оспорюючи такий висновок суду першої інстанції, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 посилається на неповне з'ясування районним судом обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, вказує, що районний суд помилково застосував до спірних правовідносин ст. 234 ЦК України. Акцентує увагу на тому, що невиконання правочину сторонами не впливає на його дійсність та не можу свідчити про його фіктивність. Крім того, законодавство України не містить положень щодо недійсності правочину з причин нечіткості формулювань його умов та не забороняє укладення договору поруки на забезпечення виконання зобов'язань, яке може виникнути в майбутньому, також не встановлює будь-яких обмежень щодо розміру суми, в межах якої поручитель бере на себе відповідальність за виконання зобов'язань боржником.

При перевірці доводів апеляційної скарги суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або в повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

За своєю правовою природою правовідносини щодо поруки між поручителем і кредитором іншої особи є різновидом зобов'язань. Зобов'язання щодо поруки належать до категорії додаткових, вони покликані забезпечити належне виконання боржником основного зобов'язання. Порукою може забезпечуватися будь-яка цивільно-правова вимога. Законодавству не буде суперечити укладення договору поруки з метою забезпечення виконання такого зобов'язання, яке на момент укладення договору поруки ще не виникло, якщо тільки забезпечуване зобов'язання буде належно індивідуалізоване в договорі поруки.

Підставою зобов'язання поруки є договір, який укладають кредитор у забезпечувальному порукою зобов'язанні та поручитель. Такий висновок щодо складу учасників договору поруки випливає з визначення договору поруки, яке дається в ч.1 ст.553 ЦК. Боржник у забезпечуваному порукою зобов'язанні учасником договору поруки не є, він не набуває в його рамках будь-яких прав і обов'язків, а тому договір поруки не підписує.

Законодавство не визначає істотних умов договору поруки. За змістом ст.553 ЦК України у договорі поруки повинно міститись зазначення боржника, щодо якого дається порука, та положення, які дають змогу індивідуалізувати забезпечене порукою зобов'язання. При цьому, істотною умовою договору поруки не може бути визначення обсягу відповідальності поручителя.

В силу статті 547 ЦК України договір поруки вчиняється лише в письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За змістом ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу .

Як було установлено судом, договір поруки було укладено між кредиторами та поручителем задля забезпечення виконання усіх зобов'язань ТОВ Вебасто Термо та Комфорт Україна перед самими кредиторами - ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які пов'язані із спадкодавцем ОСОБА_7, а також зобов'язань щодо виплати кредиторам грошових коштів, належних спадкодавцю ОСОБА_7 з відповідними відсотками та компенсаціями, що знаходяться на рахунку Товариства (або належать до виплати).

Тобто, укладений правочин містить в собі визначення сторін договору: кредитора і поручителя; відомості про боржника; обсяг відповідальності поручителя, визначення зобов'язання, дотримана письмова форма договору.

Цивільне законодавство України не містить положень щодо недійсності правочину з підстав нечіткості формулювань його умов, а тому такий висновок суду є помилковим.

Нечіткість формулювань деяких умов договору не впливає на його недійсність, а тим паче не є ознакою фіктивного правочину, а може лише створювати певні складнощі у сторін під час його виконання. При цьому питання неоднозначного розуміння умов Договору поруки не є предметом позову у дані справі. У разі виникнення труднощів щодо однакового розуміння умов договору, сторони можуть самостійно витлумачити зміст договору і дійти згоди щодо розуміння його змісту, або ж відповідно до вимог ст.213 ЦК України звернутися до суду з позовом про тлумачення змісту правочину.

Також слід відмітити, що закон не забороняє укладення договору поруки на забезпечення виконання зобов'язань, яке може виникнути в майбутньому і не визначає таку обставину як підставу недійсності укладеного договору. Не виконання укладеного договору також не впливає на його дійсність, про що прямо роз'яснено в п.24 Постанови Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 &q?о ;Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними&qut;;.

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що правова природа договору поруки та визначені в договорі його умови не суперечать вимогам цивільного законодавства, які регламентують порядок укладення даного виду договору.

Статтею 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у справі № 6-197цс14 від 21 січня 2015 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В ході судового розгляду позивачем не спростовано того, що сторони договору, як кредитор, так і поручитель при укладенні договору мали чіткі наміри виконувати усі зобов'язання, взяті на себе у результаті його підписання, усвідомлювали і бажали виникнення між ними прав та обов'язків, передбачених умовами договору та бажали досягнення правового результату у вигляді виникнення між ними правовідносин, передбачених нормами законодавства про договір поруки.

Сам по собі факт того, що після укладеного договору поруки 01.09.2016 року, через незначний проміжок часу в суді за місцем знаходження поручителя було порушено питання про стягнення коштів як з боржника, яким є позивач, так і з поручителя, не дає підстави для визнання цього договору фіктивним правочином.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо доведеності позивачем наявності підстав, передбачених ст. 234 ЦК України , для визнання фіктивним оспорюваного договору поруки, є помилковим.

Договір поруки, укладений між ОСОБА_2, яка діяла від свого імені та імені своїх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5, з однієї сторони, та ОСОБА_6 не суперечить нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а тому підстав для визнання його недійсним зав викладених у позові обставин, не вбачається.

Крім того, слід відмітити наступне.

Відповідно до вимог ч.1 ст.3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст.4 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визнає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Звернувшись до суду з даним позовом, Товариство не зазначило яким чином укладений між відповідачами договір поруки порушує його права.

В суді апеляційної інстанції адвокат ОСОБА_9 зазначив, що таким порушенням є штучна, на його думку, зміна підсудності за позовом ОСОБА_2 про стягнення коштів. Однак, з таким твердженням погодитися не можна, оскільки розгляд цивільної справи в іншому регіоні ніяким чином не порушує будь-яких прав позивача.

Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на вищевикладене, рішення суду першої інстанції не можна вважати законним та обґрунтованим, а тому воно підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, виплатити різницю іншій стороні (ч.10 ст.141 ЦПК). Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.13 ст.141 ЦПК України).

Зважаючи на положення процесуального закону, суд стягує з ТОВ Вебасто Термо та Комфорт Україна на користь ОСОБА_2 понесені нею витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 515, 80 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 05 лютого 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Вебасто Термо та Комфорт Україна (місцезнаходження: 03045, м. Київ, вул. Червонопрапорна, 28, код ЄДРПОУ 33736534) на користь ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 515 (однієї тисячі п'ятиста п'ятнадцяти) грн. 80 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складений 25 червня 2018 року.

Головуючий: Т.О. Невідома

Судді: Д.Р. Гаращенко

А.А.Пікуль