Рішення

від 19.06.2018 по справі 910/2490/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.06.2018Справа № 910/2490/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. за участю секретаря судового засідання Письменної О.М., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Приватного підприємства "ВИРОБНИЧО-КОМЕРЦІЙНА ФІРМА "ПЛАТІНУМ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ВЕЛЕС"

про стягнення 202 686,59 грн.

за участю представників:

від позивача: Кирієнко С.М. (довіреність)

від відповідача: Дядько Г.І. (довіреність)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "ВИРОБНИЧО-КОМЕРЦІЙНА ФІРМА "ПЛАТІНУМ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ВЕЛЕС" про стягнення 202 686,59 грн., з яких: з яких: 125 281,22 грн. - основний борг, 34 933,71 грн. - пеня, 16 144,32 грн. - інфляційні втрати, 26327,34 грн. - 20 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 01/08/2016 від 01.08.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання у справі на 27.03.2018.

В судовому засіданні 27.03.2018 судом задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, продовжено строк відповідачу для надання відзиву на позов та позивачу для надання відповіді на відзив, про що винесено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.

В підготовчому засіданні 27.03.2018 оголошено перерву до 24.04.2018.

24.04.2018 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти позовних вимог заперечив, посилаючись на відсутність заборгованості перед позивачем, в підтвердження чого надав акт звірки взаєморозрахунків.

В підготовчому засіданні 24.04.2018 продовжено підготовче провадження на 30 днів, про що постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання та оголошено перерву до 22.05.2018.

16.05.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

22.05.2018 через відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності.

В підготовчому засіданні 22.05.2018 представник позивача надав суду докази сплати відповідачем суми основного боргу.

В підготовчому засіданні 22.05.2018 оголошено перерву до 29.05.2018.

29.05.2018 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про врегулювання спору за участю судді.

В підготовчому засіданні 29.05.2018 представник відповідача підтримав клопотання про проведення врегулювання спору у справі №910/2490/18 за участю судді.

Представник позивача заперечив проти клопотання про врегулювання спору за участю судді.

Відповідно до ч. 1 ст. 186 Господарського процесуального кодексу України врегулювання спору за участю судді проводиться за згодою сторін до початку розгляду справи по суті.

Оскільки згода позивача на проведення врегулювання спору у справі №910/2490/18 за участю судді відсутня, то у даному випадку відсутні правові підстави для проведення процедури врегулювання спору за участю судді.

З урахуванням наведеного, в судовому засіданні 29.05.2018 суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про врегулювання спору за участю судді, про що постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.

Також в судовому засіданні представник відповідача надав суду докази сплати суми основного боргу.

В судовому засіданні 29.05.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу №910/2490/18 до розгляду по суті на 19.06.2018, про що постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.

Представник позивача в судовому засіданні 19.06.2018 надав пояснення по суті позовних вимог, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні надав пояснення по суті своїх заперечень, просив суд відмовити у задоволенні позову.

В судовому засіданні 19.06.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників учасників процесу, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.08.2016 між Приватним підприємством "ВИРОБНИЧО-КОМЕРЦІЙНА ФІРМА "ПЛАТІНУМ" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ВЕЛЕС" (покупець) було укладено договір №0108/2016 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, поставити та передати у власність покупцеві товар (партію товару), в асортименті, кількості та цінами, вказаних у видаткових накладних, що засвідчують передачу-приймання товару від постачальника до покупця та є невід'ємними частинами цього договору, а покупець візується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі прийняти та оплатити вказаний товар (п. 1.1.).

Предметом поставки є товари з найменуванням, зазначеним у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною товару (п. 1.3.).

Передача товару від постачальника покупцю здійснюється за видатковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, кількість, ціну товару та загальну вартість товару, що постачається. Дата, вказана постачальником у видатковій накладній є датою поставки товару постачальником (п. 2.1.).

У відповідності до п. 5.1. договору, ціни на товари, що постачаються постачальником, є звичайними вільними відпускними та визначаються по взаємному узгодженню сторін на кожну окрему партію поставки. Сторони визначають, що ціни на товари, погоджені сторонами, попередніми і можуть змінюватися постачальником в залежності від показників, які обумовлюють вартість товару (собівартість, витрати) протягом строку дії договору, та які встановлюються на кожну партію окремо.

Асортимент, кількість, та вартість товару, остаточно узгоджується та відображаються сторонами у видатковій накладній по ній партії окремо (п. 5.2.).

Пунктом 6.1. договору передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити постачальнику вартість (ціну) кожної партії товару не пізніше 70 (сімдесяти) календарних днів з дати поставки товару, шляхом безготівкового або готівкового перерахування суми грошових коштів на банківський рахунок постачальника.

У пункті 8.3. договору сторонами погоджено за порушення строків оплати вартості (ціни) товару, встановленої пунктом 6.1. договору постачальник має право стягнути з покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період порушення винною стороною грошового зобов'язання від суми боргу за кожен день прострочки.

Позивач на виконання умов договору поставив відповідачу, а відповідач прийняв товар на загальну суму 373650,80 грн., що підтверджується видатковим накладним: № 504 від 17.08.2016 на суму 170,81 грн., №596 від 23.09.2016 на суму 1135,99 грн., №702 від 57105,00 грн., № 783 від 25.11.2016 на суму 720,72 грн., №788 від 25.11.2016 на суму 753,46 грн., №890 від 27.12.2016 на суму 1789,20 грн. №26 від 25.01.2017. на суму 2338,92 грн., №44 від 03.02.2017 на суму 194700,00 грн., №50 від 08.02.2017 р. на суму 353,04 грн., №91 від 23.02.2017 на суму 755,64 грн., № 96 від 28.02.2017 грн. на суму 11894,88 грн., №114 від 07.03.2017 на суму 3366,90 грн., №132 від 15.03.2017 на суму 547,20 грн., №158 від 23.03.2017 на суму 661,20 грн., №177 від 28.03.2017 на суму 1191,90 грн., №186 від 30.03.2017 на суму 20222,28 грн., №192 від 03.04.2017 на суму 4885,92 грн., №264 від 16.05.2017 на суму 1092,10 грн., № 278 від 23.05.2017 на суму 8352,00 гри.,.№299 від 08.06.2017 на суму 59751,84 грн., № 354 від 29.06.2017 на суму 1454,64 грн., № 428 від 08.08.2017 на суму 407,16 грн.

Відповідачем зобов'язання з оплати переданого товару виконано частково на суму 185369,58 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Позивач звернувся до відповідача із листом вих. №15 від 25.09.2017 в якому вимагав здійснити оплату заборгованості за договором у сумі 188281,22 грн.

Відповідач у відповідь на вказаний лист-вимогу гарантував здійснення оплати по договору у сумі 188281,22 грн.

В подальшому, відповідачем здійснено часткове погашення заборгованості у сумі 63000,00 грн.

Оскільки відповідачем не здійснено повної оплати вартості поставленого товару, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення основного боргу у сумі 125281,22 грн., пені у сумі 34 933,71 грн., інфляційних втрат 16 144,32 грн. та 20 % річних 26327,34 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Частиною першою статті 626 Цивільний кодекс України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як встановлено судом позивач на виконання умов договору поставки № 01/08/2016 від 01.08.2016 поставив відповідачу товар на загальну суму 373650,80 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковим накладними.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 6.1. договору сторони погодили, що відповідач зобов'язаний сплатити позивачу вартість кожної партії товару не пізніше 70 (сімдесяти) календарних днів з дати поставки товару.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за договором в частині своєчасної оплати за переданий товар та наявність заборгованості за договором на час звернення до суду (дата на поштовому конверті) у розмірі 125281,22 грн.

Під час розгляду справи, сторонами надані платіжні доручення №4705 від 15.03.2018 на суму 60000,00 грн., №4706 від 15.03.2018 на суму 62281,22 грн. та №1286 від 02.03.2018 на суму 3000,00 грн.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи те, що сума у розмірі 122281,22 грн. сплачена відповідачем згідно із платіжними дорученнями №4705 від 15.03.2018 на суму 60000,00 грн., №4706 від 15.03.2018 після відкриття провадження у справі, суд закриває провадження у справі №910/2490/18 в частині позовних вимог про стягнення 122281,22 грн., у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Відсутність предмета спору, а отже, спірного матеріального правовідношення між сторонами, до відкриття провадження у справі тягне за собою відмову в позові.

Оскільки, заборгованість у розмірі 3000,00 грн. сплачена відповідачем згідно із платіжним дорученням №1286 від 02.03.2018 до відкриття провадження у справі (до 06.03.2018), то позовні вимоги позивача в частині стягнення заборгованості у розмірі 3000,00 грн. задоволенню не підлягають.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у сумі 34 933,71 грн., інфляційні втрати 16 144,32 грн. та 20 % річних у сумі 26327,34 грн.

В пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати за поставлений товар передбачена у п. 8.3. договору, відповідно до якого сторони погодили, що за порушення строків оплати відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період порушення грошового зобов'язання від суми боргу за кожен день прострочки.

Судом встановлено, що нарахування пені у сумі 34 933,71 грн. здійснено позивачем за загальні періоди з 05.01.2017 по 26.01.2017, з 14.04.2017 по 28.02.2018, з 17.04.2017 по 28.02.2018, з 04.05.2017 по 28.02.2018, з 09.05.2017 по 28.02.2018, з 16.05.2017 по 28.02.2018, з 26.05.2017 по 28.02.2018, з 01.06.2017 по 28.02.2018, з 06.06.2017 по 28.02.2018, з 08.06.2017 по 28.02.2018, з 25.07.2017 по 28.02.2018, з 01.08.2017 по 28.02.2018, з 17.08.2017 по 28.02.2018, з 07.09.2017 по 28.02.2018, з 17.10.2017 по 28.02.2018.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З розрахунку позивача вбачається, що періоди нарахування пені визначені позивачем за більше ніж 6 місяців.

Відповідно до. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте, законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Так, в пункті 8.8. договору передбачено, що , що у відповідності до частини 6 статті 232 ГК України сторони домовились встановити термін для нарахування пені - 3 (три роки) від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, за умовами договору сторони передбачили інший період нарахування пені, аніж шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України), а тому в даному випадку період нарахування пені не обмежується шестимісячним строком.

Відповідачем 22.05.2018 було подано до суду заяву про застосування строків позовної давності до вимоги про стягнення пені.

Згідно із статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Пунктом 4 ст. 267 Цивільного кодексу України встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання, не може перевищувати одного року. З огляду на правову природу пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до ст. 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли настав строк для виконання зобов'язання або з дня коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Водночас, частиною 1 статті 259 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Отже, за правилами частини першої статті 259 ЦК України сторонам дозволено за домовленістю збільшувати встановлену законом як загальну, так і спеціальну позовну давність. Умова про збільшення позовної давності може бути вміщена, зокрема в укладеному сторонами договорі (п. 3.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Як встановлено судом у пункті 8.8. договору сторони, керуючись положеннями статті 259 Цивільного кодексу України домовились встановити тривалість загальної та спеціальної (для стягнення заборгованості, пені, штрафу, неустойки, відшкодування збитки) позовної давності - 5 (п'ять) років для кожної.

Таким чином, у межах позовної давності з урахуванням пункту 8.8. договору, позивач може звернутись до суду із позовом про стягнення пені за період з 05.01.2017 по 28.02.2018, не пізніше п'яти з кожного дня, за який нарахована пеня. За таких обставин, позовні вимоги про стягнення пені заявлені в межах позовної давності.

Водночас, суд, перевіривши розрахунок пені за прострочення сплати поставленого товару (в межах визначених позивачем періодів) встановив, що при розрахунку позивачем допущено арифметичні помилки, а розмір пені за перерахунком суду складає 34128,30 грн., у зв'язку із чим, вимоги у даній частині підлягають задоволенню частково.

Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Пунктом 8.4. договору сторони погодили, що за прострочення грошового зобов'язання винна сторона (відповідач) сплачує позивачу 20 відсотків річних від простроченої суми.

У відповідності до п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Нарахування 20% річних та інфляційних втрат здійснено позивачем за загальні періоди з 05.01.2017 по 26.01.2017, з 14.04.2017 по 28.02.2018, з 17.04.2017 по 28.02.2018, з 01.05.2017 по 28.02.2018, з 04.05.2017 по 28.02.2018, з 09.05.2017 по 28.02.2018, з 16.05.2017 по 28.02.2018, з 26.05.2017 по 28.02.2018, з 01.06.2017 по 28.02.2018, з 06.06.2017 по 28.02.2018, з 08.06.2017 по 28.02.2018, з 25.07.2017 по 28.02.2018, з 01.08.2017 по 28.02.2018, з 17.08.2017 по 28.02.2018, з 07.09.2017 по 28.02.2018, з 17.10.2017 по 28.02.2018.

Перевіривши розрахунки 20% річних та інфляційних втрат за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга", судом встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 20% річних у розмірі 26306,39 грн. та інфляційні втрати у розмірі 14818,33 грн., у зв'язку із чим вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи встановлені вище обставини, суд дійшов висновку про обґрунтованість та задоволення позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 34128,30 грн., 20% річних у розмірі 26306,39 грн. та інфляційні втрати у розмірі 14818,33 грн.

Підсумовуючи наведене, суд закриває провадження у справі №910/2490/18 в частині позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі 122281,22 грн., та задовольняє позовні вимоги Приватного підприємства "ВИРОБНИЧО-КОМЕРЦІЙНА ФІРМА "ПЛАТІНУМ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ВЕЛЕС" частково в частині стягнення пені у розмірі 34128,30 грн., 20% річних у розмірі 26306,39 грн. та інфляційні втрати у розмірі 14818,33 грн.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

У відповідності до ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

З урахуванням наведених приписів Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про судовий збір", у разі закриття провадження у справі в частині основного боргу у розмірі 122281,22 грн. у зв'язку із відсутністю предмету спору, за відповідним клопотанням позивачу підлягає поверненню з Державного бюджету судовий збір у розмірі 1834,22 грн. Таким чином, позивач не позбавлений можливості звернутись до суду із відповідним клопотанням у порядку ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242, п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ВЕЛЕС" (04073, м. Київ, ВУЛИЦЯ КУРЕНІВСЬКА, будинок 29-А, ідентифікаційний код 31611804) на користь Приватного підприємства "ВИРОБНИЧО-КОМЕРЦІЙНА ФІРМА "ПЛАТІНУМ" (14014, Чернігівська обл., місто Чернігів, ВУЛИЦЯ ІВАНА МАЗЕПИ, будинок 66/5, ідентифікаційний код 37022077) пеню у розмірі 34128,30 грн., 20% річних у розмірі 26306,39 грн., інфляційні втрати у розмірі 14818,33 грн. та судовий збір у розмірі 2963,01 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Закрити провадження у справі №910/2490/18 в частині позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі 122281,22 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 27.06.2018 .

Суддя О.В. Гулевець