Постанова

від 19.06.2018 по справі 922/3332/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 922/3332/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Пількова К.М., Чумака Ю.Я.,

секретар судового засідання - Підгірська Г.О.,

за участю представників:

позивача - Дашко Ю.І.,

відповідача - Шайтура О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохім"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.02.2018 (судді: Барбашова С.В., Медуниця О.Є., Пелипенко Н.М.) та рішення Господарського суду Харківської області від 28.11.2017 (суддя Жельне С.Ч.) у справі

за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "Вікторія"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохім"

про зобов'язання поставити товар на суму 1 380 000,00 та стягнення пені в сумі 165 459,73 грн,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2017 року Приватне сільськогосподарське підприємство "Вікторія" (далі - ПСП "Вікторія") звернулося до Господарського суду Харківської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохім" (далі - ТОВ "ТД "Агрохім") про зобов'язання відповідача поставити аміачну селітру виробництва України в біг-бегах у кількості 200 т і про стягнення 165 459,73 грн пені на підставі статей 193, 220, 230, 234, 265 Господарського кодексу України, статей 526, 530, 549, 550, 552, 611, 612, 622, 662, 663, 712 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем зобов'язань за договором постачання від 25.02.2016 № Л2016/3/9 (далі - договір від 25.02.2016) щодо поставки у повному обсязі та вчасно аміачної селітри, що, на думку позивача, є підставою для виконання умов цього договору шляхом поставки позивачеві зазначеного товару і стягнення з відповідача неустойки за прострочення виконання договірного зобов'язання.

У відзиві на позов ТОВ "ТД "Агрохім" просило відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись, зокрема на те, що позивач відповідно до пункту 2 специфікації був обізнаний про місце та адресу отримання товару і мав забрати його самовивозом, проте не направляв своїх представників до відповідача для оформлення відповідних документів на отримання товару та власне для отримання самого товару, крім того грошові кошти, сплачені за аміачну селітру у сумі 1 380 000,00 грн, відповідач повторно повернув позивачеві.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 28.11.2017 позов задоволено. Зобов'язано ТОВ "ТД "Агрохім" поставити ПСП "Вікторія" згідно з договором від 25.02.2016 і специфікацією від 12.12.2016 № 3-ДБ(С) (далі - специфікація № 3-ДБ(С) аміачну селітру у кількості 200 т за ціною визначеною у цій специфікації, а саме 6 900,00 грн за одну тонну, в т.ч. ПДВ, на загальну суму 1 380 000,00 грн, у т.ч. ПДВ 230 000,00 грн, негайно після набрання рішенням суду законної сили. Стягнуто з ТОВ "ТД "Агрохім" на користь ПСП "Вікторія" 165 459,73 грн пені (станом на 26.09.2017). Стягнуто з ТОВ "ТД "Агрохім" на користь ПСП "Вікторія" 4 081,90 грн витрат зі сплати судового збору.

Мотивуючи судове рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що відповідачем не було своєчасно та у повному обсязі виконано зобов'язання з поставки товару за договором від 25.02.2016, що є підставою для виконання умов цього договору шляхом здійснення поставки оплачених позивачем добрив і стягнення пені.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.02.2018 рішення Господарського суду Харківської області від 28.11.2017 залишено без змін.

Не погоджуючись із висновками господарських судів попередніх інстанцій, ТОВ "ТД "Агрохім" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 28.11.2017 і постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.02.2018, а справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Підставами для скасування оскаржених судових рішень у справі скаржник зазначає порушення норм матеріального і процесуального права, зокрема статей 526, 664 Цивільного кодексу України, статті 33 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017. Скаржник посилається на те, що саме бездіяльність позивача унеможливила отримання спірного товару та зазначає, що позивач мав забирати товар самовивозом, чого ним зроблено не було, хоча відповідно до пункту 2 специфікації позивач був обізнаним про місце та адресу отримання товару. Крім того, скаржник вважає помилковим розрахунок неустойки та акцентує, що судами було взято до уваги неналежні докази та зроблено неправильні висновки за результатами їх дослідження.

ПСП "Вікторія" у відзиві на касаційну скаргу просило розглянути справу без участі представника позивача, касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення у справі - без змін як законні та обґрунтовані.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і аргументи заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Викладені у касаційній скарзі аргументи скаржника не можуть бути підставами для скасування оскаржених у справі постанови і рішення, оскільки вони суперечать дійсним обставинам справи та положенням чинного законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків господарських судів попередніх інстанцій, фактично зводяться до переоцінки обставин, належно та повно встановлених господарськими судами.

Щодо доводу скаржника про обізнаність позивача про місце отримання товару, то він колегією суддів визнається необґрунтованим, оскільки, як установили господарські суди та підтверджено матеріалами справи, відповідач не повідомляв позивачеві про наявність спірного товару та готовність його до відвантаження; не звертався відповідач і з вимогою до позивача про прийняття товару (у разі наявності такого товару у нього, як зазначив відповідач); спірних добрив в обсягах, передбачених договором, відповідач позивачеві не передав.

Водночас не отримав підтвердження і довід скаржника про помилковість здійсненого позивачем розрахунку неустойки, оскільки господарські суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги про стягнення пені, дослідили і перевірили розрахунок заявленої до стягнення суми пені та, урахувавши положення законодавства щодо порядку її нарахування, розміру, періоду, за який здійснено нарахування, визнали розрахунок позивача обґрунтованим і законним.

Разом із тим, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків господарських судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, відповідь на питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути надано тільки у контексті конкретних обставин справи. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, які виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правомірних висновків судів попередніх інстанцій; вони стосуються оцінки доказів у справі, однак повторна оцінка доказів, на підставі яких господарські суди дійшли висновків про встановлення тих чи інших обставин справи, за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до компетенції суду касаційної інстанції. Крім того, усім доводам скаржника, наведеним у касаційній скарзі, вже було надано оцінку господарськими судами і мотивовано їх відхилено.

Водночас колегія суддів погоджується з аргументами, викладеними у відзиві на касаційну скаргу, що ґрунтуються на встановлених судами обставинах справи та відповідають нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Верховний Суд зазначає, що оскаржену у справі постанову ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому вона підлягає залишенню без змін із таких підстав.

Ухвалюючи судові рішення у справі, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість позову, виходячи із невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо поставки позивачеві оплаченої аміачної селітри у порядку та на умовах, передбачених договором від 25.02.2016.

Господарськими судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що 25.02.2016 між ТОВ "ТД "Агрохім" - постачальником і ПСП "Вікторія" - покупцем було укладено договір, за умовами якого постачальник зобов'язався поставляти (передавати) товар у власність покупця, а покупець - прийняти цей товар і оплатити його на умовах договору.

Пунктом 1.2 договору від 25.02.2016 передбачено, що предметом постачання є товар, визначений у специфікаціях до цього договору.

У пункті 2.1 договору сторони обумовили, що товар, зазначений у пункті 1.2 цього договору, поставляється покупцеві партіями (підпункт 2.1.1). Кожна партія товару визначається специфікацією, в якій наведено найменування, загальну кількість, асортимент (номенклатуру) і комплектність товару, а також зазначено термін постачання та оплати товару (підпункт 2.1.2).

Згідно з пунктом 3.1 договору партія товару, погоджена відповідною специфікацією, має бути поставлена покупцеві не пізніше дати, зазначеної у специфікації.

Базис постачання товару - EXW склад постачальника (Інкотермс 2010 Міжнародних правил тлумачення торгових термінів) або інший склад, що буде погоджено сторонами додатково (пункт 3.2 договору).

Пунктом 4.1 договору від 25.02.2016 передбачено, що вартість і термін оплати кожної партії товару, що постачається, визначається у специфікації.

У пункті 5.4.1 договору передбачено право покупця вимагати від постачальника постачання товару, який відповідає умовам, визначеним у договорі та у специфікації.

За порушення термінів постачання товару покупець має право вимагати від постачальника сплати неустойки у виді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на суму непоставленого товару за кожен день прострочення постачання (пункт 6.1 договору).

Згідно з пунктом 9.1 цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2016, а в частині фінансових зобов'язань - до моменту повного виконання сторонами взятих на себе за цією угодою зобов'язань.

Відповідно до пункту 9.2 договору від 25.02.2016 у разі, якщо жодна зі сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договір за 20 днів до його закінчення, цей договір вважається пролонгованим на термін 1 рік.

Суди установили, що на момент розгляду справи договір є чинним, оскільки жодна зі сторін не заявляла про свій намір розірвати або змінити договір за 20 днів до його закінчення, як це передбачено договором.

Господарські суди також установили, що 12.12.2016 між сторонами було підписано специфікацію № 3-ДБ(С), яка є доповненням до договору від 25.02.2016 і відповідно до пункту 8 специфікації є його невід'ємною частиною.

Згідно із зазначеною специфікацією відповідач повинен був поставити позивачеві аміачну селітру виробництва України в біг-бегах у кількості 200 т з ціною 6 900,00 грн за одиницю, у т.ч. ПДВ.

У пункті 1 специфікації № 3-ДБ(С) сторони обумовили, що загальна вартість товару за специфікацією становить 1 380 000,00 грн, у т.ч. 230 000,00 грн ПДВ.

Згідно з пунктом 2 специфікації № 3-ДБ(С) постачання товару здійснюється автотранспортом на умовах EXW м. Сватове Луганської обл., вул. Ново-Старобільська, 17 (Інкотермс 2010 Міжнародних правил тлумачення торгових термінів) самовивозом зі складу постачальника автотранспортом покупця.

Товар надається покупцеві до 31.03.2017 (пункт 3 специфікації № 3-ДБ(С).

Пунктом 4 специфікації № 3-ДБ(С) визначено, що плата за товар здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника у виді 100 % передоплати.

Ціна на оплачений товар у період дії рахунка зміні не підлягає (пункт 7 цієї специфікації).

12.12.2016 відповідач виставив позивачеві рахунок № 2461 на оплату товару за договором від 25.02.2016 за 200 т аміачної селітри на загальну суму 1 380 000,00 грн, у т.ч. 230 000,00 грн ПДВ.

Позивач 13.12.2016 згідно з платіжним дорученням № 378 перерахував на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 1 380 000,00 грн із ПДВ у сумі 230 000,00 грн за виставленим рахунком № 2461, тобто здійснив 100 % передоплату.

Однак, як установили суди, відповідач не здійснив поставку обумовленої у специфікації № 3-ДБ(С) аміачної селітри у визначений договором та специфікацією строк, а саме до 31.03.2017; доказів отримання товару позивачем від відповідача за договором матеріали справи не містять.

Позивач 14.09.2017 направив на адресу відповідача претензію від 13.09.2017 № 38, в якій вимагав від відповідача здійснити поставку обумовленого договором від 25.02.2016 та специфікацією № 3-ДБ(С) товару і сплатити пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань із поставки товару в сумі 159 966,58 грн.

У відповіді на претензію від 20.09.2017 № 280 ТОВ "ТД "Агрохім" не заперечувало, що предметом поставки є аміачна селітра на суму 1 380 000,00 грн, що передбачено специфікацією, зі строком поставки до 31.03.2017. Однак обґрунтовуючи причини непоставки товару позивачеві, відповідач послався на те, що на ринку мінеральних добрив було штучно створено дефіцит певної групи товарів, виробництво міндобрив заводами-виробниками аміачної селітри, що належать до групи компаній OSTCEM, зупинялося, а ціни на міндобрива змінилися.

Неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань із поставки спірної кількості аміачної селітри за договором від 25.02.2016 стало підставою для звернення позивача із позовом у цій справі.

Згідно за статтями 626-628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 цього Кодексу за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладання договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (частина 1 статті 656 Цивільного кодексу України).

Згідно з положеннями статті 662 цього Кодексу продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За змістом статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Момент виконання обов'язку продавця передати товар визначено статтею 664 Цивільного кодексу України, згідно з якою обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

У розумінні положень частини 2 статі 664 зазначеного Кодексу товар вважається наданим у розпорядження покупця якщо: у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці; покупець поінформований про те, що товар готовий до передання. При цьому, товар повинен бути відповідним чином ідентифікований.

Як уже зазначалося, а також установлено судами, сторони у спірному договорі та специфікації № 3-ДБ(С) визначили базис поставки товару - EXW (Інкотермс 2010).

Відповідно до визначення поняття EXW згідно з "Інкотермс 2010 Міжнародних правил тлумачення торгових термінів" (Інкотермс 2010), які набрали чинності з 01.01.2011, "Ех Works" (named place) - "Франко завод" (зазначенв назва місця) означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання з поставки, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві або іншому зазначеному місці (наприклад: на заводі, фабриці, складі і т.п.).

Згідно зі статтею А.4 умов поставки EXW Інкотермс 2010 продавець зобов'язаний в обумовлену дату або в межах обумовленого строку надати невідвантажений у будь-який транспортний засіб товар у розпорядження покупця у зазначеному в договорі місці поставки.

Відповідно до статті А.7 умов поставки EXW Інкотермс 2010 продавець зобов'язаний повідомити покупця достатнім чином про дату і місце, коли і де товар буде надано у його розпорядження.

Згідно зі статтею В.4 умов поставки EXW Інкотермс 2010 покупець зобов'язаний прийняти поставку товару, як тільки товар надано у його розпорядження відповідно до статей А.4 та А.7/В.7.

Зазначена стаття умов поставки передбачає зобов'язання покупця щодо прийняття товару саме після здійснення окремого повідомлення про дату і місце, коли саме і де саме товар буде надано у розпорядження покупця.

Водночас частиною 4 статті 690 Цивільного кодексу України передбачено право продавця вимагати від покупця прийняття товару, якщо покупець без достатніх підстав зволікає з його прийняттям.

У разі коли продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (частина 2 статті 693 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 цього Кодексу передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 549 цього Кодексу визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Дослідивши обставини та зібрані у справі докази, урахувавши наведені положення законодавства, господарські суди попередніх інстанцій установили, що позивач здійснив 100 % передплату за договором від 25.02.2016 за 200 т аміачної селітри у загальній сумі 1 380 000,00 грн, проте відповідач не передав позивачеві спірного товару на умовах та у визначений договором строк; доказів зворотного відповідачем суду надано не було, відповідних обставин не спростовано. Водночас господарські суди попередніх інстанцій установили, що відповідач не поінформував покупця (у будь-який спосіб) про готовність до передання спірної аміачної селітри у належному місці; не звертався до позивача із вимогою про прийняття ним товару. Крім того, суди визнали недоведеним те, що товар було належним чином ідентифіковано для постачання саме позивачеві і відповідач повідомляв про це позивача, та зазначили, що у пункті 3 специфікації № 3-ДБ(С) установлено саме строк (термін) здійснення поставки, однак це не є повідомленням у розумінні умов поставки EXW Інкотермс 2010 і положень частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України; передплату за міндобрива позивачем було перераховано 13.12.2016, натомість зазначену специфікацію підписано сторонами 12.12.2016, і на час її підписання спірні міндобрива відповідачем не було закуплено для позивача. Водночас, перевіривши розрахунок заявленої до стягнення пені, суди визнали його обґрунтованим і арифметично правильним.

Ураховуючи установлений господарськими судами попередніх інстанцій факт непоставки відповідачем аміачної селітри за спірним договором у визначені строки, колегія суддів погоджується із висновками судів про наявність підстав для задоволення позову з мотивів, заявлених позивачем.

Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені господарськими судами попередніх інстанцій, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів зазначає, що оскаржені рішення і постанову у справі ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права; доводи, викладені у касаційній скарзі, цього не спростовують та не впливають на результат вирішення спору за встановлених судами обставин; підстав для скасування судових рішень не вбачається.

Оскільки підстав для скасування оскаржених рішення і постанови та задоволення касаційної скарги скаржника немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохім" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.02.2018 та рішення Господарського суду Харківської області від 28.11.2017 у справі № 922/3332/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.Б. Дроботова

Судді: К.М. Пільков

Ю.Я. Чумак