Постанова

від 02.07.2018 по справі 813/699/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2018 рокуЛьвів№ 876/4098/18 Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Пліша М.А.,

суддів Шинкар Т.І., Гудима Л.Я.,

за участю секретаря судового засідання Федак С.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу приватного підприємства Техкомплект на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 березня 2018 року (суддя Грень Н.М., м. Львів, повний текст складено 22.03.2018) у справі за адміністративним позовом приватного підприємства Техкомплект до Галицької об'єднаної державної податкової інспекції головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

приватне підприємство Техкомплект звернулось в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Галицької об'єднаної державної податкової інспекції головного управління ДФС у Львівській області в якому просило скасувати або визнати незаконними податкові повідомлення-рішення відповідача від 31 жовтня 2016 року за №0002021402 по податковому зобов'язанню щодо податку на прибуток в розмірі 168676 грн та № 0002031402 по податковому зобов'язанню щодо податку на додану вартість в розмірі 84822 грн та 21205,5 грн фінансової санкції за таким.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 березня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, приватне підприємство Техкомплект оскаржило його в апеляційному порядку, просить його скасувати та прийняти нову постанову якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі з огляду на неправильність та неповноту дослідження судом першої інстанції доказів і встановлення обставин у справі та застосування норм права.

В апеляційній скарзі зазначає, що згідно ч. 1 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим. При цьому, згідно ч. 2 цієї статті законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

В оскаржуваній постанові судом першої інстанції викладені лише доводи та докази відповідача, на користь якого прийнято рішення, що є порушенням статті 8 КАС України щодо рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом.

Висновки суду першої інстанції про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що господарські операції в межах договору поставки, укладеного з контрагентом ТОВ Люфт Сервіс , не спричинили настання реальних правових наслідків. Як на підставу таких висновків суд першої інстанції посилається на вироки Сихівського районного суду м.Львова від 21.06.2016 року у справі № 464/4705/16-к, та від 10.05.2016 у справі № 464/3867/16-к, якими визнано винуватими та засуджено за ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво) посадових осіб цього товариства.

В порушення вимог ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) (у редакції, що діяла до 15.12.2017) та ст. 9 КАС України (в новій редакції) судом першої інстанції у ході розгляду справи не було здійснено всіх заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, не надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Згідно ст. 244 КАС України, судом першої інстанції під час ухвалення рішення не були вирішені питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Згідно з п. З ч. 4 ст. 246 КАС України мотивувальна частина судового рішення повинна містити: мотивовану оцінку кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

В порушення встановлених процесуальних норм оцінка і аналіз кожному аргументу, наведеному позивачем у справі, щодо відсутності підстав для задоволення позову судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні не надано.

Згідно з п. 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі Hirvisaariv. Finland від 27 вересня 2001 р. рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються, для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Щодо стосується порушення норм матеріального права то апелянт зазначає, що згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього кодексу.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін. визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

З огляду на це апелянт вважає, що право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (робіт, послуг), основних фондів (необоротних активів) (щодо останніх, крім того, будівництво, спорудження, створення), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема щодо податкового кредиту - податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України) сум витрат на придбання товару (робіт, послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (робіт, послуг).

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

З огляду на викладене, апелянт зазначає, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

У ході розгляду справи судом першої інстанції не було надано належну оцінку доказам, наданим позивачем. Зокрема, судом не досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку, та якими встановлено реальне виконання господарських операцій у межах договорів укладених з контрагентом ТзОВ Люфт-Сервіс , які відповідають дійсному економічному змісту, відображеному в укладених позивачем договорах, пов'язані з господарською діяльністю підприємства та призвели до фактичного руху його активів, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених, у відповідності до вимог законодавства, первинних документів: договори, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, акти приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в, видаткові накладні, акт зустрічної звірки Державної фінансової інспекції у Львівській області, довідка Мостиської КЦРЛ, платіжні доручення, банківські виписки.

Також судом першої інстанції не враховано і правосуб'єктність сторін на час укладення спірних правочинів, зокрема, контрагент позивача на момент укладення договорів та оформлення первинних документів, як і позивач, були належними учасниками цивільних та господарських правовідносин та були платниками ПДВ.

У відповідності до вимог ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

З огляду на преюдиціальність, як властивість судового рішення, вирок суду має обов'язкове значення для адміністративного суду лише в частині встановлених фактичних обставин, а не правової оцінки чи судових висновків.

З урахуванням наведеного, а також того, що дана обставина не досліджувалась у суді першої інстанції, посилання на такий вирок як на обставину, що має значення при винесенні судового рішення суду першої інстанції у цій справі, з урахуванням вимог ч. 6 ст. 78 КАС України, є необгрунтованим.

Згідно правового висновку Верховного Суду з постанови від 27.02.2018 року у справі № 813/1974/17. (ЄДРСРУ № 72486629): суди попередніх інстанцій правомірно не взяли до уваги вирок ... районного суду, на який контролюючий орган посилається, як на підставу нереальності господарських правовідносин з ПП Аква-Медікум , оскільки вказаним вироком яким засновника, директора та головного бухгалтера ТОВ 100 Років Гарантії , визнано винуватим у вчинені злочину передбаченого за ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво) відносно ТОВ 100 років гарантії , натомість оцінка діяльності директора ПП Аква-Медікум , як керівника ПП Аква-Медікум , у згаданому вироку не надавалась .

Як вбачається з наявних у справі вироків Сихівського районного суду м. Львова жодних фактів, які б свідчили про здійснення позивачем нереальної господарської діяльності, зокрема за правовідносинами із ТОВ Люфт Сервіс , цим вироками не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст.18 Кримінального кодексу України суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність. Тобто, згідно норм Кримінального кодексу саме фізична, а не юридична особа є суб'єктом злочину.

Обставини щодо діяння фізичної особи, встановлені під час розгляду кримінальної справи відносно цієї фізичної особи, не можна вважати обов'язковими при оцінці адміністративним судом правомірності поведінки юридичної особи-контрагента, якщо йдеться про відповідальність за порушення податкового законодавства цією юридичною особою.

Отже, обставини, встановлені вироком суду у кримінальній справі відносно фізичної особи, не можуть бути покладені в основу судового рішення в адміністративному процесі без їх перевірки та підтвердження належними та допустимим доказами.

Тобто преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

При цьому апелянт зазначає про обов'язковість врахування правового висновку Верховного Суду України, який міститься в постанові від 03.03.2016 у справі № 5-347кс15 (ст.458 КПК України), згідно із яким не припустимим є встановлення преюдиціальних фактів щодо осіб, які не є учасниками даного конкретного кримінального провадження. Як зазначає Верховний Суд України, встановлення такої преюдицїї, суперечить передбаченим статтею 7 КПК загальним засадам кримінального провадження, зокрема верховенству права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини. Натомість міжнародні стандарти у галузі судочинства стверджують про неприпустимість нехтування презумпцією невинуватості та правом на справедливий судовий розгляд .

Так, відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч.2 ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, частини першої ст. 11 Загальної декларації прав людини кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Таким чином, визнання особи винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 205 КК України з огляду на презумпцію невинуватості та індивідуальний характер юридичної відповідальності не призведе автоматично до встановлення фактів незаконності формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат з податку на прибуток підприємств контрагентами.

Відповідно до положень п. 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України (Заява N 63566/00) від 18 липня 2006 року суд зобов'язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше вони не виконують свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.

При цьому, вказані доводи підтверджуються усталеною практикою Європейського суду з прав людини: рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 (заява № 803/02) у справі Інтерсплав проти України ; рішення Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 (заява № 3991/03) Справа БУЛВЕС проти Болгарії ; рішення Європейського суду з прав людини від 18.03.2010 року (заява № 6689/03) у справі Бізнес Суппорт Центр проти Болгарії .

В рішенні ЄСПЛ по справі Бізнес Суппорт Центр проти Болгарії (заява №6689/03) у п. 23 вказано, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Однак це не мало б прямого впливу на оподаткування організації-заявника .

В порушення норм ч. 2 ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини судом не застосовано принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Таким чином, якщо контрагент здійснював фіктивну діяльність, то відповідальність за таке порушення має нести саме це підприємство, а не позивач, оскільки останній не має відношення до незаконної діяльності останнього та не був обізнаний про її здійснення та не вчиняв незаконних дій щодо такої діяльності.

При цьому слід враховувати постанову Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №802/1853/16-а (ЄДРСРУ № 72486810), яка чітко встановлює, що сам факт наявності вироків, ухвалених на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили.

Аналогічна позиція висловлена і у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №813/1766/17 (ЄДРСРУ № 72486685), від 29.03.2018 у справі № 826/3498/15, від 27.02.2018 у справі № 813/1974/17.

Галицька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Львівській області правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористалась.

У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що Галицькою ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області проведено позапланову виїзну документальну перевірку ПП Техкомплект з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках з ТзОВ Люфт Сервіс (ЄДРПОУ 38456990) за період з 16.10.2015 по 30.05.2016 на виконання ухвали Сихівського районного суду м. Львова, слідчого судді Горбань О.Ю. від 11.07.2016 року про призначення позапланової документальної перевірки ПП Техкомплект , за результатом якої складено акт від 17.10.2016 за №3875/13-04-14-02/25243560, у якому зазначено порушення, а саме:

- п.134.1.1 п.134 ст. 134 Податкового кодексу України, завищено витрати за 2015 рік, що призвело до заниження фінансового результату до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності (+,-) на загальну суму 937087 грн. та заниження податку на прибуток на суму 168676,00 грн.;

- п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198, Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за відповідний період в розмірі 84822 грн. ( в тому числі за жовтень 2015 -10482 грн, за листопад 2015-66222 грн та за грудень 2015 - 8118 грн).

На підставі зазначеного акту податковим органом 31 жовтня 2016 року винесені спірні податкові повідомлення-рішення за №0002021402 по податковому зобов'язанню щодо податку на прибуток в розмірі 168676 грн. та № 0002031402 по податковому зобов'язанню щодо податку на додану вартість в розмірі 84822 грн. та 21205,5 грн. фінансової санкції за таким.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції правильно вказав, що згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України передбачено, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України визначено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

У відповідності до вимог пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції для визначення податкових пільг мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У зв'язку з наведеним недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

При цьому суд першої інстанції покликався на вироки Сихівського районного суду м. Львова від 10.05.2016 у справі №464/3867/16-к та від 21.06.2016 у справі №464/4705/16-к якими визнано винними ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні співучасті з невстановленими слідством особами у фіктивному підприємництві, тобто вчиненні злочину передбаченому ч.2 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України, згідно якої фіктивним підприємництвом є створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Проте, суд апеляційної інстанції з такими доводами суду першої інстанції не погоджується.

У ході розгляду справи судом першої інстанції не було надано належну оцінку доказам, зокрема, первинним документам, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно матеріалів справи та акту перевірки вбачається, що взаєморозрахунки між ПП Техкомплект та ТОВ Люфт Сервіс відбувались на підставі:

- договору постачання №69 від 01.10.2015, згідно умов якого продавець зобов'язується виконати поставку та передати у власність покупця товар (будматеріали, сантехнічні вироби та ін.), а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах договору. Операції з отримання даного товару оформлено видатковими накладними.

- договору №8 від 15.12.2015 на проведення робіт з будівництва господарської побутової каналізації, згідно довідки про вартість виконаних будівельних робіт та Акту приймання-передачі;

- договору №6 від 07.12.2015 на проведення робіт з реконструкції фельдшерсько-акушерського пункту, згідно довідки про вартість виконаних будівельних робіт та Акту приймання-передачі;

- договору № 7 від 14.12.2015 на проведення робіт з поточного ремонту котельні загальноосвітньої школи-інтернат, згідно довідки про вартість виконаних будівельних робіт та Акту приймання-передачі;

- договору №5 від 05.12.2015 на проведення робіт з капітального ремонту приміщень, згідно довідки про вартість виконаних будівельних робіт та Акту приймання-передачі.

Вказані докази свідчать про реальне виконання господарських операцій у межах договорів укладених позивачем з контрагентом ТзОВ Люфт Сервіс , які відповідають дійсному економічному змісту, відображеному в укладених позивачем договорах, пов'язані з господарською діяльністю підприємства та призвели до фактичного руху його активів.

Також судом першої інстанції не враховано, що на час укладення спірних правочинів контрагент позивача, як і позивач, були належними учасниками цивільних та господарських правовідносин та були платниками ПДВ.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що у відповідності до вимог ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

З урахуванням наведеного, а також того, що дана обставина не досліджувалась у суді першої інстанції, посилання на такий вирок як на обставину, що має значення при винесенні судового рішення суду першої інстанції у цій справі, з урахуванням вимог ч. 6 ст. 78 КАС України, є необгрунтованим.

Згідно правового висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 27.02. 2018 року у справі № 813/1974/17. (ЄДРСРУ № 72486629): суди попередніх інстанцій правомірно не взяли до уваги вирок районного суду, на який контролюючий орган посилається, як на підставу нереальності господарських правовідносин з ПП Аква-Медікум , оскільки вказаним вироком яким засновника, директора та головного бухгалтера ТОВ 100 Років Гарантії , визнано винуватим у вчинені злочину передбаченого за ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво) відносно ТОВ 100 років гарантії , натомість оцінка діяльності директора ПП Аква-Медікум , як керівника ПП Аква-Медікум , у згаданому вироку не надавалась .

Згідно вироків Сихівського районного суду м. Львова, на які покликався суд першої інстанції, як на підставу для відмови у задоволенні позову, жодних фактів, які б свідчили про здійснення позивачем нереальної господарської діяльності, зокрема за правовідносинами із ТОВ Люфт Сервіс , цим вироками не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст.18 Кримінального кодексу України суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність. Тобто, згідно норм Кримінального кодексу саме фізична, а не юридична особа є суб'єктом злочину. Обставини щодо діяння фізичної особи, встановлені під час розгляду кримінальної справи відносно цієї фізичної особи, не можна вважати обов'язковими при оцінці адміністративним судом правомірності поведінки юридичної особи-контрагента, якщо йдеться про відповідальність за порушення податкового законодавства цією юридичною особою.

У постанові Верховного Суду України від 03.03.2016 у справі № 5-347кс15 міститься правовий висновок, згідно із яким не припустимим є встановлення преюдиціальних фактів щодо осіб, які не є учасниками даного конкретного кримінального провадження. Як зазначає Верховний Суд України, встановлення такої преюдицїї, суперечить передбаченим статтею 7 КПК загальним засадам кримінального провадження, зокрема верховенству права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини. Натомість міжнародні стандарти у галузі судочинства стверджують про неприпустимість нехтування презумпцією невинуватості та правом на справедливий судовий розгляд .

Отже, визнання зазначених вище осіб виннними у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 205 КК України з огляду на презумпцію невинуватості та індивідуальний характер юридичної відповідальності не призведе автоматично до встановлення фактів незаконності формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат з податку на прибуток підприємств контрагентами.

Відповідно до положень п. 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України (Заява N 63566/00) від 18 липня 2006 року суд зобов'язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше вони не виконують свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.

В рішенні ЄСПЛ по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії (заява №6689/03) у п. 23 вказано, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Однак це не мало б прямого впливу на оподаткування організації-заявника .

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає що, якщо контрагент здійснював фіктивну діяльність, то відповідальність за таке порушення має нести саме це підприємство, а не позивач, бо останній не має відношення до незаконної діяльності останнього та не був обізнаний про її здійснення та не вчиняв незаконних дій щодо такої діяльності.

Крім цього, у постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №802/1853/16-а (ЄДРСРУ № 72486810), зазначено, що сам факт наявності вироків, ухвалених на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили.

Аналогічна позиція висловлена і у постанові Верховного Суду від 27.02.2018 року у справі № 813/1766/17 де дана оцінка правовідносинам ВАТ Львівоблененрго саме з ТзОВ Люфт Сервіс і в той же період що і з позивачем.

Враховуючи вище викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції слід скасувати, бо таке винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, і висновки суду не відповідають обставинам справи, а позовні вимоги - задовольнити.

Керуючись ч. 3 ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу приватного підприємства Техкомплект - задовольнити, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 березня 2018 року по справі № 813/699/17 - скасувати.

Позовні вимоги приватного підприємства Техкомплект задовольнити. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Галицької об'єднаної державної податкової інспекції головного управління ДФС у Львівській області від 31 жовтня 2016 року за №0002021402 та № 0002031402.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя М.А. Пліш

Судді Т.І. Шинкар

Л.Я. Гудим

Повний текст складено 03.07.2018