Рішення

від 12.10.2018 по справі 916/435/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" жовтня 2018 р. Справа № 916/435/14 Господарський суд Одеської області, м. Одеса

у складі судді: Малярчук І.А.,

при секретарі судового засідання: Матвієнко А.С.,

за участю представників сторін:

прокурора: Коваль О.В., згідно посвідчення №029781 від 20.10.2014р.

позивача: Кулібабінська Л.І., згідно довіреності №01/03-39/2895 від 15.12.2017р.

відповідача - ОМР: Степанишина А.С., згідно довіреності №46/вих-мр від 20.02.2018р.

третьої особи - ДКВ ОМР: Курлович О.О., згідно довіреності №01-36/38 від 27.12.2017р.

третьої особи - ОСОБА_4: ОСОБА_5, згідно договору про надання правової допомоги №08/02-18 від 02.08.2018р.,

дослідивши матеріали справи №916/435/14

за позовом Заступника прокурора Одеської області (65026, м.Одеса, вул. Пушкінська, 3) в інтересах держави в особі Одеської обласної ради (65032, м.Одеса, пр. Шевченка, 4)

до Одеської міської ради (65004, м. Одеса, пл.Думська, 1), Малого приватного підприємства "ВАЛДАЙ" (65026, м. Одеса, пл.Катериниська, буд.3)

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська,1), ОСОБА_4 (АДРЕСА_1),

про визнання права спільної власності територіальних громад Одеської області в особі Одеської обласної ради на приміщення першого поверху №506, площею 92,8кв.м., у будинку АДРЕСА_2;

про визнання недійсним пункту 2 рішення Одеської міської ради від 23.12.2005р. №5048 Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2005-2006 роках, та внесення змін до рішень Одеської міської ради в частині включення до цього переліку за №31 приміщень першого поверху, площею 95,6кв.м., у будинку АДРЕСА_2;

про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17.07.2009р. нежитлових приміщень першого поверху №506, розташованих за адресою: АДРЕСА_2, площею 92,8кв.м., укладений між територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради, від імені якої діє Департамент комунальної власності Одеської міської ради, та Малим приватним підприємством Валдай ,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції прокурора, позивача та заперечень відповідача, заяв, клопотань, процесуальні документи суду щодо їх вирішення та ходу судового розгляду:

Так, в обґрунтування позову прокурор послався на статті 203, 215, 216, 261, 268, 321, 387, 388, 658 Цивільного кодексу України та на рішення Одеської обласної ради "Про заходи охорони і використання нерухомих пам'яток історії і культури в Одеській області" №449-ХХІ від 12.05.1993р. і від 22.09.2006р. №73-У "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада", згідно з якими усі нерухомі пам'ятки архітектури та містобудування державної форми власності, у тому числі будівлю по АДРЕСА_2 у м. Одесі (колишній будинок Рессель-дель Турко 1910 року побудови), прийнято у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Одеської області (комунальну власність Одеської обласної ради), наполягаючи на тому, що спірна будівля є об'єктом культурної спадщини (пам'яткою архітектури місцевого значення).

У зв'язку з цим, на думку прокурора, Одеська міська рада необґрунтовано включила до переліку об'єктів, які підлягають приватизації, та відчужила спірне нерухоме майно, яке є спільною власністю територіальних громад області, адже вийшла за межі наданих їй повноважень, чим порушила право спільної власності територіальних громад області, тобто, розпорядилася майном, яке вибуло із володіння Одеської обласної ради не з її волі.

Крім того, прокурор зазначає, що належність спірного об'єкту територіальній громаді області в порядку преюдиції встановлена постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2012р. по справі №2-а-412/10/1522, постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.12.2006р. по справі №22/401-06-11665А, а відсутність факту передачі його до комунальної власності міста встановлена рішеннями по справі №15/290-06-7734А.

Також, прокурор подав до справи письмові пояснення від 17.08.2017р. за вх.№17946/17, від 07.09.2017р. за вх.№19217/17, від 08.08.2018р. за вх.№16176/18, де зазначає, що постановою Господарського суду Одеської області від 09.10.2006р. частково задоволено позов Одеської обласної ради - визнано нечинним та скасовано рішення виконавчого комітету ОМР №259 від 29.06.2005р. "Про реєстрацію об'єктів комунальної власності м. Одеси" зі змінами, внесеними рішенням виконкому Одеської міської ради №395 від 22.08.2006р., в частині включення в додаток до рішення №406 об'єктів нерухомості, зазначених в адміністративному позові Одеської обласної ради від 03.08.2006р. Вказаним рішенням виконкому Одеської міської ради, скасованим постановою Господарського суду Одеської області від 09.10.2006р., до переліку об'єктів, які підлягали реєстрації як об'єкти комунальної власності м. Одеси, під №115 включено об'єкт культурної спадщини - колишній будинок Ресель-дель Турко, 1910, по вул. Катеринінській, 8 в м. Одесі. Зазначена постанова залишена в силі ухвалою ВАСУ від 10.12.2008р. Зауважує прокурор, що ВАСУ зазначило, що, оскільки Одеська обласна рада, як орган місцевого самоврядування, який від імені територіальних громад сіл, селищ, міст області здійснює управління об'єктами їхньої спільної власності, не надавала відповідачу ніяких повноважень та заяв щодо здійснення державної реєстрації права спільної власності на пам'ятки архітектури та містобудування, у виконкому ОМР не було жодних повноважень на прийняття спірного рішення. Окрім того, прокурор вказує, що судом зазначено, що зобов'язуючи КП "ОМБТІ та РОН" оформити та видати свідоцтва про право власності на об'єкти нерухомості, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області без відповідної заяви Одеської обласної ради про їх державну реєстрацію, без надання відповідних документів та вчинення інших обов'язкових дій, відповідач вийшов за межі наданих йому повноважень, порушив норми ст.ст. 4, 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень . Таким чином, за твердженням прокурора, факт протиправності включення до переліку об'єктів комунальної власності м. Одеси вказаного вище будинку установлено постановою Господарського суду Одеської області від 09.10.2006р. у справі №К-5433/07 та, відповідно до ст.75 ГПК України, доказуванню не підлягає, а тому, прокурор вважає, що з урахуванням викладеного позовні вимоги прокуратури області є законними та обґрунтованими.

Прокурор у відповіді на відзив ОМР за вх.№17214/18 від 23.08.2018р., крім раніше зазначеного у позові та поясненнях, вказує, що державна реєстрація нерухомого майна не є способом набуття права власності, а виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення права власності на нерухоме майно або інших речових прав. На думку прокурора, відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном, що узгоджується із позицією ВСУ у постанові №6-3095цс15 від 06.07.2016р. Із чого прокурор відмічає, що відсутність державної реєстрації спірної нерухомості за облрадою не впливає на її правовий статус, не надає іншим суб'єктам прав щодо володіння, користування чи розпорядження ними та не наділяє їх законними інтересами стосовно такого майна.

У поясненнях по суті позову від 26.02.2014р. за вх.№4950/14, від 07.09.2018р. за вх.№19238/18 Одеська обласна рада зазначила, що позов прокурора підтримує у повному обсязі, в обґрунтування чого послалась на наступне. Керуючись ч.5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", позивач вважає наявними у нього правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі щодо виконання усіх майнових операцій. Натомість, як зазначає позивач, згідно п.30 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до компетенції міських рад віднесено, зокрема: прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності тощо. Таким чином, за твердженням позивача, Одеська міська рада від імені територіальної громади м. Одеси та в її інтересах здійснює правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності цієї територіальної громади; приймає рішення щодо відчуження об'єктів комунальної власності, внесення відповідних об'єктів до переліку, що підлягають приватизації, тощо. На думку позивача, Одеська міська рада здійснює повноваження управління виключно щодо тих об'єктів, які знаходяться у власності територіальної громади м. Одеси, а тому не наділена повноваженнями управляти об'єктами комунальної власності інших міст, сіл, селищ, а також об'єктами їхньої спільної власності. Однак, в порушення наведених норм законодавства міськрадою прийнято рішення від 23.12.2005р. №5048-ІУ "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2005-2006 роках, та внесення змін до рішень Одеської міської ради", яким спірний об'єкт нерухомості - приміщення 1-го поверху площею 95,6 кв.м. по АДРЕСА_2, віддані під приватизацію МПП "Валдай". В подальшому на підставі рішення виконкому ОМР від 19.05.2006р. №16 виконкомом 08.06.2006р. видано свідоцтво про право власності територіальної громади м.Одеси в особі Одеської міської ради серії ЯЯЯ №950632 на нежитлові приміщення першого поверху №506 загальною площею 92,8 кв.м. по АДРЕСА_2. Із прийнятими актами не погоджується позивач, оскільки вирішення питань щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад області є виключною компетенцією обласних рад, з огляду на що позивач вважає, що приймаючи дане рішення, Одеська міська рада вийшла за межі наданих їй законом повноважень, тому воно є незаконним та підлягає скасуванню.

Крім того, позивачем подано до справи письмові пояснення від 08.08.2018р. за вх.№16046/18, де зазначає, що факт належності спірного об'єкту територіальній громаді області підтверджується постановою КМУ №311 від 05.11.1991р. Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю та власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю) , рішенням Одеської обласної ради №266-ХХІ від 25.11.1991р. Про розмежування державного майна між власністю обласної Ради, міст обласного значення та районів області , згідно яких пам'ятки культурної спадщини у власність міста Одеси, районів, сіл, селищ передані не були. Пам'ятки культурної спадщини було прийнято до комунальної власності обласної ради за рішенням Одеської обласної ради №449-ХХІ від 12.05.1993р., яке на даний час є чинним. Наведене, на думку позивача, підтверджується висновками Одеського апеляційного господарського суду по справі №22/401-06-11665А. Стосовно утримання спірної будівлі позивач повідомив, що в Одеській області протягом 2003-2010 років діяла Регіональна програма розбудови сфери охорони культурної спадщини Одеської області, затверджена рішенням обласної ради №248-ХХIV від 01.11.2003р., заходи якої передбачали асигнування з обласного бюджету для проведення науково-проектних та реставраційно-ремонтних робіт на об'єктах культурної спадщини Одеської області. Вказаною програмою передбачався ряд пам`яткоохоронних заходів, таких як: проведення першочергових протиаварійних заходів на об'єктах культурної спадщини - 50тис.грн.; проведення технічного обстеження пам'яток містобудування та архітектури міста Одеси та області - 28тис.грн.; проведення інвентаризації майна спільної власності територіальних громад, які є об'єктами культурної спадщини - 75тис.грн. Також, позивач вказує, що протягом 2004-2010 років в Одеській області діяла Регіональна програма паспортизації об'єктів культурної спадщини Одеської області, головною метою якої було вдосконалення ведення обліку об'єктів культурної спадщини, забезпечення їх державної реєстрації. Позивач зауважує, що не існує жодної норми законодавства чи судової практики, яка б встановлювала, що утримання/неутримання майна є підставою для набуття/позбавлення права власності на це майно.

Відповідач - ОМР проти позову прокурора заперечує, подав до суду відзиви на позов від 13.06.2015р. за вх.№15982/15, від 21.08.2017р. за вх.№18165/17, від 13.08.2018р. за вх.№16322/18, де заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі з підстав передання рішенням Одеської обласної Ради народних депутатів від 25.11.1991р. №266-ХХІ у власність адміністративно-територіальної одиниці м. Одеси всього житлового та нежитлового фонду, вичерпання процедури розмежування державного майна виконанням постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991р. №311 шляхом передачі об'єктів за актом приймання-передачі від 18.02.1992р. за списками, складеними згідно рішення виконкому ОМР №2 від 11.01.1992р. Позивач вказує, що прийняття об'єктів у комунальну власність міста завершено із прийняттям рішення виконкому ОМР №104 від 06.04.1992р. Про приймання у комунальну власність міста державного майна житлово-комунального господарства, охорони здоров'я, народної освіти та культури . Окремо вказує ОМР на подвійність статусу спірного майна - як пам'ятки архітектури та як об'єкту нежитлового фонду. Зауважує позивач, що рішенням Одеської обласної ради від 04.05.2005р. №640-ІV повністю скасовано рішення Одеської обласної ради від 24.04.2003р. №154-ХХІV Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління якими здійснює обласна рада , із чого ОМР робить висновок, що на сьогоднішній день у Одеської обласної ради не має чинного акту, який би визначав перелік об'єктів культурної спадщини, що перебуває у спільній власності територіальних громад сіл, селищ та міст Одеської області. Позивач відмічає також, що з 2002 р. по 2014р. обласна рада не вчиняла жодних дій стосовно державної реєстрації права власності на спірне майно. Позивач вказує, що будівля за адресою: АДРЕСА_2, знаходиться на балансі і обслуговується КП ЖКС Порто-Франківський , а п.5.44. додатку 3 до рішення ОМР від 26.04.2017р. №1945-VII Про внесення змін до міської цільової програми Номінування історичного надбання Одеси до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО на 2016-2018роки, затвердженої рішенням ОМР від 30.06.2016р. №776-VII визначено поточний ремонт фронтону будівлі-пам'ятки за адресою: вул. АДРЕСА_2, за рахунок бюджету м. Одеси (обсяги фінансування - 200 тис.грн.).

01.09.2017р. за вх.№18795/17, від 02.10.2017р. за вх.№21089/17 від Одеської міської ради надійшли додаткові пояснення, в яких Одеська міська рада стверджує, що 10.12.2008р. Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації надало погодження Одеській міській раді на відчуження спірного об'єкту №01-13/8893, а відтак відповідно до вказаного погодження управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації не заперечує проти відчуження нежилого приміщення першого поверху площею 92,8кв.м. у будинку-пам'ятці за адресою АДРЕСА_2 за умов дотримання умов чинного законодавства у сфері охорони культурної спадщини.

У відзиві на позов від 13.06.2015р. за вх.№15982/15, заяві від 22.08.2017р. за вх.№2-4444/17 відповідач - ОМР клопотав про застосування до спірних відносин щодо визнання недійсним спірних рішень, договору та повернення майна наслідків спливу строку позовної давності.

В обґрунтування порушення прокурором строку позовної давності відповідач - Одеська міська рада зазначає, що у позовній заяві прокурор посилається, що при здійсненні розмежування загальнодержавної та комунальної власності Одеська обласна рада як орган місцевого самоврядування, який представляє спільні інтереси територіальних громад області, нібито отримала у м. Одесі в спільну власність громад області всі будівлі, які є об'єкти культурної спадщини, зокрема, спірну будівлю-пам'ятку на підставі рішення Одеської обласної Ради народних депутатів "Про заходи охорони та використання нерухомих пам'яток історії і культури" від 12.05.1993 року № 449-ХХІ, відповідно до якого всі нерухомі пам'ятки, що перебували у державній власності, були прийняті у комунальну власність Одеської обласної ради. Отже, відповідно до зазначеного, 12.05.1993 року є днем, коли Одеська обласна рада довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Крім того, до позову не додано жодних документів на підтвердження утримання Одеською обласною радою спірного об'єкту з 1993 року. Враховуючи ст.ст. 71, 76 Цивільного кодексу Української PCP, ч. 2 сг. 50 Закону України "Про власність", строк позовної давності стосовно вимог прокуратури Одеської області сплив у 1996 році. В свою чергу, Одеська міська рада з 1991 року відкрито користувалася спірними приміщеннями, забезпечуючи їх утримання.

Також, відповідач - Одеська міська рада зазначає, що пунктом 2 рішення Одеської обласної ради від 22.09.2006p. №73-V зазначено, що повноваження з управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, визначеними у розділах 1-8 додатка до цього рішення, делеговано Одеській обласній державній адміністрації, а відтак на виконання зазначеного рішення Одеською обласною державною адміністрацією 12.02.2007 року прийняте розпорядження №47/А-2007, додатком до якого визначено перелік об'єктів спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст області, повноваження з управління якими делеговані обласній державній адміністрації (копія розпорядження додається). Пунктом 4 вказаного розпорядження функції щодо управління об'єктами територіальних громад, сіл, селищ, міст області, що є об'єктами культурної спадщини, покладено на управління охорони об'єктів культурної спадщини облдержадміністрації. Таким чином, за твердженням Одеської міської ради, уповноваженим органом щодо управління об'єктами культурної спадщини в межах міста, що перебувають в управлінні обласної ради, визначено управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації. Відповідно до пункту 2 спірного рішення Одеської міської ради від 23.12.2005р. №5048 "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2005-2006 роках, та внесення змін до рішень Одеської міської ради" приватизація спірних приміщень здійснювалась шляхом їх викупу орендарем. В свою чергу, висновком від 10.12.2008р. №01-13/8893 управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації погодило відчуження Одеською міською радою спірного об'єкту нерухомості. Тобто, Одеська міська рада стверджує, що орган, уповноважений обласною радою здійснювати управління відповідним майном, надав згоду на відчуження даного майна, що позбавляє Одеську обласну раду права послатися на необізнаність з приводу укладання зазначеного договору та права витребувати спірне майно у добросовісного набувача на підставі статті 388 Цивільного кодексу України. Таким чином, вимагаючи визнання недійсним рішення Одеської міської ради Одеська обласна рада повинна була дізнатися про прийняття спірного рішення не пізніше 10.12.2008 року.

Наявний у справі відзив на позов, поданий МПП Валдай за супровідним від 28.05.2014р. за вх.№13751/14, судом не досліджується, з підстав того, що рішення суду у даній справі від 12.12.2017р. в частині припинення провадження за позовними вимогами прокурора до МПП Валдай є чинним.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_4 проти задоволення позову заступника прокурора заперечує, подав відзив на позов від 04.10.2017р. за вх.№21259/17, пояснення від 04.09.2018р. за вх.№17901/18, в обґрунтування чого зазначає, що 14.04.2016р. ОСОБА_4 вийшов зі складу засновників МПП „Валдай", а відтак згідно протоколу зборів засновників МПП „Валдай" №13/04/2016 йому повернуто належну 100% частку у статутному капіталі МПП „Валдай", у тому числі спірні нежилі приміщення першого поверху №506, загальною площею 92,8кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2, балансова вартість якого згідно бухгалтерських документів складає 1276183,30грн. Крім того, третя особа вказує, що прокуратурою Одеської області строк на звернення до суду на захист інтересів держави в особі Одеської обласної ради пропущено, оскільки, 10.12.2008р. Управлінням охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної ради надано погодження на відчуження об'єкта купівлі-продажу, а тому, орган, уповноважений обласною радою здійснювати управління відповідним майном, надав згоду на відчуження даного майна, що позбавляє Одеську обласну раду права посилатися на необізнаність з приводу укладання зазначеного договору та права витребувати спірне майно у добросовісного набувача на підставі ст. 388 ЦК України. Зважаючи на викладене, третя особа просить застосувати строк позовної давності до позовних вимог заступника прокурора Одеської області.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.12.2017р., залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.03.2018р., припинено провадження у справі в частині позовних вимог до МПП Валдай , а у задоволенні позовних вимог до Одеської міської ради відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 19.06.2018р. рішення Господарського суду Одеської області від 12.12.2017р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.03.2018р. у справі №916/435/14 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог до Одеської міської ради, справу №916/435/14 в цій частині позову передано на новий розгляд до Господарського суду Одеської області, в решті рішення та постанову залишено без змін.

Згідно протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 17.07.2018р. по справі №916/435/14 дану справу передано на розгляд судді Малярчук І.А., у зв'язку з чим вказану справу прийнято до провадження суддею Малярчук І.А. згідно ухвали від 20.07.2018р., постановлено розглядати справу №916/435/14 за правилами Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України №2147-VIII від 03.10.2017р.) в порядку загального позовного провадження, призначено розгляд справи в підготовчому засіданні суду на 13.08.2018 р. о 10год.30хв.

У судовому засіданні 13.08.2018р. оголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання суду на 10.09.2018р. о 10год.00хв.

Ухвалою від 10.09.2018р. закрито підготовче провадження по справі №916/435/14, призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 13.09.2018р. о 10год.00хв.

Клопотання сторін про долучення доказів до справи від 26.05.2014р. за вх.№13581/18, від 28.05.2014р. за вх.№13751/14, від 14.07.2017р. за вх.№№15559/17, 15563/17, від 04.09.2017р. за вх.№18997/17, від 07.09.2017р. за вх.№19214/17, від 18.10.2017р. за вх.№22143/17, від 10.09.2018р. за вх.№18315/18 були судом задоволені.

Клопотання відповідача - ОМР від 23.06.2015р. за вх.№2-3516/15 про залучення до участі у справі ДКВ ОМР в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача було задоволено ухвалою суду від 23.06.2015р.

Клопотання прокурора, викладене у позовній заяві, про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну нерухомість задоволенню судом не задоволено, так як прокурором не доведено підстав вважати, що невжиття таких заходів ускладнить виконання судового рішення у даній справі.

Зміст спірних правовідносин, фактичні обставини справи та докази, на підставі яких судом встановлені обставини справи:

Рішенням виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів від 15.08.1985р. №480 "Про затвердження додаткового переліку пам'яток архітектури місцевого значення та меж заповідної території в м. Одесі" затверджено перелік будівель та споруд, які підлягають взяттю під охорону держави як пам'ятники архітектури місцевого значення відповідно до Додатку №1, в якому серед інших зазначено спірну будівлю за адресою АДРЕСА_2.

У відповідності до пунктів першого та третього Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991р. №311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), що додається; установлено, що розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя провадиться облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами за участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів. При цьому, згідно з цим переліком у власність обласних рад передавалось не індивідуально визначене майно, а майно підприємств, установ та організацій за галузями господарювання.

Рішенням Одеської обласної Ради народних депутатів від 25.11.1991р. №266-XXI "Про розмежування державного майна між власністю обласної Ради, міст обласного підпорядкування та районів області", у відповідності до Законів УРСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування", "Про власність", Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991р. №311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" та з урахуванням результатів роботи узгоджувальної комісії обласної Ради народних депутатів з розгляду питань віднесення майна до комунальної власності місцевих рад різних рівнів, рішень облвиконкому від 17.08.1991р. №323, від 02.11.1991р. №161 та від 19.11.1991р. затверджено перелік державного майна, що передається у власність обласної Ради народних депутатів, міст обласного підпорядкування та районів області згідно додатку 1-3.

Додатком №1 до рішення Одеської обласної Ради народних депутатів від 25.11.1991р. №266-XXI "Про розмежування державного майна між власністю обласної Ради, міст обласного підпорядкування та районів області" у переліку державного майна, що передається у власність обласної Ради народних депутатів по галузі культури визначено чіткий перелік об'єктів культури, які передані у власність обласної Ради народних депутатів, до якого спірне майно не включено.

Додатком №2 до рішення Одеської обласної Ради народних депутатів від 25.11.1991р. №266-XXI "Про розмежування державного майна між власністю обласної Ради, міст обласного підпорядкування та районів області" у переліку державного майна, що передається у власність міст обласного підпорядкування (м. Одеса) по галузі культури визначено чіткий перелік об'єктів культури, які передані у власність м. Одеси, до якого спірне майно не включено, при цьому, до комунальної власності міста Одеси передано житловий та нежитловий фонд місцевих Рад народних депутатів.

Листом вих.№0115/3509 від 28.11.2014р. Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації повідомило Заступника прокурора області прокуратури Одеської області ОСОБА_10, що до об'єктів культурної спадщини, що перебувають під охороною держави як пам'ятки та занесені до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, належать будівлі за наступними адресами, однією із яких вказана АДРЕСА_2, а також надано додаток №1 до листа Управління охорони об'єктів культурної спадщини №0115/3509 від 28.11.2014р., із якого вбачається, що за п.2 включено будинок житловий Рассель дель Турко 1910, арх. М.Г.Рейнгерц, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, вид та категорія пам'ятки - пам'ятка архітектури та містобудування місцевого значення.

12.05.1993р. Одеською обласною радою народних депутатів було прийнято рішення №449-ХХІ "Про заходи для охорони та використання нерухомих пам'яток історії і культури в Одеській області", відповідно до якого до прийняття Верховною Радою та Кабінетом Міністрів України законодавчих та нормативних актів, які розмежовують права власності на нерухомі пам'ятки історії та культури, прийнято в комунальну власність Одеської обласної Ради народних депутатів нерухомі пам'ятки історії та культури в Одеській області, які є державною власністю; заявлено прохання до Верховної Ради, Кабінету Міністрів України прийняти відповідні нормативні акти, які забезпечують закріплення права власності на об'єкти національної культурної спадщини за суб'єктами власності, а також акти, які забезпечують створення відповідних державних органів охорони національної культурної спадщини, передбачені Міжнародною конвенцією про охорону культурної та природної спадщини; рекомендовано Одеській обласній державній адміністрації, міським, селищним та сільським Радам народних депутатів за участі спеціально уповноважених органів охорони пам'яток сформувати єдину систему державних органів охорони об'єктів національної культурної спадщини, розробити узгоджену концепцію охорони історичної спадщини в Одеській області, а також підготувати обласній Раді народних депутатів пропозиції зі створення ринкових механізмів охорони, відновлення та використання культурної спадщини; доручено секретаріату обласної Ради народних депутатів разом з Одеською обласною державною адміністрацією та міськрайвиконкомами до 01.09.1993р. здійснити комплексну інвентаризацію нерухомих пам'яток історії та культури в Одеській області з метою визначення суб'єктів власності на ці об'єкти та оформлення відповідних документів, закріплюючих їх права та обов'язки із забезпечення схоронності пам'яток, податковим та адміністративним пільгам, а також підготовки пропозицій з передачі нерухомих пам'яток історії та культури в комунальну власність Ради народних депутатів базового рівня.

24.04.2003р. Одеською обласною радою прийнято рішення №154-XXIУ "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада", яким було затверджено нову редакцію переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління якими здійснює обласна рада станом на 01.04.2003р., згідно з додатком. У пункті 11.1.120 переліку вказано будинок Ресель-дель Турко, 1910, АДРЕСА_2

Рішенням Одеської міської ради від 23.12.2005р. №5048-ІV "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2005-2006 роках, та внесення змін до рішень Одеської міської ради" затверджено перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації у 2005-2006рр., до якого під №31 включено приміщення першого поверху площею 95,6кв.м. по АДРЕСА_2, та зазначено спосіб та умови продажу - викуп орендарем, орендним підприємством МПП "Валдай" за грошові кошти.

На підставі рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради №16 від 19.05.2006р. територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради було видано свідоцтво серія ЯЯЯ №950632 від 08.06.2006р. про право власності на нежилі приміщення першого поверху, загальною площею 92,8кв.м., розташовані по АДРЕСА_2, в м. Одесі, що також підтверджується наявною у справі копією Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №10940355 від 15.06.2006р.

22.09.2006р. рішенням Одеської обласної ради №73-V "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада" затверджено нову редакцію переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада станом на 01.09.2006р., згідно з додатком 1.

У подальшому, на підставі рішення Одеської міської ради від 23.12.2005р. №5048-ІV "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2005-2006 роках, та внесення змін до рішень Одеської міської ради" 17.07.2009р. між територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради (продавець) та МПП "Валдай" (покупець) укладено договір купівлі-продажу №2405, на підставі якого здійснено відчуження нежилих приміщень першого поверху №506, розташованих за адресою: АДРЕСА_2, що в цілому складаються з нежилих приміщень першого поверху загальною площею 92,8кв.м.

Відповідно до інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно №13241458 від 22.11.2013р., 03.08.2009р. проведено державну реєстрацію права власності на вказане майно за МПП "Валдай".

Рішенням ОМР №4818-VI від 25.06.2014р. Про надання згоди на прийняття до комунальної власності територіальної громади м. Одеси нерухомих об'єктів, що знаходяться на території міста Одеси міськрада надала згоду на прийняття до комунальної власності територіальної громади міста пам'ятки архітектури - будинку Ресельдель Турко, 1910, розташованого за адресою: АДРЕСА_2.

Постановою Господарського суду Одеської області від 25.12.2006р. у справі №22/401-06-11665а, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 03.05.2007р., ухвалою Вищого адміністративного суду від 06.02.2018р., в задоволенні позовних вимог за позовом Одеської міської ради до Одеської облради про визнання нечинним рішення Одеської облради від 22.09.2006р. №73-V "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада" відмовлено повністю. Суд під час розгляду вказаної справи № 22/401-06-11665А дійшов висновку, що пам'ятки історії і культури як окремі об'єкти права власності та об'єкти соціальної сфери до комунальної власності міст обласного підпорядкування та районів не передавалися. Зокрема, судом встановлено, що на підставі рішення Одеської обласної Ради народних депутатів від 12.05.1993р. №449-ХХІ "Про заходи для охорони та використання нерухомих пам'яток історії і культури в Одеській області" обласна Рада народних депутатів прийняла у комунальну власність обласної Ради народних депутатів пам'ятки історії і культури.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2012р. по справі №2-а-412/10/1522 за позовом заступника прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської обласної ради до виконавчого комітету Одеської міської ради, КП ОМБТІ та РОН , за участю третьої особи - ОМР, визнано протиправними дії виконкому ОМР щодо оформлення за ОМР свідоцтв про право власності на 178 об'єктів культурної спадщини спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, зокрема, на будинок Ресель-дель Турко, 1910, по АДРЕСА_2 домоволодіння літ. А , визнано протиправними та скасовано свідоцтва про право власності ОМР на 178 об'єктів культурної спадщини спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, зобов'язано КП ОМБТІ та РОН скасувати відповідні записи у Державному реєстрі прав щодо права власності ОМР на вказані об'єкти. 11.02.2016р. Вищим адміністративним судом України прийнято ухвалу, якою постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2012р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 21.12.2016р. закрито провадження по справі за вищезазначеним позовом прокурора, оскільки заявлені вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

09.10.2006р. Господарським судом Одеської області прийнято постанову, залишену без змін ухвалою ВАСУ від 10.12.2008р., по справі №15/290-06-7734А за позовом Одеської обласної ради до Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення в частині включення в додаток до рішення об'єктів комунальної власності та заборону вчиняти певні дії за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, якою: позов Одеської обласної ради до Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення в частині включення в додаток до рішення об'єктів комунальної власності та заборону вчиняти певні дії за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації задоволнно частково; визнано нечинним та скасовано рішення виконавчого комітету Одеської міської ради №259 від 29.06.2005 р. „Про реєстрацію об'єктів комунальної власності м. Одеси" зі змінами, внесеними рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради № 395 від 22.08.2006 р. „Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Одеської міської ради №259 від 29.06.2005 р. „Про реєстрацію об'єктів комунальної власності м. Одеси" в частині включення до додатку до рішення 406 об'єктів нерухомості, зазначених в адміністративному позові Одеської обласної ради від 03.08.2006 р., крім об'єкта нерухомості за №393 „Особняк Гавсевича (вул. Гефта, 1)".

Із наявних у справі копій договору оренди нежилого приміщення №45/1 від 14.01.1993р., укладеного між Представництвом по управлінню комунальної власності Одеської міської ради народних депутатів (орендодавець) та МПП Валдай (орендар), угоди про зміну договору оренди від 08.12.1999р., вбачається що МПП Валдай отримав у строкове платне користування нежитлове приміщення першого поверху, площею 95,6кв.м. строком до 31.12.2017р. по АДРЕСА_2.

Як свідчать заява засновника МПП Валдай - ОСОБА_4 від 14.04.2016р., протокол №13/04/2016 зборів засновників МПП Валдай від 13.04.2016р., акт приймання-передачі №14/04/16 від 14.04.2016р. ОСОБА_4 вийшов зі складу учасників підприємства та отримав належну йому частку у статутному фонді підприємства у вигляді майна, зокрема, нежитлове приміщення №506, загальною площею 92,8кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_2.

На підтвердження посилань щодо приватизації іншими особами у будівлі по АДРЕСА_2, квартир №№1 - 12, 16 - 31, 33 - 34, 37 - 38, 41 - 43 позивач подав до справи копії відповідних свідоцтв про право власності на житло, довідок про склад сім'ї наймача квартири, плани квартир.

Так, у постанові від 19.06.2018р. по даній справі Верховний Суд зазначив: В порушення вимог статей 43, 84 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017р., і статей 269, 282 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017р., судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи достеменно не досліджено істотних обставин справи щодо змісту речових прав позивача на спірне майно та обставин послідовного набуття і оформлення такого права; не з'ясовано і не встановлено цивільно-правових підстав набуття як позивачем, так і відповідачем права власності на нежитлові приміщення, які є предметом спору у цій справі.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 19.06.2018р. по даній справі звернув увагу судів нижчестоящих інстанцій на те, що …суди залишили поза увагою доводи Одеської міської ради про те, що рішенням Одеської обласної ради від 04.05.2005р. №640-ІV було задоволено протест прокуратури Одеської області та скасовано рішення Одеської обласної ради від 24.04.2003р. №154-ХХІV "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада", згідно з яким будинок Ресель-дель Турко, 1910, по АДРЕСА_2 було включено до переліку об'єктів спільної власності територіальних громад Одеської області. Крім того, рішення Одеської обласної ради від 22.09.2006р. №73-V було прийнято вже після оформлення свідоцтва серії ЯЯЯ №950632 від 08.06.2006р. про право власності на спірні нежитлові приміщення першого поверху, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради №16 від 19.05.2006р., яке не було визнано недійсним у встановленому порядку. Натомість жодних юридично значимих дій щодо виконання рішення Одеської обласної ради від 12.05.1993р. №449-XXI шляхом оформлення за позивачем права власності на спірну будівлю, як пам'ятку історії і культури, вчинено не було, в тому числі й станом на час прийняття оспорюваного рішення Одеської міської ради від 23.12.2005 №5048-ІV… .

Також, за вказівкою Верховного Суду при новому розгляді справи суд має дослідити обставини утримання будівлі, в якій розташовано спірне майно (ким, за чий рахунок); вчинення/невчинення позивачем юридично значимих дій щодо виконання рішення Одеської обласної ради від 12.05.1993р. №449-XXI шляхом оформлення за позивачем права власності на будівлю по АДРЕСА_2, як пам'ятку історії і культури, у тому числі й станом на час прийняття оспорюваного рішення Одеської міської ради.

Згідно ч.1 ст.316 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

На виконання вказівок Верховного Суду Господарським судом Одеської області під час нового розгляду справи ухвалою від 20.07.2018р. запропоновано учасникам по справі подати суду підтверджені належними доказами пояснення стосовно зауважень, викладених у постанові Верховного Суду від 19.06.2018р., а саме, щодо: змісту речових прав позивача на спірне майно та обставин послідовного набуття і оформлення такого права; цивільно-правових підстав набуття як позивачем, так і відповідачем права власності на нежитлові приміщення, які є предметом спору у цій справі; утримання будівлі, в якій розташовано спірне майно (ким, за чий рахунок); вчинення/невчинення позивачем юридично значимих дій щодо виконання рішення Одеської обласної ради від 12.05.1993 №449-XXI шляхом оформлення за позивачем права власності на будівлю по АДРЕСА_2, як пам'ятку історії і культури, у тому числі й станом на час прийняття оспорюваного рішення Одеської міської ради.

Так, позивач, вказуючи про вжиття ним заходів з утримання спірного майна подав до справи копії рішення Одеської обласної ради №248-ХХIV від 01.11.2003р. Про затвердження Регіональної Програми розбудови сфери охорони культурної спадщини Одеської області на 2003-2010 роки , власне Регіональну програму розбудови сфери охорони культурної спадщини Одеської області на 2003-2010 роки, рішення Одеської обласної ради №454-V від 29.02.2008р. Про внесення змін та доповнень до рішення Одеської обласної ради від 1 листопада 2003 року №248-ХХІV Про затвердження Регіональної Програми розбудови сфери охорони культурної спадщини Одеської області на 2003-2010 роки , №455-V від 29.02.2008р. Про внесення змін та доповнень до рішення Одеської обласної ради від 4 червня 2004 року №457-ХХІV Про затвердження Регіональної програми паспортизації об'єктів культурної спадщини Одеської області на 2004-2010 роки , №457-ХХІV від 04.06.2004р. Про затвердження Регіональної програми паспортизації об'єктів культурної спадщини Одеської області на 2004-2010 роки та власне зазначену Програму.

Одеська міська рада на підтвердження опікування спірним майном подала до суду у копіях: довідку №01-17/545 від 31.08.2018р. щодо того, що у будівлі за адресою: АДРЕСА_2 проведено протиаварійні роботи; рішення ОМР №1945-VII від 26.04.2017р. Про внесення змін до Міської цільової програми Номінування історичного надбання Одеси до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО на 2016-2018р.р., затвердженої рішенням Одеської міської ради від 30.06.2016р. №776-VII та додатки №№1, 2, 3 до нього; листи Департаменту міського господарства №400 від 21.03.2017р., Управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини ОМР №01-28/136 від 30.03.2017р.; дозвіл Департаменту муніципальної безпеки ОМР на проведення ремонтних робіт №859 від 03.04.2017р.; акт втрати первісного вигляду пам'ятки від 24.02.2017р., акт огляду технічного стану об'єкту культурної спадщини місцевого значення від 2017р., протокол оперативної наради від 21.02.2017р.; припис Управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини №01-15/25р від 26.03.2017р. щодо необхідності проведення протиаварійних робіт; листи ТОВ СМУ №533 від 12.04.2017р. №24, від 07.04.2017р. №21; лист Департаменту міського господарства №01-20/261/1 від 13.05.2017р.; листи Управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини ОМР №01-14/25-70 від 13.04.2017р., №01-13/2393 від 21.05.2010р.; лист ПАТ Аптечна мережа Фармація №403 від 05.04.2017р.; висновок Управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини ОМР №01-15/д-34 від 07.10.2010р. по проектній документації на виконання робіт з установлення шафи обліково-розподільної в арці житлового будинку по АДРЕСА_2; лист Центрального РЕМ №ц/1207 від 17.08.2010р.; лист Приморської РДА №01-07/900 від 07.04.2010р.; припис КП ЖКС Порто-Франко №32 від 02.03.2010р.

Крім того, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_4, зазначаючи про виконання ним обов'язків щодо охорони пам'ятки архітектури, подав до справи у копіях: акт державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництва об'єкта в експлуатацію від 21.01.2002р.; дозвіл Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації №614 від 10.02.2010р. на виконання робіт на нерухомих пам'ятках культурної спадщини; акт від 20.08.2009р.; охоронний договір на користування пам'яткою містобудування та архітектури від 17.07.2000р., укладений між МПП Валдай та Управлінням охорони об'єктів культурної спадщини Одеської облдержадміністрації; охоронний договір на пам'ятку культурної спадщини №17-08/Н1-2009 від 18.01.2009р., укладений між ФОП ОСОБА_4 та Управлінням охорони об'єктів культурної спадщини облдержадміністрації, додаткову угоду від 04.06.2014р.; охоронний договір на пам'ятку культурної спадщини №04-02/2497сп від 06.10.2016р., укладений між Управлінням культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини обласної державної адміністрації та ФОП ОСОБА_4

Розглянувши матеріали справи, оцінивши пояснення представників сторін, їх мотивовану оцінку кожного аргументу щодо наявності підстав для задоволення чи відмови у позові, проаналізувавши нижченаведені норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст.41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Положення ч.ч.1, 2 ст.316 ЦК України визначають, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом (ст.319 ЦК України).

Статтею 35 Закону України "Про власність", який діяв на час розмежування майна між загальнодержавною власністю та власністю адміністративно-територіальних одиниць, було передбачено, що об'єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території. У комунальній власності перебуває також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб'єктами права власності.

Відповідно до ст.327 ЦК у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно ч.5 ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Відповідно до п.2 ч.6 ст.29 Закону України "Про приватизацію державного майна" порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.

Інших підстав для визнання недійсними договорів купівлі-продажу об'єкта приватизації приватизаційне законодавство не передбачає.

Статтею 321 ЦК встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі ст.328 ЦК право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч.1 ст.21 ЦК суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Правовий режим використання пам'яток культурної спадщини з 1978 року по 2000 рік визначався Законом УРСР "Про охорону і використання пам'яток історії і культури".

Відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" нерухомі пам'ятки історії і культури були поділені на пам'ятки загальносоюзного, республіканського та місцевого значення. Перелік пам'яток історії і культури республіканського значення затверджувався Радою Міністрів Української РСР, а переліки пам'яток історії і культури місцевого значення затверджувалися виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів.

Згідно ст.7 вказаного Закону УРСР "Про охорону і використання пам'яток історії і культури" державне управління в галузі охорони і використання пам'яток історії та культури здійснювалось, зокрема, виконавчими комітетами обласних Рад народних депутатів.

Положеннями ст.8 Закону УРСР "Про охорону і використання пам'яток історії і культури" визначалось, що виконавчі комітети обласних Рад народних депутатів затверджують переліки пам'яток історії та культури місцевого значення, встановлюють зони їх охорони, а також вирішують інші питання в галузі охорони і використання пам'яток історії та культури, віднесені до їх відання законодавством Союзу РСР і Української РСР.

В свою чергу, у ст.21 Закону УРСР "Про охорону і використання пам'яток історії і культури" було закріплено, що будинки і споруди, віднесені до пам'яток історії та культури, надаються в користування державним, кооперативним, іншим громадським підприємствам, організаціям, установам, а також іншим організаціям і особам виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів. Тим самим, Законом УРСР "Про охорону і використання пам'яток історії і культури" було чітко визначено повноваження саме обласних Рад народних депутатів бути розпорядником пам'яток культурної спадщини.

Згідно абз.2 п.10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні і обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу.

Відповідно до п.5 ст.16 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" права суб'єкта комунальної власності від імені та в інтересах територіальних громад здійснюють відповідні ради.

Як передбачено ч. 2 п.10 розділу 5 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" майно передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах є спільною власністю територіальних громад, сіл, селищ, міст, управління якими відповідно до Конституції України здійснюють районні і області ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу.

Статтею 329 ЦК України передбачено, що юридична особа публічного права набуває права власності на майно, переданого їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

До того ж слід зазначити, що 26.03.1991р. Постановою Верховної Ради Української РСР введено в дію Закон Української РСР „Про власність".

Стаття 2 зазначеного Закону визначала, що власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна.

При цьому Закон у ст.31 до державної власності в Україні відносив загальнодержавну (республіканську) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну власність). Суб'єктами права комунальної власності визначалися адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів. Об'єктами права комунальної власності Законом було визначено майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства, майно підприємств та інше.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Такі положення ЦК кореспондуються з положеннями ст.20 ГК України.

Як визначено у ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 вказаного Кодексу визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Крім того, відповідно до ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За положеннями ст.392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Як свідчать матеріали справи, заходів щодо пам'яток історії та культури, визначених рішенням Одеської обласної ради від 12.05.1993р. №449-XXI, державними органами з моменту прийняття цього рішення і до 2003р. вжито не було та право власності на пам'ятки не оформлено.

Рішенням Одеської обласної ради від 24.04.2003р. №154-XXIУ "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада", спірну будівлю віднесено до переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління якими здійснює обласна рада.

Так, рішенням Одеської обласної ради від 04.05.2005р. №640-ІУ задоволено протест прокуратури Одеської області та скасовано рішення обласної ради від 24.04.2003р. №154-XXIV "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада".

В подальшому рішенням Одеської обласної ради від 22.09.2006р. №73-V "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада" затверджено нову редакцію переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада станом на 01.09.2006, до якого внесено будівлю по АДРЕСА_2.

Між тим, згідно рішення ОМР від 23.12.2005р. №5048-ІV "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2005-2006 роках, та внесення змін до рішень Одеської міської ради" будівлю по АДРЕСА_2, віднесено до об'єктів, що підлягають приватизації. На підставі вказаного рішення міськради 17.07.2009р. між територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради (продавець) та МПП "Валдай" (покупець) укладено договір купівлі-продажу №2405, на підставі якого здійснено відчуження нежилих приміщень першого поверху №506, розташованих за адресою: АДРЕСА_2, що в цілому складаються з нежилих приміщень першого поверху загальною площею 92,8кв.м.

Отже, досліджені судом докази свідчать про те, що правомірність набуття Одеською міською радою (продавцем) права власності на спірне приміщення підтверджується тим, що станом на час їх відчуження в процесі приватизації на користь ВКФ "Валдай" (17.07.2009р.) право власності Одеської міської ради підтверджувалося чинними рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради №16 від 19.05.2006р. та виданим на його підставі свідоцтвом про право власності серії ЯЯЯ №950632 від 08.06.2006р., які не визнавалися недійсними та не скасовані у встановленому порядку, натомість жодних юридично значимих дій щодо виконання рішення Одеської обласної ради від 12.05.1993р. №449-XXI шляхом оформлення за позивачем права власності на будівлю по АДРЕСА_2 у м. Одесі, як пам'ятку історії і культури, вчинено не було, в тому числі й станом на час прийняття оспорюваного рішення Одеської міської ради від 23.12.2005р. №5048 Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2005-2006 роках, та внесення змін до рішень Одеської міської ради .

Крім того, в процесі розмежування державного майна між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю) на підставі постанови КМУ №311 спірне майно не було чітко розмежовано та в актах приймання-передачі окремо не виділено, а в матеріалах справи відсутні докази того, що на час прийняття рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради №16 від 19.05.2006р., рішення Одеської міської ради №5048-VІ від 23.12.2005р., та видачі свідоцтва про право власності від 08.06.2006р. існували правовстановлюючі документи, які б свідчили, що власником спірного майна є територіальні громади області в особі Одеської обласної ради.

Таким чином, на час приватизації спірне приміщення не входило до переліку об'єктів спільної власності територіальних громад Одеської області, управління якими могла здійснювати Одеська обласна рада, відтак, в силу вимог ч.5 ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Одеська міська рада жодним чином не була обмежена у повноваженнях розпоряджатися належним їй комунальним майном.

Разом з тим, судом встановлено, що сторонами не надано суду належних доказів утримання будівлі, в якій розміщено спірне майно, як в якості пам'ятки культурної спадщини, так і в якості нерухомого майна, у справі є лише докази, які свідчать про наміри опікуватися будівлею.

До справи сторонами не подано також доказів порушення приписів законодавства про приватизацію при прийнятті рішення Одеської міської ради від 23.12.2005р. №5048 та укладенні договору купівлі-продажу №2045 від 17.07.2009р.

За таких обставин, судом, з врахуванням вказівок Верховного Суду України, встановлено послідовне законне набуття і оформлення Одеською міською радою права власності на приміщення першого поверху №506, площею 92,8кв.м., у будинку АДРЕСА_2, та їх подальшої приватизації способом викупу на користь ТОВ Валдай як добросовісного набувача.

Таким чином, є безпідставними твердження прокурора та позивача про те, що згідно з Переліком державного майна, що передається у власність міст обласного підпорядкування, зокрема, у власність міста Одеси, затвердженого рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991р. №266-ХХІ, нерухомі пам'ятки історії і культури як окремі об'єкти права власності та об'єкти соціальної сфери до комунальної власності міст обласного підпорядкування не передавалися, оскільки, по-перше, рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради №16 від 19.05.2006р., свідоцтво про право власності серії ЯЯЯ №950632 від 08.06.2006р., які були підставами набуття Одеською міською радою права власності на спірне нерухоме майно, не визнані недійсними та не скасовані, а по-друге, на час приватизації рішення Одеської обласної ради від 24.04.2003р. №154-XXIV "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада", яким будівлю по АДРЕСА_2 було включено до переліку об'єктів спільної власності територіальних громад Одеської області, скасовано рішенням Одеської обласної ради від 04.05.2005р. №640-ІУ внаслідок задоволення протесту прокуратури Одеської області, що свідчить про відсутність у Одеської міської ради будь-яких правових заборон чи обмежень для реалізації права на відчуження зазначених приміщень у період з вересня 2005 року по грудень 2006 року.

Не знайшла також свого підтвердження позиція прокурора та позивача про те, що згідно з чинними рішеннями Одеської обласної ради від 12.05.1993р. №449-ХХІІ "Про заходи для охорони і використання нерухомих пам'яток історії і культури в Одеській області" та від 22.09.2006р. №73-У "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада" нерухомі пам'ятки історії та культури в Одеській області, які перебували у державній власності, в тому числі спірну будівлю-пам'ятку, прийнято у комунальну власність Одеської обласної ради, так як судом вище встановлено невжиття заходів на виконання рішення Одеської обласної ради від 12.05.1993р. №449-ХХІІ шляхом оформлення за позивачем права власності на спірну будівлю, як пам'ятку історії і культури, в тому числі й станом на час прийняття Одеською міською радою рішення про приватизацію частини цієї будівлі. Крім того, рішення Одеської обласної ради від 22.09.2006р. №73-У прийнято вже після прийняття Одеською міською радою у вересні 2005р. рішення про приватизацію спірного нерухомого майна.

Отже, наведені прокурором та позивачем обставини не свідчать про незаконність проведеної приватизації спірного майна шляхом його викупу, та, як наслідок, не свідчать про наявність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу такого майна №2045 від 17.07.2009р.

Такої ж позиції дотримується Верховний Суд у аналогічних спірним правовідносинах, про що ним зазначено у постановах від 27.02.2018р. по справі №916/2066/15, від 27.03.2018р. по справі №916/1979/15, від 27.03.2018р. по справі №916/723/15-г.

Враховуючи викладене, не підлягають судом задоволенню, як не доведені та необґрунтовані, позовні вимоги прокурора до ОМР про визнання недійсним пункту 2 рішення Одеської міської ради від 23.12.2005р. №5048 Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2005-2006 роках, та внесення змін до рішень Одеської міської ради в частині включення до цього переліку за №31 приміщень першого поверху, площею 95,6кв.м., у будинку АДРЕСА_2; про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17.07.2009р. нежитлових приміщень першого поверху №506, розташованих за адресою: АДРЕСА_2, площею 92,8кв.м., укладений між територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради, від імені якої діє Департамент комунальної власності Одеської міської ради, та Малим приватним підприємством Валдай .

З врахуванням встановлення правомірності набуття територіальною громадою міста в особі ОМР права власності на спірний об'єкт нерухомості, не підлягають також судом задоволенню позовна вимога прокурора про визнання права спільної власності територіальних громад Одеської області в особі Одеської обласної ради на приміщення першого поверху №506, площею 92,8кв.м., у будинку АДРЕСА_2

Розглянувши клопотання відповідача - ОМР, викладене у відзиві на позов від 13.06.2015р. за вх.№15982/15, заяві від 22.08.2017р. за вх.№2-4444/17 про застосування до спірних відносин щодо визнання недійсним спірних рішень, договору та повернення майна наслідків строку спливу позовної давності, суд встановив наступне.

Відповідно до ст.ст.256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Така ж правова позиція викладена і у п.2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", з наступними змінами і доповненнями.

За вимогами ч.ч.3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, так як за результатами розгляду даної справи суд не віднайшов порушених прав позивача та охоронюваних законом інтересів, у суду відсутні підстави для застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, з огляду на що відповідне клопотання ОМР про застосування наслідків спливу строків позовної давності задоволенню судом не підлягає.

Згідно ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Положення п.2 ч.1 ст.129 ГПК України передбачають, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи неподання сторонами заяв про розподіл судових витрат, судом дане питання не розглядається.

Керуючись ст.ст.123, 124, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у задоволенні позовних вимог Заступника прокурора Одеської області (65026, м.Одеса, вул. Пушкінська, 3) в інтересах держави в особі Одеської обласної ради (65032, м.Одеса, пр. Шевченка, 4) до Одеської міської ради (65004, м. Одеса, пл. Думська,1) у повному обсязі.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст.241 ГПК України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до п.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 22 жовтня 2018 р.

Суддя І.А. Малярчук