Постанова

від 19.09.2018 по справі 910/2490/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" вересня 2018 р. Справа№ 910/2490/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Зеленіна В.О.

Дідиченко М.А.

За участю секретаря судового засідання Москаленко Г.С.

представники сторін:

від позивача - не прибули,

від відповідача - Дядько Г.І. директор за наказом №4-К від 07.07.2010,

розглянувши матеріали

апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВИЙ ДІМ

ВЕЛЕС

на рішення Господарського суду міста Києва

від 19.06.2018

у справі № 910/2490/18 (суддя Гулевець О.В.)

за позовом Приватного підприємства ВИРОБНИЧО-КОМЕРЦІЙНА

ФІРМА ПЛАТІНУМ

до Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВИЙ ДІМ

ВЕЛЕС

про стягнення 202 686,59 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство ВИРОБНИЧО-КОМЕРЦІЙНА ФІРМА ПЛАТІНУМ (далі - позивач, ПП ВКФ ПЛАТІНУМ ) звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВИЙ ДІМ ВЕЛЕС (далі - відповідач, ТОВ ТД ВЕЛЕС ) про стягнення 202 686,59 грн., з яких: 125 281,22 грн. - основний борг, 34 933,71 грн. - пеня, 16 144,32 грн. - інфляційні втрати, 26 327,34 грн. - 20 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 01/08/2016 від 01.08.2016.

У відзиві на позов, відповідач посилається на відсутність заборгованості перед позивачем, у підтвердження чого надав акт звірки взаєморозрахунків.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.06.2018 у справі № 910/2490/18 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВИЙ ДІМ ВЕЛЕС на користь Приватного підприємства ВИРОБНИЧО-КОМЕРЦІЙНА ФІРМА ПЛАТІНУМ пеню у розмірі 34 128,30 грн., 20% річних у розмірі 26 306,39 грн., інфляційні втрати у розмірі 14 818,33 грн. та судовий збір (з урахуванням ухвали Господарського суду міста Києва про виправлення описки від 27.06.2018) у розмірі 1 128,79 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Закрито провадження у справі № 910/2490/18 в частині позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі 122 281,22 грн.

Обґрунтування рішення суду зводиться до несвоєчасної оплати заборгованості за Договором, що стало підставою для нарахування штрафних санкцій.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ТОВ ТД ВЕЛЕС звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2018 у справі № 910/2490/18 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Обґрунтування апеляційної скарги зводяться до того, що відповідачем погашено основну суму боргу. Позивач жодного разу не звертався до відповідача з вимогою про сплату заборгованості, лише після подачі позову було здійснено звірку та наявну заборгованість оплачено відповідачем. При цьому, матеріали справи не містять доказів про понесення позивачем будь-яких збитків, у зв'язку з несвоєчасністю остаточного розрахунку між сторонами.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2018, для розгляду апеляційної скарги ТОВ ТД ВЕЛЕС сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді: Зеленін В.О., Дідиченко М.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.07.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ ТД ВЕЛЕС у складі колегії суддів: головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді: Зеленін В.О., Дідиченко М.А. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 05.09.2018.

У судовому засіданні відповідач підтримав клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням у справі № 910/9487/18.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2018 відкладено розгляд справи на 19.09.2018.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для повного, всебічного та правильного вирішення справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення по суті спору.

Представник ТОВ ТД ВЕЛЕС у поясненнях, наданих у судовому засіданні, підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2018 у справі № 910/2490/18 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Представники ПП ВКФ ПЛАТІНУМ у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Колегія суддів, вважає можливим здійснити перевірку оскаржуваного рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника позивача.

Крім того, представником ТОВ ТД ВЕЛЕС підтримано подане 02.08.2018 через Відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням у справі № 910/9487/18. В обґрунтування клопотання ТОВ ТД ВЕЛЕС посилається на подання ним позову до ПП ВКФ ПЛАТІНУМ про визнання частково недійсним Договору поставки № 0108/2016 від 01.08.2016 (справа № 910/9487/18), за яким у даній справі № 910/2490/18 пред'явлено вимогу про стягнення грошових коштів. Неможливість розгляду даної справи, на думку відповідача полягає у тому, що в разі задоволення позову про визнання частково недійсним Договору № 0108/2016 від 01.08.2016 у справі № 910/9487/18, відсутня буде правова підстава для застосування санкцій до заявника у спірній справі № 910/2490/18.

Колегія суддів звертає увагу, що у справі № 910/9487/18 оскаржується п.п. 8.3, 8.4, 8.5 Договору поставки № 0108/2016 від 01.08.2016, якими передбачено стягнення пені, штрафу та відсотків річних, у більшому розмірі ніж це встановлено ст. 625 Цивільного кодексу України. Перешкод для оцінки наведених норм під час розгляду даної справи про стягнення коштів суд не встановив. При цьому, у випадку визнання недійсними справі № 910/9487/18 вказаних положень Договору поставки № 0108/2016 від 01.08.2016, відповідач не буде позбавлений права переглянути рішення у даній справі за нововиявленими обставинами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

01.08.2016 між ПП ВКФ ПЛАТІНУМ (далі - постачальник) та ТОВ ТД ВЕЛЕС (далі - покупець) було укладено Договір поставки № 0108/2016 (далі - Договір).

За умовами Договору постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, поставити та передати у власність покупцеві товар (партію товару), в асортименті, кількості та цінами, вказаних у видаткових накладних, що засвідчують передачу-приймання товару від постачальника до покупця та є невід'ємними частинами цього договору, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі прийняти та оплатити вказаний товар.

Відповідно до п. 1.3 Договору предметом поставки є товари з найменуванням, зазначеним у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною товару.

Згідно з п. 2.1 Договору передача товару від постачальника покупцю здійснюється за видатковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, кількість, ціну товару та загальну вартість товару, що постачається. Дата, вказана постачальником у видатковій накладній є датою поставки товару постачальником.

У відповідності до п. 5.1 Договору, ціни на товари, що постачаються постачальником, є звичайними вільними відпускними та визначаються по взаємному узгодженню сторін на кожну окрему партію поставки. Сторони визначають, що ціни на товари, погоджені сторонами, попередніми і можуть змінюватися постачальником в залежності від показників, які обумовлюють вартість товару (собівартість, витрати) протягом строку дії договору, та які встановлюються на кожну партію окремо.

Як встановлено п. 5.2 Договору, асортимент, кількість, та вартість товару, остаточно узгоджується та відображаються сторонами у видатковій накладній по кожній партії окремо.

Пунктом 6.1 Договору передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити постачальнику вартість (ціну) кожної партії товару не пізніше 70 (сімдесяти) календарних днів з дати поставки товару, шляхом безготівкового або готівкового перерахування суми грошових коштів на банківський рахунок постачальника.

Позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 373 650,80 грн., що підтверджується видатковим накладним, підписаними сторонами без зауважень: № 504 від 17.08.2016 на суму 170,81 грн., № 596 від 23.09.2016 на суму 1 135,99 грн., № 702 від 27.10.2016 на суму 57 105,00 грн., № 783 від 25.11.2016 на суму 720,72 грн., № 788 від 25.11.2016 на суму 753,46 грн., № 890 від 27.12.2016 на суму 1 789,20 грн. № 26 від 25.01.2017 на суму 2 338,92 грн., № 44 від 03.02.2017 на суму 194 700,00 грн., № 50 від 08.02.2017 на суму 353,04 грн., № 91 від 23.02.2017 на суму 755,64 грн., № 96 від 28.02.2017 грн. на суму 11 894,88 грн., № 114 від 07.03.2017 на суму 3 366,90 грн., № 132 від 15.03.2017 на суму 547,20 грн., № 158 від 23.03.2017 на суму 661,20 грн., № 177 від 28.03.2017 на суму 1 191,90 грн., № 186 від 30.03.2017 на суму 20 222,28 грн., № 192 від 03.04.2017 на суму 4 885,92 грн., № 264 від 16.05.2017 на суму 1 092,10 грн., № 278 від 23.05.2017 на суму 8 352,00 гри., № 299 від 08.06.2017 на суму 59 751,84 грн., № 354 від 29.06.2017 на суму 1 454,64 грн., № 428 від 08.08.2017 на суму 407,16 грн., а також довіреностями на отримання вказаного товару (а.с. 104-133).

Відповідачем було частково оплачено отриманий товар на суму 185 369,58 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями (а.с. 134-153).

З огляджу на несвоєчасну оплату отриманого товару, позивача звернувся до відповідача із листом вих. № 15 від 25.09.2017 в якому вимагав здійснити оплату заборгованості за договором у сумі 188 281,22 грн. та додав до листа акт звірки взаєморозрахунків (а.с. 154).

Відповідач листом без номеру та дати, у відповідь на лист відповідача, гарантував здійснення оплати за Договором у сумі 188 281,22 грн. до 01.01.2018 (а.с. 158).

На виконання свого обов'язку з оплати товару, відповідач частково погасив заборгованості у сумі 63 000,00 грн. (платіжним дорученням № 4521 від 13.10.2017 на суму 40 000,00 грн., № 4531 від 20.10.2017 на суму 20 000,00 грн. та № 4661 від 02.02.2018 на суму 3 000,00 грн. (а.с. 159-161).

Позивач зазначає, що ним поставлено товар на загальну суму 373 650,80 грн., проте відповідачем здійснено лише часткову оплату товару на суму 248 369,58 грн., у зв'язку з чим, заборгованість відповідача становить 125 281,22 грн.

Враховуючи наведене, ПП ВКФ ПЛАТІНУМ звернулося з даним позовом до ТОВ ТД ВЕЛЕС та просить стягнути з останнього 125 281,22 грн. основного боргу. Крім того, у зв'язку з несвоєчасним виконанням зобов'язання позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 34 933,71 грн. пені, 16 144,32 грн. інфляційних втрат та 26 327,34 грн. 20 % річних.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Як визначено ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як передбачено ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) - п. 1 ст. 530 ЦК України.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як встановлено вище, позивачем поставлено товар за Договором на загальну суму 373 650,80 грн., а відповідачем станом на дату звернення до суду з даним позовом оплачено 248 369,58 грн. Таким чином, на момент подачі позову до суду заборгованість відповідача склала 125 281,22 грн.

Проте, до моменту порушення провадження у справі (06.03.2018), відповідачем здійснено часткове погашення заборгованості у сумі 3 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1286 від 02.03.2018 (а.с. 196), у зв'язку з чим заборгованість відповідача станом на момент порушення провадження у справі становила 122 281,22 грн.

Під час розгляду справи, відповідачем надано платіжні доручення № 4705 від 15.03.2018 на суму 60 000,00 грн. та № 4706 від 15.03.2018 на суму 62 281,22 грн., загалом на суму 122 281,22 грн., що підтверджує погашення суми основного боргу за Договором у повному обсязі.

Відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи встановлені вище обставини, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 122 281,22 грн., оскільки вони погашені після порушення провадження у справі та відмову в задоволенні позову в частині стягнення 3 000,00 грн., оскільки вони погашені до порушення провадження у справі.

Крім того, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 34 933,71 грн. пені.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ст. 230 Господарського кодексу України, передбачено, зокрема, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 8.3 Договору за порушення терміну оплати вартості (ціни) поставленого товару, встановленої п. 6.1 Договору постачальник має право стягнути з покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період порушення винною стороною грошового зобов'язання від суми боргу за кожен день прострочки.

За приписом ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивач нарахував пеню, з урахуванням п. 6.1 Договору, за періоди з 05.01.2017 по 26.01.2017, з 14.04.2017 по 28.02.2018, з 17.04.2017 по 28.02.2018, з 04.05.2017 по 28.02.2018, з 09.05.2017 по 28.02.2018, з 16.05.2017 по 28.02.2018, з 26.05.2017 по 28.02.2018, з 01.06.2017 по 28.02.2018, з 06.06.2017 по 28.02.2018, з 08.06.2017 по 28.02.2018, з 25.07.2017 по 28.02.2018, з 01.08.2017 по 28.02.2018, з 17.08.2017 по 28.02.2018, з 07.09.2017 по 28.02.2018, з 17.10.2017 по 28.02.2018.

Пунктом 8.8 Договору передбачено, що сторони, керуючись положеннями ст. 259 Цивільного кодексу України, домовились встановити тривалість загальної та спеціальної (для стягнення заборгованості, пені, штрафу, неустойки, відшкодування збитків) позовної давності - 5 (п'ять) років для кожної. Також, відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України сторони домовились встановити термін для нарахування пені - 3 (три роки) від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, розрахунок позивача щодо стягнення пені за загальний період з 05.01.2017 по 28.02.2018 відповідає умовам Договору та не суперечить вимогам законодавства.

З огляду на вказане, провівши повторний арифметичний розрахунок з урахуванням сум заборгованості та вірного періоду нарахування, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені у сумі 34 128,30 грн.

З огляджу на положення п. 8.8 Договору, клопотання про застосування строків позовної давності щодо вимог в частині стягнення пені застосуванню не підлягає.

Стосовно вимог позивача про стягнення 16 144,32 грн. інфляційних втрат та 26 327,34 грн. 20% річних, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 8.4 Договору сторони погодили, що за прострочення грошового зобов'язання винна сторона (відповідач) сплачує позивачу 20 відсотків річних від простроченої суми.

Тобто, сторонами встановлено, у відповідності до положень ст. 625 Цивільного кодексу України, інший розмір процентів річних.

Враховуючи вказане вище, провівши повторний арифметичний розрахунок з урахуванням сум заборгованості та вірного періоду нарахування, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача на користь позивача 14 818,33 грн. інфляційних втрат та 26 306,39 грн. 20% річних.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку про часткову обґрунтованість вимог позивача та стягнення з відповідача 34 128,30 грн. пені, 14 818,33 грн. інфляційних втрат та 26 306,39 грн. 20% річних.

Колегія суддів зазначає, що оскільки відповідальність у даному випадку наступає у зв'язку з несвоєчасним виконання свого обов'язку відповідачем, то повне погашення заборгованості не звільняє відповідача від відповідальності за несвоєчасну сплату заборгованості.

Інших доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування судового рішення по даній справі апелянтом не наведено.

Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Згідно ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Обставини, викладені Товариством з обмеженою відповідальністю ТОРГОВИЙ ДІМ ВЕЛЕС в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2018 у справі № 910/2490/18 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВИЙ ДІМ ВЕЛЕС задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю ТОРГОВИЙ ДІМ ВЕЛЕС (апелянта).

Керуючись ст.ст. 76-79, 86, 129, 269-270, 275-276, 282, 284 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВИЙ ДІМ ВЕЛЕС залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2018 у справі № 910/2490/18 залишити без змін.

2. Матеріали справи № 910/2490/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288, 289 ГПК України.

Головуючий суддя Б.О. Ткаченко

Судді В.О. Зеленін

М.А. Дідиченко

Повний текст рішення складено 28.09.2018