Постанова

від 02.07.2018 по справі 814/2533/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 липня 2018 року

Київ

справа №814/2533/14

адміністративне провадження №К/9901/3462/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Бучик А.Ю.,

суддів: Гімона М.М., Мороз Л.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника Приватного підприємства "Виробничо-комерційне підприємство "Каро" Лушникова Василя Петровича на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Потапчука В.О., Жука С.І., Семенюка Г.В. від 10.03.2015 у справі №814/2533/14 за позовом ОСОБА_3 до Відділу реєстраційної служби Врадіївського районного управління юстиції Миколаївської області в особі державного реєстратора Лавріненко В.О. треті особи: Приватне підприємство "Виробничо-комерційне підприємство "Каро", Миколаївська регіональна філія Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" про скасування рішень,

УСТАНОВИВ:

В серпні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати рішення державного реєстратора реєстраційної служби Врадіївського районного управління юстиції Миколаївської області Лавріненко В.О. від 12.03.2014 року за індексними №№ 11536714, 11536625, 11536552 про державну реєстрацію права оренди Приватного підприємства "Виробничо-комерційне підприємство "Каро" (далі - ПП "ВКП "Каро") земельних ділянок площею 2,12 га (кадастровий НОМЕР_1), 1,48 га (кадастровий НОМЕР_2) та 0,77 га (кадастровий № НОМЕР_3) до 31.12.2020 року.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2015 року скасовано постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2014 року та прийнято нову постанову про часткове задоволення позовних вимог. Скасовано рішення державного реєстратора реєстраційної служби Врадіївського районного управління юстиції Миколаївської області Лавріненко В.О. від 12.03.2014 року за індексними №№ 11536714, 11536625, 11536552 про державну реєстрацію права оренди ПП "ВКП "Каро" належних ОСОБА_3 земельних ділянок площею 2,12 га (кадастровий НОМЕР_1), 1,48 га (кадастровий НОМЕР_2) та 0,77 га (кадастровий № НОМЕР_3) до 31.12.2020 року.

В касаційній скарзі ПП "ВКП "Каро" просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

В обгрунтування касаційної скарги зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував положень статей 18, 20 Закону України "Про оренду землі" та дійшов хибного висновку про те, що договір оренди вважається укладеним з моменту його державної реєстрації, а не з моменту досягнення згоди з усіх істотних умов між сторонами договору. Крім того, суд не врахував, що позов спрямований на вирішення спору про право і припинення правовідносин з орендарем шляхом скасування реєстрації речового права на підставі додаткової угоди, а не на поновлення порушених рішенням державного реєстратора прав.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03 квітня 2015 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Справу передано до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Судами встановлено, що 22.10.2003 року Врадіївською районною державною адміністрацією Миколаївської області на ім'я позивача ОСОБА_3 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4.

В 2006 році між позивачем та керівником ПП "ВКП "Каро" досягнуто згоди щодо передачі останньому земельної ділянки загальною площею 4,37 га в оренду строком на 7 років, до закінчення 2013 сільськогосподарського року, про що укладено договір оренди землі від 11.03.2006 року. На підставі зазначеної домовленості з моменту отримання позивачем Державного акту на вказану земельну ділянку і до кінця 2011 року ПП "ВКП "Каро" користувалось землею на платній основі.

11 травня 2010 року Врадіївським реєстраційним відділом Миколаївської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" Врадіївським реєстраційним відділенням Миколаївської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" зареєстровано зазначений договір оренди землі за № 041048900095, а також укладено додаткову угоду від 12 серпня 2009 року до вказаного договору оренди землі від 11 березня 2006 року щодо продовження строку оренди землі до 31.12.2020 року.

На підставі рішень відповідача від 12.03.2014 року за індексними №№ 11536714, 11536625 та 11536552 на належні позивачу земельні ділянки: площею 2,12 га (кадастровий № НОМЕР_5), 1,48 га (кадастровий НОМЕР_2) та 0,77 га (кадастровий НОМЕР_6), які розташовані в межах території Доброжанівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області, зареєстровано речове право оренди ПП "ВКП "Каро" строком до 31.12.2020 року.

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, оскільки вважає, що діями ПП "ВКП "Каро" щодо самовільного внесення змін в договір оренди від 11.03.2006 року і самовільного складення додаткової угоди від 12.08.2009 року до договору оренди, та рішеннями відповідача щодо здійснення державної реєстрації речового права оренди ПП "ВКП "Каро" на належні йому земельні ділянки, порушені його права.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, виходив з того, що підстави для відмови у реєстрації договору оренди та додаткової угоди до нього відсутні, а відтак оскаржувані рішення відповідача є правомірними.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції, покликався на те, що оскільки договір оренди не був зареєстрований у встановленому порядку, а додаткова угода містить виправлення, які є недопустимими, то реєстрація вказаного договору та додаткової угоди до нього здійснена відповідачем всупереч норм діючого законодавства.

Розглядаючи вказану справу, суди попередніх інстанцій виходили з того, що вказаний спір є публічно-правовим, а тому підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Проте, колегія суддів не погоджується з вказаними висновками судів з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Частиною другою статті 4 КАС України (у зазначеній редакції) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

У справі, що розглядається, спірні правовідносини виникли між учасниками справи (здебільшого між позивачем і третьою особою - ПП "ВКП "Каро") у зв'язку з укладенням договору оренди та додаткової угоди до договору оренди земельних ділянок, зокрема, в частині розміру орендної плати та строку дії вказаного договору, а отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Такий спір має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

За практикою Європейського суду з прав людини (наприклад рішення у справі Сокуренко і Стригун проти України ) суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, враховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад, помилково розглянули справу в порядку адміністративного судочинства.

Аналогічні правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 336/2177/17.

З огляду на вказане, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір є приватно-правовим і не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що за предметом спору та суб`єктним складом сторін, вказаний спір має розглядатися в порядку цивільного судочинства, оскільки стосується захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав позивача, що виникають із земельних відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що судові рішення у даній справі підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Керуючись ст.ст. 344, 354, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника Приватного підприємства "Виробничо-комерційне підприємство "Каро" Лушникова Василя Петровича задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2015 року та постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2014 року скасувати.

Провадження у справі закрити.

Роз'яснити про право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А.Ю. Бучик

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

Судді Верховного Суду