Рішення

від 21.06.2018 по справі 530/84/18

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ



                                                                    Справа № 530/84/18

2/530/306/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

21.06.2018 року                                                місто Зіньків

Зіньківський районний суд Полтавської області в складі головуючого - судді Дем’янченка С.М., секретарі Тараненко Т.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в місті Зіньків Полтавської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ‘Україна’ про припинення правовідношень шляхом розірвання договору оренди землі,-

ВСТАНОВИВ :

Позовна заява мотивована тим, що 24 травня 2011 року  ОСОБА_1 і ОСОБА_2 уклали з приватним підприємством «Агрофірма «Укрхлібдар» договір оренди землі, який зареєстровано у Відділі Держкомзему у Зіньківському районі Полтавської області 28 січня 2012 року за номером 532138444000079. Згідно умов цього договору в користування за плату ПП «Агрофірма «Укрхлібдар» передано земельну ділянку площею 3,12 га, яка розташована на території Покровської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, з цільовим призначенням (використання) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Земельна ділянка належить позивачам на праві приватної власності згідно державних актів на право приватної власності на землю серії Р1 №593293 та серії Р1 № 593294виданих 5 червня 2003 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 212673, зареєстрованих в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №№ 267; 266 відповідно.Як сторони договору оренди позивачі у повному обсязі виконали взяті на себе договірні зобов’язання. Передали ПП «Агрофірма «Укрхлібдар» земельну ділянку за Актом прийому - земельної ділянки в оренду від 04 лютого 2012 року, як це передбачено п.20 та п.29 договору, протягом строку дії договору визначеного п. 8 договору не вчинювали будь-яких дій, які б перешкоджали орендареві користуватися земельною ділянкою. Пунктом 8 договору визначено строк його дії на 10 років, з приміткою враховувати ротацію культур згідно з проектом землеустрою.Розмір орендної плати погоджений сторонами договору у розмірі не менше 3,0 % від пінки землі, що на момент укладення договору становив 1585,07 грн.Нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 2018 р. становить 171 грн. Відповідно орендна плата по договору оренди землі становитиме не менше 5182 грн в рік.З пропозицією укласти договір оренди землі саме на таких умовах виступив орендар  ПП «Агрофірма «Укрхлібдар». Погоджуючись на умови, що значенням для розрахунку орендної плати є нормативно-грошова оцінка земельної ділянки, позивачі усвідомлювали, що це  значення не є сталим, як економічна та правова категорія є динамічною, залежить в факторів суб'єктивного та об'єктивного характеру і може змінюватися протягом договірних відносин. Тобто, розмір орендної плати вирахуваний за таким порядком не є сталим, а змінюється в залежності від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки. При застосуванні до нормативної-грошової оцінки земельної ділянки коефіцієнту індексації не завжди відповідає індексу інфляції споживчих цін, який впливає на курс гривні платоспроможність. Це в свою чергу призвело до того, що внесення орендної плати за договором оренди від 24.05.2011 р. здійснювалось орендарем без урахування її індексації. Тим самим, позивачі у повному обсязі не отримували орендної плати за земельну ділянку, не отримано того на що вони розраховували під час укладення договору оренди.У 2015 році позивачам  стало відомо, що ПП «Агрофірма «Укрхлібдар» припинене як суб’єкт господарювання - юридична особа, про що 25.02.2013 року зроблено відповідний запис за №15881120020001575 в ЄДРЮОФОПТФ і його правонаступником є сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Україна», код ЄДР 03773240, з місцем знаходження: село Зайці, Котелевський район Полтавська область.З часу переходу прав та обов’язків за договором оренди до СТОВ «Україна», останнім не надіслано позивачам пропозицій про зміну умов договору в частині орендної плати ідентифікації земельної ділянки, як об’єкта цивільних правовідносин. Враховуючи, що розмір орендної плати за землю визначений в договорі не у відповідності до вимог ч.7 Закону України «Про оцінку земель», що впливає на розмір орендної плати, яку орендар зобов’язаний вносити не пізніше 31 грудня, в договорі відсутні норми, якими врегульовується реалізація прав позивачів встановлених п.28 договору, позивачами прийнято рішення про припинення правовідношень з СТОВ «Україна» шляхом розірвання договору оренди землі укладеного 24 травня 2011 року. Пунктом 40 договору встановлено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору. 21 вересня 2017 року керівнику СТОВ «Україна» ОСОБА_3 позивачами надіслано пропозицію про дострокове припинення договору оренди землі до якої додано примірники Угоди про дострокове розірвання договору оренди землі. В пропозиції зазначено строки в межах яких орендар має прийняти рішення. На час звернення до суду з позовом, відповіді від СТОВ «України» не отримано. За вищезазначених обставин позивачі звернулися з позовом до суду в якому просили суд договір оренди землі укладений 24 травня 2011 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 з приватним підприємством «Агрофірма Укрхлібдар» про оренду земельної ділянки площею 3,12 га, яка розташована на території Покровської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, з цільовим призначенням (використання) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зареєстрованого у Відділі Держкомзему у Зіньківському районі Полтавської області 28 січня 2012 року за номером 532138444000079 – розірвати та стягнути судовий збір.

Ухвалою суду від 23.01.2018 року відкрито провадження по справі ( а.с.23).

Ухвалою суду від 02.04.2018 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду ( а. с. 103).

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник за довіреністю ОСОБА_4, позивач ОСОБА_2 за довіреністю ОСОБА_5 позовні вимоги підтримали в повному обсязі, послались на обставини викладені в позовній заяві .

Представник відповідача СТОВ “Україна” за довіреністю ОСОБА_6 позов не визнав, послався на відзив який приєднано до матеріалів справи.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, оглянувши оригінал додаткової угоди договору оренди землі від 24.05.2011 року зареєстрованого 28.01.2012 року укладеного між сторонами, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи і давши їм належну оцінку, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ‘Україна’ про припинення правовідношень шляхом розірвання договору оренди землі підлягають до задоволення з наступних підстав.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ч.1 ст.264 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Судом встановлено, що 24.05.2011 року між приватним підприємством “Агрофірма ‘Укрхлібдар ” та ОСОБА_1, ОСОБА_2 був укладений договір оренди земельної ділянки, загальною площею 3.12 га., яка розташована на території Покровської сільської ради Зіньківського району Полтавської області строком на десять років, який 28.01.2012 року зареєстрований у відділі Держкомзему у Зіньківському районі Полтавської області про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 532138444000079 ( а.с.8-9). Згідно державного акту на право приватної  власності на землю серії Р1 № 593294 ОСОБА_7 належить земельна ділянка площею 3.12 га, передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Покровської сільської ради Зіньківського району Полтавської області (а.с.6). Згідно державного акту на право приватної  власності на землю серії Р1 № 593293 ОСОБА_2 належить земельна ділянка площею 3.12 га, передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Покровської сільської ради Зіньківського району Полтавської області (а.с.7). Позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 відповідно до акту прийому - передачі земельної ділянки від 04.02.2012 року передали в оренду ПП “Агрофірма ”Укрхлібдар” свої земельні ділянки ( а.с.11).  ПП “Агрофірма ”Укрхлібдар” за користування земельними ділянками вносило ОСОБА_1, ОСОБА_2 орендну плату у розмірах  передбачених в додатку  до договору оренди землі, що підтверджується розрахунковими відомостями (а.с.12,39-56). У 2017 році позивачам стало відомо, що  ПП «Агрофірма «Укрхлібдар», припинене як суб’єкт господарювання - юридична особа, про що 25.02.2013 року зроблено відповідний запис за №15881120020001575 в ЄДРЮОФОПТФ і його правонаступником є сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Україна», код ЄДР 03773240, з місцем знаходження: село Зайці, Котелевський район Полтавська область.Позивачі вважають, що ПП «Агрофірма «Укрхлібдар», порушило їх законні права та інтереси не надавши їм пропозицій про зміну умов договору в частині орендної плати ідентифікації земельної ділянки, як об’єкта цивільних правовідносин, крім цього розмір орендної плати за землю визначений в договорі не у відповідності до вимог ч.7 Закону України «Про оцінку земель», в договорі відсутні норми, якими врегульовується реалізація прав позивачів встановлених п.28 договору.

Пунктом 40 договору встановлено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Законом України «Про оренду землі», Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно ст.ст.116, 125 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Відповідно до ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснювати свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Частиною 1 ст.638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.1 ст.15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди є, зокрема: об'єкт оренди; строк дії договору оренди.

За ст.16 Закону України «Про оренду землі» - укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Згідно ст.18 Закону України «Про оренду землі» та ч.2 ст.125 ЗК України, договір оренди землі набуває чинності після його державної реєстрації. Стаття 20 Закону України «Про оренду землі» зазначає, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Відповідно до ст. 319 Цивільного кодексу України встановлено: «1. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.»

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено: «1. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.31 Закону України “Про оренду землі” договір оренди землі припиняється у разі ліквідації юридичної особи-орендаря.

    Позивачі є власниками спірної земельної ділянки, що підтверджується державними актамина право приватної  власності на землю серії Р1 № 593294 та серії Р1 № 593293 (а.с.6,7), з 24.05.2011 року позивачі стали стороною спірного договору оренди землі, а саме орендодавцями. До того ж, відповідно до п.40 договору оренди землі, перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору. Вказаний пункт договору передбачає диспозитивність, тобто розірвання договору або зміна його умов.

Частина четверта статті 32 Закону України «Про оренду землі» встановлює, що «Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.»

    Наслідки припинення або розірвання договору оренди землі передбачені у ст. 34 Закону України «Про оренду землі», згідно якої у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

        Матеріали справи свідчать, що спірна земельна ділянка на підставі Договору оренди земельної ділянки перебуває в оренді сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ‘Україна’. У п.40 Договору оренди землі від 24.05.2011 року, укладеного між приватним підприємством “Агрофірма ‘Укрхлібдар ” та ОСОБА_1, ОСОБА_2 був укладений договір оренди земельної ділянки, загальною площею 3.12 га., яка розташована на території Покровської сільської ради Зіньківського району Полтавської області строком на десять років, який 28.01.2012 року зареєстрований у відділі Держкомзему у Зіньківському районі Полтавської області про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 532138444000079 ( а.с.8-9), сторони передбачили, що реорганізація юридичної особи-орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору. При цьому зазначений пункт договору будь-ким із його учасників не оспорювався й у встановленому законом порядку недійсним не визнавався.   По справі також встановлено, що 21.09.2017 року позивачами керівнику СТОВ «Україна» ОСОБА_3 було надіслано пропозицію про дострокове припинення договору оренди землі до якої додано примірники Угоди про дострокове розірвання договору оренди землі з посиланням на п. 40 Договору оренди в пропозиції зазначено строки в межах яких орендар має прийняти рішення ( а.с.14-15), але відповіді від СТОВ «Україна» не отримано. Однак, не зважаючи на це, відповідач СТОВ «Україна» продовжує використовувати спірну земельну ділянку в своїх інтересах, що представником відповідача визнається й не заперечується.  Зміст п. 40 спірних договорів оренди землі в повній мірі відповідає пункту 40 Типового договору оренди землі, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 року № 220, та ніякого двозначного тлумачення не містить.

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Статтею 17 Загальної декларації прав людини, передбачено - ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Відповідно до змісту ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз'яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв'язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Згідно ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського Суду від 29.11.1991 р. у справі “ОСОБА_8 Девелопментс ЛТД” проти Ірландії” та у справі від 20.11.1995 року "Прессе Компанія Навієра СА" проти Бельгії", зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю. Зазначені сподівання, тобто те, на що розраховував позивач, відповідачем порушено.

Крім того, в матеріалах справи мається заява відповідача про застосування строків позовної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов’язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об’єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Обов’язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі №6-75 цс 15 та від 16 вересня 2015 року у праві № 6~68цс15, яка має враховуватися судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права на підставі положень ст. 360- 7 ЦПК України.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне прав правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність , захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов’язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Суд дослідивши матеріали цивільної справи встановив, що позивачі дізналися про порушення свого права, тобто про припинення ПП «Агрофірма «Укрхлібдар» з яким укладали договір оренди земельної ділянки як суб’єкта господарювання – юридичної особи у 2017 році, після встановлення даних обставин ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися 22.01.2018 року з позовом до суду, отже 2017 рік в розумінні частини першої статті 261 ЦК України є моментом початку перебігу строку позовної давності, а тому підстав для застосування строку позовної давності не має. Посилання відповідача на те, що початок перебігу строку позовної давності необхідно обчислювати з моменту реорганізації ПП «Агрофірма «Укрхлібдар» 25.02.2013 року на його правонаступника СТОВ Україна, суд оцінює критично, так як позивачі отримували плату за користування землею в листоноші, правонаступник СТОВ Україна не вносило пропозиції позивачам про зміну умов договору оренди землі, СТОВ «Україна» письмово не повідомляла позивачів про реорганізацію підприємства. Позивачка ОСОБА_1 восени 2017 року дізналась про реорганізацію ПП «Агрофірма «Укрхлібдар» в СТОВ «Україна», інший позивач ОСОБА_2 в 2017 році від своєї матері дізнався про реорганізацію підприємства. Разом з цим суд критично оцінює оглянутий в судовому засіданні оригінал додаткової угоди до договору оренди землі від 24.05.2011 року зареєстрованого 28.01.2012 року укладену між сторонами, оскільки вона не узгоджується з самим договором, не може бути прийнята судом як належний доказ, а дата її підписання не може бути початком відліку строку позовної давності по справі.

Аналогічна правова позиції міститься в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року по справі 6-48цс15.

Відповідно до ст.34 Закону України "Про оренду землі" у разі припинення або розірвання договору оренди земельної ділянки орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.

Як вбачається з матеріалів справи позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 В.В.21.09.2017 року надіслали СТОВ “Україна ” заяву про дострокове припинення договору оренди землі. За п.39 договору, розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, а згідно п.36 договору зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв'язується у судовому порядку. Відповідно до п.38 договору дія договору припиняється: - шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін; - рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором та внаслідок випадкового знищенням, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

      Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що позовні вимогиОСОБА_1, ОСОБА_2 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ‘Україна’ про припинення правовідношень шляхом розірвання договору оренди землі підлягають до задоволення.

Позивачами по справі було понесено судові витрати по сплаті судового збору в сумі 704 грн. 80 коп. кожним (а.с.1-2). Відповідно до ч.2 ст. 141 ЦПК України судові витрати пов’язані з розглядом справи у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

На підстав викладено та керуючись ст. 41 Конституції України, ст.15,16,18,20,31,32,34 Закону України “Про оренду землі ” , ст.116,125 ЗК України, ст.ст. 256,261,319,627,631,638,1216-1218,1268 ЦК України, ст. ст. ст. 12,13, 81,141, 210 258-259, 263-268 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ‘Україна’ про припинення правовідношень шляхом розірвання договору оренди землі - задовольнити.

Договір оренди землі укладений 24 травня 2011 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 з приватним підприємством «Агрофірма Укрхлібдар» про оренду земельної ділянки площею 3,12 га, яка розташована на території Покровської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, з цільовим призначенням (використання) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зареєстрованого у Відділі Держкомзему у Зіньківському районі Полтавської області 28 січня 2012 року за номером 532138444000079 – розірвати.

Стягти із СТОВ “Україна”, яке знаходиться за адресою: село Зайці , вулиця Перемоги,32, Котелевського району Полтавської області на користь ОСОБА_1, жительки села Василе-Устимівка, вулиця Миру,4, Зіньківського району Полтавської області судовий збір в сумі 704 (сімсот чотири ) гривні 80 копійок.

Стягти із СТОВ “Україна”, яке знаходиться за адресою: село Зайці , вулиця Перемоги,32, Котелевського району Полтавської області на користь ОСОБА_2, жителя Василе-Устимівка, вулиця Миру,4, Зіньківського району Полтавської області судовий збір в сумі 704 (сімсот чотири ) гривні 80 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Полтавської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за на слідками апеляційного перегляду.        

Повний текст рішення виготовлено 21.06. 2018 року.

Суддя