Постанова

від 19.06.2018 по справі 916/435/14

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 916/435/14

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю.Я. - головуючого, Дроботової Т.Б., Пількова К.М.,

секретар судового засідання - Овчарик В.М.,

за участю представників:

позивача - не з'явилися,

відповідача-1 - (представник за довіреністю від 20.02.2018),

відповідача-2 - не з'явилися,

прокуратури - (представник за посвідченням №044815),

третьої особи-1 - не з'явилися,

третьої особи-2 - не з'явилися,

розглянувши у режимі відеоконференції касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 12.12.2017 (головуючий - Власова С.Г., судді: Никифорчук М.І., Щавинська Ю.М.) та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.03.2018 (головуючий - Богатир К.В., судді Аленін О.Ю., Лашин В.В.) у справі

за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної ради

до 1) Одеської міської ради,

2) Малого приватного підприємства "ВАЛДАЙ"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: 1) Департаменту комунальної власності Одеської міської ради;

2) ОСОБА_4

про визнання права власності, визнання недійсним договору, визнання недійсним рішення та зобов'язання повернути майно,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У грудні 2013 року заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Одеської міської ради та Малого приватного підприємства "ВАЛДАЙ" (далі - МПП "ВАЛДАЙ", покупець) про: 1) визнання права спільної власності територіальних громад Одеської області в особі Одеської обласної ради на приміщення першого поверху №506 площею 92,8кв.м. у будинку АДРЕСА_1 (далі - спірні приміщення); 2) визнання недійсним пункту 2 рішення Одеської міської ради № 5048 від 23.12.2005 "Про перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2005-2006 роках та внесення змін до рішень Одеської міської ради" в частині включення до цього переліку за №31 приміщень першого поверху площею 95,6кв.м., у будинку АДРЕСА_1; 3) визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 17.07.2009, укладеного між територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради та МПП "ВАЛДАЙ"; 4)зобов'язання МПП "ВАЛДАЙ" повернути Одеській обласній раді спірні приміщення вартістю 1258200 грн. шляхом виселення вказаного підприємства із зазначених приміщень.

Позовна заява обґрунтовується посиланням на статті 203, 215, 216, 261, 268, 321, 387, 388, 658 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та на рішення Одеської обласної ради "Про заходи охорони і використання нерухомих пам'яток історії і культури в Одеській області" №449-ХХІ від 12.05.1993 і від 22.09.2006 № 73-У Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада , згідно з якими усі нерухомі пам'ятки архітектури та містобудування державної форми власності, у тому числі будівлю по АДРЕСА_1, прийнято у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Одеської області (комунальну власність Одеської обласної ради), при цьому спірна будівля є об'єктом культурної спадщини (пам'яткою архітектури місцевого значення), у зв'язку з чим Одеська міська рада необґрунтовано включивши до переліку об'єктів, які підлягають приватизації, та відчуживши нерухоме майно, що є спільною власністю територіальних громад області, вийшла за межі наданих їй повноважень та порушила право спільної власності територіальних громад області, тобто розпорядилася майном, яке вибуло із володіння Одеської обласної ради не з її волі.

22.08.2017 Одеська міська рада звернулася до господарського суду із заявою про застосування строку позовної давності.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.12.2017, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.03.2018, припинено провадження у справі в частині позовних вимог до МПП "ВАЛДАЙ", а у задоволенні позовних вимог до Одеської міської ради відмовлено.

Рішення місцевого суду та постанова апеляційного суду мотивовані приписами статей 16, 257, 261, 267, 268, 319, 321, 329, 387, 388, 392, 393 ЦК, статей 4, 6, 7, 8, 21 Закону УРСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" від 13.07.1978 №3600-IX (в редакції, чинній до 12.07.2000), статті 31 Закону України "Про власність" (в редакції, чинній до 20.06.2007), статей 16, 43, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", пунктів 1, 3 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 №311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" (далі - постанова КМ України №311), пункту 6 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) в редакції, чинній до 15.12.2017, та статей 276, 282 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, виходячи з яких суди дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог до Одеської міської ради, що обумовлено належністю до спільної власності територіальних громад Одеської області спірних приміщень, якими Одеська міська рада розпорядилася неправомірно шляхом їх відчуження в процесі приватизації на користь МПП "ВАЛДАЙ", проте відмовив у їх задоволенні у зв'язку зі спливом строку позовної давності, пропущеного позивачем без поважних причин. При цьому суд першої інстанції встановив, що згідно з Витягом №1002993352 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 07.09.2017 діяльність МПП "ВАЛДАЙ" припинено за рішенням засновників, державну реєстрацію припинення цього підприємства здійснено 27.06.2016, про що вчинено запис №15561110019008716, а умов для правонаступництва не вбачається.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційної інстанції, заступник прокурора Одеської області (далі - прокурор) звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення про їх задоволення.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема приписів статей 257, 261, 267, 268, 326, 327, 387, 388 ЦК, статей 10, 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та статей 74, 86, 236 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, наголошуючи на тому, що: 1) позов пред'явлено на захист права комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Одеської області, а не державної власності, внаслідок чого у період з 23.12.2005 по 14.01.2012 позовна давність не поширювалася на вимогу власника про визнання незаконним (недійсним) пункту 2 рішення Одеської міської ради від 23.12.2005 №5048 "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2005-2006 роках, та внесення змін до рішень Одеської міської ради" в частині включення до цього переліку під №31 нежитлових приміщень першого поверху площею 95,6кв.м. у будинку АДРЕСА_1, тоді як згідно з пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 №4176-VI протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 15.01.2012 до 15.01.2015, особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконного акту органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи, чим прокурор і скористався, подавши позов в межах строку позовної давності; 2) про факт укладання оспорюваного договору від 17.07.2009 прокуратура та позивач дізналися 22.11.2013 у ході витребування інформації про реєстрацію права власності на нерухоме майно з Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції; 3)Одеська обласна рада законодавчо не наділена обов'язком з контролю чи перевірки рішень Одеської міської ради та моніторингу офіційних друкованих видань, тому припущеннями є висновки суду про те, що факт публікації рішення Одеської міської ради від 23.12.2005 №5048 у офіційному друкованому виданні міської ради газеті "Думська площа" №2 (513) за 13.01.2006 свідчить про обізнаність позивача з порушенням своїх прав іншими особами; 4) судами попередніх інстанцій не враховано, що згідно з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 05.10.2016 по справі №916/2129/15, положення законодавства про позовну давність до позовних вимог про витребування майна не застосовуються.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи (доводи, викладені у відзивах на касаційну скаргу)

Позивачем, відповідачами та третіми особами відзиви на касаційну скаргу не подавалися.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, рішенням виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів від 15.08.1985 №480 "Про затвердження додаткового переліку пам'яток архітектури місцевого значення та меж заповідної території в м. Одесі" затверджено перелік будівель та споруд, які підлягають взяттю під охорону держави як пам'ятники архітектури місцевого значення відповідно до Додатку №1, в якому серед інших зазначено спірну будівлю за адресою АДРЕСА_1.

На виконання постанови КМ України №311 Одеською обласною радою прийнято рішення від 25.11.1991 №266-XXI "Про розмежування державного майна між власністю обласної Ради, міст обласного підпорядкування та районів області", яким затверджено перелік державного майна, що передається у власність обласної ради народних депутатів, міст обласного підпорядкування та районів області згідно з додатками 1-3.

Додатком №1 до рішення Одеської обласної ради від 25.11.1991 №266-XXI визначено чіткий перелік об'єктів культури, які передані у власність обласної ради народних депутатів по галузі культури, до якого спірне майно не включено.

Додатком №2 до рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 №266-XXI визначено чіткий перелік об'єктів культури, які передані у власність м. Одеси по галузі культури, до якого спірне майно не включено.

Разом з тим, згідно з додатком №2 до рішення Одеської обласної ради від 25.11.1991 №266-XXI до переліку державного майна, що передається у власність міст обласного підпорядкування (м. Одеса) по галузі житлово-комунального господарства, включено житловий та нежитловий фонд місцевих Рад народних депутатів.

Відповідно до рішення Одеської обласної ради від 12.05.1993 №449-XXI "Про заходи для охорони і використання нерухомих пам'яток історії і культури в Одеській області" обласна рада прийняла нерухомі пам'ятки історії і культури у комунальну власність області.

24.04.2003 Одеською обласною радою прийнято рішення №154-XXIУ "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада", яким було затверджено нову редакцію переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління якими здійснює обласна рада станом на 01.04.2003, згідно з додатком.

У пункті 11.1.120 переліку вказано будинок АДРЕСА_1.

Рішенням Одеської міської ради від 23.12.2005 №5048-ІV "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2005-2006 роках, та внесення змін до рішень Одеської міської ради" затверджено перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації у 2005-2006рр., до якого під №31 включено приміщення першого поверху площею 95,6кв.м. по АДРЕСА_1, та зазначено спосіб та умови продажу - викуп орендарем орендним підприємством МПП "Валдай" за грошові кошти.

На підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради №16 від 19.05.2006 територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради було видано свідоцтво серія НОМЕР_1 від 08.06.2006 про право власності на нежилі приміщення першого поверху загальною площею 92,8кв.м., розташовані по АДРЕСА_1.

22.09.2006 рішенням Одеської обласної ради №73-V "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада" затверджено нову редакцію переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада станом на 01.09.2006, згідно з додатком 1.

У подальшому, на підставі рішення Одеської міської ради від 23.12.2005 №5048-ІV "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2005-2006 роках, та внесення змін до рішень Одеської міської ради" 17.07.2009 між територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради (продавець) та МПП "ВАЛДАЙ" (покупець) укладено договір купівлі-продажу №2405, на підставі якого здійснено відчуження нежилих приміщень першого поверху №506 , розташованих за адресою: АДРЕСА_1, що в цілому складаються з нежилих приміщень першого поверху загальною площею 92,8кв.м.

Відповідно до інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно №13241458 від 22.11.2013, 03.08.2009 проведено державну реєстрацію права власності на вказане майно за МПП "Валдай".

В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновки місцевого та апеляційного господарських судів про доведеність порушення права власності територіальних громад області на спірні нежитлові приміщення, однак, відмова у задоволенні позову обумовлена спливом позовної давності без поважних причин, про застосування якої було заявлено Одеською міською радою. При цьому суди виходили з того, що правомірність набуття позивачем права власності на спірне майно підтверджується рішенням Одеської обласної ради народних депутатів №449-ХХІ від 12.05.1993, рішеннями Одеської обласної ради від 24.04.2003 №154-ХХІV, від 22.09.2006 №73-V та обставинами, встановленими судовими рішенням у справі №22/401-06-11665А (ухвала Одеського апеляційного господарського суду від 03.05.2007). При цьому судом першої інстанції припинено провадження у справі в частині позовних вимог до МПП "ВАЛДАЙ" у зв'язку з припиненням цього суб'єкта господарювання без визначення правонаступників.

Проте, колегія суддів не погоджується з передчасними висновками судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог з мотивів спливу позовної давності з огляду на таке.

Статтею 35 Закону України "Про власність", який діяв на час розмежування майна між загальнодержавною власністю та власністю адміністративно-територіальних одиниць, було передбачено, що об'єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території. У комунальній власності перебуває також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб'єктами права власності.

Відповідно до статті 327 ЦК у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно з частиною 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.

Інших підстав для визнання недійсними договорів купівлі-продажу об'єкта приватизації приватизаційне законодавство не передбачає.

Статтею 321 ЦК встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 328 ЦК право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини 1 статті 21 ЦК суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини 1 статті 43 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017 (на час прийняття рішення від 23.10.2017), господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з частинами 1, 4 статті 269 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до підпункту "в" пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

В порушення вимог статей 43, 84 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017, і статей 269, 282 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи достеменно не досліджено істотних обставин справи щодо змісту речових прав позивача на спірне майно та обставин послідовного набуття і оформлення такого права; не з'ясовано і не встановлено цивільно-правових підстав набуття як позивачем, так і відповідачем права власності на нежитлові приміщення, які є предметом спору у цій справі.

Зокрема, посилаючись на рішення Одеської обласної ради від 24.04.2003 №154-ХХІV на підтвердження підстав набуття у позивача прав на спірне майно, суди залишили поза увагою доводи Одеської міської ради про те, що рішенням Одеської обласної ради від 04.05.2005 №640-ІV було задоволено протест прокуратури Одеської області та скасовано рішення Одеської обласної ради від 24.04.2003 №154-ХХІV "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада", згідно з яким будинок АДРЕСА_1 було включено до переліку об'єктів спільної власності територіальних громад Одеської області. Крім того, рішення Одеської обласної ради від 22.09.2006 №73-V було прийнято вже після оформлення свідоцтва серії НОМЕР_1 від 08.06.2006 про право власності на спірні нежитлові приміщення першого поверху, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради №16 від 19.05.2006, яке не було визнано недійсним у встановленому порядку. Натомість жодних юридично значимих дій щодо виконання рішення Одеської обласної ради від 12.05.1993 №449-XXI шляхом оформлення за позивачем права власності на спірну будівлю, як пам'ятку історії і культури, вчинено не було, в тому числі й станом на час прийняття оспорюваного рішення Одеської міської ради від 23.12.2005 №5048-ІV.

На необхідності дослідження цих обставин Одеська міська рада наголошувала упродовж усього розгляду спору, проте ці доводи судами не було перевірено, як і не було зазначено доводів, за якими суди відхилили ті чи інші докази та доводи сторін у справі.

Крім того, господарські суди, обмежившись посиланням на судові рішення у справі №22/401-06-11665А та преюдиціальність обставин, встановлених у них, не звернули уваги на те, що преюдиціальне значення процесуальним законом (стаття 35 ГПК у редакції, чинній до 15.12.2017) надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

У свою чергу, відповідно до частин 4, 7 статті 75 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду.

Водночас господарськими судами при вирішенні спору не досліджено обставин утримання будівлі, в якій розташовано спірне майно (ким, за чий рахунок); вчинення/невчинення позивачем юридично значимих дій щодо виконання рішення Одеської обласної ради від 12.05.1993 №449-XXI шляхом оформлення за позивачем права власності на будівлю по АДРЕСА_1, як пам'ятку історії і культури, у тому числі й станом на час прийняття оспорюваного рішення Одеської міської ради.

Як вбачається з матеріалів справи, Одеська міська рада під час розгляду спору наголошувала на тому, що позивачем не надано доказів утримання з 1993 року спірного майна, як і не доведено того, що позивач вчиняв будь-які дії щодо державної реєстрації своїх прав на спірне майно. Втім оцінки і цим доводами суди не надали.

Колегія суддів зазначає, що наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 916/2066/15, від 27.03.2018 у справі №916/1979/15, від 17.04.2018 у справі № 916/712/15-г.

Таким чином, висновок господарських судів попередніх інстанцій про порушення прав позивача у спірних правовідносинах є таким, що не ґрунтується на вимогах законодавства та дослідженні усіх обставин і зібраних у справі доказів та доводів учасників справи.

За таких обставин, передчасним є подальший висновок судів про відсутність підстав для задоволення позову з підстав пропуску позивачем строку позовної давності без поважних причин, а не у зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог.

З огляду на те, що відповідно до частини 1 статті 300 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, а прокурором наразі судові рішення не оскаржуються в частині припинення провадження у справі щодо позовних вимог до МПП "ВАЛДАЙ", то колегією суддів законність і обґрунтованість зазначених рішень у цій частині не перевіряється.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу

Колегія суддів погоджується з твердженням скаржника про те, що позов у цій справі пред'явлено на захист саме права спільної комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Одеської області, а не державної власності, внаслідок чого в силу приписів пункту 4 частини 1 статті 268 ЦК (в редакції, чинній до 15.01.2012) у період з 23.12.2005 по 14.01.2012 позовна давність не поширювалася на вимогу Одеської обласної ради про визнання незаконним (недійсним) пункту 2 рішення Одеської міської ради від 23.12.2005 №5048 "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2005-2006 роках, та внесення змін до рішень Одеської міської ради" в частині включення до цього переліку під №31 нежитлових приміщень першого поверху площею 95,6кв.м. у будинку АДРЕСА_1.

Наведене вбачається з положень статей 326, 327 ЦК, за змістом яких суб'єктом права державної власності є держава Україна в особі державних органів, які здійснюють управління державним майном, тоді як суб'єктами права комунальної власності є безпосередньо територіальна громада, яка здійснює управління комунальним майном через утворені нею органи місцевого самоврядування.

За таких обставин, суди, помилково ототожнивши поданий прокурором позов в інтересах захисту права комунальної власності з позовом для захисту права державної власності, дійшли невірного висновку про незастосування до спірних приватизаційних правовідносин положень пункту 4 частини 1 статті 268 ЦК (в редакції, чинній до 15.01.2012).

При цьому колегія суддів зауважує, що згідно з пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 №4176-VI протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 15.01.2012 до 15.01.2015 , особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконного акту органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи, чим прокурор і скористався, подавши позов у цій справі в межах строку позовної давності (у грудні 2013 року).

Касаційна інстанція не може прийняти до уваги як доводи прокурора про обізнаність позивача з фактом укладання оспорюваного договору від 17.07.2009 лише 22.11.2013 у ході витребування інформації про реєстрацію права власності на нерухоме майно з Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, так і про те, що факт публікації рішення Одеської міської ради від 23.12.2005 №5048 у офіційному друкованому виданні міської ради газеті "Думська площа" №2 (513) за 13.01.2006 не свідчить про обізнаність позивача з порушенням своїх прав іншими особами, зважаючи на відсутність законодавчого наділення Одеської обласної ради обов'язком з контролю чи перевірки рішень Одеської міської ради та моніторингу офіційних друкованих видань, оскільки з'ясування обставин початку перебігу строку позовної давності виходить за межі повноважень касаційної інстанції, передбачених частинами 1, 2 статті 300 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК у редакції, чинній з 15.12.2017, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За наведених обставин, висновки судів попередніх інстанцій не можна вважати такими, що відповідають приписам статей 33, 34, 43, 84 ГПК у редакції, чинній до 15.12.2017, та статей 74, 76, 86, 269 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, щодо всебічного, повного, об'єктивного і безпосереднього розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, поданих сторонами з урахуванням фактичних і правових підстав вимог первісного та зустрічного позовів і заперечень на них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли передчасного висновку в частині відмови в задоволенні позову до Одеської міської ради, як наслідок, оскаржувані рішення та постанову ухвалено з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Оскільки передбачені статтею 300 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, межі розгляду справи судом касаційної інстанції не надають йому права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, постановлені у цій справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

З огляду на викладене, колегія суддів вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід врахувати наведене, дослідити та об'єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з'ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі на новий розгляд, з урахуванням статті 129 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, розподіл судових витрат у справі, у тому числі витрат на оплату послуг адвоката та судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг, має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 12.12.2017 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.03.2018 у справі №916/435/14 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог до Одеської міської ради.

Справу №916/435/14 в цій частині позову передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

В решті рішення та постанову залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Ю.Я. Чумак

Судді: Т.Б. Дроботова

К.М. Пільков