Постанова

від 26.06.2018 по справі 823/1738/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 823/1738/17 Суддя першої інстанції: В.В. Гаращенко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача - Степанюка А.Г.,

суддів - Губської Л.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу комунального підприємства Місто на проголошене о 11 годині 58 хвилин рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 27 березня 2018 року, повний текст якого складено 02 квітня 2018 року, у справі за адміністративним позовом комунального підприємства Місто до Управління Державної служби України з питань праці у Черкаській області про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2017 року комунальне підприємство Місто (далі - Позивач, КП Місто ) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Управління Державної служби України з питань праці у Черкаській області (далі - Відповідач, Управління Держпраці у Черкаській області) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу від 24.10.2017 року №23-03-09/1047/547.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 27.03.2018 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що перевірка була проведена за наявності на те правових підстав, адже від Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області до Управління Держпраці у Черкаській області надійшла інформація про нарахування КМ Місто заробітної плати менше мінімальної. Крім того, суд підкреслив, що фактичний допуск особи до роботи без оформлення трудового договору має наслідком притягнення юридичної особи до відповідальності згідно абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, адже зміст укладених з ОСОБА_2 договорів свідчить про існування між сторонами трудових, а не цивільно-правових відносин. Поряд з цим, суд зауважив, що доказів отримання ОСОБА_2 ліцензії з надання охоронних послуг матеріали справи не містять.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. При цьому зазначає, що суд не врахував, що укладені Позивачем з ОСОБА_2 договори мають ознаки цивільно-правових, адже матеріали справи не містять доказів прийняття останнього на роботу з конкретною кваліфікацією, професією чи посадою, роз'яснення прав та посадових обов'язків тощо. Звертає увагу, що судом залишено поза увагою постанову Канівського міськрайонного суду Черкаської області у справі №697/2170/17, в якій встановлено, що директор КП Місто норми КЗпП України не порушував. Наголошує, що цивільно-правові угоди були укладені з ОСОБА_2 на час перебування у відпустках сторожів та відсутністю бажання останнього працювати за трудовим договором. Стверджує, що укладення даних договорів не зумовило завдання будь-якій особі шкоди, адже всі необхідні відрахування були проведені. Підкреслює, що ОСОБА_2 за цивільно-правовим договором виконував функції сторожа, а не охоронця, що виключає необхідність наявності ліцензії.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2018 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу Управління Держпраці у Черкаській області просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. В обґрунтування своєї позиції вказує на обґрунтованість висновків суду першої інстанції про проведення перевірки за наявності на те правових підстав. Стверджує, що Позивачем фактично допущено до роботи особу без укладення трудового договору та повідомлення центрального органу виконавчої влади про прийняття працівника на роботу. Зазначає, що КП Місто помилково відносить укладені з ОСОБА_2 договори до цивільно-правових, адже предметом таких договорів є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт (надання послуг), їх кінцевий результат, що має кількісну й якісну визначеність, а самі договори та складені на їх виконання акти не містять відомості щодо характеру виконаних робіт, розташування об'єкта охорони тощо. Наголошує, що Позивач самостійно в апеляційній скарзі підтверджує трудовий характер відносин, адже зазначає, що ОСОБА_2 відмовився від оформлення трудового договору. Звертає увагу, що за цивільно-правовими угодами Позивач фактично поклав на ОСОБА_3 функції сторожа на час відсутності інших штатних сторожів, а сама по собі посада сторожа є професією. Указує, що послуги з охорони підлягають ліцензуванню, а тому укладені договори до цивільно-правових не належать. Стверджує, що надання послуг згідно графіку також додатково підтверджує трудовий характер правовідносин. Зазначає про безпідставність посилання Апелянта на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області, адже у межах даної справи вирішувалося питання про притягнення директора КП Місто до відповідальності за ч. 1 ст. 41 КУпАП, у той час як відповідальність за допуск працівника до роботи без укладення трудового договору передбачена ч. 3 ст. 41 КУпАП.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2016 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 26.06.2018 року.

Крім того, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2016 року задоволено клопотання КП Місто та призначено судове засідання з розгляду апеляційної скарги останнього у режимі відеоконференції на 26.06.2018 року.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з такого.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Черкаській області ОСОБА_4 на підставі викладеного у листі від 14.08.2017 року №7515/04-03 повідомлення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (а.с. 43-44), наказу від 18.09.2017 року №209-Н (а.с. 45) та направлення від 18.09.2017 року №1965 (а.с. 46) проведено інспекційне відвідування у вигляді позапланової перевірки КП Місто з питань додержання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

У ході перевірки було встановлено, що між КП Місто та ОСОБА_2 були укладені цивільно-правові з 01.06.2017 року по 14.06.2017 року та з 06.09.2017 року по 29.09.2017 року по охороні території підприємства, які мають ознаки трудових договорів, що, у свою чергу, є порушенням ст. 24 КЗпП України.

Висновки перевірки зафіксовані в акті від 22.09.2017 року №23-03-09/1047 (а.с. 10-15), який підписано Позивачем із зауваженнями.

За результатами перевірки Управлінням Держпраці у Черкаській області 24.10.2017 року прийнято постанову №23-03-09/1047-547 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами (далі - оскаржувана постанова, а.с. 9), якою на КП Місто на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України накладено штраф у розмірі 96 000,00 грн.

На підставі встановлених вище обставин, здійснивши системний аналіз положень ст. ст. 21, 24, 265 Кодексу законів про працю України, ст. 628 Цивільного кодексу України, ст. 7 Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності , а також низки підзаконних актів, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позапланова перевірка проведена Відповідачем за наявності на те правових підстав у відповідності до вимог чинного законодавства, а встановлені у ході перевірки порушення Позивачем порядку прийняття працівників на роботу підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та висновками перевірки.

З такими висновками суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Державна служба України з питань праці є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб (п. 1 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №96 Положення про Державну службу України з питань праці (далі - Положення №96)).

Згідно пп. 6 п. 4 вказаного Положення №96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Пунктом 7 Положення передбачено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.

На виконання вимог ст. 259 КЗпП України постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року №295 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок №295), який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування).

Пунктом 2 Порядку №295 передбачено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань.

Відповідно до пп. 6 п. 5 Порядку №295 інспекційні відвідування проводяться, зокрема, за інформацією Пенсійного фонду України та його територіальних органів про роботодавців, які нараховують заробітну плату менше мінімальної.

Рішення про доцільність проведення відповідних заходів з підстав, визначених підпунктами 5-7 цього пункту та пунктом 31 цього Порядку, приймає керівник органу контролю, його заступник.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, інспекційне відвідування КП Місто було здійснене працівниками Управління Держпраці у Черкаській області у зв'язку з отриманням від Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області інформації про перелік страхувальників, які нараховують заробітну плату у розмірі менше мінімальної (а.с. 43-44), у зв'язку з чим Відповідач набув право на здійснення контролюючого заходу.

Згідно п. п. 19-21 Порядку №295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником.

Один примірник акта залишається в об'єкта відвідування.

Якщо об'єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід'ємною частиною.

Зауваження можуть бути подані об'єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів з дати підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження.

Вирішуючи питання про обґрунтованість притягнення КП Місто до відповідальності, з правомірністю якого погодився суд першої інстанції, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Зі змісту наведеної статті вбачається, що трудовий договір характеризується, зокрема, тим, що працівники не самі організовують роботу і виконують її не на власний ризик та розсуд, а підпорядковуються відповідним посадовим особам, водночас на підприємстві має вестись табель відпрацьованого часу, що є особливістю трудових правовідносин. У трудових договорах також визначається обов'язок працівника щомісячно виконувати відповідні роботи в межах робочого процесу підприємства, а за невиконання обов'язків визначено матеріальну та/чи дисциплінарну відповідальність.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що у випадку, коли фізичні особи не надавали замовнику трудових книжок, вони не входять до штату підприємства, не підлягають правилам внутрішнього трудового розпорядку, облік їхнього робочого часу замовником не здійснюється, заробіток осіб, з якими укладені договори, залежить виключно від кількісних показників виконання договору - кількості виконаних заявок замовника, а відносини між товариством та виконавцем не передбачають заздалегідь встановлених норм виконання робіт, мінімальної плати за договором, то вказані відносини відповідають ознакам договору про надання послуг.

Так, відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне підкреслити, що договори з громадянами на використання їхньої праці можуть укладатися відповідно до трудового або цивільно-правового законодавства, при цьому слід розрізняти особливості цих договорів.

Цивільно-правовий договір - це угода між громадянином і організацією (підприємцем, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

При цьому, за цивільно-правовим договором, укладеним між власником і громадянином, останній зобов'язується за винагороду виконувати для підприємства (підприємця) індивідуально визначену роботу.

Основною ознакою, що відрізняє договірні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою.

Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

За цивільним договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці не робиться запис про виконання роботи за цивільно-правовими договорами.

Отже, за наявності ознак, притаманних саме трудовим відносинам, укладається трудовий договір, за наявності ж ознак, притаманних цивільно-правовим відносинам, слід укладати цивільно-правовий договір.

Аналіз змісту наявних у матеріалах справи укладених між КП Місто та ОСОБА_2 договорів від 06.09.2017 року №115 (а.с. 25) та від 01.06.2017 року №21 (а.с. 28) дають підстави для висновку, що останні перебувають поза межами правового регулювання цивільного законодавства, адже, по-перше, містять фіксований розмір вартості послуг без застереження щодо їх обсягу та змісту, по-друге, не включають у себе відомості щодо об'єкта охорони, його розташування, по-третє, не визначають порядок надання таких послуг.

Крім того, надання таких послуг за графіком (а.с. 27, 30), на переконання судової колегії, свідчить про систематичність виконання робіт (надання послуг) ОСОБА_2 без урахування їх якості, кількості та кінцевого результату.

Крім іншого, Черкаський окружний адміністративний суд вірно звернув увагу на те, що надання охоронних послуг є діяльністю, яка потребує в силу п. 30 ч. 1 ст. 7 Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності та ст. 5 Закону України Про охоронну діяльність відповідної ліцензії. Натомість доказів отримання ОСОБА_2 згаданого дозвільного документа матеріали справи не містять.

При цьому, на переконання судової колегії, Управління Держпраці у Черкаській області обґрунтовано звернуло увагу на те, що твердженням в апеляційній скарзі про необхідність укладення даних договорів з ОСОБА_2 було зумовлено перебуванням у відпустках інших сторожів КП Місто та небажання останнього укладати з Позивачем саме трудовий договорів фактично підтверджено наявність у таких правовідносинах ознак трудових, а не цивільно-правових. Тобто, на переконання суду апеляційної інстанції, у період з 01.06.2017 року по 14.06.2017 року та з 06.09.2017 року по 29.09.2017 року ОСОБА_2 виконував функції сторожа КП Місто замість штатних сторожів підприємства, які перебували у відпустці, а відтак перебував у трудових відносинах з Позивачем. Виконання ОСОБА_2 функцій сторожа підтверджено КП Місто й в апеляційній скарзі.

Посилання Апелянта на безпідставному неврахуванні останнім рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 17.01.2018 року у справі №697/2601/17 судовою колегією оцінюється критично з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи даним рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області (а.с. 141) задоволено позов КП Місто до ОСОБА_3 та визнано дійсними цивільно-правові договори від 01.06.2017 року №21 та від 06.09.2017 року №115.

Відповідно до ч. ч. 4-5 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Оскільки у згаданій справі №697/2601/17 предметом судового розгляду було встановлення обставин виконання договірних зобов'язань, натомість у справі №823/1738/17 вирішується питання про наявність або відсутність факту порушення КП Місто законодавства про працю, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив посилання Позивача на згадане судове рішення, оскільки встановлені у ньому обставини не можуть впливати на зміст спірних правовідносин.

Твердження Апелянта про залишення судом першої інстанції поза увагою постанови Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 06.11.2017 року у справі №697/2170/17 та порушення останнім ч. 6 ст. 78 КАС України судовою колегією оцінюється критично з огляду на таке.

Зі змісту постанови Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 06.11.2017 року у справі №697/2170/17 вбачається, що даним рішенням суду закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв'язку з відсутністю у діях ОСОБА_6 (директора КП Місто станом на червень - вересень 2017 року) складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 41 КУпАП.

Відповідно до ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Водночас, як вірно зауважив Відповідач, однак не врахував Позивач у своїй апеляційній скарзі, відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без укладення трудового договору (контракту) передбачена ч. 3 ст. 41 КУпАП, а не ч. 1 ст. 41, у зв'язку з чим встановлена у постанові суду у справі про адміністративне правопорушення відсутність у діях директора КП Місто складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 41 КУпАП, не має жодного доказового значення щодо даного спору.

З урахуванням наведеного, судова колегія приходить до висновку про обґрунтованість твердження суду першої інстанції про те, що правовідносини між КП Місто та ОСОБА_2 мали характер трудових, а не цивільно-правових, у зв'язку з чим вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року №413 Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу передбачено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором.

Отже, допуску працівника на роботу обов'язково повинно передувати укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Відповідно до ст. 8 Закону України Про Державний бюджет України на 2017 рік установлено у 2017 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 3200 гривень.

З урахуванням встановлених вище порушень КП Місто вимог трудового законодавства судова колегія вважає обґрунтованим накладення на останнє Управліням Держпраці у Черкаській області штрафу у розмірі 96 000,00 грн., що вірно підкреслив і суд першої інстанції, висновки якого доводами апеляційної скарги спростовані не були.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу комунального підприємства Місто на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 27 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом комунального підприємства Місто до Управління Державної служби України з питань праці у Черкаській області про визнання протиправною та скасування постанови - залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 27 березня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач А.Г. Степанюк

Судді Л.В. Губська

О.І. Шурко

Повний текст постанови складено 26 червня 2018 року.