Ухвала

від 05.07.2018 по справі 922/3572/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

УХВАЛА

про залишення апеляційної скарги без руху

"05" липня 2018 р. Справа № 922/3572/16

Суддя-доповідач ОСОБА_1, розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Провід Групп", (вх.№ 1317),

на ухвалу Господарського суду Харківської області від 06.06.2018, (суддя Яризько В.О.), постановлену о 10:10 в м. Харкові,

у справі №922/3572/16,

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_2 Інвест", м. Харків,

про визнання банкрутом,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Господарського суду Харківської області від 06.12.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_2 Інвест" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено голову ліквідаційної комісії ОСОБА_3.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.06.2018 залишено без розгляду клопотання ТОВ "Провід Групп" про встановлення факту порушення законності старшого слідчого з ОВС 6-го відділу розслідувань кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань Офісу великих платників ДФС ОСОБА_4, винесення окремої ухвали та повідомлення правоохоронних органів про порушення законодавства.

Залишено без розгляду клопотання ТОВ "Провід Групп" про розгляд фактів порушення законності посадовими особами ГУ ДФС у Харківській області, постановлення окремої ухвали стосовно дій, вчинених посадовими особами ГУ ДФС у Харківській області.

Відкладено розгляд звіту ліквідатора на "15" серпня 2018 р. о(об) 10:00

Товариство з обмеженою відповідальністю "Провід Групп" з ухвалою господарського суду першої інстанції не погодилось в частині залишення без розгляду клопотань ТОВ "Провід Групп" від 26.04.2018 та від 10.05.2018, у зв'язку з чим звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 06.06.2018 у справі №922/3572/16 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, суддя-доповідач дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без руху з наступних підстав.

Відповідно до вимог частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Тобто, перебіг строку на оскарження в апеляційному порядку судового рішення визначено в законодавчому порядку.

З матеріалів справи вбачається, що оскаржувану ухвалу постановлено місцевим господарським судом 06.06.2018, отже, строк подання апеляційної скарги сплив 18.06.2018.

Оскільки скаржником було подано апеляційну скаргу до Харківського апеляційного господарського суду 21.06.2018, що підтверджується відбитком штемпелю вхідної кореспонденції суду на першому аркуші апеляційної скарги, апеляційна скарга у даній справі була подана після закінчення строку подання апеляційної скарги на ухвалу суду, встановленого ч.1 ст. 256 ГПК України.

Відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до частин 2, 3 статті 256 ГПК України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Водночас, статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Порушення пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод констатував Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України". Зокрема, Високий Суд вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява N 52854/99, п. п. 51 і 52, ECHR 2003-X) (п. 46 рішення). Зі змісту пункту 52 рішення випливає, що якщо національний суд просто обмежився вказівкою на наявність у відповідача "поважних причин" для поновлення пропущеного строку оскарження, то, відтак, він (суд) не вказав чітких причин такого рішення. За цих підстав Високий Суд одноголосно постановив, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та дійшов висновку, що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції (п. 53 рішення).

З огляду на викладене, процесуальним законом не передбачено обов'язок суду автоматично відновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника та в кожному випадку суд має визначити, з якої поважної причини такий строк був порушений скаржником, та чи підлягає відновленню; з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та докази, що підтверджують доводи заявника.

Як вбачається з матеріалів апеляційної скарги, заявником не порушується питання щодо поновлення строку на оскарження судового рішення з зазначенням наявності поважних підстав його пропущення.

Відповідно до частини 3 статті 260 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними.

При цьому, протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Статтею 258 Господарського процесуального кодексу України встановлено вимоги до форми і змісту апеляційної скарги.

Так, згідно з п. 2 ч. 3 ст. 258 ГПК України до апеляційної скарги додаються докази сплати судового збору.

Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» визначені розміри ставок судового збору, що справляється з апеляційних і касаційних скарг на судові рішення.

Ставки судового збору з апеляційних скарг, що подаються на судові рішення, винесені у справі про банкрутство за наслідками розгляду вказаних заяв і скарг, встановлено підпунктами 4 і 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону, а саме: за подання апеляційних скарг - 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні заяви і скарги; за подання касаційних скарг - 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні заяви і скарги.

Підпунктами 8 - 10 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік заяв у справі про банкрутство, за подання яких справляється судовий збір.

Водночас, з апеляційних та касаційних скарг на інші ухвали суду у справі про банкрутство судовий збір справляється за ставкою, визначеною підпунктом 7 пункту 2 частини другої статті 4 Закону, а саме 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, за подання апеляційної скарги скаржник мав сплатити судовий збір у розмірі 1762,00грн.

Як вбачається з матеріалів справи, апелянтом в порушення п. 2 ч. 3 ст. 258 ГПК України не надано доказів сплати судового збору.

Матеріали апеляційної скарги містять клопотання, в якому заявник просить відстрочити сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі №922/4500/16.

Розглянувши клопотання апелянта про відстрочення сплати судового збору, судова колегія дійшла висновку про відсутність правових підстав для його задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення; крім того, суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати.

Положення статті 8 Закону України "Про судовий збір" підлягають застосуванню судом, з урахуванням майнового стану сторони та за визначених цією статтею умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.

Проте, апелянт не відноситься до категорії осіб, визначених пунктами 1, 2 частини 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір"; предметом даної справи не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.

Крім того, особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.

В обґрунтування заявленого клопотання вказує на відсутність на рахунках ТОВ "Провід Групп" вільних коштів на сплату судового збору, на підтвердження чого надає довідку про рахунок і залишок коштів № 180605SU19070256 від 08.06.2018, згідно якої станом на 08.06.2018 у ПАТ КБ "Приватбанк" залишок коштів на рахунку ТОВ "Провід Групп" № 26004050008750 (поточний рахунок) становить 0,00 гривень. Крім того, заявник вказує про знаходження підприємства у важкому фінансовому стані у зв'язку із курсовим коливанням валют, падінням купівельної спроможності населення та погіршення економічної ситуації в країні, внаслідок чого прибутки підприємства значно скоротилися. Також зазначає, що ТОВ "Провід Групп" є кредитором у багатьох справах про банкрутство, які перебувають у провадженні господарських судів й дані твердження підтверджуються низкою судових рішень, які розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Разом з тим, надана апелянтом незасвідчена належним чином довідка про рахунок і залишок коштів №180605SU19070256 від 08.06.2018, згідно якої станом на 08.06.2018 у ПАТ КБ "Приватбанк" залишок коштів на рахунку ТОВ "Провід Групп" №26004050008750 (поточний рахунок) становить 0,00грн, не підтверджує викладених заявником у клопотанні доводів щодо відсутності коштів для сплати судового збору, оскільки не містить відомостей про відсутність у апелянта інших банківських рахунків із залишком на них коштів.

В свою чергу, поняття "фінансовий стан підприємства" визначено у спільному наказі Міністерства фінансів України та Фонду державного майна України №49/121 від 26.01.2001, яким затверджено Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації (надалі - Положення).

Пунктом 1.1. Положення визначено, що фінансовий стан підприємства - це сукупність показників, що відображають наявність, розміщення і використання ресурсів підприємства, реальні й потенційні фінансові можливості підприємства.

Відповідно до пунктів 3.1 та 3.2 Положення, основним джерелом інформації для фінансового аналізу є фінансова звітність підприємства за два останні календарні роки та за останній звітній період. Фінансовий аналіз підприємства складається з таких етапів: оцінка майнового стану підприємства та динаміка його зміни; аналіз фінансових результатів діяльності підприємства; аналіз ліквідності; аналіз ділової активності; аналіз платоспроможності (фінансової стійкості); аналіз рентабельності.

Доказами матеріального становища можуть бути фінансова звітність, в тому числі Форма 1 "Баланс"; співвідношення загального обсягу кредиторської та дебіторської заборгованості - звіт про фінансові результати і дебіторську та кредиторську заборгованість (форма №1-Б); наявність або відсутність грошових коштів на розрахункових рахунках підприємства - Форма 2 "Звіт про рух грошових коштів"; наявність або відсутність основних та оборотних засобів та їх вартість; розмір та вартість інших матеріальних активів підприємства.

Судова колегія зазначає, що апелянтом не було надано до апеляційного господарського суду належних та допустимих доказів в обґрунтування доводів клопотання про відстрочення сплати судового збору, зокрема, не надано доказів, які б свідчили про важке фінансове становище апелянта, не надано доказів відсутності інших рахунків у апелянта та відсутності на них грошових коштів, як і не обґрунтовано, що станом на момент ухвалення судового рішення у справі №922/3572/16 у апелянта будуть наявні кошти для сплати судового збору.

Щодо твердження апелянта про те, що він є кредитором у багатьох справах про банкрутство, які перебувають у провадженні господарських судів, судова колегія зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ГПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За приписами частини 4 статті 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Статтею 79 ГПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Оцінюючи доводи заявника та подані документи суд зазначає, що матеріали справи №922/3572/16 не містять та заявником не надано доказів на підтвердження наявності судових рішень в провадженні господарських судів, за результатами розгляду яких у апелянта станом на момент ухвалення рішення у справі буде можливість сплатити судовий збір у встановленому Законом розмірі.

Крім того, є недоречним посилання апелянта на знаходження підприємства у важкому фінансовому стані у зв'язку з курсовим коливанням валют, падінням купівельної спроможності населення та погіршення економічної ситуації в країні, як підставу для відстрочення сплати судового збору, з огляду на те, що відповідно до ст. 44 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Пунктом 4 ч. 1 ст. 44 ГК України встановлено, що підприємництво здійснюється на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Разом з тим, пунктами 1, 2 частини 3 статті 2 ГПК України встановлено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом .

Колегія суддів апеляційного господарського суду також зазначає, що відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права.

Пункт 1 статті 6 § 1 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом щодо будь-яких його цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 18.10.2005 у справі "МПП "Голуб" проти України" № 6778/05 зауважив, що процедурні гарантії, закріплені статтею 6, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов'язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином, втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань (справа "Голдер проти Сполученого Королівства", рішення від 21 лютого 1975 року, Серія А № 18, ст. 13-18, п. 28-36).

Суд наголосив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.

Як зазначено вище, порядок сплати, відстрочення сплати судового збору визначає Закон України "Про судовий збір", яким встановлено ставку за подання апеляційної скарги на ухвалу суду, а також умови, за яких суд може, зокрема, відстрочити сплату судового збору.

Відстрочення апелянту сплати судового збору за відсутності визначених законом правових підстав та прийняття до розгляду апеляційної скарги, поданої без дотримання положень Господарського процесуального кодексу України, може бути витлумачено як надання переваги заявнику, що є неприпустимим.

Враховуючи вищевикладене, що відстрочення сплати судового збору є винятковим заходом, що суд має право його застосувати лише в окремих випадках за наявності певних обставин, підтверджених заявником належними та допустимими доказами, судова колегія не вбачає правових підстав для задоволення клопотання про відстрочення сплати судового збору.

Згідно з частиною 2 статті 260 Господарського процесуального кодексу України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

З урахуванням викладеного, суддя-доповідач дійшов висновку, що апеляційна скарга подана з порушенням вимог статті 256 Господарського процесуального кодексу України та пункту 2 частини 3 статті 258 ГПК України, а саме: з порушенням строку подання апеляційної скарги на ухвалу суду та відсутності клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, а також без надання доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Вказані обставини унеможливлюють відкриття апеляційного провадження у справі та є підставою для залишення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Провід Групп" на ухвалу господарського суду Харківської області від 06.06.2018 у справі №922/3572/16 без руху з наданням строку для усунення вказаних недоліків.

Керуючись статтями 174, 234, 256, 258, 260 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

УХВАЛИЛА:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Провід Групп" на ухвалу господарського суду Харківської області від 06.06.2018 у справі №922/3572/16 залишити без руху.

2. Встановити Товариству з обмеженою відповідальністю "Провід Групп" десятиденний строк з дня вручення ухвали скаржнику для виправлення недоліків апеляційної скарги.

3. Наслідки неусунення недоліків, визначених цією ухвалою, у строк, встановлений судом, визначені статтями 174, 260, 261 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею-доповідачем та не підлягає оскарженню.

Суддя - доповідач В.В. Лакіза