Справа №481/921/17 04.07.2018
Провадження №22-ц/784/1026/18
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 481/921/17 Категорія 55
Провадження № 22-ц/784/1026/18
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 липня 2018 року Судова колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Миколаївської області в складі :
головуючого - Темнікової В.І.,
суддів - Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В.,
із секретарем судового засідання - Лептуга С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 26 грудня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби (№ 103) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
В С Т А Н О В И Л А :
В серпні 2017 року позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому посилався на те, що в період з 12.06.2008 р. по 31.05.2013 р. він працював у Новобузькому виправному центрі управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Миколаївській області (№ 103) на посаді юрисконсульта юридичної групи. Наказом т.в.о. начальника управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Миколаївській області від 27.02.2012 р. № 6 о/с його було призначено тимчасово виконувати обов'язки заступника начальника установи з виробництва - директора підприємства Новобузького виправного центру управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Миколаївській області (№ 103). В липні 2012 року Новобузький виправний центр управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Миколаївській області (№ 103) був перейменований в Новобузький виправний центр управління Державної пенітенціарної служби України в Миколаївській області (№ 103), а Державне підприємство Сільськогосподарське підприємство Новобузького виправного центру управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Миколаївській області (№ 103) було перейменоване в Державне підприємство Сільськогосподарське підприємство Новобузького виправного центру управління Державної пенітенціарної служби України у Миколаївській області (№ 103) .
У вищевказаний період Державне підприємство Сільськогосподарське підприємство Новобузького виправного центру управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Миколаївській області (№ 103) було структурним виробничим підрозділом Новобузького виправного центру управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Миколаївській області (№ 103).
В період з 27 лютого по 01 жовтня 2012 року у Новобузькому виправному центрі управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Миколаївській області поряд з виконанням основної роботи юрисконсульта юридичної групи він виконував додаткову роботу, а саме обов'язки тимчасово відсутнього працівника - заступника начальника установи з виробництва - директора підприємства Новобузького виправного центру управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Миколаївській області (№ 103), тобто суміщав указані посади, у зв'язку з чим мав отримувати додаткову заробітну плату (доплату) у розмірі, передбаченому колективним договором на 2011-2012 роки, відповідно до якого передбачено доплату за суміщення посад у розмірі до 50 % тарифної ставки і посадового окладу працівника. Його посадовий оклад складав 1500 грн., а тому щомісячна доплата за суміщення становить 750 грн. Загальний розмір заробітної плати в частині доплати за суміщення посад за період з 27 лютого по 01 жовтня 2012 року, що підлягала виплаті, становить 5250 грн. (750x7=5250). Також позивач зазначив, що вищевказані обставини встановлені рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 12.01.2017 р. в цивільній справі № 481/1608/15-ц. Оскільки при звільненні з посади юрисконсульта 31.05.2013 р. вищевказана доплата йому не була виплачена, вищевказаним судовим рішенням було стягнуто з відповідача на його користь 5250 грн., які він отримав лише 01.08.2017р. Отже, остаточний розрахунок при звільненні його з посади юрисконсульта був здійснений 01.08.2017 р., тобто через 50 місяців (31.05.2013 р.-31.07.2017 р.).
Також позивач зазначив, що згідно довідки Новобузького виправного центру управління Державної пенітенціарної служби України в Миколаївській області від 20.10.2014 р. № 103/239 його заробітна плата за квітень і травень місяці 2013 року становить 1500 грн. на місяць, кількість відпрацьованих робочих днів у квітні місяці 2013 р. становить 22 дні, а в травні місяці 2013 р. - 19 днів. З цього слідує, що середньоденна заробітна плата становить 73 грн. 17 коп. (1500х2:(22+19))=73,17), середньомісячне число робочих днів у квітні і травні місяцях 2013 р. становить 20,5 ((22+19):2=20,5), розмір середнього заробітку становить 1499 грн. 99 коп. (73,17x20,5=1499,99). Отже розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з Новобузького виправного центру управління Державної пенітенціарної служби України в Миколаївській області (№ 103) становить 74995 грн. 50 коп. (1499,99x50=74995,50).
04.08.2017 р. йому стало відомо, що назву установи відповідача знов перейменоване в Державне підприємство Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 103) . На підставі викладеного позивач просив суд стягнути з Державного підприємства Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 103) на його користь 74995 грн. 50 коп. у якості середнього заробітку (відшкодування) за весь час затримки розрахунку при звільненні з Новобузького виправного центру управління Державної пенітенціарної служби України в Миколаївській області (№ 103).
Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 26 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Судом вирішено стягнути з Державного підприємства Сільськогосподарське підприємство Новобузького виправного центру Управління державної пенітенціарної служби України в Миколаївській області (№ 103) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 8830,17 грн.
28 лютого 2018 року ухвалою Новобузького районного суду Миколаївської області заяву ОСОБА_1 про виправлення описки та арифметичної помилки в рішенні суду було задоволено. Судом ухвалено виправити описку в рішенні Новобузького районного суду Миколаївської області від 26.12.2017 року в цивільній справі № 481/921/17 зазначивши найменування відповідача замість Державне підприємство Сільськогосподарське підприємство Новобузького виправного центру Управління державної пенітенціарної служби України в Миколаївській області (№ 103) - Державне підприємство Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби(№103) ; також виправити арифметичну помилку в зазначенні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача з 8830 грн.17 коп. на 8730 грн.35 коп.; а також в зазначенні суми судових витрат, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, з 88 грн.27 коп. на 87 грн.30 коп.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду змінити в частині суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню на його користь з відповідача, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також порушення судом норм процесуального права.
Відповідач звернувся до суду із відзивом на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
До судового засідання учасники процесу не з'явилися, хоча про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга не підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( ст.263 ЦПК України).
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України).
Рішення суду зазначеним вимогам закону в повній мірі не відповідає.
Так, судом встановлено, що з 12 червня 2008 року до 31 травня 2013 року ОСОБА_1 працював у Новобузькому виправному центрі управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Миколаївській області № 103 на посаді юрисконсульта юридичної групи, а з 01 червня 2013 року до 06 травня 2014 року - юрисконсультом юридичної групи Державного підприємства Сільськогосподарське підприємство Новобузького виправного центру управління ДПС України в Миколаївській області (№103) (копія трудової книжки серії АВ № 558222 від 12.06.2008 року) ( а.с.46)
Наказом т.в.о. начальника управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Миколаївській області від 27 лютого 2012 року № 6 о/с ОСОБА_1 призначений тимчасово виконувати обов'язки заступника начальника установи з виробництва директора підприємства Новобузького виправного центру управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Миколаївській області (№ 103) (до укомплектування посади). Дана посада укомплектована в установленому порядку за наказом голови ДПС України від 21 березня 2013 року № 18/ОС-13.
Наказом начальника Новобузького виправного центру управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Миколаївській області № 103 від 16 травня 2013 року № 37 о/с ОСОБА_1 звільнено з посади юрисконсульта з 1 червня 2013 року на підставі п. 5 ч. 1 ст.36 КЗпП України у зв'язку з переведенням, за його згодою, на роботу до Державного підприємства Сільськогосподарське підприємство Новобузького ВЦ УДПС України в Миколаївській області (№ 103) на посаду юрисконсульта юридичної групи вказаного підприємства, про що також свідчить наказ директора даного підприємства від 17 травня 2013 року № 113.
06.05.2014 року ОСОБА_1 звільнений з займаної посади Державного підприємства Сільськогосподарське підприємство Новобузького ВЦ УДПС України в Миколаївській області (№ 103) за прогули без поважної причини, на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України (а.с.94-100).
06.10.2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДП Сільськогосподарське підприємство Новобузького ВЦ УДПС України в Миколаївській області (№ 103) про стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 9750 гривень( а.с.8) Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 12.01.2017 року даний позов ОСОБА_1 був задоволений частково, з відповідача на користь позивача стягнено суму 5250 гривень заборгованості в рахунок доплати за суміщення посад за період з 27 лютого 2012 року до 1 жовтня 2012 року. Це рішенням апеляційного суду набрало чинності та залишене без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06.09.2017 року (а.с.8-10,48,49).
Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 суміщав посаду юрисконсульта юридичної групи Новобузькому виправному центрі управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Миколаївській області № 103 з посадою тимчасово виконувача обов'язки заступника начальника установи з виробництва, директора підприємства Новобузького виправного центру управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Миколаївській області (№ 103) з 27 лютого 2012 року до 1 жовтня 2012 року, у зв'язку з чим з відповідача на користь позивача підлягала стягненню додаткова заробітна плата (доплата) у розмірі 5250 грн. (7 міс. х 750)( а.с.8-10).
14.02.2017 року державним виконавцем Новобузького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі Новобузький РВ ДВС ГТУЮ у Миколаївській області) за заявою ОСОБА_1 відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа по справі № 481/1608/15-ц про стягнення додаткової заробітної плати( а.с.14).
Платіжним дорученням № 863 від 13.04.2017 року ДП Сільськогосподарське підприємство Новобузького виправного центру управління ДПС України в Миколаївській області (№103) перерахувало на депозитний рахунок Новобузького відділу ДВС суму 5988 гривень 08 копійок, до якої входила сума 5250 гривень заробітної плати на користь ОСОБА_1В.( а.с.31)
Крім того, в судовому засіданні встановлено, що на підставі заяви представника ДП Сільськогосподарське підприємство Новобузького виправного центру управління ДПС України в Миколаївській області (№103) від 14 квітня 2017 року здійснення виконавчих дій було зупинене.
Постановою начальника Новобузького відділу ДВС ОСОБА_2 від 31.07.2017 року, постанова державного виконавця про зупинення проведення виконавчих дій скасована та виконавче провадження відновлене (а.с.101-103).
03.08.2017 року головним державним виконавцем Станкевичем В.О. було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з перерахуванням 31.07.2017 року боргу по заробітній платі ОСОБА_1 у повному обсязі (а.с.15).
З урахуванням викладеного, на підставі ч.1 ст.117 КЗпП України, суд вважав, що на Державне підприємство Сільськогосподарське підприємство Новобузького виправного центру Управління державної пенітенціарної служби України в Миколаївській області , яке не сплатило позивачу доплату за суміщення посад при розрахунку при звільненні, що було встановлене рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 12.01.2017 року по справі № 481/1608/15-ц, зобов'язане сплатити йому середній заробіток за час затримки такого розрахунку.
Визначаючи початкову дату, з якої у позивача виникло право на стягнення середнього заробітку, суд виходив з наступного.
Як видно з трудової книжки позивача, його трудова діяльність почалась з 12.06.2008 року в Новобузькому виправному центрі № 103 УДДУПВП у Миколаївській області на посаді юрисконсульта юридичної групи, а з 01.06.2013 року, продовжилась в структурному підрозділі Новобузького виправного центру управління Державної пенітенціарної служби України в Миколаївській області (№ 103) на посаді юрисконсульта юридичної групи Державного підприємства Сільськогосподарське підприємство Новобузького виправного центру Управління державної пенітенціарної служби України в Миколаївській області, яке здійснювало нарахування та виплату позивачу заробітної плати , як до 01.06.2013 року, так і після цієї дати( а.с.46).
Зазначене також підтверджено індивідуальними відомостями на застраховану особу ОСОБА_1, з яких вбачається, що позивач, починаючи з 2008 року до вересня 2013 року отримував заробітну плату від страхувальника з кодом ЕДРПОУ 08680566, яким є Сільськогосподарське підприємство Новобузького виправного центру управління державної пенітенціарної служби України у Миколаївській області, яке в подальшому реорганізовано в Державне підприємство Сільськогосподарське підприємство Новобузького виправного центру Управління державної пенітенціарної служби України в Миколаївській області( № 103) , яке, згідно детальної інформації про юридичну особу має також назву Державне підприємство Сільськогосподарське підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 103) (а.с.18-22,88-89).
З 23 липня 2012 року управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Миколаївській області перейменовано в Управління Державної пенітенціарної служби України у Миколаївській області, а наказом Державної пенітенціарної служби України від 24 липня 2012 року № 516 затверджено нову редакцію Статуту, де змінена назва з Державного підприємства Сільськогосподарське підприємство Новобузького виправного центру Управління державного департаменту України з питань виконання покарань у Миколаївській області на Державне підприємство Сільськогосподарське підприємство Новобузького виправного центру Управління державної пенітенціарної служби України в Миколаївській області( а.с.50-59).
Відповідно п. 4.2 до Статуту Державного підприємства Сільськогосподарське підприємство Новобузького виправного центру управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Миколаївській області (№ 103) затвердженого наказом Державної пенітенціарної служби України № 516 від 24.07.2012 року , управління Підприємством здійснює його керівник (директор), який призначається на посаду та звільняється з посади ДПтС України і є його підзвітним. Директор Підприємства є за посадою заступником начальника установи.
Зазначені положення Статуту, який діяв на час суміщення посад ОСОБА_1 (липень - вересень 2012 року, а, в подальшому, на час переведення його на посаду юрисконсульта підприємства (червень 2013 року), вказують на те, що Державне підприємство Сільськогосподарське підприємство Новобузького виправного центру управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Миколаївській області (№ 103) було структурним підрозділом Новобузького виправного центру управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Миколаївській області № 103 (після перейменування з липня 2012 року Новобузького виправного центру управління Державної пенітенціарної служби України в Миколаївській області № 103).
Зазначене спростовує посилання позивача на те, що початковим строком нарахування йому середнього заробітку за час затримки розрахунку є 01.06.2013 року - дата його звільнення з Новобузького виправного центру управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Миколаївській області № 103, так як 01.06.2013 року ОСОБА_1, був звільнений у зв'язку з переведенням, за його згодою, до структурного підрозділу центру - державного підприємства Сільськогосподарське підприємство Новобузького виправного центру управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Миколаївській області (№ 103) , з якого був звільнений за прогули без поважної причини, на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України.
Рішення Новобузького районного суду від 15.08.2014 року по справі № 481/253/14ц за позовом ОСОБА_1 до Новобузького виправного центру управління Державної пенітенціарної служби України в Миколаївській області (№103), Державного підприємства Сільськогосподарське підприємство Новобузького виправного центру управління Державної пенітенціарної служби України в Миколаївській області (№103) , Первинної профспілкової організації Новобузького виправного центру №103 Миколаївської обласної об'єднаної організації Всеукраїнської профспілки персоналу органів та установ пенітенціарної служби, про відміну наказів та поновлення на посаді, зобов'язання вчинити певні дії з метою створення належних умов для праці, зобов'язання нарахувати і виплатити заробітну плату та середній заробіток за час вимушеного прогулу, відміну рішення виборного органу первинної профспілкової організації, відшкодування моральної шкоди, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено, а апеляційною та касаційною інстанціями залишене без змін і набрало законної сили, встановлено, що ОСОБА_1, починаючи з 02 грудня 2013 року і аж до його звільнення - 06.05.2014 року так і не вийшов на роботу ( а.с.94-100).
Позивачем суду не надано доказів звернення до відповідача з вимогою про розрахунок з ним за суміщення посад, до та після 06.05.2014 року, а тому, відповідно до вимог 2 речення частини 1 статті 116 КЗпП України, у зв'язку з тим, що він у день свого звільнення ( 06.05.2014 року) не працював, початковим строком нарахування йому середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд вважає наступний день після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок, а саме звернення до суду з позовом (06.10.2015 року) - це дата 07.10.2015 року.
Кінцевим строком, по який належить стягнути середній заробіток є дата отримання позивачем повного розрахунку по заробітній платі за суміщення посад з Новобузького районного відділу ДВС - 31.07.2017 року.
Вирішуючи питання щодо розміру суми, що підлягає стягненню суд зазначив, що заборгованість по заробітній платі у відповідача перед позивачем, встановлена рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 12.01.2017 року, виникла за період з 27.02.2012 року по 01.10.2012 року та складала 5250 гривень з розрахунку 750 грн. за один місяць.
Відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, яка регулює Порядком обчислення середньої заробітної плати, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком.
Заробітна плата позивача за останні 2 місяці перед звільненням з посади виконувача обов'язки заступника начальника установи з виробництва директора підприємства Новобузького виправного центру управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Миколаївській області (№ 103) становила: за серпень 2012 року - 750 грн., за вересень 2012 року - 750 грн.
Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача буде становити 35 грн. 71 коп. (750 грн. + 750 грн.) : 42 робочі дні.
Відповідач прострочив виплату позивачеві заробітної плати на 459 днів, тому розмір, середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 16390 грн. 89 коп.
Крім того, при прийнятті рішення суд врахував правові позиції Верховного Суду України, викладені в ряді винесених ним постанов по справах про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в яких зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України, стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку. У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.
При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Отже, суд може зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, за таких умов: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, як належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.
З урахуванням викладених правових позицій, виходячи з того, що спір про розмір заробітної плати, що підлягала стягненню на користь ОСОБА_1, розглядався судами протягом тривалого часу з винесенням рішень про відмову в задоволенні позову, які в подальшому скасовувались касаційним судом та винесенням остаточного рішення апеляційним судом Миколаївської області від 12.01.2017 року, яким позовні вимоги позивача про стягнення боргу по заробітній платі з відповідача в сумі 9750 грн., задоволені частково на суму 5250 грн., тобто на 53,85 %, з урахуванням того, що з відповідним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду більше ніж через рік після звільнення (06.05.2014 - 06.10.2015 року), суд вважав, що сумою, співмірною та справедливою, яка повинна бути стягнена з відповідача на користь позивача є сума, яка складає 53,85 % від суми середнього заробітку за час затримки розрахунку 16390 грн. 89 коп. та становить 8830 грн. 17 коп.
Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково та стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.10.2015 року по 31.07.2017р. у розмірі 8830 гривень 17 копійок, а з урахуванням виправленої арифметичної помилки ця сума складає 8730грн.35коп.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як убачається зі змісту апеляційної скарги, позивач фактично оспорює тільки період, за який йому повинен відповідач виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Розмір заробітку, з якого виходив суд при обчисленні суми, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, позивачем не оспорюється.
Розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Так, судом встановлено, що наказом начальника Новобузького виправного центру управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Миколаївській області № 103 від 16 травня 2013 року № 37 о/с позивач був звільнений з посади юрисконсульта з 1 червня 2013 року на підставі п. 5 ч. 1 ст.36 КЗпП України у зв'язку з переведенням, за його згодою, на роботу до Державного підприємства Сільськогосподарське підприємство Новобузького ВЦ УДПС України в Миколаївській області (№ 103) на посаду юрисконсульта юридичної групи вказаного підприємства, про що також свідчить наказ директора даного підприємства від 17 травня 2013 року № 113.
При його звільненні з даної посади з ним не був здійснений остаточний розрахунок при звільненні, а саме не була виплачена доплата за виконання роботи за суміщенням. Тому позивач 06.10.2015 року звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 9750 гривень. Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 12.01.2017 року встановлено, що ОСОБА_1 суміщав посаду юрисконсульта юридичної групи Новобузькому виправному центрі управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Миколаївській області № 103 з посадою тимчасово виконувача обов'язки заступника начальника установи з виробництва, директора підприємства Новобузького виправного центру управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Миколаївській області (№ 103) з 27 лютого 2012 року до 1 жовтня 2012 року, у зв'язку з чим з відповідача на користь позивача підлягала стягненню додаткова заробітна плата (доплата) у розмірі 5250 грн. (7 міс. х 750). Це рішення апеляційного суду набрало чинності та залишене без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06.09.2017 року.
Тобто позов ОСОБА_1 задоволено частково, а саме на 54%.
Добровільно відповідач не виконав рішення суду, тому за заявою позивача судом для примусового виконання даного рішення було видано виконавчий лист, на підставі якого 14.02.2017 року державним виконавцем Новобузького РВ ДВС ГТУЮ у Миколаївській області за заявою ОСОБА_1 було відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа по справі про стягнення додаткової заробітної плати.
03.08.2017року головним державним виконавцем Станкевичем В.О. було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з перерахуванням 31.07.2017 року боргу по заробітній платі ОСОБА_1 у повному обсязі.
Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до положень ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Як убачається з матеріалів справи одразу після звільнення з посади відповідач не тільки не повідомив письмово позивача про належну йому частина заробітку за суміщення посад, а й заперечував його право на такі виплати як на час його звільнення, так продовжує заперечувати до теперішнього часу. Ніяких дій щодо нарахування суми доплати за суміщення відповідач добровільно після звільнення позивача та перерахування її на депозитний рахунок для забезпечення виплати її після звернення позивача за отриманням розрахунку не вчиняв. Зазначені обставини свідчать про наявність тривалого конфлікту між сторонами з цього приводу, який розпочався з моменту звільнення позивача і триває до цього часу.
За таких обставин суд, визначаючи початкову дату, з якої у позивача виникло право на стягнення середнього заробітку, помилково дійшов висновку про необхідність вважати початком строку затримки розрахунку при звільненні не день звільнення позивача з посади ( 31 травня 2013р.), а наступний день після пред'явлення ним вимоги про розрахунок при звільненні, яким на думку суду є наступний день після звернення позивача до суду з позовом про виплату йому заробітної плати за суміщення (07.10.2015 року).
Те, що станом на час звільнення позивача у зв'язку з скороченням його посади у Новобузькому ВП № 103 та переведення його на роботу у ДП СП Новобузького ВЦ№103, вже відбулося відокремлення ДП СП Новобузького ВЦ№103 від цієї установи, встановлено рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 15 серпня 2014р., а тому не підлягало ні дослідженню, ні встановленню під час розгляду даної справи, чому суд також належної правової оцінки у відповідності до вимог ч.4 ст. 82 ЦПК України не дав.
Більш того, згідно п.3.1 статуту ДП СП Новобузького ВЦ Управління державної пенітенціарної служби України в Миколаївській області (№103), затвердженого державним реєстратором 08 квітня 2013р., дане підприємство є самостійною юридичною особою ( а.с.50 - 59).
Таким чином періодом затримки розрахунку при звільненні слід вважати період з 31 травня 2013р. по 31 липня 2017 року, що становить 50 місяців.
Механізм здійснення розрахунку середнього заробітку в такому випадку визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. Під час його проведення слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні з використанням даних про середній заробіток позивача виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана дана виплата.
Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).
Позивачем правильно визначено, що середньомісячне число робочих днів за останні 2 місяці перед його звільненням становить 20,5 ( 22( в квітні)+ 19 (в травні)):2= 20,5). Отже період затримки розрахунку при звільнені становить 1025 днів ( 20,5х50 місяців=1025).
Середньоденний заробіток, з якого суд проводив розрахунок, визначаючи суму, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, ОСОБА_1 не оспорює.
Таким чином, сума середнього заробітку, яка підлягала стягненню з відповідача на користь позивача за період затримки розрахунку при звільненні становить 36602,75грн. (35 грн. 71 коп.х1025 днів=36602,75грн.)
Разом з тим, судова колегія вважає, що при визначенні розміру відшкодування позивачу суми за час затримки розрахунку при звільненні, слід врахувати зазначені вище положення ст. 117 КЗпП та п. 20 постанови № 13 від 24 грудня 1999 року Пленуму Верховного Суду України „Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» про те, що при наявності спору про розміри належних сум - спір вирішується судом, який визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням розміру спірної суми, частки, яку вона становила в заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи щодо врахування конкретних обставин справи, пропорційності розміру відшкодування розміру заборгованості із заробітної плати.
Враховуючи конкретні обставини по справі, а саме: наявність спору між сторонами щодо суми виплати за суміщення, часткове задоволення вимог позивача щодо розміру такої суми на 54%, тривалий час не звернення позивача до суду за виплатою даної суми доплати, слід дійти висновку, що співмірною та справедливою сумою, яка повинна бути стягнена з відповідача на користь позивача є сума, яка складає 54 % від суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, а саме 19765,49 грн.(36602,75грн.:100%х54%=19765,49 грн.).
Але матеріалами справи встановлено, що рішення, яким з відповідача на користь позивача стягнута сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 8730грн.35 коп., і яке є предметом перегляду у даній справі, вже виконано ( а. с. 136-138). Тому остаточна сума, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить -11035грн.14 коп. (19765,49 грн.- 8730грн.35 коп.=11035грн.14 коп.).
Суд зазначеним обставинам належної правової оцінки не дав та помилково дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 8730грн.35 коп. (з урахуванням виправленої арифметичної помилки), тому рішення суду слід змінити, збільшивши суми середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача з 8730грн.35 коп. до 11035грн.14 коп.
Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення чи ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому з урахуванням пропорційності задоволених позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним витрати на сплату судового збору у розмірі 195грн.
Таким чином, рішення суду підлягає зміні також і в частині розміру стягнутих з відповідача на користь позивача судових витрат шляхом збільшення їх з 87 грн.30коп. до 195 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів,-
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 26 грудня 2017 року змінити, збільшивши стягнуту з Державного підприємства Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально - виконавчої служби ( №103) на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 8730 грн. 35 коп. до 11035 грн.14 коп., а також суму судових витрат з 87 грн. 30 коп. до 195 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді
Повний текст постанови складено 06 липня 2018 року.
Суд | Апеляційний суд Миколаївської області |
Дата ухвалення рішення | 04.07.2018 |
Оприлюднено | 08.07.2018 |
Номер документу | 75148278 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Апеляційний суд Миколаївської області
Темнікова В. І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні