Рішення

від 05.07.2018 по справі 903/335/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 липня 2018 р. Справа № 903/335/18

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Сердюкової Аліни Олегівни

та за присутності представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1-представник (довіреність від 04.07.2018р.)

від відповідача: Богацька А.В.- представник (довіреність від 04.07.2018р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні господарського суду Волинської області в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом ОСОБА_3, м. Луцьк

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІРО", м. Луцьк

про стягнення 8 488 381,64 грн.

Встановив: 22 травня 2018 року ОСОБА_3 звернувся до господарського суду з позовом від 17.05.2018р. про стягнення з Товариства обмеженою відповідальністю "ТІРО" 8 488 381,64 грн. вартості частини майна товариства пропорційної його частці у статутному капіталі товариства.

Ухвалою суду від 05.06.2018р. (з врахуванням ухвали про залишення позовної заяви без руху від 29.05.2018р.) за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання по даній справі призначено на 05.07.2018р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.

Згідно ст. 177 ГПК України завданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з'ясування заперечень проти позовних вимог, визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті. Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання. Підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

За приписами ст. 185 ГПК України у підготовчому засіданні суд постановляє ухвалу (ухвали) про процесуальні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті. За результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про: залишення позовної заяви без розгляду; закриття провадження у справі; закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті. За результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 191, 192 цього Кодексу. Суд з'ясовує думку сторін щодо дати призначення судового засідання для розгляду справи по суті.

Присутній в судовому засіданні 05.07.2018р. представник позивача вказав, що повідомив суду про всі обставини, які йому відомі, надав всі докази, на які посилається в позові, додаткових заяв та клопотань не має.

Представник відповідача в судовому засіданні 05.07.2018р. надав суду відзив на позовну заяву від 04.07.2018р., в якому пред'явлені позивачем до ТОВ "ТІРО" позовні вимоги визнав, вказавши, що питання про виплату учаснику вартості частини майна, пропорційної його частці у статутному капіталі товариства, повинно було бути вирішене загальними зборами учасників товариства, які були скликані на 09.08.2016р. на 09:00год., однак позачергові загальні збори не відбулися у зв'язку з відсутністю кворуму, а відтак і виплата ОСОБА_3 вартості частини майна товариства пропорційної його частці у статутному капіталі товариства не відбулася.

Водночас, у випадку задоволення судом позовних вимог, просив суд відстрочити виконання рішення суду, у зв'язку з важким фінансовим становищем товариства і відсутністю грошових коштів.

Присутні в судовому засіданні 05.07.2018р. представники сторін відповідно до вимог ч. 6 ст. 183 ГПК України надали суду письмову згоду на перехід до розгляду даної справи по суті, внаслідок чого, у зв'язку з поданням відповідної письмової згоди сторін та визнанням відповідачем у відзиві на позовну заяву від 04.07.2018р. (вх.№01-55/6948/18 від 05.07.2018р.) позову, суд, протокольною ухвалою від 05.07.2018р. закрив підготовче провадження у справі та перейшов до розгляду справи по суті у той самий день.

Представник позивача в судовому засіданні 05.07.2018р. позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити останні в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні 05.07.2018р. пред'явлені позивачем до ТОВ "ТІРО" позовні вимоги визнав, з підстав, викладених у відзиві.

Заявлене ним клопотання щодо відстрочити виконання рішення суду підтримав.

Представник позивача проти задоволення судом клопотання про відстрочення виконання рішення заперечив з підстав його необґрунтованості.

Розглянувши відзив на позовну заяву від 04.07.2018р. (вх.№01-55/6948/18 від 05.07.2018р.), який містить заяву про визнання позову, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідно до ч. 6 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Відповідно до ч. 3 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

Згідно з ч. 1 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Відповідно до ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Судом встановлено, що відзив (який містить заяву про визнання позову) підписаний директором Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІРО", визнання позову відповідачем не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб.

За таких обставин, суд прийняв визнання позову відповідачем.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, господарський суд, оцінюючи подані сторонами докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред'явлений позивачем до відповідача позов підставний та підлягає до задоволення.

Викладена позиція суду пов'язана з наступними встановленими в судовому засіданні обставинами:

Як встановлено судом та вбачається з п. 1.2. Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІРО", викладеного в новій редакції, затвердженого Зборами Учасників ТОВ "ТІРО" Протоколом №9 від 07.06.2008р., зареєстрованого Виконавчим комітетом Луцької міської ради 17.07.2002р. розпорядженням №257-РВ р.н. 04051327Ю0060989 (державну реєстрацію змін до Статуту проведено 10.06.2008р. за №11981050005001418) ОСОБА_3 (паспорт серії НОМЕР_2 виданий 10.06.1998р. Луцьким МВ УМВС України у Волинській області, проживає за адресою: АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) був одним із засновників (учасників) та власників ТОВ "ТІРО".

Пунктами 3.1., 3.2. Статуту ТОВ "ТІРО" передбачено, що статутний фонд Товариства встановлюється у розмірі 2 395 150,00 грн. і формується за рахунок внесків засновників. Розподіл статутного фонду серед учасників наступний: 1. ОСОБА_4 479 030грн. 20%; 2. ОСОБА_5 479 030грн. 20%; 3. ОСОБА_6 479 030грн. 20%; 4. ОСОБА_3 479 030грн. 20%; 5. ОСОБА_7 479 030грн. 20%.

Учасник товариства має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу. Учасник, який виходить із товариства, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у Статутному фонді (капіталі) товариства. Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у Статутному фонді (капіталі), а також порядок і строки її виплати встановлюються законом. Спори, що виникають у зв'язку з виходом учасника із товариства, у тому числі спори щодо порядку визначення частки у Статутному фонді (капіталі), її розміру і строків виплати, вирішуються судом. (пункти 3.12., 3.14., 3.15. Статуту).

З Свідоцтва учасника ТОВ "ТІРО" №1 від 30.08.2011р. вбачається, що частка учасника ТОВ "ТІРО" ОСОБА_3 становить 20% статутного капіталу ТОВ "ТІРО". (а.с. 10).

19 лютого 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Загальних зборів учасників ТОВ "ТІРО" із заявою про вихід зі складу учасників ТОВ "ТІРО" та просив виплатити належну ринкову/балансову вартість частини майна ТОВ "ТІРО", пропорційну його частці у статутному капіталі товариства або виділити майно товариства в натурі (а.с. 18).

Дана заява була залишена відповідачем без відповіді та належного реагування.

21 березня 2018 року ОСОБА_3 звернувся до ТОВ "ТІРО" із заявою, в якій просив товариство повідомити його про дійсну (ринкову) вартість майна товариства та відповідно про дійсну (ринкову) вартість частини майна товариства пропорційну його частці у статутному капіталі товариства, а також виплатити належну вартість частини майна ТОВ "ТІРО", пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. (а.с. 19).

Листом №30/9 від 30.03.2018р. ТОВ "ТІРО" повідомило ОСОБА_3, що згідно даних бухгалтерського обліку вартість чистих активів товариства становить 42 441 908,18грн. На даний час для виплати вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному капіталі товариства немає підстав, оскільки відповідного рішення з цього приводу загальними зборами товариства прийнято не було. (а.с. 20).

Оскільки частка ОСОБА_3 в майні ТОВ "ТІРО" не була виплачена, позивач, вказуючи про порушення своїх корпоративних прав, звернувся із позовом про стягнення із відповідача частки в майні товариства в сумі 8 488 381,64 грн. згідно поданого розрахунку вартості частки.

Згідно ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (стаття 80 ЦК України).

Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (ч. 1 ст. 92 ЦК України). Статут товариства є його установчим документом (ч. 2 ст. 87 ЦК України). Отже, правомірність дій органів юридичної особи повинна оцінюватись на відповідність вимогам її установчих документів (статуту) та закону.

Відповідно до ст. 116 ЦК України, учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, зокрема, вийти у встановленому порядку з товариства.

Згідно ст.10 Закону України "Про господарські товариства", учасники товариства мають право: брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом; брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; вийти в установленому порядку з товариства; д) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.1,2 ст.148 ЦК України (чинної на момент виходу позивача зі складу учасників товариства) учасник товариства має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом. Учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі.

Згідно ст. 54 Закону України "Про господарські товариства" при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному (складеному) капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.

Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

Відповідно до підпункту 4.20. пункту 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016 р. №4 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин" учасник ТОВ або ТДВ має право вимагати проведення з ним розрахунки на підставі дійсної (ринкової) вартості майна товариства.

Пунктом 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008р. №13 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин" визначено, що при вирішенні спорів, пов'язаних із виходом учасника з товариства, господарські суди повинні керуватися тим, що відповідно до ЦК та Закону про господарські товариства учасник ТОВ чи ТДВ вправі у будь-який час вийти з товариства незалежно від згоди інших учасників та самого товариства. Вихід зі складу учасників товариства не пов'язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. У зв'язку з цим моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв'язку. Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства, є незаконними.

Статтею 12 Закону України "Про господарські товариства" передбачено, що товариство є власником: майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного капіталу, продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності, одержаних доходів, іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

Подання заяви про вихід з товариства є дією, спрямованою на припинення корпоративних прав та обов'язків учасника товариства. Право учасника товариства на вихід з товариства не залежить від згоди товариства чи інших його учасників.

Таким чином учасник товариства наділений корпоративними правами, у тому числі правом виходу зі складу учасників товариства, незалежно від згоди товариства чи інших його учасників та незалежно від того, чи скликались з цього питання загальні збори та чи було прийнято відповідне рішення.

Як зазначалось вище, учасник ТОВ вправі у будь-який час вийти з товариства. Вихід зі складу учасників товариства не пов'язується ані з рішенням зборів учасників, ані з внесенням змін до установчих документів товариства.

Таким чином право на вихід з товариства є безумовним суб'єктивним правом учасника, яке не залежить від згоди товариства чи інших його учасників та реалізація якого має наслідком припинення корпоративних відносин між учасником і товариством. При цьому на учасника покладається обов'язок повідомити товариство про свій вихід шляхом подання або вручення відповідної заяви.

Відповідно до підпункту 4.14. пункту 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016 р. №4 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин" під час розгляду спорів про стягнення вартості частини майна ТОВ та розміру частини прибутку господарські суди повинні мати на увазі, що вартість майна та розмір частини прибутку товариства, що належать до виплати учаснику, який вийшов, обчислюються на дату волевиявлення учасника вийти з товариства, тобто на дату подання учасником заяви про вихід з товариства.

Листом №30/9 від 30.03.2018р. ТОВ "ТІРО" повідомило ОСОБА_3, що згідно даних бухгалтерського обліку вартість чистих активів товариства становить 42 441 908,18грн., а відтак суд вважає підставною та обґрунтованою вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 8 488 381,64 грн. вартості частини майна товариства пропорційної його частці у статутному капіталі товариства.

З огляду на викладене суд не знаходить підтвердження доводам відповідача, викладеним у відзиві щодо того, що питання про виплату учаснику вартості частини майна, пропорційної його частці у статутному капіталі товариства, повинно було бути вирішене загальними зборами учасників товариства, які були скликані на 09.08.2016р. на 09:00год., однак позачергові загальні збори не відбулися у зв'язку з відсутністю кворуму, а відтак і виплата ОСОБА_3 вартості частини майна товариства пропорційної його частці у статутному капіталі товариства не відбулася, оскільки вони спростовуються наявними в матеріалах справи документами та нормами чинного законодавства.

Дана правова позиція відображена і в постановах Вищого господарського суду України від 03.04.2017р. у справі №910/15658/16, від 21.03.2017р. у справі №924/1807/15, від 03.11.2015р. у справі №924/980/14.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на викладене та враховуючи визнання відповідачем позову, позовні вимоги ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІРО" про стягнення 8 488 381,64 грн. вартості частини майна товариства пропорційно його частині у статутному капіталі товариства слід задовольнити.

Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІРО" про відстрочку виконання рішення суду, проаналізувавши матеріали та обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення останньої, виходячи з наступного.

Обґрунтовуючи свою заяву про надання відстрочки виконання судового рішення, відповідач посилається на скрутне матеріальне становище, що спричинило порушення строків розрахунків з позивачем.

Частиною 1 статті 239 ГПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відповідно до ч.ч. 1, 3-5 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, системний аналіз чинного законодавства свідчить, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини.

В даному випадку, обґрунтовуючи заяву про надання відстрочки виконання рішення суду, відповідач вказав на скрутне фінансове становище та неможливість одноразового стягнення всієї суми, проте, жодних доказів на підтвердження своїх доводів не надав.

Суд зазначає, що відповідач, в порушення ст.ст. 74, 77 ГПК України, не надав документів, які підтверджують тяжке фінансове становище, документально не підтвердив неприбутковість підприємства, не надав документального обґрунтування наявності тих виняткових обставин, які роблять неможливим одночасне і повне виконання рішення суду по даній справі у встановлений строк.

Посилання на нестабільний фінансовий стан боржника не може бути підставою для звільнення його від обов'язку належного виконання зобов'язань перед позивачем та не робить неможливим виконання рішення суду.

При цьому, судом враховується, що, з огляду на наявність світової фінансової кризи, всі підприємства знаходяться у рівних умовах. Товариство з обмеженою відповідальністю "ТІРО", як суб'єкт господарювання, здійснює свою діяльність самостійно, ініціативно, на власний ризик, тож негативний результат його господарської діяльності сам по собі не може бути підставою для звільнення його від виконання взятих на себе зобов'язань.

За таких обставин, враховуючи те, що обставини, на які посилається відповідач, на думку суду, не знаходять свого документального підтвердження, враховуючи заперечення позивача суд дійшов висновку, що заява ТОВ "ТІРО" про надання відстрочки виконання рішення суду у даній справі є необґрунтованою та такою, що не підлягає до задоволення.

Згідно п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, прийняття судом рішення про задоволення позовних вимог, суд вважає, що витрати, пов'язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІРО".

Оскільки на підставі ст. 8 ЗУ "Про судовий збір" ухвалою суду від 29.05.2018р. за клопотанням позивача було зменшено для ОСОБА_3 до 10% суми сплати судового збору за подання даної позовної заяви, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача в доход Державного бюджету України 114 593,16грн. судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІРО" (місто Луцьк, майдан Київський, будинок 1, код ЄДРПОУ 32035406) на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) 8 488 381,64грн. (вісім мільйонів чотириста вісімдесят вісім тисяч триста вісімдесят одну гривню шістдесят чотири копійки) вартості частини майна товариства пропорційно його частині у статутному капіталі товариства та 12 732,57 грн. (дванадцять тисяч сімсот тридцять дві гривні п'ятдесят сім копійок) в повернення витрат по сплаті судового збору.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІРО" (місто Луцьк, майдан Київський, будинок 1, код ЄДРПОУ 32035406) в доход Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; код за ЄДРПОУ 37993783; банк отримувача Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача 899998; рахунок отримувача 31211256026001; код класифікації доходів бюджету 22030106 (стягувачем є Державна судова адміністрація України, вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) 114 593,16грн. (сто чотирнадцять тисяч п'ятсот дев'яносто три гривні шістнадцять копійок) судового збору.

4. Накази на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу якого знаходиться місцевий господарський суд, протягом 20 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення

складено

09.07.2018р.

Суддя В. А. Войціховський