Постанова

від 26.06.2018 по справі 822/3618/17

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/3618/17

Головуючий у 1-й інстанції: Тарновецький І.І.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

26 червня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Залімського І. Г.

суддів: Смілянця Е. С. Сушка О.О.

секретар судового засідання: Платаш В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу житлово-будівельного кооперативу "Градобуд" на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 березня 2018 року (ухвалене 13 березня 2018 року, повний текст якого виготовлено 23 березня 2018 року) у справі за адміністративним позовом житлово-будівельного кооперативу "Градобуд" до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкової вимоги та податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

Житлово-будівельний кооператив "Градобуд" звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.08.2017 року № 0006131209 за формою "Р" на суму 1027291 грн. та податкову вимогу форми "Ю" № 17853-17 від 31.08.2017 року.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 березня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.08.2017 року № 0006131209, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 березня 2018 року скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в цій частині, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим.

Позивач вказує, що оскаржив податкове повідомлення-рішення від 18.08.2017 року № 0006131209 в адміністративному порядку. Позивач зазначає, що ДФС України не надіслано йому вмотивованого рішення за результатом розгляд скарги, що свідчить про задоволення такої скарги. При цьому, висновки суду першої інстанції про порушення строку подання зазначеної скарги позивач вважає безпідставними.

Щодо факту виявленого порушення п.133.4 ст.133 Податкового кодексу України (далі - ПК України) позивач наголосив на тому, що він не допустив нецільового використання активів в частині оплати за роботи ТОВ "Валіо Груп", адже відповідачем не доведено, а судом першої інстанції не встановлено протилежного. Позивач зазначає, що кошти в сумі 5 707 168 грн були перераховані ТОВ "Валіо Груп" як оплата за будівельно-монтажні роботи, що відповідає досягненню цілей, завдань та напрям діяльності позивача, адже вказані кошти ЖБК "Градобуд" витрачені на будівництво будинку, який готовий до експлуатації.

Позивач також зазначив, що відповідачем не доведено факт нереальності господарських операцій ЖБК "Градобуд" з ТОВ "Валіо Груп", а суд першої інстанції в цій частині дійшов помилкових висновків.

Крім того, позивач звернув увагу на принцип стабільності податкового законодавства, якому суперечить застосування до позивача правил п.133.4 ст.133 ПК України.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу позивача в якому вказав на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги. Відповідач наголосив на тому, що ЖБК "Градобуд" провів оплату за роботи ТОВ "Валіо Груп", які фактично не виконувались, тобто ЖБК "Градобуд" провело оплату за вказані роботи для переведення таких коштів у готівку, а тому допустив нецільове використання коштів неприбуткової організації при цьому не відобразив дані кошти у відповідних деклараціях з податку на прибуток. Тому, є правомірним нарахування податкового зобов'язання на підставі податкового повідомлення-рішення від 18.08.2017 року № 0006131209.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив вимоги, що в ній викладені, задовольнити.

Представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Встановлено, що посадовими особами відповідача проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ЖБК "Градобуд" з питань взаємовідносин з ТОВ "Валіо Груп" (ПН 39200771) за період з 01.01.2015 по 31.12.2015.

За результатами перевірки складено акт від 09.08.2017 №1559/22-01-14-06/39404771.

В ході перевірки встановлене та зафіксоване в акті порушення ЖБК "Градобуд" вимог пп. 133.4.3 п. 133.4 ст. 133 ПК України (в редакції з 13.08.2015 року), що призвело до заниження податку на прибуток за 2015 рік в сумі 1027291 грн.

На підставі акту від 09.08.2017 № 1559/22-01-14-06/39404771 Головним управлінням ДФС у Хмельницькій області винесено податкове повідомлення-рішення форми "Р" №0006131209 від 18.08.2017, яким збільшено суму грошового зобов'язання ЖБК "Градобуд" за платежем податок на прибуток приватних підприємств на 1 027 291 грн.

Не погодившись із податковим повідомленням-рішенням №0006131209 від 18.08.2017 позивач оскаржив його до Державної фіскальної служби України.

За результатами розгляду скарги Державна фіскальна служба України скаргу ЖБК "Градобуд" залишила без розгляду та повернула скаргу заявнику з підстав пропуску строку звернення.

31.08.2017 Головним управлінням ДФС у Хмельницькій області виставлено ЖБК "Градобуд" податкову вимогу форми "Ю" № 17853-17 на суму 1 524 849,34 грн. за платежем податок на прибуток приватних підприємств.

Не погоджуючись з висновками акту перевірки та прийнятими на його підставі податковим повідомленням-рішенням та податковою вимогою, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що кошти в сумі 5 707 168 грн, з них в серпні 2015 року - в сумі 2 964 620 грн, вересні 2015 року - в сумі 2 411 548 грн, жовтні 2015 року - в сумі 331 000 грн, які перераховані ЖБК Градобуд на рахунки TOB Валіо Груп для переведення їх в готівку, є нецільовим для даної неприбуткової організації використанням коштів, тому відповідно до вимог пп. 133.4.3 п.133.4 ст.133 Податкового кодексу України (в редакції, чинній з 13.08.2015) ЖБК Градобуд зобов'язано було до 20 вересня 2015 року подати Податковий звіт про використання коштів неприбуткових установ та організацій за період з початку 2015 року по 31.08.2015 (останній день місяця, в якому вчинено таке порушення) та зазначити суму самостійно нарахованого податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 533 632 грн, виходячи із суми операції нецільового використання коштів в розмірі 2 964 620 грн (2 964 620 грн х 18%). Тому відповідачем правомірно встановлено порушення ЖБК Градобуд вимог пп.133.4.3 п.133.4 ст.133 Податкового кодексу України.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправною та скасування податкової вимоги форми "Ю" № 17853-17 від 31.08.2017 року суд виходив з того, що сума податкового боргу визначена у податковій вимозі форми "Ю" № 17853-17 від 31.08.2017 року сплачена позивачем, а контролюючий орган відкликав зазначену податкову вимогу.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З матеріалів апеляційної скарги встановлено, що позивач фактично погодився із висновками суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправною та скасування податкової вимоги форми "Ю" № 17853-17 від 31.08.2017 року, а тому, керуючись положеннями ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів здійснювала перегляд оскаржуваного судового рішення в межах апеляційної скарги відповідача щодо висновків суду першої інстанції про правомірність податкового повідомлення-рішення №0006131209 від 18.08.2017.

Колегія суддів не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує викладене нижче.

Відповідно до вимог п.133.4 ст.134 Податкового кодексу України (в редакції з 13.08.2015) неприбутковим підприємством, установою та організацією є підприємство, установа та організація (далі - неприбуткова організація), що одночасно відповідає таким вимогам: утворена та зареєстрована в порядку, визначеному законом, що регулює діяльність відповідної неприбуткової організації; установчі документи якої містять заборону розподілу отриманих доходів (прибутків) або їх частини серед засновників (учасників), членів такої організації, працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших пов'язаних з ними осіб; установчі документи якої передбачають передачу активів одній або кільком неприбутковим організаціям відповідного виду або зарахування до доходу бюджету у разі припинення юридичної особи (у результаті її ліквідації, злиття, поділу, приєднання або перетворення); внесена контролюючим органом до Реєстру неприбуткових установ та організацій латі - Реєстр).

Обов'язковою умовою для неприбуткових організацій, відповідно пп. 133.4.2 п.133.4 ст.133 Податкового кодексу України (в редакції, чинній з 13.08.2015 року) є те, що доходи прибутки) неприбуткової організації використовуються виключно для фінансування видатків на утримання такої неприбуткової організації, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених її установчими документами.

Відповідно до пп.133.4.3 п.133.4 ст.133 Податкового кодексу України (в редакції чинній з 13.08.2015 року) у разі недотримання неприбутковою організацією вимог, визначених цим пунктом, така неприбуткова організація зобов'язана подати у термін, визначений для місячного податкового (звітного) періоду, звіт про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації за період з початку року по останній день місяця, в якому вчинено таке порушення, та зазначити суму самостійно нарахованого податкового зобов'язання з податку на прибуток. Податкове зобов'язання розраховується, виходячи із суми операції нецільового використання коштів. Така неприбуткова організація виключається контролюючим органом з Реєстру неприбуткових установ та організацій та вважається платником податку на прибуток для цілей оподаткування з першого місяця, наступного за місяцем, у якому вчинено таке порушення.

З першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому вчинено таке порушення, до 31 грудня податкового (звітного) року неприбуткова організація зобов'язана щоквартально подавати до контролюючого органу податкову декларацію з податку на прибуток (з наростаючим підсумком та сплачувати податок у термін, визначений для квартального періоду) та подавати фінансову звітність та сплачувати податок на прибуток у порядку, встановленому цим розділом для платників податку на прибуток.

З наступного податкового (звітного) року така неприбуткова організація подає фінансову і податкову звітність та сплачує податок на прибуток у порядку, встановленому для платників податку на прибуток.

Відповідно до вимог п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо:

- платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію, а при здійсненні заходів податкового контролю встановлено факти здійснення платником податків діяльності, що призвела до виникнення об'єктів оподаткування, наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу та наявності діючих (у тому числі призупинених) ліцензій на право здійснення діяльності з підакцизною продукцією, яка підлягає ліцензуванню згідно із законодавством;

- дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно зі статутом ЖБК "Градобуд" є неприбутковою організацією та не має на меті одержання прибутку. Предметом діяльності Кооперативу є забезпечення житлом та/або житловими приміщеннями Членів (Учасників) та Асоційованих членів кооперативу і членів їх сімей, шляхом сприяння будівництву багатоквартирних житлових будинків, за власні кошти Кооперативу, а також наступної експлуатації та управління цими будинками.

Статутом ЖБК Градобуд передбачено витрачання коштів виключно для здійснення діяльності, яка не має на меті отримання прибутку.

15 липня 2015 року між ЖБК "Градобуд" та ТОВ "Валіо Груп" укладено договір підряду № 8/05-97п згідно якого ЖБК "Градобуд" - Замовник, ТОВ "Валіо Груп" - Підрядник.

Предметом даного Договору є зобов'язання Підрядника за дорученням Замовника на власний ризик виконати певну роботу за умов цього Договору, а Замовник зобов'язується прийняти роботу та оплатити її.

На підтвердження господарських операцій згідно даного Договору позивачем надано до суду копію Договору підряду № 8/05-97п від 15 липня 2015 року, довідку про вартість виконаних робіт та витрати за квітень 2016 року, акт приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2016 року, копії виписок з банку, податковий звіт про використання коштів неприбуткових установ та організацій.

За проведені роботи ЖБК Градобуд перерахувало ТОВ "Валіо Груп" кошти в сумі 5 707 168 грн.

Суд першої інстанції зазначає, що кошти в сумі 5 707 168 грн, які перераховані ЖБК Градобуд на рахунки TOB Валіо Груп для переведення їх в готівку, є нецільовим для даної неприбуткової організації використанням коштів, тому відповідно до вимог пп. 133.4.3 п.133.4 ст.133 Податкового кодексу України (в редакції, чинній з 13.08.2015 року) ЖБК Градобуд зобов'язано було до 20 вересня 2015 року подати Податковий звіт про використання коштів неприбуткових установ та організацій за період з початку 2015 року по 31.08.2015 (останній день місяця, в якому вчинено таке порушення) та зазначити суму самостійно нарахованого податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 533 632 грн. виходячи із суми операції нецільового використання коштів в розмірі 2 964 620 грн (2 964 620 грн х 18%).

ЖБК Градобуд у відповідності до вимог абзацу 2 пп.133.4.3 п.133.4 ст.133 Податкового кодексу України зобов'язано було: подати Податкову декларацію з податку на прибуток за III квартал 2015 року, в якій відобразити об'єкт оподаткування податком на прибуток в сумі 2 411 548 грн та нарахувати податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 434 079 грн виходячи із суми операції нецільового використання коштів у вересні 2015 року в розмірі 2 411 548 грн (2 411 548 грн х 18%); подати Податкову декларацію з податку на прибуток за IV квартал 2015 року, в якій відобразити об'єкт оподаткування податком на прибуток в сумі 331 000 грн та нарахувати податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 59 580 грн, виходячи із суми операції нецільового використання коштів у жовтні 2015 року в розмірі 331 00 грн (331 000 грн х 18%).

Однак, суд апеляційної інстанції зазначає, що за наслідком перерахування позивачем коштів в сумі 5 707 168 грн ТОВ Валіо груп виконані відповідні роботи і були досягнуті цілі та завдання, визначені установчими документами ЖБК Градобуд .

Так, вказані кошти витрачені за цільовим використанням - на будівництво будинку, який прийнятий до експлуатації, що підтверджують витяги із зведеного кошторисного розрахунку, зведений кошторисний розрахунок до договору підряду №8/05-97П від 15.07.2015, дві Декларації про готовність до експлуатації об'єкта, який належить до 1-3 категорії складності (м. Вінниця, вул. Заболотного, 30), зареєстровані Департаментом Держархбудінспекції Вінницької області 01.12.2016 та 30.01.2017, фото будинку, акт приймання-передачі технічної документації багатоквартирного будинку за 2017 рік від ЖБК до ОСББ Слов'янський, 30 , техпаспорт на будинок, технічні звіти.

Відповідач, з яким беззаперечно погодився суд першої інстанції, обґрунтовуючи нецільове використання позивачем вказаних коштів, вказує виключно на те, що ЖБК "Градобуд" провів оплату за роботи ТОВ "Валіо Груп", які фактично не виконувались, тобто ЖБК "Градобуд" провело оплату за вказані роботи для переведення таких коштів у готівку, адже в діяльності ТОВ "Валіо Груп" наявні ознаки фіктивності.

Разом з цим, колегія суддів зауважує, що жодним доказом не підтверджується зняття коштів з рахунків ТОВ Валіо груп позивачем або іншими особами, переведення саме цих коштів у готівку, передача готівки позивачу, наявність або використання такої готівки позивачем. Водночас, банківськими виписками підтверджується перерахування позивачем коштів у безготівковому порядку на рахунок ТОВ Валіо груп в якості оплати за будівельно-монтажні роботи згідно договору № 08/05-97п від 15.07.2015.

В обґрунтування нереальності господарських операцій ЖБК "Градобуд" з ТОВ Валіо груп суд першої інстанції зазначає, що відповідно до умов договору підряду № 8/05-97п від 15 липня 2015 року, позивачем не надано до суду додатків, передбачених договором, а саме: Додаток №1 до договору (кошторис), проектна документація, інших необхідних документів для виконання будь-якого виду будівельних робіт. Тобто, із змісту договору не вбачається які саме роботи мало виконувати TOB "Валіо Груп", також вартість виконуваних робіт.

Також позивачем не надано до суду Акти приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2) та Довідки про вартість виконаних робіт (форми КБ-3) за 2015 рік, а лише надано Акти приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2) та Довідки про вартість виконаних робіт (форми КБ-3) за квітень та грудень 2016 року скріплені печатками з реквізитами TOB "Валіо Груп" та ЖБК "Градобуд". Суд зазначає, що бухгалтерська документація, яка надана представником позивача до суду не містить обов'язкових реквізитів. Зокрема, в документації відсутня дата її підписання, акти приймання виконаних будівельних робіт не містять відомостей підпису, дати, печаток, довідка про вартість виконаних будівельних робіт не містить дати та підпису керівника TOB "Валіо Груп".

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

При цьому відповідно до статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

За вимогами частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону № 996-XIV).

Тобто, будь-які документи, у тому числі договори, акти, накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх передбачених чинним законодавством формальних реквізитів таких документів.

Водночас, документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому наявність або відсутність окремих документів, або помилки у їх оформленні не можуть слугувати підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Разом з тим, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Колегія суддів вважає, що наявні в матеріалах справи документи відповідають вимогам, які ставляться до первинних документів та підтверджують факт виконання робіт ТОВ Валіо груп згідно умов договору підряду № 8/05-97п від 15 липня 2015 року.

Суд першої інстанції також зазначає, що ЖБК "Градобуд" вказує про відсутність власних та орендованих виробничих потужностей, а матеріали справи містять інформацію про те, що TOB "Валіо Груп" не має у власності (оренді) основних фондів та немає трудових ресурсів на виконання будівельно-монтажних робіт.

Відповідно ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд в постанові від 06.02.2018 у справі 804/4940/14 зазначив, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Однак, відповідачем не доведено, а судом не встановлено неможливості залучення трудових ресурсів залучення людей за цивільно-правовими угодами. При цьому, норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності, як критерій правового статусу платника податків щодо формування витрат, які ним понесені.

Суд першої інстанції зазначає, що протягом 2015-2016 років службові особи TOB Валіо Груп податкову звітність до ДПІ за місцем реєстрації не подавали, остання податкова звітність підприємства подана в липні 2014 року керівником підприємства ОСОБА_1., реєстраційний номер картки платника податків НОМЕР_2, якого закритий ще в І кварталі 2012 року, в зв'язку з повідомленням про смерть.

Крім того, суд першої інстанції посилається на матеріали досудового розслідування кримінальних проваджень: № 32015100020000162, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.12.2015 № 32015100020000162, за ознаками складу злочину, передбаченого ч.5 ст.27, ч.3 ст.212, ч.2 ст.200, ч.1 ст.205 Кримінального кодексу України; №32016100070000026, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07.07.2016 за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.205, ч.1 ст.212, ч.5 ст.27, ч.3 ст.212 Кримінального кодексу України; №32017100070000002, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05.01.2017 за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.205, ч.1 ст.212, ч.5 ст.27 ч.3 ст.212 Кримінального кодексу України.

Досудовим розслідуванням у рамках цих кримінальних справ встановлено, що на території м. Києва діє група осіб, які шляхом використання ряду підконтрольних "фіктивних" підприємств, а саме: ТОВ "Валіо Груп" та інших, вчиняють дії щодо пособництва службовим особам реального сектору економіки в ухиленні від сплати податків в особливо великих розмірах. У ході досудового розслідування встановлено, що невстановлені слідством особи створили (придбали) ТОВ "Валіо Груп" з метою прикриття незаконної діяльності реального сектору. Під час проведення обшуку квартири, де проживав та здійснював свою протиправну діяльність один з фігурантів "конвертаційного центру", вилучено печатку ТОВ "Валіо Груп", чорнові записи та чисті аркуші паперу формату А-4 з відтисками печатки ТОВ "Валіо Груп".

Відповідно до реєстраційних документів встановлено, що з лютого 2015 року до складу засновників ТОВ "Валіо Груп", з одночасним призначенням на посаду директора, увійшов ОСОБА_4, який повідомив, що службовою особою вказаного підприємства не являвся, відношення до фінансово-господарської діяльності не мав, банківськими рахунками не користувався, до складу засновників не входив, звітність до контролюючих органів не подавав, печаткою не користувався (ухвала Подільського районного суду м. Києва від 14.02.2017 у справі №758/1592/17).

Згідно з протоколом допиту засновника та директора ТОВ "Валіо Груп" ОСОБА_4 від 24.10.2016, останній повідомив, що не має жодного відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ "Валіо Груп", жодних документів, як директор цього товариства, не підписував та нікого на такі дії не уповноважував.

Відповідно до ч.1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Як обґрунтовано зазначає суд першої інстанції, законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту, є Кримінально процесуальний кодекс України.

Відповідно до частини першої статті 23 КПК суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Частина друга цієї ж статті визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частина четверта статті 95 КПК України визначає, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

Відповідно до ч.6 ст.78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що ні на момент проведення податкової перевірки та фіксації її наслідків, ні станом на час розгляду даної справи в суді першої інстанції, ні станом на час подання апеляційної скарги, вирок щодо посадових осіб ТОВ "Валіо Груп" не існував, а тому матеріали досудового розслідування за вказаними кримінальними провадженнями судом першої інстанції безпідставно враховано як доказ фіктивності ТОВ "Валіо Груп".

При цьому посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 16.01.2018 по справі №2а-7075/12/2670 та постанову Верховного Суду України від 12.04.2016 по справі №826/17617/13, колегія суддів вважає необґрунтованими адже, при розгляді вказаних справ суди врахували вироки суду в кримінальному провадженні, які на момент прийняття відповідних судових рішень, в тому числі рішень судів першої інстанції, набрали законної сили. Тобто, доказове значення в адміністративному процесі може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили.

Аналогічні висновки містяться і в постановах Верховного Суду України від 05 березня 2012 року у справі №21-421а11 та від 22 вересня 2015 року у справі №810/5645/14.

Крім того, посилання суду першої інстанції на те, що господарські операції позивача з ТОВ Валіо груп здійснювались з метою заниження податкових зобов'язань, а також на те, що свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість TOB "Валіо Груп" №200176278 від 01.07.2014, анульоване 23.06.2015 року (причина анулювання свідоцтва - до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням), жодним чином не свідчить про отримання певної вигоди позивачем, адже позивач є неприбутковою організацією, не є платником ПДВ, а тому не міг отримати податкову вигоду за результатами документування господарських операцій з TOB "Валіо Груп". До того ж, всі платежі на рахунки TOB "Валіо Груп" позивач проводив без ПДВ, що вказує на неможливість формування податкового кредиту за наслідками таких операцій.

Колегія суддів також акцентує увагу на принципі індивідуальної відповідальності за вчинене порушення (ч.2 ст.61 Конституції України).

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України", якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, ЄСПЛ чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження факту отримання послуг, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені виконавцем, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи (постанови Верховного Суду від 20 лютого 2018 року по справі №813/4931/13-а, від 06.02.2018 по справі №802/4940/14).

Проте, посадовими особами відповідача під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.

Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Тому, можливі порушення контрагентом позивача вимог податкового законодавства щодо відображення господарських операцій в податковому обліку та сплати податків спричиняє негативні наслідки саме для нього, а не для позивача.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Позивач зазначає, що оскаржив податкове повідомлення-рішення від 18.08.2017 року № 0006131209 в адміністративному порядку, однак ДФС України не надіслано йому вмотивованого рішення за результатом розгляду скарги, що свідчить про задоволення такої скарги.

Відповідно до п.56.2. ст. 56 Податкового кодексу України у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Згідно з п. 56.3. ст. 53 ПКУ скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Відповідно до п.56.16. ст. 56 ПКУ днем подання скарги вважається день фактичного отримання скарги відповідним контролюючим органом, а в разі надсилання скарги поштою - дата отримання відділенням поштового зв'язку від платника податків поштового відправлення із скаргою, яка зазначена відділенням поштового зв'язку в повідомленні про вручення поштового відправлення або на конверті.

Згідно наявного в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень податкове повідомлення-рішення від 18.08.2017 №0006131209 було отримано ЖБК Градобуд 19.08.2017. Отже, кінцевим терміном оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення було 29.08.2017.

Згідно матеріалів справи та інформації сайту УДППЗ "Укрпошта" ЖБК Градобуд подав поштове відправлення із скаргою податкове повідомлення-рішення від 18.08.2017 №0006131209 до відділення поштового зв'язку 30.08.2017.

Колегія суддів не вважає належними доказами дати відправлення скарги 29.08.2017 року фіскальний чек та реєстр поштових відправлень, оскільки дані матеріали не надають можливості ідентифікувати вміст поштового відправлення.

Згідно п. 56.17. ст. 56 ПКУ процедура адміністративного оскарження закінчується, зокрема, днем, наступним за останнім днем строку, передбаченого для подання скарги на податкове повідомлення-рішення або будь-яке інше рішення відповідного контролюючого органу у разі, коли така скарга не була подана у зазначений строк.

Відповідно до п. 56.8 ст. 56 ПКУ скарга є задоволеною у 2 випадках, а саме: якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків; скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20- денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту.

Згідно з п. 56.20 ст. 56 ПКУ вимоги до оформлення скарги, порядок подання та розгляду скарг встановлюється центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Відповідно до п. 4 розділу VIII Порядок розгляду скарг Порядку оформлення і подання скарг платниками податків та їх розгляду контролюючими органами , затвердженого наказом Мінфіну від 21.10.2015 р. за № 916 контролюючий орган залишає скаргу без розгляду повністю або частково у разі, зокрема, якщо скаргу подано з пропуском строку, крім випадків, передбачених пунктом 5 розділу III цього Порядку.

Про залишення скарги без розгляду контролюючий орган повідомляє платника податків у письмовій формі із зазначенням причин повернення.

Встановлено, що ДФС України повідомлено ЖБК Градобуд листом від 19.09.2017 за №20896 про повернення скарги без розгляду, при цьому вказавши причини такого повернення.

Тому колегія суддів вважає, що ДФС України відповідним чином відреагувала не скаргу позивача, а підстави вважати таку скаргу задоволеною - відсутні.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, враховуючи те, що в ході апеляційного розгляду справи встановлено реальність господарських операцій ЖБК "Градобуд" з ТОВ "Валіо Груп", при цьому відповідачем не доведено наявності, а судом першої інстанції не встановлено жодних доказів на підтвердження того, що оплата ЖБК "Градобуд" коштів за роботи ТОВ "Валіо Груп" є нецільовим використанням коштів ЖБК "Градобуд", колегія суддів вважає, що наявні підстави для захисту прав позивача у судовому порядку шляхом визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.08.2017 року № 0006131209.

У відповідності із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, що призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції належить скасувати і ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Оскільки даний позов сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, підлягає задоволенню в частині задоволення майнових вимог в розмірі 1 027 291 грн, на користь позивача підлягає поверненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень-відповідача судовий збір в сумі 38 524,37 грн.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу житлово-будівельного кооперативу "Градобуд" задовольнити.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом житлово-будівельного кооперативу "Градобуд" до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкової вимоги та податкового повідомлення-рішення скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.08.2017 року № 0006131209 за формою "Р" на суму 1 027 291 грн.

У решті позову відмовити.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь житлово-будівельного кооперативу "Градобуд" судовий збір у розмірі 38 524,37 грн.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 27 червня 2018 року.

Головуючий Залімський І. Г. Судді Смілянець Е. С. Сушко О.О.