Постанова

від 09.07.2018 по справі 910/3513/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/3513/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення та виклику учасників справи касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2017 (суддя Мельник В.І.) та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2018 (головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Корсакова Г.В., Отрюх Б.В.)

за позовом Київської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Громадської організації "Спортивний клуб веслування м. Києва",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_4,

про витребування земельної ділянки,

Учасники справи: не викликалися та не повідомлялися.

ВСТАНОВИВ:

03.03.2017 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Київської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Київської міської ради до Громадської організації "Спортивний клуб веслування м. Києва" про витребування земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на користь власника - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2017 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_4.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Київською місцевою прокуратурою №2 встановлено порушення майнових прав територіальної громади міста Києва, а саме вибуття поза волею власника земельної ділянки площею 0,1 га, що розташована на території АДРЕСА_1. Прокурор зазначає, що вибуття поза волею власника спірної земельної ділянки підтверджується тим, що реєстрацію права власності ОСОБА_5 на вказану земельну ділянку здійснено на підставі рішення органу місцевого самоврядування, однак згідно листа Київської міської ради від 25.01.2017 слідує, що на пленарних засіданнях Київської міської ради не приймалось рішень щодо виділення ОСОБА_5 спірної земельної ділянки. За таких обставин, прокурор на підставі статті 388 Цивільного кодексу України просив суд витребувати у відповідача земельну ділянку на користь власника - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.11.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2018, в позові відмовлено повністю.

Судові рішення мотивовані тим, що прокурором належними доказами не доведено наявність підстав неправомірного вибуття спірної земельної ділянки від власника, реєстрацію права власності ОСОБА_5 на спірну земельну ділянку та свідоцтво про право власності (індексний номер 20771356), зареєстроване 22.04.2014, у судовому порядку не скасовано, прокурор вимоги про скасування державної реєстрації та свідоцтва про право власності ОСОБА_5 на спірну земельну ділянку не заявляє, а відтак, враховуючи межі заявлених позовних вимог та відсутність вироку у кримінальній справі щодо підроблення рішення органу місцевого самоврядування, суд дійшов висновку про недоведеність прокурором наявності правових підстав на час розгляду даної справи судом першої інстанції для задоволення позовних вимог про витребування у відповідача спірної земельної ділянки.

27.03.2018 (згідно з поштовим штемпелем на конверті) Заступником прокурора міста Києва подано до Касаційного господарського суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2018 у справі № 910/3513/17.

У касаційній скарзі Заступник прокурора міста Києва просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 13.11.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 17.04.2018 року у справі № 910/3513/17 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Краснов Є.В.

Ухвалою Верховного Суду від 26.04.2018 касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва залишено без руху на підставі частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, оскільки скаржником не було додано документа, що підтверджує сплату судового збору у встановленому розмірі, а саме не доплачено судовий збір у сумі 20 242,64 грн.; надано скаржнику строк для усунення недоліків до 11.05.2018.

27.04.2018 Заступником прокурора міста Києва до суду надіслано платіжне доручення № 528 від 23.04.2018 на суму 20 242,64 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову у даній справі є витребування земельної ділянки (загальна вартість земельної ділянки складає 781 421,22 грн.).

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 15.12.2017) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування ціна позову визначається вартістю майна.

Згідно з частиною 4 статті 301 Господарського процесуального кодексу України перегляд рішень суду першої інстанції та постанов апеляційної інстанції у справах, ціна позову в яких не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, здійснюється без повідомлення учасників справи, крім справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного провадження.

За приписами частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

07.05.2018 Верховний Суд постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження, здійснення розгляду скарги у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи, визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи до 29.05.2018.

Заступник прокурора міста Києва (скаржник, прокурор) мотивує свою касаційну скаргу тим, що оскаржувані судові рішення прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій, неправильно застосувавши норми статей 2, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", помилково дійшли висновку, що нескасована в судовому порядку реєстрація права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_5 та свідоцтво про право власності свідчать про недоведеність прокурором неправомірного вибуття земельної ділянки від власника та відсутність підстав для витребування земельної ділянки у ГО "Спортивний клуб веслування м. Києва".

На думку прокурора, в даному випадку необхідним правовстановлюючим документом, який посвідчував би право власності на земельну ділянку, могло бути лише належне рішення Київської міської ради. Однак, відповідне рішення органу місцевого самоврядування про передачу у власність ОСОБА_5 земельної ділянки не приймалось, що свідчить про відсутність волевиявлення власника земельної ділянки. Отже, сам лише факт реєстрації права власності на землю без прийняття Київською міською радою відповідного рішення не може свідчити про виникнення права власності ОСОБА_5 на спірну земельну ділянку.

При цьому, прокурор зазначає, що в даному випадку не оскаржує правомірність вказаних свідоцтва та законність їх реєстрації.

Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно застосував статті 54, 55 Закону України "Про нотаріат" та дійшов помилкового висновку, що в момент укладення договору купівлі-продажу від 15.09.2016 та вчинення відповідних реєстраційних дій нотаріусом належним чином було встановлено правомочність продавця земельної ділянки на продаж, відсутність будь-яких заборон чи судових спорів щодо спірної земельної ділянки.

Посилаючись на статті 317, 319, 321, 346 Цивільного кодексу України, правові позиції Верховного Суду України та Вищого господарського суду України, прокурор вважає, що суди неправильно застосували норми статті 388 Цивільного кодексу України та не врахували, що реєстрація права власності на земельну ділянку, видача свідоцтва про право власності та у подальшому відчуження спірної земельної ділянки шляхом укладення договору купівлі-продажу відбулись без участі та поза волею дійсного власника, а тому така реєстрація та наявність договору купівлі-продажу не перешкоджає витребуванню земельної ділянки у добросовісного набувача.

Крім того, на думку скаржника суди безпідставно застосували ст. 35 ГПК України (в редакції, яка діяла на час розгляду справи) та дійшли помилкового висновку про недоведеність позовних вимог, оскільки відсутній вирок у кримінальному провадженні щодо підроблення рішення органу місцевого самоврядування.

Прокурор вказує, що судами не враховано, що підставою позову є відсутність волевиявлення власника землі - рішення Київської міської ради, а не його підробка. Неправомірність вибуття спірної земельної ділянки підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, інформацією Департаменту земельних ресурсів від 03.02.2017 та Київської міської ради від 25.01.2017 про відсутність рішень щодо надання у власність спірної земельної ділянки будь-яким фізичним чи юридичним особам. Крім того, у матеріалах справи наявна копія рішення Київської міської ради від 23.04.2009 №444/1500 "Про приватизацію земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд у Дарницькому районі міста Києва" з додатком, в якому земельна ділянка площею 0,1 га, розташована у місті Києві в АДРЕСА_1, взагалі не зазначена, як така, що передавалась будь-кому у приватну власність. Таким чином, з огляду на відсутність рішень щодо надання у власність спірної земельної ділянки, вирок суду у кримінальній справі щодо підроблення рішення органу місцевого самоврядування не вплине на оцінку законності вибуття земельної ділянки із комунальної власності за відсутності волевиявлення міської ради та без її участі.

Скаржник також вважає, що у даному випадку вказані у постанові апеляційного суду норми Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практика Європейського суду з прав людини не підлягають застосуванню, оскільки судом не взято до уваги, що земельна ділянка вибула із комунальної власності без згоди її дійсного власника, що є протиправним втручанням у право мирного володіння майном громади міста. Крім того, помилковим є посилання на практику Європейського суду в частині помилки органу місцевого самоврядування при виконанні ним своїх повноважень, оскільки відповідне рішення про відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_5 не приймалось.

На думку прокурора, оскільки право власності у встановленому порядку на спірну земельну ділянку ОСОБА_5 не набувалось, тому в подальшому не могло виникнути й переходу такого права до інших осіб.

Крім того, скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що права позивача та інтереси держави у спірних правовідносинах відповідачем не порушені.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Суди першої та апеляційної інстанції на підставі власної оцінки доказів по справі, встановили, що з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.02.2017 №80865858 встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності (індексний номер 20771356), зареєстрованого 22.04.2014 державним реєстратором Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Саченко М.М., ОСОБА_5 набула право власності на земельну ділянку площею 0,1 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21.08.2014, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мазуром Р.Л. (зареєстровано в реєстрі за № 714), ОСОБА_5 продала та передала ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану у АДРЕСА_1.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15.09.2016, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем'яненко Т.М. (зареєстровано в реєстрі за №907), ОСОБА_4 продала та передала Громадській організації "Спортивний клуб веслування м. Києва" земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану у АДРЕСА_1.

20.09.2016 на підставі вказаного договору купівлі-продажу та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відповідний запис про право власності на спірну земельну ділянку відповідача та проведено реєстрацію переходу права власності до відповідача.

Прокурор зазначає, що у матеріалах реєстраційної справи об'єкту нерухомості - земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, наявна копія рішення, за яким вказану земельну ділянку передано ОСОБА_5 у власність. Вказана копія рішення органу місцевого самоврядування стала підставою для реєстрації за ОСОБА_5 права власності на вказану земельну ділянку.

Водночас, листом №52/123 вих.17 від 23.01.2017 прокурор звернувся до Київської міської ради відносно надання інформації щодо надання, зокрема, ОСОБА_5 у власність земельної ділянки, розташованої у АДРЕСА_1.

У відповідь на вказаний лист Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом від 03.02.2017 повідомив, що документи, які посвідчують право власності, у Департаменті земельних ресурсів не зареєстровані.

Листом від 25.01.2017 Київська міська рада повідомила, що на пленарних засіданнях Київської міської ради не приймалось рішень щодо виділення ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,1 га, розташованої у АДРЕСА_1.

Зазначене, на думку прокурора, свідчить те, що спірна земельна ділянка вибула із власності територіальної громади без відповідного волевиявлення власника - Київської міської ради, а тому вона підлягає витребуванню від останнього набувача - Організації на користь позивача.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності (індексний номер 20771356), зареєстрованого 22.04.2014 державним реєстратором Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Саченко М.М., ОСОБА_5 набула право власності на земельну ділянку (кадастровий номер: НОМЕР_1) площею 0,1 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.02.2017 №80865858 право приватної власності ОСОБА_5 на спірну земельну ділянку було зареєстровано державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 12574010 від 22.04.2014).

Таким чином, в матеріалах справи наявні докази реєстрації права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер: НОМЕР_1.

Доказів визнання незаконною та скасування державної реєстрації та Свідоцтва на право власності на нерухоме майно (земельну ділянку) ОСОБА_5 на спірну земельну ділянку матеріали справи не містять, прокурором вказані обставини ні у позовній заяві, ні у апеляційній скарзі не наводяться.

Колегія суддів зазначила, що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, зокрема, на підставі правочину, суд має враховувати презумпцію правомірності набуття такого права, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність такого набуття не встановлена судом.

Посилаючись на ст. 54, ч.1 ст. 55 Закону України "Про нотаріат", суд апеляційної інстанції вказав, що в момент укладення договору купівлі-продажу спірного майна від 15.09.2016 №907, який не визнаний недійсним, нотаріусом у відповідності до вищевказаних норм права належним чином мало бути перевірено та встановлено правомочність продавця майна на продаж, відсутність будь-яких заборон чи судових спорів щодо спірної земельної ділянки тощо, після чого проведено відповідну реєстрацію.

Таким чином, фактично відповідачем було вжито заходів щодо перевірки наявності у продавця права власності на спірну земельну ділянку та відсутність перепон для продажу.

Вказані обставини прокурором не спростовані, доказів скасування відповідної реєстрації права власності суду не надано.

Також колегія суддів апеляційного суду зазначила, що прокурором чи позивачем не надано суду належних та допустимих доказів визнання недійсним вказаного договору-купівлі продажу від 15.09.2016 та не наведено обставин, які б свідчили про його недійсність.

Як на підставу вибуття спірної земельної ділянки поза волею власника прокурор посилається на те, що підставою для реєстрації права власності ОСОБА_5 на спірну земельну ділянку в матеріалах реєстраційної справи зазначено рішення органу місцевого самоврядування. Однак, Київська міська рада повідомила про те, що рішення про передачу вказаної земельної ділянки ОСОБА_5 на пленарних засіданнях не приймалось. Із приводу вказаних обставин розпочато кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань №42016100020000185 за частиною 1 статті 358 Кримінального кодексу України.

Водночас, як зазначив суд першої інстанції, за змістом частини 4 статті 35 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній станом на дату прийняття оскарженого рішення суду) вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Аналогічна норма по своїй суті норма міститься у частині 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній з 15.12.2017.

Відповідно до статті 25 Кримінального процесуального кодексу України прокурор, слідчий зобов'язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення (за виключенням випадків, коли кримінальне провадження може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого) або в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

Таким чином, у матеріалах справи відсутній вирок суду щодо встановлення факту підроблення рішення органу місцевого самоврядування, який був підставою для реєстрації права власності ОСОБА_5 на спірну земельну, при цьому сам факт відкриття кримінального провадження не може бути прийнятий судом до уваги в якості належного доказу неправомірного вибуття земельної ділянки поза волею власника, оскільки в розумінні статті 25 Кримінального процесуального кодексу України відкриття кримінального провадження є обов'язковим для слідчого та прокурора в разі надходження заяви і внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань не може розглядатися як свідчення того, що мало місце вчинення злочину. Обставини вчинення злочину, у тому числі факт події злочину, можуть бути встановлені виключно у ході досудового розслідування та відображені у вироку суду.

Поряд із вищевикладеним колегія суддів апеляційного суду послалася на практику

Європейського суду з прав людини, яка полягає в тому, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.

Розглядаючи доводи касаційної скарги та заперечення на неї суд касаційної інстанції відмічає наступне .

В ході судового розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що предметом позову у даній справі є витребування земельної ділянки власником, на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), у зв'язку з її вибуття поза волею останнього.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку, що прокурором належними доказами не доведено наявність підстав неправомірного вибуття спірної земельної ділянки від власника; реєстрацію права власності ОСОБА_5 на спірну земельну ділянку та свідоцтво про право власності (індексний номер 20771356), зареєстрованого 22.04.2014, у судовому порядку не скасовано; прокурор вимоги про скасування державної реєстрації та свідоцтва про право власності ОСОБА_5 на спірну земельну ділянку не заявляв, а відтак, враховуючи межі заявлених позовних вимог, межі перегляду справи у апеляційній інстанції, та відсутність вироку у кримінальній справі щодо підроблення рішення органу місцевого самоврядування, суд апеляційної інстанції, погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, прийшов до висновку про недоведеність прокурором наявності правових підстав на час розгляду даної справи для задоволення позовних вимог про витребування у відповідача спірної земельної ділянки.

Згідно зі ст. 388 ЦК, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У відповідності до статті 328 ЦК, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У відповідності до статті 345 ЦК, фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

При цьому, судами попередніх інстанцій не було надано правової оцінки рішенню Київської міської ради від 23.04.2009 №444/1500 "Про приватизацію земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд у Дарницькому районі міста Києва" з додатком, не проаналізовано порядок, за яким здійснювалась приватизація земельних ділянок згідно законодавства, чинного на момент прийняття відповідного рішення, що унеможливило встановлення факту наявності чи відсутності волі власника на вибуття майна з його володіння. Виходячи з цього, судам попередніх інстанцій необхідно було встановити на якій саме правовій підставі вказана земельна ділянка передавалась (або не передавалась) у власність відповідачу (платно чи безоплатно), в залежності від чого встановити порядок оформлення документів, що посвідчують право на приватизацію земельних ділянок та подальшу реєстрацію права власності.

Тобто, для задоволення або відмови в задоволенні позову судам, в першу чергу , необхідно було встановити наявність чи відсутність правових підстав для набуття права власності на спірну земельну ділянку у першого власника - ОСОБА_5 , про що, а саме про відсутність таких правових підстав, і заявлялось прокурором у позові , а не відмовляти у позові з підстав відсутності скасування реєстрації права на земельну ділянку.

Разом з тим, суд касаційної інстанції, в силу положень наведеної ч.2 ст.300 Господарського процесуального кодексу України позбавлений права самостійно досліджувати та перевіряти докази, самостійно встановлювати по новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність .

Відповідно до п.48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 3 липня 2014 року, остаточне 17.11.2014:

"Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року)."

Згідно з п.2 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду."

Відповідно до п.1 ч.3 ст.310 Господарського процесуального кодексу України:

"Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази."

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги Заступника прокурора міста Києва та скасування постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

У зв'язку зі скасуванням попередніх судових рішень і передачею справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2018 у справі № 910/3513/17 задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2017 у справі № 910/3513/17 скасувати повністю, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський