Постанова

від 20.06.2018 по справі 915/866/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 915/866/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Львова Б.Ю. і Пількова К.М.,

за участю секретаря судового засідання Поліщук Ю.В.,

учасники справи:

позивач - об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Сонячний-2010" (далі - ОСББ, Позивач),

представник позивача - не з'яв.,

відповідач-1 - товариство з обмеженою відповідальністю "Сонячний-ЖЕК" (далі - ТОВ "Сонячний-ЖЕК", Відповідач-1),

представник відповідача-1 - не з'яв.,

відповідач-2 - товариство з обмеженою відповідальністю "Приват-Житло-Юг"(далі - ТОВ "Приват-Житло-Юг", Відповідач-2),

представник відповідача-2 - не з'яв.,

третя особа - публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - Банк),

представник третьої особи - не з'яв.,

розглянув касаційну скаргу Банку

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.02.2018

(головуючий - суддя Аленін О.Ю., судді: Богатир К.В. і Жеков В.І.)

у справі № 915/866/17

за позовом ОСББ

до: ТОВ "Сонячний-ЖЕК";

ТОВ "Приват-Житло-Юг"

про визнання недійсним правочину,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Банк.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позов зі справи було подано про визнання недійсним правочину щодо передання Відповідачем-2 до статутного капіталу Відповідача-1 (далі - оспорюваний правочин) нежитлових приміщень за актом приймання-передачі майна від 15.06.2010, а саме: нежитлових приміщень верхнього та нижнього паркінгів, загальних проїздів верхнього та нижнього паркінгів, сходових (сходинкових) клітин, сходових майданчиків, шахт ліфтів, сміттєпроводів з 1 по 9 поверх та у верхньому і нижньому паркінгах та у надбудові, приміщень котелень, тамбурів та машинного відділення (далі - Приміщення).

Позовні вимоги мотивовано тим, що оспорюваний правочин вчинено Відповідачем-2 як власником Приміщень на підставі свідоцтва про право власності від 09.12.2009, яке у подальшому визнане недійсним та скасоване постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 29.09.2015 у справі № 490/6296/14-а; на думку Позивача, даний правочин суперечить приписам статті 321, частини другої статті 382 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 10, 19 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку".

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 24.10.2017 (суддя Коваль Ю.М.) у задоволенні позову відмовлено, оскільки, на думку суду, обраний Позивачем спосіб захисту свого права є неналежним.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28.02.2018: задоволено апеляційну скаргу ОСББ; згадане рішення місцевого господарського суду скасовано; позов задоволено; оспорюваний правочин визнано недійсним; здійснено відповідний розподіл між сторонами судових витрат зі справи.

Постанову мотивовано тим, що: Позивачем обрано вірний спосіб захисту свого майнового права, який відповідає положенням статей 15, 16 ЦК України; судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні позову; оспорюваний правочин суперечить приписам статей 321, 382 ЦК України, статей 10, 19 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку".

У касаційній скарзі до суду касаційної інстанції Банк просить: скасувати оскаржувану постанову апеляційної інстанції з даної справи; ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити; стягнути з відповідачів судові витрати зі справи. Так, згідно з доводами, викладеними у касаційній скарзі:

- судом апеляційної інстанції порушено норми чинного законодавства, в тому числі статей 204, 207, 234 ЦК України;

- в оскаржуваній постанові не обґрунтовано, на підставі яких доказів оспорюваний правочин слід визнати недійсним, які норми закону були порушені під час його укладення;

- апеляційним господарським судом неправильно застосовано статтю 216 ЦК України, оскільки ОСББ не є стороною оспорюваного правочину і не могло звертатися до суду у такий спосіб, як визнання правочину недійсним.

У відзиві на касаційну скаргу ОСББ, заперечуючи проти доводів касаційної скарги, зазначає про їх безпідставність, невідповідність оспорюваного правочину нормам чинного законодавства й просить оскаржувану постанову залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Від інших учасників справи відзиви на позовну заяву не надходили.

Учасники справи у судове засідання не з'явилися, про час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Перевіривши на підставі встановлених судами фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судами у справі встановлено, зокрема, такі обставини:

- 23.05.2008 рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради (далі - Виконком) №1078 затверджено акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію 9-типоверхового житлового будинку (корп.1) із вбудовано-прибудованими приміщеннями по вул. Мостобудівників, 17;

- 02.02. 2010 власниками квартир цього будинку створено ОСББ;

- рішенням Виконкому від 27.11.2009 № 2139 за Відповідачем-2 оформлено право власності на нежитлові приміщення площею 3 826,8 кв.м, які розташовані в будинку за літ. А-9 по вул. Мостобудівників, 17. На підставі цього рішення 09.12.2009 Відповідачу-2 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно;

- за актом приймання-передачі від 15.06.2010 Відповідачем-2 передано Приміщення до статутного капіталу Відповідача-1;

06.02.2014 за Відповідачем-1 зареєстровано право власності на Приміщення та йому видано свідоцтво про право власності;

- 03.06.2014 ТОВ Відповідачем-1 і Банком укладено договір купівлі-продажу майна (далі - Договір), за умовами якого Банком було придбано 11/1000 часток Приміщень, а саме: 41 кв.м у житловому будинку літ. А-9 (надбудова) та обладнання дахової модульної котельні №2, яке встановлено у Приміщеннях, загальною площею 41 кв.м;

- постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 29.09.2015 зі справи №490/6296/14-а рішення Виконкому від 26.08.2009 №1728 та від 27.11. 2009 №2139 у частині оформлення права власності на Приміщення за Відповідачем-2 було визнано протиправними та скасовано. Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 09.12.2009, видане Відповідачу-2 на Приміщення, визнано протиправним та скасовано;

- за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 30.05.2017, Приміщення знаходяться у власності Банку; фактично ж вони знаходяться у володінні та користуванні ОСББ.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним.

Відповідно до положень ЦК України:

- підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215);

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203);

- право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша і друга статті 321);

- власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку (частина друга статті 382 у редакції, що діяла на час вчинення оспорюваного правочину).

Згідно з нормами Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" (у редакції, що діяла на той же час):

- неподільним майном є неподільна частина житлового комплексу, яка складається з частини допоміжних приміщень, конструктивних елементів будинку, технічного обладнання будинку, що забезпечують належне функціонування жилого будинку (стаття 1);

- питання про використання об'єктів, що перебувають у спільній власності членів об'єднання, та визначення обмежень на користування об'єктами, які перебувають у спільній власності об'єднання, відносяться до виключної компетенції загальних зборів членів об'єднання (стаття 10);

- спільне майно співвласників багатоквартирного будинку складається з неподільного та загального майна; неподільне майно перебуває у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку і не підлягає відчуженню; загальне майно перебуває у спільній частковій власності співвласників багатоквартирного будинку; власники приміщень володіють, користуються і у встановлених цим Законом та цивільним законодавством межах розпоряджаються спільним майном (стаття 19).

Суд апеляційної інстанції у повторному розгляді даної справи, з огляду на наведені законодавчі приписи та з урахуванням встановлених ним обставин, з'ясувавши як суперечність оспорюваного правочину відповідним положенням статті 382 ЦК України та статей 10 і 19 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", так і порушення у зв'язку з вчиненням цього правочину прав і законних інтересів Позивача через обмеження його у можливостях щодо розпорядження Приміщеннями на власний розсуд, - дійшов заснованого на законі висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Аргументи скаржника даного висновку не спростовують.

Так, необґрунтованим слід вважати посилання скаржника на статтю 234 ЦК України, яка визначає правові наслідки фіктивного правочину. Суд апеляційної інстанції відповідну норму в розгляді даної справи не застосовував, на неї не посилався і визнав оспорюваний правочин недійсним не як фіктивний, а як такий, що суперечить актам цивільного законодавства.

Доводи скаржника про те, що "колегією суддів апеляційної інстанції не обґрунтувала у своєму рішенні, на підставі яких документів (доказів) даний правочин варто визнати недійсним, які саме норми закону були порушені під час укладення даного правочину", - спростовуються змістом оскаржуваної постанови, в якій зазначено як відповідні докази, так і норми закону, які було порушено при вчиненні оспорюваного правочину, в тому числі норми ЦК України і названого Закону.

Не приймається й посилання скаржника на те, що "колегія суддів апеляційного суду, неправильно застосувала норму ст. 216 ЦК України, оскільки Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (ОСББ) "Сон-2010" - не є стороною правочину, відповідно вони не можуть звертатися до суду і способом захисту, таким як "визнання недійсним правочину щодо передання ТОВ "Приват-Житло-Юг" в статутний капітал ТОВ "Сонячний ЖЕК". Зазначена статті 216 ЦК України не визначає кола осіб, які мають право на звернення з позовом про визнання правочину недійсним. Такою може бути будь-яка особа, у тому числі й не сторона правочину, права та/або законні інтереси якої порушуються відповідним правочином. Що ж до способу захисту, то з цього приводу слід зауважити таке.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права від порушень.

Абзацом другим частини другої статті 16 ЦК України визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом (крім зазначених в абзаці першому цієї частини), що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Обраний Позивачем спосіб захисту своїх прав не заборонений законом і узгоджується з наведеними в оскаржуваній постанові положеннями статей 6 і 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При цьому посилання скаржника на частину першу статті 388 ЦК України і в зв'язку з нею - на пункт 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" не є доречним. У згаданій нормі йдеться про витребування майна власником від добросовісного набувача; проте в даній справі, як вбачається із з'ясованих у ній попередніми судовими інстанціями обставин, вимога про витребування майна Позивачем не заявлялася та й не могла бути заявлена, оскільки, - і це встановлено апеляційним господарським судом, - майно (Приміщення) фактично перебуває у володінні і користуванні Позивача, а не Банку.

Касаційний господарський суд погоджується з доводами, викладеними у відзиві на касаційну скаргу, як такими, що узгоджуються з обставинами справи та нормами матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін як такого, що ухвалене з додержанням наведених норм матеріального права, в тому числі ЦК України і Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку".

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.02.2018 у справі № 915/866/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя Б. Львов

Суддя К. Пільков