Постанова

від 21.06.2018 по справі 925/72/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" червня 2018 р. Справа№ 925/72/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Отрюха Б.В.

Михальської Ю.Б.

При секретарі Камінській Т.О.

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 21 червня 2018 року.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "АЗОТ"

на рішення

Господарського суду Черкаської області

від 26.04.2018 (повне рішення складено 02.05.2018)

у справі №925/72/18 (суддя В.М. Грачов)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП "Ост"

до Публічного акціонерного товариства "АЗОТ"

про стягнення 27 126 грн. 15 коп.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "НВП "Ост" звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "АЗОТ" про стягнення 27 126 грн. 15 коп.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 26.04.2018 позов задоволено частково, стягнуто з ПАТ "Азот" на користь ТОВ "НВП "Ост" 1670 грн. 97 коп. інфляційних втрат, 679 грн. 58 коп. 3% річних за період прострочення з 24.06.2017 по 05.10.207 року, 26062 грн. судових витрат.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить рішення суду скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити ТОВ "НВП "Ост" у задоволенні позовних вимог до ПАТ "АЗОТ" у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що предметом спору є вимога позивача до відповідача про стягнення інфляційних втрат і 3% річних у зв'язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання, що виникло із укладеного сторонами договору підряду № 619-413 від 16.09.2014 року, встановленого рішення Господарського суду Черкаської області від 28.02.2017 року у справі № 925/47/17, а саме: 19742 грн. 91 коп. інфляційних втрат, 3572 грн. 89 коп. 3% річних за період прострочення з 31.12.2016 по 23.06.2017 року на суму боргу 248400,82 грн.; 2701 грн. 21 коп. інфляційних втрат, 1109 грн. 14 коп. 3% річних за період прострочення з 23.06.2017 по 05.10.207 року на суму боргу 128519,03 грн. Сума боргу визначена з урахуванням проведеної відповідачем 23.06.2017 року оплати в розмірі 248400,82 грн. за правилами, визначеними статтею 534 ЦК України.

Скаржник звертає увагу суду на те, що позивач у справі №925/72/18 намагався стягнути з відповідача витрати на правову допомогу, яку було йому надано у іншій справі № 925/47/17.

Крім того, самим представником позивача у судовому засіданні 29.03.2018 року було підтверджено, що дійсно, вказані кошти були сплачені за надання правової допомоги у іншій справі №925/47/18, однак, на його думку, ці справи є пов'язаними між собою, а отже витрати на правову допомогу можуть бути стягнуті у даній справі № 925/72/18.

На думку апелянта, стягнута сума витрат на професійну правничу допомогу не тільки не стосується даної справи, але і не відповідає вимогам ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, оскільки її розмір є очевидно необґрунтованим та непропорційним до ціни позову.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "АЗОТ" на рішення Господарського суду Черкаської області від 26.04.2018 у справі № 925/72/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Тищенко А.І., суддів Отрюха Б.В., Михальської Ю.Б.

Ухвалою від 01.06.2018 року відкрито апеляційне провадження та справу призначено до розгляду на 21.06.2018 рік.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

16.09.2014 року відповідачем - ПАТ "Азот", як замовником, та позивачем - ТОВ "НВП "Ост", як підрядником, був укладений договір підряду № 619-413 від 16.09.2014 року.

За умовами договору, підрядник зобов'язався в порядку і на умовах, визначених цим договором, виконати і здати замовнику роботи на об'єкті замовника, визначені п. 1.1. договору, а замовник - прийняти і оплатити їх.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 28.02.2017 року у справі № 925/47/17 частково задоволено позов ТОВ "НВП "Ост" до ПАТ "Азот", стягнуто 248400,82 грн. основного боргу, 32030,16 грн. інфляційних втрат, 9595,81 грн. 3% річних, 54337 грн. 33 коп. пені, 5165,46 грн. витрат зі сплати судового збору та 20000,00 грн. витрат на послуги адвоката. В решті позову відмовлено. Із рішення суду вбачається, що правовідносини сторін, спір щодо яких розглядався у справі № 925/47/17, виникли із укладеного ними договору підряду № 619-413 від 16.09.2014 року, 32030,16 грн. інфляційних втрат, 9595,81 грн. 3% річних стягнуто за прострочення виконання основного боргу за період з 17.09.2015 по 30.12.2016 року.

Рішення господарського суду від 28.02.2017 року у справі № 925/47/17 набрало законної сили 10.04.2017 року, 04.05.2017 року на виконання зазначеного рішення суду у справі № 925/562/16 Господарським судом Черкаської області видано наказ про його примусове виконання.

Відповідно до платіжних доручень від 23.06.2017 року №№ 7237 і 7238 вбачається, що 23.06.2017 року відповідачем сплачено позивачу 248400,82 грн. з призначенням платежу: оплата за роботи по договору підряду № 619-413 від 16.09.2014 року.

Предметом спору у справі, що розглядається, є вимога позивача до відповідача про стягнення інфляційних втрат і 3% річних у зв'язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання, що виникло із укладеного сторонами договору підряду № 619-413 від 16.09.2014 року, встановленого рішення Господарського суду Черкаської області від 28.02.2017 року у справі № 925/47/17, а саме: 19742 грн. 91 коп. інфляційних втрат, 3572 грн. 89 коп. 3% річних за період прострочення з 31.12.2016 по 23.06.2017 року на суму боргу 248400,82 грн.; 2701 грн. 21 коп. інфляційних втрат, 1109 грн. 14 коп. 3% річних за період прострочення з 23.06.2017 по 05.10.207 року на суму боргу 128519,03 грн. Сума боргу визначена з урахуванням проведеної відповідачем 23.06.2017 року оплати в розмірі 248400,82 грн. за правилами, визначеними статтею 534 ЦК України.

Слід зазначити, що за правовою природою спірні правовідносини сторін віднесені до договірних зобов'язань підряду, загальні положення про підряд, як окремий вид зобов'язань, визначені параграфом 1 глави 61 ЦК України, ст. 324 ГК України, про зобов'язання і договір - розділом І і ІІ книги 5 ЦК України, главою 20 ГК України, загальні положення про правочини - главою 16 розділу IV книги 1 ЦК України, правові наслідки порушення зобов'язання, відповідальність за порушення зобов'язання - главою 51 розділу I книги 5 ЦК України, розділом V ГК України.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно з ст. 11 ч. ч. 1, 2 п. 1, ст. 16 ч. 2 п. п. 5, 8 Цивільного кодексу (далі -ЦК) України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Статтею 20 ГК України передбачено право кожного суб'єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов'язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов'язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст.ст. 193, 202 ГК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 598, ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 ч. 1, ст. 611, ст. 612 ч. 1 ЦК України: порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання; у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Наявність і розмір грошового зобов'язання відповідача перед позивачем у сумі 248400,82 грн., що виникло із укладеного сторонами договору підряду № 619-413 від 16.09.2014 року, встановлено рішенням Господарського суду Черкаської області від 28.02.2017 року у справі № 925/47/17, період прострочення цього грошового зобов'язання з 31.12.2016 по 23.06.2017 року позивачем визначено правильно, визначення цього періоду підтверджено поданими ним доказами - платіжними дорученнями.

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом норми ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів в наслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Статтею 534 ЦК України встановлено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

При застосуванні норм стосовно черговості погашення вимог за грошовим зобов'язанням у разі недостатності суми проведеного платежу (ст. 534 ЦК) судам необхідно виходити з того, що під процентами, які погашаються раніше основної суми боргу, розуміють проценти за користування чужими грошовими коштами, що підлягають сплаті за грошовим зобов'язанням, зокрема проценти за користування сумою позики, кредиту тощо. Проценти, передбачені ст. 625 ЦК за порушення грошового зобов'язання, погашаються після суми основного боргу. Такі висновки викладені у листі Верховного Суду України від 01.07.2014 "Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві".

При вирішенні спору суд керується також роз'ясненнями, викладеними в постанові Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" N 14 від 17.12.2013 року (зокрема, але не виключно п. 7.1.), правовими висновками Верховного Суду України, викладеними в постановах від 02.03.2016 р. у справі № 6-2491цс15, від 12.04.2017 р. у справах №№ 3-1462гс16, 3-1601гс16, від 26.04.2017 р. у справі № 3-1522гс16.

Таким чином, встановивши, що рішенням суду з відповідача на користь позивача стягнуто грошову суму і таке зобов'язання зводиться до сплати грошей, а отже, є грошовим зобов'язанням, приходить до висновку щодо наявності між сторонами грошового зобов'язання, яке відповідач належним чином не виконував, що є підставою для стягнення на користь позивача інфляційних втрат за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми, які входять до складу грошового зобов'язання, оскільки боржник зобов'язаний відшкодувати інфляційні втрати від знецінення неповернутих коштів за час виконання рішення суду про стягнення суми. При цьому вважає обґрунтованою вимогу позивача в частині стягнення 19742 грн. 91 коп. інфляційних втрат, 3572 грн. 89 коп. 3% річних за період прострочення з 31.12.2016 по 23.06.2017 року на суму боргу 248400,82 грн. Його ж вимогу про стягнення 2701 грн. 21 коп. інфляційних втрат, 1109 грн. 14 коп. 3% річних за період прострочення з 23.06.2017 по 05.10.207 року на суму боргу 128519,03 грн. суд визнає такою, що заявлена з частковим порушенням норм ст. 534 ЦК України, та без підтвердження належними доказами його витрат на погашення виконавчого провадження в сумі 7390,60 грн.

За розрахунком суду сума боргу з урахуванням проведеної відповідачем оплати складає 79 502 грн., за період прострочення з 24.06.2017 по 05.10.207 року розмір інфляційних втрат складає 1670,97 грн., 3% річних - 679,58 грн. і в такому розмірі вимога позивача в цій частині також підлягає задоволенню.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відтак, з огляду на викладені обставини справи і приписи законодавства суд вважає, що спірна вимога позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних відповідає приписам ч. 2 ст. 625 ЦК України, є обґрунтованою і підлягає задоволенню частково. Доводи представника відповідача, приведені нею в обґрунтування заперечень проти позову, господарський суд відхиляє через їх невідповідність встановленим фактичним обставинам справи та вказаним вище нормам чинного законодавства.

Обгрунтовуючи вимогу про відшкодування судових витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 58083 грн. 49 коп. представник позивача адвокат Пекар В.М. подав суду: свідоцтво про його право на заняття адвокатською діяльністю серія ЗР № 21/1198 від 28.07.2017 року; довідку від 01.03.2018 року адвокатського об'єднання "Інвікта" про те, що він працює адвокатом у складі цього об'єднання; договір про надання послуг у сфері права № 953 від 30.12.2016 року, укладений між адвокатським об'єднанням "Інвікта" і ТОВ "НВП "Ост"; платіжне доручення № 5 від 16.01.2018 року, яким сплачено ТОВ "НВП "Ост" на користь адвокатського об'єднання "Інвікта" 58083 грн. 49 коп. оплати за послуги у сфері права по договору № 953 від 30.12.2016 року; опис виконаних робіт; ордер адвоката.

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.

Із поданого представником позивача опису виконаних робіт вбачається, що загальна вартість послуг, наданих позивачу адвокатом Пекарем В.М. по справі № 925/72/18, складає 24300 грн.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлений строк згідно умов договору, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Колегія вважає, що позовні вимоги про стягнення у розмірі 26 062 грн. обґрунтовані та такі, що підлягають задоволенню.

Статтею 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду Черкаської області від 26.04.2018 у справі №925/72/18 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 267, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "АЗОТ" на рішення Господарського суду Черкаської області від 26.04.2018 у справі № 925/72/18 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Черкаської області від 26.04.2018 у справі № 925/72/18

залишити без змін.

Матеріали справи № 925/72/18 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до ст. 286-291 ГПК України.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Б.В. Отрюх

Ю.Б. Михальська