Рішення

від 05.07.2018 по справі 911/784/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" липня 2018 р. м. Київ

Справа № 911/784/18

Господарський суд Київської області у складі:

судді Ейвазової А.Р.,

розглянувши у спрощеному провадженні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Профітрейд Плюс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Маг Буд» про стягнення 37 397,52грн, без виклику представників сторін,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Профітрейд Плюс» (далі - ТОВ Профітрейд Плюс ) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Маг Буд» (далі - ТОВ Маг Буд ) про стягнення 37 397,52грн, у т.ч. 34 315,51грн основного боргу за поставлений товар; 189,94грн 3% річних та 1996,51грн пені, нарахованих за період з 09.01.2018 по 12.03.2018; 895,56грн втрат від інфляції за період з 09.01.2018 по 01.03.2018.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором від 06.04.2016 в частині оплати за поставлений товар у встановлений договором строк (т.1 а.с.3-6).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.05.2018 судом відкрито провадження за даним позовом, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та встановлено строки для вчинення учасниками справи процесуальних дій (а.с.1-2).

Копія ухвали про відкриття провадження у даній справі отримана позивачем 12.05.2018, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0103263950457 (т.2 а.с.147), а відповідачем - 12.05.2018, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0103263950465 (т.2 а.с.148).

Згідно п.3 ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Відповідач у справі - ТОВ «Маг Буд» письмового відзиву по суті позовних вимог у строк, встановлений ухвалою Господарського суду Київської області від 07.05.2018, не надав.

У строк, встановлений ч.7 ст.252 ГПК України, клопотань від сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не надходило.

Дослідивши зібрані у справі документи і матеріали, суд встановив наступні обставини.

Між сторонами у справі - ТОВ «Профітрейд Плюс» (постачальник) та ТОВ «Маг Буд» (покупець) укладено договір поставки №06.04.2016 (т. 2 а.с.142-143).

Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.

За умовами договору, постачальник зобов'язується систематично постачати і передавати у власність покупцю товар по його заявкам (усним або письмовим) передбачений у рахунках-фактурах, згідно яких було проведено відвантаження товару, видаткових накладних або специфікаціях, які додаються до даного договору і складають його невід'ємну частину, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.

Відповідно до п. 2.1 договору, асортимент товару передбачається у рахунках-фактурах або специфікаціях, які додаються до даного договору.

Товар постачається покупцю протягом строку, узгодженого сторонами в додатках, специфікаціях до даного договору, або вказується в рахунках-фактури (п. 4.1 договору).

Згідно п. 6.2 договору, покупець зобов'язаний оплатити вартість товару, вказану у рахунку-фактурі та згідно виставленого рахунку на протязі 12 календарних днів з моменту відвантаження товару.

Вказаний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2017 або до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п.13.1 договору).

Як встановлено під час розгляду справи, протягом дії вказаного договору позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 1 438 347,41грн, що підтверджується видатковими накладними, копії яких долучено до матеріалів справи.

При цьому, як вказує позивач, поставлений товар оплачений відповідачем у розмірі 1 401 034,90грн, що також підтверджується виписками з рахунку (т. 2 а.с.114-117), актом звіряння розрахунків (т.2 а.с.120-122).

Так, позивач зазначає, що неоплаченими залишились видаткові накладні: №618 та №619 від 26.12.2017 на суму відповідно 8377,63грн та 9 506,45грн; №620 та №621 від 27.12.2017 на суму відповідно 14412,62грн, 5018,81грн (т.2 а.с.106, 108, 110, 112). При цьому, видаткова накладна №618 від 26.12.2018 на суму 8 377,63грн частково оплачена на загальну суму 3000,00грн, що підтверджується виписками з рахунку за 13.03.2018 (платіж у розмірі 1000,00грн), 30.03.2018 (платіж у розмірі 2000,00грн) (т.2 а.с.117); інші видаткові накладні відповідачем неоплачені.

Позивач у позовній заяві вказує, що заборгованість відповідача становить 34 315,51грн, а саме за видатковими накладними: №618 від 26.12.2017 - 5 377,63грн; №619 від 26.12.2017 - 9 506,45грн; №620 від 27.12.2017 - 14 412,62грн; №621 від 27.12.2017 - 5 018,81грн.

Предметом спору у даній справі є наявність у відповідача обов'язку оплатити поставлений товар та застосування до нього відповідальності, встановленої договором та чинним законодавством за порушення відповідного зобов'язання.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно до ч.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Правило, визначене відповідною нормою, також встановлено у ст. 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно частини 2 вказаної норми, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, сторонами змінено загальне правило та у договорі встановлено, що товар оплачується протягом 12 календарних днів. Таким чином, товар поставлений за видатковими накладними №№618,619,620,621 мав бути сплачений до 08.01.2018 (з урахуванням положень ч.5 ст.254 ЦК України, оскільки за видатковими накладними №№618,619 останній день строку виконання зобов'язання з оплати припадав на святковий день).

Таким чином, строк, встановлений для оплати товару за відповідними накладними, закінчився до подачі вказаної позовної заяви. Між тим, товар, як стверджує позивач, оплачений лише частково, заборгованість за поставлений товар становить 34315,51грн. Під час розгляду спору у даній справі, відповідач не спростував шляхом подання доказів оплати, того, що відповідні зобов'язання ним виконані або припинені внаслідок інших юридичних фактів.

За вказаних обставин, суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача 34315,51грн основного боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 895,56грн втрат від інфляції за період січень-березень 2018 року та 189,94грн 3% річних за період з 09.01.2018 по 12.03.2018.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, суд зазначає, що за розрахунком суду розмірі 3% річних за заявлений період складає 193,23грн, а втрат від інфляції 900,61грн, проте, враховуючи, що у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог, вимоги в частині стягнення 3% річних та втрат від інфляції підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі, а саме: 895,56грн втрат від інфляції та 189,94грн 3% річних.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 1 996,51грн пені за період з 09.01.2018 по 12.03.2018.

Вимоги у цій частині не підлягають задоволенню з наступних підстав.

В силу ч. ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. штраф та пеня (ч.1 ст.230 ГК України).

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 1 ст.231 ГК України встановлено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як визначено чч.1.2 ст.551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно; якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Таким чином, умови щодо розміру та бази нарахування пені визначаються договором або законом.

Відповідно до п. 11.1 договору, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по даному договору, нараховується пеня згідно Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , Господарського кодексу України від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, фактично сторонами визначено лише граничний розмір пені яка може бути нарахована (подвійна облікова ставка НБУ), база її нарахування (сума простроченого платежу), однак, не визначено конкретного її розміру.

Між тим, в силу ст.1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. При цьому, ст.3 вказаного Закону, визначено, що розмір пені передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, сам Закон не визначає конкретного розміру пені, що нараховується, а лише обмежує її максимальний розмір подвійною обліковою ставкою НБУ.

Згідно ч.6 ст.231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Однак, і відповідна норма не є такою нормою, яка встановлює обов'язок та умови сплати пені.

Відповідні висновки щодо застосування ч.6 ст.231 ГК України, ст.1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань викладений Верховним Судом у постанові від 20.06.2018 №904/5922/17.

У відповідності до ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оскільки у договорі, укладеному сторонами, не визначеного конкретного розміру пені, що підлягає нарахуванню від суми простроченого зобов'язання, а лише обмежено її розмір подвійною обліковою ставкою НБУ, і такий розмір не встановлено чинним законодавством, вимоги позивача щодо стягнення пені у максимальному розмірі, який дорівнює подвійній обліковій ставці НБУ, є безпідставними.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 1996,51грн за період з 09.01.2018 о 12.03.2018 задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, витрати на оплату позову судовим збором, понесені позивачем, підлягають відшкодуванню йому за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, а саме у розмірі 1667,93грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 129, 233, 237-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Маг Буд» (вул. Будівельна, буд.10, с. Путрівка, Васильківський р-н, Київська обл., 08625; ідентифікаційний код 37340510) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Профітрейд Плюс» (АДРЕСА_1, м Фастів, Київська обл., 08500; ідентифікаційний код 40257894) 34 315,51грн основного боргу, 189,94грн 3% річних, 895,56грн втрат від інфляції, а також 1667,93грн в рахунок часткового відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором.

3. В частині стягнення пені у розмірі 1996,51грн у задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів з дня складання рішення у порядку, визначеному ст.257 ГПК України, з урахування підпункту 17.5 пункту 17 ч.1 Перехідних положень ГПК України.

Суддя А.Р. Ейвазова