Рішення

від 26.06.2018 по справі 826/12314/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 червня 2018 року № 826/12314/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.,

за участю секретаря судового засідання Борсуковської А.О.,

за участю представників сторін:

представників позивача: Швечихіна Д.В., Семечкової Т.П., Шідловської О.С.,

представника відповідача: Зайцевої О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Білгі"

до Головного управління ДФС у м.Києві

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося товариство з обмеженою відповідальністю "Глобал Білгі" (далі - позивач) до Головного управління ДФС у м.Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15.09.2017 №0006321402 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 2 310 233,00 грн. і штрафних (фінансових) санкцій у сумі 577 558,00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказав на протиправність спірного податкового повідомлення-рішення. Зазначив, що ним правомірно віднесено до податкового кредиту суми податку на додану вартість з операцій зі створення за замовленням програмного забезпечення і його підтримки та за операціями з компенсування комунальних послуг і послуг надання електроенергії.

У судовому засіданні представники позивача підтримали заявлені позовні вимоги, просили їх задовольнити. Надали письмову відповідь на відзив на адміністративний позов.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, з підстав зазначених у письмовому відзиві на позов.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

На підставі направлень, виданих контролюючим органом, посадовими особами відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку податкового законодавства позивача за період з 01.01.2014 по 31.03.2017, валютного законодавства за період з 01.01.2014 по 31.03.2017, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 по 31.03.2017, про що склали акт від 23.08.2017 №331/26-15-14-02-04/36215539, яким, зокрема встановлено порушення позивачем вимог:

пункту 26 1 підрозділу 2 розділу XX, пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, з урахуванням вимог статті 102 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся на загальну суму 2 310 233,00 у тому числі по періодах.

За результатами проведеної перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.09.2017 №0006321402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2 887 791,00 грн., з яких 2 310 233,00 грн. за основним платежем та 577 558,00 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Не погоджуючись з донарахуванням податкових зобов'язань вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся з даним позовом до суду про оскарження його в судовому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, слугувало, на думку податкового органу, безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні вартості товарів (робіт, послуг) за операціями зі створення програмного забезпечення та його підтримки, а також з компенсування комунальних послуг та послуг надання електроенергії.

З матеріалів справи вбачається, що у перевірений період, позивач взятий на податковий облік в органах державної податкової служби 17.10.2008 за № 34650 та перебуває на податковому обліку в органах ДПІ. Згідно Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 200052956 від 04.07.2012 позивач є платником податку на додану вартість (індивідуальний податковий номер 362155326591).

Однією з підстав донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість, є висновок податкового органу про те, що позивачем безпідставно віднесено до податкового кредиту суми податку на додану вартість по операціям з наданих послуг (виконаних робіт) зі створення (розробки) програмного забезпечення та з технічної підтримки програмного забезпечення, здійснених ТОВ Емоушн , які, на думку відповідача, звільняються від оподаткування податком на додану вартість.

Так, за висновками контролюючого органу, викладеними в акті перевірки, операції з надання послуг (виконання робіт) зі створення (розробки) програмного забезпечення операціями з постачання програмної продукції та операції з надання послуг (виконання робіт) з технічної підтримки програмного забезпечення звільняються від оподаткування податком на додану вартість на підставі пункту 26і підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України.

Вказані операції здійснювалися позивачем у період, що перевірявся, на підставі договорів, укладених між позивачем (Замовник) та ТОВ Емоушн (Виконавець): Договір № EMGB1001 від 01.07.2010 та Договір № EMGB01/2015 від 02.01.2015.

Згідно предмету договорів, визначеного в пунктах 2.1. кожного договору, Замовник зобов'язався замовити, прийняти та сплатити, а Виконавець виконати роботи по створенню та/або доопрацюванню Програмного забезпечення та його підтримці на підставі Замовлень до Договору для потреб господарської діяльності Замовника та у відповідності з умовами та вимогами цього Договору.

Пунктом 3.1. кожного договору встановлено, що усі виключні майнові права інтелектуальної власності на об'єкти інтелектуальної власності, створені за цим Договором належать виключно Замовнику з моменту їх створення та діють на території всіх країн світу.

Сторони у пункті 1.5. кожного договору узгодили тлумачення терміну виключні майнові права інтелектуальної власності та визначили, що це сукупність майнових авторських та суміжних прав на всі елементи Програмного забезпечення, які є об'єктами інтелектуальної власності (бази даних, комп'ютерні програми та ін.). Терміни база даних , виключне право та комп'ютерна програма використовуються в Договорі в значеннях, наведених у статті 1 Закону України Про авторське право та суміжні права .

У пункті 1.1. кожного договору сторони узгодили тлумачення терміну програмне забезпечення та визначили, що це комп'ютерна програма та дані, призначені для систем та проектів та є результатом виконаних робіт за даним Договором.

Правовий аналіз зазначених вище умов договорів вказує на те, що кожен із цих договорів є одним із різновидів договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, а саме згідно з пунктом 3 частини першої статті 1107 Цивільного кодексу України - є договором про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності.

Пунктом 3.1 Договорів встановлено, що виключні майнові права на створене програмне забезпечення належать Замовнику, а не залишаються за Виконавцем.

Отже, Виконавець не передає Замовнику за цими договорами майнові права, у тому числі виключні, на програмне забезпечення, оскільки за умовами Договорів про створення Програмного забезпечення такі права ніколи Виконавцю не належали, тому за вказаними Договорами поставка програмної продукції не здійснювалася та не здійснюється. Відтак розробка компонентів програмного забезпечення та його технічна підтримка не є складовою частиною поставки програмного забезпечення у цих конкретних правовідносинах між Позивачем та його контрагентом.

Позивачем було введено в господарський оборот розроблену за договорами комп'ютерну програму та обліковано цю комп'ютерну програму в бухгалтерському обліку на 127 рахунку.

Дослідивши умови вказаних договорів про створення програмного забезпечення вбачається, що ТОВ Емоушн (Виконавець) може надавати послуги (виконувати роботи) з розробки (створення) програмного забезпечення за замовленням позивача (Замовник). Також за цими договорами Виконавець може надавати послуги (виконувати роботи) з доопрацювання та з технічної підтримки програмного забезпечення, в тому числі і такого, яке розроблене (створене) чи поставлене Замовнику третіми особами.

Судом встановлено, що одним із основних видів діяльності позивача є діяльність телефонних центрів, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Створене Виконавцем програмне забезпечення за замовленням Замовника введено в експлуатацію згідно Акту введення в господарський оборот об'єкта права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів № 12 від 10.07.2010.

За результатами отриманих послуг по розробці та технічній підтримці програмного забезпечення позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені у ціні їх вартості, за Договором № EMGB1001 від 01.07.2010 та Договором № EMGB01/2015 від 02.01.2015.

Крім того у перевіряємий період позивачем включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену у ціні вартості послуг з компенсування комунальних послуг та послуг надання електроенергії, сплачених (нарахованих) орендодавцям нежитлових приміщень.

Так, за висновками контролюючого органу, операції з отримання орендодавцем від орендаря компенсації витрат за спожиті орендарем комунальні послуги та електричну енергію не є об'єктом оподаткування податку на додану вартість, оскільки орендодавець не здійснює операції з постачання орендарю комунальних послуг та електричної енергії, вартість спожитих орендарями комунальних послуг та електричної енергії відшкодовується орендодавцю окремо та не включається до складу орендної плати.

Відповідач вважає, що операція з отримання орендарем від орендодавця компенсації витрат за спожиті орендарем комунальні послуги та електричну енергію не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, оскільки орендодавець не здійснює операцій з постачання орендарю комунальних послуг та електричної енергії, вартість спожитих орендарями комунальних послуг та електричної енергії відшкодовується орендарю окремо та не включається орендарем до складу орендної плати. Суми таких коштів оплачуються орендарем у вигляді відшкодування орендодавцю вартості спожитих комунальних послуг та електричної енергії та не включаються орендодавцем до бази оподаткування податком на додану вартість. Податкові зобов'язання з податку на додану вартість на такі операції не нараховуються.

В акті перевірки відповідачем зазначено, що позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за операціями з компенсування комунальних послуг та послуг надання електроенергії, сплачені (нараховані) орендодавцям:

ПрАТ Сумський Промпроект (код 00219649) за Договором оренди нежитлових приміщень № 14 від 05.05.2011 на загальну суму 27 091,16 грн.;

ТОВ Медіа Експерт Плюс (код 37739995) за Договором Суборенди № МЕП-163 від 18.11.2016 на загальну суму 50 130,23 грн.;

ТОВ Західбудінвест Компані Консалтинг (код 33640659) за Договором Оренди №01/2012 від 14.12.2011 на загальну суму 220 178,17 грн.

З матеріалів справи вбачається, що одним із основних видів діяльності позивача є діяльність телефонних центрів. Позивач має три філії на території України та здійснює свою господарську діяльність в чотирьох містах України, для чого орендує нежитлові приміщення.

За Договором оренди нежитлових приміщень № 14 від 05.05.2011, укладеним з ПрАТ Сумський Промпроект , позивач є Орендарем та приймає в оренду (п.2.1. Договору) нежитлове приміщення за адресою: м. Суми, пл. Привокзальна, буд.9, в якому розміщується та здійснює свою діяльність Сумська філія ТОВ Глобал Білгі .

За цим договором ПрАТ Сумський Промпроект є Орендодавцем.

Згідно з п.2.6. Договору оренди нежитлових приміщень № 14 від 05.05.2011 (надалі - Договір оренди № 14 від 05.05.2011) приміщення передається Орендарю з метою розміщення та функціонування його офісу та центру телефонного обслуговування для здійснення господарської діяльності Орендаря та отримання ним прибутку.

Пунктом 6.1. Договору оренди № 14 від 05.05.2011 визначається, що за користування приміщенням Орендар сплачує Орендодавцеві щомісячно орендну плату, та встановлюється вартість оренди.

У Розділі 7 Договору оренди № 14 від 05.05.2011 сторони погодили умови оплати і компенсації") комунальних послуг та інших платежів.

Зокрема, у пункті 7.2. Договору оренди № 14 від 05.05.2011 сторони погодили, що Орендар зобов'язаний окремо компенсувати Орендарю згідно з діючими тарифами, показниками лічильників, якими оснащене приміщення, та методикою нарахування, встановленою Орендодавцем, комунальні послуги (компенсувати Орендодавцю витрати на постачання комунальних послуг), які фактично постачаються до Приміщення.

Пункт 7.3. цього договору встановлює, що компенсація за комунальні послуги включає компенсацію за електроенергію, водопостачання, водовідведення (каналізаційні послуги) та визначається на підставі показників індивідуальних лічильників та даних, отриманих Орендодавцем від надавачів (постачальників) послуг.

За Договором суборенди № МЕП-163 від 18.11.2016, укладеним з ТОВ Медіа Експерт Плюс , позивач є Суборендарем. Орендар за цим Договором передає у строкове платне користування Суборендарю частину Будівлі - Приміщення, План розміщення якого визначається у Додатку 1 до цього договору.

Приміщення за цим договором буде використовуватися Суборендарем з метою розміщення та функціонування його офісу та телефонного центру.

Приміщення знаходиться за адресою: м Київ, вул. Сурікова, буд. 3, в якому розміщується та здійснює свою діяльність ТОВ Глобал Білгі .

За цим договором ТОВ Медіа Експерт Плюс є Орендарем.

Пунктом 5.1. договору суборенди № МЕП-163 від 18.11.2016 встановлено, що сторони встановили формулу, за якою визначається сума суборендної плати за кожен календарний місяць суборенди.

У Розділі 6 Договору суборенди № МЕП-163 від 18.11.2016 сторони погодили умови оплати (компенсації) місячної оплати на спільні частини, оплати комунальних послуг та інших платежів.

Зокрема, пунктом 6.1 визначено, що Суборендар зобов'язаний покривати (компенсувати) видатки Орендаря на утримання Спільних частин будівлі та Приміщення (сплачуючи Місячні оплати та Спільні частини).

Пункт 6.3. встановлює, що в рахунок покриття (компенсації) видатків на утримання Спільних частин Будівлі, Суборендар сплачуватиме Орендарю Місячну оплату на Спільні частини.

Згідно з п.6.5 За договором суборенди Суборендар зобов'язаний окремо компенсувати Орендарю, згідно з діючими тарифами, вартість комунальних послуг, які фактично постачаються до Приміщення.

Відповідно до п.6.6. Компенсація за комунальні послуги включає компенсацію за електроенергію, водопостачання, водовідведення, вивезення твердих побутових відходів та визначається на підставі показників індивідуальних лічильників та даних, отриманих Орендарем від постачальників послуг, а у випадку відсутності лічильників - пропорційно площі приміщення.

Крім того, між ТОВ Західбудінвест Кочпані Консалтинг (Орендодавець) та позивачем (Орендар) укладено договір оренди № 01/2012 від 14.12.2011.

Згідно п.2.1.3 Договору оренди № 01/2012 від 14.12.2011 Орендодавець передає у строкове, платне користування Орендарю приміщення, план розміщення якого визначається у Додатку № 1 до цього Договору.

Приміщення за цим договором буде використовуватися Орендарем з метою розміщення та функціонування його офісу та телефонного центру.

Приміщення знаходиться за адресою: м Київ, вул. Сурікова, буд. 3, в якому розміщується та здійснює свою діяльність позивач.

У п.5.1 цього договору оренди № 01/2012 від14.12.2011 сторони встановили формулу, за якою визначається сума орендної плати за кожен календарний місяць оренди.

У Розділі 6 Договору оренди № 01/2012 від14.12.2011 сторони погодили умови оплати (компенсації) місячної оплати на спільні частини, оплати комунальних послуг та інших платежів.

Зокрема, пунктом 6.1 визначено, що Орендар зобов'язаний покривати (компенсувати) видатки Орендаря на утримання спільних частин будівлі та приміщення (сплачуючи Місячні оплати та Спільні частини).

Пункт 6.3. встановлює, що в рахунок покриття (компенсації) видатків на утримання спільних частин будівлі, Орендар сплачуватиме Орендодавцю місячну оплату на спільні частини.

Згідно з п.6.5. За договором оренди Орендар зобов'язався окремо компенсувати Орендодавцю, згідно з діючими тарифами, вартість комунальних послуг, які фактично постачаються до приміщення.

Відповідно до п.6.6. Компенсація за комунальні послуги включає компенсацію за електроенергію, водопостачання, водовідведення, вивезення твердих побутових відходів та визначається на підставі показників індивідуальних лічильників та даних, отриманих Орендодавцем від надавачів (постачальників) послуг, а у випадку відсутності лічильників - пропорційно площі приміщення.

Отже, якщо орендар самостійно не укладає договори на споживання комунальних послуг, а здійснює відшкодування орендодавцю, в частині понесених ним витрат на оплату комунальних послуг, то в договорі оренди обов'язково має бути визначено порядок розрахунку вартості спожитих послуг та їх оплати (компенсації).

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Приписами пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду

У відповідності до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Зі змісту зазначених положень слідує, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні поставлених платнику податків послуг чи робіт сум до податкового кредиту та до валових витрат є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.

Таким чином, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Так, перевіркою достовірності відображених показників у поданих податкових деклараціях з податку на додану вартість (рядки 10.1-16.3) за період з 01.01.2014 по 31.03.2017 встановлено, що у рядку 10.1 Декларацій "придбання (виготовлення, будівництво, спорудження) з податком на додану вартість на митній території України товарів (послуг) та основних фондів з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку для здійснення операцій, які підлягають оподаткуванню за ставкою 20%" показників за період з 01.01.2014 по 31.03.2017 у загальній сумі 7 378 389,00 грн. встановлено, що суб'єкт господарювання здійснював операції з оренди нежитлових приміщень для провадження господарської діяльності, придбання основних фондів (зокрема, комп'ютерного обладнання), послуг контакт-центру, придбання послуг технічної підтримки та модернізації ПЗ. За період з 01.01.2014 по 31.03.2017 в сумі 7 378 389,00 грн. на підставі таких документів: банківських документів, даних бухгалтерського обліку, реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, декларацій, встановлено завищення суб'єктом господарюванн6я показників у рядку 10.1 Декларації "придбання, виготовлення, будівництво, спорудження) з податком на додану вартість на митній території України товарів (послуг) та основних фондів з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку для здійснення операцій, які підлягають оподаткуванню за ставкою 20%" на загальну суму 2 376 115,00 грн.

Щодо доводів відповідача про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту перевіреного податкового періоду суми податку на додану вартість по операціям з розробки (створення) програмної продукції, судом встановлено наступне.

Податковий орган вважає, що позивачем неправомірно включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену в ціні отриманих послуг по створенню програмного забезпечення та його технічної підтримки виконавцем - ТОВ "Емоушн", оскільки, на думку відповідача, такі операції звільнені від оподаткування податком на додану вартість.

Відповідно до пункту 26 1 підрозділу 2 розділу ХХ податкового кодексу України тимчасово, з 1 січня 2013 року до 1 січня 2023 року, звільняються від оподаткування ПДВ операції з постачання програмної продукції.

Згідно з пунктом 30.2 статті 30 Податкового кодексу України підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Згідно узагальнюючої податкової консультації Міністерства доходів і зборів, затвердженої наказом №536 від 07.10.2013, операції з постачання послуг (виконання робіт) із розробки програмної продукції чи її компонентів, якщо виконавці таких послуг (робіт) не набувають права власності на таку програмну продукцію в процесі її створення, а після завершення виконання таких послуг (робіт) право власності на готову програмну продукцію (її компоненти) набуде замовник, не звільняються від оподаткування податком на додану вартість, оскільки звільненню від оподаткування підлягають операції з постачання програмної продукції, під час яких відбувається перехід права власності на програмну продукцію від постачальника до покупця. У зазначеній ситуації виконавець таких послуг не отримує право власності на програмну продукцію, тому не відбувається операція з постачання програмної продукції.

Отже, операції з постачання послуг (виконання робіт) із розробки програмної продукції чи її компонентів, на які право власності отримує замовник після завершення виконання таких послуг (робіт), оподатковуються податком на додану вартість у загальновстановленому порядку за основною ставкою.

Аналізуючи надані позивачем договір та первинні документи, на думку суду, операції з розробки програмної продукції, в результаті яких право власності на новостворену програмну продукцію належить Замовнику з моменту створення, не підлягають під податкову пільгу, встановлену пунктом 26 1 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України, як вважає відповідач, оскільки не є операцією з постачання програмної продукції.

Так, згідно пункту 2.1 договорів №EMGB1001 від 01.07.2010 та №EMGB/2015 від 02.01.2015, замовник (позивач) замовив, прийняв та оплатив, а виконавець (ТОВ "Емоушн") виконав роботи по створенню та/або доопрацюванню програмного забезпечення та його підтримці на підставі замовлень до договору для потреб господарської діяльності замовника та у відповідності з умовами та вимогами цього договору.

Пунктами 3.1 договорів встановлено, що усі виключні майнові права інтелектуальної власності на об'єкти інтелектуальної власності, створені за цими договорами, належать виключно замовнику з моменту їх створення та діють на території всіх країн світу.

Відтак, аналізуючи умови зазначених договорів, суд приходить до висновку, що такі договори, у розумінні статті 1107 Цивільного кодексу України, є договорами про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності.

За змістом частини першої статті 1112 Цивільного кодексу України за договором про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності одна сторона (творець - письменник, художник тощо) зобов'язується створити об'єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк.

Згідно з частиною другою статті 430 Цивільного кодексу України майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до досліджених договорів, виключні майнові права на створене програмне забезпечення належать Замовнику (позивач), а не залишаються за Виконавцем (ТОВ "Емоушн"), що спростовує висновки податкового органу про звільнення таких операцій від оподаткування податком на додану вартість.

Крім того, операції з технічної підтримки програмної продукції, які здійснювались ТОВ "Емоушн" правомірно були оподатковані податком на додану вартість, оскільки програмна продукція, технічна підтримка якої здійснювалась, була результатом розробки, а не постачання, і вартість такої технічної підтримки не входила до вартості програмної продукції.

Отже, за висновками суду, вказані операції з розробки та технічної підтримки програмної продукції, яка являється результатом виконаних робіт, у розумінні Цивільного кодексу України, підлягають оподаткуванню податком на додану вартість, підтвердженні належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а відтак формування податкового кредиту за результатом отримання таких послуг, здійснено позивачем правомірно.

Щодо висновків податкового органу про неправомірність включення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за операціями з компенсування комунальних послуг, судом встановлено наступне.

За змістом абзацу третього пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, до складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.

Абзац четвертий вказаного пункту статі 188 Податкового кодексу України визначає, що до бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

Судом встановлено, що орендодавці нежитлових приміщень не є бюджетними організаціями, відтак у позивача відсутні правові підстави для для звільнення операцій з компенсування комунальних послуг від оподаткування податком на додану вартість та за результатом виконання таких операцій правомірно сформовано податковий кредит, що підтверджується наявними у матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами: договорами, податковими деклараціями, реєстрами виданих та отриманих податкових накладних.

Також, досліджуючи операції з розробки та технічної підтримки комп'ютерної програми, судом встановлено, що відповідачем безпідставно включено до акту перевірки податкові накладні №16 від 24.11.2014 та №17 від 17.11.2014, як підстави для висновку про завищення позивачем суми податкового кредиту, оскільки вказані податкові накладні не вносились позивачем ні до Реєстру податкових накладних, ні до податкової декларації з податку на додану вартість, копії яких містяться в матеріалах справи.

Так, в рядку 133 Розділу ІІ "Отримані податкові накладні" Реєстру, зазначено зведені дані щодо податкової накладної №18 від 17.11.2014 на суму 292 891,68 грн., розмір ПДВ - 48 815,28 грн.

У податковій декларації з податку на додану вартість за листопад 2014 року дані щодо господарської операції, по якій було виписано податкову накладну №18, відображено у розділі ІІ "Податковий кредит" Додатку №5 в рядку 35 підрозділу "Операції з придбання з ПДВ, які надають право формування податкового кредиту" та в рядку 49 "Операції з придбання ПДВ, які не надають права формування податкового кредиту".

Крім того, відповідачем безпідставно двічі враховано суму податку по податковим накладним №2 від 19.01.2015 на суму 211 299,60 грн. та №2 від 22.01.2015 року на суму 211 299,60 грн., розмір податку по кожній з яких становив - 35 216,59 грн., оскільки позивачем до податкової декларації включено лише податкову накладну №2 від 19.01.2015 року.

Судом також встановлено, що позивачем до складу податкового кредиту включено суму 1 103 655,86 грн., оскільки в своїй господарській діяльності останній використовує і оподатковані і неоподатковані операції, та відповідно у період з 01.01.2014 по 30.06.2015, включав до складу податкового кредиту суми податку у розмірі частки, визначеної відповідно до вимог пункту 199.1 статті 199 Податкового кодексу України.

При цьому, відповідач, при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення не врахував пропорційне включення позивачем податку на додану вартість до податкового кредиту, що призвело до збільшення суми податкового кредиту, використаного позивачем.

Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про безпідставність висновку відповідача щодо неправомірності формування позивачем податкового кредиту перевіреного періоду.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.

У даному випадку відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення в порушення принципу обґрунтованості, що є підставою для задоволення позовних вимог.

Крім того, у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати у розмірі 43 316,87 грн.

Керуючись статтями 6, 8, 9, 77, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Білгі" (вул.Жилянська, 106-А, кв.4, Київ, 01032, код ЄДРПОУ 36215539, р/р 26001200678100 в АТ "УкрСиббанк", МФО 351005) до Головного управління ДФС у м.Києві (вул.Шолуденка, 33/19, Київ, 04116, код ЄДРПОУ 39439980) задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.09.2017 №0006321402 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 2 310 233,00 грн. і штрафних (фінансових) санкцій у сумі 577 558,00 грн.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Білгі" (вул.Жилянська, 106-А, кв.4, Київ, 01032, код ЄДРПОУ 36215539, р/р 26001200678100 в АТ "УкрСиббанк", МФО 351005) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 43 316,87 грн. (сорок три тисячі триста шістнадцять гривень 87 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м.Києві (вул.Шолуденка, 33/19, Київ, 04116, код ЄДРПОУ 39439980).

Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення буде виготовлено протягом десяти днів.

Суддя Є.В. Аблов