Рішення

від 24.09.2010 по справі 2-141/2010

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МАРІУПОЛЯ

Жовтневий районний суд м.Маріуполя

м. Маріуполь, пр. Металургів, 31, 87500, (0629) 33-13-72

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа №2-141/10

24 вересня 2010р. Жовтневий районний суд м.Маріуполя Донецької області у складі

головуючої судді Кір*якової Н.П,

при секретарі Мінаєвій К.В.

за участю адвокатів ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, товариства з обмеженою відповідальністю Скіфи , ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 міської ради, виконавчого комітету ОСОБА_9 міської ради, 3-ті особи: товариство з обмеженою відповідальністю Оптиміст , ОСОБА_10, ОСОБА_9 міське управління земельних ресурсів про визнання недійсними договорів дарування нежилих приміщень, договорів купівлі-продажу та дарування жилого будинку, договору дарування земельної ділянки, визнання недійсним рішення виконкому ОСОБА_9 міської ради № 53/18 від 18.02.1998р. щодо приватизації земельної ділянки, визнання недійсними державних актів на право приватної власності на землю, визнання укладеними договорів розподілу майна між учасниками товариств з обмеженою відповідальністю Скіфи та Оптиміст , визнання майна спільною власністю подружжя та розподіл майна, за зустрічним позовом ОСОБА_11 до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на нежилу будівлю та визнання права власності на 1/2 частку будівлі,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_4, товариства з обмеженою відповідальністю Скіфи / далі ТОВ Скіфи /, ОСОБА_5М, ОСОБА_6, ОСОБА_7Б, ОСОБА_8І, ОСОБА_9 міської ради / далі ММР/, виконавчого комітету ОСОБА_9 міської ради / далі ВК ММР/, 3-ті особи: товариство з обмеженою відповідальністю Оптиміст / далі ТОВ Оптиміст /, ОСОБА_10, ОСОБА_9 міське управління земельних ресурсів / далі ММУЗР/ про визнання недійсним договору дарування нежилого приміщення - закусочної № 57, розташованого в б. № 71 по пр. Леніна, в місті Маріуполі, від 16.07.2003р., укладеного між ОСОБА_4 та ТОВ Скіфи , про визнання недійсним договору дарування нежилого приміщення - № 57, розташованого в б. № 62 по пр. Леніна, в місті Маріуполі, від 16.07.2003р., укладеного між ОСОБА_4 та ТОВ Скіфи від 16.07.2003р., про визнання недійсним договору дарування нежилого приміщення, розташованого в м. Маріуполі, пр. Леніна, 24/16, від 13.08.2003р. з тих підстав, що фактично вказані договори дарування приховували інший правочин, щодо розрахунку ТОВ з учасником ОСОБА_4, який вийшов зі складу учасників товариства, за його частку в майні товариства. Також просила визнати недійсними договір купівлі-продажу від 28.11.1983р. та договір дарування від 12.01.2000р., жилого будинку по вул. Багратіона, 22, в м. Маріуполі, договору дарування земельної ділянки за вищевказаною адресою від 12.01.2000р. з тих підстав, що фактично вказаний будинок було куплено нею та відповідачем ОСОБА_4 для їхньої сім*ї, вона витратила на придбання вказаного будинку 12670 руб. своїх особистих, коштів, отримавши їх зі свого дошлюбного банківського рахунку в день придбання будинку. Просила також визнати недійсними рішення виконкому ОСОБА_9 міської ради № 53/18 від 18.02.1998р. щодо приватизації вищевказаної земельної ділянки, визнання недійсними державних актів на право приватної власності на дану земельну ділянку, про визнання укладеними договорів розподілу майна між учасниками товариств з обмеженою відповідальністю Скіфи та Оптиміст , визнання вказаного майна спільною власністю подружжя та його розподіл між нею та відповідачем ОСОБА_4 Також просила розділити між ними торгівельний комплекс по вул. Набережній 13а, в с. Мелекіне, Першотравневого району Донецької області, приміщення 1-1 в квартирі АДРЕСА_1, автомобіль Subaru , модель Legacy , реєстраційний номер АН 4141АІ, автомобіль ВАЗ 21104, реєстраційний номер АН 7200ВК, оскільки вказане майно придбане під час шлюбу за сумісні кошти.

Позивачка неодноразово уточнювала свої позовні вимоги.

Остаточно просила визнати недійсним договір дарування нежилого приміщення - закусочної № 57, розташованої в б.№ 71 по пр. Леніна, в м. Маріуполі, укладений між ОСОБА_4 та ТОВ Скіфи 16.07.2003р.;

визнати недійсним договір дарування нежилого приміщення №57, розташованого в б.№ 62, по пр. Леніна, в м. Маріуполі, від 16.07.2003р.;

визнати укладеним між ОСОБА_4 та ТОВ Скіфи правочин, за яким ТОВ Скіфи передало у власність ОСОБА_4 право власності на приміщення закусочної по пр. Леніна, 71, загальною площею 175 кв.м., та нежитлове приміщення, загальною площею 125,6 кв.м. по пр. Леніна, 62 в місті Маріуполі, внаслідок виходу ОСОБА_4 зі складу учасників ТОВ Скіфи :

визнати недійсним договір дарування нежилого приміщення, розташованого м. Маріуполі, по пр. Леніна, 24/16, укладений 13.08.2003р. між ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 та ОСОБА_4;

визнати укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_4 договір розподілу між учасниками ТОВ Оптиміст його майна шляхом передання у спільну власність у рівних частках кожному з учасників нежилого приміщення, розташованого в м. Маріуполі, по пр. Леніна, 24/16;

визнати недійсним з моменту укладання договір купівлі-продажу від 28.11.1983р., посвідчений ОСОБА_12 державним нотаріусом Другої Ждановської державної нотаріальної контори, реєстровий № 4769 щодо житлового будинку № 22 по пров. Багратіона, в місті Маріуполі, в частині покупця, визнавши покупцями житлового будинку № 22 по провул. Багратіона, в м. Маріуполі спільно ОСОБА_3 та ОСОБА_4;

визнати недійсним договір дарування від 12.01.2000р., посвідчений ОСОБА_13 приватним нотаріусом ОСОБА_9 міського нотаріального округу, реєстровий номер 56, укладений ОСОБА_14 та ОСОБА_4 щодо жилого будинку № 22 по провул. Багратіона, в місті Маріуполі, та земельної ділянки під ним;

визнати недійсним рішення виконкому ОСОБА_9 міської ради № 53/18 від 18.02.1998р. щодо приватизації земельної ділянки по вул. Багратіона, 22 в м. Маріуполя на ім'я ОСОБА_14;

визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю, виданий на ім'я ОСОБА_14 ММР 30.06.1998р. та зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1709/0877;

визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю, виданий на ім'я ОСОБА_4, виданий ММР 25.02.2000р. та зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1701/1963;

визнати нежиле приміщення закусочної по пр. Леніна, 71, загальною площею 175 кв.м., нежитлове приміщення, загальною площею 125,6 кв.м. по пр. Леніна, 62 в місті Маріуполі та частку у нежитловому приміщенні, що знаходиться за адресою м. Маріуполь, пр. Леніна, 24/16, торгівельний комплекс по вул. Набережній 13а в с. Мелекіному Першотравневого району Донецької області, частку в квартирі АДРЕСА_2; торговий павільйон, розташований за адресою: м. Маріуполь, вул. Олімпійська, б/н А7-1; автомобіль Subaru модель Legacy , реєстраційний номер АН 4141АІ; автомобіль ВАЗ 21104, реєстраційний номер АН 7200ВК, об'єктами спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнавши за кожним право власності на ? частину у кожному з наведених об'єктів та розділивши вказане майно між нею та відповідачем ОСОБА_4;

визнати житловий будинок № 22 по провулку Багратіона в місті Маріуполі з належними до нього надвірними спорудами та будівлями об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнавши частки, що належать сторонам, відступивши від принципу рівності часток подружжя, а саме за ОСОБА_3 на частку у розмірі 58/100 зазначеного будинку та за ОСОБА_4 на частку у розмірі 42/100 будинку.

З метою розподілу спільного майна позивачка просила визнати за нею

право власності на нежиле приміщення за № 57, загальною площею 125,6 кв.м., що складає 72/1000 частин від багатоквартирного будинку № 62 по пр. Леніна, в місті Маріуполі в цілому;

? ч. комплексу по вул. Набережній 13а в с. Мелекино Першотравневого району Донецької області;

жилий будинок з відповідними надвірними прибудовами в м. Маріуполі по провул. Багратіона, 22 в цілому.

Також просила визнати за ОСОБА_4 право власності на

нежиле приміщення - закусочну № 57, загальною площею 175,00 кв.м., що складає 23/1000 частин від багатоквартирного будинку № 71 по пр. Леніна, в місті Маріуполі в цілому;

частку у нежитловому приміщенні, що знаходиться за адресою м. Маріуполь, пр. Леніна, 24/16;

? ч. торгівельного комплексу по вул. Набережній 13а в с. Мелекино Першотравневого району Донецької області;

частку в квартирі АДРЕСА_2;

торговий павільйон, розташований за адресою: м. Маріуполь, вул. Олімпійська, б/н А7-1;

автомобіль Subaru модель Legacy , реєстраційний номер АН 4141АІ;

автомобіль ВАЗ 21104, реєстраційний номер АН 7200ВК.

Просила стягнути з ОСОБА_4 на її користь різницю у вартості майна у розмірі 342601 грв. та понесені нею витрати по оплаті судових експертиз у розмірі 10000 грв.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_3 та її представник уточнені позовні вимоги підтримали з вищевказаних підстав та додатково пояснили, що вже після розірвання шлюбу ОСОБА_3 стало відомо, що усі об'єкти нерухомості, які вона вважала такими, що є спільною сумісною власністю її та відповідача ОСОБА_4, фактично оформлено на ім'я відповідача ОСОБА_4 на підставі договорів дарування, якими відповідач заперечує право позивачки на поділ цього майна. Вказали, що договори дарування ОСОБА_4 нежилих приміщень є недійсними, оскільки приховують фактичний розподіл майна між учасниками ТОВ Скіфи та Оптиміст .

Щодо житлового будинку № 22 по пров. Багратіона, 22 в місті Маріуполі пояснили, що в 1983р. ОСОБА_3 разом з чоловіком фактично придбали вказаний жилий будинок, але за домовленістю між ними оформили його на ім'я матері ОСОБА_4, оскільки на той час їхня сім*я перебувала на квартирному обліку для отримання квартири. Пояснили, що в наступному мати позивача повинна була переоформити цей будинок на їх родину. Вказали, що половину грошових коштів за цей будинок було сплачено за рахунок її особистих коштів, що належали їй до шлюбу з відповідачем, а іншу половину за рахунок вже спільних з ОСОБА_4 грошових коштів. Оскільки будинок придбаний за рахунок коштів подружжя ОСОБА_4 та саме для них, враховуючи те, що ОСОБА_14 в цьому будинку ніколи не проживала, просили визнати цей договір недійсним в частині покупця, та визнати покупцями ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у відповідних частках.

Також пояснили, що оскільки договір купівлі-продажу від 28.11.1983р. житлового будинку по пров. Багратіона, 22 фактично з боку покупця укладено подружжям ОСОБА_4, а не ОСОБА_14, та наступна приватизація земельної ділянки, оформлена рішенням виконкому та державним актом на право власності на земельну ділянку та договір дарування за яким все це майно перейшло у особисту власність ОСОБА_4 повинні бути також визнані недійсними, як такі, що ґрунтується на незаконному правочині. Позивачка просила також визнати недійсним державний акт від 25.02.2000р. на право власності на цю ж земельну ділянку, оформлений на підставі зазначеного договору дарування.

Просила вказане майно визнати спільною власністю її та ОСОБА_4 та провести його розподіл.

Також просила провести розподіл частки в квартирі АДРЕСА_3, торгового павільйону, розташованого за адресою: м. Маріуполь, вул. Олімпійська, б/н А7-1, автомобілю Subaru моделі Legacy , реєстраційний номер АН 4141АІ, та автомобілю ВАЗ 21104, реєстраційний номер АН 7200ВК, оскільки зазначене майно було придбано під час шлюбу з ОСОБА_4

Відповідач ОСОБА_4 та його представник позовні вимоги визнали частково. Не заперечували проти виплати позивачці вартості 1002,50 гривень у якості компенсації за частку у статутному капіталі ТОВ Скіфи , не заперечували проти розподілу частки в квартирі АДРЕСА_4; автомобілю Subaru модель Legacy , реєстраційний номер АН 4141АІ; автомобілю ВАЗ 21104, реєстраційний номер АН 7200ВК, з виплатою на користь позивачки вартості ? ч. вказаного майна.

Стосовно розподілу торгівельного комплексу по вул. Набережній 13а в с. Мелекіному Першотравневого району Донецької області пояснили, що вказаний комплекс було побудовано за сумісні кошти із ОСОБА_11, яка має право на 1/2ч вказаного комплексу. Вказав, що визнає за позивачкою ОСОБА_3 право власності на 1/4ч. даної будівлі.

Щодо нежилих приміщень закусочної по пр. Леніна, 71, загальною площею 175 кв.м., нежилого приміщення, загальною площею 125,6 кв.м. по пр. Леніна, 62 в м. Маріуполі, частки у нежилому приміщенні, що знаходиться за адресою м. Маріуполь, пр. Леніна, 24/16, та жилого будинку з відповідними надвірними прибудовами в м. Маріуполі по провул. Багратіона, 22, просили у задоволені позову відмовити з тих підстав, що вказані об'єкти нерухомості належать ОСОБА_4 на підставі договорів дарування, що свідчить про відсутність у позивачки підстав вважати це майно спільною власністю, а тому розподілу вказане майно не підлягає. Щодо торгового павільйону, розташованого в м. Маріуполі, по вул.Олімпійській, б/н А7-1, позов не визнали вважаючи, що за відсутності на нього правовстановчих документів проводити його поділ є неможливим. Просили в цій частині у задоволенні позову відмовити.

Позивачка ОСОБА_11 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання свідоцтва про право власності частково недійсним та визнання права власності на ? частину торгівельного комплексу по вул. Набережній, 13а, в с. Мелекіне, Першотравневого району, Донецької області, оскільки вона вклала у будівництво половину витрат.

Відповідач ОСОБА_4 та його представник позов ОСОБА_11 визнали та пояснили, що між ним та ОСОБА_15 було укладено угоду про сумісне будівництво вказаного торгівельного комплексу, на підставі чого ОСОБА_11 надавала рівну з ним суму коштів на його будівництво. Просили позовні вимоги ОСОБА_11 задовольнити.

Позивачка ОСОБА_3 позов ОСОБА_11 не визнала. Надала заперечення в яких зазначила, що ОСОБА_11 фактично не вкладала грошових коштів у будівництво зазначеного торгівельного комплексу, будівництво комплексу здійснювалося виключно за грошові кошти подружжя ОСОБА_3, доказів внесення грошових коштів на будівництво ОСОБА_11 не надала. Вказала, що ОСОБА_16, що безпосередньо виконував будівельні роботи ОСОБА_15 передавала грошові кошти не свої, а подружжя ОСОБА_3, а сама вона повинна була лише вести спільний з ОСОБА_4 бізнес вже після завершення будівництва. Також вважає, що ОСОБА_11 звернулася до суду з цим позовом з пропуском строку позовної давності та просила відповідно до ст. 267 ЦК України застосувати наслідки пропуску строку давності.

Відповідачі ТОВ Скіфи , ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 міська рада, виконком ОСОБА_9 міської ради, треті особи: ТОВ Оптиміст , ОСОБА_10, ОСОБА_9 міське управління земельних ресурсів у судове засідання не з'явилися та надали заяви з проханням розглянути справу у їх відсутності та відсутності їхніх представників.

Відповідачка ОСОБА_8 надала письмові пояснення де зазначила, що позов ОСОБА_3 в частині визнання недійсним в частині покупця договору купівлі- продажу жилого б. № 22 по провул. Багратіона, в місті Маріуполі визнає, оскільки дійсно його було придбано подружжям ОСОБА_3 для себе, а оформлення договору купівлі-продажу від 28.11.1983р. на ім'я матері відповідача ОСОБА_4 відбувалося лише формально і фактично вона набувачем цього майна не була, грошові кошти за будинок не сплачувала. Спілкування щодо продажу будинку вона вела тільки з подружжям ОСОБА_4, від яких і отримала грошові кошти за проданий будинок, більшу частину з яких було знято з банківського рахунку позивачки.

Заслухавши сторони та їхніх представників, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню. У задоволенні позову ОСОБА_11 необхідно відмовити.

Сторони не заперечували, що перебували в шлюбі з 15.06.1983р. до 9.10.2007р.

Також сторони не заперечували, що під час шлюбу за сумісні кошти вони придбали частку в квартирі АДРЕСА_4, вартістю 34026грв.; автомобіль Subaru модель Legacy , реєстраційний номер АН 4141АІ, вартістю 103618грв.80коп.; автомобіль ВАЗ 21104, реєстраційний номер АН 7200ВК, вартістю 42683грв.

Крім того, судом встановлено, що розпорядженням ВК ММР від 05.09.1994р. № 1200р було зареєстровано ТОВ Скіфи . Відповідно до статуту зазначеного товариства воно створено шляхом реорганізації державного підприємства громадського харчування Скіфи у зв'язку з приватизацією майна зазначеного державного підприємства.

На підставі квитанції до прибуткового ордеру № 14 від 25.06.1994р. ОСОБА_4 вніс до каси, тоді ще державного підприємства, 10000000 карбованців з метою здійснення приватизації.

Відповідно до п. 5.1. договору про створення ТОВ Скіфи , розмір його статутного фонду на день державної реєстрації становив 40 000 000 крб. і на підставі внесків учасників було визначено їхні частки, в тому числі визначено і частку ОСОБА_4 у розмірі 10000000 карбованців, що становило 25 % статутного фонду.

12.06.1995р. загальними зборами ТОВ Скіфи було прийнято рішення (протокол № 4 від 12.06.1995р.) про збільшення розміру статутного фонду товариства за рахунок внесення пайових внесків для викупу нежилих приміщень по пр. Леніна, 62, кафе Гриль-бар , кафе Русский чай , по пр. Леніна, 71 кафе Рюмочна та про внесення відповідних змін до статуту та установчого договору ТОВ Скіфи .

Згідно змін до статуту ТОВ Скіфи , зареєстрованих виконкомом ОСОБА_9 міської ради народних депутатів 08.09.1995р., розмір статутного фонду ТОВ Скіфи вже становив 1 340 973000 карбованців.

Відповідно до змін до установчого договору ТОВ Скіфи , також зареєстрованих 08.09.1995р., частка ОСОБА_4 вже була збільшена до 49,45%. Зміни до установчого договору зареєстровані у виконкомі ОСОБА_9 міської ради.

На підставі вищевказаного рішення та внесених до установчого договору змін, відповідно до квитанції до прибуткового ордеру № 9 від 24.04.1996р. ОСОБА_4 вніс до каси підприємства 70000000 карбованців.

З цього моменту та до 24.02.2000р. в матеріалах реєстраційної справи відсутні дані щодо зміну складу учасників ТОВ Скіфи та перерозподілу часток учасників, що вибули але згідно останніх реєстраційних дій, що були проведені ВК ММР 24.02.2000р., в яких було зазначено прізвище ОСОБА_4, загальний розмір статутного фонду ТОВ Скіфи становив 15543,24 гривень, частка ОСОБА_4 становила 7693,90 гривень, що складало 49,5% статутного фонду.

Частка такого ж розміру належала ОСОБА_6, а учасникам товариства ОСОБА_5 та ОСОБА_17 належали частки по 77,72 гривень або 0,5% статутного фонду. Тобто, починаючи з 24.02.2000р. за даними реєстраційної справи ТОВ Скіфи ОСОБА_4 належала частка у розмірі 49,5% статутного фонду товариства.

06.05.2003р. зборами учасників ТОВ Скіфи було прийнято рішення подарувати ОСОБА_4 частину майна ТОВ Скіфи , а саме нежилі приміщення, розташовані за адресою: м. Маріуполь, пр. Леніна, 62 -магазин та пр. Леніна, 71 - кафе.

16.07.2003р. ТОВ Скіфи та ОСОБА_4 укладено договір дарування нежитлового приміщення - № 57, загальною площею 125,6 кв.м., що складає 72/1000 частин від багатоквартирного будинку № 62 по пр. Леніна, в місті Маріуполі, посвідчений ОСОБА_13, приватним нотаріусом ОСОБА_9 міського нотаріального округу, реєстровий номер 1530.

Цього ж дня між ТОВ Скіфи та ОСОБА_4 було укладено договір дарування нежилого приміщення - закусочної № 57, загальною площею 175,00 кв.м., що складає 23/1000 частин від багатоквартирного будинку № 71 по пр. Леніна, в місті Маріуполі, посвідчений ОСОБА_13, приватним нотаріусом ОСОБА_9 міського нотаріального округу, реєстровий номер 1531.

В цей же день, після укладення договорів дарування, ОСОБА_4 оформив заяву про вихід зі складу учасників ТОВ Скіфи , яка була посвідчена ОСОБА_13 приватним нотаріусом ОСОБА_9 міського нотаріального округу, реєстровий номер 1532.

Вказаний висновок суду підтверджується послідовністю реєстраційних номерів вищевказаних нотаріальних дій.

Судом також встановлено, що 17.07.2003р. загальними зборами ТОВ Скіфи було прийняте рішення про виведення ОСОБА_4 зі складу учасників товариства на підставі його заяви.

Крім того, допитаний у судовому засіданні у якості свідка відповідач ОСОБА_6 пояснив, що дійсно він та ОСОБА_4 були співзасновниками ТОВ Скіфи з майже рівними частками у статутному фонді. В літку 2003р. у них виникло бажання розділитися та продовжувати в наступному відокремлену діяльність. У зв'язку з цим вони домовилися про розподіл майна, що на той час належало ТОВ Скіфи таким чином, що нежилі приміщення по пр. Леніна, 62 та по пр. Леніна, 71 відійшли ОСОБА_4, а решта приміщень, повинна була відійти ОСОБА_6

Також свідок ОСОБА_6 пояснив, що оформлення договорів дарування було обумовлено не бажанням безоплатно передати у власність ОСОБА_4 майно, що на той час належало ТОВ Скіфи , а у зв'язку з домовленістю про припинення участі ОСОБА_4 у цьому товаристві та отримання у зв'язку з цим приміщень у якості компенсації за свій вихід з цього товариства.

Відповідно до ст. 58 ЦК України / в ред.1963р. /, яка діяла на той час, якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

Тому суд вважає доведеним, що між сторонами фактично мав місце не договір дарування, а передача майна учаснику товариства ОСОБА_4 у зв'язку з виходом зі складу учасників.

Відповідно до ст. 54 Закону України Про господарські товариства / в ред. станом на липень 2003р.) при виході учасника з товариства йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі .

З аналізу наведеної норми закону вбачається, що відповідач ОСОБА_4 подавши заяву про вихід зі складу учасників ТОВ Скіфи мав право на отримання вартості частини майна, що на той час належало ТОВ Скіфи пропорційно своїй частці (49,5%), або на отримання майна в натурі, якщо на це буде згода самого товариства. Тобто подавши заяву про вихід ОСОБА_4 набув право вимагати від товариства проведення з ним розрахунку, а у товариства виник обов'язок провести такий розрахунок.

Свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_17 також пояснили, що товариство не проводило з ОСОБА_4І будь-яких інших розрахунків у зв'язку з його виходом зі складу учасників, оскільки товариство передало йому за договорами дарування два нежитлових приміщення, а договори дарування було обрано лише як найбільш прийнятну форму оформлення переходу прав власності на це майно до ОСОБА_4 При цьому вказав, що розмір переданої ОСОБА_4 частки майна товариства була визначена учасниками саме у зв*язку з його виходом зі складу учасників.

Відповідачами не надано будь-яких відомостей про те, що частка ОСОБА_4 була виплачена йому іншим шляхом, тому суд приходить до висновку, що доводи позивачки про те, що укладанням договорів дарування від 16.07.2003 між ТОВ Скіфи та ОСОБА_4 дійсно було реалізовано домовленість про припинення його участі у товаристві та виділення йому в натурі частини майна, пропорційно його частці у статутному фонді, є обгрунтованими.

Відповідно до ст. 243 ЦК УСРСР / в ред..1963р. /, яка діяла на той час, за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність.

Судом встановлено, що вищевказані вказані договори дарування не були безоплатними, а фактично були оформленням переходу прав власності на частину майна ТОВ Скіфи у зв'язку з виходом зі складу учасників ОСОБА_4, за що належна йому частка в майні товариства перейшла у розпорядження самого товариства, а в подальшому перейшла у власність ОСОБА_6, який став фактично єдиним власником всього товариства.

Доводи представника відповідача про те, що то було право товариства на власний розсуд розпорядитися належним йому майном, в тому числі подарувати його, судом до уваги не приймаються, оскільки спростовуються вищенаведеними фактичними обставинами справи, які свідчать про те, що договори дарування від 16.07.2003р. були укладені не внаслідок домовленості між сторонами щодо безоплатної передачі майна, а з метою реалізації домовленості про поділ майна ТОВ Скіфи між фактичними його співвласниками ОСОБА_4 та ОСОБА_6, що підтверджується одночасним з укладанням договорів дарування поданням заяви про вихід ОСОБА_4 зі складу учасників ТОВ Скіфи .

Доводи представника відповідача ОСОБА_4 про те, що за рахунок спільних коштів подружжя ОСОБА_4 до статутного фонду ТОВ Скіфи було внесено тільки 80 000 000 карбованців, тоді як загальна сума внесків ОСОБА_4 складала майже 600 000 000 карбованців, які було вкладено не за власний рахунок подружжя ОСОБА_4, а за рахунок грошових коштів, що належали батькам ОСОБА_4, до уваги судом не приймаються оскільки, як вбачається з установчих документів, частка була сформована саме ОСОБА_4 в період перебування у зареєстрованому шлюбі з позивачкою.

В матеріалах справи відсутні належні докази того, що грошові кошти на формування статутного фонду було передано батьками ОСОБА_4, а визначення частки ОСОБА_4 у розмірі 49,5% свідчить як раз про те, що саме він вніс до статутного фонду вклад у розмірі, що відповідає зазначеній частці.

При цьому суд не бере до уваги пояснення свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_17 про те, що гроші до статутного фонду вносили батьки ОСОБА_4 , оскільки ОСОБА_6А пояснив, що ОСОБА_4 зайшов до будинку своїх батьків у Новоазовському районі та виніс гроші, які потім вніс до каси товариства, а ОСОБА_17 пояснила, що батько ОСОБА_4 сам приніс гроші на поповнення статного фонду в бухгалтерію товариства та вимагав оформити внесення грошей на його ім*я, що було неможливим.

Таким чином суд приходить до висновку, що майно, яке отримав ОСОБА_4 у зв'язку з виходом зі складу учасників ТОВ Скіфи , є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4.

Рішенням ТОВ Скіфи від 23.08.2003р. були затверджені зміни до установчих документів товариства, за змістом яких частка, що належала ОСОБА_4 перейшла до учасника товариства ОСОБА_6 Вказані зміни було зареєстровано в ВК ММР 11.09.2003р.

Дослідивши встановлені судом обставини та надані сторонами докази щодо позовних вимог про визнання недійсними договорів дарування нежилих приміщень, розташованих по пр. Леніна, 62 та 71, укладених між ТОВ Скіфи та ОСОБА_4, суд вважає, що ці позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 22 КУпШС (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Суд приходить до висновку про те, що договори дарування від 16.07.2003р. предметом яких були нежитлове приміщення по пр. Леніна, 62 та по пр. Леніна, 71 укладено з метою приховання домовленості про виділення цього майна ОСОБА_4 у зв'язку його виходом зі складу учасників товариства.

Викладені обставини свідчать про те, що договори дарування від 16.07.2003р., посвідчені ОСОБА_13, приватним нотаріусом ОСОБА_9 міського нотаріального округу, реєстрові номери 1531 та 1530, щодо нерухомого майна - нежитлових приміщень по пр. Леніна, 71 та пр. Леніна, 62 приховали розрахунок ТОВ Скіфи з ОСОБА_4 у зв'язку з його виходом зі складу учасників товариства. Тобто ТОВ Скіфи не мало на меті безоплатно передати у власність ОСОБА_4 зазначене нерухоме майно, а мало ціллю розрахуватися з ним у зв'язку з його виходом зі складу учасників товариства, а тому ці договори дарування повинні бути визнані недійсними, а позовні вимоги в частині визнання цього майна об'єктами спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та про поділ цього майна підлягають задоволенню.

Визнаючи це майно об'єктами спільної сумісної власності суд вважає можливим розділити вказане майно між ОСОБА_3, визнавши за позивачкою право власності на нежиле приміщення - № 57, загальною площею 125,6 кв.м., що складає 72/1000 частин від багатоквартирного будинку № 62 по пр. Леніна, в місті Маріуполі, вартістю 1187674грв.,а за ОСОБА_4 визнати право власності на нежиле приміщення - закусочну № 57, загальною площею 175,00 кв.м., що складає 23/1000 частин від багатоквартирного будинку № 71 по пр. Леніна, в місті Маріуполі, вартістю 1753244грв.

Крім того, судом встановлено, що 28.11.1983р. державним нотаріусом Другої Жданівської нотаріальної контори ОСОБА_12, за реєстровим № 4769 між ОСОБА_8 та ОСОБА_14 - матір'ю ОСОБА_4. було посвідчено договір купівлі-продажу жилого б. № 22, з належними до нього надвірними спорудами та побудовами по провул. Багратіона в м. Маріуполі.

18.02.1998р. виконавчим комітетом ОСОБА_9 міської ради народних депутатів було прийнято рішення № 53/18, яким дозволено ОСОБА_14 приватизацію земельної ділянки, площею 0,496га, необхідної для обслуговування житлового будинку № 22 по пров. Багратіона в м. Маріуполі, а 30.06.1998р. на неї ОСОБА_9 міською радою народних депутатів було оформлено державний акт на землю, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1709/0877.

12.01.2000р. ОСОБА_14 та ОСОБА_4 було укладено договір дарування земельної ділянки № 22, площею 0,496га по провулку Багратіона в місті Маріуполі та розташований на ній житловий будинок з належними до нього надвірними спорудами та будівлями, за номером 22, що знаходиться по провулку Багратіона у місті Маріуполі, посвідчений ОСОБА_13, приватним нотаріусом ОСОБА_9 міського нотаріального округу, реєстровий номер 56.

25.02.2000р. ОСОБА_9 міською радою народних депутатів ОСОБА_4 було оформлено державний акт на право приватної власності на земельну ділянку № 22 по провулку Багратіона в м. Маріуполі, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1701/1963.

Позовні вимоги в частині визнання недійсними правочинів, укладених щодо житлового будинку № 22 по пров. Багратіона в м. Маріуполі Донецької області та наступної приватизації земельної ділянки, що необхідна для експлуатації будинку та про визнання цього будинку спільною сумісною власністю та про проведення його поділу підлягають задоволенню частково.

Як вже встановлено судом з 15.06.1983 року позивачка та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі.

28.11.1983р. між ОСОБА_8 та ОСОБА_14 - матір'ю ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_8 продала ОСОБА_14 жилий б. № 22 по провул. Багратіона в м. Маріуполі, посвідчений державним нотаріусом Другої Ждановської нотаріальної контори ОСОБА_12, реєстровий номер 4769.

Позивачка у позові посилається на те, що придбання цього будинку відбувалося за рахунок коштів, що належали їй до шлюбу з ОСОБА_4, а оформлення будинку на ім'я матері ОСОБА_4 відбувалося з метою не втратити права на отримання квартири, оскільки на цей час вона перебувала на квартирному обліку.

Перебування подружжя ОСОБА_4 на квартирному обліку на день придбання спірного будинку сторони не заперечували.

Також сторони не заперечували, спірний будинок було придбано фактично за 26000руб.

Позивачка також зазначила, що належні їй особисто 12670руб. було передано ОСОБА_8 з її банківського рахунку у ощадній касі № 072, розташованої по вул. Купріна, 11, в м Маріуполі.

Відповідно до довідки ОСОБА_9 відділення № НОМЕР_1 Державного ощадного банку України від 07.11.2007р. 1-6/7285 на ім'я Красік / ОСОБА_4 / ОСОБА_18 у ТОБО № 8013/072 було відкрито рахунок, який був нею закритий 28.11.1983р., тобто в день укладення договору купівлі-продажу житлового будинку.

До зазначеної довідки було додано копію особистого рахунку, з якого видно, що грошові кошти, що перебували на рахунку було внесено туди ще до реєстрації шлюбу з ОСОБА_4, а також те, що в день укладання договору купівлі - продажу- 28.11.1983р. позивачка отримала 12670 рублів та закрила рахунок у цій банківській установі а.с.----/.

Відповідачка ОСОБА_8 надала суду свої письмові пояснення в яких, доводи, викладені позивачкою підтвердила, а також пояснила, що дійсно отримала грошові кошти за будинок від подружжя ОСОБА_4, а розрахунок за будинок відбувався у приміщенні ощадної каси по вул. Купріна, 11. Зазначила, що ОСОБА_14 будинок не оглядала, усі розмови щодо придбання будинку вона вела з подружжям ОСОБА_14, які і стали проживати в ньому після придбання, про що їй було відомо оскільки після укладення договору вона неодноразово приходила до цього будинку та спілкувалася з подружжям ОСОБА_14.

Відповідач ОСОБА_4І проти позову в цій частині заперечував, посилався на те, що придбання будинку відбувалося саме його матір'ю.

Допитаний в судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_6, повідомив, що знайомий з подружжям ОСОБА_4 з 90-х років, та вказав, що в спірному будинку мати ОСОБА_4 не проживала, а мала будинок у селі, в Новоазовському районі, де й мешкала до своєї смерті.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі, зокрема, пояснень сторін.

З огляду на це, а також враховуючи те, що ОСОБА_8 є відповідачем по справі, тобто стороною, яка має право надати свої пояснення письмово, суд не може не взяти до уваги її письмові пояснення та оцінити їх за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими доказами.

Відповідно до ст. 58 ЦК України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода). Якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

Згідно ст. 60 ЦК України недійсні частини угоди не тягнуть за собою недійсності інших її частин, оскільки можна припустити, що угода була б укладена і без включення недійсної її частини.

Відповідно до п. 26 Роз'яснень Верховного Суду України Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ (Зобов'язання, що виникають з угод) надруковано: "Юридичний вісник України", N 31, 4 - 10 серпня 2001 р. якщо при вирішенні позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним із підстав, що насправді покупцем є інша особа, суд встановить, що фактично майно було придбане за кошти іншої особи і для неї та що інших підстав для визнання цієї угоди недійсною немає, вказаний договір відповідно до статей 58, 60 ЦК визнається недійсним лише в частині, що стосується покупця, і покупцем за цим договором визнається особа, за рахунок коштів якої і для якої фактично укладався цей договір.

З урахування викладеного, суд приходить до висновку що є доведеним матеріалами справи той факт, що позивачка сплатила вартість 1/2 частини житлового будинку за рахунок коштів, що належали їй до шлюбу але є недоведеним той факт, що придбання іншої 1/2 частини будинку відбувалось за рахунок спільних коштів подружжя.

Тобто суд вважає, що позовні вимоги в частині що стосуються житлового будинку № 22 по пров. Багратіона мають бути задоволені частково, а саме договір купівлі-продажу від 28.11.1983р. посвідчений державним нотаріусом Другої Ждановської нотаріальної контори ОСОБА_12, реєстровий номер 4769 має бути визнаний частково недійсним з моменту його укладення в частині покупця, визнавши покупцем 1/2 частини житлового будинку № 22 по пров. Багратіона в м. Маріуполі Семенову ОСОБА_18.

Позовні вимоги щодо розподілу вказаного будинку в натурі не заявлялися, тому судом це питання не вирішується.

З пояснень, наданих суду Управлінням земельних ресурсів ММР та з документів, наданих цією установою встановлено, що 18.02.1998р. виконавчим комітетом ОСОБА_9 міської ради народних депутатів було прийнято рішення № 53/18, яким дозволено ОСОБА_14 приватизацію земельної ділянки, площею 0,496га, необхідної для обслуговування житлового будинку № 22 по пров. Багратіона в м. Маріуполі, а 30.06.1998р. на її ім.*я ОСОБА_9 міською радою народних депутатів було оформлено державний акт на землю, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1709/0877.

Із зазначеного рішення видно, що його прийнято з підстав належності житлового будинку по пров. Багратіона, 22 в м. Маріуполі ОСОБА_14 на підставі договору купівлі-продажу від 28.11.1983р.

Відповідно до ст. 59 ЦК УСРСР угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.

Тобто визнаючи недійсним договір купівлі-продажу жилого будинку по пров. Багратіона, 22, в 1/2ч. та визнаючи покупцем 1/2ч цього будинку ОСОБА_3, суд вважає за необхідне позовні вимоги про визнання недійсним рішення виконкому ОСОБА_9 міської ради від 18.02.1998р. № 53/18 щодо приватизації земельної ділянки по провулку Багратіона, 22, в м. Маріуполі та державний акт виданий на його підставі про право власності на земельну ділянку площею 0,496га, розташовану в м. Маріуполі по провулку Багратіона, 22 задовольнити повністю, визнавши недійним зазначене рішення та державний акт на землю, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1709/0877, оскільки за приписами ч.1 ст. 42 ЗК України (в редакції 1990р.) використання і розпорядження земельною ділянкою, що належить громадянам на праві спільної часткової власності, визначаються співвласниками цих об'єктів і земельної ділянки пропорційно розміру часток у спільній власності на даний будинок, будівлю, споруду.

Також встановлено, що 12.01.2000р. між ОСОБА_14 та ОСОБА_4 було укладено договір дарування земельної ділянки № 22, площею 0,496га по провулку Багратіона в м. Маріуполі та розташованого на ній жилого будинку з належними до нього надвірними спорудами та будівлями, за № 22, розташованого по провулку Багратіона у м. Маріуполі, який посвідчено ОСОБА_13, приватним нотаріусом ОСОБА_9 міського нотаріального округу, реєстровий номер 56.

Відповідно до ст. 59 ЦК України угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.

Оскільки договір купівлі-продажу від 28.11.1983р. в 1/2ч. визнано судом недійсним з моменту його укладення, договір дарування спірного будинку від 12.01.2000р. має також бути визнаний недійсним в 1/2ч. і за ОСОБА_4 повинно бути визнано право власності на 1/2ч. спірного будинку за даним договором.

Щодо земельної ділянки № 22 по провулку Багратіона в м. Маріуполі, що також є предметом цього договору, то оскільки судом повністю визнано недійсним державний акт від 30.06.1998р., що засвідчував право власності ОСОБА_14 на цю земельну ділянку, то і договір дарування від 12.01.2000р. в частині, що стосується земельної ділянки № 22 по провулку Багратіона в м. Маріуполі також має бути визнаний недійсним.

Також встановлено, що ОСОБА_4 на підставі зазначеного договору дарування 25.02.2000р. ММР було оформлено державний акт на право приватної власності на земельну ділянку № 22 по провулку Багратіона в м. Маріуполі, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1701/1963.

З підстав недійсності договору дарування від 12.01.2000р. в частині дарування земельної ділянки підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання недійсним державного акту від 25.02.2000р., оформленого на ім'я ОСОБА_4 про право власності на земельну ділянку № 22 по провулку Багратіона в м. Маріуполі площею 0,496га підлягають задоволенню.

Судом також встановлено, що протягом 2003-2004р.р. на земельній ділянці № 13а по вул. Набережній, в с. Мелекіному, Першотравневого р-ну, Донецької області, що перебувала у користуванні ОСОБА_4 було збудовано торгівельний комплекс, який складається з приміщення кафе та кімнат для відпочинку, загальною площею 220,5 кв.м.

Рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 02.11.2006р. за ОСОБА_4 було визнано право власності на самочинно збудований комплекс № 13а по вул. Набережній в с. Мелекіному за ОСОБА_4 на підставі вказаного рішення суду право власності на даний об*єкт нерухомості зареєстрований в БТІ за ОСОБА_4

Але до суду звернулася позивачка ОСОБА_11 з позовом в якому просить визнати свідоцтво про право власності, оформлене на ім'я ОСОБА_4 частково недійсним та визнати за нею право власності на ? ч. спірного комплексу, оскільки вона вважає, що комплекс збудовано в тому числі за її рахунок.

В обґрунтування позовної заяви ОСОБА_11 посилається на договір про спільну діяльність від 23.12.2003р., укладений нею з ОСОБА_4, договір підряду від 25.12.2003р. та акт від 01.03.2004р. про розрахунки між сторонами, з яких вбачається, що вона несла певні витрати на будівництво.

Відповідач ОСОБА_4 позовні вимоги ОСОБА_11 визнав з підстав, вказаних позивачкою.

ОСОБА_3 та її представник проти позову заперечували з тих підстав, що ОСОБА_11 не надала суду переконливих доказів того, що вона дійсно несла витрати на будівництво. Крім того вказали, що рішенням суду встановлено, що саме ОСОБА_4 здійснив будівництво зазначеного комплексу в 2003-2004р.р., тобто під час шлюбу з нею. Тому просила у задоволені позову ОСОБА_11 відмовити та визнати за нею право власності на 1/2ч. вказаного комплексу.

Суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_11 про визнання за нею права власності на 1/2ч. торгівельного комплексу задоволенню не підлягають.

Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_4 був землекористувачем ділянки № 13, по вул. Набережній, в селі Мелекіному, та протягом 2003-2004 років побував торгівельний комплекс.

Рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від від 02.11.2006р. за ОСОБА_4 було визнано право власності на самочинно збудований комплекс № 13а, по вул. Набережній в селі Мелекіному, яке зареєстроване за ОСОБА_4 в Першотравневому БТІ.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_16 пояснив, що протягом 2003-2004р.р. він за дорученням ОСОБА_4 здійснював будівництво торгівельного комплексу в с. Мелекіному, по вул. Набережній, 13а. Вказав, що всі основні питання, що виникали під час будівництва, вирішувалися ОСОБА_4 Від нього він отримував і грошові кошти необхідні для будівництва. Також вказав, що ОСОБА_11 дійсно опікувалася з приводу цього будівництва, але підтвердити той факт, що вона внесла половину витрат на будівництво своїми коштами не міг.

Також свідок пояснив, що ОСОБА_11 дійсно іноді передавала грошові кошти на будівництво але підтвердити чи спростувати того факту, що ці кошти могли належати ОСОБА_4, за дорученням якого вона і передавала їх ОСОБА_16, свідок не міг, як не міг він підтвердити і належними письмовими доказами, коли саме, та у якій сумі вносилися грошові кошти, що належали ОСОБА_11

З урахуванням таких пояснень, як самої ОСОБА_11 так і свідка ОСОБА_16, суд не може прийняти до уваги акт звірки взаємних розрахунків, на які посилається ОСОБА_11 в обґрунтування свого позову, оскільки за відсутності належних доказів того, чиї саме, у якому розмірі, від кого та за що він отримував, вважати акт звірки взаємних розрахунків у якості доказів внесення ОСОБА_11 половини витрат на будівництво комплексу по вул. Набережній, 13а, в с. Мелекіному, неможливо.

Допитана в судовому засіданні ОСОБА_11 також не могла надати більш детальні пояснення з приводу внесення нею грошових коштів на будівництво, оформлення з цього приводу відповідних документів. Надавала суперечливі пояснення з приводу початку робіт, закінчення їх.

Відповідно до ст. 61 ЦПК обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Тому суд не бере до уваги укладені між ОСОБА_15 та ОСОБА_4 договори про сумісну діяльність від 23.12.2003р., підряду від 25.12.2003р. та акт приймання-передачі від 01.03.2004р. і вважає необхідним у задоволенні позовних вимог ОСОБА_11 про визнання за нею права власності на 1/2ч. вищевказаного торгівельного комплексу відмовити.

Оскільки судом встановлено, що спірний комплекс побудовано ОСОБА_4 під час шлюбу, суд вважає, що вимоги позивачки ОСОБА_3 про визнання за нею права власності на його 1/2ч. підлягають задоволенню. Вимоги про розподіл вказаного торгівельного комплексу в натурі між сторонами не заявлені, тому суд дане питання не розглядає, а визнає ОСОБА_4 та ОСОБА_3 право власності по 1/2ч. даного комплексу.

При цьому суд не бере до уваги заперечення відповідача ОСОБА_4 та його представника, що спірні нежилі об*єкти права власності використовуються ОСОБА_4 для підприємницької діяльності і тому повинні залишатися у його власності, оскільки позивачка ОСОБА_3 також зареєстрована як приватний підприємець та здійснює підприємницьку діяльність. /а.с---/.

Судом також встановлено, що відповідно до змін статуту ТОВ Оптиміст , затверджених рішенням загальних зборів учасників від 15.09.1998р., зареєстрованими ВК ММР 07.10.1998р., учасниками товариства є ОСОБА_7 з часткою 34% статутного фонду, ОСОБА_6 з часткою 33% статутного фонду та ОСОБА_4 з часткою 33% статутного фонду.

10.03.2000р. між ТОВ Оптиміст та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення, за яким ОСОБА_5 придбала у товариства нежиле приміщення, розташоване в м. Маріуполі, по пр. Леніна, 24/16. Вказаний договір посвідчений ОСОБА_19, приватним нотаріусом ОСОБА_9 міського нотаріального округу, реєстровий номер 463. Право власності на підставі вказаного договору зареєстроване за ОСОБА_5 в ОСОБА_9 БТІ на підставі реєстраційного посвідчення 86 від 13.03.2000 року.

Також встановлено, що 13.08.2003р. між ОСОБА_5, з одного боку, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_4 з іншого боку, було укладено договір дарування, посвідчений ОСОБА_13, приватним нотаріусом ОСОБА_9 міського нотаріального округу, реєстровий номер 1627, за яким ОСОБА_5 подарувала, а ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_4 в рівних частках прийняли у дар нежиле приміщення, розташоване в м. Маріуполі, пр. Леніна, 24/16.

Оскільки 10.03.2000р. ТОВ Оптиміст продало вищевказане нежиле приміщення ОСОБА_5, тобто товариство отримало гроші від продажу вказаного приміщення, а вже потім ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в рівних частках дане приміщення, суд вважає, що законних підстав вважати, що таким чином розподілялися частки у майні ТОВ Оптиміст між його учасниками, немає і в задоволенні позову про визнання договору дарування нежилого приміщення, розташованого в м. Маріуполі, по пр. Леніна, 24/16, необхідно відмовити.

Щодо розподілу торгового павільйону, розташованого в м. Маріуполі, вул. Олімпійська, б/н, А7-1, суд приходить до висновку про необхідність відмовити у задоволені позову ОСОБА_3, оскільки нею не надано даних про те, що цей об'єкт належним чином зареєстрований в ОСОБА_9 БТІ та за відсутності документу, який би встановлював право власності на це майно.

Таким чином судом встановлено, що подружжям ОСОБА_3 під час шлюбу за рахунок сумісних коштів придбано наступне майно:

нежиле приміщення - № 57, загальною площею 125,6 кв.м., що складає 72/1000 частин від багатоквартирного б. № 62 по пр. Леніна, в місті Маріуполі, вартістю 1187674грв., нежиле приміщення - закусочна № 57, загальною площею 175,00 кв.м., що складає 23/1000 частин від багатоквартирного будинку № 71 по пр. Леніна, в місті Маріуполі, вартістю 1753244грв., торгівельний комплекс, розташований в с. Мелекіному, Першотравневого р-ну. Донецької області, по вул.. Набережній,13а, вартістю 1034797грв.; частка кв. № 2, що складається з приміщення 1-1, в жилому б.4, по вул. Лісній, в с. Федорівка, Володарського р-ну, Донецької області, вартістю 34026грв., автомобіль SUBARU Legacy , реєстраційний номер НОМЕР_2, 2004 р. випуску, вартістю 103618грв.80коп., автомобіль ВАЗ 21104, реєстраційний номер АН 7200ВК, 2006 року випуску, вартістю 42683грв., а всього на суму 4156042грв. 80коп.

Відповідно до вимог ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об*єктом права спільної сумісної власності подружжя, частка майна кожного з них є рівною. Тому вартість частки кожного з подружжя ОСОБА_3 у спільному майні становить 2078021грв.40коп.

Вирішуючи питання про розподіл майна між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 суд вважає необхідним виділити в натурі ОСОБА_3 нежиле приміщення за № 57, загальною площею 125,6 кв.м., що складає 72/1000ч. від багатоквартирного будинку № 62 по пр. Леніна, в місті Маріуполі, вартістю 1187674 грв. в цілому; на 1/2 ч. торгівельного комплексу по вул. Набережній 13а в с. Мелекіне Першотравневого району Донецької області, вартістю 517398,5 грв., а всього на суму 1705072грв.50коп., а ОСОБА_4 виділити нежиле приміщення - закусочну № 57, загальною площею 175,00 кв.м., що складає 23/1000 частин від багатоквартирного будинку № 71 по пр. Леніна, в місті Маріуполі вартістю 1753244 грв. в цілому; 1/2 ч. торгівельного комплексу по вул. Набережній 13а в с. Мелекіне Першотравневого району Донецької області вартістю 517398,5 гривень; приміщення 1-1 в квартирі АДРЕСА_2 вартістю 34026 грв., автомобіль Subaru , модель Legacy , реєстраційний номер АН 4141АІ вартістю 103618,8 грв., автомобіль ВАЗ 21104, реєстраційний номер АН 7200ВК, вартістю 42683 грв., а всього на суму 2450970,3 грв.

В рахунок порівняння часток підлягає стягненню з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 різниця у вартості спільного майна в сумі 372948,9 грв.

Відповідно до загальних засад судочинства, передбачених п.6/ ч.1 ст.3 ЦК України суд вважає таке рішення про розподіл майна між ОСОБА_3, які перебували в шлюбі 24 роки, та придбали майно, вартістю більше 4млн. грв., справедливим, добросовісним та розумним.

Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України підлягають стягненню з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 понесені нею витрати по оплаті експертизи в сумі 10000грв.

З нього ж підлягають стягненню на користь держави витрати в сумі 1700грв. та інформаційно- технічне забезпечення в сумі 120грв.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212 ЦПК, ст.ст.58, 243 ЦК України / в ред. 1963р./, ст.54 Закону України Про господарські товариства , ст.ст. 22, 24 КпШС України / в ред. 1969р./, ст.ст.70, 71 СК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати недійсним договір дарування нежилого приміщення - закусочної № 57, загальною площею 175,00 кв.м., що складає 23/1000 частин від багатоквартирного будинку № 71 по пр. Леніна, в м. Маріуполі, посвідчений ОСОБА_13, приватним нотаріусом ОСОБА_9 міського нотаріального округу, реєстровий номер 1531, укладений 16.07.2003р., між ОСОБА_4 та товариством з обмеженою відповідальністю Скіфи .

Визнати недійсним договір дарування нежилого приміщення - № 57, загальною площею 125,6 кв.м., що складає 72/1000 частин від багатоквартирного будинку № 62 по пр. Леніна, в м. Маріуполі, посвідчений ОСОБА_13, приватним нотаріусом ОСОБА_9 міського нотаріального округу, реєстровий номер 1530, укладений 16.07.2003р., між ОСОБА_4 та товариством з обмеженою відповідальністю Скіфи від 16.07.2003р.

Визнати частково недійсним з моменту укладання договір купівлі-продажу від 28.11.1983р., посвідчений державним нотаріусом Другої Жданівської державної нотаріальної контори ОСОБА_12, реєстровий номер 4769 жилого будинку № 22 по пров. Багратіона, в м. Маріуполі, в частині покупця, визнавши покупцем 1/2ч. житлового будинку № 22 по провул. Багратіона, в місті Маріуполі Семенову ОСОБА_18 та визнавши за нею право власності на 1/2ч. вказаного будинку за даним договором купівлі- продажу.

Визнати частково недійсним в 1/2ч. договір дарування від 12.01.2000р., посвідчений ОСОБА_13 приватним нотаріусом ОСОБА_9 міського нотаріального округу, реєстровий номер 56, укладений між ОСОБА_14 та ОСОБА_4 щодо житлового будинку № 22 по провул. Багратіона, в місті Маріуполі, визнавши за ОСОБА_4 право власності на 1/2ч. вказаного будинку за даним договором та визнавши вказаний договір недійсним в частині дарування ОСОБА_4 земельної ділянки, розташованої в м. Маріуполі, по провул. Багратіона, 22.

Визнати недійсним рішення виконкому ОСОБА_9 міської ради № 53/18 від 18.02.1998р. щодо приватизації земельної ділянки по вул. Багратіона, 22 в м. Маріуполі на ім'я ОСОБА_14.

Визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю, виданий на ім'я ОСОБА_14 ОСОБА_9 міською радою 30.06.1998р. та зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1709/0877.

Визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю, виданий на ім'я ОСОБА_14 ОСОБА_20 міською радою 25.02.2000р. та зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1701/1963.

Визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності по 1/2 частині за кожним на об'єкти спільної сумісної власності: нежиле приміщення закусочної по пр. Леніна, 71, в м. Маріуполі, загальною площею 175 кв.м., вартістю 1753244грв.; нежиле приміщення, загальною площею 125,6 кв.м. по пр. Леніна, 62 в м. Маріуполі, вартістю 1187674грв.; комплекс по вул. Набережній 13а, в с. Мелекіному, Першотравневого району, Донецької області, вартістю 1034797грв.; приміщення 1-1 в квартирі АДРЕСА_4, вартістю 34026грв.; автомобіль Subaru модель Legacy , реєстраційний номер АН 4141АІ, вартістю 103618грв.80коп.; автомобіль ВАЗ 21104, реєстраційний номер АН 7200ВК, вартістю 42683грв., а всього загальною вартістю 4156042,8 грв., визначивши вартість 1/2ч. спільного майна в сумі 2078021грв.40коп.

Розділити між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вищевказане сумісно нажите майно, визнавши за ОСОБА_3 право власності на нежиле приміщення за № 57, загальною площею 125,6 кв.м., що складає 72/1000ч. від багатоквартирного будинку № 62 по пр. Леніна, в місті Маріуполі, вартістю 1187674 грв в цілому; на 1/2 ч. комплексу по вул. Набережній 13а в с. Мелекіному, Першотравневого району, Донецької області, вартістю 517398,5 грв., а всього на суму 1705072грв.50коп.. та визнавши за ОСОБА_4 право власності на нежиле приміщення - закусочну № 57, загальною площею 175,00 кв.м., що складає 23/1000 частин від багатоквартирного будинку № 71 по пр. Леніна, в м. Маріуполі вартістю 1753244 грв. в цілому; 1/2 ч. комплексу по вул. Набережній 13а в с. Мелекіне Першотравневого району Донецької області вартістю 517398,5 гривень; приміщення 1-1 в квартирі АДРЕСА_5, вартістю 34026 грв., автомобіль Subaru , модель Legacy , реєстраційний номер АН 4141АІ вартістю 103618,8 грв., автомобіль ВАЗ 21104, реєстраційний номер АН 7200ВК, вартістю 42683 грв., а всього на суму 2450970,3 грв.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 різницю у вартості спільного майна в сумі 372948,9 гривень.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_11 до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на комплекс , розташований по вул. Набережній, 13а в с. Мелекіне Першотравневого району Донецької області, та визнання за нею права власності на 1/2ч. вказаного торгівельного комплексу відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судові витрати у розмірі 1700грв., та інформаційно-судовий збір в сумі 120грв.

З нього ж стягнути на користь ОСОБА_3 витрати на проведення експертиз у розмірі 10000 гривень.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Донецької області через Жовтневий районний суд м. Маріуполя протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Н.П. Кір'якова