Рішення

від 31.05.2018 по справі 826/18505/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 травня 2018 року №826/18505/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Елком-Бі до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішень,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.01.2015 р. в адміністративній справі №826/18505/14 відмовлено повністю у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Елком-Бі , (далі - позивач, ТОВ Елком-Бі ), до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, (далі - відповідач, контролюючий орган), про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.09.2014 р. №0013122213 та №0013132213, (далі - оскаржувані рішення).

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2015 р. постанову суду першої інстанції від 12.01.2015 р. залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.09.2016 р. постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.01.2015 р. та ухвалу суду апеляційної інстанції від 12.03.2015 р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Допущено заміну відповідача його процесуальним правонаступником - Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві, (далі - відповідач) .

За результатами повторного автоматичного розподілу справ між суддями, для нового розгляду справи в Окружному адміністративному суді міста Києва призначено відповідного суддю.

У зв'язку із припиненням повноважень судді, в провадженні якого перебувала вказана справа, розпорядженням від 07.04.2017 р. № 2734 справа передана на повторний автоматичний розподіл та згідно Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.04.2017 р. визначена до розгляду судді Шрамко Ю.Т.

У ході нового розгляду справи представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх. Пояснив, що оскаржувані рішення прийнято на підставі помилкових висновків контролюючого органу, яким не враховано, що господарські операції, які здійснювалися між позивачем та його контрагентом, мали реальний характер.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив суд залишити його без задоволення, оскільки оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі та в порядку, визначеному законодавством України.

У відповідному судовому засіданні контрагента позивача - Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1, (далі - ФОП ОСОБА_1), допитано в якості свідка, письмові пояснення вказаної особи долучено до матеріалів справи для врахування при прийнятті у справі судового рішення по суті.

У відповідне судове засідання представники сторін не прибули, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи сторони повідомлені належним чином. При цьому, до суду через канцелярію від позивача надійшло клопотання про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження. Заява про розгляд справи за відсутності представника відповідача до суду не надійшла.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, згідно з ч.ч. 4, 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, (далі - КАС України), прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

При прийнятті судового рішення по суті судом враховано вимоги п. 10 ч. 1 Перехідних положень КАС України (тут і надалі у редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 р. №2147-VIII, який набрав чинності 15.12.2017 р.), яким установлено, що зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей: справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Зі змісту ухвали суду касаційної інстанції від 06.09.2016 р. вбачається, що рішення судів попередніх інстанцій скасовані у зв'язку з тим, що такими судами неповно досліджено обставини справи, висновки судів є передчасними та такими, що зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин у справі.

Зважаючи на викладене, у ході нового розгляду справи судом з'ясовано наступне.

Контролюючим органом проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_3, Товариством з обмеженою відповідальністю Класік-М , (далі - ТОВ Класік-М ), за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2012 р., за результатами якої 17.06.2014 р. складено акт №1165/2213/30469949, (далі - акт перевірки) .

Згідно з висновками акту перевірки, встановлено порушення позивачем:

- п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, (далі - ПК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що призвело до заниження податку на додану вартість, (далі - ПДВ), у розмірі 21290,77 грн.;

- пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, що призвело до заниження позивачем податку на прибуток у розмірі 20132,85 грн.

На підставі акту перевірки, 10.07.2014 р. контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0009952213, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 21290,78 грн. за основним платежем та у розмірі 3524,04 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- №0009962213, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 20132,85 грн. за основним платежем та у розмірі 01,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

За результатами адміністративного (досудового) оскарження, перелічені рішення скасовані частково.

З урахуванням викладеного, 25.09.2014 р. контролюючим органом складено оскаржувані рішення:

- №0013132213, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 17439,07 грн. за основним платежем та у розмірі 3524,04 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- №0013122213, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 16206,01 грн. за основним платежем.

За результатами адміністративного (досудового) оскарження, вказані рішення залишено без змін.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності здійснення господарських операцій між позивачем та ФОП ОСОБА_1 за рахунками-фактурами від 18.03.2011 р. №1803, від 04.03.2011 р. №0403, від 04.05.2011 р. №0405/1, від 03.06.2011 р. №СФ-0300604, від 04.07.2011 р. №сф-0407, від 02.08.2011 р. №СФ-0208, від 26.08.2011 р. №СФ-260801, від 01.09.2011 р. №СФ-0109.

Так, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем (одержувач) та ФОП ОСОБА_1 (постачальник) мали місце господарські відносини на підставі перелічених рахунків-фактур, відповідно до яких, постачальник зобов'язувався поставити одержувачу запасні частини, монометри, розетки, тощо.

На підтвердження виконання умов рахунків-фактур, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії: рахунків-фактур від 18.03.2011 р. №1803, від 04.03.2011 р. №0403, від 04.05.2011 р. №0405/1, від 03.06.2011 р. №СФ-0300604, від 04.07.2011 р. №сф-0407, від 02.08.2011 р. №СФ-0208, від 26.08.2011 р. №СФ-260801, від 01.09.2011 р. №СФ-0109; податкових та видаткових накладних за відповідні періоди; платіжних доручень за відповідні періоди.

У свою чергу, відповідачем на спростування реальності господарських операцій, здійснених між позивачем та ФОП ОСОБА_1 вказано на лист обласного управління Білоцерківської обласної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 24.02.2014 р. №443/7/10-02-07-07 щодо проведення перевірки ТОВ Елком-Бі з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_3, ТОВ Класік-М за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2012 р.

Так, вказаним листом повідомлено, що 06.11.2012 р. працівниками УПМ ДПС у Київській області виявлено та припинено діяльність конвертаційного центру у складі злочинної групи: ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_4 Зазначені особи у період з 2011 р. по 2012 р. займалися незаконною конвертацією грошових коштів та формування схемного податкового кредиту, з використанням рахунків та реквізитів наступних суб'єктів господарської діяльності: ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_3, ТОВ Класік-М .

В результаті відпрацювання злочинної схеми, пов'язаної з незаконним проведенням безготівкових коштів в готівку з використанням зазначених суб'єктів господарської діяльності, Рокитнянською МДПІ у Київській області ДПС складено акт невиїзної документальної перевірки відносно ФОП ОСОБА_1, згідно якого, визначено нікчемний правочин по податковому кредиту на суму 783447,00 грн. по податкових зобов'язаннях на суму 2566621,00 грн.

Суд касаційної інстанції в ухвалі від 06.09.2016 р. висловив позицію щодо того, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій не досліджено та не з'ясовано чи підтверджуються належними та допустимими доказами доводи відповідача про те, що діяльність контрагента, за результатами господарських операцій з яким позивачем сформовано податковий кредит, є фіктивною.

Враховуючи викладене, суд зауважує наступне.

ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені ст. 44 ПК України. Так, згідно з п. 44.1 ст. 44 цього Кодексу, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , (далі - Закон).

Відповідно до ст. 1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ, згідно з цим визначенням, повинен мати дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі ст. 1 Закону, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 15.12.2015 р. №21-4266а15, згідно з якою, договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Суд зазначає, що господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Так, відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас, відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення витрат та податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як вже зазначено вище, на підтвердження реальності господарських операцій позивачем надано суду копії рахунків-фактур, податкових та видаткових накладних, платіжних доручень.

ФОП ОСОБА_1, у свою чергу, у письмових поясненнях, які містяться у матеріалах справи, зазначено, що його відносини із позивачем мали реальний характер. Так, у період березень-вересень 2011 р. позивачем отримано освітлювальну та електротехнічну продукцію відповідно до видаткових накладних від 04.03.2011 р. №0403, від 19.03.2011 р. №1803, від 04.05.2011 р. №0405/1, від 03.06.2011 р. №РН-030603, від 04.07.2011 р. №РН-040402, від 02.08.2011 р. №РН-020801, від 26.08.2011 р. №РН-260801, від 01.09.2011 р. №РН-0109.

Оплата за товар здійснювалася шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_1 на підставі рахунків-фактур від 18.03.2011 р. №1803, від 04.03.2011 р. №0403, від 04.05.2011 р. №0405/1, від 03.06.2011 р. №СФ-0300604, від 04.07.2011 р. №сф-0407, від 02.08.2011 р. №СФ-0208, від 26.08.2011 р. №СФ-260801, від 01.09.2011 р. №СФ-0109, відповідно до платіжних доручень від: 09.03.2011 р., 23.03.2011 р., 05.04.2011 р., 01.06.2011 р., 07.07.2011 р., 02.08.2011 р., 19.08.2011 р., 29.08.2011 р., 06.09.2011 р., 16.09.2011 р.

Судом також встановлено, що на час здійснення вказаних господарських операцій ФОП ОСОБА_1 мав належний обсяг правосуб'єктності.

Придбані позивачем товари доставлялися за рахунок ФОП ОСОБА_1 легковими автомобілями (фургонами), оскільки продукція не мала значних розмірів.

Стосовно доводів контролюючого органу про недобросовісність ФОП ОСОБА_1, суд зазначає, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б підтвердили його доводи.

Зокрема, відповідачем не надано доказів наявності вироків суду, які б могли бути беззаперечними доказами у даній справі. Також не надано доказів існування порушених кримінальних проваджень відносно контрагента позивача.

Суд зауважує, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, які містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірними.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо контролюючий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, які містяться у таких документах.

Доводи контролюючого органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування витрат.

Відсутність у розпорядженні контролюючого органу документів суб'єкта господарювання або необізнаність контролюючого органу про його діяльність не є безумовною підставою для висновку про нікчемність всіх угод, укладених таким суб'єктом господарювання, а тим більше для висновку про настання у зв'язку з цим несприятливих наслідків для його контрагентів. Норми чинного законодавства не містять положень про те, що незнаходження суб'єкта господарювання за місцезнаходженням на момент проведення перевірки контролюючим органом, а також факт ненадання таким суб'єктом документів для перевірки є прямим та достатнім свідченням про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

Сам по собі факт допущення, за переконанням контролюючого органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

У листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. (06.05.2011 р.) №742/11/13-11 зазначено, що при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Відповідно до приписів ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, в контексті спірних правовідносин належить відмітити рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 р., заява №803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 р., заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 р., заява №6689/03), у яких, перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам ст. 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосовував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає додержання справедливого балансу між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Провівши відповідну оцінку, Європейський суд з прав людини визнав, що справедливий баланс не додержується, коли платника податку на додану вартість позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників.

Практикою Європейського суду з прав людини підтверджується неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії. Так, у п. 71 рішення у справі Булвес АД проти Болгарії (2009 р., заява №3991/03) Суд дійшов висновку що компанія заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом з пенею. Такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності .

Викладений висновок підтверджено у рішенні у справі Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 р., заява №6689/03), у п. 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим, щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, прямого впливу на оподаткування організації-заявника це не мало б .

З аналізу викладеного вбачається, що Європейський суд з прав людини чітко визначив правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом. Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знайшов своє продовження у праві Європейського Союзу, зокрема у Шостій Директиві від 17.05.1977 р. №77/388/EU щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту.

Враховуючи встановлені у справі обставини та наявні у ній матеріали, суд приходить до висновку про доведення позивачем дотримання ним законодавчих вимог щодо документального підтвердження витрат та сум ПДВ, які включені до складу податкового кредиту за період, що перевірявся та, як наслідок, про відсутність у відповідача правових підстав для прийняття оскаржуваних повідомлень-рішень.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ч. 1 ст. 72, ч. 2 ст. 73, ст. 76, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю Елком-Бі до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішень є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Елком-Бі задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 25.09.2014 р. №0013122213 та №0013132213.

3. Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Елком-Бі (місцезнаходження: 04107, місто Київ, вулиця Татарська, будинок №21; код ЄДРПОУ 30469949) сплачений ним судовий збір у розмірі 182,70 грн. (сто вісімдесят дві гривні сімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві (місцезнаходження: 04107, місто Київ, вулиця Багговутівська, будинок 26; код ЄДРПОУ 38728711).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Шрамко