Рішення

від 27.06.2018 по справі 914/425/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.06.2018р. Справа №914/425/18

місто Львів

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. при секретарі судового засідання Кірі О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Крохмалепродукти України , с.Михайлівка-Рубежівка, Київська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-виробнича компанія Перша приватна броварня Для людей - як для себе! , м.Львів,

про: стягнення заборгованості за договором поставки

ціна позову: 2455719,43 грн.

Представники:

Позивача: не з'явився;

Відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

06.03.2018р. ТзОВ Крохмалепродукти Україна звернулося до Господарського суду Львівської області із позовною заявою до ТзОВ Торгово-виробнича компанія Перша приватна броварня Для людей - як для себе про стягнення 2511118,00 грн. суми основного боргу за Договором поставки від 15.02.2016р. №15/02/16 та 202036,28грн. пені; ціна позову 2713154,28грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 12.03.2018р. позовну заяву залишено без руху, надано Товариству з обмеженою відповідальністю Крохмалепродукти Україна десятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків поданої Заяви.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.04.2018р. суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справ, здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначити на 08.05.2018р.

Окрім того, ухвалами Господарського суду Львівської області від 08.05.2018р. суд постановив прийняти заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Крохмалепродукти України про зменшення розміру позовних вимог від 08.05.2018р. б/н (вх.№1233/18); подальший розгляд справи здійснювати з врахуванням заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Крохмалепродукти Україна про зменшення розміру позовних вимог від 08.05.2018р. б/н (вх.№1233/18) та підготовче засідання відкласти на 29.05.2018р.

Ухвалами Господарського суду Львівської області від 29.05.2018р. суд постановив прийняти заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Крохмалепродукти України про зменшення розміру позовних вимог від 23.05.2018р. №53 (вх.№1449/18); подальший розгляд справи здійснювати з врахуванням заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Крохмалепродукти України про зменшення розміру позовних вимог від 23.05.2018р. №53 (вх.№1449/18) та продовжити строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів; підготовче засідання відкласти на 06.06.2018р.

Ухвалами Господарського суду Львівської області від 06.06.2018р. суд постановив прийняти заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Крохмалепродукти України про збільшення розміру позовних вимог від 05.06.2018р. №56 (вх.№1520/18); подальший розгляд справи здійснювати з врахуванням заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Крохмалепродукти України про збільшення розміру позовних вимог від 05.06.2018р. №56 (вх.№1520/18) та підготовче засідання відкласти на 19.06.2018р.

19.06.2018р. за вх.№1638/18 Позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, згідно якої Позивач просить стягнути з Відповідача 2455719,43 грн. заборгованості, з яких 2131118грн. основного боргу та 324601,43грн. пені.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.06.2018р. суд постановив прийняти заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Крохмалепродукти України про зменшення розміру позовних вимог від 15.06.2018р. №55 (вх. №1638/18); подальший розгляд справи здійснювати з врахуванням заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Крохмалепродукти України про зменшення розміру позовних вимог від 15.06.2018р. №55 (вх. №1638/18).

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.06.2018р. у даній справі суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 27.06.2018р.

Відповідно до ч.3 ст.222 ГПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

В порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз'яснення прав та обов'язків до суду не надходили.

Заяв про відвід судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання не з'явився, подав клопотання (вх. №24051/18), у якому підтримує заявлені позовні вимоги з урахуванням поданих заяв про збільшення та зменшення розміру позовних вимог та просить суд розглядати справу за відсутності представника Позивача за наявними в матеріалах справи документами. Вказане клопотання оглянуто судом, долучено до матеріалів справи та задоволено.

Впродовж розгляду справи представниками Позивача позовні вимоги з врахуванням поданих заяв підтримано повністю.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, явка визнавалась обов'язковою, причин неявки суду не повідомив, вимог ухвал Господарського суду Львівської області у даній справі не виконав, про причини невиконання суду не повідомив.

29.05.2018р. представник Відповідача надав усні пояснення по суті спору та подав заяву про зменшення пені та розстрочення виконання рішення від 24.05.2018р. №536 (вх.№18981/18).

Позиція Позивача:

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 2131118,00 грн. суми основного боргу за Договором поставки від 15.02.2016р. №15/02/16 та 324601,43 грн. пені за порушення порядку і строку здійснення оплати поставленого за Договором товару, яку розраховує за період з 28.03.2017р. по 04.06.2018р.; ціна позову 2455719,43 грн.

Позиція Відповідача:

Відповідач у поданій 29.05.2018р. за вх. №18981/18 до суду Заяві від 24.05.2018р. вих. №536 просить суд зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій на 80 відсотків від заявлених та розстрочити виконання судового рішення у справі рівними частинами на 12 календарних місяців з підстав скрутного матеріального становища Відповідача, наявністю значної дебіторської заборгованості та відсутністю у Відповідача обігових коштів, а також неспіврозмірністю суми заявлених до стягнення штрафних санкцій розміру суми основного боргу.

Позивач у поданих до суду 18.06.2018р. за вх. №22317/18 Запереченнях на заяву від 15.06.2018р. вих. №56 в спростування доводів, на які Відповідач покликається, як на підставу для зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій та розстрочки виконання судового рішення вказує, що ним не подано належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження неспіврорзмірності заявлених штрафних санкцій сумі основного боргу, негативним впливом порушення Відповідачем порядку і строку оплати поставленого за Договором товару на господарську діяльність Позивача, що зумовило останнього до залучення додаткового фінансування, а також того, що Відповідачем за більш, ніж два роки погашено лише половину суми основного боргу за Договором.

Окрім того, як на підставу своїх доводів Позивач покликається на те, що ним заявлено до стягнення пеню в розмірі однієї облікової ставки НБУ, що вже само по собі є зниженим розміром штрафних санкцій. З підстав наведеного Позивач заперечує проти зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій та розстрочки виконання судового рішення у даній справі.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202 та 216 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представників Сторін за наявними у справі матеріалами.

Спір розглядається з урахуванням поданої Товариством з обмеженою відповідальністю Крохмалепродукти України 15.06.2018р. №55 заяви про зменшення розміру позовних вимог (вх. від 19.06.2018р. №1638/18).

За результатами дослідження наданих Сторонами доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

15.02.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Крохмалепродукти України (надалі - Позивач, Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю торгово-виробничою компанією Перша приватна броварня Для людей - як для себе! (надалі - Відповідач, Покупець) укладено Договір поставки №15/02/16 (далі - Договір), відповідно до п.1.1 якого Покупець в порядку та на умовах, визначених Договором, замовляє, приймає у власність та оплачує, а Постачальник приймає на себе зобов'язання виготовити та поставити Покупцю концентрат квасного сусла ККС (надалі - Товар) згідно ГОСТу 28538-90 та Додатку №2 до Договору (Специфікації з якості), що є невід'ємною частиною Договору.

Відповідно до пункту 2.1. Договору Постачальник передає у власність Покупцю Товар згідно з Додатками №1 та №2 до Договору, що є невід'ємною частиною Договору.

Загальна кількість Товару, що має бути поставлена Постачальником Покупцю в 2016 році складає 600 тонн (п. 2.3. Договору).

Згідно пункту 3.1. Договору поставки відбуваються партіями по двадцять тонн кожна партія, на умовах FCA (Інкотермс-2010), Київська область, Києво-Святошинський район, с.Михайлівка-Рубежівка, вул.Шкільна, 15 або на умовах DAP склад Покупця м.Львів, вул.Дж.Вашингтона, 10.

Відповідно до пункту 4.1. Договору базова вартість тонни Товару та загальна вартість партії Товару є договірною та визначається у Специфікаціях до Договору, які є його невід'ємною частиною та включає витрати на виробництво.

Загальна сума Договору визначається сумарно згідно Специфікацій до Договору протягом строку його дії. Ціна Товару може змінюватись, про що Постачальник повинен попередньо, за п'ять календарних днів повідомити Покупця, та фіксується у підписаних обома Сторонами Специфікаціях, що є невід'ємними частинами Договору (п.п. 4.2., 4.3. Договору).

У пункті 5.1. Договору Сторони дійшли згоди, що Покупець оплачує 100 відсоткову оплату в сумі повної вартості партії Товару шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника протягом двадцяти одного банківського дня з моменту фактичної поставки Товару на склад Покупця у відповідності до реквізитів, вказаних в рахунку Постачальника.

Згідно пункту 5.2. Договору датою поставки партії Товару вважається дата відвантаження Товару, яка вказується уповноваженими представниками Постачальника у відповідних товаросупровідних документах.

Відповідно до пункту 8.1. Договору у випадку порушення з вини Покупця строків оплати Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ, яка діятиме на день прострочення від неоплаченої суми за кожен день прострочення виконання зобов'язань.

Всі суперечності і розбіжності, які можуть виникнути з Договору або у зв'язку з ним та не будуть врегульовані шляхом переговорів, будуть розглянуті в господарському судів порядку, передбаченому чинним законодавством України (п.9.1. Договору).

Пунктом 10.1. Договору Сторонами встановлено, що Договір вступає в силу з моменту і діє до 31.12.2016р. включно.

Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо жодна із сторін за місяць до закінчення строку дії Договору письмово не повідомить іншу сторону про бажання припинити або переукласти Договір (п.10.2. Договору).

Додатком від 15.02.2016р. №1 до Договору Сторонами встановлено, що за Договором буде поставлятись концентрат квасного сусла ГОСТ 28538-90 в кількості 600000,00 кг за ціною 14,00 грн. за кг. без ПДВ, 16,80 грн. за кг. з ПДВ на загальну суму 10080000,00 грн. Термін поставки з 22.02.2016р. по 31.12.2016р.

Додатком від 15.02.2016р. №2 до Договору визначено специфікацію з якості Товару за Договором.

Специфікацією від 20.02.2017р. №2 до Договору Сторонами встановлено, що за Договором буде поставлятись концентрат квасного сусла ГОСТ 28538-90 в кількості 650000,00 кг за ціною 17,50 грн. за кг. без ПДВ, 21,00 грн. за кг. з ПДВ на загальну суму 13650000,00 грн. Термін поставки з 01.03.2017р. по 31.12.2017р.

Вказаний Договір та додатки до нього підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

На виконання умов Договору Позивач впродовж періоду лютого - серпня 2017р. згідно ОСОБА_1 накладних від 23.02.2017р. №194 на суму 348000грн., від 06.04.2017р. №388 на суму 420000грн., від 21.04.2017р. №462 на суму 420000грн., від 15.05.2017р. №577 на суму 420000грн., від 29.05.2017р. №658 на суму 420000грн., від 07.06.2017р. №713 на суму 420000грн., від 12.06.2017р. №741 на суму 420000грн., від 16.06.2017р. №774 на суму 420000грн., від 23.06.2017р. №811 на суму 210000грн., від 27.06.2017р. №823 на суму 270186грн., від 30.06.2017р. №835 на суму 420000грн., від 26.07.2017р. №992 на суму 315000грн., від 14.08.2017р. №1082 на суму 420000грн. поставив, а Покупець прийняв товар за Договором на загальну суму 4923186грн.

Зазначені поставки згідно Договору підтверджуються також наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними від 23.02.2017р. №194 на суму 348000грн., від 06.04.2017р. №388 на суму 420000грн., від 21.04.2017р. №462 на суму 420000грн., від 15.05.2017р. №577 на суму 420000грн., від 29.05.2017р. №374 на суму 420000грн., від 07.06.2017р. №713 на суму 420000грн., від 12.06.2017р. №741 на суму 420000грн., від 16.06.2017р. №774 на суму 420000грн., від 23.06.2017р. №811 на суму 210000грн., від 27.06.2017р. №823 на суму 270186грн., від 30.06.2017р. №835 на суму 420000грн., від 26.07.2017р. №992 на суму 315000грн., від 14.08.2017р. №374 на суму 420000грн.; всього на загальну суму 4923186грн.; а також довіреностями Відповідача від 22.02.2017р. №115, від 05.04.2017р. №261, від 29.05.2017р. №409, від 06.06.2017р. №447 та №467, від 12.06.2017р. №467, від 26.07.2017р. №593, від 14.08.2017р. №642.

З метою досудового врегулювання спору Позивач 20.09.2017р. звертався до Відповідача ОСОБА_2 від 20.09.2017р. вих. №72 із вимогою про оплату 2811118грн. боргу з оплати поставленого за Договором Товару. Належні, достатні та допустимі докази надання Відповідачем відповіді на листа-вимогу від 20.09.2017р. вих.№72 в матеріалах справи відсутні, станом на час розгляду справи по суті Сторонами суду не заявлені та не подані.

Проте, Сторонами підписано та скріплено відбитком печаток Акт звірки взаємних розрахунків за Договором станом на 31.12.2017р., відповідно до якого, Позивачем поставлено Відповідачу товару на суму 4923186грн., Відповідачем здійснено оплату на суму 2540000грн., кінцеве сальдо складає 2511118грн.

Згідно доводів Позивача, Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань з оплати поставленого товару належним чином не виконано, сплачено на користь Позивача 2920000грн., в тому числі за поставками за період з лютого по серпень 2017р. - 2792068грн., що підтверджується відомостями по рахунку Позивача, наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень про часткову оплату боргу та актами звірок взаєморозрахунків за підписом Позивача, внаслідок чого утворився борг в розмірі 2131118,00 грн.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 2131118,00 грн. суми основного боргу та 324601,43 грн. пені за порушення порядку і строку оплати поставленого за Договором поставки від 15.02.2016р. №15/02/16.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

При цьому суд зазначає, що підписання Відповідачем ОСОБА_1 накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і які відповідають вимогам, зокрема ст.9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факти здійснення господарських операцій і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення Відповідачем порядку і строку виконання грошового зобов'язання з оплати поставленого за Договором товару, беручи до уваги часткове погашення вказаного боргу після відкриття провадження у справі, враховуючи прийняту судом заяву Позивача про зменшення розміру позовних вимог від 19.06.2018р. вх.№1638/18, перевіривши розрахунок нарахованих сум основного боргу, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 2131118,00грн. суми основного боргу є обґрунтованими та доведеними, Відповідачем не спростовані, а відтак, підлягають до задоволення.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 ЦК України, ст.230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 6 ст.232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши правильність розрахунку пені, суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно, оскільки помилково нараховано пеню за період інший, ніж встановлено приписами ч.6 ст.232 ГК України. Відтак, Позивач вправі нараховувати пеню за період в шість місяців з моменту, коли зобов'язання мало бути виконане Відповідачем.

З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 324601,43 грн. пені за порушення порядку і строку оплати поставленого за Договором поставки від 15.02.2016р. №15/02/16 за період з 28.03.2017р. по 04.06.2018р. підлягають до задоволення частково шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача 192994,28грн., в решті в позові в цій частині позовних вимог слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Щодо поданої Відповідачем 29.05.2018р. Заяви про зменшення розміру пені та розстрочення виконання рішення суду (вх. №18981/18) суд зазначає наступне.

Подану заяву Відповідач обґрунтовує тим, що заявлена Позивачем до стягнення сума пені є надмірно великою для Відповідача у зв'язку з його скрутним матеріальним становищем, зниженням купівельної здатності споживачів продукції Відповідача, її сезонністю, наявністю договірних зобов'язань перед контрагентами за іншими договорами та податкових перед бюджетами, а також необхідністю виплати заробітної плати працівникам. В підтвердження викладених обставин Відповідачем долучено до заяви копію оборотно-сальдової відомості на 13.04.2018р., податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2018р., декларації з акцизного податку за лютий 2018р., штатного розпису Відповідача, постанови про накладення арешту на грошові кошти Відповідача в межах виконавчого провадження ВП 56128993 та виписок з банківських рахунків Відповідача про наявність коштів.

З підстав наведеного Відповідач просить суд зменшити суму нарахованих Позивачем санкцій на 80 відсотків від заявлених та, у випадку повного або часткового задоволення позову, розстрочити виконання судового рішення у справі рівними частинами на 12 календарних місяців.

18.06.2018р. Позивачем подано до суду Заперечення на заяву (вх. №22317/18), у якому заперечує проти зменшення розміру пені та розстрочення виконання рішення, вважає вказані Відповідачем доводи безпідставними та необґрунтованими, такими що спрямовані на уникнення Відповідачем відповідальності за порушення порядку і строку здійснення оплати поставленого Товару за Договором.

Так, Позивач зазначає, що при зменшенні розміру штрафних санкцій суд повинен врахувати, зокрема ступінь виконання Боржником зобов'язання, його майновий стан, матеріальні та інші інтереси сторін. При цьому, поставка товару здійснювалась Позивачем вчасно і у відповідності до умов укладеного Договору протягом періоду лютого - серпня 2017р., в той час як позов заявлено в лютому 2018р., а відтак, Відповідач протягом тривалого строку користувався належними до сплати Позивачу коштами, порушуючи інтереси останнього.

Окрім того, Позивач звертає увагу суду на те, що сума поставки за Договором становить 4923186,00 грн., основного боргу - 2131118,00 грн., а пені за порушення порядку і строку здійснення оплати поставленого за Договором товару - 324601,43 грн., що спростовує твердження Відповідача про не співмірність розміру нарахованих штрафних санкцій.

Протягом тривалого часу існування боргу Відповідачем оплата поставленого товару здійснюється сумами, які є неспівмірними малими в порівнянні з розміром заборгованості Відповідача перед Позивачем.

В той же час, Позивач зазначає, що порушення Відповідачем грошового зобов'язання з оплати поставленого за Договором Товару спричинило неодержані доходи та значні труднощі в його господарській діяльності, брак обігових коштів, зумовило відмову контрагентів від поставок Позивачу товарів та послуг, необхідність залучення Позивачем додаткових коштів, а також виникнення заборгованостей зі сплати обов'язкових платежів та взятих на себе договірних зобов'язань.

Також Позивач зазначає, що ним нараховано Відповідачу пеню в розмірі однієї облікової ставки НБУ в той час, як загальна практика та звичаї ділового обороту дозволяють встановлювати пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання в розмірі подвійної облікової ставки НБУ. При цьому Позивач не заявляє позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача трьох відсотків річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.

Окрім того, в спростування скрутного матеріального становища Відповідача Позивач зазначає, що Відповідач є преміум-спонсором Національної збірної команди України з футболу з 2017 року, а відтак незрозумілим є його твердження про брак коштів та наявність зобов'язань.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При вирішенні питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Приписами пункту 2 ч.6 ст.238 ГПК України встановлено, що у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Згідно з ч.1 ст.331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Відповідно до ч.3 ст.331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Приписами частини четвертої вказаної статті встановлено, що вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Підставою для розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (пункт 7.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України (у чинній станом на момент звернення Заявника із заявою до суду редакції).

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у Постанові Вищого господарського суду України від 10.04.2014р. у справі №925/1408/13, що тяжке фінансове становище, відсутність обігових коштів та майна, яке можна було б реалізувати в рахунок погашення заборгованості не є тими виключними обставинами, які давали б підстави для розстрочення виконання судового рішення, оскільки вказані обставини утворились внаслідок власної господарської діяльності Відповідача, а не в силу якихось об'єктивних, незалежних від нього обставин.

Окрім того, судом взято до уваги практику Європейського суду з прав людини, яким, зокрема, в рішенні у справі Шмалько проти України від 20.07.2004р. зазначено, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005р. у справі Чіжов проти України (заява №6962/02) зазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені в параграф 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19.03.1997р. у справі Горнсбі проти Греції суд наголошує, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує право на суд , одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду (див. рішення у справі Філіс проти Греції (Philis v. Greece) (№1) від 27 серпня 1991р., серія А, №209, с. 20, п. 59). Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію ( 995_690 ) (див. mutatis mutandis, рішення у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975р., серія А, №18, с. 16 - 18, п. 34 - 36). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 40).

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 15.03.2011р. №3135-VI, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Враховуючи вищенаведене, зокрема причини виникнення заборгованості, тривалий час її існування, ступінь виконання зобов'язання, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини Відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави, відсутність нормативного обґрунтування права суду до розстрочення виконання рішення при ухваленні такого, суд дійшов висновків про те, що Відповідачем не доведено належними, достатніми та допустимими доказами винятковості випадку виникнення заборгованості, вжиття ним негайних заходів до припинення її існування, а також скрутного матеріального становища як підстав для зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій та розстрочки виконання судового рішення у справі, а відтак, наявності підстав до зменшення розміру пені чи розстрочення виконання рішення.

При цьому суд зазначає, що Позивачем розраховано пеню в розмірі облікової (не подвійної) ставки НБУ, а також те, що внаслідок здійсненої судом перевірки розрахунку пені розмір пені, яка підлягає до стягнення, становить 59,46% від заявленої до стягнення пені, розмір якої Відповідач просить зменшити на 80%.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення Відповідачем порядку і строку виконання грошового зобов'язання з оплати поставленого за Договором товару, беручи до уваги наявність вини Відповідача щодо оплати вартості товару з порушенням встановленого Договором порядку і строку здійснення платежів, часткове погашення вказаного боргу після відкриття провадження у справі, перевіривши розрахунок нарахованих сум основного боргу, а також суми пені, суд дійшов висновків про те, що позов слід задоволити частково, стягнути з Відповідача на користь Позивача 2131118,00грн. суми основного боргу та 192994,28грн. пені; в решті позову відмовити.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п.п.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Нормою статті 7 Закону України Про Державний Бюджет України на 2018 рік установлено у 2018 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 1762 гривень.

Як доказ сплати судових витрат Позивач подав Платіжні доручення від 22.02.2018р. №13965 на суму 40342,71грн. та від 23.02.2018р. №13966 на суму 354,61грн. про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 40697,32 грн. Оригінали вказаних платіжних доручень є додатком №5 до позовної заяви.

При цьому сума позовних вимог майнового характеру при поданні позовної заяви до суду складала 2713154,28грн., а судового збору за такі вимоги - 40697,32грн. З врахуванням поданої Позивачем Заяви від 19.06.2018р. (вх. №1638/18) про зменшення розміру позовних вимог ціна позову становить 2455719,43 грн., а сума судового збору за такі позовні вимоги складає 36835,79грн.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 46194,12грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору в сумі 40697,32грн., 74грн. втрат на відправлення поштової кореспонденції, 1532грн. витрат на купівлю квитків на потяги Київ-Львів/Львів-Київ на двох осіб, 2400грн. вартості проживання в готелі та 1490,80грн. добових на двох осіб.

29.05.2018р. Позивачем подано Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат (вх. №19092/18), згідно якого Позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 40697,32грн., витрати на відправлення поштової кореспонденції в розмірі 75грн., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000грн., витрати на квитки в розмірі 2845грн., витрати на проживання в розмірі 1247,50грн., що разом становить 49864,82 грн.

Згідно частини 3 статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу;витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;витрати, пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.1 ст.126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно ч.2 ст.128 ГПК України розмір витрат, пов'язаних з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших дій, пов'язаних з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

В підтвердження здійснення витрат на професійну правову допомогу Позивачем надано Договір про надання правничої допомоги від 25.05.2018р. №1-25/05, за умовами якого (п.1. Договору) Адвокат зобов'язувався взяв на себе зобов'язання надавати Позивачу (Клієнту) правничу допомогу, а саме представляти інтереси Клієнта в усіх судах України з усіма правами, котрі надані законом позивачу, відповідачу чи третій особі, а також представляти інтереси клієнта в усіх установах, організаціях та підприємствах незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, в тому числі органах національної поліції, прокуратури, державної виконавчої служби, органах юстиції, нотаріату, усіх органах державної влади та місцевого самоврядування, в тому числі з правом знайомитись з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь у засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні і письмові пояснення суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати будь-які процесуальні документи, змінювати підставу або предмет позову, збільшувати розмір позовних вимог, окрім права відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог та укладення мирової угоди. У зв'язку з цим Адвокат має право подавати від імені Клієнта заяви, скарги, клопотання, заперечення та інші процесуальні документи та підписувати їх від імені Клієнта, а Клієнт зобов'язується виплатити Адвокату гонорар за участь у справі.

Відповідно до пункту 4 Договору від 25.05.2018р. №1-25/05 за участь у цивільному процесі та надання правничої допомоги Клієнт зобов'язувався виплатити Адвокату гонорар у розмірі, зазначеному в Додатку №1 до цього договору. Клієнт зобов'язаний компенсувати Адвокату інші витрати (оплата відрядження, транспортні, поштові та інші витрати), пов'язані із виконанням Договору.

Додатком №1 до Договору від 25.05.2018р. №1-25/05 Сторонами Договору встановлено, що Клієнт (Позивач у справі) виплачує Адвокату гонорар за надання правничої допомоги, представництво в господарському суді та надання послуг в розмірі 5000,00 грн. Вказаний Договір та додаток до нього підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток сторін договору.

Актом наданих послуг від 27.06.2018р., складеним по Договору про надання правничої допомоги від 25.05.2018р. №1-25/05, який підписано Клієнтом та Адвокатом, підтверджено передання Адвокатом та прийняття Клієнтом наданих послуг в розмірі 5000грн.

ОСОБА_3 є адвокатом та представником Позивача у справі, що підтверджується Свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю від 02.04.2015р. серії ЛВ №000200 та Ордером від 25.05.2018р. серія ЛВ №078236.

27.06.2018р. Позивачем подано заяву (вх. №24058/18), у якій, серед іншого просить суд долучити до матеріалів справи докази понесення витрат пов'язаних із розглядом справи, а саме: Платіжне доручення від 05.06.2018р. №14709 на суму 5000грн. про сплату Клієнтом Адвокату правничої допомоги за Договором від 25.05.2018р. №1-25/05; касові чеки ПАТ Укрпошта від 17.04.2018р. на суму 33грн. та від 15.06.2018р. на суму 33грн. про направлення процесуальних документів; посадкові документи від 04.05.2018р. №#П64-Т1-2191706-0405 на суму 570,62грн. на ОСОБА_4 (відправлення КИЇВ-ПАСАЖИРСЬКИЙ, 07.05.2018р. 14:07; прибуття ЛЬВІВ, 07.05.2018р. 19:50), від 04.05.2018р. №П64-Т2-2191706-0405 на суму 570,62грн. на ОСОБА_5 (відправлення: КИЇВ-ПАСАЖИРСЬКИЙ, 07.05.2018р. 14:07; прибуття: ЛЬВІВ, 07.05.2018р. 19:50), від 04.05.2018р. №#1Ж7-Т1-2176409-0405 на суму 422,88грн. на ОСОБА_4 (відправлення: ЛЬВІВ, 08.05.2018р. 18:47; прибуття: КИЇВ-ПАСАЖИРСЬКИЙ, 08.05.2018р. 23:53), від 04.05.2018р. №#1Ж7-Т2-2176409-0405 на суму 422,88грн. на ОСОБА_5 (відправлення: ЛЬВІВ, 08.05.2018 18:47; прибуття: КИЇВ-ПАСАЖИРСЬКИЙ 23:53), від 25.05.2018р. №#4ФЮ-Т1-0470891-2505 на суму 375,55грн. на ОСОБА_5 (відправлення: КИЇВ-ПАСАЖИРСЬКИЙ, 29.05.2018р. 06:00; прибуття: ЛЬВІВ, 29.05.2018р. 11:06), від 25.05.2018р. №#4Ю2-Т1-0488756-2505 на суму 375,55грн. на ОСОБА_5 (відправлення: ЛЬВІВ, 29.05.2018р. 18:47; прибуття: КИЇВ-ПАСАЖИРСЬКИЙ, 29.05.2018р. 23:53); також Рахунок ТзОВ Глобал Отель Сервіс від 18.06.2018р. №000221 на суму 980грн. на ОСОБА_6 з призначенням платежу: проживання у готелі 18.06.2018р. - 19.06.2018р., 1 особа; а також фіскальний чек про оплату 18.06.2018р. 980грн.

Відповідно до ч.4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.5, 6 ст.126 ГПК України).

Станом на час розгляду справи по суті клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката Відповідачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи таке клопотання відсутнє.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п.3 ч.4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи у разі часткового задоволення позову, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідно до ч.2 ст.7 ЗУ Про судовий збір у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

З підстав наведеного, а також недоведення Відповідачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України розміру понесених у справі судових витрат, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір, виплачений адвокату за надання правничої допомоги, представництво в господарському суді та надання послуг гонорар, а також витрати, пов'язані із вчиненням інших дій, пов'язаних з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 34861,68 грн. судового збору, 4750 грн. витрат на професійну правову допомогу та 1014,83грн. витрат, пов'язаних із розглядом справи, в решті судові витрати залишити за Позивачем.

При цьому, щодо витрат, пов'язаних із розглядом справи суд зазначає наступне.

Щодо витрат на квитки.

Місцезнаходженням Позивача є м.Київ. У попередньому розрахунку судових витрат від 29.05.2018р. (вх.№19092/18) Позивач заявляє про понесення ним 2845грн. витрат на квитки. В ухвалах Господарського суду Львівської області у даній справі містилась вимога щодо обов'язкової явки представників Сторін та ухвалами викликались представники в кожне з судових засідань. Проте, згідно вищеописаних квитків, їх загальна вартість складає 2738,10грн. Однак, витрати на квитки від 29.05.2018р. ОСОБА_6 не є обґрунтованими, оскільки в судовому засіданні 29.05.2018р. брали участь два представники Позивача: ОСОБА_6 та ОСОБА_3, який, як вищеописано, надавав, як адвокат, навадав Позивачу згідно Договору професійну правничу допомогу (місцем проживання якого є м.Львів, що підтверджується поданими ОСОБА_3 клопотанням від 25.05.2018р. вх.№18938/18 та заявою від 27.06.2018р. вх.№24058/18); Позивачем ж не обґрунтовано необхідність участі в судовому засіданні одночасно двох представників, а відтак, і розмір витрат в цій частині. Крім цього, з приводу витрат на квитки від 07-08.05.2018р. ОСОБА_6 та ОСОБА_4 суд також зазначає, що Позивачем не обґрунтовано необхідність участі в судовому засіданні 08.05.2018р. двох представників. Відтак, до розподілу судових витрат, пов'язаних із розглядом справи судом взято витрати Позивача на квитки від 07-08.05.2018р. в розмірі 943,83грн. (570,62+422,88). При цьому, такий розподіл здійснено згідно вимог п.3 ч.4 ст. 129 ГПК України - пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо витрат на проживання.

У попередньому розрахунку судових витрат від 29.05.2018р. (вх.№19092/18) Позивач заявляє про понесення ним 1247,50грн. витрат на проживання. В ухвалах Господарського суду Львівської області у даній справі містилась вимога щодо обов'язкової явки представників Сторін та ухвалами викликались представники в кожне з судових засідань. Проте, Позивачем підтверджено 980грн. витрат на проживання 18.06.2018р.-19.06.2018р. представника ОСОБА_6 Однак, в судовому засіданні 19.06.2018р. окрім представника Позивача ОСОБА_6 брав участь також представник Позивача ОСОБА_3, місцезнаходженням якого, як зазначено в абзаці вище, є м.Львів. Позивачем ж не обґрунтовано необхідність участі в судовому засіданні одночасно двох представників, а відтак, і розмір витрат в цій частині.

Щодо витрат на відправлення поштової кореспонденції.

Розмір підтверджених понесених поштових витрат складає 150грн. (згідно наявних в матеріалах справи фіскальних поштових чеків від 23.02.2018р. на суму 21грн.; від 17.04.2018р. на суму 33грн.; від 25.05.2018р. на суму 33грн.; від 05.06.2018р. на суму 15грн.; від 15.06.2018р. на суму 15грн.; від 15.06.2018р. на суму 33грн.). Проте, у попередньому розрахунку судових витрат від 29.05.2018р. (вх.№19092/18) Позивач заявляє про понесення ним 75грн. поштових витрат. Відтак, до розподілу судових витрат, пов'язаних із розглядом справи судом взято заявлені Позивачем поштові витрати в розмірі 75грн. При цьому, такий розподіл здійснено згідно вимог п.3 ч.4 ст. 129 ГПК України - пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Окрім того, у зв'язку із зменшенням розміру позовних вимог поверненню Позивачу з Державного Бюджету України підлягає судовий збір у розмірі 3861,53грн.

З підстав відсутності клопотання Позивача про повернення сплаченого за подання позовної заяви до суду судового збору у зв'язку із зменшенням розміру позовних вимог у справі суд зазначає про відсутність правових підстав для такого повернення. Проте, вказане не позбавляє Позивача права на звернення до суду із відповідним клопотанням в майбутньому.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73-74, 76-81, 86, 123, 126, 129-129, 165, 205, 216, 222, 235, 232, 236, 238, 252, 331 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179-180, 193, 216, 218, 230, 232 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509-510, 525-527, 530, 549, 551, 599, 610-612, 614, 625-627, 629, 632, 655, 691-692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст.4, 7 Закону України Про судовий збір , суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю торгово-виробничої компанії Перша приватна броварня Для людей - як для себе! (79032, Львівська область, м.Львів, вул.Дж.Вашингтона, буд.10; ідентифікаційний код 31978272) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Крохмалепродукти України (08110, Київська область, Києво-Святошинський район, с.Михайлівка-Рубежівка, вул.Шкільна, буд.15; ідентифікаційний код 32671885) 2131118,00 грн. суми основного боргу, 192994,28 грн. пені, 34861,68 грн. судового збору, 4750 грн. витрат на професійну правову допомогу та 1014,83грн. витрат, пов'язаних із розглядом справи.

3. В решті позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

6. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/ .

Повний текст рішення виготовлено та підписано 02.07.2018р.

Суддя Фартушок Т. Б.