Рішення

від 14.06.2018 по справі 910/6136/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.06.2018Справа № 910/6136/18

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДЛЕКС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дилер Україна"

про стягнення 55 242,00 грн.

Суддя Борисенко І.І.

Секретар судового засідання Холодна Н.С.

Представники сторін:

від позивача Касяненко О.В. за дов.

від відповідача не з'явився

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "БУДЛЕКС" звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дилер Україна" про стягнення 32 980,00 грн. попередньої предоплати.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на ст. 693 Цивільного кодексу України та вказував на те, що відповідно до укладеного між позивачем та відповідачем договору купівлі-продажу у спрощений спосіб останньому було перераховано кошти на суму 67 340,00 грн., який в порушення взятих на себе зобов'язань відповідачем був частково виконано, а саме на суму 34 360,00 грн., внаслідок чого у останнього виникла заборгованість в розмірі 32 980,00 грн.

Ухвалою суду від 21.05.2018 судом відкрито провадження у справі. Розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 14.06.2018.

В судовому засіданні 14.06.2018 представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідно до ст. 120 Господарського процесуального кодексу України судом вчинені дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі була надіслана за адресою місцезнаходження відповідача, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а саме: 01013, м. Київ, вул. Промислова, 4.

На призначене судове засідання 14.06.2018 представник відповідача не з'явився, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення судового засідання з зазначенням підстав щодо своєї неявки не направив, хоча про дату та час їх проведення повідомлений належним чином, про що зокрема свідчить наявний у матеріалах справи оригінал поштового відправлення, з якого слідує, що поштова кореспонденція з ухвалою суду про призначення судового засідання була вручена відповідачу 31.05.2018.

Судом також враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю "БУДЛЕКС" на підставі усного договору на придбання будівельних матеріалів було перераховано грошові кошти на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дилер Україна" в сумі 67 340,00 грн.

Факт поставки вказаного товару підтверджується:

- платіжним дорученням №159 від 30.05.2017 на суму 40 488,00 грн. за матеріали згідно рахунку №СФ-000060/1 від 30.05.2017, що підтверджуються банківською випискою по банківському рахунку позивача №26009011539483 від 30.05.2017;

- платіжним дорученням №206 від 14.06.2017 на суму 22 802,00 грн. за матеріали згідно рахунку №СФ-000060/1 від 30.05.2017, що підтверджуються банківською випискою по банківському рахунку позивача №26009011539483 від 14.06.2017;

- платіжним дорученням №448 від 04.09.2017 на суму 4000,00 грн. за послуги бетононасосу, що підтверджуються банківською випискою по банківському рахунку позивача №26009011539483 від 11.09.2017.

Відповідач частково виконав взяті на себе зобов'язання, а саме:

- надано послуги бетононасосу на 4000,00 грн. з ПДВ, що підтверджується актом №ОУ-0000004 від 09.06.2017.

- відвантажено будівельні матеріали на суму 30 360,00 грн. з ПДВ, що підтверджуються видатковою накладною №РН-0000029 від 09.06.2017.

Отже, заборгованість відповідача перед позивачам становить 32 980,00 грн.

Позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 1 Господарського кодексу України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Статтею 4 Господарського кодексу України передбачено, що не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема, майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України (частина 1). Проте, частиною 2 цієї статті передбачено, що особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Вказані положення кореспондуються з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, згідно з якою майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Враховуючи зазначене, судом встановлено, що між сторонами укладено договір купівлі-продажу у спрощений спосіб шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень товарів (поставки товарів відповідачу) та підписання між ними видаткової накладної, що не суперечить вимогам ст. 181 Господарського кодексу України.

Згідно з частинами 1 та 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Отже, обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст. 692 Цивільного кодексу України) виникає з моменту його прийняття.

Суд визнає як належний та допустимий доказ на підтвердження факту попередньої оплати за поставку товару платіжне доручення №159 від 30.05.2017 на суму 40 488,00 грн. за матеріали згідно рахунку №СФ-000060/1 від 30.05.2017, що підтверджуються банківською випискою по банківському рахунку позивача №26009011539483 від 30.05.2017; платіжне дорученням №206 від 14.06.2017 на суму 22 802,00 грн. за матеріали згідно рахунку №СФ-000060/1 від 30.05.2017, що підтверджуються банківською випискою по банківському рахунку позивача №26009011539483 від 14.06.2017; платіжне доручення №448 від 04.09.2017 на суму 4000,00 грн. за послуги бетононасосу, що підтверджуються банківською випискою по банківському рахунку позивача №26009011539483 від 11.09.2017.

Вищевказані платіжні доручення та банківські виписки містять призначення платежів, кількість та ціну, містять підписи представника позивача, а також підпис представника відповідача в накладній.

Так, оскільки позивач попередньо оплатив грошові кошти за поставив товар, а відповідач виконав свої зобов'язання частково, то у відповідача виник обов'язок щодо повернення коштів в сумі 32 980,00 грн., як попередньо сплачені.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки між сторонами відсутній письмовий договір, строк повернення коштів визначається на підставі ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Судом встановлено, що позивачем 21.02.2018 направлено Відповідачу вимогу про оплату боргу, яка повернулася на адресу позивача із повідомленням поштового зв'язку, у зв'язку із закінченням строку зберігання. Таким чином, відповідач зобов'язаний оплатити борг у строк до 03.03.2018р.

Отже, строк виконання обов'язку Відповідачем щодо повернення сплачених коштів за поставку товару є таким, що настав.

Проте, відповідач свої зобов'язання з поставки товару не виконав та не повернув решту коштів сплачених Позивачем попередньо, станом на час розгляду за відповідачем рахується борг у розмірі 32 980,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, відповідач повинен повернути попередньо сплачені кошти позивачу в сумі 32 980,00 грн., а позов в цій частині підлягає задоволенню.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на Відповідача.

Також позивач просить стягнути з відповідача 20 500,00 грн. витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, окрема, витрати на професійну правничу допомогу

Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно із ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження здійснення ним витрат на правничу допомогу, зокрема не надано ні договору про надання послуг, ні платіжного доручення про перерахування коштів, ні прибуткового касового ордеру. Адвокат в судові засідання не з'являвся. До матеріалів справі Позивачем надано лише попередній розрахунок суми судових витрат на суму 20 500,0грн.

Враховуючи відсутність доказів на підтвердження здійснення витрат позивача на правничу допомогу, суд відмовляє у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 20 500,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями ст.ст. 129, 233, 238, 250, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДЛЕКС" задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДЛЕКС" (01013, м.Київ, вул. Промислова, будинок 4, код ЄДРПОУ 36956714) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДЛЕКС" (02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, буд. 3, код ЄДРПОУ 67769874) 32 980 (тридцять дві тисячі дев'ятсот вісімдесят) грн. 00 коп. основного боргу та 1762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. судового збору.

Видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 26.06.2018

Суддя І.І. Борисенко