Постанова

від 05.07.2018 по справі 820/242/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/242/18 Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Тацій Л.В.

суддів: Подобайло З.Г. , Григорова А.М.

за участю секретаря судового засідання Ткаченка А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.03.2018р., суддя Зінченко А.В., м. Харків, повний текст складено 02.04.18 року по справі № 820/242/18

за позовом Селянського фермерського господарства "ГАННА"

до Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Селянське фермерське господарство ГАННА , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просив: скасувати податкове повідомлення-рішення №0000031419 від 12.01.2018 року, яким донараховано податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 160000,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 40000,00 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.03.2018р. позов задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповноту дослідження обставин у справі.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі з підстав та мотивів, викладених у скарзі.

Представник позивача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача змісту судового рішення, що оскаржується, апеляційних скарг, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач пройшовши визначену діючим законодавством процедуру державної реєстрації, набув статусу суб'єкта господарювання - юридичної особи.

Вказані обставини визнаються учасниками справи, а тому, в силу приписів ч. 1 ст. 78 КАС України, не підлягають доказуванню.

Головним управлінням ДФС у Харківській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку СФГ ГАННА (податковий номер 30378375) податкового законодавства щодо господарських взаємовідносин з ТОВ ЕНЕРГО ПОСТАЧ-81 (податковий номер 40053765) за грудень 2015 року.

Результати перевірки оформлені актом від 22.12.2017 № 25404/20-40-14-1 9-08/30378375 (а.с. 12-19).

У висновках вказаного акту перевірки контролюючим органом відображено висновок про порушення позивачем: п.44.1 ст.44, п. 185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п. 188.1 ст.188 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов'язань з податку на додану вартість по декларації спеціального режиму оподаткування (скороченої) у грудні 2015 року на 160000 грн.

На підставі висновків акту перевірки від 22.12.2017 № 25404/20-40-14-1 9-08/30378375, ГУ ДФС у Харківській області винесено податкове повідомлення-рішення №0000031419 від 12.01.2018 року, яким донараховано податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 160000,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 40000,00 грн.

Позивач, не погодившись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, звернувся до суду із даним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з їх обґрунтованості.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

З дослідженого акту перевірки слідує, що фактичною підставою для прийняття контролюючим органом оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, слугувало відображене в акті судження про фактичне ненадходження товару за договором поставки, придбаного позивачем, яке обґрунтовано у акті виключно податковою інформацією про допит в якості свідка ОСОБА_1, за підписом якого, як директора ТОВ Енерго Постач-81 складено первинну документацію по спірній господарській операції.

На вказані доводи відповідач посилався як у акті перевірки, так і в запереченнях на адміністративний позов, поданих до суду першої інстанції, а також і у доводах апеляційної скарги.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного правового акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.2 ст.2 КАС України, з урахуванням положень ст. 308 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1. ст. 22 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Приписами підпункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно до підпункту 14.1.156 статті Податкового кодексу України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Порядок формування податкового кредиту передбачений статтею 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Пунктом 198.2 статті 198 визначено, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Також, відповідно до пункту 198.3 статт198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, суми податку на додану вартість для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентом порушеннями вимог законодавства. Якщо вказаний контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено.

Пунктом 200.1 ст. 200 ПК України встановлено, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Перевіряючи правомірність віднесення позивачем сум по вищезазначеним господарським операціям до складу витрат, які підлягають оподаткуванню та формування податкового кредиту ПДВ, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

За правилами частини першої ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до вимог п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Згідно абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З матеріалів справи судом встановлено, що між СФГ ГАННА ( Продавець ) в особі голови господарства ОСОБА_2 і ТОВ ЕНЕРГО ПОСТАЧ-81 ( Покупець ), в особі директора ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу № 271115 від 27 листопада 2015 року (а.с. 25-26).

Згідно п.1.1. вказаного Договору Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, передати власність Покупцю, а Покупець зобов'язується в порядку та па умовах, визначених цим Договором, прийняти таку сільськогосподарську продукцію, а саме: кукурудза, за ціною 3200,00 грн. за 1 тону, в кількості 300 тонн, на загальну суму 960000 грн. в т.ч. ПДВ 20 % 160000,00 грн.

Укладений договір завірений печатками сторін та особистими підписами СФГ ГАННА в особі голови ОСОБА_2 і ТОВ ЕНЕРГО ПОСТАЧ-81 в особі директора ОСОБА_1

Згідно до ст. 655 Цивільного Кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання умов зазначеного договору СФГ ГАННА поставило ТОВ ЕНЕРГО ПОСТАЧ-81 кукурудзу, за ціною 3200,00 грн. за 1 тону, в кількості 300 тонн, на загальну суму 960000 грн. в т.ч. ПДВ 20 % 160000,00 грн., що підтверджується накладними: №163 від 02.12.2015р. на суму 342816,00грн., ПДВ - 57136,00грн., №164 від 03.12.2015р. на суму 356864,00грн., ПДВ - 59477,33грн.; №165 від 04.12.2015р. на суму 260320,00грн., ПДВ - 43386,67грн. (а.с. 27, 33, 38).

Перелік найменування, кількість та вартість товару за вказаною накладною відповідає відповідним показникам, визначеним сторонами у договорі.

Також у ході виконання договору позивач виписав ТОВ ЕНЕРГО ПОСТАЧ-81 податкову накладну №124/2 від 27.11.2015р. на суму 960000,00грн, ПДВ - 160000,000грн., (квитанція реєстрацію ПН в ЄРПН за №9244166077 від 08.12.2015р.)

Надана позивачем виписка по банківському рахунку від 27.11.2015р. про отримання грошових коштів у сумі 960000грн. від ТОВ ЕНЕРГО ПОСТАЧ-81 , засвідчує факт виконання зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає набуття позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до від позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано. За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника.

Щодо факту транспортування товару суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568 (далі - Правила № 363), товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу.

Основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля (пункт 11.1 Правил № 363).

Як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

За змістом цієї норми товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності як у покупця так і у продавця, безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару. При цьому, однак, такі товарно-транспортні накладні повинні містити всю інформацію, яка б давала можливість здійснити облік транспорту, який здійснював перевезення, водія, який керував транспортом, товару, який перевозився, його якісних та кількісних характеристик (маса, кількість, найменування тощо).

Сам факт наявності у позивача податкових чи-то видаткових накладних, виписаних від імені постачальника, або інших документів, складених з посиланням на поставку товарів (послуг) не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах.

Позивачем на підтвердження транспортування товарно-матеріальних цінностей до покупця надано товарно-транспортні накладні: №02/12-1 від 02.12.2015р, №02/12-2 від 02.12.2015р., №02/12-3 від 02.12.2015р., №02/12-4 від 02.12.2015р., №03/12-1 від 03.12.2015р, №03/12-2 від 03.12.2015р., №03/12-3 від 03.12.2015р., №03/12-4 від 03.12.2015., №04/12-1 від 04.12.2015р., №04/12-2 від 04.12.2015р., №04/12-3 від 04.12.2015р.

Відповідно до пункту 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 № 99 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.06.1996 за № 293/1318, сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

На підставі наданої позивачем копії довіреності №4 від 27.11.2015р. на отримання товарів встановлено, що саме за цією довіреністю директор ТОВ ЕНЕРГО ПОСТАЧ-81 отримав товарно -матеріальні цінності, що вказано у товарно-транспортних накладних.

Відвантаження товарно-матеріальних цінностей на адресу ТОВ ЕНЕРГО ПОСТАЧ-81 підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку №361 за грудень 2017р. про товару на суму 960000,00грн.

Крім того, СФГ ГАННА для перевірки були надані документи які підтверджують збір урожаю кукурудзи та розрахування її собівартості, а саме: оборотна-сальдова відомості по рахунку 27 за вересень 2015 рік на кукурудзу вражаю 2015 року, що підтверджує рух зерна по складу, Державне статистичне підтвердження про посівні площі сільськогосподарських культур ФГ Київська Русь під урожай 2015 року, (квитанція про отримання №9002023154 від 01.12.2015р.); державне статистичне підтвердження про реалізацію сільськогосподарської продукції за 2015 рік, (квитанція про отримання №90023854576 від 19.01.2016р. ) Державне статистичне підтвердження про посівні площі сільськогосподарських культур під вражай 2015 року, Виробничій звіт № 12 за грудень 2017 року, реєстр виданих та отриманих податкових накладних за листопад та грудень 2015р. Вказаний реєстр підтверджує відображення ПДВ та включення в реєстр податкових накладних: №124/2 від 27.11.2015р, реєстр виданих та отриманих податкових накладних за грудень 2015р.. декларація з податку на додану вартість за листопад 2015 року, визначена сума податкових зобов'язань 960677грн. (квитанція про отримання №92556227440 від 18.12.2015р. ) Додаток №5 до декларації з ПДВ колонка 2 відображена реалізація товару на адресу ТОВ ЕНЕРГО-ПОСТАЧ 81 на суму 960000грн, ПДВ -160000грн., декларація з податку на додану вартість за грудень 2015 року, (квитанція про отримання №9273492798 від 19.01.2015р.)

Вказані документи свідчать, про те, що усі первині та податкові бухгалтерські документи підприємства були відображені у податковому/бухгалтерському обліку та знайшли своє відображення в деклараціях з ПДВ за відповідний обліковий період (листопад або грудень 2015 року), що не спростовується висновками акту перевірки.

При перевірці, працівниками ГУ ДФС не враховані визначені вище дані податкового та бухгалтерського обліків підприємства СФГ ГАННА , вказані декларації з ПДВ за період листопад-грудень 2015 року, податкові накладні, та інші первинні бухгалтерські документи, які свідчать про те, що в нашому випадку мали місце, як оплата товару (робіт, послуг) так і отримання податкових накладних, тобто в наявності усі первинні документи, які надають право на віднесення сум зазначених у податкових накладних до складу податкового кредиту, також стосовно подальшої реалізації товарів на адресу ТОВ ЕНЕРГО ПОСТАЧ-81 .

Підприємство - покупець товару - ТОВ ЕНЕРГО ПОСТАЧ-81 на час видачі (складання) податкових накладних було зареєстроване як платник податку на додану вартість, про що видані відповідні свідоцтва.

Податкова накладна по взаємним розрахункам з вказаними підприємствами внесені до Єдиного реєстру податкових накладних. При реєстрації вказаної податкової накладної суми ПДВ були нараховані та сплачені до державного бюджету при адмініструванні податку.

Згідно витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців, підприємства ТОВ ЕНЕРГО ПОЄТАЧ-81 , знаходяться в реєстрі як юридичні особи. Стан юридичної особи зареєстровано.

Відповідач ані в акті перевірки, ані у доводах апеляційної скарги не навів заперечень проти того, що підприємство позивача дійсно провадить господарську діяльність. При проведенні перевірки контролюючим органом не встановлено обставин відсутності товарно-матеріальних цінностей, відвантажених позивачем у перевіряємому періоді.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем під час перевірки та впродовж розгляду справи в суді першої інстанції надані всі первинні документи, які відповідають вимогам статей 1, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі Закон № 996-XIV), відображають реальність господарських операцій з його контрагентом в частині задоволених позовних вимог та є підставою для формування податкового обліку Товариства відповідно до пунктів 198.3, 198.6 статті 198 ПК України.

Згідно діючого законодавства України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Такий висновок цілковито узгоджується з положенням ст. 61 Конституції України, згідно якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Частиною 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У той самий час згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ). Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії". У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

При цьому, слід наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом".

Наведені ДФС аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарської операції між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних та допустимих доказах.

Наявні у справі докази не містять жодних доказів наявності між позивачем та контрагентами позивача взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом не виявлено.

Посилання податкового органу на зміст протоколу допиту в якості свідка ОСОБА_1, не є належним та допустимим доказом в контексті висновків Європейського Суду з прав людини, оскільки на час складання акту перевірки та розгляду адміністративної справи відсутнє рішення суду за результатами кримінального провадження від 10.01.2017 року № 32016220000000075.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 74 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів вказує на те, що сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб'єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, про наявність вироку у кримінальній справі, що має безпосереднє значення для надання висновку, щодо діяльності господарюючих суб'єктів, а ні щодо позивача, ні щодо його контрагентів надано не було. Окрім того, суд також зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також враховуючи умови укладених договорів та специфіку проданих товарів контрагенту, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою обов'язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на такого суб'єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларований позивачем податковий кредит за господарською операцією з придбання товарів сформовано безпідставно за господарськими операціями, які в реальності не виконувались.

Вказаний висновок відповідає позиції, висловленій Верховним Судом у постанові від 27.03.2018 року по справі № 816/809/17, який відповідно до вимог ч. 6 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів враховується судом при вирішенні даної справи.

Крім того, відповідач на виконання вимог ухвали апеляційного суду щодо надання паспортних даних, ідентифікаційного коду директора ОСОБА_1 не надав суду вказаних даних, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції вважає недоведеною обставину того, що наданий протокол, складений саме за результатами допиту директора ТОВ ЕНЕРГО ПОСТАЧ-81 , а не іншої особи.

Таким чином, з урахуванням досліджених судом первинних документів, які у їх сукупності свідчать про фактичний рух активів із урахуванням ділової мети такого руху у межах господарської діяльності підприємства, та враховуючи висновки податкового органу викладені в акті перевірки, надані сторонами докази, а також принцип індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, згідно якого негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит або на бюджетне відшкодування, можуть бути застосовані саме до такого платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи (позивача), та добросовісність платника податків, а також достовірність задекларованих таким платником даних податкового обліку, що презюмується податковим законодавством, зокрема, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано), суд приходить до висновку, що позивачем підтверджено реальність проведених операцій.

Доводи апеляційної скарги з наведених вище підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ч.1 ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 246, 250, 308, 310, п. 1 ч.1 ст. 315, 316, 321, 322, 325, 326, 328 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.03.2018р. по справі № 820/242/18- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Л.В. Тацій Судді З.Г. Подобайло А.М. Григоров Повний текст постанови складено 10.07.2018.