ПОСТАНОВА
Іменем України
20 червня 2018 року
Київ
справа №820/10961/13-а
адміністративне провадження №К/9901/3441/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
суддів - Пасічник С.С., Юрченко В.П.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2014 (суддя Бабаєв А.І.)
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.03. 2014 (судді Бондар В.О., Калитка О.М., Кононенко З.О.)
у справі № 820/10961/13-а
за позовом Публічного акціонерного товариства Харківська ТЕЦ-5
до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів
про скасування податкових повідомлень-рішень, -
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2013 року Публічне акціонерне товариство Харківська ТЕЦ-5 (далі - позивач, ПАТ Харківська ТЕЦ-5 ) звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - відповідач, СДПІ з обслуговування ВП у м. Харкові МГУ Міндоходів), в якому просило суд скасувати податкові повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби № 0000104300 від 26.06.2013 та № 0000114300 від 26.06.2013.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2014, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.03. 2014, адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2014 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів касаційної скарги заперечує, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства, а тому просить суд касаційну скаргу податкового органу залишити без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.01.2018 касаційну скаргу було передано судді-доповідачу Васильєвій І.А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С.С. та Юрченко В.П.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 23.05.2013 по 11.06.2013, на підставі направлень від 23.05.2013 № 312. № 313, наказу від 22.05.2013, відповідно до підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, посадовими особами відповідача була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПАТ Харківський ТЕЦ-5 з питання дотримання вимог податкового законодавства по податку на прибуток підприємств за період з 01.01.2011 по 31.12.2012 та по податку на додану вартість та по взаємовідносинах з наступними контрагентами: з ТОВ Промтехтранс-М за листопад 2011 року, з ТОВ Інвестхолд за червень 2012 року, з ТОВ Територія Плюс за грудень 2011 року, лютий 2012 року, квітень-липень 2012 року, жовтень 2012 року, з ТОВ Інтер-Альянс за січень-березень 2011 року, травень-серпень 2011 року, за результатами якої складено акт від 18.06.2013 № 353/43.0-14/05471230 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог: - пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму 587 907,41 грн.; підпункту 5.2.1 пункту 5.2. підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 8.3.1. пункту 8.3, підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.8 статті 138; пункту146.3 статті 146, пункту 144.1 статті 144 Податкового кодексу України, що призвело до завищення витрат (валових витрат) та амортизаційних нарахувань на загальну суму 1 562 108,02 грн.
На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 26.06.2013 прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000114300, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 462 410,50 грн., з яких 335 249 - за основним платежем та 127 361, 50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000104300, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 837 817, 50 грн., з яких 587 907 грн. - за основним платежем та 249 910,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
За результатами адміністративного оскарження скарги товариства залишені без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін.
Як слідує з акту перевірки від 18.06.2013 № 353/43.0-14/05471230 підставами для визначення позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючих про неправомірність формування позивачем складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським взаємовідносинам із контрагентами-постачальниками позивача, відносини з якими були об'єктом перевірки, оскільки, на переконання податкового органу, угоди укладені позивачем із зазначеними контрагентами не мають мети реального настання правових наслідків обумовлених змістом правочинів. При цьому податковий орган посилався на інформацію, викладену щодо контрагентів позивача в довідці від 08.04.2013 № 2020/22.1-04/35243993 про результати проведення зустрічної звірки ТОВ Територія плюс , акті від 24.01.2013 № 193/2202/30590951 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ Інтер Альянс , акті від 20.02.2013 № 1187/221/25189257 про результати документальної виїзної позапланової перевірки ТОВ Промтехтранс-М . Надані позивачем документи по господарських взаємовідносинах з вказаними контрагентами не мають статусу первинних, оскільки діяльність контрагентів спрямована виключно на отримання податкової вигоди третіми особами. Також, позивачем не надано до перевірки товарно-транспортні накладні, що, на переконання податкового органу, свідчить про відсутність реальної поставки товару.
Аналогічними доводами обґрунтована і касаційна скарга податкового органу.
Суд першої інстанції, висновки якого підтримала колегія суддів суду апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання укладених позивачем зі своїми контрагентами правочинів, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, враховуючи, що висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.
Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.
Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.
Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Таким чином, враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, судами попередніх інстанцій вірно зазначено про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.
До набрання чинності розділом ІІІ Податкового кодексу України, питання оподаткування податком на прибуток регулювалось Законом України Про оподаткування прибутку підприємств .
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) (надалі - Закон № 334) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2. статті 5 Закону № 334 до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
При цьому, згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334 не входять до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними й іншими документами, обов'язковість ведення й збереження яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Починаючи з 01.04.2011 під час розрахунків з бюджетом починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 року, якщо інше не встановлено підрозділом 4 Розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України, застосовуються положення Розділу ІІІ Податкового кодексу України.
Згідно пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з: - витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; - інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; - крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Отже, показники доходів та витрат безпосередньо впливають на об'єкт оподаткування.
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Частиною першою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Із зазначених правових норм вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. Разом з тим, дотримання норм цивільного чи господарського законодавства не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.
Також, згідно пунктів 36.1, 36.5 статті 36, пункту 38.1 статті 38, пункту 44.1 статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.
Отже, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді позивачем було укладено ряд договорів поставки з ТОВ Територія Плюс , ТОВ Інтер-Альянс та ТОВ Промтехтранс-М .
На підтвердження реальності господарських операцій позивачем надано до суду копії договорів, податкових накладних, прибуткових ордерів, видаткових накладних, рахунків-фактури. Розрахунки проводилися у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями.
Позивач не здійснював транспортування товару, оскільки обов'язок транспортування товару силами ПАТ Харківська ТЕЦ - 5 не передбачено умовами договорів. Товар доставлявся до ПАТ Харківська ТЕЦ - 5 безпосередньо транспортними засобами продавців.
В підтвердження того, що ТОВ Територія Плюс , ТОВ Інтер-Альянс та ТОВ Промтехтранс-М поставило, а ПАТ Харківська ТЕЦ - 5 отримало товар, згідно вищевказаних договорів, позивачем надано картки складського обліку матеріалів, витяги з Журналу реєстрації довіреностей щодо отримання ТМЦ від ТОВ Територія Плюс , ТОВ Інтер-Альянс та ТОВ Промтехтранс-М .
Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.
Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.
Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 343, 349, 350 , 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.03. 2014 у справі № 820/10961/13-а залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя (підпис) І.А. Васильєва Судді: (підпис) С.С. Пасічник (підпис) В.П. Юрченко
Суд | Касаційний адміністративний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 20.06.2018 |
Оприлюднено | 28.06.2018 |
Номер документу | 74991899 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Васильєва І.А.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні