Постанова

від 08.07.2018 по справі 910/52/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" липня 2018 р. Справа№ 910/52/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Кропивної Л.В.

Дідиченко М.А.

при секретарі судового засідання Мовчан А.Б.,

за участю представників:

від прокуратури - Шпірук М.В., посвідчення №049644 від 30.03.2018;

від позивача - Гогія Ю.С., довіреність № 14/267 від 23.02.2018;

від відповідача Глазков Є.С., адвокат, ордер №378489 від 25.06.2018,

розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства Український науково-виробничий центр Промтекс на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2018 у справі №910/52/18 (суддя Бондаренко Г.П., м. Київ, повний текст складено 10.04.2018) за позовом Заступника військового прокурора Білоцерківського гарнізону в інтересах держави в особі Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України до приватного підприємства Український науково-виробничий центр Промтекс про стягнення 224 252, 00 грн.

ВСТАНОВИВ наступне.

Заступник військового прокурора Білоцерківського гарнізону в інтересах держави в особі Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до приватного підприємства Український науково-виробничий центр Промтекс про стягнення 224 252,00 грн. штрафних санкцій (пеня в сумі 161 959,80 грн. та штраф в сумі 62 292,20 грн.).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.04.2018 у справі №910/52/18 позов задоволено частково; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 58 732 грн. 65 коп. пені, 62 292 грн. 20 коп. штрафу; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що порушення відповідачем строків поставки товару позивачу є підставою для застосування до відповідача відповідальності у вигляді стягнення пені та штрафу.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2018 у справі №910/52/18 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає про неотримання заявки замовника від 18.05.2017 № 722-120 та посилається на відсутність підтвердження відповідача про її одержання, а також зазначає про те, що відправлення електронного листа відбувалося не з електронної адреси позивача, вказаної в договорі.

Крім цього, апелянт, заперечуючи отримання спірної заявки, направленої також засобами поштового зв`язку, зазначає, що судом першої інстанції зроблено посилання на ідентифікатор поштового відправлення (0101414249842), згідно з яким відповідач направив позивачу підписані сторонами Додаткову угоду про розірвання договору, а не вказану заявку.

Окрім наведеного, скаржник не погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що датою укладення додаткової угоди слід вважати саме 11.08.2017 року.

Представник апелянта відповідача у справі в судовому засіданні підтримав вимоги за апеляційною скаргою.

Представники прокуратури та позивача у справі в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечили та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між Військовою частиною НОМЕР_1 (замовник) та приватним підприємством Український науково-виробничий центр Промтекс (постачальник) був укладений Договір від 27.02.2017 № 39-17 (надалі Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору постачальник зобов`язується передати замовнику у власність консерви рибні Сардини атлантичні натуральні з додаванням олії, Бички обсмажені в томатному соусі (код 15200000-0 консерви рибні) товар, якість, кількість, асортимент і ціна якого, зазначені у специфікації, яка є невід`ємною частиною цього Договору (додаток 1), а замовник зобов`язується прийняти цей товар та оплатити на умовах цього Договору.

Згідно з п. 5.2. Договору строк поставки товару за цим Договором складає двадцять календарних днів відповідно до заявки замовника. Заявка замовника подається шляхом надсилання її на електронну пошту постачальника, зазначену в Договорі. Постачальник зобов`язаний в день отримання заявки замовника підтвердити її отримання шляхом відправлення на електронну пошту замовника ІНФОРМАЦІЯ_1 , з підписом відповідальної особи про дату та час отримання на бланку заявки замовника, з подальшим письмовим підтвердженням на адресу замовника про початок та кінцевий термін поставки товару відповідно до отриманої заявки замовника. У разі відсутності письмового підтвердження з боку постачальника, отриману заявку замовника вважати недійсною.

Пунктом 6.3. Договору передбачено, що постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим Договором.

Позивачем 18.05.2017 о 16:30 було направлено на електронну пошту відповідача promtex@voliacable.com заявку від 18.05.2017 № 722-120, про що свідчить наданий позивачем скрін-шот з електронної пошти (а.с.89).

Крім цього, згідно з поштовим повідомленням № 00198618, постачальником отримано заявку замовника від 18.05.2017 № 722-120 на постачання товару (консерви рибні Бички обсмажені в томатному соусі) за Договором в період з 18.05.2017 по 06.06.2017.

Однак, постачальник листом вих. № 01-17/05-17 від 17.05.2017 повідомив заявника про неможливість виконання ним Договору за вказаною заявкою та запропонував розірвання вищезазначеного Договору за згодою сторін, у відповідності до ст. 652 Цивільного кодексу України, або в порядку передбаченому умовами п. 6.2. Договору.

У своїй відповіді від 24.05.2017 № 14/722 замовником було запропоновано виконати постачальником свої зобов`язання на умовах, визначених Договором.

Листом від 01.06.2017 № 01-01/06-17 постачальник повторно запропонував замовнику розірвати вищезазначений Договір у відповідності до ст. 652 Цивільного кодексу України та надав проект додаткової угоди про розірвання Договору на умовах постачальника або в порядку, передбаченому умовами п. 6.2. Договору.

Замовник 10.07.2017 направив на адресу Постачальника лист № 722/963 з проектом Додаткової угоди про розірвання Договору від 27.02.2017 № 39-17.

В подальшому постачальник направив замовнику підписані примірники зазначеної додаткової угоди від 11.08.2017.

Додатковою угодою № 1 від 11.08.2017 про розірвання Договору від 27.02.2017 № 39-17 передбачено, що з моменту набрання чинності цією угодою зобов`язання сторін, що виникли з Договору, припиняються і сторони не вважають себе пов`язаними будь-якими правами та обов`язками, що виникли із Договором, за винятком сплати штрафних санкцій замовнику щодо якості та порушення строків поставки товару з боку постачальника на умовах цього Договору.

Враховуючи те, що постачальником зобов`язання з поставки товару в кількості та строк, зазначені в заявці замовника від 18.05.2017 № 722-120 (23 090,0 кг на суму 889 888,60 грн., в період з 18.05.2017 по 06.06.2017) виконані не були, що призвело до порушення строку поставки товару з боку постачальника на 182 календарних дні, Заступник військового прокурора Білоцерківського гарнізону звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України з позовом до Приватного підприємства Український науково-виробничий центр Промтекс про стягнення 224 252,00 грн. штрафних санкцій, з яких: 161 959,80 грн. пеня та 62 292,20 грн. штраф за неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором № 39-17 від 27.02.2017 щодо постачання товару.

Судом першої інстанції вказані вимоги задоволено частково.

Колегія суддів також вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

У відповідності до пункту 3 ч. 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 23 статті Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За приписами ч. 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У Рішенні Конституційного Суду України від 08.04.99 № 3-рп/99 визначено, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор або його заступник у кожному випадку самостійно визначає, в чому саме полягає порушення інтересів держави в конкретних правовідносинах, які підлягають вирішенню в судовому порядку.

Отже, прокурор це особливий суб`єкт судового процесу, участь у якому викликана необхідністю виконання конституційної функції представництва інтересів держави у випадках, передбачених законом.

Порядок участі прокурора у розгляді справи визначений статтею 53 Господарського процесуального кодексу України, за приписами якої прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У даному випадку, подання даної позовної заяви заступником військового прокурора Білоцерківського гарнізону в інтересах держави в особі Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України обґрунтовано винятково захистом інтересів держави.

З матеріалів справи вбачається, що проведеним військовою прокуратурою білоцерківського гарнізону вивченням стану дотримання посадовими особами Військової частини НОМЕР_1 вимог бюджетного законодавства встановлено, що незважаючи на те, що Приватним підприємством Український науково-виробничий центр Промтекс неналежним чином виконано умови договору про поставку до військових частин Державної прикордонної служби України, особовий склад яких в тому числі залучається для участі в проведенні антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей України, продуктів харчування, Військовою частиною НОМЕР_1 не здійснено належних правових заходів щодо притягнення до встановленої законом відповідальності зазначеного суб`єкта господарювання.

На підставі викладеного, прокуратура дійшла висновку про наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Військової частини НОМЕР_1 в суді. Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції про обґрунтованість вказаного висновку та вважає позов таким, що поданий в державних інтересах.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Укладений між сторонами договір № 39-17 від 27.02.2017 за своєю правовою природою є договором поставки.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 5.2. Договору від 27.02.2017 № 39-17 передбачено строк поставки товару, який складає двадцять календарних днів відповідно до заявки замовника. Така заявка подається шляхом надсилання на електронну пошту постачальника, зазначену в Договорі.

Позивачем 18.05.2017 о 16:30 було направлено на електронну пошту відповідача зазначену у договорі - promtex@voliacable.com заявку від 18.05.2017 №722-120, про що свідчить наданий позивачем скрін-шот з електронної пошти (а.с.89).

Доводи апелянта про неотримання вказаної заявки, з посиланням на відсутність підтвердження відповідача про її одержання, а також із зазначенням про те, що відправлення електронного листа відбувалося не з електронної адреси позивача, вказаної в договорі, колегією суддів відхиляються з огляду на наступне.

Основні засади електронного документообігу та використання електронних документів встановлюється Законом України Про електронні документи та електронний документообіг.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 8 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Електронний документообіг (обіг електронних документів) сукупність процесів створення, оброблення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, використання та знищення електронних документів, які виконуються із застосуванням перевірки цілісності та у разі необхідності з підтвердженням факту одержання таких документів (ч. 1 ст. 9 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг ).

Про факт відправлення заявки № 722-120 від 18.05.2017 свідчить те, що при пересиланні даного листа (повідомлення), в разі його не доставки адресату за даною електронною адресою, автор отримує додатковий електронний лист: Повідомлення адресату не доставлено тощо. Однак, відправником не було отримано такого додаткового повідомлення, що свідчить про отримання його адресатом, у встановленому порядку.

Стосовно посилань апелянта на те, що відправлення спірного електронного листа відбувалося не з електронної адреси позивача, вказаної в договорі, слід зазначити, що умовами, укладеного між сторонами, договору не передбачено надсилання листів, виключно з електронної адреси позивача, вказаної в договорі.

Також, позивачем заявку від 18.05.2017 № 722-120 було направлено відповідачу засобами поштового зв`язку, і дану заявку відповідач отримав 01.06.2017, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.18).

Апелянт, заперечуючи отримання спірної заявки, направленої також засобами поштового зв`язку, зазначає, що судом першої інстанції зроблено посилання на ідентифікатор поштового відправлення (0101414249842), згідно з яким відповідач направив позивачу підписані сторонами Додаткову угоду про розірвання договору, а не вказану заявку.

Разом з тим, слід зазначити, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні на підтвердження отримання відповідачем спірної заявки засобами поштового зв`язку послався на інший ідентифікатор поштового відправлення 0104224579284, а не на 0101414249842, як вказує апелянт.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає доведеними позивачем обставини з надсилання відповідачу заявки від 18.05.2017 № 722-120 про постачання товару відповідно до умов Договору, що спростовує доводи апелянта про її неотримання.

Стосовно тверджень апелянта про те, що Додаткова угода про розірвання Договору від 27.02.2017 № 39-17 повинна набрати чинності з 24.07.2017, слід зазначити наступне.

Як вбачається з пояснень позивача, на його адресу надійшли два примірники додаткової угоди про розірвання, підписані та скріплені печаткою відповідача.

У відповідності до вимог статті 10 Закону України Про публічні закупівлі замовник самостійно та безоплатно через авторизовані електронні майданчики оприлюднює на веб-порталі уповноваженого органу в порядку, встановленому уповноваженим органом та цим законом, інформацію про закупівлю, зокрема повідомлення про внесення змін до договору протягом трьох днів з дня внесення змін.

За таких обставин, якщо вважати датою розірвання Договору 24.07.2017, як вважає відповідач, то оприлюднення таких змін згідно законодавства позивачем мало відбутися не пізніше 27.07.2017, що було неможливим.

Таким чином, враховуючи вимоги законодавства щодо обов`язку оприлюднення змін до договору про закупівлю з боку позивача та отримання Додаткової угоди № 1 про розірвання Договору від 27.02.2017 № 39-17 від відповідача лише 11.08.2017, то суд вважає необґрунтованими доводи апелянта щодо дати набрання чинності Додаткової угоди № 1 про розірвання Договору від 27.02.2017 № 39-17.

Враховуючи наведене, у відповідності до п. 2 Додаткової угоди № 1 від 11.08.2017 з моменту набрання чинності цією угодою зобов`язання сторін, що виникли з Договору припиняються і сторони не вважають себе пов`язаними будь-якими правами та обов`язками, що виникли з Договором, за винятком сплати штрафних санкцій замовнику щодо якості та порушення строків поставки товару з боку постачальника на умовах цього договору.

В судовому засіданні апеляційного суду було оглянуто оригінал Додаткової угоди № 1 про розірвання Договору від 27.02.2017 № 39-17, який міститься у позивача, та встановлено, що на ньому вказано дату цієї угоди саме 11.08.2017 року.

Отже, датою укладення додаткової угоди слід вважати саме 11.08.2017 року, а тому доводи апелянта про те, що Додаткова угода про розірвання Договору від 27.02.2017 № 39-17 повинна набрати чинності з 24.07.2017, відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 546 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 3 вказаної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, зазначені види штрафної договірної відповідальності мають подвійну правову природу, які одночасно з тим, що стимулюють сторони дотримуватися умов договору, ще й повинні мати компенсаційний характер за порушення господарсько-правових зобов`язань.

Відповідно до ч.1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно п. 7.3. Договору, за порушення строку поставки товару зазначеного у п. 5.2. Договору постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % вартості недопоставленого товару за кожен день прострочення поставки. За прострочення поставки понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % від вартості недопоставленого товару.

Таким чином, умовами Договору передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов Договору у вигляді сплати штрафних санкцій.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічне застосування наведених норм міститься в постановах Верховного Суду України від 27.04.2012 р. у справі № 06/5026/1052/2011 та від 09.04.2012 р. у справі № 20/246-08, що згідно Господарського процесуального кодексу України є обов`язковим при розгляді інших справ.

Як вбачається із заявки від 18.05.2017 № 722-120 строк постачання товару встановлений в період з 18.05.2017 до 06.06.2017.

Отже, початок нарахування штрафних санкцій починається з наступного дня, а саме з 07.06.2017. Закінчується строк нарахування штрафних санкцій з моменту розірвання Договору від 27.02.2017 № 39-17 11.08.2017.

Таким чином, позивач мав право нарахувати пеню за порушення зобов`язань щодо строків постачання за Договором лише за період з 07.06.2017 до 11.08.2017.

Враховуючи те, що відповідачем було допущено порушення строку поставки товару, та з урахуванням вірного періоду, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 58 732,65 грн. пені за період з 07.06.2017 по 11.08.2017 та 62 292,20 грн. штрафу за неналежне виконання відповідачем зобов`язань за Договором № 39-17 від 27.02.2017 щодо постачання товару.

З огляду на викладене, доводи апелянта не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції та відповідно підставою для скасування оскаржуваного рішення бути не можуть.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі Серявін та інші проти України вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного підприємства Український науково-виробничий центр Промтекс залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2018 у справі №910/52/18 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника відповідача у справі.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 13.07.2018 року.

Головуючий суддяЄ.Ю. Пономаренко

СуддіЛ.В. Кропивна

М.А. Дідиченко