Постанова

від 03.07.2018 по справі 907/690/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2018 року

м. Київ

Справа № 907/690/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Пількова К.М. і Селіваненка В.П.

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Євроторгсервіс"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.03.2018 (головуючий Орищин Г.В., судді: Галушко Н.А. і Данко Л.С.)

у справі № 907/690/17

за первісним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Євроторгсервіс"

до фермерського господарства "Ранет"

про стягнення 130 000,00 грн. основного боргу, 10 619,00 грн. 3% річних і 74 275,22 грн. пені

та за зустрічним позовом фермерського господарства "Ранет" (далі - Господарство)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Євроторгсервіс" (далі - Товариство)

про відшкодування 507 433,33 грн. збитків.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулось до господарського суду Закарпатської області з позовом до Господарства (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) про стягнення 130 000,00 грн. основного боргу за договором поставки від 23.07.2015 № 0011 (далі - Договір), 10 619,00 грн. 3% річних та 74 275,22 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов'язання.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Господарство неналежним чином виконало свої зобов'язання за Договором у частині оплати поставленого та змонтованого холодильного обладнання, що призвело до виникнення у нього заборгованості перед Товариством.

У свою чергу, Господарство звернулось до господарського суду Закарпатської області із зустрічним позовом до Товариства про стягнення 507 433,33 грн. збитків.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що поставлене та змонтоване Товариством обладнання не було введено в експлуатацію та працювало неналежним чином, що призвело до простою холодильного обладнання у період з 26.08.2016 по 14.09.2016 та заподіяння шкоди Господарству в розмірі 450 000,00 грн., яка виявилася у неможливості збереження власної продукції, її псуванні та продажу на вторинну переробку (сік), а також тим, що Господарством понесені витрати для збереження своєї продукції у період з 22.09.2016 по 31.03.2017 за послуги з доведення плодів (яблук) до тривалого зберігання, тобто здійснення обробки зібраних плодів екзогенним етиленом на суму 57 433,33 грн.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 29.11.2017 (з врахуванням ухвали про виправлення описок від 12.12.2017 та 20.12.2017) позовні вимоги за первісним позовом задоволено частково. Стягнуто з Господарства на користь Товариства 129 999,98 грн. основного боргу. У задоволенні решти вимог за первісним позовом відмовлено. Зустрічний позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства на користь Господарства 507 433,33 грн. збитків.

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що:

- матеріалами справи підтверджується факт поставки товару та виконання робіт за Договором на загальну суму 2 228 499,02 грн., а також факт часткової оплати у розмірі 2 098 499,04 грн., внаслідок чого у покупця виникла заборгованість у розмірі 129 999,98 грн.;

- у договорі сторони встановили альтернативні події з настання строку виконання грошового зобов'язання, у зв'язку з чим такий строк слід обраховувати після спливу 10 днів з моменту отримання претензії покупцем (22.07.2017), тому в первісному позові у частині стягнення 74 275,22 грн. пені за період з 01.04.2016 по 01.10.2016, а також у частині стягнення 10 619,00 грн. 3% річних за період з 01.04.2016 по 24.11.2016 слід відмовити з огляду на те, що строк виконання зобов'язання станом на 01.04.2016 не настав;

- вимога за первісним позовом про стягнення 93 331,02 грн. інфляційних втрат, яка була викладена в заяві про зменшення розміру позовних вимог за первісним позовом, не заявлялась при поданні первісного позову та за своєю суттю є заявою про зміну предмета позову в розумінні статті 22 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України; у редакції, чинній станом на момент розгляду справи в суді першої інстанції), а тому могла бути подана лише до початку розгляду справи по суті;

- постачальник не довів проведення ним робіт з монтажу обумовленого Договором обладнання та введення його в експлуатацію, у зв'язку з чим відбувся простій обладнання у період з 26.08.2016 по 14.09.2016, а відтак Господарству було заподіяно шкоду, що полягала у неможливості належним чином зберігати продукцію (яблука), псуванні цієї продукції та необхідності її продажу на вторинну переробку (сік) та за отримання послуг з доведення плодів (яблук) до тривалого зберігання.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.03.2018 оскаржуване рішення скасовано в частині відмови у задоволенні первісного позову про стягнення 3% річних у сумі 10 619,00 грн. та в частині задоволення зустрічного позову про стягнення 450 000,00 грн. і в скасованій частині прийнято нове рішення, яким первісний позов про стягнення 3% річних у сумі 10 619,00 грн. задоволено та відмовлено у задоволенні зустрічного позову про стягнення 450 000,00 грн. В іншій частині оскаржуване рішення залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

- сторони у Договорі не встановлювали альтернативних подій щодо настання строку виконання грошового зобов'язання, а пункти 4.2 та 6.2 Договору не суперечать один одному. При здійсненні часткових оплат за Договором Господарство дотримувалося порядку, встановленого пунктом 4.2 Договору, а саме внесло попередню оплату, авансовий платіж і приступило до внесення часткових періодичних платежів, що свідчить про те, що прострочення зобов'язання покупця розпочалося з 01.04.2016;

- Господарство, заявляючи вимогу про відшкодування 450 000,00 грн. упущеної вигоди, жодними належними та допустимими доказами не довело: скільки продукції, яких видів та сортів зберігалося в "Холодильнику з регульованим газовим середовищем ємністю 600 тон для зберігання продукції власного виробництва" під час виходу з ладу обладнання; яка кількість продукції була зіпсована (понижено сорт продукції) внаслідок виходу з ладу обладнання; дійсного продажу такої продукції за нижчими цінами, ніж ті, на які розраховувало Господарство.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції в частині задоволення зустрічних позовних вимог про стягнення 57 433,33 грн., Товариство звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.03.2018 в частині задоволення зустрічних позовних вимог про стягнення 57 433,33 грн. та в скасованій частині прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог у цій частині.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що при прийнятті оскаржуваної постанови судом апеляційної інстанції в частині залишення без змін рішення господарського суду Закарпатської області від 29.11.2017 щодо задоволення зустрічних позовних вимог про стягнення 57 433,33 грн. неправильно застосовано приписи статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 225 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Господарство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, просить залишити її без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що 23.07.2015 Товариством (постачальник) та Господарством (покупець) було укладено Договір, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати у власність покупцю обладнання, матеріали (товар) в асортименті за узгодженим сторонами замовленням та цінами і здійснити його монтаж та введення в експлуатацію "під ключ" згідно з рахунком і/або комерційною пропозицією, в яких вказано всі дані, характеристики обладнання і ціна, а покупець зобов'язаний прийняти цей товар та оплатити його.

Перелік товару, обумовленого цим договором, наведено у комерційній пропозиції від 16.07.2015 № 197 та у рахунку від 23.07.2015 № 127. Крім різних видів обладнання (холодильна станція, модуль ресивера, конденсатор повітряний, повітрооходжувачі, автоматика для повітрооходжувачів, щити управління компресорною станцією, конденсаторами, повітрооходжувачами, система моніторингу Danfoss), окремими позиціями в цих документах зазначено монтажні матеріали та проведення монтажних робіт.

Відповідно до комерційної пропозиції та рахунка, а також пункту 4.1 Договору загальна сума товару еквівалентна 92 325,00 євро, що станом на 23.07.2015 еквівалентна 2 268 425,25 грн.

На виконання умов Договору на підставі рахунка від 23.07.2015 № 127 постачальник поставив покупцю обумовлений Договором товар (окрім системи моніторингу Danfoss), що підтверджується підписаними обома сторонами накладними: від 15.10.2015 № 00131 на суму 610 908,48 грн.; від 09.11.2015 № 00141 на суму 522 775,90 грн.; від 30.11.2015 № 00150 на суму 909 556,84 грн.; від 22.01.2016 № 0000004 на суму 72 481,50 грн., всього на суму 2 115 722,72 грн. Факт отримання вказаного обладнання покупцем не заперечується.

В акті від 22.01.2016 № ОУ-0000000001 здачі-прийняття робіт, який підписаний обома сторонами, покупець та постачальник засвідчили факт проведення постачальником монтажних робіт на підставі рахунка від 23.07.2015 № 127 на суму 112 776,30 грн.

Таким чином, загальна вартість поставленого обладнання та проведених монтажних робіт за Договором становить 2 228 499,02 грн.

На виконання умов Договору покупець у період з 06.08.2015 по 10.10.2016 оплатив постачальнику 2 098 499,04 грн., що підтверджується банківськими виписками, наявними в матеріалах справи, та не заперечується сторонами.

У зв'язку з неповною оплатою покупцем вартості товару та монтажних робіт згідно з договором постачальник звернувся до нього з претензією від 14.06.2017 про погашення заборгованості. Факт отримання цієї претензії покупцем не заперечується.

Товариством (постачальник) та Господарством (покупець) було також укладено договори від 16.07.2015 № 0008 про поставку шести відкатних холодильних газонепроникних дверей та здійснення монтажних робіт з їх установлення та від 01.09.2015 № 0013 про поставку двох розпашних та одних відкатних холодильних дверей, а також здійснено монтажні роботи з їх монтажу. Відповідно до видаткової накладної від 21.08.2015 № РН-00106 постачальник поставив покупцю 6 відкатних холодильних газонепроникних дверей.

При цьому, за твердженням Господарства, поставлене Товариством згідно із зазначеними договорами обладнання не було введене в експлуатацію та працювало неналежним чином, на підтвердження чого Господарство посилалося на таке:

- акт виїзної технічної перевірки роботи компресорного обладнання "Холодильника з регульованим газовим середовищем ємністю 600 тон для зберігання продукції власного виробництва" від 07.09.2016, в якому встановлено факт непридатності до використання за цільовим призначенням холодильного обладнання через загоряння табла "аварія тиску масла" у системі компресорної станції. Вказаний акт складений та підписаний провідним фахівцем Закарпатської торгово-промислової палати Вороновою О.В., працівниками ТОВ "Медінжсервіс" ОСОБА_6 та ОСОБА_7, фізичною особою-підприємцем Гуменюком Є.Г., а також головою та провідним юрисконсультом Господарства Тижуком С.В. та ОСОБА_10;

- експертний висновок Закарпатської торгово-промислової палати від 21.02.2018 № В-98 (долучений Господарством під час розгляду по суті апеляційної скарги у даній справі). У вказаному висновку встановлено факт негерметичності шести відкатних холодильних газонепроникних дверей;

- сторонами не складалося жодних актів про введення обладнання в експлуатацію, а також актів про проведення пуско-налагоджувальних робіт поставленого обладнання.

Посилаючись на вказане, Господарство стверджує про простій холодильного обладнання у період з 26.08.2016 по 14.09.2016, а відтак про заподіяння йому шкоди в розмірі 450 000,00 грн., яка виявилася у неможливості збереження власної продукції, її псуванні та продажі такої на вторинну переробку (сік).

Вказана сума збитків визначена виходячи з: кількості днів простою холодильного обладнання (20 календарних днів); різниці між середньою ринковою вартістю ділового яблука 1 сорту та вартістю яблука 3 сорту та кількості тонн товару власного виробництва, що потребує щоденного холодильного зберігання (2 250 кг на день).

В якості другої складової збитків Господарство визначило вартість відшкодування понесених витрат для збереження своєї продукції у період з 22.09.2016 по 31.03.2017 за послуги з доведення плодів (яблук) до тривалого зберігання, тобто здійснення обробки зібраних плодів екзогенним етиленом у камерах виробничого "Холодильного комплексу". Сума понесених витрат складає 57 433,33 грн., що, на думку Господарства, підтверджується договором про надання послуг від 01.09.2016 № 11, укладеним з ТОВ "Гроно-Ф", протоколом узгодження ціни від 22.09.2016, актом про надання послуг від 31.05.2017 № 35 та відповідними платіжними документами про оплату вартості наданих послуг.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення за первісним позовом 130 000,00 грн. основного боргу за Договором, 10 619,00 грн. 3% річних, 74 275,22 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов'язання та стягнення за зустрічним позовом 507 433,33 грн. збитків.

Приймаючи рішення про часткове задоволення первісного позову та задоволення зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що: матеріалами справи підтверджується факт поставки товару та виконання робіт за Договором на загальну суму 2 228 499,02 грн., а також факт часткової оплати у розмірі 2 098 499,04 грн., внаслідок чого у покупця виникла заборгованість у розмірі 129 999,98 грн.; у договорі сторони встановили альтернативні події з настання строку виконання грошового зобов'язання, у зв'язку з чим такий строк слід обраховувати після спливу 10 днів з моменту отримання претензії покупцем (22.07.2017), тому у первісному позові у частині стягнення 74 275,22 грн. пені за період з 01.04.2016 по 01.10.2016, а також у частині стягнення 10 619,00 грн. 3% річних за період з 01.04.2016 по 24.11.2016 слід відмовити з огляду на те, що строк виконання зобов'язання станом на 01.04.2016 не настав; вимога за первісним позовом про стягнення 93 331,02 грн. інфляційних втрат, яка була викладена в заяві про зменшення розміру позовних вимог за первісним позовом, не заявлялась при поданні первісного позову та за своєю суттю є заявою про зміну предмета позову в розумінні статті 22 ГПК України (у редакції, чинній станом на момент розгляду справи в суді першої інстанції), а тому могла бути подана лише до початку розгляду справи по суті; постачальник не довів проведення ним робіт з монтажу обумовленого Договором обладнання та введення його в експлуатацію, у зв'язку з чим був простій обладнання у період з 26.08.2016 по 14.09.2016, а відтак Господарству було заподіяно шкоду, що полягала у неможливості належним чином зберігати продукцію (яблука), псуванні цієї продукції та необхідності її продажу на вторинну переробку (сік) та за отримання послуг з доведення плодів (яблук) до тривалого зберігання.

З висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову про стягнення 3% річних у сумі 10 619,00 грн. та в частині задоволення зустрічного позову про стягнення 450 000,00 грн. не погодився суд апеляційної інстанції, посилаючись на те, що згідно з частиною першою статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частин першої, другої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 837 ЦК України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результатів замовникові.

Зважаючи на це, судами було встановлено, що укладений між сторонами договір є змішаним та містить ознаки договорів поставки та підряду.

Згідно із статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Частиною першою статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно із статтею 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до умов Договору, а саме пунктів 3.2.4 та 4.2 оплата за договором здійснюється за кожен етап робіт: 25% - передоплата, 25% - безпосередньо перед поставкою обладнання, матеріалів на об'єкт, решта - частковими періодичними платежами до 01.04.2016.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що основна заборгованість за Договором доведена матеріалами справи та становить 129 999,98 грн.

Разом з цим судом апеляційної інстанції встановлено, що місцевий господарський суд невірно визначив момент настання обов'язку покупця з оплати за поставлений товар, що спричинило невірне вирішення первісного позову в частині стягнення 3% річних, а також невірне визначення підстав для відмови у стягненні пені, оскільки суд першої інстанції безпідставно посилався на пункт 6.2 Договору, відповідно до якого покупець здійснює оплату товару після ознайомлення з технічною характеристикою обладнання, яке вказане у комерційній пропозиції або рахунку. Вказаний пункт міститься у розділі "Відповідальність сторін" та за своїм змістом стосується згоди покупця з технічними характеристиками обладнання перед його купівлею, а також визначає момент початку оплати у порядку пункту 4.2 Договору.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що сторони не встановлювали альтернативних подій щодо настання строку виконання грошового зобов'язання, а пункти 4.2 та 6.2 Договору не суперечать один одному. Крім того, при здійсненні часткових оплат за Договором Господарство дотримувалося порядку, передбаченого пунктом 4.2 Договору, а саме внесло попередню оплату, авансовий платіж і приступило до внесення часткових періодичних платежів, а тому прострочення покупцем платежів почалося з 01.04.2016.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перевірку поданого Товариством розрахунку 3% річних від простроченої суми заборгованості за період з 01.04.2016 по 24.11.2016, суд апеляційної інстанції встановив, що вказана сума у розмірі 10 619,00 грн. є правильною, а тому підлягає стягненню.

Також судом апеляційної інстанції встановлено, що вимога Товариства про стягнення 93 331,02 грн. інфляційних втрат, яка була викладена в заяві про зменшення розміру позовних вимог за первісним позовом, обґрунтовано не була прийнята до розгляду місцевим господарським судом, оскільки при поданні первісного позову Товариство не заявляло такої вимоги, а за своєю суттю вона є заявою про зміну предмета позову і в розумінні статті 22 ГПК України (у редакції, чинній станом на момент розгляду справи в суді першої інстанції) могла бути подана лише до початку розгляду справи по суті, у той же час як воно було подана після початку розгляду справи по суті.

Що ж до вимоги Товариства про стягнення 74 275,22 грн. пені за період з 01.04.2016 по 01.10.2016, то судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно з частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 6.2 Договору передбачено відповідальність покупця за несвоєчасну оплату у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

При цьому частиною другою статті 258 ЦК України встановлено спеціальну позовну давність в один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Водночас положення глави 19 ЦК України про позовну давність підлягають застосуванню з урахуванням особливостей, передбачених частиною шостою статті 232 ГК України, а саме: якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на позов про стягнення такої санкції за кожен день прострочення виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права; з огляду на те, що нарахування господарських штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, то строк позовної давності спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію.

Про застосування спеціальної позовної давності Господарство подало заяву під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Враховуючи, що прострочення покупця розпочалося з 01.04.2016, пеню постачальник нарахував за період з 01.04.2016 по 01.10.2016, а первісний позов у даній справі було подано 24.09.2017, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимога про стягнення пені за вказаний період подана Товариством з пропуском позовної давності, у зв'язку з чим в ній слід відмовити.

Стосовно зустрічного позову Господарства про стягнення з Товариства 507 433,33 грн. збитків у вигляді неодержаного доходу (втраченої вигоди) внаслідок знищення (псування) сезонної продукції (яблук), що спричинено неналежним виконанням останнім умов Договору, а також договорів від 16.07.2015 № 0008 та від 01.09.2015 № 0013, то судом апеляційної інстанції встановлено з цього приводу, що між сторонами відбулося листування.

Так, листом від 26.08.2016 № 27 Господарство заявило Товариству вимогу про здійснення у строк до 10.09.2016 гарантійного ремонту поставленого товару. 14.09.2016 Господарство направило Товариству претензію від 14.09.2016 № 29 про відшкодування заподіяних збитків у розмірі 450 000,00 грн. У подальшому, 21.10.2016, Господарство звернулося до постачальника з вимогою від 20.10.2016 №32 про введення в експлуатацію поставленого холодильного обладнання.

Листом від 25.10.2016 Товариство повідомило Господарство про те, що обладнання було введено в експлуатацію у жовтні 2015 року, а акт монтажних робіт підписаний сторонами 22.01.2016. Також постачальник зазначив про гарантійні ремонти обладнання, які були ним здійснені 14-15.09.2016 та 14.10.2016.

У листі від 23.11.2016 Товариство направило Господарству акти гарантійних ремонтів від 14-15.09.2016 та 14.10.2016 та просило їх підписати. Копії вказаних актів без підписів покупця наявні в матеріалах справи.

При цьому Товариство стверджує, що 14.09.2016 під час діагностики несправності обладнання майстрами постачальника було встановлено відсутність належного енергозабезпечення холодильного обладнання. У день ремонту енергопостачання було відновлено тільки о 16:00 год.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно із статтею 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Відповідно до частини першої статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Отже, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Таким чином, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема, невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб'єктів тощо.

Водночас для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінка боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявності шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини боржника. Обов'язок доведення наявності зазначених елементів порушення господарського зобов'язання покладається на позивача. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків. Необхідно також довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Із наявного у матеріалах справи листування сторін з приводу проведення гарантійного ремонту обладнання та усунення недоліків виявлених у процесі його функціонування, вбачається, що обидві сторони визнають факт несправності обладнання в період осені 2016 року.

При цьому судом апеляційної інстанції встановлено, що, заявляючи вимогу про відшкодування 450 000,00 грн. упущеної вигоди, Господарством жодними належними та допустимими доказами не доведено: скільки продукції, яких видів та сортів зберігалося в "Холодильнику з регульованим газовим середовищем ємністю 600 тонн для зберігання продукції власного виробництва" під час поломки обладнання; яка кількість продукції була зіпсована (понижено сорт продукції) внаслідок поломки обладнання; дійсного продажу такої продукції за нижчими цінами, ніж ті, на які розраховувало Господарство, оскільки вказані обставини неможливо встановити з наданих Господарством статистичних звітів форми " 2-ферм" у розрізі 2014-2016 років, офіційних статистичних даних щодо підтвердження загальної урожайності яблук сільськогосподарських підприємств Ужгородського району Закарпатської області, щоденних оборотно-сальдових відомостей Господарства, діючих споживчих цін на яблука за даними Держстату України, відпускних цін оптової реалізації яблук, що підтверджені видатковими накладними Господарства.

Крім того, Господарство не надало суду мотивованих пояснень щодо його відмови від підписання актів Товариства про гарантійні ремонти обладнання від 14-15.09.2016 та від 14.10.2016.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Господарство не довело в цій частині факту заподіяння йому шкоди, що виключає можливість застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків. Також, апеляційним судом відхилено посилання Господарства на експертний висновок Закарпатської торгово-промислової палати від 21.02.2018 № В-98, оскільки він не стосується спірного періоду.

Водночас Господарством долучено до матеріалів справи докази, якими доведено факт понесення ним витрат, необхідних для збереження своєї продукції, у зв'язку із перебоями у роботі холодильного обладнання. Так, у матеріалах справи наявний договір від 01.09.2016 № 11, укладений ТОВ "Гроно-Ф" та Господарством про надання послуг з доведення плодів (яблук) до тривалого зберігання шляхом здійснення обробки зібраних плодів екзогенним етиленом у камерах виробничого "Холодильного комплексу", протокол узгодження ціни від 22.09.2016, акт про надання послуг від 31.05.2017 № 35 та відповідні платіжні документи про оплату вартості наданих послуг. У зв'язку з наведеним суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Товариства 57 433,33 грн. збитків є обґрунтованим.

Посилання в касаційній скарзі на те, що при прийнятті оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції в частині залишення без змін рішення господарського суду Закарпатської області від 29.11.2017 щодо задоволення зустрічних позовних вимог про стягнення 57 433,33 грн. неправильно застосував приписи статті 22 ЦК України та статті 225 ГК України, не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними у даній постанові доводами суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки апеляційним судом було прийнято постанову з дотриманням норм процесуального права, що надає підстави залишити її без змін.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін постанову суду апеляційної інстанції, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Євроторгсервіс" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.03.2018 у справі № 907/690/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя К. Пільков

Суддя В. Селіваненко