Рішення

від 03.07.2018 по справі 815/471/18

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/471/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Релігійної організації "Релігійна громада Свідків Єгови Малиновського району м.Одеси" до Державного кадастрового реєстратора Відділу у Врадіївському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області ОСОБА_1, Відділу у Врадіївському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

05.02.2018 року до Одеського окружного адміністративного суду звернулась Релігійна організація "Релігійна громада Свідків Єгови Малиновського району м.Одеси" з позовом до Державного кадастрового реєстратора Відділу у Врадіївському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області ОСОБА_1, Відділу у Врадіївському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, в якому просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Державного кадастрового реєстратора Відділу у Врадіївському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області ОСОБА_1 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру у формі листа № 1026/171-17 від 4 серпня 2017 року;

зобов'язати Відділ у Врадіївському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області внести відомості до Державного земельного кадастру щодо зміни виду використання земельної ділянки, розташованої за адресою: вул. Героїв Врадіївщини, 123, смт Врадіївка, Миколаївська обл., 56300; кадастровий номер 4822355000:01:035:0005, з для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код КВЦПЗ 03.07.) на для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (код КВЦПЗ 03.04).

Ухвалою суду від 12 лютого 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

13 квітня 2018 року суд ухвалив рішення про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

10 травня 2018 року від представника позивача надійшла заява про прийняття уточненої позовної заяви разом із зміненим позовом (вхід. № 12996).

Судом встановлено, що позивачем надано змінений позов, в якому позивач визначившись зі складом учасників справи заявив позовні вимоги до Державного кадастрового реєстратора Відділу у Врадіївському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області ОСОБА_1 та Відділу у Врадіївському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, в свою чергу Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області визначено позивачем як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів.

Судом також встановлено, що позивачем було викладено прохальну частину позову в новій редакції, а саме:

визнати протиправним та скасувати рішення Державного кадастрового реєстратора Відділу у Врадіївському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області ОСОБА_1 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру у формі листа № 1026/171-17 від 4 серпня 2017 року;

зобов'язати Відділ у Врадіївському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, в особі відповідного Державного кадастрового реєстратора внести відомості до Державного земельного кадастру щодо зміни виду використання земельної ділянки, розташованої за адресою: вул. Героїв Врадіївщини, 123, смт Врадіївка, Миколаївська обл., 56300; кадастровий номер 4822355000:01:035:0005, з для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код КВЦПЗ 03.07.) на для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (код КВЦПЗ 03.04).

Ухвалою суду від 23 травня 2018 року прийнято до розгляду змінену позовну заяву.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірне рішення є незаконним та необґрунтованим та таким, що суперечить дійсним обставинам, оскільки державний кадастровий реєстратор неправильно тлумачивши положення Земельного кодексу України, ототожнив поняття зміна цільового призначення земельної ділянки та зміна виду використання земельної ділянки в межах певної категорії земель , у свою чергу, у правовідносинах, з приводу яких подано позов, має місце саме зміна виду використання земельної ділянки без зміни цільового використання землі та чинним законодавством передбачена можливість самостійного визначення власником виду використання земель в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, враховуючи, що дана земельна ділянка не відноситься до земель сільськогосподарського призначення, з урахуванням містобудівної документації та документації з землеустрою.

12.03.2018 року (вх. № 6646/18, вх. № 6698/18) 11.06.2018 року (вхід. № 16355/18), від відповідачів до суду надійшли відзиви на позовну заяву, які в цілому гуртуються на тому, що відповідачі позовні вимоги не визнають у повному обсязі посилаючись на правову позицію Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 08.04.2015 року у справі № 6-32цс15, зазначили, що зміна виду цільового призначення ( використання) земельної ділянки житлової та громадської забудови, встановленого законодавством та конкретизованого уповноваженим органом державної влади у рішенні про її передачу у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку, потребує обов'язкового дотримання механізму такої дії, що полягає у складанні або перепогодженні проекту відведення земельної ділянки з уповноваженими органами.

У свою чергу позивач, у відповіді на відзив, зауважив, що відповідачі помилково стверджують, що будівництво і обслуговування будівель торгівлі та будівництво та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій є видами цільового призначення земельних ділянок, а не видом використання земельної ділянки , оскільки мають різні коди (03.07 та 03.04) відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548, оскільки такі доводи ґрунтуються на довільному та, як наслідок, помилковому тлумаченні положень діючого законодавства в частині поняття цільове призначення земельної ділянки та відомості про цільове призначення земельної ділянки, що містяться у Державному земельному кадастрі. Крім того, представник позивача наголошував, що відповідачі, цитуючи положення п. 118 та 121 Порядку № 1051, стверджували при цьому, що позивачем не було подано документів, які передбачені п. 121 Порядку, проте зазначеним підтверджується саме позиція позивача про те, що у разі зміни виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) її власнику достатньо подати Державному кадастровому реєстратору лише заяву за формою, встановленою Порядком № 1051.

У судове засідання 02.07.2018 року сторони не прибули, про дату, час та місце судового засідання повідомлялись належним чином та завчасно. Сторони подали клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Згідно із ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наведене, у зв'язку із неприбуттям у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового розгляду, а також за відсутності потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі письмовими доказами.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, суд дійшов висновку, що адміністративний позов слід задовольнити, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що 09 червня 2016 року позивач на підставі договору купівлі-продажу № 3266 придбав у власність земельну ділянку розташовану за адресою: вул. Героїв Врадіївщини, 123, смт Врадіївка, Миколаївська обл., 56300; кадастровий номер 4822355000:01:035:0005, право власності Позивача було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09.06.2016 року ( а.с.13-16).

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру № НВ-4802216592016 від 27.05.2016 року, категорія земель зазначеної земельної ділянки на момент її придбання - Землі житлової та громадської забудови , вид використання земельної ділянки - Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (а.с.16).

В подальшому, 02.12.2016 року Сектор містобудування, архітектури, будівництва та з питань надзвичайних ситуацій Врадіївської районної державної адміністрації Миколаївської області видав позивачу містобудівні умови і обмеження забудови зазначеної земельної ділянки під культову споруду ( а.с. 19-20).

13.07.2017 року рішенням Врадіївської селищної ради Миколаївської області затверджено детальний план території площею 0,0824 га. Для будівництва культової споруди Зал Царства свідків ОСОБА_2 по вул. Героїв Врадіївщини, 123, у межах смт Врадіївка Врадіївської селищної ради Врадіївського району Миколаївської області (витяг з рішення а.с. 21).

27 липня 2017 року позивач звернувся до Відділу у Врадіївському районі Головного управління Держгеокадастру Миколаївської області із Заявою про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, в якій просив внести до Державного земельного кадастру зміни до відомостей щодо виду використання земельної ділянки в межах категорії землі житлової та громадської забудови , а саме: з 03.07 - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі на 03.04 - для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій ( а.с. 22).

Вказана заява була подана Відділу разом з супровідним листом, в якому обґрунтовувалось, що для внесення зазначених змін до відомостей Державного земельного кадастру проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки не вимагається (а.с. 23).

Державним кадастровим реєстратором Відділу у Врадіївському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області ОСОБА_1 04 серпня 2017 року було прийнято рішення у формі листа № 1026/171-17 про відмову у внесені відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру ( а.с.25).

Підстава відмови обумовлена невідповідністю поданих документів вимогам, установленим Законом України Про Державний земельний кадастр і Порядком ведення Державного земельного кадастру . У рішенні вказано, що, відповідно до ст. 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Позивач, не погодившись з зазначеним рішенням, звернувся до суду за його оскарженням, оскільки вважав, що державний реєстратор дійшов хибних висновків внаслідок неправильного тлумачення положень Земельного кодексу України, які полягають в ототожненні понять зміна цільового призначення земельної ділянки та зміна виду використання земельної ділянки в межах певної категорії земель .

По суті позовних вимог суд зазначає, що спірні відносини врегульовані Земельним кодексом України, Законом України "Про Державний земельний кадастр", та Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі по тексту - Порядок № 1051).

Так, статтею 19 Земельного кодексу України встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на 9 категорій, однією з яких є землі житлової та громадської забудови . Саме до цієї категорії належить спірна земельна ділянка.

Відповідно до ч.1 ст. 20 ЗК України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Згідно ч.3 ст. 20 ЗК України, зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок. Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності провадиться: щодо земельних ділянок, розташованих у межах населеного пункту, - сільською, селищною, міською радою; щодо земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, - районною державною адміністрацією, а щодо земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, що не входять до території району, або в разі якщо районна державна адміністрація не утворена, - ОСОБА_3 міністрів Автономної Республіки Крим, обласною державною адміністрацією. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки приватної власності, цільове призначення якої змінюється, розробляється на замовлення власника земельної ділянки без надання дозволу ОСОБА_3 міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування на його розроблення. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється в порядку, встановленому законом. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, погодженого в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зміну її цільового призначення. ОСОБА_3 міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у зміні цільового призначення земельної ділянки або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

За змістом ч.5 ст. 20 ЗК України, види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Відповідно до статті 38 Земельного кодексу України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

На виконання пункту "г" статті 15 та статті 19 Земельного кодексу України, пункту "ґ" статті 14 Закону України "Про землеустрій", підпункту 11 пункту 4 Положення про Державний комітет України із земельних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.2008 № 224, та з метою забезпечення обліку земель за видами їх цільового призначення у державному земельному кадастрі наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548 затверджено Класифікацію видів цільового призначення земель (далі - КВЦПЗ).

Так, зазначеною Класифікацією до секції В "Землі житлової та громадської забудови" віднесено за кодом 03 землі громадської забудови (землі, які використовуються для розміщення громадських будівель і споруд (готелів, офісних будівель, торговельних будівель, для публічних виступів, для музеїв та бібліотек, для навчальних та дослідних закладів, для лікарень та оздоровчих закладів), інших об'єктів загального користування), куди увійшли землі для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій - код 03.04 та для будівництва та обслуговування будівель торгівлі - код 03.07.

Правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру нормативно закріплені в Законі України "Про Державний земельний кадастр" ( надалі - Закон).

Відповідно до ст. 15 зазначеного Закону, до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об'єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку. Відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині другій статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Стаття 20 Закону України Про Державний земельний кадастр встановлює, що внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру є обов'язковим.

Відповідно до ч.2 ст. 21 Закону, серед основних вимог щодо внесення відомостей до Державного земельного кадастру законодавцем віднесено внесення відомостей про цільове призначення земельних ділянок, які включають в себе дві складові, а саме: п. "а" зазначеної частини - щодо категорії земель: на підставі відповідної документації із землеустрою, яка розробляється при формуванні земельних ділянок, - щодо земельних ділянок, які формуються; на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яким передбачена зміна її цільового призначення; на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель; п. "б" зазначеної частини - щодо виду використання земельної ділянки в межах певної категорії земель: на підставі відповідної документації із землеустрою, яка розробляється при формуванні земельних ділянок, - щодо земельних ділянок, які формуються; на підставі письмової заяви власника (користувача) земельної ділянки державної чи комунальної власності, - у разі зміни виду використання земельної ділянки (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони); на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яким передбачена зміна її цільового призначення.

Статтею 25 Закону визначено, що Поземельна книга є документом Державного земельного кадастру, який містить такі відомості про земельну ділянку, зокрема, цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель).

Відповідно до ч.4 ст. 26 Закону, для внесення змін до відомостей Поземельної книги щодо цільового призначення земельної ділянки, складу угідь, нормативної грошової оцінки, а також до відомостей про межі земельної ділянки (у разі їх встановлення (відновлення) за фактичним використанням земельної ділянки) заявник подає до органу, який здійснює ведення Поземельної книги: заяву за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру; оригінали документації із землеустрою, технічної документації з оцінки земель, які згідно з цим Законом є підставою для внесення таких змін (крім випадків зміни виду використання земельної ділянки в межах певної категорії земель, що згідно з цим Законом не потребує розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки); документацію із землеустрою, на підставі якої вносяться зміни до відомостей Державного земельного кадастру, у формі електронного документа (крім випадків внесення відомостей про зміну виду використання).

Згідно ч.5 та 6 ст. 26 Закону, державний кадастровий реєстратор, який здійснює ведення Поземельної книги, протягом чотирнадцяти робочих днів з дати реєстрації заяви вносить до Поземельної книги інформацію про зміну відомостей про земельну ділянку або надає мотивовану відмову у внесенні таких відомостей.

ОСОБА_3 у внесенні до Поземельної книги змін до відомостей про земельну ділянку надається у разі, якщо: земельна ділянка розташована на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора; із заявою звернулася неналежна особа; подані документи не відповідають вимогам законодавства; заявлені відомості вже внесені до Поземельної книги.

Процедура та вимоги щодо ведення Державного земельного кадастру унормовані Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051.

Відповідно до пункту 116 Порядку № 1051 внесення до Державного земельного кадастру відомостей (змін до них) про зареєстровану земельну ділянку здійснюється шляхом внесення таких відомостей до відповідної Поземельної книги.

Внесення до Поземельної книги відомостей (змін до них) про зареєстровану земельну ділянку (крім випадків, зазначених у пункті 119 цього Порядку) здійснюється за заявою власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності відповідно до документації, що є підставою для внесення відповідних відомостей (змін до них) (крім випадків внесення відомостей про зміну виду використання) ( п. 118 Порядку № 1051).

Пунктом 121 Порядку № 1051 встановлено, що для внесення до відомостей про земельну ділянку змін щодо цільового призначення земельної ділянки, складу угідь, нормативної грошової оцінки, а також до відомостей про межі земельної ділянки (у разі їх встановлення (відновлення) за фактичним використанням земельної ділянки) Державному кадастровому реєстраторові подаються:1) заява за формою згідно з додатком 12; 2) оригінал документації із землеустрою або оцінки земель, яка є підставою для внесення таких змін (крім випадків зміни виду використання земельної ділянки в межах земель певної категорії); 3) електронний документ (крім випадків внесення відомостей про зміну виду використання).

Підставою для відмови у внесенні до Поземельної книги змін до відомостей про земельну ділянку є:1) розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора; 2) звернення із заявою неналежної особи;3) невідповідність поданих документів вимогам, зазначеним у підпунктах 1 і 2 пункту 111 цього Порядку ( п. 122 Порядку № 1051).

Відповідно до абз. 1 та 2 п. 67 Порядку № 1051, внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру здійснюється виключно на підставі та відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр" та цього Порядку. Забороняється вимагати для внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру надання документів та здійснення дій, прямо не передбачених Законом України "Про Державний земельний кадастр".

Піддаючи системному аналізу встановлені судом обставини у поєднанні з наведеними нормативними положеннями суд зазначає, що у правовідносинах, з приводу яких подано позов зміна цільового призначення , про яку йдеться в абзаці 2 частини 1 та частині 3 статті 20 ЗК України - це зміна категорії землі, тобто переведення земельної ділянки з однієї категорії земель в іншу та саме така зміна має відбуватися шляхом розроблення, погодження та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, рішення про зміну цільового призначення (категорії) земельної ділянки, яка перебуває у приватній власності, приймає не її власник, а відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. Власник наділений лише правом ініціювати це питання перед відповідним органом влади.

Водночас, для зміни виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони), тобто у разі, коли категорія землі (її основне цільове призначення), не змінюється, частиною 5 статті 20 ЗК України передбачений інший порядок, а саме: види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Крім того, суд зазначає, що вказана норма була введена в дію Законом України " Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю " № 1702-VI від 05.11.2009.

У пояснювальній записці до проекту вказаного Закону зазначено, що вказані нововведення мали на меті припинення практики створення землевласникам та землекористувачам штучних перешкод у здійсненні на земельній ділянці господарської діяльності, у зв'язку з чим, запропоновано ввести правило, за яким визначення напрямів використання земельної ділянки в межах категорії земель є вільним (крім земель сільськогосподарського використання та земель оборони).

Таким чином, відповідно до Земельного кодексу України напрям використання земельної ділянки містить у собі дві складові:

1) категорія земель (основне цільове призначення),

2) вид використання земельної ділянки (в межах певної категорії земель).

При цьому, Земельним кодексом України чітко встановлено, що зміна категорії (основного цільового призначення) земельної ділянки приватної власності та зміна виду її використання (в межах однієї категорії) відбуваються за різними процедурами: зміна основного цільового призначення (категорії) земельної ділянки здійснюється рішенням органу державної влади чи органу місцевого самоврядування за проектом землеустрою щодо її відведення, який має бути погоджений у встановленому законом порядку та затверджений відповідним органом; зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) здійснюється рішенням власника такої ділянки, яке він приймає самостійно, без розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, без його подальшого погодження і затвердження.

У свою чергу, ч.5 статті 20 ЗК України чітко встановлює, що будь-які напрямки використання земельної ділянки, що не виходять за межі однієї категорії земель, є не різними цільовими призначеннями, а різними видами використання в межах одного основного цільового призначення, водночас за проектами землеустрою та за рішенням відповідного органу здійснюється зміна цільового призначення земельних ділянок, тобто переведення земельної ділянки з однієї категорії, визначеної у ч. 1 ст. 19 ЗК України, в іншу. Отже, зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель (за виключенням земель сільськогосподарського призначення та земель оборони), здійснюється її власником самостійно.

Зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже, не потребує проходження процедур, які згідно з ч. 1 - ч. 3 ст. 20 Земельного кодексу України застосовуються при зміні цільового призначення земельної ділянки (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, отримання погоджень органів влади тощо).

Відтак, зміна відомостей про земельну ділянку у Державному земельному кадастрі, яку просив здійснити Позивач (зміна коду КВЦПЗ на 03.04), у розумінні статті 20 ЗК України, не є зміною її цільового призначення, а є зміною виду її використання, яке відбувається в межах однієї категорії земель та у відповідності до містобудівної документації, що підтверджено уповноваженим органом містобудування і архітектури, без проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Суд критично оцінює посилання відповідачів на те, що будівництво та обслуговування будівель торгівлі та будівництво та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій є видами цільового призначення земельних ділянок, а не видом використання земельної ділянки, оскільки мають різні коди (03.07 та 03.04) відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, оскільки в даному випадку відповідачами довільно тлумачиться відповідні поняття, а посилання на КВЦПЗ, у свою чергу, є безпідставним через відсутність у ньому визначення поняття "цільове призначення земельної ділянки". В свою чергу, обидва коди віднесені до однієї секції В "Землі житлової та громадської забудови", а самою правовою природою КВЦПЗ виключено можливість визначення нею будь-яких прав позивача.

Доводи відповідачів про правомірність відмови, що викладена у спірному рішенні через неподання позивачем документів, які передбачені Порядком № 1051 з посиланням на його п. 118, 121 суд відхиляє, оскільки вказаними нормами чітко визначено, що у разі зміни виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) її власнику достатньо подати Державному кадастровому реєстратору лише заяву за формою, встановленою Порядком № 1051.

Щодо посилання Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області на правову позицію Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 08.04.2015 року у справі № 6-32цс15, в контексті того, що зміна виду цільового призначення ( використання) земельної ділянки житлової та громадської забудови, встановленого законодавством та конкретизованого уповноваженим органом державної влади у рішенні про її передачу у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку, потребує обов'язкового дотримання механізму такої дії, що полягає у складанні або перепогодженні проекту відведення земельної ділянки з уповноваженими органами, суд вважає необґрунтованими, оскільки викладені в ній обставини не є подібними до даних спірних правовідносин та стосуються лише земель сільськогосподарського призначення, щодо яких положення ч. 5 ст. 20 Земельного кодексу України містять виключення із загального правила про самостійне визначення власником або користувачем земельної ділянки виду її використання в межах певної категорії земель, у свою чергу, за фактичними обставинами цієї справи, позивач звернувся із заявою про зміну виду використання земельної ділянки в межах іншої категорії земель - землі житлової та громадської забудови , а порядок здійснення такої зміни прямо врегульований частиною 5 статті 20 Земельного кодексу України - вона здійснюється власником самостійно, без отримання будь-яких дозволів чи погоджень з боку органів влади.

Враховуючи зазначене суд дійшов висновку, що рішення Державного кадастрового реєстратора Відділу у Врадіївському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області ОСОБА_1 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру у формі листа № 1026/171-17 від 4 серпня 2017 року є протиправним та підлягає скасуванню, відтак, позов у цій частині, є законним, обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання Відділу у Врадіївському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, в особі відповідного Державного кадастрового реєстратора внести відомості до Державного земельного кадастру щодо зміни виду використання земельної ділянки, розташованої за адресою: вул. Героїв Врадіївщини, 123, смт Врадіївка, Миколаївська обл., 56300; кадастровий номер 4822355000:01:035:0005, з для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код КВЦПЗ 03.07.) на для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (код КВЦПЗ 03.04). суд зазначає, що вона також підлягає задоволенню, оскільки судом під час розгляду справи встановлено, що позивач належним чином та у відповідності до вимог чинного законодавства 27 липня 2017 року звернувся до Відділу у Врадіївському районі Головного управління Держгеокадастру Миколаївської області із Заявою про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, в якій просив внести до Державного земельного кадастру зміни до відомостей щодо виду використання земельної ділянки в межах категорії землі житлової та громадської забудови , а саме: з 03.07 - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі на 03.04 - для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій ( а.с. 22), що було підставою для прийняття Відділом відповідного рішення про зміну до відомостей щодо виду використання земельної ділянки.

Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішення має бути прийняте з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі Гірвісаарі проти Фінляндії зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно з приписами ч. 1, ч. 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом встановлено, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3524 грн., згідно платіжного доручення від 05 лютого 2018 року № 124, який підлягає стягненню з Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області.

Під час розгляду справи представником позивача надано до суду докази судових витрат, понесених позивачем, у зв'язку з забезпеченням переїзду представника позивача з м. Львова до м. Одеси у сумі 1396, 91 грн. Суд зазначає, що відповідно до приписів ч. 1 ст. 135 КАС України, витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Відтак, судові витрати в сумі 1396, 91 грн. не підлягають стягненню.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Релігійної організації "Релігійна громада Свідків Єгови Малиновського району м.Одеси" до Державного кадастрового реєстратора Відділу у Врадіївському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області ОСОБА_1, Відділу у Врадіївському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії- задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державного кадастрового реєстратора Відділу у Врадіївському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області ОСОБА_1 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру у формі листа № 1026/171-17 від 4 серпня 2017 року;

Зобов'язати Відділ у Врадіївському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, в особі відповідного Державного кадастрового реєстратора внести відомості до Державного земельного кадастру щодо зміни виду використання земельної ділянки, розташованої за адресою: вул. Героїв Врадіївщини, 123, смт Врадіївка, Миколаївська обл., 56300; кадастровий номер 4822355000:01:035:0005, з для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код КВЦПЗ 03.07.) на для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (код КВЦПЗ 03.04).

Стягнути судові витрати в розмірі 3524 (три тисячі п'ятсот двадцять чотири) грн. 00 коп. з Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області за рахунок її бюджетних асигнувань на користь Релігійної організації "Релігійна громада Свідків Єгови Малиновського району м.Одеси".

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Корой С.М.

.