Рішення

від 27.06.2018 по справі 910/4557/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 27.06.2018Справа №910/4557/18 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді ДЖАРТИ В.В., за участі секретаря судового засідання Рєпкіної Ю.Є., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу за позовом Публічного акціонерного товариства “ПроКредит Банк” до Спільного українсько-німецького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Лобер Гмбх” про стягнення 2759320,84 грн. Представники учасників процесу згідно протоколу від 27.06.2018, ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Публічне акціонерне товариство “ПроКредит Банк” (далі – Банк) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Спільного українсько-німецького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Лобер Гмбх” (далі – Товариство) про стягнення 2579320,84 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що неналежним виконанням з боку відповідача умов Рамкової угоди №FW105.504 від 23.10.2009 та Договору про надання траншу №115.44454/FW105.504 від 15.04.2014 у частині повернення запозичених грошових коштів. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2018 у справі № 910/4557/18 відкрито провадження в справі та призначено підготовче засідання. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 виправлено описки в ухвалі від 17.04.2018, а саме вірно зазначено дату підготовчого засідання в справі – 10.05.2018. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.05.2018 відкладено підготовче засідання в справі на 07.06.2018. За наслідками судового засідання 07.06.2018 судом постановлено ухвалу, якою закрито підготовче провадження та призначено справу №910/4557/18 до судового розгляду по суті в судовому засіданні 27.06.2018. До судового засідання 27.06.2018 з'явився представник позивача та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені в позовній заяві та додаткових письмових поясненнях, поданих до суду через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва 21.05.2018. Відповідач не направив свого представника для участі в судовому засіданні 27.06.2018. До суду був повернутий поштовий конверт з відміткою про причину повернення – за закінченням терміну зберігання. Положеннями частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) визначено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу. Водночас, згідно з нормами статті 120 ГПК України ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії. Днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (частина 6 статті 242 ГПК України). Таким чином, враховуючи факт повернення поштового конверта на адресу суду з відміткою про закінчення терміну зберігання за адресою, вказаною в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, суд дійшов висновку про належне повідомлення Товариства про дату, час та місце проведення судового засідання. Згідно приписів частини 1 статті 202 ГПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (пункт 1 частина 3 стаття 202 ГПК України). З огляду на наведені приписи ГПК України, приймаючи до уваги відсутність будь-яких повідомлень відповідача та його представників про причини їхньої неявки в судове засідання 27.06.2018, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача. Відповідно статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами. Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва – ВСТАНОВИВ: Судом встановлено, що 23.10.2009 між Банком та Товариством була укладена рамкова угода № FW105.504 (далі – рамкова угода), згідно з умовами якої кредитор на підставі угоди зобов'язується здійснювати кредитування позичальника у межах лімітів кредитування у порядку і на умовах, визначених угодою та кредитними договорами, а позичальник зобов'язується належно виконати усі умови, необхідні для отримання кредитів, своєчасно і належно здійснювати погашення грошових зобов'язань, а також належно виконувати усі інші зобов'язання, передбачені угодою та кредитними договорами (пункт 2.1 угоди). Відповідно до пункту 2.2 рамкової угоди встановлюються наступні лімітні умови кредитування позичальника: - ліміт суми кредитування – еквівалент 500000 доларів США; - ліміт строку кредитування – 120 місяців; - максимальний розмір процентів – 40% річних. Згідно з пунктом 4.1 рамкової угоди за користування кредитом позичальник зобов'язаний сплатити кредитору проценти у розмірі та порядку, визначених угодою та кредитними договорами у межах максимальних розмірів процентів, встановлених угодою. Пунктом 4.2 рамкової угоди передбачено, що проценти обчислюються у валюті кредиту за процентною ставкою, встановленою відповідним кредитним договором, від суми залишку кредиту за кожен календарний день користування залишком кредиту, виходячи із 360 календарних днів у році, з моменту видачі кредиту до моменту повного погашення кредиту. Проценти нараховуються у дні, визначені відповідним кредитним договором, як дні погашення процентів, на суму залишку кредиту, існуючого на момент закриття кожного з операційних днів за кожен календарний день періоду між датою (включно), що передує поточному нарахуванню та датою (включно) останнього нарахування процентів (видачі кредиту – для першого нарахування). При цьому залишком кредиту у небанківські дні є залишок на кінець останнього операційного дня, що передував цим дням (пункт 4.3 рамкової угоди). Положеннями пункту 9.2.2 рамкової угоди на позичальника покладений обов'язок щоразу у день настання строків погашення грошових зобов'язань забезпечувати належне їх погашенню здійснювати перевірку проведення погашення та його належності. Відповідно до пункту 4.4 рамкової угоди у випадку прострочення погашення кредиту, позичальник сплачує проценти за неправомірне користування кредитом у розмірі, що дорівнює визначеним відповідними кредитними договорами процентам за користування даним кредитом за кожен календарний день прострочення, які обчислюються за методом “факт/360” від суми залишку кредиту, строк погашення якого настав, з дати виникнення заборгованості до дати повного її погашення. Згідно з пунктом 8.2.1 рамкової угоди кредитор вправі вимагати дострокового погашення кредиту у випадку прострочення погашення грошових зобов'язань тривалістю більш ніж 3 (три) банківські дні. Пунктом 8.4 рамкової угоди встановлений обов'язок позичальника достроково погасити весь залишок кредиту протягом п'яти банківських днів з дня відправлення (вручення, якщо кредитор вручив вимогу) позичальнику чи поручителям вимоги, якщо інша сума чи строк дострокового погашення не будуть вказані у такій вимозі. У разі виникнення заборгованості позичальника тривалістю понад 30 (тридцять) календарних днів позичальник зобов'язаний здійснити повне дострокове погашення кредиту, виданого на підставі кредитного договору, по якому існує прострочення не пізніше ніж через 3 банківські дні з моменту настання тридцятого календарного дня прострочення незалежно від того, чи кредитор пред'явив йому вимогу, якщо інше не буде погоджено з кредитором (пункт 8.6 рамкової угоди). Відповідно до пункту 10.2 рамкової угоди при порушені встановлених договорами строків погашення грошових зобов'язань позичальник сплачує штрафну пеню у розмірі 0,5% від суми непогашеної заборгованості, але не менше ніж 15 (п'ятнадцять) гривень у еквіваленті валюти кредиту за кожний календарний день прострочення, включаючи день повного погашення заборгованості. Починаючи з 31 календарного дня прострочення, розмір пені збільшується до 1% за умови подання кредитором відповідного повідомлення позичальнику про таке збільшення. Розмір пені не може бути збільшено, якщо погашено не менш ніж 80% усього боргу чи щомісячно погашається не менш ніж 30% від суми заборгованості. Крім того, 15.04.2014 сторонами був укладений договір про надання траншу № 115.44454/FW105.504 (далі – кредитний договір), згідно з умовами якого Банк на підставі та умовах рамкової угоди № FW105.504 від 23.10.2009, а також цього договору зобов'язується надати Товариству кредит, а позичальник зобов'язується належно виконати усі умови, необхідні для його отримання, належно здійснювати погашення грошових зобов'язань (пункт 1 кредитного договору). Відповідно до п. 2.1 кредитного договору (в редакції договору про внесення змін № 1 від 28.08.2015) розмір кредиту становить 200000,00 доларів США, строк користування 64 місяці від дати видачі включно, тип процентної ставки – змінювана, розмір процентів – 12% річних, виходячи з 360 календарних днів у році. Судом встановлено, що на виконання умов договору позивач 15.04.2014 надав відповідачу в кредит грошові кошти в загальному розмірі 200000,00 доларів США, що підтверджується банківською випискою, сформованою за період з 01.04.2014 по 15.06.2018. Таким чином, позивач свої зобов'язання за договорами перед відповідачем виконав. Зі свого боку, відповідач зобов'язання перед позивачем виконав неналежним чином, не в повному обсязі та з порушенням строків повернув грошові кошти надані в кредит та сплатив проценти за користування ними. Так, з банківської виписки, сформованої 15.06.2018, та наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що непогашення сума кредиту (капіталу) станом на 27.03.2018 становить 2377603,04 грн. Матеріалами справи також підтверджується, що протягом спірного періоду з 15.05.2014 по 27.03.2018 відповідач повинен був сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 70305,01 доларів США, проте, вказане зобов'язання Товариство виконав частково, у зв'язку із чим в останнього виникла заборгованість, яка станом на 27.03.2018 за офіційним курсом Національного банку України становить 45551,31 грн. Крім того, суд враховує, що протягом спірного періоду відповідач повинен був сплатити проценти за неправомірне (фактичне) користування кредитом у розмірі 46448,82 грн (за офіційним курсом НБУ), проте, вказане зобов'язання не виконав. 01.02.2018 Банк звернувся до відповідача із вимогою про повне дострокове повернення кредиту, однак вказана вимога залишена з боку Товариства без виконання, що зумовило звернення Банку із даним позовом до суду. При цьому, суд зазначає, що оскільки розмір позовних вимог визначений позивачем виключно у національній валюті України – гривні із застосуванням офіційного курсу, встановленого Національним банком України саме на день подання позову, тому суд приймає до уваги розрахунок розміру позовних вимог, наданий Банком. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне. Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України. Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є кредитним договором, до положень якого також застосовуються приписи Цивільного кодексу України щодо позики. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Частиною 2 статті 1056-1 ЦК України встановлено, що розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина 2 статті 1050 ЦК України). Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на те, що сторони умовами рамкової угоди та кредитного договору передбачили право Банку на дострокове повернення кредиту, Банк направив вимогу про дострокове повне повернення кредиту Товариству, суд дійшов висновку про те, що строк виконання кредитного зобов'язання настав. Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі – ГК України) встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 ГК України). Відповідно до частини 1 статті 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями статті 599 ЦК України. Відповідач доказів, які б підтверджували оплату ним заборгованості перед позивачем або спростовували доводи останнього, суду не надав, відтак, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості (капіталу) в сумі 2377603,04 грн, процентів в розмірі 45551,31 грн, а також процентів за неправомірне користування кредитом у сумі 46448,42 грн., є обґрунтованими та підлягають задоволенню у вказаних розмірах. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню у сумі 109717,66 грн, нараховану за прострочення грошового зобов'язання по сплаті кредиту та процентів за користування ним. Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України). Відповідно пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Частинами 1, 3 статті 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. На підставі наведених правових норм, зважаючи на допущене відповідачем порушення зобов'язання, суд дійшов висновку, що у позивача в силу п. 10.2 рамкової угоди договору виникло право вимагати від відповідача сплати неустойки, а саме – пені за порушення грошового зобов'язання. Відповідно до частиною 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції. Аналогічна правова позиція міститься в пункті 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань». Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Водночас, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»). Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд встановив, що він не відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки позивачем в супереч вимогам Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» застосований розмір пені, що перевищує подвійну облікову ставку НБУ. Здійснивши власний розрахунок пені, суд встановив, що її розмір відповідає заявленому Банку та підлягає задоволенню в повному обсязі , а саме в розмірі 109717,66 грн. Приписами статей 76-77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами доведено обставини, покладені в основу позову, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню повністю. Судовий збір відповідно до положень статті 129 ГПК України покладаються на відповідача. Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, ВИРІШИВ 1. Позов Публічного акціонерного товариства “ПроКредит Банк” до Спільного українсько-німецького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Лобер Гмбх” про стягнення 2759320,84 грн – задовольнити повністю. 2. Стягнути зі Спільного українсько-німецького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Лобер Гмбх” (02660, місто київ, вулиця Сагайдака, будинок 101; ідентифікаційний код 25403130) на користь Публічного акціонерного товариства “ПроКредит Банк” (03115, місто Київ, проспект Перемоги, 107 “А”; ідентифікаційний код 21677333) 2377603,04 грн (два мільйони триста сімдесят сім тисяч шістсот три гривні 04 копійки) – заборгованість по капіталу, 45551,31 грн (сорок п'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят одну гривню 31 копійку) – заборгованість за процентами, 46448,42 грн (сорок шість тисяч чотириста сорок вісім гривень 42 копійки) – проценти за неправомірне користування кредитом, 109717,66 грн (сто дев'ять тисяч сімсот сімнадцять гривень 66 копійки) – пені та 38689,81 грн (тридцять вісім тисяч шістсот вісімдесят дев'ять гривень 81 копійку) судового збору. 3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне рішення складено 27.06.2018. СУДДЯ                                                                                                     В.В.ДЖАРТИ