Рішення

від 03.07.2018 по справі 910/2998/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.07.2018Справа № 910/2998/18

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОКТАГОН-АУТДОР"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКІ ОПТОВІ РІШЕННЯ"

про стягнення 500 993,68 грн.

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Я.І. Репа

Представники:

від позивача: Майєр К.В., довіреність № 08/01/18 від 08.01.2018

від відповідача: Лисий В.І., довіреність № Д-1 від 25.04.2018

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОКТАГОН-АУТДОР" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКІ ОПТОВІ РІШЕННЯ" про стягнення 500993,68 грн. на підставі Договору № 37-17 про надання послуг з проведення рекламної (их) компанії (й) від 27.01.2017, з яких: 280770,00 грн. основного боргу, 140385,00 грн. штрафу, 71854,04 грн. пені, 7984,64 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обгрунтовані невиконанням відповідачем обов'язку з оплати наданих позивачем послуг відповідно до умов наведеного Договору № 37-17 від 27.01.2017 (далі - Договір).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2018 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ОКТАГОН-АУТДОР" залишено без руху, встановлено позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви та строк на усунення недоліків позовної заяви протягом семи днів з дня вручення даної ухвали.

28.03.2018 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, відповідно до якої на виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 19.03.2018 позивач надав пояснення та виправлену позовну заяву з доказами направлення її копії відповідачу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2018 суддею Гумегою О.В. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/2998/18, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

18.04.2018 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява, відповідно до якої позивач надав відповідні посилання на висновки щодо застосування відповідної норми права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду України. В якості додатків до заяви позивач надав суду копії постанов Верховного Суду України № 6-1824цс15 від 24.02.2016 та №3-88гс11 від 09.04.2012.

26.04.2018 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Клопотання судом задоволене.

03.05.2018 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшла заява із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до якої відповідач просив суд розглядати дану справу за правилами загального позовного провадження.

04.05.2018 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання про отримання судових документів безпосередньо в приміщенні суду.

Розглянувши подану представником відповідача заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд дійшов висновку про її задоволення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.05.2018 постановлено розглядати справу № 910/2998/18 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 04.06.2018 о 09:20 год.

22.05.2018 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовної заяви, зазначивши про таке:

- актами резервування №170221.0030 від 21.02.2017 та №170224.0233 від 24.02.2017 передбачено, що вартість рекламних кампаній підлягає сплаті в строк до 31.03.2017, проте, на твердження відповідача, підписанням Актів здачі-приймання робіт (надання послуг) № 677.001 від 31.03.2017 та № 1380.001 від 31.03.2017 сторони підтвердили, що станом на 31.03.2017 не мають претензій одна до одної, у тому числі і щодо розрахунків за проведення рекламних компаній;

- відповідач також стверджує, що звертаючись з позовом до суду про стягнення спірної заборгованості, позивач порушив п. 11.1 Договору, яким передбачено, що усі спори і розбіжності, що мо жуть виникнути в процесі виконання даного Договору чи в зв'язку з ним, ви рішуються шляхом переговорів між сторонами або їх уповноваженими представниками, тоді як з березня 2017 по сьогоднішній час позивач не звертався до відповідача з метою позасудового врегулювання спору;

- крім того, відповідачем було доручено виконання зобов'язань за спірним Договором ТОВ "Вераєті", яке платіжним дорученням № 493 від 05.04.2017 сплатило позивачу 189060,00 грн. згідно рахунку № 677 від 21.02.2017, вказаний рахунок виставлявся позивачем відповідачу на виконання Договору.

01.06.2018 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач просив суд задовольнити позовну заяву у повному обсязі, зазначивши, що:

- вважає неправильним висновок відповідача про те, що з огляду на підписання актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) позивач не має до відповідача претензій по оплаті спірних послуг, оскільки дані акти підтверджують лише факт якісного надання послуг позивачем по проведенню рекламних компаній, тоді як відповідач зобов'язаний оплатити надані позивачем послуги у строки, передбачені умовами Договору;

- пункт 11.1 Договору не передбачає обов'язкового пред'явлення претензії, як досудового врегулювання спору;

- відповідач не надав доказів на підтвердження факту передачі відповідачем своїх зобов'язань за Договором ТОВ "Вераєті", враховуючи, що згідно ст. 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора.

У підготовче засідання, призначене на 04.06.2018, з'явився представник позивача.

Представник відповідача в підготовче засідання, призначене на 04.06.2018, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, по дату, час і місце цього засідання був належним чином повідомлений, що підтверджується матеріалами справи.

Зважаючи на приписи ст. 202 ГПК України, суд здійснював розгляд справи у підготовчому засіданні 04.06.2018 за відсутності представника відповідача.

У підготовчому засіданні 04.06.2018 суд вчинив дії, визначені частиною другою статті 182 ГПК необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.06.2018 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 03.07.2018 о 09:10 год.

У судове засідання, призначене на 03.07.2018, з'явились представники позивача та відповідача.

Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

При розгляді справи по суті в судовому засіданні 03.07.2018 судом було заслухано вступне слово позивача та відповідача, з'ясовано обставини справи та досліджено докази відповідно до ст.ст. 208-210 ГПК України, після чого суд перейшов до судових дебатів (ст.ст. 217, 218 ГПК України).

Представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та у відповіді на відзив.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 03.07.2018 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Заслухавши представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши в судовому засіданні докази, якими сторони обґрунтовували відповідні обставини, суд

ВСТАНОВИВ:

27.01.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОКТАГОН-АУТДОР" (виконавець, позивач) і Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКІ ОПТОВІ РІШЕННЯ" (замовник, відповідач) було укладено Договір № 37-17 про надання послуг з проведення рекламної(их) кампанії(й) (далі - Договір).

Відповідно до п. 2.1 Договору, виконавець зобов'язується протягом строку дії Договору професійно і якісно надавати послуги з проведення рекламної(их) кампанії(й) для замовника або клієнтів замовника на території України на узгоджених згідно Акту резервування поверхнях, а замовник зобов'язується прийняти та вчасно й у повному обсязі оплатити роботи та послуги виконавця в строки та на умовах, визначених даним Договором.

Всі необхідні умови проведення кожної окремої рекламної кампанії визначаються сторонами в Акті резервування. Акти резервуваний є невід'ємною частиною Договору після підписання їх сторонами (п. 2.2 Договору).

Згідно п.п. 3.2.6 п. 3.2 Договору замовник зобов'язується оплачувати послуги та роботи виконавця особисто, вчасно і в повному обсязі відповідно до умов даного Договору та Додаткових угод до нього.

Відповідно до п. 5.1 Договору, вартість послуг за Договором вказується сторонами в Акті резервування. Ціна даного Договору визначається загальною сумою вартості послуг по проведенню рекламних кампаній замовника за Актами резервування.

Пунктом 5.3 Договору сторони погодили, що оплата здійснюється шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок виконавця:

- протягом 5 робочих днів з моменту підписання Акту резервування замовник здійснює передоплату в розмірі 100% від вартості першого місяця рекламної кампанії, якщо інше не зазначено в Акті резервування. Факт неотримання рахунку не звільняє замовника від здійснення плати (п.п. 5.3.1 п. 5.3 Договору);

- в подальшому розмір передоплати за кожний місяць рекламної кампанії складає 100% місячної вартості рекламної кампанії та має бути сплачений не менш ніж за 5 календарних днів до початку поточного місяця рекламної кампанії, якщо інше не зазначено в Акті резервування (п.п. 5.3.2 п. 5.3 Договору).

Згідно п. 6.1 Договору, договір є чинним з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2017 включно, але не раніше повного виконання сторонами своїх зобов'язань, передбачених даним Договором, а також Актами резервування, які є невід'ємною частиною цього Договору.

Відповідно до п. 7.1.2 Договору сторони узгодили, що у випадку несвоєчасної оплати вартості робіт та послуг замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від суми боргу за кожен день порушення строку оплати.

В разі, якщо прострочення оплати наданих виконавцем послуг триває більше 20 (двадцяти) банківських днів, замовник на вимогу виконавця виплачує останньому штраф в розмірі 50 (п'ятдесяти) відсотків від вартості розміщення реклами, по якій оплата прострочена, що не звільняє замовника від зобов'язання щодо оплати рекламної кампанії (п.п. 7.1.4 п. 7.1 Договору).

Згідно п. 13.5 Договору сторони домовились, що строк позовної давності відносно стягнення та нарахування штрафних санкцій встановлено в три роки.

Як зазначив позивач у позовній заяві, у березні 2017 року на виконання умов Договору ним на підставі Актів резервування № 170221 від 21.02.2017 та № 170224.0233 від 24.02.2017 було надано відповідачу послуги з розміщення реклами відповідача на узгоджених сторонами поверхнях спеціальних конструкцій на загальну суму 280 770,00 грн.

Надання рекламних послуг позивачем та їх отримання відповідачем підтверджується позивачем наявними в матеріалах справи Актами здачі-приймання робіт (надання послуг) № 677.001 від 31.03.2017 на суму 189060,00 грн. та № 1380.001 від 31.03.2017 на суму 91710,00 грн., які підписані повноважними представниками сторін.

Позивач зазначив, що згідно п. 4 Актів резервування № 170221 від 21.02.2017 та № 170224.0233 від 24.02.2017 вартість рекламної кампанії підлягає оплаті в строк 31.03.2017. Оплата здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця (позивача).

Позивачем були виставлені відповідачу рахунки на оплату № 677 від 21.02.2017 на суму 189060,00 грн. та № 1380 від 01.03.2017 на суму 91710,00 грн., які станом на 12.03.2018 відповідачем не оплачені.

Враховуючи вищезазначене, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з даним позовом про стягнення з відповідача 500993,68 грн. на підставі Договору, з яких: 280770,00 грн. - основний борг, 140385,00 грн. - штраф, 71854,04 грн. - пеня, 7984,64 грн. - 3% річних.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Подані сторонами докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми (ст.ст. 76-79 ГПК України).

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона - виконавець, зобов'язується за завданням другої сторони - замовника, надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частина 1 ст. 903 ЦК України встановлює обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлених у договорі, якщо останнім передбачено надання такої послуги за плату.

За приписами ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов Договору позивач на підставі Актів резервування № 170221 від 21.02.2017 та № 170224.0233 від 24.02.2017 надав, а відповідач прийняв надані позивачем в березні 2017 року послуги з розміщення реклами відповідача на узгоджених сторонами поверхнях спеціальних конструкцій на загальну суму 280770,00 грн., прощо свідчать наявні в матеріалах справи Акти здачі-приймання робіт (надання послуг) № 677.001 від на суму 189060,00 грн. та № 1380.001 від 31.03.2017 на суму 91710,00 грн., які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками сторін. Згідно наведених актів також вбачається, що "сторони претензій одна до одної не мають".

Враховуючи зміст пункту 5.3 Договору, судом встановлено, що згідно пунктів 4 Актів резервування № 170221 від 21.02.2017 та № 170224.0233 від 24.02.2017 сторони дійшли згоди про те, що вартість рекламної кампанії підлягає оплаті замовником (відповідачем) у строк 31.03.2017 шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця (позивача).

Позивачем були надані відповідачу рахунки на оплату спірних послуг № 677 від 21.02.2017 на суму 189060,00 грн., № 1380 від 01.03.2017 на суму 91710,00 грн., а всього на загальну суму 280770,00 грн.

Проте, ні в строк, встановлений в спірних актах резервування, ні станом на час розгляду справи по суті відповідачем не було здійснено оплату вартості послуг, наданих позивачем на підставі вищенаведених актів резервування, на загальну суму 280770,00 грн., докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

З огляду на наведене, у відповідача наявна заборгованість з оплати вартості наданих позивачем послуг з розміщення реклами за березень 2017 року в загальній сумі 280770,00 грн.

При цьому судом враховано, що згідно поданого відзиву на позовну заяву відповідач не заперечував факт надання йому позивачем та прийняття ним без зауважень послуг з розміщення реклами на підставі Актів резервування № 170221 від 21.02.2017 та № 170224.0233 від 24.02.2017 на загальну суму 280770,00 грн.

Водночас, згідно поданого відзиву відповідач стверджував, що підписанням Актів здачі-приймання робіт (надання послуг) № 677.001 від 31.03.2017 та № 1380.001 від 31.03.2017 сторони підтвердили, що станом на 31.03.2017 не мають претензій одна до одної, у тому числі і щодо розрахунків за проведення рекламних компаній.

Однак, такі твердження відповідача судом відхиляються як безпідставні та необгрунтовані, враховуючи, що підписанням наведених актів здачі-приймання робіт (надання послуг) сторони підтвердили той факт, що виконавцем (позивачем) були надані послуги за Договором із зазначенням найменування, періоду надання та суми цих послуг. При цьому зазначення в наведених актах про те, що "сторони претензій одна до одної не мають" свідчить виключно про відсутність взаємних претензій сторін до наданих послуг, з приводу здачі-приймання яких сторони і склали ці акти, а рівно, такі зазначення жодним чином не свідчать про відсутність взаємних претензій сторін щодо розрахунків за проведення рекламних компаній, виходячи з того, що умовами Договору встановлено обов'язок відповідача прийняти та вчасно і у повному обсязі оплати послуги виконавця в строки та на умовах, визначених Договором (п.п. 2.1, п.п 3.2.6 п. 3.2 Договору). До того ж, наведені акти здачі-приймання робіт (надання послуг) підтверджують, що виконавцем були надані спірні послуги і рахунки на оплату покупцю № 677 від 21.02.2017 на суму 189060,00 грн., № 1380 від 01.03.2017.

Згідно поданого відзиву відповідач також стверджував, що у березні 2017 відповідач (ТОВ "УКРАЇНСЬКІ ОПТОВІ РІШЕННЯ") перебував у скрутній фінансовій ситуації, у зв'язку з чим доручив виконання своїх зобов'язань за спірним Договором ТОВ "Вераєті". Вказане товариство платіжним дорученням № 493 від 05.04.2017 сплатило позивачу 189060,00 грн. згідно рахунку № 677 від 21.02.2017, який виставлявся позивачем відповідачу на виконання Договору.

Однак, наведені твердження відповідача судом також відхиляються як безпідставні та необгрунтовані, з огляду на таке.

Відповідачем долучено до матеріалів справи копію платіжного доручення № 493 від 05.04.2017 на суму 189060,00 грн. з "призначенням платежу" - "оплата за послуги розм. рекламного зображ. зг. рах. № 677 від 21.02.2017". Рахунок з вказаним номером, датою та сумою надавався відповідачу на оплату наданих позивачем у березні 2017 року послуг по розміщенню реклами. Проте, "платником" згідно платіжного доручення № 493 від 05.04.2017 визначено ТОВ "Вераєті", а не відповідача.

Відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора , якщо інше не передбачено законом.

Отже, зважаючи на наведену норму та відсутність в матеріалах справи належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження переведення боргу відповідача за Договором на ТОВ "Вераєті", яке до того ж можливе лише за згодою кредитора (позивача у даній справі), відповідачем не доведено суду підставність здійснення ТОВ "Вераєті" платежу на користь позивача згідно рахунку № 677 від 21.02.2017 на суму 189060,00 грн. Також, відповідачем не доведено суду відсутність у нього заборгованості за Договором у наведеній сумі 189060,00 грн., оскільки оплата ТОВ "Вераєті" позивачу 189060,00 грн. згідно платіжного доручення № 493 від 05.04.2017 не є доказом виконання зобов'язання саме відповідачем. При цьому суд звертає увагу, що згідно п.п. 3.2.6 п. 3.2 Договору замовник (відповідач) зобов'язався оплачувати послуги особисто.

Отже, як встановлено судом, станом на час розгляду справи по суті матеріали справи не містять належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження сплати відповідачем позивачу спірної заборгованості в сумі 280770,00 грн.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості з оплати вартості наданих послуг з розміщення реклами за березень 2017 року в загальній сумі 280770,00 грн. є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню в повністю.

Наразі, суд вважає безпідставними доводи відповідача про порушення позивачем п. 11.1 Договору, яким передбачено передбачено, що усі спори і розбіжності, що мо жуть виникнути в процесі виконання даного Договору чи в зв'язку з ним, ви рішуються шляхом переговорів між сторонами або їх уповноваженими представниками, тоді як з березня 2017 і по сьогоднішній час позивач не звертався до відповідача з метою позасудового врегулювання спору, а звернувся одразу до суду з позовом про стягнення з відповідача спірної заборгованості. При цьому, суд виходив з такого.

Відповідно до ст. 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується.

Частина 4 статті 13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. До таких суб'єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб'єкти господарських відносин.

Тобто, можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Крім того, згідно позиції Конституційного Суду України, викладеної в рішенні №15-рп/2002 від 09.07.2002 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містять застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі, і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи , яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

З урахуванням викладеного, положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист . Згідно частин 1, 2 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Крім того, відповідно до статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.ч. 1, 2 ст. 4 ГПК України).

Таким чином, звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав, у зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язку з оплати послуг за Договором, є правом позивача, яке не може бути обмежене з огляду на встановлене у п. 11.1 Договору досудове врегулювання спору.

У зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання з оплати вартості наданих послуг з розміщення реклами за березень 2017 року, позивачем заявлено також до стягнення з відповідача 71854,04 грн. пені за період з 01.04.2017 по 12.03.2018, відповідно до положень п. 7.1.2 Договору в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від суми боргу за кожен день порушення строку оплати.

Згідно ст. 610 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Згідно з частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано .

Статтею 1 Закону України № 543/96-ВР від 22.11.1996 "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. З вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Відповідно до п. 7.1.2 Договору сторони узгодили, що у випадку несвоєчасної оплати вартості робіт та послуг замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від суми боргу за кожен день порушення строку оплати.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені за період з 01.04.2017 по 12.03.2018 в загальній сумі 71854,04 грн., суд дійшов висновку, що відповідний розрахунок здійснено позивачем неправильно. Так, позивачем не враховано приписи ч. 6 ст. 232 ГК України, а тому не вірно визначено період часу, протягом якого мало місце прострочення відповідачем зобов'язання по оплаті спірних послуг та можливе нарахування пені, а відповідно, не вірно визначено і суму пені до стягнення з відповідача.

В обгрунтування правильності визначення періоду нарахування позивач надав суду письмові пояснення, викладені у заяві про усунення недоліків позовної заяви, поданій 28.03.2018 через відділ діловодства суду, в яких зазначив наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Згідно пункту 13.5 Договору сторони домовились, що строк позовної давності відносно стягнення та нарахування штрафних санкцій встановлено в три роки.

Враховуючи зазначені положення чинного законодавства та укладеного між сторонами Договору, позивач вважає, що ним правомірно визначено строк нарахування пені з 01.04.2017 по 12.03.2018.

Однак, суд не приймає вищенаведені доводи позивача щодо правомірності нарахування пені за період з 01.04.2017 по 12.03.2018 з огляду на таке.

Пунктом 2.5 постанови Пленуму Вищого Господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" встановлено, що до пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Суд звертає увагу, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки, а до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (ст. 258 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

За змістом вказаної норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Судом встановлено, що оскільки відповідно до пунктів 4 Актів резервування № 170221 від 21.02.2017 та № 170224.0233 від 24.02.2017 вартість рекламної кампанії підлягала оплаті відповідачем у строк 31.03.2017, то прострочення останнім оплати послуг за цими актами почалося з 01.04.2017, а тому вірним періодом часу, протягом якого мало місце невиконання відповідачем зобов'язання по оплаті послуг за наведеними актами резервування, та за який можливе нарахування пені відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, є період з 01.04.2017 по 30.09.2017.

При цьому суд відзначає, що пунктом 13.5 Договору сторони досягли згоди саме про збільшення позовної давності відносно стягнення та нарахування штрафних санкцій, встановивши позовну давність за такими вимогами в три роки, тобто сторони збільшили позовну давність, встановлену законом, за своєю домовленістю, і така домовленість за змістом та формою відповідає вимогам статті 6 і частини першої статті 259 ЦК України.

Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Водночас, умова пункту 13.5 Договору, якою сторони фактично збільшили позовну давність відносно стягнення та нарахування штрафних санкцій, не може розцінюватися як установлення цим Договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (в т.ч. пеня).

При цьому суд звертає увагу, що правовий висновок, що зробив Верховний Суд України у постанові № 6-1824цс15 від 24.02.2016, на яку позивач посилався у поданій ним 18.04.2018 через відділ діловодства суду заяві, фактично стосується обставин здійснення розрахунку пені та штрафу за кожною вимогою в межах збільшеної позовної давності, у разі якщо сторони кредитного договору досягли згоди про збільшення позовної давності за всіма або окремими вимогами.

Отже, в спірному випадку нарахування та стягнення пені за прострочення відповідачем оплати послуг за Актами резервування № 170221 від 21.02.2017 та № 170224.0233 від 24.02.2017 можливе лише за період з 01.04.2017 по 30.09.2017.

Оскільки розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно здійснив розрахунок пені (за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга"), не виходячи при цьому за межі визначеного судом періоду часу нарахування пені, визначив загальну суму пені в розмірі 35815,48 грн. (24116,80 грн. за Актом резервування № 170221 від 21.02.2017 + 11698,68 грн. за Актом резервуванням 170224.0233 від 24.02.2017 = 35815,48 грн.).

З огляду на здійснений судом розрахунок пені, вимоги позивача про стягнення з відповідача 71 854,04 грн. пені підлягають лише частковому задоволенню в сумі 35815,48 грн.

В іншій частині вимог стосовно стягнення пені, зокрема, в сумі 36038,56 грн. (71854,04 грн. - 35815,48 грн. = 36038,56 грн.) позивачу належить відмовити.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача 140385,00 грн. штрафу за прострочення оплати наданих позивачем послуг більше, ніж на 20 банківських днів.

Відповідно до ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України)

Відповідно до п. 7.1.4 Договору, в разі, якщо прострочення оплати наданих виконавцем послуг триває більше 20 (двадцяти) банківських днів, замовник на вимогу виконавця виплачує останньому, штраф у розмірі 50 (п'ятдесяти) відсотків від вартості розміщення реклами, по якій оплата прострочена.

Судом встановлено порушення відповідачем умов укладеного між сторонами Договору стосовно строку розрахунку за послуги з розміщення реклами більше, ніж на 20 (двадцять) днів. За таких обставин, враховуючи положення пункту п. 7.1.4 Договору, вимога позивача про стягнення 140385,00 грн. штрафу є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання з оплати вартості наданих послуг з розміщення реклами за березень 2017 року, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 7984,64 грн. 3% річних за період з 01.04.2017 по 12.03.2018 на підставі ст. 625 ЦК України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних (за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга"), судом встановлено, що позивач здійснив нарахування 3% річних відповідно до вимог чинного законодавства України та встановлених обставин справи, а тому суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 7984,64 грн. 3% річних є обґрунтованою та підлягає задоволенню повністю за розрахунком позивача.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Подані сторонами докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми (ст.ст. 76-79 ГПК України).

Згідно із ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, надавши оцінку всім зібраним у справі доказам, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ОКТАГОН-АУТДОР" та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКІ ОПТОВІ РІШЕННЯ" 280770,00 грн. основного боргу, 35815,48 грн. пені, 140385,00 грн. штрафу, 7984,64 грн. 3% річних.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Позивачем наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи, безпосередньо у заяві про усунення недоліків позовної заяви. Згідно наведеного розрахунку позивач зазначив, що понесені ним судові витрати складаються із судового збору в сумі 7514,91 грн., сплата якого позивачем у наведеній сумі підтверджується платіжним дорученням № 72 від 13.03.2018. Інші судові витрати у наведеному попередньому розрахунку позивач не вказав.

Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи до суду не подав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог, судовий збір в розмірі 6974,33 грн. покладається на відповідача, а в розмірі 540,58 грн. - на позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 86, 124, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКІ ОПТОВІ РІШЕННЯ" (03148, м. Київ, вул. Петра Курінного, буд. 2-А, оф. 4; ідентифікаційний код 39849912) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОКТАГОН-АУТДОР" (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, будинок 72, поверх № 10; ідентифікаційний код 34729203) 280 770,00 грн. (двісті вісімдесят тисяч сімсот сімдесят гривень 00 коп.) основного боргу, 35 815,48 грн. (тридцять п'ять тисяч вісімсот п'ятнадцять гривень 48 коп.) пені, 140 385,00 грн. (сто сорок тисяч триста вісімдесят п'ять гривень 00 коп.) штрафу, 7 984,64 грн. (сім тисяч дев'ятсот вісімдесят чотири гривні 64 коп.) 3% річних, 6 974,33 грн. (шість тисяч дев'ятсот сімдесят чотири гривні 33 коп.) судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 05.07.2018

Суддя Гумега О.В.