Рішення

від 12.06.2018 по справі 371/537/17

МИРОНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

12.06.2018 Єдиний унікальний № 371/537/17

Провадження № 2/371/37/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2018 року м. Миронівка

Миронівський районний суд Київської області в складі :

головуючого судді Капшук Л.О.,

з секретарем Харченко І.С.,

за участі :

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Приватного підприємства Рембудкомунсервіс про стягнення грошових коштів ,

У С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з вказаними вимогами, посилаючись на ті обставини, що на початку липня 2016 року запланував здійснити перекриття даху індивідуального житлового будинку за адресою: вулиця Незалежності, 51 села Вікторівка Миронівського району Київської області. Прочитавши у рекламно - інформаційній газеті Ярмарок оголошення Будівельні роботи, каміни, дахи 096-075-31-71 , та, отримавши телефонне підтвердження, що такі роботи виконуються, він з невідомою йому особою обумовили її приїзд до нього додому в село Вікторівка. За домовленістю до нього приїхали мешканці міста Миронівка ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Після досягнення з ними домовленості щодо виконання робіт по перекриттю даху на його будинку під керівництвом громадянина ОСОБА_4, за рекомендацією останнього, він разом з ОСОБА_4А та ОСОБА_5 приїхав у місто Миронівка до офісу Приватного підприємства Рембудкомунсервіс .

В офісі підприємства за домовленістю з його представником - засновником і керівником даного підприємства ОСОБА_6 він замовив у відповідача дошки для перекриття будинку на загальну суму 14000 гривень. Під час замовлення дощок він попередньо передав відповідачу 7000 гривень як аванс за цей товар, а решту 7000 гривень він передав ОСОБА_6, коли останній виконав замовлення повністю та особисто привіз дошки до будинку за адресою: вулиця Незалежності, 51 села Вікторівка, Миронівського району Київської області.

Під час замовлення дощок він з ОСОБА_6 обговорив умови замовлення, виготовлення і доставки ним металочерепиці для перекриття даху будинку.

Будівельні роботи по перекриттю даху будинку, в тому числі всі заміри по кількості дощок та металочерепиці, здійснювали громадяни ОСОБА_4 і ОСОБА_5 та ще троє невідомих йому осіб.

В середині липня 2016 року, закінчуючи з бригадою на даху дерев'яні роботи, ОСОБА_4 повідомив йому, що необхідно вже замовляти металочерепицю. Він через ОСОБА_4 передав ОСОБА_6 12000 гривень як аванс за металочерепицю. У такий спосіб ним була здійснена авансована часткова оплата товару у виді металочерепиці.

30 липня 2016 року ОСОБА_6 на автомашині особисто привіз до будинку за вищевказаною адресою товар, але як виявилося неналежної якості, тобто не металочерепицю, як попередньо було обумовлено з ним, а металопрофіль. Після його відмови прийняти такий товар та вимоги привезти металочерепицю згідно попередньої домовленості, або повернути аванс, ОСОБА_6 по телефону викликав ОСОБА_4 Після приїзду ОСОБА_4 та ОСОБА_5 виникла суперечка і він в стані сильного душевного хвилювання вимушений був викликати працівників Миронівського відділу поліції.

Після приїзду працівників правоохоронного органу та після проведення ними відповідних дій за його повідомленням (опитування присутніх громадян, огляд на автомобілі відповідача металопрофілю тощо) ОСОБА_6, забравши металопрофіль, поїхав з двору, при цьому категорично відмовився виконувати його прохання щодо належного ним виконання замовлення по виготовленню металочерепиці або повернення коштів в сумі 12000 гривень.

На неодноразові усні звернення до ОСОБА_6 як керівника ПП Рембудкомунсервіс з приводу виготовлення металочерепиці чи повернення грошових коштів, він категорично відмовився виконувати замовлення та повертати отриманий ним аванс у сумі 12000 гривень, не відреагував на його письмову претензію. Лист аналогічного змісту ним було надіслано і громадянину ОСОБА_4, проте відповіді на нього не надійшло.

Роботи з перекриття даху металочерепицею на його будинку були виконані іншою особою.

Договір купівлі-продажу товару у виді металочерепиці між ним та відповідачем укладено не було, ніякого зобов'язання у нього з виплати відповідачу вартості виготовленого ним металопрофілю не виникло. Відповідач не є кредитором, а він не є боржником. З огляду на положення частини 2 статті 570 ЦК України передані ним відповідачу кошти вважає авансом, який він вніс як певну частину оплати повної вартості товару. Аванс не є гарантією виконання зобов'язання і може бути в будь-який час відшкодовано, а також він не зобов'язує обидві сторони укладати між собою угоду (договір). Тому незалежно від того, яка сторона відповідальна за невиконання зобов'язання, той, хто отримав аванс, повинен його повернути.

З метою врегулювання спору він неодноразово усно та письмово звертався до відповідача, проте керівник підприємства відмовився повернути грошові кошти, передані йому в якості авансу за товар. Просив в судовому порядку стягнути з відповідача на його користь грошові кошти, передані йому в якості авансу за товар, у розмірі 12000 гривень.

Позовні вимоги обґрунтував посиланням на положення статтей 386 ЦК України, 387 ЦК України, 570 ЦК України.

Відзиву на позовну заяву відповідач не подав.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримала заявлені позивачем вимоги, в поясненнях послалась на обставини, викладені в поданій до суду заяві. Суду пояснила, що сторонами письмового договору не було укладено, вони мали усні домовленості щодо товару та його вартості. Кошти в сумі 12000 гривень як аванс за товар, який мав бути йому доставлений, 29 липня 2016 року позивач передав ОСОБА_6 через ОСОБА_4, який виконував роботи та якого він вважав працівником підприємства.

Представник відповідача ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав. Суду надав пояснення, з яких слідує, що сторони дійсно мали домовленість про купівлю-продаж дощок на суму 14000 гривень. Дошки були виготовлені та доставлені позивачу, їх вартість була ним оплачена. Вважаючи, що позивач є добросовісним покупцем, ОСОБА_6 погодився виготовити та доставити позивачу металопрофіль. Аванс за вказаний товар йому не сплачувався. 30 липня 2016 року він привіз до місця проживання позивача металопрофіль, мав отримати за вказаний товар 24000 гривень. Позивач відмовився отримувати товар, посилаючись на порушення домовленостей щодо виду товару. Після суперечок він з товаром залишив місце проживання позивача. Додатково пояснив, що громадяни ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ніколи не були працівниками підприємства. Про факт передачі позивачем коштів через вказаних осіб йому не відомо, оскільки ніяких коштів від них не отримував. Позовні вимоги вважає необґрунтованими та не доведеними позивачем.

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши надані сторонами документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

Згідно з частиною 3 статті 2 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми.

Судом встановлені такі обставин і визначені відповідно до них правовідносини.

Інститут свободи договору передбачає можливість сторін вільно визначати зміст договору, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, які не суперечать законодавству, з врахуванням звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. При цьому сторони мають право врегулювати й ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства та не суперечать ним.

За положеннями статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу та мають ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За правилами статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Аванс - це визначена грошова сума або цінності, які покупець чи замовник передають продавцю чи виконавцю робіт у рахунок майбутніх платежів за передане майно, виконану роботу чи надані послуги. Аванс, як і завдаток, є доказом укладання договору і зараховується в рахунок кінцевого платежу.

Суттєва відмінність авансу від завдатку полягає в тому, що на аванс не покладено функцію забезпечувати взяте сторонами на себе зобов'язання. Тому, незалежно від того, яка сторона відповідальна за невиконання зобов'язання, той, хто отримав аванс, повинен його повернути.

І якщо продавець чи виконавець послуг (робіт) отримали як аванс певну грошову суму, а договір не було виконано, то незалежно від того, з чиєї вини це трапилось і які обставини цьому перешкоджали, аванс у будь-якому випадку підлягає поверненню.

В судовому засіданні встановлено, що позивач у липні 2016 року здійснював роботи з перекриття даху індивідуального житлового будинку за адресою: вулиця Незалежності, 51 села Вікторівка Миронівського району Київської області.

За усною домовленістю з представником відповідача - керівником Приватного підприємства Рембудкомунсервіс ОСОБА_6 він замовив у відповідача дошки для перекриття будинку на загальну суму 14000 гривень. Під час замовлення дощок він попередньо передав відповідачу кошти в сумі 7000 гривень як аванс за цей товар, решту 7000 гривень він передав ОСОБА_6, коли останній виконав замовлення повністю та доставив дошки до будинку за адресою: вулиця Незалежності, 51 села Вікторівка, Миронівського району Київської області.

Такі обставини визнаються представником відповідача, тому є встановленими.

Судом встановлено, що під час замовлення дощок позивач та ОСОБА_6 обговорили умови замовлення, виготовлення і доставки ним покрівельного матеріалу для перекриття даху житлового будинку, розташованого за адресою: вулиця Незалежності, 51 села Вікторівка Миронівського району Київської області.

Сторони надали різні пояснення щодо матеріалу, який був предметом домовленості сторін. Позивач вказав, що замовляв металочерепицю, представник відповідача зазначив, що предметом майбутнього договору був металопрофіль.

Оскільки сторони не дійшли згоди щодо матеріалу, який мав стати предметом договору купівлі-продажу, договір купівлі-продажу сторони не уклали.

Представниками сторін не заперечується той факт, що 30 липня 2016 року ОСОБА_6 на автомашині привіз до будинку позивача, розташованого за адресою: вулиця Незалежності, 51 села Вікторівка Миронівського району Київської області, товар у виді металопрофілю, який замовник відмовився отримати з посиланням на ті обставини, що предметом попередньої домовленості був інший товар.

Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Оскільки до суду звернувся позивач, то саме він має доводити наявність порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу, обґрунтовуючи свої вимоги посиланням на норми матеріального права та докази.

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що обставини, якими обґрунтовані заявлені вимоги, не є доведеними.

Сторона має доводити факт передачі коштів поданням відповідних доказів.

Посилання позивача на ті обставини, що в липні 2016 року ним була здійснена авансована часткова оплата товару у виді металочерепиці та передано представнику відповідача грошові кошти в сумі 12000 гривень, не підтверджені доказами.

Статтею 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За правилами статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти, в т.ч. правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Домовленість сторін щодо укладення правочину купівлі-продажу та передача коштів

продавцю у рахунок майбутніх платежів за передане майно не може вважатися правочином, який повністю виконується у момент його вчинення.

Тому передачу грошових коштів у рахунок майбутніх платежів за передане майно належить вчиняти у письмовій формі.

Позивачем не надано жодного письмового доказу на підтвердження передачі коштів відповідачу, у позовній заяві позивачем та в судовому засіданні його представником зазначено, що кошти в сумі 12000 гривень не передавались особисто представнику відповідача ОСОБА_6, були передані громадянину ОСОБА_4

Суду не надано доказів на підтвердження тих обставин, що кошти були передані вказаній особі та нею передані представнику відповідача ОСОБА_6

За клопотанням представника позивача судом досліджено письмові докази, що містяться у матеріалах № 1346 Миронівського ВП ГУНП в Київській області, зібраних під час розгляду звернення позивача від 30 липня 2016 року. Матеріали містять письмові пояснення позивача, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, висновок розгляду звернення від 01 серпня 2016 року. Письмові пояснення позивача, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, відібрані в ході перевірки повідомлених заявником фактів, містять суперечливі відомості щодо передачі коштів позивачем чи то ОСОБА_4, чи то ОСОБА_6

Письмові докази, що містяться у вказаних матеріалах, судом не можуть бути розцінені як належні та допустимі докази факту передачі грошових коштів в рахунок майбутнього платежу.

Судом було задоволено клопотання представника позивача про допит свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5, здійснювались заходи до виклику свідків в судове засідання. За зазначеною заявником адресою судові повістки вказаним особам не були вручені.

За правилами статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Випадки, коли свідчення свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, у ЦК України визначені прямо.

Показання свідків могли бути прийняті судом до уваги лише за наявності письмових чи аудіовізуальних доказів, які підтверджують факт передачі грошових коштів. Таких доказів суду не надано, тому суд закінчив з'ясування обставин справи, не здійснюючи чергових заходів до відкладення розгляду справи для виклику свідків.

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що обставини, якими обґрунтовані заявлені вимоги, не є доведеними.

Позовні вимоги позивач обґрунтував посиланням, в тому числі, на положення статті 386 ЦК України, якою визначені засади захисту права власності, та положення статті 387 ЦК України, за якими власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Суд зазначає, що на правовідносини, які виникли між сторонами, не поширюються норми статей вказаних статей.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною 2 статті 11 ЦК України.

На підставі викладеного, ст.ст. 11, 15, 16, 202, 205, 206 , 208, 218, 509, 546, 570, 655, 656 ЦК України, керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 76 - 81, 89, 95, 229, 258, 259, 263 - 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_3 , паспорт серії МЕ780495, виданий Оболонським РУ ГУ МВС України в м. Києві, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, до приватного підприємства Рембудкомунсервіс , адреса місцезнаходження: Київська область, місто Миронівка, провулок Захарченка, 5, код ЄДРПОУ 32547164, про стягнення грошових коштівзалишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до п.п. 15.5 п. 1 Розділу ХШ Перехідні положення ЦПК України в новій редакції до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання повного тексту судового рішення 02 липня 2018 року.

Суддя підпис ОСОБА_7

Згідно з оригіналом

Суддя Л.О. Капшук