Окрема думка

від 16.05.2018 по справі 910/24198/16

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

Суддів Великої Палати Верховного Суду

ЛященкоН. П., Ситнік О. М.

16 травня 2018 року

м. Київ

справа № 910/24198/16

провадження № 12-15гс18

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Ту Джест 2014 (далі - ТОВ Ту Джест 2014 ) до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - уповноважена особа Фонду) на здійснення ліквідації у Публічному акціонерному товаристві Комерційному банку Євробанк , Публічного акціонерного товариства Комерційного банку Євробанк (далі - ПАТ КБ Євробанк , банк), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю Ту Джест (далі - ТОВ Ту Джест ), Товариство з обмеженою відповідальністю Южтранзит (далі - ТОВ Южтранзит ), Товариство з обмеженою відповідальністю Амфіктіон Овідіополь (далі - ТОВ Амфіктіон Овідіополь ), Товариство з обмеженою відповідальністю Греїн-Експорт (далі - ТОВ Греїн-Експорт ), ОСОБА_3; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фонд, про визнання наказу недійсним.

За наслідками розгляду 16 травня 2018 року Великою Палатою Верховного Суду вищевказаної справи касаційну скаргу ПАТ КБ Євробанк задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 31 травня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10 жовтня 2017 року скасовано. Ухвалено у справі нове судове рішення, яким у задоволенні зазначеного позову ТОВ Ту Джест 2014 відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Із висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося та відповідно до частини третьої статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) висловлюємо окрему думку з огляду на таке.

У грудні 2016 року ТОВ Ту Джест 2014 звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним наказу уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ КБ Євробанк Кононця В. В. від 25 липня 2016 року № 178/1-ОД Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів, операцій) за вкладними операціями , яким визнано нікчемними низку правочинів з переказу коштів.

Позов мотивовано тим, що оспорюваним наказом на підставі пунктів 1, 7 частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI Про систему гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Закон № 4452-VI) віднесено до категорії нікчемних низку правочинів ПАТ КБ Євробанк , а саме: із переказу коштів на повернення безвідсоткової фінансової допомоги за договором від 01 травня 2016 року № 0105/16-Ф, здійснений банком 16 червня 2016 року на суму 8 422 000 грн (із рахунку ТОВ Ту Джест на рахунок ТОВ Ту Джест 2014 ); із переказу коштів на повернення безвідсоткової фінансової допомоги за договором від 25 серпня 2015 року № 2508/15-Ф, здійснений банком 16 червня 2016 року на суму 28 300 грн (із рахунку ТОВ Ту Джест на рахунок ТОВ Ту Джест 2014 ); із переказу коштів на погашення безвідсоткової фінансової допомоги за договором переуступки боргу від 01 червня 2016 року, здійснений банком 16 червня 2016 року на суму 2 074 000 грн (із рахунку ТОВ Южтранзит на рахунок ТОВ Ту Джест 2014 ); із переказу коштів на повернення безвідсоткової фінансової допомоги за договором від 31 березня 2015 року № 3103/15-Ф, здійснений банком 16 червня 2016 року на суму 3 439 980 грн (із рахунку ТОВ Греїн-Експорт на рахунок ТОВ Ту Джест 2014 ); із переказу коштів на погашення безвідсоткової фінансової допомоги за договором переуступки боргу від 01 квітня 2016 року, здійснений банком 15 червня 2016 року на суму 6 987 600 грн (із рахунку ТОВ Южтранзит на рахунок ТОВ Ту Джест 2014 ); із переказу коштів на погашення безвідсоткової фінансової допомоги за договором переуступки боргу від 01 червня 2016 року, здійснений банком 15 червня 2016 року на суму 606 000 грн (із рахунку ТОВ Южтранзит на рахунок ТОВ Ту Джест 2014 ); із переказу коштів (погашення заборгованості) за кредитом ТОВ Ту Джест 2014 , здійснений банком 16 червня 2016 року за договором кредиту від 31 березня 2015 року № ЮЛ-46/2015-К у частині перерахування коштів у сумі 13 751 630,90 грн; із переказу коштів (погашення заборгованості) за кредитом ТОВ Ту Джест 2014 , здійснений банком 16 червня 2016 року за договором кредиту від 31 березня 2015 року № ЮЛ-46/2015-К, у частині перерахування коштів у сумі 213 316,98 грн; із переказу коштів (погашення заборгованості) за кредитом ТОВ Ту Джест 2014 , здійснений банком 15 червня 2016 року за договором кредиту від 31 березня 2015 року № ЮЛ-46/2015-К, у частині перерахування коштів у сумі 7 603 000 грн.

Підставою для віднесення правочинів до нікчемних стало те, що частину зобов'язань за кредитним договором від 31 березня 2015 року № ЮЛ-46/2015-К ТОВ Ту Джест 2014 виконало за рахунок повернутої фінансової допомоги від ТОВ Южтранзит , ТОВ Ту Джест , ТОВ Греїн-Експорт , тому банк не отримав грошових надходжень на погашення зобов'язань за договором кредиту і фактично відмовився від власних майнових вимог до позичальника та/або заставодавця та/або поручителя. Також у наказі ПАТ КБ Євробанк зазначено, що, прийнявши погашення заборгованості за договором кредиту, банк передав ТОВ Южтранзит , ТОВ Ту Джест та ТОВ Греїн-Експорт право вимоги до позичальника (у межах повернутих сум фінансової допомоги), надавши таким особам переваги, прямо не встановлені для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Перекази коштів здійснено на підставі дійсних і правомірних правочинів позивача з третіми особами, банк не є стороною таких правочинів і виконував лише технічну функцію з перерахування грошових коштів між рахунками юридичних осіб - клієнтів банку, тому такі правочини щодо переказу коштів не можуть бути визнані нікчемними відповідно до Закону № 4452-VI.

Господарський суд міста Києва рішенням від 31 травня 2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10 жовтня 2017 року, позов задовольнив, визнав недійсним наказ уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ КБ Євробанк Кононця В. В. від 25 липня 2016 року № 178/1-ОД Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів, операцій) за вкладними операціями .

Суди попередніх інстанцій установили порушення прав і законних інтересів позивача оспорюваним наказом уповноваженої особи Фонду про визнання нікчемними цивільно-правових угод, оскільки йогоприйнято всупереч вимогам статті 38 Закону № 4452-VI та Інструкції про порядок виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення, затвердженої рішенням Фонду від 26 травня 2016 року № 826, тобто захистили порушене право ТОВ Ту Джест 2014 в обраний ним спосіб. При цьому суди дійшли висновку, що позов пред'явлено за належною підвідомчістю до господарського суду, спростувавши при цьому заперечення відповідачів щодо необхідності його розгляду адміністративним судом з огляду на публічний характер спору та участь суб'єкта владних повноважень, який виконує владні управлінські функції у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду не погодилася із висновками судів попередніх інстанцій про те, що спір, який розглядається, підвідомчий господарським судам відповідно до пункту 2 частини першої статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), зазначивши, що цей спір не є спором про банкрутство, а тому повинен вирішуватися за правилами господарського судочинства з інших підстав, ніж передбачено наведеною нормою ГПК України. Зокрема, з огляду на суб'єктний склад і зміст правовідносин, які виникли між сторонами у справі, указаний спір повинен розглядатися в порядку господарського судочинства згідно з пунктом 1 частини першої статті 12 ГПК України. При цьому відхилила доводи ПАТ КБ Євробанк про те, що спір має публічно-правовий характер і повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій і ухвалюючи нове судове рішення про відмову в задоволенні вказаного позову, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що суди допустили неправильне застосування норм матеріального права щодо встановлення ефективним способом відновлення порушеного права позивача визнання недійсним наказу, який є внутрішнім розпорядчим документом банку, прийнятим особою, що здійснює повноваження органів управління та контролю банку, спрямованим на збереження активів і документації банку, та який діє у межах цієї юридичної особи. Цей наказ не створює жодних обов'язків для контрагентів банку, тому не можна вважати порушеними права контрагентів внаслідок прийняття такого наказу. Зазначений правочин є нікчемним із моменту укладення в силу закону (частина друга статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частина третя статті 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 Закону № 4452-VI перевірка правочинів банку і виданий указаний наказ. Обов'язок повернути все одержане за нікчемним договором (правочином) виникає в силу вимог закону, а не наказу чи повідомлення банку, а тому позовна вимога про визнання недійсним наказу не підлягає задоволенню.

Посилаючись на викладене, ВеликаПалата Верховного Суду вважала, що права позивача не можуть бути порушені внаслідок видання внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи; у такій ситуації сторона правочину може вважати відповідні правочини чинними і не виконувати жодних дій із повернення майна чи грошових коштів банку; повідомлення банку про виявлення ним нікчемних правочинів не підлягає примусовому виконанню; якщо особа добровільно не погоджується з тим, що правочини є нікчемними, і не повертає активи, банк має право звернутися до суду з вимогою застосування наслідків нікчемності правочинів. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вимога позивача не є правильно обраним способом захисту своїх інтересів.

Погоджуємося з висновком Великої Палати Верховного Суду про те, що спір у цій справі має приватноправовий характер і підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Такий висновок ґрунтується на системному аналізі статей 1, 2, 12, 20 ГПК України, статей 2, 3, 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), статей 3, 36-38, 46, 48 Закону № 4452-VI, який полягає в тому, що Фонд (уповноважена особа Фонду) у частині реалізації своїх повноважень щодо управління банком, до якого застосовано тимчасову адміністрацію/який знаходиться на стадії ліквідації, є по суті керівником банківської установи, оскільки після призначення тимчасової адміністрації керівництво банку втрачає свої повноваження, а в правовідносинах банку, які випливають з договорів, ним укладених, уповноважена особа Фонду діє як представник сторони договірних відносин.

Разом із тим не можемо погодитися з висновком Великої Палати Верховного Суду щодо визначення правової природи наказу про нікчемність правочину та, як наслідок, відмови у задоволенні позову, що унеможливило захист прав та законних інтересів позивача.

Судами встановлено, що 31 березня 2015 року між ПАТ КБ Євробанк та ТОВ Ту Джест 2014 укладено договір кредиту.

Відповідно до довідки ПАТ КБ Євробанк від 16 че6рвня 2016 року заборгованість ТОВ Ту Джест 2014 за вказаним договором кредиту погашена у повному обсязі (а. с. 124, т. 1).

На підставі рішення Національного банку України (далі - НБУ) від 17 червня 2016 року № 73-рш ПАТ КБ Євробанк віднесено до категорії неплатоспроможних, а рішенням виконавчої дирекції Фонду від 17 червня 2016 року № 1041 у банку запроваджено тимчасову адміністрацію, строк дії якої продовжувався, та призначено уповноважену особу Фонду.

Згідно з актом перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями від 22 липня 2016 року № 4, призначеної наказом від 21 червня 2016 року № 26 Про організаційні заходи щодо перевірки договорів затверджено результати перевірки, комісією виявлено правочини, що мають ознаки нікчемності згідно зі статтею 38 Закону № 4452- VI, та зазначені вище перекази коштів на рахунок ТОВ ТУ Джест . Окрім доручення юридичному відділу здійснення претензійно-позовної роботи, зазначено про доручення розпочати роботу щодо поновлення/накладання нового обтяження та заборони відчуження всього забезпечення за відповідними договорами, укладеними на забезпечення зобов'язання за договором кредиту від 31 березня 2015 року.

Із наказу тимчасової адміністрації ПАТ КБ Євробанк від 25 липня 2016 року вбачається, що у пункті 1 наказано застосувати наслідки нікчемності операцій (транзакцій) із перерахування коштів із поточних рахунків юридичних осіб - клієнтів банку, що є нікчемними з підстав, визначених пунктами 1, 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452- VI (а. с. 97-98, т. 4).

Із повідомлення про нікчемність правочинів від 25 липня 2016 року вбачається, що договори забезпечення виконання кредитних зобов'язань позичальника перед банком, а саме договір поруки, є чинним. Звернуто увагу на необхідність повного та належного виконання усіх умов договору кредитної лінії від 14 жовтня 2011 року, оскільки здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації не зупиняє строк та не змінює порядок виконання зобов'язання позичальника та не позбавляє банк права вимагати сплати штрафних санкцій та примусового стягнення заборгованості у порядку, визначеному договором (а. с. 45-47, т. 1).

У відзиві на позовну заяву уповноважена особа Фонду вказала, що рішенням комісії з перевірки правочинів вказані правочини визнано нікчемними, про що повідомлено усі сторони правочинів.

Тобто, висновок Великої Палати Верховного Суду не відповідає змісту повідомлення уповноваженої особи Фонду щодо наслідків віднесення правочинів до нікчемних, оскільки ним фактично в односторонньому порядку кредитний договір вважається чинним, а зобов'язання за ним - невиконаними. Крім того, такий наказ зачіпає й осіб, які не є клієнтами банку, але є поручителями за договором кредитної лінії, про що також прямо зазначено в акті і в повідомленні уповноваженої особи Фонду.

При цьому не враховано, що у запереченнях на касаційну скаргу ТОВ Ту Джест 2014 , ТОВ Ту Джест , ТОВ Южтранзит , ТОВ Амфіктіон Овідіополь , ТОВ Греїн-Експорт та ОСОБА_3 вказували, що позивачем оспорюється застосування наслідків нікчемності операцій (транзакцій) із перерахування коштів та нікчемності правочинів, що регулюється статтею 216 ЦК України (а. с. 1-15, т. 7).

Крім того, висновок Великої Палати Верховного Суду про правову природу наказу, як внутрішнього документа банку, який не впливає на права жодних осіб, свідчить про те, що права інших осіб не порушені, отже не можуть бути захищені ні в якому судочинстві. Фактично унеможливлюється доступ до правосуддя для осіб, які вважають, що їх права та інтереси порушені чи можуть бути порушені, невизнані чи оспорені у результаті віднесення правочину до категорії нікчемних.

Думається, що такий висновок не є обґрунтованим, оскільки метою Закону № 4452-VI та Фонду є захист прав вкладників коштів до банків України та збільшення довіри до банківської системи України з боку фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб - підприємців, однак при цьому не мають бути порушені права та інтереси інших осіб, які є споживачами банківських послуг у широкому розумінні.

У даному випадку необхідно враховувати, що Фонд має специфічний правовий статус і виконує спеціальні функції у сфері виведення неплатоспроможних банків із ринку і ліквідації банків.

Тому забезпечення перевірки правочинів на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI, пов'язані саме виконанням уповноваженою особою Фонду спеціальних функцій у сфері ліквідації банків, апріорі зачіпають як права та інтереси контрагентів банку, так і права третіх осіб, які виступали стороною акцесорних договорів.

Разом з тим при зверненні до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ; справа Марченко М. В. проти України ), у контексті забезпечення права на доступ до правосуддя можна зробити висновок, що для його реалізації на національному рівні необхідна наявність спору щодо права як такого, що визнане у внутрішньому законодавстві; повинно йтися про реальний та серйозний спір; він повинен стосуватися як самого права, так і його різновидів або моделей застосування; предмет провадження повинен напряму стосуватися відповідного права цивільного характеру.

Унеможливлення цими сторонами оспорити акт уповноваженої особи, яка в такому випадку діє як керівний орган банку, та оскаржити застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів, обмежує їх права на судовий захист, є втручанням у принцип диспозитивності, який передбачає саме право особи, яка звертається до суду за захистом порушених, оспорених чи невизнаних прав, визначити межі позовних вимог та обрати спосіб їх захисту.

У разі невідповідності такого способу, суд, який знає закон, виявивши порушення права, застосовує закон, що регулює спірні правовідносини і, частково задовольняючи позов, обирає спосіб захисту такого права.

Відмовивши у задоволенні позову у зв'язку з обранням позивачем, на думку суду, неналежного способу захисту, Велика Палата Верховного Суду не зазначила, в який спосіб, з урахуванням конституційного принципу судового захисту та правової визначеності, відсутності будь-якого закону про заборону звернення до суду з таким позовом, позивач може захистити свої права, які він вважає порушеними віднесенням банківських транзакцій до нікчемних правочинів.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі Беллет проти Франції ).

Відповідно до частини третьої статті 202 ЦК України односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Згідно із частиною п'ятою статті 38 Закону № 4452-VI у разі отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Отже, висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що фактично наказ банку про нікчемність правочину не може вважатись одностороннім правочином, оскільки не є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків ані в банку, ані в іншої сторони правочину, прямо суперечить частині п'ятій статті 38 цього Закону.

Фонд має повноваження на віднесення правочинів до категорії нікчемних на підставі положень статті 38 Закону № 4452-VI.

Неправильним є також висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що обов'язок повернути все одержане за нікчемним договором (правочином) виникає в силу закону, а не наказу чи повідомлення банку.

Так, відповідно до частини другої статті 38 Закону № 4452-VI протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Тобто Фонд перевіряє і встановлює, чи є підстави для визнання правочину нікчемним.

Вважаємо, що ВеликаПалата Верховного Суду помилково скасувала судові рішення, якими спір вирішено по суті, лише з підстав визначення природи оспорюваного наказу, залишивши поза увагою обставини й підстави, з яких позивач просив визнати його недійсним, зокрема, питання правової оцінки правомірності прийняття оспорюваного наказу.

Відмовивши в задоволенні позову по суті спору, Велика Палата Верховного Суду позбавила позивача можливості в разі пред'явлення до нього позову про витребування майна захищати своє право шляхом оспорювання наказу як такого, що не відповідає вимогам частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI , що є порушенням статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судді: Н. П. Лященко

О. М. Ситнік