Рішення

від 04.07.2018 по справі 803/800/18

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2018 року ЛуцькСправа № 803/800/18

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Денисюка Р.С.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Сонорес Маркетинг про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонорес Маркетинг» (далі - ТзОВ Сонорес Маркетинг , відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в розмірі 19492,07 грн.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 05.05.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за вказаним позовом, судовий розгляд справи відповідно до приписів статей 12, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та в подальшому ухвалою суду від 25.05.2018 відмовлено у задоволенні клопотання ТзОВ Сонорес Маркетинг про розгляд справи у судовому засіданні з участю відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що частиною першою статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні №875-ХІІ від 21.03.1991 (зі змінами та доповненнями, далі - Закон №875-ХІІ) передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до поданого відповідачем звіту за 2017 рік, середньооблікова чисельність працюючих складала 14 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність складає 0 осіб, а норматив для працевлаштування відповідачем осіб з інвалідністю складає 1 особу, який останнім не виконаний.

Відтак, за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, на підставі статті 20 Закону №875-ХІІ та Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70 (далі - Порядок №70 від 31.01.2007) відповідачу було нараховану до сплати 19306,79 грн. адміністративно-господарських санкцій та пеню в сумі 185,28 грн., а всього 19492,07 грн. Враховуючи наведене, просить позов задовольнити.

Відповідач у відзиві на позовну заяву (а.с. 23-27) проти позову заперечив та зазначив, що ТзОВ Сонорес Маркетинг створено робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю. У 2017 році ним тричі подавалися звіти форми №3-ПН до центру зайнятості, а саме: 03.02.2017, 10.04.2017 та 11.10.2017, оскільки чинним законодавством України не передбачено обов'язку щомісячно подавати таку звітність. До того ж, обов'язок підприємства полягає у створенні робочих місць для осіб з інвалідністю та інформуванні про них державні органи і не супроводжується обов'язком займатися пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування. Враховуючи наведене, просить в задоволенні позову відмовити повністю.

У відповіді на відзив на позовну заяву (а.с. 60-62) представник позивача вважає твердження відповідача необґрунтованими і безпідставними та зазначає, що до обов'язків роботодавців стосовно забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування, крім створення відповідних робочих місць, відноситься також надання Державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації такого працевлаштування, а саме: подання звітності форми № 3-ПН за всі місяці відповідного року. Оскільки відповідач подав до центру зайнятості зазначені звіти лише за 3 місяці, відтак такі дії не свідчать про вчинення ним усіх дій, необхідних для працевлаштування осіб з інвалідністю та відповідно, про наявність підстав для звільнення від відповідальності, передбаченої статтею 20 Закону №875-ХІІ. Просить позов задовольнити.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних мотивів та підстав.

Згідно з частиною другою статті 17 Закону №875-ХІІ підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Частинами першою, другою статті 19 Закону № 875-ХІІ встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до частин першої, другої статті 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Судом встановлено, що 30.01.2018 ТзОВ Сонорес Маркетинг подало до Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2017 рік за формою №10-ПІ, порядок подачі якого встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно поданого відповідачем звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік за формою №10-ПІ, при середньообліковій кількості штатних працівників облікового складу 14 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, складала 0 осіб, при нормативі 1 особа (а.с. 8).

У зв'язку з невиконанням відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю Волинським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів 13.03.2018 було надіслано відповідачу повідомлення за № 28/17-228 про наявність заборгованості з адміністративного-господарських санкцій в розмірі 19306,79 грн. та про необхідність її сплати у термін до 15.04.2018 (а.с. 9).

У відповідь на вказане повідомлення ТзОВ Сонорес Маркетинг повідомило позивача про вжиття ним усіх необхідних заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому вважає, що адміністративно-господарська санкція застосована до нього безпідставно (а.с. 10).

Оскільки адміністративно-господарські санкції не були сплачені товариством у встановлений термін, відповідно до статті 20 Закону №875-ХІІ відповідачу нарахована пеня в сумі 185,28 грн., що підтверджується розрахунком вартості робочого місця, розміру сплати адміністративно-господарських санкцій і пені (а.с.6).

Аналізуючи наявні та досліджені в матеріалах справи докази, суд вважає, що відповідачем було виконано необхідні заходи по створенню робочих місць для осіб з інвалідністю і їх працевлаштуванню та дотримано вимоги, встановлені статтею 19 Закону №875-ХІІ, а тому підстави для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій відсутні.

Частинами першою та третьою статті 18 Закону №875-ХІІ визначено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, проаналізувавши вищенаведене, суд зазначає, що обов'язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу, покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем у 2017 році не було працевлаштовано осіб з інвалідністю.

Судом встановлено факт невиконання відповідачем нормативу по працевлаштуванню осіб з інвалідністю у 2017 році, однак суд вважає, що вини підприємства в цьому немає, оскільки відповідач вживав необхідні заходи по створенню робочих місць та працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем 03.02.2017, 10.04.2017 та 11.10.2017 було подано до Луцького міського центру зайнятості звітність за формою № 3-ПН - інформацію про попит на робочу силу (вакансії) - маркетолог , у якому повідомлялося про наявність вакансії для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Центром зайнятості особи з інвалідністю до відповідача не спрямовувалися.

Відтак, робочі місця залишилися вакантними у зв'язку з тим, що центром зайнятості особи з інвалідністю до відповідача не спрямовувалися та безпосередньо до роботодавця з питань працевлаштування не зверталися, тобто не з вини підприємства.

Поряд з цим, фактів відмови зі сторони відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю за 2017 рік не встановлено.

Щодо твердження представника позивача про те, що відповідачем не подавалися щомісячно протягом 2017 року звіти за формою № 3-ПН до центру зайнятості, то суд його до уваги не приймає, враховуючи наступне.

Форму звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядок її подання, затверджено наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 (далі - Порядок №316).

Відповідно до пункту 3 Порядку №316 форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.

Згідно з пунктом 5 Порядку №316 форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Отже, роботодавець, створивши робоче місце для особи з інвалідністю та за відсутності на цьому робочому місці працевлаштованої особи, повинен подати до центру зайнятості відповідну інформацію.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що подання форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) кожного місяця чинним законодавством не передбачено.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем в лютому, квітні та жовтні 2017 року подавалися звіти за формою 3-ПН з переліком вакансій, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю до центру зайнятості.

Тобто, у відповідності до норм чинного законодавства відповідач створив робочі місця для осіб з інвалідністю та надавав інформацію до місцевого центру зайнятості.

При цьому, суд зазначає, що обов`язок підприємства по створенню робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується обов`язком щодо їх працевлаштування.

Роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення порушення, а сам факт не працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць для даної категорії громадян, не може слугувати підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій та нарахуванню пені, підставою для застосування яких є наявність вини юридичної особи.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач виконав обов'язок по здійсненню заходів зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю, покладений на нього законодавством повною мірою. Зокрема, відповідач створив робочі місця для осіб з інвалідністю, інформував центр зайнятості про наявність вакансій на підприємстві для осіб з інвалідністю.

Враховуючи наведене, суд вважає, що вини відповідача по невиконанню нормативу створення робочих місць для осіб з інвалідністю за 2017 рік немає, в його діях відсутні порушення статей 18, 19, 20 Закону № 875-ХІІ, а тому в задоволенні позову необхідно відмовити.

При вирішенні клопотання представника відповідача щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань позивача судових витрат за надання правової допомоги у розмірі 4700,00 грн. суд виходить з наступного.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Як вбачається із доданих письмових доказів (договору про надання послуг професійної правничої допомоги від 07.05.2018, корінця розрахункової відомості серії ЯБ № 91 від 22.05.2018 на суму 4700,00 грн. та детального опису виконаних адвокатом робіт і наданих послуг) (а.с. 53-55) відповідач сплатив на рахунок адвоката ОСОБА_1 4700,00 грн. за надані послуги правової допомоги, яка складається із: з'ясування фактичних обставин справи - 1 год.; надання консультацій та роз'яснень - 0,5 год.; збір документів, виготовлення копій, формування адвокатського досьє - 1 год.; вивчення законодавства по правовому питанню - 2 год.; вивчення та узагальнення судової практики по правовому питанню - 3 год.; підготовка відзиву на позовну заяву - 5 год.; клопотання про розгляд справи з викликом сторін - 0,5 год.

Будь-яких клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу адвоката з обґрунтуванням неспівмірності витрат, позивачем заявлено не було.

Отже враховуючи вищенаведене, на користь відповідача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів витрати на професійну правову допомогу в сумі 4700,00 грн.

Керуючись статтями 241, 242, 243, 245, 246, 295, 297, підпункту 15.5 пункту І розділу VII Перехідні положення КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Сонорес Маркетинг про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відмовити повністю.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (43008, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Писаревського, 3а, код ЄДРПОУ 13369882) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Сонорес Маркетинг (43021, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, будинок 26, офіс 323, код ЄДРПОУ 40966791) витрати на правову допомогу у сумі 4700,00 грн. (чотири тисячі сімсот гривень 00 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст.295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Р.С. Денисюк