Постанова

від 10.07.2018 по справі 371/1076/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 371/1076/17 Головуючий у І інстанції Капшук Л. О. Провадження № 22-ц/780/2544/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1 Категорія 22 10.07.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 липня 2018 року м. Київ

Справа № 371/1076/17

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів:

ОСОБА_1 (суддя-доповідач),

ОСОБА_2,

ОСОБА_3,

секретар судового засідання Немудра Ю.П.,

позивач - ОСОБА_4 (апелянт),

відповідач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агросвіт"

розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_4, в особі представника ОСОБА_5, на рішення Миронівського районного суду Київської області, у складі судді Капшук Л.О., від 28 березня 2018 року ( повний текст судового рішення складений 30 березня 2018 року),

В С Т А Н О В И В:

Статтею 351 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого(території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до пунктів 8, 9, 11 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується; справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а також заяви і скарги подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У серпні 2017 року ОСОБА_4, звернулася до суду з позовом до СТОВ Агросвіт про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки. Просила визнати недійсним договір оренди земельної ділянки № 0418-12 від 06 грудня 2012 року, укладений нею з СТОВ Агросвіт , стягнути з відповідача понесені судові витрати у виді судового збору.

Посилалася на те що 06 грудня 2012 року між нею та СТОВ Агросвіт було укладено договір оренди земельної ділянки № 0418-12, згідно з яким вона передала відповідачу в строкове платне користування строком на 14 років земельну ділянку загальною площею 2,6651, кадастровий номер 3222982600:03:205:0050, належну їй на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії Р1 № 239185, виданого 02 квітня 2001 року. Договір зареєстровано в управлінні Держкомзему у Миронівському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 29 грудня 2012 року за № 322290004005055.

Позов обґрунтувала тими обставинами, що спірний договір оренди не містить усіх, передбачених статтею 15 Закону України Про оренду землі , істотних умов, зокрема: конкретного розміру орендної плати, умов про індексацію орендної плати, строку її внесення, до договору не додані кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів, акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), тобто відсутня інформація про об'єкт оренди, яка дозволяє ідентифікувати предмет спірного договору.

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 28 березня 2018 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

ОСОБА_4 з рішенням суду не погодилась та 05 травня 2018 року подала апеляційну скаргу. Вважає, що судом неповно встановлено обставини, які мають значення для справи, та порушення норм матеріального та процесуального права. Просила рішення Миронівського районного суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Відповідач судове рішення не оскаржив та відзиву на апеляційну скаргу не подав, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджало перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволені позову районний суд суд дійшов висновку, що обставини, якими обґрунтовані заявлені вимоги, не є доведеними, за таких обставин відсутні правові підстави для задоволення позову про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, оскільки не вбачається факту порушення прав позивача укладенням цього договору.

Колегія суддів погоджується з цим висновком районного суду, оскільки він ґрунтується на нормах чинного законодавства України та відповідає фактичним обставинам справи.

Зі справи вбачається та її матеріалами підтверджується та сторонами не заперечується таке.

ОСОБА_4 належить земельна ділянка площею 2,6651 га, розташована на території Карапишівської сільської ради Миронівського району Київської області. Земельна ділянка має кадастровий номер: 3222982600:03:205:0050.

06 грудня 2012 року сторони уклали договір оренди земельної ділянки № 0418-12, (далі також договір) згідно з яким позивач передала відповідачу в користування на умовах оренди вказану земельну ділянку.

29 грудня 2012 року договір оренди зареєстрований в Управлінні Держкомзему у Миронівському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 322290004005055.

Пунктом 1.1. договору встановлено, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку № 1114, сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Карапшівської сільської ради Миронівського району Київської області, що належить орендодавцеві на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку.

Відповідно до п. 1.3. договору нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 83508,00 грн.

Згідно з п. 2.1. договору його укладено на 14 років з 06 грудня 2018 року до 01 грудня 2026 року.

Пунктом 3.1. встановлено, що орендна плата виплачується орендарем у грошовій формі у розмірі 3% від вартості орендованої земельної ділянки.

Відповідно до п. 3.2. форма орендної плати за оренду земельної ділянки на один рік встановлюється за домовленість сторін . Орендар сплачує орендну плату протягом терміну дії договору, але не пізніше як у термін від 01 вересня до 31 грудня кожного року.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Частиною 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладений, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Частиною 4 ст. 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

У відповідності до ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно до ст. 125 ЗК України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.

За змістом ч. 2 ст. 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства щодо договору, регулюються актами земельного законодавства України, Законом України Про оренду землі , тощо.

Відповідно до ст. 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 15 Закону України Про оренду землі (в редакції на момент укладення спірного договору) визначено істотні умови договору оренди землі, якими є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки) , строк дії договору оренди, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду, умови збереження стану об'єкта оренди, умови і строки передачі земельної ділянки орендарю, умови повернення земельної ділянки орендодавцеві , існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, порядок страхування об'єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об'єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо. Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду , кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів, акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), акт приймання-передачі об'єкта оренди, проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом. У разі якщо договором оренди землі передбачається здійснити заходи, спрямовані на охорону та поліпшення об'єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.

Частиною 3 ст. 12 і ч. 1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до положень ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до вимог ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 2 ст. 95 ЦПК України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Розглядаючи спір, колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції, не зважаючи на доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази щодо їх належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, в тому числі й тим, на які посилається апелянт і обґрунтовано відмовив у задоволені позову.

В порушення вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України, апелянтом супереч його твердженням в апеляційній скарзі, не доведено перед судом належними і допустимими доказами обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі як на підставу для задоволення позову.

Посилання позивача на те, що при укладені спірного договору не було дотримано істотних умов щодо визначення ціни договору, строку здійснення розрахунків та інших, не відповідають змісту договору та встановленим судом обставинам справи.

Оскільки, судом встановлено, що сторони згідно з положеннями ч. 1 ст. 638 ЦК України досягли згоди, з усіх істотних умов договору, підписали його та впродовж тривалого часу виконували свої зобов'язання за договором твердження апелянта про те, що договір є не укладеним, являється надуманим.

В супереч твердженням апелянта, відсутність у договорі кадастрового плану земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів, акта визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), акта приймання-передачі об'єкта оренди, інформації щодо індексації, згідно з положеннями ст. 15 Закону України Про оренду землі (в редакції на момент укладення спірного договору) підставою для визнання його не дійсним не являється.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, зводиться до помилкового тлумачення норм права і не свідчать про порушення судом норм земельного, цивільного або цивільно-процесуального законодавства.

Крім того, обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно з яким, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ч. 6 ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 268, 375, 367, 381- 384 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Рішення Миронівського районного суду Київської області від 28 березня 2018 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду касаційної інстанції. Оскільки в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови буде виготовлений не пізніше, як за п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Судді С.В. Лівінський,

ОСОБА_2,

ОСОБА_3