Рішення

від 27.06.2018 по справі 826/14473/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 червня 2018 року № 826/14473/17

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Аверкова В.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області

до Приватного підприємства "Бест Кар"

Товариства з обмеженою відповідальністю "Експо Артель

про визнання правочину недійсним

В С Т А Н О В И В:

Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі по тексту - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Бест Кар" (далі по тексту - відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю Експо Артель (далі по тексту - відповідач-2), в якому просить суд визнати недійсним правочин укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бест Кар" (код ЄДРПОУ 39963022) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Експо Артель (код ЄДРПОУ 38856887), за наслідком виконання якого було складено податкову накладну від 17 серпня 2016 року № 3.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/14473/17, закінчено підготовче провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 16 січня 2018 року, яке відкладалось на 06 лютого 2018 року та на 06 березня 2018 року, у зв'язку з неявкою представників відповідачів.

У судовому засіданні 06 березня 2018 року представник позивача адміністративний позов підтримав в повному обсязі, представник відповідача-2 заперечив, надав додаткові докази по справі. Представник відповідача-1 у судове засідання не з'явився.

30 березня 2018 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) надійшла відповідь на запит від 19 лютого 2018 року про надання завіреної належним чином копії вироку від 06 квітня 2017 року.

У судовому засіданні 04 квітня 2018 року представник позивача адміністративний позов підтримав в повному обсязі, представник відповідача-2 заперечив. Представник відповідача-1 у судове засідання не з'явився.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкова накладна від 17 серпня 2016 року, виписана Товариством з обмеженою відповідальністю "Бест Кар" на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю Експо Артель , на загальну суму 333 000 грн. в період коли директором Товариства з обмеженою відповідальністю Бест Кар , значився гр ОСОБА_1, який відповідно до вироку Шевченківського районного суду міста Києва від 06 квітня 2017 року, визнаний винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 205-1 Кримінального Кодексу України.

Відзив відповідача-2 мотивований тим, що укладений між відповідачами правочин не суперечить Цивільному кодексу України та спрямований на настання реальних наслідків.

Представник відповідача-1 у судові засідання не з'явився, відзиву на адміністративний позов не надав.

На підставі частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив здійснити подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши та дослідивши надані документи, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача-2, судом встановлені наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи 16 серпня 2016 року між ПП Бест Кар та ТОВ Експо Артіль укладено Договір № 67 поставки транспортних засобів, відповідно до якого ПП "Бест Кар»передає у власність, а ТОВ "Експо Артель"приймає автомобіль MAN TGL 8.180, шасі № НОМЕР_1.

Відповідно до акту № 67 приймання-передачі, 17 серпня 2016 року вказаний автомобіль передано у власність ТОВ "Експо Артель. 19 серпня 2016 року було здійснено реєстрацію вказаного автомобіля, про що свідчить свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2.

Вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 06 квітня 2017 року у кримінальній справі № 761/1888/17 затверджено угоду про визнання винуватості від 18 січня 2017 року та визнано винуватим ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 27, частиною 2 статті 28, частиною 2 статті 205, частиною 2 статті 205-1 Кримінального кодексу України.

За таких обставин, керуючись інтересами держави Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області звернулось до суду із заявленим позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини суд враховує наступні обставини та приписи законодавства.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (ПК України).

Згідно з підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи, зокрема, мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Частиною 1 ст. 202 Цивільного кодексу України (ЦК України) встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України встановлено:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

5. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правові наслідки нечинного правочину передбачені статтею 216 ЦК України:

1. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

2. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Тобто, у разі укладення нечинного правочину, діючим законодавством не передбачено стягнення коштів в дохід держави, а лише сторони повертаються у початковий стан (застосовується реституція).

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18.11.2014 (ЄДРСР 41735920), та в постанові пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", а саме судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (пункт 4). Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним (пункт 5).

Щодо визнання недійсним правочину, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частини 3 цієї статті якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто, оспорюванні правочини можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи або прокурора, та лише після встановлення недійсності правочину застосовуються правові наслідки недійсного правочину, які передбачені статтею 228 ЦК України та ст. 208 ГК України.

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства передбачені частиною 3 статті 228, а саме: у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Аналогічні приписи містяться в частині першій статті 208 ГК України, - якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

При цьому, застосовуючи правові наслідки визначені статтею 208 ГК України, необхідно керуватись приписами статті 207 цього кодексу, яка встановлює порядок визнання господарського зобов'язання недійсним, а саме: господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Тобто, як вже зазначалось, нікчемний правочин є таким в силу закону ( ч. 2 ст. 203, ч. 2 ст. 215, ЦК України) та правові наслідки застосовуються за загальним правилом відповідно до статті 216 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України). Тобто, правові наслідки, передбачені ч. 3 ст. 228 ЦК України та ч. 1 ст. 208 ГК України можуть бути застосовані лише після визнання судом такого правочину недійсним.

Аналіз вказаного в сукупності дає суду підстави дійти висновку, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Тобто, саме на момент вчинення правочину стороною (сторонами) мають бути дотримані вимоги ч. 1 -3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Звертаючись до суду із даним позовом, податковий орган, як на підставу для визнання правочину, укладеного між ПП Бест Кар та ТОВ Експо Артель , недійсним, посилається на наявність вироку Шевченківського районного суду міста Києва від 06 квітня 2017 року у кримінальній справі № 761/1888/17 та податкову накладну №3 від 17 серпня 2016 року.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 06 квітня 2017 року у кримінальній справі № 761/1888/17, копія якого наявна у справі, затверджено угоду про визнання винуватості від 18 січня 2017 року та визнано винуватим ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 27, частиною 2 статті 28, частиною 2 статті 205, частиною 2 статті 205-1 Кримінального кодексу України.

Проте, даний вирок не стосується обставин укладення правочинів між ПП Бест Кар та ТОВ Експо Артель , оскільки такі обставини не досліджувались під час розгляду справи по обвинуваченню винних у вчиненні кримінального правопорушення. Тому вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 06 квітня 2017 року у кримінальній справі № 761/1888/17 не є належним доказом недійсності правочину, оскільки не доведено причетність до укладення (оформлення) правочинів з ПП Бест Кар , обвинуваченої за вироком особи.

З матеріалів справи вбачається, що в діях ПП Бест Кар , відсутній умисел під час укладенння договору без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування або несплати податків.

Разом з тим суд зауважує, що розгляд даної справи здійснено в межах заявлених позовних вимог та відповідно на підставі встановлених обставин у справі. Встановлені обставини не впливають на вирішення питання щодо правильності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту або витрат та доходів, які потребують окремого дослідження.

Судове рішення має бути законним і обгрунтованим. Зокрема, обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи, з урахуванням вимог статей 73, 74, 75 Кодексу адміністративного судочинства України щодо належності, допустимості та достовірності доказів або обставин, які не підлягають доказуванню, та висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними.

Судове рішення не може бути побудоване на припущеннях.

Позивач просить визнати недійсним договір, тобто певний акт, який породжує певні наслідки у вигляді прав та обов'язків для сторін договору, та повинен мати індивідуально визначені реквізити (ознаки), такі, зокрема, як дату укладення, номер договору, сторін договору та їх підписи, тощо. Разом з тим, надана копія податкової накладної від 17 серпня 2016 року № 99 не містить підписів.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, суд доходить висновку про відсутність належних доказів, які б підтверджували укладення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, та які б свідчили про його нікчемність, а тому позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими, та такими, що задоволенню не підлягають.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись статтями 241, 242, 243, 244, 245, 246, 255, 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя В.В. Аверкова