Рішення

від 22.06.2018 по справі 910/3738/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.06.2018Справа № 910/3738/18

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Айлант Сервіс" до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"; Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська кабельна мережа" про визнання права та визнання відсутнім права. Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Ярмоленко С.М. Представники сторін: від позивача:Шубак М.І. - адвокат; від відповідача-1: від відповідача-2:Житник О.В. - представник за довіреністю; не з'явився. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Айлант Сервіс" (надалі - ТОВ "Айлант Сервіс", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (надалі - ПАТ КБ "Приватбанк", відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська кабельна мережа" (надалі - ТОВ "Українська кабельна мережа", відповідач-2) про:

- визнання права ТОВ "Айлант Сервіс" вимагати від ТОВ "Українська кабельна мережа" сплати суми боргу за Кредитним договором № 4У15056И від 17.02.2015 року в розмірі 12 116 685, 69 грн. за яким було сплачено ТОВ "Айлант Сервіс" за ТОВ "Українська кабельна мережа";

- визнання відсутнім у ПАТ "КБ "Приватбанк" права вимагати від ТОВ "Українська кабельна мережа" сплати суми боргу за Кредитним договором № 4У15056И від 17.02.2015 року в розмірі 12 116 685, 69 грн. за яким було сплачено ТОВ "Айлант Сервіс" за ТОВ "Українська кабельна мережа".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачі не визнають факт погашення позивачем боргу за кредитним договором № 4У15056И від 17.02.2015 року та факт переходу до позивача права вимоги за кредитом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2018 року відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 20.04.2018 року.

20.04.2018 року позивач на підставі ст. 81 Господарського процесуального кодексу України звернувся до суду з клопотанням про витребування у Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" належним чином засвідчені копії доказів, а саме - кредитного договору №4У15056И від 17.02.2015 року та розрахунку заборгованості та виписку про рух коштів за кредитним договором №4У15056И від 17.02.2015 року, станом на 18 листопада 2016 року.

Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 20.04.2018 року, суд задовольнив клопотання позивача про витребування доказів та відклав підготовче судове засідання на 16.05.2018 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 року відкладено підготовче судове засідання на 01.06.2018 року.

31.05.2018 року через канцелярію суду від відповідача-1 надійшов відзив на позов, у якому він просив відмовити у задоволенні позову, оскільки перехід до позивача, як до поручителя, прав кредитора у зобов'язанні після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки закону та будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно, а тому позивачем не доведено того, в чому та з яких підстав його права та законні інтереси порушені з боку відповідачів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.06.2018 року.

22.06.2018 позивачем через канцелярію суду подано відповідь на відзив, в якій він наполягає на тому, що відповідачі порушують його право на отримання документів, що засвідчують права вимоги за кредитним договором.

Представник відповідача-2 в судове засідання 22.06.2018 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Частиною 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За таких обставин, оскільки відповідача-2 було належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання та оскільки відповідачем-2 не повідомлено про причини неявки, суд вважає, що неявка представника відповідача-2 в судове засідання 16.05.2018 не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач-2 не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Представник позивача в судовому засіданні, що відбулося 22.06.2018 наполягав на задоволенні позову, надав суду усні пояснення по справі, представник відповідача-1 проти позову заперечував, також надав суду усні пояснення по справі.

У судовому засіданні 22.06.2018 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд також враховує положення частини 1 статті 6 Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод" 04.11.1950 року про право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

16 листопада 2016 року між ТОВ "АЙЛАНТ СЕРВІС" (надалі - Поручитель) та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" (надалі - Кредитор) укладено договір поруки №4У13653И/П (далі - Договір поруки), предметом якого (згідно п. 1 Договору поруки) є надання поруки Поручителем перед Кредитором за виконання ТОВ "Українська кабельна мережа" (надалі - Боржник) своїх зобов'язань за:

- кредитним договором від 09.10.2013 року 4У13653И (далі - кредитний договір 1), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору 1;

- кредитним договором від 11.10.2013 року № 4У13654И (далі - кредитний договір 2), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору 2;

- кредитним договором від 17.02.2014 року № 4У14131И (далі - кредитний договір 3), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору 3;

- кредитним договором від 17.02.2015 року № 4У15056 (далі - кредитний договір 4), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору 4.

Надалі за текстом: Кредитний договір 1,2,3,4 - Кредитний договір/Кредитні договори.

Згідно п. 2 Договору поруки, Поручитель відповідає перед Кредитором за виконання обов'язку Боржника за Кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору.

Пунктом 4 Договору поруки визначено, що у випадку невиконання Боржником зобов'язань за Кредитним договором, Боржник і Поручитель відповідають перед Кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору.

Відповідно до п. 5 Договору поруки, у випадку невиконання Боржником п. 1 цього договору, Кредитор направляє на адресу Поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання.

Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі Кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору (п. 6 Договору поруки).

Згідно з п. 8 Договору до Поручителя, що виконав обов'язки боржника за Кредитним договором, переходять всі права Кредитора за кредитним договором і договору (ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань Боржника перед Кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Пунктом 10 договору зазначено, що Кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку Боржника за Кредитним договором передати поручителю впродовж 5 робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки Боржника за Кредитним договором.

За своєю правовою природою між позивачем та відповідачем укладено договір поруки. Сторони досягли всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, а тому відповідно до вимог ст. ст. 553, 555, 556, 557, 638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. ст. 179, 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України), він вважається укладеним.

Укладений договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно зі ст. ст. 173, 174, 175 ГК України (ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України) і відповідно до ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Позивач вказує на те, що він, як поручитель виконав обов'язок боржника за кредитним договором від 17.02.2015 року № 4У15056, а саме - погасив борг на загальну суму 12 116 685,69 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 23 від 17.11.2016 року.

Так, положенням ст. 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Разом з тим, судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що станом на момент сплати позивачем зазначених вище коштів, заборгованість ТОВ "Українська кабельна мережа" перед ПАТ "КБ "Приватбанк" за вищевказаними кредитним договором від 17.02.2015 року № 4У15056 становила саме 12 116 685,69 грн.

За відсутності належних та допустимих доказів в підтвердження дійсного розміру заборгованості за кредитним договором від 17.02.2015 року № 4У15056 та того, що за рахунок коштів в сумі 12 116 685,69 грн. було в повному обсязі погашено заборгованість за боржника (відповідача-2), суд дійшов висновку про недоведеність позивачем виконання зобов'язання боржника за вказаним Кредитним договором в повному обсязі.

При цьому, зміст приписів частин першої та другої статті 556 ЦК України дає підстави для висновку про те, що наслідки, передбачені в цій нормі, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов'язання.

Цей висновок узгоджується з положенням пункту 3 частини першої статті 512 ЦК України, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора в зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем). Часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі №6-466цс15 та від 07.10.2015 у справі №6-932цс15.

Зі змісту договору поруки вбачається, що у випадку невиконання Боржником п. 1 цього договору, Кредитор направляє на адресу Поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання. Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмові вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору (п. 5, п. 6 Договору поруки).

Однак, матеріали справи не містять, а позивачем не надано жодних вимог банку адресованих позивачу щодо погашення заборгованості за боржника по кредитному договору.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ст. 20 ГК України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин.

Суд зазначає, що лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Оскільки, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права та захисту підлягає порушене право, а матеріалами справи не підтверджено порушення права позивача з боку відповідачів, то відсутність порушеного права позивача також є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Крім того, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У розумінні приписів ст. 15, ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, спосіб захисту повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.

Водночас ч. 2 ст. 556 ЦК України визначає, що до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Тобто перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язані після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки закону та будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно.

Заявлені вимоги позивача є фактично вимогами про встановлення факту та не можуть бути предметом спору і самостійно розглядатись в окремій справі.

Встановлення факту може лише бути елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог, а тому заявлені позивачем вимоги можуть бути предметом дослідження та доказування, зокрема, у разі виникнення спору про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Між тим, доказів того, що відповідачами не визнаються або оспорюються обставини щодо сплати позивачем на користь ПАТ КБ "Приватбанк" коштів у розмірі 12 116 685,69 грн. в рахунок погашення заборгованості ТОВ "Українська кабельна мережа" за кредитним договором від 17.02.2015 року № 4У15056 позивачем не надано.

Відповідно до ст. 74 ГПК України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, виходячи з доводів сторін та долучених до матеріалів справи доказів, а також системного аналізу положень чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено того, що його права, за захистом яких він звернувся до суду - порушено відповідачами, у зв'язку із чим вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними, а тому позов не підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2. ч. 5. ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1. ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Айлант Сервіс" до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" відмовити.

2. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Айлант Сервіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська кабельна мережа" відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з п. п. 17.5 пункту 17 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 27.06.2018 року.

Суддя Ю.О. Підченко