Рішення

від 26.06.2018 по справі 826/13876/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 червня 2018 року № 826/13876/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А., при секретарі судового засідання Патук А.С.,

за участі: від позивача - Коротких В.О., від відповідача - Денисенко О.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна експедиторська компанія "Транс-агро" доГоловного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04 серпня 2017 року №1972615147 та №1982615147,- -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортна експедиторська компанія "Транс-агро" з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04 серпня 2017 року:

- №1972615147, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 624 396 грн. за основним зобов'язанням та на 159 099 грн. за штрафними санкціями;

- №1982615147, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на 629 873 грн. за основним платежем та на 157 468,25 грн. за штрафними санкціями.

В обґрунтування позову зазначається, що перевірка була проведена на підставі положень п/п. 78.1.11 ПК України та ухвали слідчого судді від 11.04.2017 для проведення перевірки взаємовідносин позивача з ТОВ Генезіс ЛТД щодо дотримання податкового законодавства. Позивач зазначає, що ухвала слідчого судді не відповідає вимогам ч. 2 ст. 320 КПК України, слідчим суддею не дотримано вимог закону, а відтак перевірка на підставі ухвали слідчого судді була проведена з порушенням порядку, встановленого законом.

Крім того, як зазначається у позові, на думку податкового органу, начебто, не підтверджується фактичне виконання господарських операцій між позивачем та вказаним товариством, що спричинило висновок фіскального органу про відсутність у позивача прав на податкові вигоди за результатами спірних операцій.

Між тим, як зазначається у позові, операції з надання транспортно-експедиційних послуг, з організації перевезень за замовленням позивача, фактично виконані, що підтверджується сукупністю документів: договором, актами, ТТН, рахунками, банківським виписками, податковими накладними. У той же час, як вбачається з позову, фіскальний орган, зазначаючи припущення щодо невиконання спірних операцій, так і не зазначив, які ж ще документи повинні підтвердити реальне виконання цих операцій. При цьому, ці операції прирівнюються до безоплатно отриманих послуг з відповідним віднесенням їх у складі доходів, які є об'єктом оподаткування.

Позивач наполягає, що фактично спірні операції були виконані, а відтак позивач має всі права на формування спірних сум податкових вигод.

Відносно вироку від 07.02.2017 у справі № 490/829/17, яким затверджено угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором та ОСОБА_3 (керівником контрагента), відповідно до якого ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України, позивач зазначає, що наведене само по собі не може свідчити про незаконність господарських операцій.

Позивач у цьому контексті посилається на позицію ВАС України в ухвалі від 04.10.2016 у справі № К/800/19274/16, де суд зазначає, що дефектність платника податків не свідчить про те, що платник податків, який уклав договори з таким контрагентом, знав про протиправний характер діяльності такого контрагента або дефектність господарських операцій, а відтак не є вичерпним доказом при встановленні або нереальності операцій, або відсутності в ній ділової мети.

Позивач звертає увагу, що у вироку не досліджувалась реальність господарських операцій. Позивач зазначає, що злочин фіктивного підприємництва вважається закінченим у момент реєстрації/перереєстрації юридичної особи і не має нічого спільного з господарською діяльністю такої юридичної особи, в тому числі із підписанням первинних документів і сплатою податків. За таких обставин, як вважає позивач, вирок не свідчить про те, що господарські операції оформлені шляхом формального складання первинних документів та не супроводжувались дійсним рухом активів у процесі виконання операцій.

Позивач звертає увагу на те, що на час укладання договору контрагента було включено до ЄДР, та він мав свідоцтво про реєстрацію платником ПДВ, а відтак позивач не може нести відповідальність ні за несплату податків контрагентом, ні за можливу недостовірність відомостей, зазначених у ЄДР, за умови необізнаності щодо неї.

По суті позивач зазначає, що будь-яка діяльність контрагента, крім власне оцінки фактичного виконання операцій між позивачем та цим контрагентам, не повинна впливати на оцінку останніх при їх фактичному виконанні і добросовісної поведінки позивача у сфері податків і господарської діяльності.

Відтак, беручи до уваги викладене у позовній заяві, позивач просить задовольнити позов.

Відповідач проти позову заперечував, ґрунтуючись на наявності вироку відносно керівника контрагента та з підстав викладених в Акті перевірки. Відповідач, з огляду на вирок, вважає висновки акту перевірки обґрунтованими, вважає, що обставини діяльності позивача та його контрагента встановлені вірно та до них вірно застосовано податкове законодавство, у зв'язку з чим не вбачається підстав для задоволення позову.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.11.2017 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено судовий розгляд.

Враховуючи те, що 15.12.2017 набрала чинності нова редакція КАС України, слід зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України (в редакції з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

У судовому засіданні 26.06.2018 проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані матеріали, пояснення та заперечення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Відповідно до положень п/п. 78.1.11., п. 85.9. ПК України, ухвали слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11.04.2017 у справі № 161/4588/17, на підставі наказів ГУ ДФС у м. Києві від 30.05.2017 № 4225, від 06.06.2017 № 4550, від 07.07.2017 № 6146 (т.4, а.с.182) проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ Транспортно-експедиторська компанія Транс-Агро (код 31969289; адреса: 04205, м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, 29-Б, літера А) з питань дотримання вимог податкового законодавства по відносинам з ТОВ Генезіс ЛТД (код 39845572; адреса: 54001, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вул. Лягіна, 8).

За результатами перевірки складено акт від 18.07.2017 № 111/26-15-14-07-01-10/31969289 (далі - Акт перевірки). Перевірка проводилась за період з 01.01.2015 по 31.12.2016. Перевірка проводилась з 30.05.2017 по 11.07.2017. Термін проведення перевірки переносився з 06.06.2017. Перевірку поновлено з 11.07.2017.

Згідно із загальними даними про позивача, в Акті перевірки зазначено, що товариство є платником ПДВ згідно свідоцтва від 01.03.2013.

Зустрічні звірки з контрагентом у даному випадку відповідачем не ініціювалися. Між тим, відповідачем у запереченнях на позов зазначається, що до основних видів діяльності контрагента відноситься оптова торгівля зерном, непереробленим тютюном, насінням і кормами для тварин.

Крім іншого, зазначено, що оригінали документів у позивача були вилучені на підставі ухвали слідчого судді від 24.03.2017 (т.1, а.с. 63, 64-73).

Як зазначається в Акті перевірки, позивачем документально оформлені операції по придбанню у контрагента ТОВ Генезіс ЛТД транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів, що оформлено договором № 05/02-01 від 05.02.2016, актами, рахунками, видатковими накладними, податковими на накладними та товарно-транспортними накладними.

Відповідно до предмету договору експедитор зобов'язується організувати виконання транспортно-експедиційних послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу автомобільним транспортом. Перевезення кожної партії оформляється окремою додатковою угодою.

Відповідач в Акті перевірки зазначає про укладання 60 додаткових угод (т.1., а.с. 20-22). Відповідач зазначає про оформлення актів на загальну суму 3 746 377,15 грн. у т.ч. ПДВ 624 396,21 грн. Деталізована інформація по цим актам та деталізацію послуг зазначена на стор. 12-18 акту перевірки (т.1, а.с. 22-25). Зокрема, вбачається, що контрагент організовував перевезення насіння соняшнику, макухи, пшениці по маршрутам, зазначеним у додаткових угодах. Розрахунки проводились у безготівковій формі, деталізація яких зазначена на стор. 18-19 Акту перевірки. Заборгованість відсутня.

Відносно контрагента в Акті перевірки зазначається, що товариство взято на податковий облік 19.06.2015. При дослідженні ланцюгу постачання встановлено нереальність продажу ідентифікованого товару/послуги за номенклатурою, відмінною від номенклатури попередньо придбаних товарів/послуг, що не дає можливості відстежити постачальників по ланцюгу.

В Акті перевірки (стор. 20), який є носієм податкової інформації, відносно наявності у контрагента трудових ресурсів, зазначається, що контрагентом звіти про суми нарахованої заробітної плати не подавались, тобто наявність трудових ресурсів не декларувалася . Остання податкова звітність з ПДВ подана за травень 2016.

Відповідач також посилається на відсутність у контрагента на балансі транспортних засобів, а також на вищезгаданий вирок суду, відповідно до якого керівник контрагента у грудні 2015 погодився перереєструвати на себе ТОВ Генезіс ЛТД , підписав протокол зборів учасників про призначення директором, затвердив статутний капітал у розмірі 500 000 грн. Надалі ОСОБА_4 підписав наказ від 10.12.2015 та приступив до виконання обов'язків директора, але не готував документи бухгалтерського обліку. Печатка знаходилась у невстановлених осіб, що дало цим особам здійснювати незаконну діяльність по незаконному формуванню податкового кредиту певним компаніям. Таким чином, як зазначається в Акті перевірки з посиланням на вирок, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 205 КК України. Наведене, на думку фіскального органу, свідчить про здійснення товариством діяльності без настання правових наслідків, для забезпечення податкової вигоди третім особам шляхом формального оформлення первинних документів. Отже, як зазначає відповідач, контролюючим органом під час здійснення перевірки встановлені обставини, які у сукупності свідчать про наявність у первинних документах недостовірних відомостей про учасників поставок, фактичну неможливість виконання поставок, спрямованості дій платника на отримання необґрунтованої податкової вигоди у вигляді зменшення бази оподаткування та, як результат, зменшення суми податків, що належать до сплати. Фактично, як зазначає відповідач, позивачем було проведено господарські операції з контрагентом шляхом формального складання первинних документів, які не супроводжувались дійсним рухом активів. За висновком відповідача (стор. 27 Акту перевірки), первинні документи не можуть за змістом п. 44.1. ПК України вважатися документами для підтвердження даних податкового обліку та звітності.

Відповідач зазначає (стор. 28 Акту перевірки), що перераховані контрагенту кошти за своєю сутністю є безповоротною фінансовою допомогою та позивач повинен віднести ці кошти до складу інших витрат . У той же час зазначається, що в порушення, зокрема, ст. ст. 138 - 140 ПК України позивач до складу собівартості безпідставно відніс витрати з придбання послуг, без належного документального підтвердження, в результаті чого підприємство завищило витрати на 3 121 981 грн., а також до складу інші витрати не віднесено безповоротну фінансову допомогу (кошти, сплачені контрагенту). З урахуванням п. 44.1., 44.2., п/п. 134.1.1. ПК України позивачем занижено витрати на 247 079 грн. За висновком відповідача (а.с. 30) позивачем занижено фінансовий результат до оподаткування на 3 499 298 за 2016.

Відповідно до п/п. 3.1.1.1. Акту перевірки встановлено заниження доходу на 3 746 377 грн. за 2016 рік. В Акті перевірки зазначається (а.с. 19), що у зв'язку з тим, що послуги фактично обліковані та списані з балансу підприємства, що є безоплатною реалізацією, тому вказані операції та безоплатно надані послуги не призвели до зменшення доходу (рядок 01 Декларації з податку на прибуток підприємств). Надалі зазначається, що документально оформлені операції з постачання у сумі 3 746 377 грн. за своєю суттю є безоплатно отриманими послугами, що відповідає визначенню доходу. Таким чином, на думку фіскального органу, в порушення п. п. 44.1., 44.2, п/п. 134.1.1., п. 135.1. ПК України відповідач вважає, що позивачем занижено дохід на зазначену вище суму.

У п. 3.1.1.6. Акту перевірки зазначається, що позивачем занижено податок на прибуток на 629 873 грн.

У п. 3.1.2.2. Акту перевірки (Податковий кредит) встановлено завищення податкового кредиту на 624 396 грн., у т.ч. за лютий 2016 на 90 172 грн., за березень 2016 в сумі 144 067 грн., за квітень 2016 на 266 130 грн., за травень 2016 - на 124 026 грн. Даний висновок зроблений виходячи із оцінки вищенаведених обставин взаємовідносин позивача з його контрагентом. В контексті наведеного на стор. 32 - 43 Акту перевірки наведені деталізовані відомості щодо виданих податкових накладних за вищезгаданими операціями, ПДВ за якими включено до складу податкового кредиту за період лютого-травня 2016 та зазначено про подання розрахунків коригування від 19.05.2016 на суму 2769,76 грн., від 17.06.2016 на суму 17,44 грн.

Враховуючи вищевикладені обставини, відповідач зробив висновок в Акті перевірки про те, що позивач, в порушення п. 44.1., п. 198.1., п. 198.6. ПК України завищив податковий кредит на 624 396 грн.

У зв'язку з цим, у п.3.1.2.3. Акту перевірки відповідач зробив висновок про заниження податку на додану вартість до сплати на 624 396 грн.

На підставі зазначених вище висновків Акту перевірки прийняті оскаржувані рішення.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Так, відносно доводів позивача про незаконність ухвали слідчого судді та незаконність проведення у зв'язку з цим перевірки, слід зазначити наступне.

Відповідно до вищезгаданої ухвали від 11.04.2017 надано дозвіл співробітникам ГУ ДФС у м. Київ на проведення позапланової документальної перевірки ТОВ Транспортна експедиторська компанія Транс-Агро (код ЄДРПОУ 31969289, м. Київ, Оболонський район, вул. Маршала Тимошенка, 29Б/літера А) по господарським відносинам з ТОВ Генезіс ЛТД (код ЄДРПОУ 39845572) з питань дотримання вимог податкового законодавства України за період з 01.01.2015 року по 31.12.2016 року. Проведення перевірки доручено ГУ ДФС у м. Київ. Визначено, що ухвала оскарженню не підлягає, заперечення проти неї можуть бути подані під час підготовчого провадження у суді.

У зв'язку з цим слід зазначити, що відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.

Враховуючи зазначену імперативну норму та положення ст. 19 КАС України, слід дійти висновку, що оцінка вказаної ухвали знаходиться поза межами компетенції адміністративного суду.

Виходячи з наведеного, у суду відсутні підстави для висновку про незаконність призначення та проведення перевірки. При цьому, судом враховується, що позивачем наказ про проведення перевірки не оскаржувався та відсутнє судове рішення про його скасування.

Що стосується доводів відповідача , покладених в основу висновків Акту перевірки на підставі вищезгаданого вироку суду, слід зазначити наступне.

Відповідно до вироку Центрального районного суду міста Миколаєва від 07.02.2017 у справі № 490/829/17, який набрав законної сили 10.03.2017, відносно ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_3 місце народження м. Миколаїв, громадянина України, раніше не судимого, місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 затверджено угоду про визнання винуватості від 13 січня 2017 року, укладену між прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Волинської області Ліпко О.П. та підозрюваним ОСОБА_4. ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 550 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 9350 гривень.

Судом встановлено, що у грудні 2015 року ОСОБА_4, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, вступив в змову з невстановленими досудовим розслідуванням особами, не маючи жодного наміру та можливості здійснювати фактичне керівництво підприємством, оскільки не мав на це спеціальних знань чи навичок, а також необхідних для здійснення підприємницької діяльності капіталовкладень та погодився за грошову винагороду в розмірі 1500 гривень на місяць, перереєструвати на своє ім'я юридичну особу ТОВ Генезіс ЛТД .

Після проведення перереєстрації, документи бухгалтерського обліку, звітності, та інших документи, що пов'язані з господарською діяльністю ТОВ Генезіс ЛТД , ОСОБА_4 не готував та не підписував , де знаходиться печатка підприємства йому не відомо, банківськими рахунками не розпоряджався .

Печатка ТОВ Генезіс ЛТД , знаходилася у інших не встановлених досудовим розслідуванням осіб , що надало можливість цим особам здійснювати незаконну діяльність, що полягала в наданні послуг по незаконному формуванні податкового кредиту суб'єктам господарювання, зокрема, ТОВ ТЕК ТРАНС-АГРО , (код 31969289) та сприяло в зменшенні платежів до бюджету з податку на додану вартість по деклараціях за лютий - травень 2016 року. Судом зазначено, що своїми умисними діями, які виразилися у придбанні суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) з метою прикриття незаконної діяльності ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 205 КК України. 13 січня 2017 року між прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Волинської області Ліпко О.П. та підозрюваним ОСОБА_4 за участю захисника, в порядку передбаченому ст. ст. 468, 469 та 472 КПК України укладено угоду про визнання винуватості. У відповідності до даної угоди ОСОБА_4 беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України, щиро кається у вчиненому кримінальному правопорушенні.

За змістом ч. 6. ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

З вищезгаданого вироку вбачається, що фактичні обставини ніким не оспорювались та відсутні сумніви стосовно добровільності та істинності позиції обвинуваченого та інших учасників кримінального провадження.

За встановлених у вироку суду обставин вбачається, що зазначене підприємство-контрагент зареєстровано на підставну особу, яка не мала наміру та не здійснювала фактичної господарської діяльності (дій) та будь-яких операцій від імені вказаного контрагента, свої повноваження як керівник вказана особа не реалізовувала, договори та первинні документи не складав та не підписував.

У даному випадку підприємство знаходилось поза межами контролю формального (номінального) директора, а від імені контрагента невідомими особами лише оформлювались документи без фактичного здійснення господарських операцій від імені підприємства. При цьому, як вбачається з вироку суду, номінальний директор нікого не уповноважував на вчинення дій від імені товариства в частині проведення господарської діяльності, складання первинних та звітних документів, та відсутні відомості щодо уповноваження інших осіб на вчинення дій від імені товариства. Матеріалами справи, відомостями з ЄДР також спростовується наявність таких осіб.

Виходячи з обставин, встановлених у вироку суду, а також судом під час розгляду справи, підприємство-контрагент створювалось та діяло з метою прикриття незаконної діяльності, є фіктивним підприємством.

Виходячи з наведеного спростовуються доводи позивача щодо виконання на користь позивача спірних операцій зазначеним підприємством-контрагентом, за відносинами з яким сформовано спірні суми податкових вигод, та доводи щодо юридичної значимості первинних документів.

Наведене, у свою чергу, вказує на юридичну дефектність первинних/облікових/ податкових документів для цілей формування даних бухгалтерського та податкового обліку та, в сукупності, відповідно, свідчить про відсутність підстав для формування спірних сум податкових вигод, що, у свою чергу, свідчить про законність та обґрунтованість висновків відповідача та оскаржуваних рішень.

Що стосується власне спірних операцій, суд додатково зазначає наступне.

Так, проаналізувавши у взаємозв'язку з вищенаведеним та в контексті доводів учасників справи щодо обставин донарахування сум ПДВ та податку на прибуток відносно взаємовідносин позивача із зазначеним контрагентом положення :

- ПК України, а саме: п/п 4.1.4 (щодо принципу презумпції правомірності рішень платника податку), п/п. 14.1.36. (щодо визначення терміну господарська діяльність ), п/п. 14.1.191. (щодо визначення постачання товарів ), п/п. 14.1.202. (щодо визначення продаж (реалізація) товарів ), п/п. 14.1.185. (щодо визначення постачання послуг ), п/п. 14.1.203 (щодо визначення продаж результатів робіт (послуг), п/п 14.1.231 (щодо визначення розумна економічна причина (ділова мета) ),

- (щодо оподаткування прибутку підприємств), а саме: п/п. 133.1.1. (щодо визначення платників), п/п 134.1.1 (щодо об'єкту оподаткування), п. 135.1. (щодо бази оподаткування), п. 137.1 (щодо порядку обчислення податку на прибуток підприємства), п. 138.2. (щодо випадків, коли фінансовий результат до оподаткування зменшується), п. 138.1. (щодо випадків збільшення фінансового результату), положень розділу ІІІ ПК України;

- Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. № 318 (із змінами), щодо визнання витрат, складу витрат,

- Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 р. № 290,

- Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 "Зобов'язання", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 р. № 20,

- (щодо ПДВ) п/п. 14.1.178 (щодо визначення податок на додану вартість ), п/п. 14.1.181 (щодо визначення податковий кредит ), п. 185.1. (щодо визначення об'єкт оподаткування ), п п. 188.1. (щодо бази оподаткування), п. 198.1. (щодо обставин, наявність яких зумовлює виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту), п. 198.2. (щодо дати виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту), п. 198.3. (щодо порядку визначення податкового кредиту), п. 198.6. (щодо наслідків не підтвердження сум податку), п. 201.1. (щодо обов'язку видати податкову накладну та обставин, які зумовлюють їх видачу), п. 201.4. (щодо дати видачі податкової накладної), п. 201.7. (щодо видачі п/н на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс); п. 201.8. (щодо осіб, яким надано право нарахування податку та видачі п/н), п. 201.10 (щодо видачі п/н платником податку та статусу п/н як підстави нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту),

- ч. 2. ст. 3. ( фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку ), ч. 1 ст. 9 ( підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи ), ст. 1 (щодо визначення термінів) Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ( первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію );

- п/п. 16.1.2. ПК України (щодо обов'язку ведення обліку доходів і витрат, складання звітності, що стосується обчислення і сплати податків та зборів), 16.1.3. ПК України (щодо обов'язку подання звітності та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів), п. 44.1. ПК України (щодо ведення обліку на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством, та щодо підтвердження задекларованих відомостей), суд приходить до наступних висновків .

Так, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які, крім іншого, мають бути складені за фактично вчиненою операцією, повинні мати всі обов'язкові реквізити, зокрема, містити відомості про господарську операцію, про зміст та обсяг операцій, та бути підписані уповноваженими особами, що у сукупності надає первинному документу юридичної значимості для цілей відображення фактично вчинених операцій у бухгалтерському та податковому обліку.

У той же час, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкових вигод виникають за наявності сукупності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов'язують можливість формування спірних сум податкових вигод та які є передумовою їх формування.

Зокрема, такі правові наслідки наступають у разі: (1) фактичного (реального) здійснення господарських операцій, які є об'єктом оподаткування; (2) документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій); (3) придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності ; (4) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); (5) наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам ст. 201 ПК України та підписана уповноваженою особою, (6) наявності ділової мети , розумних економічних причин (причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності - п/п. 14.1.231. ПК України).

При цьому, суть останнього, слід розуміти так, що діяльність платника податків не ставиться під сумнів, якщо у неї є розумна ділова мета. Податкова економія при цьому діловою метою не визнається. В іншому випадку податкові наслідки переосмислюються у відповідності з економічною суттю операцій.

Недоведеність наявності зазначених чинників, з якими наведені вище норми законодавства пов'язують можливість формування платником податків податкових вигод, зокрема, недоведеність фактичного здійснення певних операцій (нездійснення операцій), позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на формування цих податкових вигод, навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних по суті та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/робіт/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників певних операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкових вигод.

У даному випадку , дослідивши та оцінивши наявні у справі докази та первинні документи відповідно до положень ст. 90 КАС України за своїм внутрішнім переконанням, виходячи з положень ч. 2 ст. 73 КАС України (щодо предмету доказування) та з урахуванням положень ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України (щодо обов'язку доказування), суд приходить до висновку про недоведеність фактичного виконання спірних операцій, відсутність розумних економічних причин для їх замовлення, про юридичну дефектність первинних документів та податкових накладних, а отже і про відсутність правових підстав для формування спірних сум податкових вигод.

Так, в контексті наведеного судом встановлено наступне.

Між ТОВ ГЕНЕЗІС ЛТД (Експедитор ; в особі директора ОСОБА_4.) та ТОВ Транс-Агро ( Клієнт ) укладено договір № 05/02-01 від 05.02.2016 транспортного експедирування.

За цим договором (п. 1.1.) Експедитор зобов'язуєтеся за плату та за рахунок Клієнта організовувати виконання транспортно-експедиційних послуг, пов'язаних із перевезенням вантажу автомобільним транспортом. Перевезення оформлюються додатковими угодами, на підставі яких надаються і додаткові послуги (п. 1.2.). Експедитор, крім іншого, представляє інтереси клієнта в відносинах з перевізниками, експедиторами, митними органами та іншими підприємствами з усіх питань щодо перевезення, завантаження (вивантаження) належного клієнту вантажу (п. 2.1.1.), що у даному випадку стосувалося вантажів трейдерів.

Між сторонами договору підписано 60 додаткових угод щодо організації перевезень із зазначенням: найменування вантажів (пшениця, насіння соняшника, кукурудза), пункт відвантаження (із зазначенням підприємств), пункту розвантаження (із зазначенням підприємств), ставка послуг, деталізація складових ставки, кількість вантажу до перевезення, строк відвантаження.

Вказаний договір та вищезазначені додаткові угоди супроводжуються актами надання послуг. Щодо оплати до матеріалів справи (т.2.) надано відповідні платіжні доручення.

Водночас, судом встановлено, що у свою чергу між позивачем в якості експедитора, та низкою інших підприємств (т.1., а.с. 239, т.2. а.с. 1 - 47) в якості замовників , також укладено аналогічні угоди щодо організації перевезення вищенаведених вантажів.

Щодо виконання власне перевезень, до матеріалів справи надано товарно-транспортні накладні (т.2., а.с. 65-247; т.3; т. 4), в яких відображено відомості про: перевізника - позивача , замовника, бухгалтера, особи, що дозволила відпуск, водія, вагаря, реквізити накладних, що супроводжують вантаж, реквізити довіреностей на отримання ТМЦ, кількість вантажу, місця відвантаження та розвантаження, вантажно-розвантажувальні операції, номери пломб, відмітки лабораторії, інші відомості, що зазвичай супроводжують перевезення та відображаються в ТТН.

До матеріалів справи також залучено засвідчені копії актів здачі-прийняття робіт (т. 4), підписані між позивачем та його замовниками. На зворотному боці актів наведено перелік ТТН, що стосуються послуг, наданих за даними актами, де також наведено маршрут перевезення та деталізація по кожній ТТН.

Між тим, вказані ТТН, акти не містять жодної згадки про контрагента позивача, як учасника вказаних операцій.

Виходячи з аналізу угод між позивачем та його замовниками, угоди між позивачем та ТОВ Гінезіс ЛТД та положень Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність , слід дійти висновку, що у даному випадку позивачем виконувались угоди з транспортного експедирування вантажів та виконувались власне перевезення вантажів на користь замовників позивача.

Щодо частини цих операцій, які були предметом перевірки за відносинами з ТОВ Гінезіс ЛТД , вбачається, що вказане товариство було залучено в якості субвиконавця.

Однак, як вже зазначалося, вказані вище перевезення були організовані для замовників позивача власне самим позивачем та власне ним самим і виконані вказані перевезення, що вбачається із змісту ТТН, де перевізником визначено позивача.

Наведене у сукупності вказує на те, що угоди з організації та власне перевезення були виконані самим позивачем та ТОВ Генезіс ЛТД не виконувались , оскільки за вказаних вище обставин, операції були виконані самим позивачем, що додатково вказує на відсутність розумних економічних причин для оформлення спірних операцій та відображення їх в обліку, вказує на відсутність правових підстав для формування спірних сум податкових вигод операціями з ТОВ Гінезіс ЛТД . По суті вказані операції проведені власне з метою отримання податкової вигоди, що не визнається економічною діяльністю для цілей отримання спірних сум податкових вигод.

При цьому, суд враховує, що наявність оплати за спірними операціями сама по собі також не є підтвердженням фактичного здійснення операцій та в даному випадку - самостійною підставою для формування спірних сум податкових вигод, оскільки рух цих коштів, виходячи з вищенаведеного у сукупності, не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю підприємств - учасників спірних операцій.

Виходячи з наведеного, позивачем не доведено наявності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов'язують можливість правомірного формування податкових вигод за спірними операціями, що, відповідно, свідчить про відсутність у позивача підстав для їх формування за результатами оформлення вищезгаданих операцій.

Як приходить до висновку суд, за спірними операціями із зазначеними контрагентом лише оформлювались окремі первинні документи та податкові накладні без фактичного виконання контрагентом обумовлених операцій, чим створювалась видимість (зовнішні ознаки) реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вигод, наслідком чого стало отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 76 КАС України питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу .

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог та їх обґрунтування, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки досліджених доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на з'ясуванні всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про відповідність фактичним обставинам та нормам податкового законодавства висновків Акту перевірки та, відповідно, оскаржуваних рішень, а відтак підстав для визнання противними та скасування оскаржуваних рішень не має.

Доводи позивача та надані ним матеріали, досліджені та оцінені судом, не спростовують наведених висновків суду та не доводять зворотного. Зокрема, щодо усних пояснень, наданих у судовому засіданні 26.06.2018 представником позивача щодо невірності розрахунку з податку на прибуток, слід зазначити, що у порядку виконання обов'язку, визначеного ч. 2 ст. 77 КАС України, позивачем не конкретизовано - у чому саме полягає невірність розрахунків відповідача та не надано доказів на підтвердження зазначених тверджень. У взаємозв'язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що у даному випадку і вчинено судом.

Відтак, враховуючи вищевикладене у сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Керуючись положеннями статей 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 139, ст.ст. 241-246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна експедиторська компанія "Транс-агро" (код ЄДР 31969289; адреса: 04205, м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, 29-Б, літера А) до ГУ ДФС у м. Києві (код ЄДР 39439980; адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04 серпня 2017 року №1972615147 та №1982615147 - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 КАС України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України з урахуванням положень п/п. 15.5 п. 15 КАС України (в редакції Закону № 2147-VIII).

Суддя О.А. Кармазін

Повний текст складено та підписано 27.06.2018.