Рішення

від 10.07.2018 по справі 161/11773/16-ц

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/11773/16-ц

Провадження № 2/161/662/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2018 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі головуючого - судді Подзірова А.О., за участю секретаря судових засідань ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Місцевий обчислювальний центр ОСОБА_3В,, розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства Страхова компанія Універсальна , Товариства з обмеженою відповідальністю Місцевий обчислювальний центр , ОСОБА_5 про стягнення матеріальної та моральної шкоди внаслідок вчинення злочину,-

В С Т А Н О В И В:

09 вересня 2016 року ОСОБА_4 (далі - позивач, ОСОБА_4П.) звернулася в суд з позовом до Публічного акціонерного товариства Страхова компанія Універсальна (далі - ПАТ СК Універсальна , відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю Місцевий обчислювальний центр (далі - ОСОБА_6 МОЦ , відповідач-2), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_5 (далі - ОСОБА_5М.) про стягнення матеріальної та моральної шкоди внаслідок вчинення злочину.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19 січня 2015 року сталася дорожня транспортна пригода (далі - ДТП) за участю ОСОБА_5, який керуючи транспортним засобом Huindai Accent, державний номер НОМЕР_1, який на праві власності належить ОСОБА_6 МОЦ , не надав дорогу пішоходу ОСОБА_4. Внаслідок порушення правил ПДР, відбулося зіткнення в результаті якого позивач отримала тілесні ушкодження, які згідно висновку експерта відносяться до середнього ступеня тяжкості за ознакою довготривалого розладу здоров'я. Внаслідок ДТП позивач також отримала інвалідність ІІІ групи.

Позивач зазначає, що внаслідок ДТП їй було спричинено матеріальну шкоду у розмірі 30 913,87 грн., яка полягає у понесені нею витрат на лікування.

Крім того позивач зазначає, що внаслідок втрати працездатності на підставі ст.ст.1195, 1197 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), на її користь підлягають до стягнення 9 088,24 грн. втраченого заробітку пов'язаного з ушкодженням здоров'я.

Також позивач зазначає, що на підставі положень статті 26 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів , на її користь підлягає відшкодування шкоди пов'язана із стійкою втратою працездатності у розмірі 14 616,00 грн.

Стосовно моральної шкоди позивач зазначає, що вона зазнала душевних страждань внаслідок ДТП, які полягали у необхідності проведення хірургічної операції, нестерпному болю, постійних запамороченнях. Крім того певний період часу вона була прикутою до ліжка. В подальшому, протягом півроку позивача вчилася ходити, спочатку з використанням візка, потім на милицях, спираючись на стіни, інші предмети, підтримку чоловіка.

Після перенесеної травми, вона не може довго стояти, ходити, постійно швидко втомлюється. Також позивач в майбутньому не зможе повноцінно народити ще одну дитину без необхідності хірургічного втручання.

Зважаючи на вищевикладене, позивач заявляє до відшкодування моральну шкоду у розмірі 500 000,00 грн. З вищенаведеного розміру моральної шкоди, позивач на підставі ст.26-1 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - Закону) просить 5 відсотків (тобто 25 000,00 грн.) стягнути з відповідача-1, а решту суми (475 000,00 грн.) - стягнути з відповідача-2.

З наведених вище мотивів та підстав, з посиланням на приписи ст.ст.22, 23, 1166, 1167, 1168, 1195, 1197 ЦК України, ст.ст.26, 26-1 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів позивач просила суд:

1) стягнути з відповідача ПАТ СК Універсальна на свою користь 30 193,87 грн. матеріальної школи, 9 088,00 грн. втраченого заробітку при перебуванні на лікарняних, 14 616,00 грн. шкоди пов'язаної із стійкою втратою працездатності та 25 000,00 грн. моральної шкоди;

2) стягнути з відповідача ОСОБА_6 МОЦ на свою користь моральну шкоду у розмірі 475 000,00 грн. (т.1 а.с.1-6).

У заяві від 23 листопада 2017 року позивач збільшила позовні вимоги зокрема у зв'язку з проведенням судової експертизи, за результатом якої розмір моральної шкоди обчислений у 777 600,00 грн. Зокрема позивач уточнила, що 5 % моральної шкоди, яка повинна відшкодовуватися страховою компанією має обчислюватися виходячи з розміру шкоди, яка завдана здоров'ю. Оскільки такий розмір становить в загальному 54 618,77 грн., то 5% від цієї суми становить 2 730,91 грн. Решту суми моральної шкоди позивач просить суд стягнути з відповідача.

Як наслідок, позивач просив суд:

1) стягнути з відповідача ПАТ СК Універсальна на свою користь 30 193,87 грн. матеріальної школи, 9 088,00 грн. втраченого заробітку при перебуванні на лікарняних, 14 616,00 грн. шкоди пов'язаної із стійкою втратою працездатності та 2 730,91 грн. моральної шкоди;

2) стягнути з відповідача ОСОБА_6 МОЦ на свою користь моральну шкоду у розмірі 774 869,09 грн. (т.1 а.с.199-202).

В подальшому, у заявах від 09 січня 2018 року, 04 лютого 2018 року позивач просила суд залучити як співвідповідача третю особу - ОСОБА_5, та у зв'язку з цим вважала за необхідне стягнути 70% заявленої моральної шкоди з ОСОБА_6 МОЦ (542 408,36 грн.), а 30% з ОСОБА_5 (232 460,72 грн.) (т.2 а.с.4-7, 24-25).

У зв'язку з цим позивач остаточно просила суд:

1) стягнути з відповідача ПАТ СК Універсальна на свою користь 30 193,87 грн. матеріальної школи, 9 088,00 грн. втраченого заробітку при перебуванні на лікарняних, 14 616,00 грн. шкоди пов'язаної із стійкою втратою працездатності та 2 730,91 грн. моральної шкоди;

2) стягнути з відповідача ОСОБА_6 МОЦ на свою користь моральну шкоду у розмірі 774 869,09 грн.;

3) стягнути з відповідача ОСОБА_5 на свою користь моральну шкоду у розмірі 232 460,72 грн.

Представник позивача у судовому засіданні просила суд позов задовольнити.

Відповідач-1, ПАТ СК Універсальна , у письмових запереченнях від 02 листопада 2016 року позовні вимоги не визнало з наступних підстав.

Зокрема відповідач-1 зазначає, що позивач всупереч п.35.1 ст.35 Закону не зверталася до страхової компанії із заявою про виплату страхового відшкодування.

Також відповідач-1 не погоджується з включенням до суми витрат на відшкодування матеріальної шкоди пов'язаної з лікуванням наступних витрати:

1)благодійних внесків на суму 1 000,00 грн.;

2)товарних чеків без дати і номеру на одяг на загальну суму 7 080,00 грн.;

3)алкогольних напоїв у чеках на загальну суму 2 409,89 грн.;

4)шампуні, пеленки для немовлят, дитяче харчування, жіночі гігієнічні прокладки та тампони, тести для визначення вагітності.

Стосовно відшкодування моральної шкоди відповідач-1 зазначає, що позивачем не було належними та допустимими доказами підтверджено суму заявленої моральної шкоди.

Додатково відповідач-1 зазначає, що всупереч п.33.1.4 ст.33 Закону, ні ОСОБА_6 МОЦ , ні ОСОБА_5 не повідомляли страховика про ДТП, а отже згідно роз'яснень, які викладені в абзаці третьому пункту 17 Постанови Пленуму ВССУ від 01.03.2013 року №4, у відповідача-1 відсутній обов'язок відшкодовувати шкоду як страховиком, а вся шкода має бути відшкодовано ОСОБА_6 МОЦ , працівник якої її і завдав (т.1 а.с.123-126).

Представник відповідача-1 у судовому засіданні просив суд у задоволенні позову відмовити.

Відповідач-2, у письмових запереченнях від 05 грудня 2017 року, позовні вимоги не визнав з тих підстав, що товариство є важливою для міста установою, яка здійснює централізований розрахунок суми комунальних послуг. Відповідач-2 зазначає, що стягнення такої суми моральної шкоди призведе до ліквідації підприємства (т.1 а.с.209-211).

У письмовому відзиві від 23 січня 2018 року відповідач-2 позов не визнав з тих підстав, що у вироку суду за результатом розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_5 не зазначено, що він керував транспортним засобом під час виконання службових обов'язків на підприємстві. Крім того у вироці зазначено, що потерпіла не має претензій до ОСОБА_5

Відповідач-2 зазначає, що спірний автомобіль наказом по підприємству від 18 квітня 2013 року №19 був закріплений за ОСОБА_5, обладнаний відео реєстратором, а отже підприємство не допустили недбалості як власник транспортного засобу.

Крім того відповідач-2 звертає увагу суду на те, що сам по собі факт наявності трудових відносин між ОСОБА_6 МОЦ та ОСОБА_5 не є безумовною підставою для стягнення шкоди з роботодавця. Визначальним є факт виконання службових обов'язків в момент ДТП (т.2 а.с.21-23).

Представник відповідача-2 у судовому засіданні просив суд у задоволенні позову відмовити.

ОСОБА_5 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Ухвалою судді від 13 вересня 2016 року відкрито провадження у справі (т.1 а.с.93).

Ухвалою суду від 18 січня 2017 року у справі було призначено судову психологічну експертизу для визначення розміру моральної шкоди, а провадження у справі було зупинено (т.1 а.с.146). Ухвалою суду від 23 листопада 2017 року провадження у справі було відновлено.

Ухвалою суду від 09 січня 2018 року, у зв'язку з набуттям чинності нової редакції ЦПК України, вирішено справу розглядати в порядку загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження, а також залучено до справи як співвідповідача ОСОБА_5 (відповідач-3) (т.2 а.с.13-14).

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково, з наступних підстав.

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 квітня 2015 року у справі №161/3487/15-к встановлено наступне.

ОСОБА_5 19 січня 2015 року близько 18.55 год., в темну пору доби, керуючи технічно справним автомобілем марки «Хюндай Акцент» , реєстраційний номер НОМЕР_2, рухаючись у правій смузі руху по пр. Відродження в напрямку вулиці Рівненської зі сторони пр. Молоді в місті Луцьку, зі швидкістю приблизно 45 км/год., проявив безпечність та неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку, відволікся від її спостереження, проігнорувавши положення правил дорожнього руху та під'їжджаючи до нерегульованого пішохідного переходу, не переконався у відсутності пішохода, не вжив негайних заходів для зменшення швидкості руху аж до зупинки транспортного засобу, таким чином не надав дорогу пішоходу ОСОБА_4, яка здійснювала перехід проїзної частини зліва на право відносно руху автомобіля, та здійснив на неї наїзд.

Внаслідок порушення правил дорожнього руху водій ОСОБА_5 спричинив пішоходу ОСОБА_4 тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому поперечного відростка 5 поперекового хребця справа, перелом лонних кісток з обох сторін та крижової кістки зліва, які згідно висновку судово-медичної експертизи №175 від 19.02.2015 року за ступенем тяжкості відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості за ознакою довготривалого розладу здоров'я.

Вказаний вирок набрав законної сили.

Частиною шостою статті 82 ЦПК України визначено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, як сам факт скоєння ОСОБА_5М ДТП, так і факт завдання шкоди здоров'ю позивачу внаслідок цієї пригоди, є встановлений вироком суду, який набрав законної сили, а отже додатковому доказуванню не підлягає. Крім того, ці обставини не оспорюються і сторонами.

Стосовно причетності до завдання шкоди Товариства з обмеженою відповідальністю Місцевий обчислювальний центр (відповідача-2), суд зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що автомобіль Хюндай Акцент , реєстраційний номер НОМЕР_2, який став джерелом підвищеної небезпеки, що завдав шкоду позивачу, належить на праві власності ОСОБА_6 Місцевий обчислювальний центр (відповідач-2) (т.1 а.с.8).

Сторонами не заперечується, що ОСОБА_5 на момент ДТП працював у відповідача-2 на посаді водія, який керував транспортним засобом згідно шляхового листа від 19 січня 2015 року №10 (т.1 а.с.8).

З наказу відповідача-2 від 18 квітня 2013 року №19 слідує, що за відповідачем-3 були закріплені транспортні засоби ВАЗ 2107, реєстраційний номер НОМЕР_3, а також Hyundai Accent, реєстраційний номер НОМЕР_1. У цьому ж наказі зобов'язано водія забезпечити дотримання правил дорожнього руху при експлуатації автомобілів, положень відповідних інструкцій з охорони праці, технічки безпеки та пожежної безпеки (т.3 а.с.1).

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачу-2 на праві власності належить гараж №45 в Гаражному кооперативі Іскра , який знаходиться в м. Луцьку (т.3 а.с.2).

З пояснень представника відповідача-2, а також самого відповідача-3 слідує, що саме вказаний гараж використовувався для зберігання транспортного засобу Hyundai Accent, реєстраційний номер НОМЕР_1.

В матеріалах справи містяться шляхові листи відповідача-2 стосовно автомобілів, які були закріплені за відповідачем-3 за період з 01 січня 2014 року по 30 червня 2017 року (т.3 а.с.54 - т.4 - т.5 - т.6 а.с.57).

У наданих шляхових листах наявна відмітка лише про час виїзду автомобіля з гаража, однак час повернення автомобіля в гараж не проставлявся.

З пояснень представника відповідача-2 слідує, що час не проставлявся, оскільки ОСОБА_5 виконував службові завдання та ставив автомобіль у гараж відповідача-2 самостійно, тобто без контролю інших службових осіб підприємства, а кілометрах проставлявся на наступний день.

Проаналізувавши вищенаведені матеріали справи, враховуючи пояснення представників відповідача-2 , суд дійшов переконливого висновку, що відповідач-2 та ОСОБА_5М встановили такий порядок користування службовим автомобілем, який не передбачав проведення контролю за часом повернення автомобіля в гараж підприємства, а отже водій повертав транспортний засіб у гараж на власний розсуд.

Відповідач-2, як роботодавець, та як власник джерела підвищеної небезпеки, не вжив належних заходів щодо контролю за користуванням з боку відповідача-3 службовим автомобілем. При цьому невжиття відповідачем-2 таких заходів носило систематичний характер, що підтверджується шляховими листами у період з 01.01.2014 по 30.06.2017.

З матеріалів справи слідує, що ДТП винуватцем якої став відповідач-3 сталася 19 січня 2015 року близько 18.55 год., тобто позаробочий час. Однак, зважаючи на встановлений відповідачем-2 та 3 порядок використання автомобіля для службових цілей, а також безконтрольність з боку відповідача-2 часу його повернення в гараж, слід дійти висновку, що ОСОБА_5 керував транспортним засобом правомірно, тобто з відома та в інтересах відповідача-2.

Крім того з наданих пояснень в їх сукупності слідує, що ОСОБА_5 повинний був направлятися в гараж підприємства.

Частинами другою, третьою та четвертою статті 1187 ЦК України визначено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах.

Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Оскільки відносини між відповідачем-2 та ОСОБА_5 стосовно користування службовим автомобілем Hyundai Accent, реєстраційний номер НОМЕР_1, не носили цивільного характеру, тобто правовою підставою для користування автомобілем не були договори найму, лізингу, позички тощо, а носили трудовий характер, зважаючи, що ОСОБА_5 не здійснював неправомірного заволодіння транспортним засобом, а відповідач-2 фактично схвалив порядок повернення автомобіля в гараж без контролю інших службових осіб підприємства, слід дійти висновку, що відповідач-2 як законний володілець джерела підвищеної небезпеки повинен відшкодувати шкоду завдану позивачу.

При цьому суд не приймає до уваги доводи представника відповідача-2 про те, що вина підприємства у вчиненні ДТП відсутня, оскільки відшкодування шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки здійснюється володільцем такого джерела в незалежності від наявності вини останнього. Одночасно, відповідач-2 на підставі статті 1191 ЦК України не позбавлений права заявити вимогу до винної особи (ОСОБА_5М.) в порядку регресу.

Правова позиція щодо необхідності відшкодування шкоди володільцем джерела підвищеної небезпеки підтверджується і постановою Верховного суду від 26 березня 2018 року у цивільній справі № 365/421/16-ц, провадження № 61-9764св18 (реєстраційний номер в ЄДРСР 73157209), яка в силу положень частини шостої статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів повинна враховуватися судом при застосуванні цих самих норм права.

Стосовно обґрунтованості позовних вимог до Публічного акціонерного товариства Страхова компанія Універсальна (відповідача-1), суд зазначає наступне.

З матеріалів справи слідує, що відповідач-2 застрахував свою цивільно-правову відповідальність як володілець автомобіля Hyundai Accent, реєстраційний номер НОМЕР_1 у Публічному акціонерному товаристві Страхова компанія Універсальна (т.1 а.с.9).

Статтею 3 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів передбачено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної, зокрема, майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до пункту 36.4 статті 36 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які, зокрема, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом а пункту 41.1 статті 41 цього Закону).

Відповідно до пункту 35.1 статті 35 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статті 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися: а) найменування страховика, якому подається заява, або МТСБУ; б) прізвище, ім'я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження; в) зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують; г) інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих; ґ) підпис заявника та дата подання заяви.

Згідно з пунктом 37.1.4 статті 37 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є, в тому числі і: неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Зважаючи на те, що позивач особисто не зверталася до ПАТ Страхова компанія Універсальна із заявою про виплату страхового відшкодування та доказів на підтвердження вказаних дій не надала, суд дійшов висновку, що позовні вимоги до відповідача-1 є безпідставними та до задоволення не підлягають.

Аналогічна правова позиція з цього питання викладена у постанові Верховного суду від 08 лютого 2018 року у справі №233/6322/15-ц, провадження №61-1080св18 (реєстраційний номер в ЄДРСР 72199243), яка в силу положень частини шостої статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів повинна враховуватися судом при застосуванні цих самих норм права.

При цьому суд не приймає до уваги доводи представника позивача, що остання зверталася до страхової компанії вже після звернення до суду з цим позовом, оскільки обставини, які виникли після звернення до суду не можуть бути покладені в основу судового рішення, оскільки їх об'єктивно не існувало на час пред'явлення позову.

Суд зауважує, що як в ст.2 ЦПК України в редакції чинній з 15.12.2017, так само як і в статті 1 ЦПК України в редакції чинній на час звернення до суду передбачено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Вказані норми процесуального права кореспондуються з приписами ст.15 ЦК України в яких зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Тобто, судовому захисту підлягають лише порушені права та законні інтереси фізичної особи і таке порушення має існувати станом на час звернення до суду. Суд не може захисти цивільна права та інтереси на майбутнє в разі їх гіпотетичного порушення.

Оскільки в розглядуваному випадку позивач не зверталася до страхової компанії із заявою про виплату страхового відшкодування, що є її обов'язком згідно приписів пункту 35.1 статті 35 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів , слід дійти, що її цивільні права в цій частині на час звернення до суду не були порушені з боку відповідача-1, а отже в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

При цьому позивач не буде позбавлена можливості звернутися до суду із позовом до відповідача-1 повторно у разі відмови ним у виплаті страхового відшкодування, або вчинення ним бездіяльності щодо надання обґрунтованої відповіді на її заяву про виплату страхового відшкодування, з огляду зокрема і на те, що на ці вимоги не поширюється позовна давність (п.п.3, 5 ч.1 ст.268 ЦК України).

Стосовно співвідношення одночасно заявлених позовних вимог до відповідач-2 та відповідач-3, суд зазначає наступне.

Як слідує з матеріалів справи, позивач одночасно заявляє позовні вимоги про стягнення шкоди внаслідок ДТП як до володільця джерела підвищеної небезпеки, тобто відповідача-2, так і до особи за вини якої безпосередньо була завдана шкода - відповідача-3.

Фактично позивач просить суд 70% від завданої, за її оцінкою, моральної шкоди стягнути з відповідача-2, а 30% - з ОСОБА_5 При цьому позивач не зазначає суду правових підстав для зазначеного розподілу.

З приводу наведеного суд зазначає, що чинним цивільним законодавством не передбачено одночасне присудження стягуваної шкоди як з володільця джерела підвищеної небезпеки, так і безпосередньо з особи, з вини якої вона була завдана, які перебували в трудових відносинах.

Стаття 1190 ЦК України визначає порядок відшкодування шкоди, яка завдано спільно кількома особами. Однак у даному випадку особою, яка завдала шкоду є відповідач-3, а відповідач-2 не є особою, яка безпосередньо завдала шкоду або винна в її завданні, однак він несе на собі тягар з відшкодування такої шкоди як володілець джерела підвищеної небезпеки в силу вимог статті 1187 ЦК України. Отже, норми статті 1190 ЦК України до спірних правовідносин застосувати неможливо, оскільки шкода була завдана лише однією особою одноособово.

Стаття 1188 ЦК України передбачає відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки. З огляду на встановлені обставини у справі та участі у ДТП лише одного транспортного засобу, норми цієї статті до спірних правовідносин також неможливо застосувати.

Отже, можливо дійти обґрунтованого висновку, що чинним законодавством не передбачено одночасне присудження стягуваної шкоди як з володільця джерела підвищеної небезпеки, так і безпосередньо з особи, з вини якої вона була завдана, та яка перебувала з володільцем у трудових відносинах.

При цьому вказане, на думку суду, не є прогалиною у законодавстві, а отже у даному випадку не можливо застосувати аналогію закону (зокрема аналогій ст.ст.1188, 1190 ЦК України). До такого висновку суд приходить зокрема з того, що стаття 1187 ЦК України, яка визначає відповідальність за відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є спеціальною відносно положень статті 1166 ЦК України, яка визначає загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду.

Тобто, визначаючи особу, з якої слід стягувати майнову шкоду, яка була завдана джерелом підвищеної небезпеки, суд, не заперечуючи абсолютного права потерпілого на відшкодування шкоди з винної особи, застосовує спеціальну норму ст.1187 ЦК України, яка передбачає, що така шкода має бути відшкодована саме володільцем джерела підвищеної небезпеки. В подальшому, такий володілець буде вправі заявити вимогу про відшкодування шкоди в порядку регресу до винної особи - свого водія, який виконуючи службові обов'язки спричинив шкоду.

Правова позиція стосовно такого самого застосування положень ст.ст.1166, 1187 ЦК України як загальної та спеціальної норм права викладена у постанові Верховного суду України від 06 листопада 2013 року №6-108цс13 (реєстраційний номер в ЄДРСР 35667389).

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у розглядуваному спорі шкоду слід стягувати лише з відповідача-2, а позовні вимоги до відповідача-3, який використовував транспортний засіб як працівник відповідача-2 та діючи в інтересах підприємства, є безпідставними та до задоволення не підлягають.

Суд також не приймає до уваги доводи відповідача-2 про те, що під час розгляду кримінального провадження відносно відповідача-3 позивач, як потерпіла, зробила заяву про відсутність матеріальних претензій до відповідача-3, оскільки вказане жодним чином не спростовує права особи на отримання відшкодування завданої шкоди, яке є абсолютним. Крім того слід зауважити, що позивач, як потерпіла, робила заяву про відсутність претензій лише до відповідача-3, однак відносно відповідача-2 таких заяв зроблено не було.

Визначаючи розмір належної до відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 23 ЦК України визначено, що Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Відповідно до ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (з відповідними змінами) роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Оцінюючи матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позивач зазнав моральних страждань внаслідок вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди

Враховуючи характер та обсягу моральних страждань, яких зазнав позивач, тривалість характеру немайнових втрат та можливості їх відновлення, приймаючи до уваги стан здоров'я позивача, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках суд приходить до висновку щодо необхідності врахування висновку судово-психологічної експертизи від 20 жовтня 2017 року №430 для визначення суми відшкодування моральної шкоди.

З резолютивної частини висновку судово-психологічної експертизи від 20 жовтня 2017 року №430, який складений судовим експертом Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз ОСОБА_7 слідує, що можливий рекомендаційний розмір відшкодування нанесеної ОСОБА_4 моральної шкоди становить від 81 до 324 мінімальних заробітних плат на момент винесення рішення суду (т.1 а.с.168 зворот).

При цьому у дослідницькій частині цього висновку зазначено, що рекомендована сума моральної шкоди у разі встановлення простої необережності становить 81 мінімальних заробітних плат, а у разі грубої необережності - 162 мінімальних заробітних плат (т.1 а.с.168).

На переконання суду, враховуючи всі обставини у справі, а також обставини ДТП, яке сталося у зимову пору року, в темну пору доби та спричинило наїзд на пішохода, який переходив дорогу на нерегульованому пішохідному переході, суд дійшов висновку, що ДТП настало внаслідок простої необережності з боку водія ОСОБА_6 Місцевий обчислювальний центр , а отже при визначенні розміру морального відшкодування суд бере до уваги рекомендований судовим експертом розмір відшкодування у 81 мінімальних заробітних плат на день ухвалення рішення суду. Прямого чи непрямого умислу у завданні шкоди з боку відповідача-2 чи ОСОБА_5 суд не вбачає, а отже відповідні рекомендації експерта про визначення моральної шкоди у розмірі 243 та 324 мінімальних заробітних плат до уваги не беруться.

Відповідно до статті 8 Закону України Про державний бюджет України на 2018 рік , мінімальна заробітна плата 01 січня 2018 року встановлена у розмірі 3 723,00 грн.

Враховую вищевикладене, а також ступінь моральних страждань потерпілої, яка згідно наданої медичної документації проходила тривале лікування в стаціонарних та амбулаторних умовах, внаслідок отриманої травми відчуває постійні болі, втратила частину працездатності, втратила звичні життєві зв'язки, в майбутньому не буде здатна народити дитину без необхідності хірургічного втручання під час пологів, суд дійшов висновку, що на користь позивача слід присудити 301 563,00 грн. моральної шкоди, що становить 81 мінімальну заробітну плату на день ухвалення рішення суду (3 723 х 81).

Отже, суд задовольняє позовні вимоги частково та стягує з Товариства з обмеженою відповідальністю Місцевий обчислювальний центр на користь ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 301 563,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог до цього відповідача суд відмовляє у зв'язку з їх необґрунтованістю та захищеністю.

В задоволенні позовних вимог до ОСОБА_5 суд відмовляє, оскільки позивач вже скористалася своїм право на пред'явлення вимог до володільця об'єкта підвищеної небезпеки, і ці вимоги судом задоволені частково.

В задоволенні позовних вимог до Публічного акціонерного товариства Страхова компанія Універсальна суд відмовляє у зв'язку із відсутністю у позивача доказів звернення до страхової компанії із заявою про виплату страхового відшкодування. У зв'язку з вищенаведеним, питання щодо обґрунтованості заявленого розміру матеріальної школи, втраченого заробітку при перебуванні на лікарняних, шкоди пов'язаної із стійкою втратою працездатності судом не вирішується. Суд ще раз зауважує, що позивач не буде позбавлена можливості звернутися до суду із позовом про відшкодування вищеперелічених сум повторно до відповідача-1 (після звернення до нього з відповідною заявою) або до відповідач-2 (як особи, яка зобов'язана відшкодувати шкоду), з огляду зокрема і на те, що на ці вимоги не поширюється позовна давність (п.п.3, 5 ч.1 ст.268 ЦК України).

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд задовольнив позовну вимогу про стягнення моральної шкоди, яка носить немайновий характер, а позивач при зверненні до суду була звільнена від сплати судового збору, суд дійшов висновку, що з відповідача-2 на користь держави слід стягнути 551,20 грн. судового збору (ставка судового збору за позовну вимогу немайнового характеру фізичної особи станом на 09 вересня 2016 року).

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 2, 10, 12, 89, 102, 110, 141, 247, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства Страхова компанія Універсальна про стягнення матеріальної школи, втраченого заробітку при перебуванні на лікарняних, шкоди пов'язаної із стійкою втратою працездатності та моральної шкоди - відмовити повністю.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення моральної шкоди - відмовити повністю.

Позовні вимоги ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю Місцевий обчислювальний центр про стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Місцевий обчислювальний центр на користь ОСОБА_4 301 563,00 грн. (триста одна тисячу п'ятсот шістдесят три гривні) в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю Місцевий обчислювальний центр - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Місцевий обчислювальний центр на користь держави судовий збір у розмірі 551,20 грн. (п'ятсот п'ятдесят одна гривня двадцять копійок).

Згідно зі статтями 273, 354, 355 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд Волинської області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивачем у справі є ОСОБА_4, яка проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП 232272864.

Відповідачами у справі є:

1) Публічне акціонерне товариство Страхова компанія Універсальна , адреса місцезнаходження 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 9, код ЄДРПОУ 20113829;

2) Товариство з обмеженою відповідальністю Місцевий обчислювальний центр , адреса реєстрації 43024, АДРЕСА_1, адреса фактичного місцезнаходження 43001, м. Луцьк, вул. Ковельська, 66, код ЄДРПОУ 33273671;

3) ОСОБА_5, який проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_4.

Повне судове рішення складено та підписано 12 липня 2018 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області ОСОБА_8