Постанова

від 25.06.2018 по справі 344/8030/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 344/8030/16-ц

Провадження № 22-ц/779/793/2018

Категорія 20

Головуючий у 1 інстанції Островський Л. Є.

Суддя-доповідач Фединяк

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Фединяка В.Д. (суддя-доповідач)

суддів: Василишин Л.В., Матківського Р.Й. секретаря Бойчука Л.В.

з участю ОСОБА_1 її представника ОСОБА_2

представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4

представника ТзОВ Кредо-ІФ Чижегової І.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Кредо-ІФ , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке буде створено у майбутньому № 1/14 від 09 березня 2015 року та визнання майнових прав на квартиру, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 27 березня 2018 року, ухвалене суддею Островським Л.Є., у м.Івано-Франківську,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до п. 9 розд. XIIІ Перехідні положення Закону України від 03.10.2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України справи у судах першої та апеляційної інстанції провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 3 жовтня 2017 року.

23 червня 2016 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ТОВ Кредо-ІФ , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке буде створено у майбутньому № 1/14 від 09 березня 2015 року та визнання майнових прав на квартиру.

Позовна заява мотивована тим, що 26 червня 2014 року між ТОВ Кредо-ІФ , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 було укладено Договір відступлення права вимоги за Договором купівлі-продажу нерухомого майна №1/2011. У відповідності до п. 1 даного Договору до позивача перейшли права і обов'язки по договору купівлі-продажу нерухомого майна, яке буде створено у майбутньому №1/2011 від 31.08.2011 року щодо набуття права власності на двохкімнатну квартиру № АДРЕСА_4. Вважала, що факт виникнення її прав на вказане нерухоме майно також підтверджується нотаріально завіреною заявою представника ТОВ Кредо-ІФ від 20.06.2015 року, в якій зазначається про відсутність будь-яких матеріальних претензій ТОВ Кредо-ІФ до ОСОБА_7 та ОСОБА_1 в частині проведення розрахунків за зазначену вище квартиру.

09 березня 2015 року між ТОВ Кредо-ІФ та ОСОБА_3 був укладений Договір купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке буде створено у майбутньому № 1/14, предметом якого є спірна квартира АДРЕСА_1. ОСОБА_1 вважала, що відповідачами при укладенні Договору купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке буде створено у майбутньому №1/14 від 09.03.2015 року порушено її право на спірну квартиру, оскільки на час укладення відповідачами такого договору, право на квартиру АДРЕСА_1, яка буде створена у майбутньому вже належить їй згідно договору про відступлення права вимоги за договором купівлі-продажу нерухомого майна №1/2011 від 26 червня 2014 року, укладеного між нею та ОСОБА_8 і ТОВ Кредо-ІФ № 1/14, тому просила визнати такий договір недійсним, та визнати за нею майнові права на вказану квартиру.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 27 березня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ Кредо-ІФ , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке буде створено у майбутньому № 1/14 від 09 березня 2015 року та визнання майнових прав на квартиру відмовлено.

На дане рішення ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування оскаржуваного рішення, вказуючи на допущення судом порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що 26 червня 2014 року між ТОВ Кредо-ІФ , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 було укладено Договір відступлення права вимоги за Договором купівлі-продажу нерухомого майна №1/2011. Відповідно до п.5 договору апелянт в присутності ТОВ Кредо-ІФ за спірну квартиру сплатила ОСОБА_9 кошти в сумі 286 230,00 грн. Знаючи, що майнові права на дану квартиру 26.06.2014 року перейшли до неї, ТОВ Кредо-ІФ 09.03.2015 року укладає договір № 1/14 купівлі-продажу цієї ж квартири із ОСОБА_3 Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. На думку апелянта, жодних правових наслідків укладений договір від 09.03.2015 року для сторін нести не може, оскільки 26.04.2014 року вже був укладений трьохсторонній договір відступлення права вимоги, предметом якого є спірна квартира. Відповідно до інформації ДФС в Івано-Франківській області від 06.12.2017 року кошти від ОСОБА_3 на рахунок ТОВ Кредо-ІФ у 2015 році не поступали, тобто на момент вчинення правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Також зазначає, що за твердженням представника ТОВ Кредо-ІФ готівкові кошти в сумі 253260,00 грн надійшли в касу підприємства, однак жодних підтверджуючих документів про подальший рух коштів суду надано не було. Судом не було задоволено клопотання позивачки про виклик в якості свідків директора та головного бухгалтера ТОВ Кредо-ІФ . Крім цього, суд не взяв до уваги покази свідка ОСОБА_10, який під час досудового розслідування свідчив про те, що в 2013 році придбав квартиру АДРЕСА_1 в директора ТОВ Кредо-ІФ в обмін на машину Хюндай Сантафе , а в 2014 році перепродав її ОСОБА_3 та особисто отримав від неї кошти в сумі 253260,00 грн. Не враховано судом і те, що рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25.07.2017 року в задоволенні позовних вимог ТОВ Кредо-ІФ до ОСОБА_1, ОСОБА_9 про визнання припиненим договору купівлі-продажу нерухомого майна № 1/2011 від 31.08.2011 року та визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 26.06.2014 року відмовлено. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 08 грудня 2016 року зобов'язано ТОВ Кредо-ІФ видати ОСОБА_11 належним чином завірену копію документу про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_5 Договір від 26.06.2014 року є правочином, спрямованим на набуття цивільних прав та обов'язків між сторонами, що не було враховано судом першої інстанції при вирішенні даного спору.

У судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала, просить задовольнити цю скаргу.

Представник ОСОБА_3 ОСОБА_4 та представник ТОВ Кредо-ІФ доводи апеляційної скарги не визнали, вважають оскаржуване рішення суду законним та обгрунтованим.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

Постановляючи рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 законно набула спочатку майнові права, а згодом - право власності на двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 в м. Івано-Франківську, оплативши забудівнику кошти. Факт оплати спірної квартири ОСОБА_3 підтверджується прибутковими касовими ордерами, які є розрахунковими документами. Нотаріально посвідчена заява директора ТОВ Кредо-ІФ ОСОБА_12 від 20.06.2015 року про підтвердження відсутності будь-яких матеріальних претензій ТОВ Кредо-ІФ до ОСОБА_7 та ОСОБА_1, в частині проведення розрахунків за спірну квартиру, не може бути належним доказом повної оплати ОСОБА_1 за квартиру, яку вона придбала у ТОВ Кредо-ІФ . Щодо майнових прав на комору, то з тексту Договору від 26 червня 2014 року відступлення права вимоги, укладеного між ТОВ Кредо-ІФ , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 та Договору купівлі-продажу нерухомого майна №1/2011 про купівлю-продаж майнових прав про комору між третім та четвертим поверхами в під'їзді АДРЕСА_3, не вказано в жодному пункті цих договорів. Жодна із сторін при укладенні Договору купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке буде створено у майбутньому № 1/14 від 09 березня 2015 року не вводила в оману іншу сторону правочину, цей договір спрямований на настання реальних наслідків, що підтверджується прибутковими касовими ордерами, які підтверджують оплату спірної квартири та виразились у діях забудівника, який надав ОСОБА_3 необхідні документи для можливості здійснення реєстрації права власності на спірну квартиру за нею та фактом здійснення такої реєстрації. Так як позивач не є стороною оспорюваного договору, то не може посилатись на ст.230 ЦК України як на підставу визнання недійсним договору, так як оспорювати на цій підставі вчинений нею правочин може тільки особа, яка вчинила правочин під впливом обману.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Згідно ст.ст. 655, 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судом, 31.08.2011 року між ТОВ Радіоремсервіс ЛТД від імені якого діяв директор ОСОБА_13 (продавцем) та ОСОБА_9 (за договором покупцем) укладено нотаріально засвідчений договір купівлі-продажу нерухомого майна. Відповідно до умов зазначеного договору предметом продажу є квартира загальною площею 60,9 кв.м. на 5 поверсі, що розташована в житловому будинку який знаходиться за будівельною адресою АДРЕСА_3

На виконання умов договору купівлі продажу квартири від 31.08.2011 року укладеного між ТОВ Радіоремсервіс ЛТД від імені якого діяв директор ОСОБА_13 (продавцем) та ОСОБА_9 (за договором покупцем), згідно квитанції до прибуткового касового ордеру №08 від 31 серпня 2011 року ОСОБА_9 внесла в касу товариства 286230 грн.

14.06.2013 року проведено державну реєстрацію змін до установчих документів відповідно до яких утворено ТзОВ Кредо-ІФ шляхом зміни найменування ТОВ Радіоремсервіс та шляхом об єднання майна і коштів для здійснення спільної діяльності з метою отримання прибутку.

26 червня 2014 року між ТзОВ Кредо-ІФ (в особі ОСОБА_14.), ОСОБА_8 та ОСОБА_1 укладено Договір відступлення права вимоги за Договором купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до якого до ОСОБА_1 перейшли права і обов'язки по договору купівлі-продажу нерухомого майна, яке буде створене в майбутньому № 1/2011 від 31.08.2011 року щодо набуття права власності на двохкімнатну квартиру АДРЕСА_4 Вказаний договір згідно п.13 є невід'ємною частиною договору купівлі-продажу нерухомого майна № 1/2011 від 31.08.2011 року.

При цьому в п.10 зазначеного договору ОСОБА_9 та представник ТзОВ Кредо-ІФ гарантували покупцю ОСОБА_1, що до укладення даного договору про відступлення права вимоги, права на квартиру, яка є предметом договору іншому не відчужені, не передані, не відступлені.

Згідно нотаріально засвідченої заяви - ОСОБА_12 який діяв від імені ТзОВ Кредо-ІФ , ствердив факт виникнення у ОСОБА_1 майнових прав на двокімнатну квартиру за будівельним номером АДРЕСА_4 на підставі Договору купівлі-продажу №1/2011, укладений між сторонами 31.08.2011 року та Договору відступлення права вимоги за договором купівлі-продажу від 26.06.2014 року.

Згідно акту приймання-передачі від 14.03.2016 року ТзОВ Кредо-ІФ від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_14, передало ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_4

Зазначені обставини підтверджуються рішенням колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 липня 2017 року, яке має преюдиціальне значення, оскільки ОСОБА_9, представник ТзОВ Кредо-ІФ і ОСОБА_3 були учасниками цієї справи, в якій крім іншого вирішувалось питання щодо законності Договору відступлення права вимоги за Договором купівлі-продажу нерухомого майна від 26 червня 2014 року між ТзОВ Кредо-ІФ (в особі ОСОБА_14.), ОСОБА_8 та ОСОБА_1, відповідно до якого до ОСОБА_1 перейшли права і обов'язки по договору купівлі-продажу нерухомого майна, яке буде створене в майбутньому № 1/2011 від 31.08.2011 року щодо набуття права власності на двохкімнатну квартиру АДРЕСА_4

Частиною третьою статті 61 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних судових рішень) встановлено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до статті 129 1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов'язковим до виконання.

У пункті 9 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

За змістом статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, ОСОБА_1 у законному порядку набула майнові права на квартиру за будівельним номером АДРЕСА_4

Установлено, що 09 березня 2015 року між ТзОВ Кредо-ІФ (продавцем) в особі ОСОБА_14 та ОСОБА_3 як покупцем укладено Попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна №1/14, згідно якого продавець зобов'язується передати об'єкт нерухомого майна, який буде стрворений у майбутньому, а покупець зобов'язується прийняти квартиру у відповідності до умов даного договору та сплатити кошти за нею.

Пунктом 2 цього договору зазначено, що об'єктом майна за цим договором, до завершення будівництва та введення в експлуатацію будинку згідно ч.2 ст.656 ЦК України, є майнові права ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_4

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли в зв'язку з вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним.

При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи" (статті 215, 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, а також статей 4, 5 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Аналогічний висновок міститься й у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі за №6-605цс16.

Згідно із положеннями ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Вирішуючи даний спір та ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції вищевказаних вимог закону не врахував, не надав належної оцінки доводам ОСОБА_1 і не звернув уваги на те, що на момент укладення 09 березня 2015 року між ТзОВ Кредо-ІФ (продавцем) в особі ОСОБА_14 та ОСОБА_3 Попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна №1/14, згідно якого продавець зобов'язується передати об'єкт нерухомого майна, який буде створений у майбутньому, а покупець зобов'язується прийняти квартиру у відповідності до умов даного договору та сплатити кошти за неї, зокрема за майнові права на квартиру АДРЕСА_4, у продавця не було майнових прав на спірну квартиру, так як майнові права на вказану квартиру вже належали ОСОБА_1

Згідно ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону та матеріалам справи, доказам по справі дана неналежна оцінка, тому відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового в частині відмови у визнанні недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке буде створено у майбутньому № 1/14 від 09 березня 2015 року укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю Кредо-ІФ та ОСОБА_3, предметом якого є квартира АДРЕСА_2 про задоволення в цій частині позову.

Разом з тим, не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_1 щодо визнання права на майнові права на квартиру АДРЕСА_4 оскільки згідно Договору відступлення права вимоги від 26 червня 2014 року укладеного між ТзОВ Кредо-ІФ (в особі ОСОБА_14.), ОСОБА_8 та ОСОБА_1, до ОСОБА_1 перейшли права і обов'язки по договору купівлі-продажу нерухомого майна яке буде створене в майбутньому № 1/2011 від 31.08.2011 року щодо набуття права власності на двохкімнатну квартиру АДРЕСА_4

За змістом частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів "б", "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення - скасуванню із ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, то сплачений позивачем судовий збір у розмірі 551 грн за подання позовної заяви, 689 грн - за подання апеляційної скарги слід стягнути на користь ОСОБА_1 та 368 грн - за подання апеляційної скарги підлягає стягненню в дохід держави.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Івано-Франківського міського суду від 27 березня 2018 року скасувати.

Прийняти нову постанову.

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Кредо-ІФ , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке буде створено у майбутньому № 1/14 від 09 березня 2015 року укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю Кредо-ІФ і ОСОБА_3 предметом якого є квартира АДРЕСА_2 та визнання права на майнові права на квартиру АДРЕСА_4 задовольнити частково.

Договір купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке буде створено у майбутньому № 1/14 від 09 березня 2015 року укладений між товариством з обмеженою відповідальністю Кредо-ІФ та ОСОБА_3 предметом якого є квартира АДРЕСА_3 визнати недійсним.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Кредо-ІФ , ОСОБА_3 про визнання права на майнові права на квартиру АДРЕСА_4 відмовити.

Стягнути із товариства з обмеженою відповідальністю Кредо-ІФ код ЄДРПОУ 23801145 місцезнаходження якого м. Івано-Франківськ вул. Виговського, 2/1 на користь ОСОБА_1 551 (п'ятсот п'ятдесят одну) грн судового збору сплаченого при поданні позовної заяви та 689 (шістсот вісімдесят дев'ять) грн сплачених за подання апеляційної скарги та 368 (триста шістдесят вісім) грн судового збору в дохід держави.

Постанова набирає чинності з моменту прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 27 червня 2018 року.

Головуючий В.Д.Фединяк

Судді: Л.В.Василишин

Р.Й.Матківський