Постанова

від 17.12.2018 по справі 910/2998/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2018 р. Справа№ 910/2998/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Смірнової Л.Г.

Дідиченко М.А.

при секретарі судового засідання Мовчан А.Б.,

за участю представників:

від позивача - Осіпчук Р.О., адвокат, довіреність № 01/10/18 від 01.10.2018;

від відповідача - представник не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Українські оптові рішення" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2018 у справі №910/2998/18 (суддя Гумега О.В., повний текст складено - 05.07.2018) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ОКТАГОН-АУТДОР" до товариства з обмеженою відповідальністю "Українські оптові рішення" про стягнення 500 993, 68 грн.

ВСТАНОВИВ наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОКТАГОН-АУТДОР" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Українські оптові рішення" про стягнення 500 993,68 грн., з яких: 280 770,00 грн. основного боргу, 140 385,00 грн. штрафу, 71 854,04 грн. пені, 7 984,64 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обгрунтовані невиконанням відповідачем обов'язку з оплати наданих позивачем послуг відповідно до умов наведеного Договору № 37-17 від 27.01.2017.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.07.2018 у справі №910/2998/18 позов задоволено повністю: вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 280 770,00 грн. основного боргу, 35 815,48 грн. пені, 140 385,00 грн. штрафу, 7 984,64 грн. 3% річних.

Суд першої інстанції при ухваленні рішення по даній справі виходив з того, що відповідач не виконав своє грошове зобов'язання з оплати вартості наданих позивачем послуг.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2018 у справі №910/2998/18 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована підписанням Актів резервування №170221.0030 від 21.02.2017 та № 170224.0233 від 24.02.2017, а також Актів здачі-приймання робіт (надання послуг) № 677.001 від 31.03.2017 та №1380.001 від 31.03.2017 з боку відповідача неуповноваженою особою.

Також, апелянт посилається на необґрунтованість включення до загальної суми штрафу 50 % вартості послуг по виготовленню рекламної продукції.

В ході здійснення апеляційного провадження апелянтом заявлено до суду клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/15367/18 за позовом ТОВ "Вераєті" до ТОВ "ОКТАГОН-АУТДОР" про стягнення на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України помилково перерахованих коштів в сумі 189060,00 грн.

Розглянувши подане клопотання колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні.

Обґрунтування відмови у задоволенні вказаного клопотання буде наведене нижче у даній постанові при відхиленні доводів відповідача про здійснення ТОВ "Вераєті" платежу на користь позивача згідно рахунку № 677 від 21.02.2017 на суму 189060,00 грн.

Представник позивача у справі в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач правом на участь представника у даному судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином; про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Так, ухвалу апеляційного суду про призначення справи до розгляду на 17.12.2018 (надіслану на вказану апелянтом у скарзі адресу для листування) було отримано представником апелянта 23.11.2018.

Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутнім у даному судовому засіданні від відповідача до суду не надійшло.

Слід також зазначити, що явка представників сторін не визнавалася обов'язковою, певних пояснень суд не витребував.

Враховуючи належне повідомлення відповідача, а також з урахуванням того, що неявка його представника в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, з огляду на наявність викладеної позиції скаржника, вона розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - зміні в частині присудженої до стягнення суми штрафу, з наступних підстав.

Між товариством з обмеженою відповідальністю "ОКТАГОН-АУТДОР" (виконавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Українські оптові рішення" (замовник) 27.01.2017 було укладено Договір №37-17 про надання послуг з проведення рекламної(их) кампанії(й) (далі - Договір).

Відповідно до п. 2.1 Договору, виконавець зобов'язується протягом строку дії Договору професійно і якісно надавати послуги з проведення рекламної(их) кампанії(й) для замовника або клієнтів замовника на території України на узгоджених згідно Акту резервування поверхнях, а замовник зобов'язується прийняти та вчасно й у повному обсязі оплатити роботи та послуги виконавця в строки та на умовах, визначених даним Договором.

Всі необхідні умови проведення кожної окремої рекламної кампанії визначаються сторонами в Акті резервування. Акти резервуваний є невід'ємною частиною Договору після підписання їх сторонами (п. 2.2 Договору).

Згідно п.п. 3.2.6 п. 3.2 Договору замовник зобов'язується оплачувати послуги та роботи виконавця особисто, вчасно і в повному обсязі відповідно до умов даного Договору та Додаткових угод до нього.

Відповідно до п. 5.1 Договору, вартість послуг за Договором вказується сторонами в Акті резервування. Ціна даного Договору визначається загальною сумою вартості послуг по проведенню рекламних кампаній замовника за Актами резервування.

Пунктом 5.3 Договору сторони погодили, що оплата здійснюється шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок виконавця:

- протягом 5 робочих днів з моменту підписання Акту резервування замовник здійснює передоплату в розмірі 100% від вартості першого місяця рекламної кампанії, якщо інше не зазначено в Акті резервування. Факт неотримання рахунку не звільняє замовника від здійснення плати (п.п. 5.3.1 п. 5.3 Договору);

- в подальшому розмір передоплати за кожний місяць рекламної кампанії складає 100% місячної вартості рекламної кампанії та має бути сплачений не менш ніж за 5 календарних днів до початку поточного місяця рекламної кампанії, якщо інше не зазначено в Акті резервування (п.п. 5.3.2 п. 5.3 Договору).

Згідно п. 6.1 Договору, договір є чинним з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2017 включно, але не раніше повного виконання сторонами своїх зобов'язань, передбачених даним Договором, а також Актами резервування, які є невід'ємною частиною цього Договору.

На виконання умов Договору позивач у березні 2017 року на підставі Актів резервування №170221.0030 від 21.02.2017 та № 170224.0233 від 24.02.2017 було надано відповідачу послуги з розміщення реклами відповідача на узгоджених сторонами поверхнях спеціальних конструкцій на загальну суму 280 770,00 грн.

Надання рекламних послуг позивачем та їх отримання відповідачем підтверджується наявними в матеріалах справи Актами здачі-приймання робіт (надання послуг) № 677.001 від 31.03.2017 на суму 189060,00 грн. та № 1380.001 від 31.03.2017 на суму 91710,00 грн., які підписані повноважними представниками сторін.

Позивачем були виставлені відповідачу рахунки на оплату № 677 від 21.02.2017 на суму 189060,00 грн. та № 1380 від 01.03.2017 на суму 91710,00 грн., які відповідачем оплачені не були, що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Колегія суддів вважає обґрунтованим задоволення судом першої інстанції вимоги позивача про стягнення 280 770 грн. основного боргу, враховуючи наступне.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Укладений між сторонами правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Приписами статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 5.3 Договору сторони погодили, що оплата здійснюється шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок виконавця:

- протягом 5 робочих днів з моменту підписання Акту резервування замовник здійснює передоплату в розмірі 100% від вартості першого місяця рекламної кампанії, якщо інше не зазначено в Акті резервування . Факт неотримання рахунку не звільняє замовника від здійснення плати (п.п. 5.3.1 п. 5.3 Договору);

- в подальшому розмір передоплати за кожний місяць рекламної кампанії складає 100% місячної вартості рекламної кампанії та має бути сплачений не менш ніж за 5 календарних днів до початку поточного місяця рекламної кампанії, якщо інше не зазначено в Акті резервування (п.п. 5.3.2 п. 5.3 Договору).

Згідно пунктів 4 Актів резервування №170221.0030 від 21.02.2017 та №170224.0233 від 24.02.2017 сторони дійшли згоди про те, що вартість рекламної кампанії підлягає оплаті замовником у строк 31.03.2017 шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця.

Відповідачем у вказаний вище строк оплата послуг з рекламної кампанії здійснена не була.

Враховуючи вищевикладене, на момент звернення позивача з даним позовом до суду строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати вартості наданих у березні 2017 року послуг настав, проте воно виконано не було.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Факт наявності боргу у загальному розмірі 280 770 грн. станом на день подачі позову до суду підтверджується матеріалами справи, що наведено вище у даній постанові.

Стосовно доводів відповідача про те, що у березні 2017 року він перебував у скрутній фінансовій ситуації, у зв'язку з чим доручив виконання своїх зобов'язань за Договором ТОВ "Вераєті", яке, в свою чергу, платіжним дорученням № 493 від 05.04.2017 сплатило позивачу 189060,00 грн. згідно рахунку № 677 від 21.02.2017, який виставлявся ним відповідачу для оплати заборгованості по Договору №37-17, слід зазначити наступне.

Відповідачем долучено до матеріалів справи копію платіжного доручення № 493 від 05.04.2017 на суму 189060,00 грн. з "призначенням платежу" - "оплата за послуги розм. рекламного зображ. зг. рах. № 677 від 21.02.2017".

Рахунок з вказаним номером, датою та сумою надавався відповідачу на оплату наданих позивачем у березні 2017 року послуг по розміщенню реклами.

В свою чергу, платником згідно платіжного доручення № 493 від 05.04.2017 визначено ТОВ "Вераєті", а не відповідача.

Відповідно до статті 520 Цивільного кодексу України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Отже, зважаючи на наведену норму та відсутність в матеріалах справи належних доказів на підтвердження переведення боргу відповідача за Договором на ТОВ "Вераєті", яке можливе лише за згодою кредитора (позивача у даній справі), відповідачем не доведено суду наявність підстав для здійснення ТОВ "Вераєті" платежу на користь позивача згідно рахунку № 677 від 21.02.2017 на суму 189060,00 грн.

Так, оплата ТОВ "Вераєті" позивачу 189060,00 грн. згідно платіжного доручення № 493 від 05.04.2017 не є доказом виконання саме спірного зобов'язання відповідачем.

При цьому, згідно п.п. 3.2.6 п. 3.2 Договору замовник (відповідач) зобов'язався оплачувати послуги особисто.

З огляду на наведене, колегією суддів також відхиляється клопотання апелянта про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/15367/18 за позовом ТОВ "Вераєті" до ТОВ "ОКТАГОН-АУТДОР" про стягнення на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України помилково перерахованих коштів в сумі 189060,00 грн.

В обґрунтування вказаного клопотання скаржник посилається на те, що в іншій справі встановлюються обставини помилковості чи не помилковості перерахування ТОВ "Вераєті" на користь ТОВ "ОКТАГОН-АУТДОР" грошових коштів сумі 189060,00 грн.

При цьому, за доводами апелянта у випадку відмови у задоволенні позову у справі №910/15367/18 буде підтверджено позицію відповідача про те, що вказані кошти ТОВ "Вераєті" перерахувало ТОВ "ОКТАГОН-АУТДОР" не помилково, а саме за дорученням ТОВ "Українські оптові рішення" у рамках договору №37-17 про надання послуг з проведення рекламної(их) кампанії(й).

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарського суду слід у кожному конкретному випадку з'ясувати, як пов'язана справа, що розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом, та чим обумовлюється неможливість розгляду справи. При цьому, наявність одночасно двох цих обставин є необхідною процесуальною підставою для застосування пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України. Сама по собі взаємопов'язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду справи до прийняття рішення у іншій справі.

У даному випадку, така об'єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення справи №910/15367/18 відсутня, оскільки судом встановлено (про що зазначено вище), що оплата ТОВ "Вераєті" позивачу 189060,00 грн. згідно платіжного доручення № 493 від 05.04.2017 не є доказом виконання зобов'язання саме відповідачем за Договором №37-17 про надання послуг з проведення рекламної(их) кампанії(й).

Отже, клопотання апелянта про зупинення провадження у справі колегією суддів відхиляється.

Також, підлягають відхиленню доводи апелянта про підписання Актів резервування №170221.0030 від 21.02.2017 та № 170224.0233 від 24.02.2017, а також Актів здачі-приймання робіт (надання послуг) № 677.001 від 31.03.2017 та №1380.001 від 31.03.2017 з боку відповідача неуповноваженою особою.

Так, апелянт, вказуючи на те, що зазначені документи підписані не директором Товариства Вербою О.В., надає апеляційному суду наказ ТОВ "Українські оптові рішення" від 05.10.2016, який на його думку, підтверджує обставини не тотожності підписів, які містяться на вказаних Актах резервування і Актах здачі-приймання робіт (надання послуг) та наданому наказі.

При цьому, апелянт, обґрунтовуючи неможливість подання вказаного наказу до суду першої інстанції, зазначає, що скаржник вважав (з огляду на наявність у матеріалах справи копії Договору №37-17 про надання послуг з проведення рекламної(их) кампанії(й), підписи на якому, за доводами апелянта, різняться від підписів на Актах резервування та Актах здачі-приймання робіт (надання послуг)), що без подання вказаного доказу (наказу) суд першої інстанції дійде до висновку про підписання вказаних Актів з боку відповідача не уповноваженою особою.

Стосовно, поданого апелянтом лише на стадії апеляційного провадження, нового доказу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Відповідач жодних доводів стосовно підписання Актів резервування №170221.0030 від 21.02.2017 та № 170224.0233 від 24.02.2017, а також Актів здачі-приймання робіт (надання послуг) № 677.001 від 31.03.2017 та №1380.001 від 31.03.2017 з боку відповідача неуповноваженою особою у суді першої інстанції не наводив, доказів на підтвердження вказаних обставин не надавав.

Враховуючи відсутність заперечень відповідача під час розгляду даної справи в суді першої інстанції у вказаній частині, посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що він вважав, що без подання вказаного доказу (наказу) суд першої інстанції дійде до висновку про підписання вказаних Актів з боку відповідача не уповноваженою особою, є необґрунтованими та жодним чином не доводять поважності причин неподання вказаного наказу до місцевого господарського суду.

Отже, наданий на стадії апеляційного провадження наказ ТОВ "Українські оптові рішення" від 05.10.2016 не приймається апеляційним судом.

Стосовно доводів скаржника про підписання Актів резервування №170221.0030 від 21.02.2017 та № 170224.0233 від 24.02.2017, а також Актів здачі-приймання робіт (надання послуг) № 677.001 від 31.03.2017 та №1380.001 від 31.03.2017 з боку відповідача неуповноваженою особою, слід зазначити наступне.

Як вбачається із Актів резервування №170221.0030 від 21.02.2017 та № 170224.0233 від 24.02.2017, а також Актів здачі-приймання робіт (надання послуг) № 677.001 від 31.03.2017 та №1380.001 від 31.03.2017 вони підписані з боку відповідача директором ТОВ "Українські оптові рішення" Вербою О.В. та скріплені печаткою вказаного товариства.

Зважаючи на те, що відбиток печатки юридичної особи, від якої його поставлено, є способом підтвердження підпису особи на документі, а відповідно до положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, відповідачем не доведено того, що печатка вибула з його володіння і відтиск її нанесений на документи у протиправний спосіб.

При цьому, апелянт, посилаючись на підписання вказаних Актів з боку відповідача неуповноваженою особою жодних висновків експертів з цього питання не надав, клопотань про призначення судової почеркознавчої експертизи не заявив.

Крім цього, як вже вказувалося, відповідач у суді першої інстанції не посилався на невідповідність підписів з боку замовника, які містяться у вказаних Актах, підписам, зокрема, у Договорі №37-17 про надання послуг з проведення рекламної(их) кампанії(й), а тому, колегія суддів вважає, що заперечень між сторонами у вказаній частині на час розгляду справи місцевим господарським судом не було.

З огляду на вищевикладене, доводи апелянта про підписання Актів резервування №170221.0030 від 21.02.2017 та № 170224.0233 від 24.02.2017, а також Актів здачі-приймання робіт (надання послуг) № 677.001 від 31.03.2017 та №1380.001 від 31.03.2017 з боку відповідача неуповноваженою особою, відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 280 770 грн. основного боргу.

Також, колегія суддів вважає обґрунтованим часткове задоволення місцевим господарським судом вимог позивача про стягнення пені та 3% річних.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Згідно ч. 3 ст. 546 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 7.1.2 Договору у випадку несвоєчасної оплати вартості робіт та послуг замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від суми боргу за кожен день порушення строку оплати.

Суд першої інстанції, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені за період з 01.04.2017 по 12.03.2018 в загальній сумі 71854,04 грн., дійшов вірного висновку, що відповідний розрахунок здійснено позивачем неправильно.

Так, позивачем не враховано приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, та не вірно визначено період часу, протягом якого мало місце прострочення відповідачем зобов'язання по оплаті спірних послуг та можливе нарахування пені, а відповідно, не вірно визначено і суму пені.

При цьому, колегія суддів погоджується із відхиленням судом першої інстанції доводів позивача про обґрунтованість визначеного ним періоду нарахування пені, з огляду на наступне.

Так, позивач в обґрунтування правильності визначення періоду нарахування пені посилався на ч. 1 ст. 259 Цивільного кодексу України, відповідно до якої позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Також, позивач вказав, що оскільки згідно пункту 13.5 Договору сторони домовились, що строк позовної давності відносно стягнення та нарахування штрафних санкцій встановлено в три роки, ним правомірно визначено строк нарахування пені з 01.04.2017 по 12.03.2018.

Пунктом 2.5 постанови Пленуму Вищого Господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" встановлено, що до пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України . Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане ; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Пунктом 13.5 Договору сторони досягли згоди саме про збільшення позовної давності відносно стягнення та нарахування штрафних санкцій, встановивши позовну давність за такими вимогами в три роки, тобто сторони збільшили позовну давність, встановлену законом, за своєю домовленістю.

Проте, умова пункту 13.5 Договору, якою сторони фактично збільшили позовну давність відносно стягнення та нарахування штрафних санкцій, не може розцінюватися як установлення цим Договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (в т.ч. пеня).

Таким чином, оскільки відповідно до пунктів 4 Актів резервування №170221.0030 від 21.02.2017 та № 170224.0233 від 24.02.2017 вартість рекламної кампанії підлягала оплаті відповідачем у строк 31.03.2017, то прострочення останнім оплати послуг за цими актами почалося з 01.04.2017, тому вірним періодом часу, протягом якого мало місце невиконання відповідачем зобов'язання по оплаті послуг за наведеними актами резервування, та за який можливе нарахування пені відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, є період з 01.04.2017 по 30.09.2017.

Враховуючи наведене, та у зв'язку з тим, що відповідачем було допущено прострочення оплати грошових коштів за договором, колегія суддів погоджується із частковим задоволенням судом першої інстанції вимоги позивача про стягнення пені в сумі 35815,48 грн.

Також, колегія суддів вважає обґрунтованим задоволення місцевим господарським судом вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 7984,64 грн., з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена вказаною статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми, здійснюється незалежно від наявності відповідного положення в договорі.

З урахуванням того, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 7984,64 грн., нарахованих за період з 01.04.2017 по 12.03.2018, розрахунок яких перевірений судом та не суперечить чинному законодавству.

Разом з тим, колегія суддів вважає необґрунтованим задоволення в повному обсязі вимоги позивача про стягнення штрафу в сумі 140385,00 грн., враховуючи наступне.

Відповідно до ч.1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 546 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 7.1.4 Договору, в разі, якщо прострочення оплати наданих виконавцем послуг триває більше 20 (двадцяти) банківських днів, замовник на вимогу виконавця виплачує останньому, штраф у розмірі 50 (п'ятдесяти) відсотків від вартості розміщення реклами, по якій оплата прострочена.

Позивачем за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати наданих послуг на загальну суму 280 770 грн. (189 060 грн. за Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 677.001 від 31.03.2017 + 91 710 грн. за Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №1380.001 від 31.03.2017), було нараховано штраф у розмірі 50 відсотків від вказаної загальної суми боргу у розмірі 140 385 грн.

В свою чергу, вказаним п. 7.1.4 Договору передбачено, що штраф обчислюється у розмірі 50 відсотків від вартості розміщення реклами, по якій оплата прострочена.

Разом з тим, позивачем до простроченої суми грошових коштів було включено не лише вартість послуг по розміщенню реклами, а й вартість послуги по виготовленню рекламної продукції (п. 1 Акту здачі-приймання робіт (надання послуг) №1380.001 від 31.03.2017), що в свою чергу не передбачено п. 7.1.4 Договору.

При цьому, посилання позивача на те, що послуги по виготовленню рекламної продукції належать до послуг з проведення рекламної кампанії, не можуть бути підставою для включення 50 % вартості послуг по виготовленню рекламної продукції до суми штрафу, оскільки умови укладеного між сторонами договору чітко передбачають базу нарахування штрафу, а саме у розмірі 50 відсотків від вартості розміщення реклами, по якій оплата прострочена.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що позивачем було необґрунтовано включено до розміру штрафу 240 грн., що складає 50 % вартості послуг по виготовленню рекламної продукції, а тому відповідно оскаржуване рішення підлягає зміні в частині присудженої до стягнення суми штрафу.

Так, за перерахунком апеляційного суду обґрунтованим розміром штрафу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача є 140 145, 00 грн.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарським судом не було всебічно, повно та об'єктивно розглянуто в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, що призвело до невірних висновків в частині включення до загальної суми штрафу 50 % вартості послуг по виготовленню рекламної продукції.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, змінити рішення.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - зміні в частині присудженої до стягнення суми штрафу. В решті рішення залишається без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Українські оптові рішення" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2018 у справі №910/2998/18 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2018 у справі №910/2998/18 змінити в частині присудженої до стягнення суми штрафу.

3. Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

"1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "ОКТАГОН-АУТДОР" до товариства з обмеженою відповідальністю "Українські оптові рішення" про стягнення 500 993, 68 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Українські оптові рішення" (03148, м. Київ, вул. Петра Курінного, буд. 2-А, оф. 4; ідентифікаційний код 39849912) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ОКТАГОН-АУТДОР" (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, будинок 72, поверх № 10; ідентифікаційний код 34729203) 280 770,00 грн. основного боргу, 35 815,48 грн. пені, 140 145, 00 грн. штрафу, 7 984,64 грн. 3% річних, 6 970, 82 грн. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.".

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ОКТАГОН-АУТДОР" (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, будинок 72, поверх № 10; ідентифікаційний код 34729203) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Українські оптові рішення" (03148, м. Київ, вул. Петра Курінного, буд. 2-А, оф. 4; ідентифікаційний код 39849912) 816, 12 грн. судового збору за апеляційною скаргою.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 21.12.2018 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді Л.Г. Смірнова

М.А. Дідиченко