Постанова

від 10.07.2018 по справі 375/1809/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 375/1809/17 Головуючий у І інстанції Нечепоренко Л. М. Провадження № 22-ц/780/2248/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1 Категорія 22 10.07.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 липня 2018 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді: - ОСОБА_1,

суддів: Березовенко Р.В., Лівінського С.В.,

при секретарі Немудрій Ю.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Росія на рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 16 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Росія про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,-

в с т а н о в и л а :

Статтею 351 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України ), визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого(території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до пунктів 8, 9, 11 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується; справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а також заяви і скарги подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому посилався на те, що він є власником земельної ділянки, розташованої на території Ромашківської сільської ради Рокитнянського району Київської області, що підтверджено державним актом на землю серії РІ №289900 від 17.04.2002 року.

Зазначав, що у жовтні 2007 року між ним та СТОВ Росія укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 10 років, при цьому на руки копію договору йому не видали та зареєстрували у Рокитнянському районному відділі Держкомзему тільки 29 грудня 2007 року. Перед закінченням терміну оренди він звернувся 01.09.2017 року із заявою до відповідача про відсутність наміру продовжувати дію договору оренди.

19 вересня 2017 року позивач отримав відповідь, з якої дізнався про існування нового договору оренди його земельної ділянки, який зареєстрований 28.12.2012 року (реєстраційний номер 322370004003057).

У відділі Держгеокадастру отримав копію первинного договору від 22.02.2007 року, де вказаний термін оренди два роки. Дата укладення та строк дії договору записані олівцем, договір ним не підписаний та зареєстрований 20.12.2007 року. На вказаний термін договір не укладав.

Також отримав копію договору оренди земельної ділянки без номера та дати, строк дії якого становить 15 років, який зареєстрований в управлінні Держкомзему у Рокитнянському районі 28.12.2012 року (реєстраційний №322370004003057). Підпис на договорі теж не його. Також надали копію акту прийому-передачі земельної ділянки, який він не підписував.

Вважав, що керівництво СТОВ Росія до збігу дії договору оренди його земельної ділянки від 2007 року самовільно в односторонньому порядку продовжили дію договору до 2027 року і при цьому підробили його підпис.

На підставі наведеного просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки без дати та номера, укладеного між СТОВ Росія та ОСОБА_3, який зареєстрований в управлінні Держкомзему у Рокитнянському районі 28 грудня 2012 року (реєстраційний номер 322370004003057) та скасувати його реєстрацію.

Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 16 березня 2018 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 30.08.2012 року, (у позивача та у відділі Держгеокадастру у Рокитнянському районі - без дати), укладеного між СТОВ Росія (с.Ромашки, вул.Покровська, 23 Рокитнянського району Київської області) та ОСОБА_2, зареєстрований в управлінні Держкомзему у Рокитнянському районі Київської області 28.12.2012 року (реєстраційний номер 322370004003057) та скасовано його державну реєстрацію.

В апеляційній скарзі СТОВ Росія з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на момент укладення договору від 30 серпня 2012 року волевиявлення ОСОБА_2 не було вільним та не відповідало його внутрішній волі, оскільки договір підписаний не ним, і вважав, що є підстави для визнання договору від 30 серпня 2012 року недійсним, так як позивач не мав наміру продовжувати орендні відносини з відповідачем, про що свідчить його заява від 1 вересня 2017 року, і заяви він не підписував і нікого не уповноважував на це.

Також позивач довідався про порушення свого права, тобто про наявність спірного договору оренди, лише у вересні 2017 року, коли подав заяву про відмову від продовження договору оренди від 2007 року, що в розумінні ч.1 ст.261 ЦК України є моментом початку перебігу строку позовної давності. А посилання представника відповідача про отримання позивачем орендної плати в збільшеному розмірі не свідчить про обізнаність з умовами договору оренди від 30.08.2012 року, а просто підтверджує факт отримання орендної плати.

Проте, рішення суду першої інстанції зазначеним вище вимогам закону не відповідає.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Судом встановлено, що позивачу на підставі державного акту на право приватної власності серії РІ №289900 від 17.04.2002 року належить земельна ділянка площею 3,3797 га, що розташована на території Ромашківської сільської ради Рокитнянського району і її призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно ст.1 Закону України Про оренду землі , оренда - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст.13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом ст.ст.16,18 та 19 вказаного Закону договір оренди земельної ділянки набирає чинності після досягнення домовленості з усіх істотних умов, підписання його сторонами і державної реєстрації у порядку, встановленому законом. Строк дії договору оренди визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Відповідно до ст.ст.78, 152 та 153 Земельного Кодексу України, ст.319 ЦК України власник має право володіти, користуватися і розпоряджатися земельною ділянкою на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною.

Згідно зі ст.125 ЗК України право оренди земельної ділянки та право користування земельною ділянкою виникають тільки після державної реєстрації цих прав.

За ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 3 статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У судовому засіданні свідок ОСОБА_4 ствердила, що у 2013 році договір оренди за 2012 рік отримав не позивач, а його дружина. Довіреності на це від позивача вона не надавала. Хто підписав сам договір не знає, так як договір зберігався не у позивача, а у відповідача, який і був виданий дружині.

Оскаржуване рішення не відповідає вимогам ст.ст.264, 265 ЦПК України, так як в ньому не вирішене питання щодо наявності обставин, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин і яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

В ухваленому рішенні від 16.03.2018 року суд першої інстанції вказав, що позивач у відділі Держгеокадастру отримав копію первинного договору від 22.02.2007 року, де вказаний термін оренди два роки. Дата укладення та строк дії договору записані олівцем, договір ним не підписаний та зареєстрований 20.12.2007 року. На вказаний термін договір не укладав.

Проте, вказана обставина не підтверджена в судовому засіданні. Крім того, в судовому засіданні судом було досліджено оригінали договорів, які були витребувані як від відповідача так і від Головного територіального управління Держгеокадасту у Київській області, де в первинних документах коректором було замазано надрукований текст договору, де було зазначено строк дії договору терміном 10 років та зверху було написано ручкою новий строк договору, який було погоджено сторонами, в першу чергу з орендарем позивачем у справі.

Вказана обставина була підтверджена і в судовому засіданні свідком ОСОБА_4, яка повідомила суду про те, що саме орендар зацікавлений в тому, щоб договори оренди земельних ділянок були укладені на більший термін, що пов'язується з більшими вкладеннями в земельну ділянку та на той час керівництво відповідача вирішило укладати договори оренди строком 10 років і на менший строк укладалися договори лише з тими орендодавцями, які заперечували проти встановленого строку та в кожному окремому випадку строк оренди землі погоджувався особисто орендодавцем та керівником підприємства. Отже, зменшити строк оренди самостійно відповідач не міг.

Також в рішенні суду зазначено, що позивач пояснив, що у 2007 році між ним та СТОВ Росія був укладений договір оренди належної йому земельної ділянки терміном 10 років. На руки договір надали, але потім юрист підприємства забрала в нього. Разом з тим, в судовому засіданні позивач ствердив, що мав на руках договір оренди 2007 року, але втратив його та не має можливості надати суду його оригінал, що свідчить про те, що обставини, наведені судом, не відповідають матеріалам справи.

Відповідно до Прикінцевих положень Договору оренди земельної ділянки від 23 лютого 2007 року вказаний договір набуває законної сили після підписання сторонами та його державної реєстрації. Він укладений в трьох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться в Орендодавця, другий у орендаря, третій - в реєстратора.

Свідок ОСОБА_4 також повідомила про те, що особисто видавала третій екземпляр договору оренди земельної ділянки як 2007 року так і 2012 року дружині позивача та при видачі договору 2007 року виявила, що один із договорів не був підписаний орендодавцем, зважаючи на це вона видала дружині підписаний договір оренди земельної ділянки, а в документах товариства залишила договір, що не містив підпису. Про отримання договору оренди було зроблено запис в журналі видачі договорів оренди землі, що мається в товаристві.

Відповідно до журналу реєстрації договорів оренди землі за 2013 рік під номером 4 є запис про те, що 23.08.2013 року отримано договори 2007 року, 2012 року та кадастровий план в кількості 1 шт., отримано дружиною та дочкою ОСОБА_2

Таким чином, враховуючи, що договір оренди було укладено лише в трьох екземплярах, то сам договір оренди 2007 року та 2012 року позивач міг бачити та бачив з 2013 року, про що й особисто повідомив в судовому засіданні, що договір 2007 року він мав та читав, але втратив його та з цього часу міг оскаржити термін дії договору та оскаржити укладення договору 2012 року, але не вчинив ці дії.

Крім того, реєстрація договору оренди 2007 року у Рокитнянському районному відділі Київської регіональної філії державного підприємства Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах 20 грудня 2007 року за №040734700527 дає підстави стверджувати, що на тих умовах, на яких було укладено договір, та які були погоджені з орендодавцем, що стосується терміну дії договору, ті ж умови були і відображені в реєстраційному органі 20.12.2007 року.

Отже, посилання позивача на те, що він погоджував умови договору з терміном дії 10 (десять) років не підтверджуються матеріалами справи.

У судовому засіданні представник позивача і свідок ОСОБА_4 пояснили суду, що саме ОСОБА_2 було укладено договір оренди земельної ділянки 30.08.2012 року із Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Росія , відповідно до якого Орендодавець надав, а Орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах Ромашківської сільської ради Рокитнянського району Київської області згідно з державним актом на право власності на землю Р1 №289900 (кадастровий номер 3223785000:03:013:0075.) В оренду передано земельну ділянку площею 3,3797 га і договір зареєстрований Управлінням Держкомзему у Рокитнянському районі Київської області 28.12.2012 року за №322370004003057 та акт прийому-передачі об'єкта оренди (земельної ділянки) за договором оренди. Договір було укладено між Орендарем і Орендодавцем на 15 років, тобто вказаний договір було укладено на інший термін та із збільшенням орендної плати.

Договір оренди землі від 30.08.2012 року було укладено між Сторонами на 15 (п'ятнадцять) років в письмовій формі з досягненням згоди з усіх істотних умов Договору з дотриманням вимог, передбачених діючим на період укладення Договору законодавством України.

Свідок ОСОБА_4 суду також ствердила, що працювала юристом в СТОВ Росія від 2010 року. Спочатку в договорах оренди вказувався термін оренди за бажанням орендодавця, але так як у надрукованому договорі термін дії необхідно було змінювати, то перестали вказувати термін дії договору і писали його від руки. Хто підписав договір оренди між позивачем та відповідачем, не пам'ятає. У 2013 році прийшли дружина і молода дівчина і просили видати договір, так як батько прийти не міг. Видала два договори - за 2007 рік, який не був витребуваний та за 2012 рік. Договір за 2007 рік не був підписаний орендодавцем. Про видачу договорів зробила запис у книзі видачі договорів про видачу вказаних поговорів, де вказала осіб, яким видала договори.

Таким чином, суд дійшов до невірного висновку та в порушення статті 263 ЦПК України прийняв рішення, яке не грунтується на доказах, наданих суду, оскільки обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Всупереч досліджених пояснень та зібраних доказів суд зробив висновок про те, що представник відповідача визнав обставину не підписання договору оренди від 30.08.2012 року позивачем у справі.

Крім того, укладення спірного договору було необхідністю, оскільки потрібно було виготовити кадастровий план земельної ділянки та присвоїти їй кадастровий номер, оплату та замовлення яких орендар взяв на себе, але за рахунок орендаря такі роботи проводилися лише щодо земельних ділянок, які перебували в оренді товариства, тому для проведення цієї роботи товариством розвішувалися повідомлення в селі та розповсюджувалася інформація серед орендодавців, про що повідомляє свідок ОСОБА_4 Разом з тим свідок повідомила, що їй не відомо хто підписував договір оренди 2012 року, оскільки на той час це була масова робота, підписанням договорів займалось декілька працівників та й пройшло багато часу.

Крім того, в організації було поставлене питання, щоб договори підписували тільки орендодавці, або уповноважені на те особи згідно довіреності. 13.08.2013 року вказаний договір разом з договором 2007 року було видано дружині позивача та крім того з часу укладення та реєстрації договору оренди 2012 року позивач почав отримувати орендну плату у збільшеному розмірі, про що є підписи на відомостях про її отримання.

Судом було досліджено відомості на отримання орендної плати в натуральній та грошовій формі за період від 2013 року до 2017 року, в яких мається підпис позивача про тримання орендної плати в збільшеному розмірі.

Крім того, з пояснень позивача в судовому засіданні вбачається, що якщо він мав на руках та йому було відомо про договір оренди 2007 року то він також і бачив договір оренди 2012 року, оскільки вони були видані дружині позивача в один день 23.08.2013 року. Тобто, від 23.08.2013 року йому були відомі умови договору оренди від 30.08.2012 року і з вказаного часу він міг оскаржити його укладення, але не скористався своїм правом чим пропустив строк звернення до суду з вказаним позовом.

Товариство використовувало переданий в оренду предмет договору, сплачувало орендну плату, і відповідно, позивач отримував орендну плату, що теж сторонами не заперечувалося.

Відповідно до довідки №7 від 04.01.2018 року, виданої СТОВ Росія , у період від 2013 до 2017 року позивачу (Орендодавцю) було виплачено орендну плату відповідно до діючого договору оренди, зареєстрованого 28.12.2012 року із розрахунку 3,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка на момент укладення додаткової угоди складала 98257 грн. 02 коп.

Позивач не заперечував, що протягом дії договору оренди отримував орендну плату за користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Згідно зі ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч.ч.1, 5, 6 ст.81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належними, достатніми та допустимими доказами для встановлення обставини не підписання спірного договору оренди земельної ділянки є висновок судової почеркознавчої експертизи, який не наданий позивачем та клопотання про проведення такої експертизи стороною позивача не заявлялося, що дає колегії суддів обґрунтовані підстави вважати, що спірний договір оренди земельної ділянки від 30.08.2012 року, укладений між ОСОБА_2 та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Росія , зареєстрований Управлінням Держкомзему у Рокитнянському районі Київської області 28 грудня 2012 року за №322370004003057, підписаний особисто позивачем.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, як ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, які зроблені з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст.376 ЦПК України є підставами для його скасування з прийняттям нової постанови.

Колегія суддів з врахуванням всіх обставин справи, наявних доказів в матеріалах справи вважає необхідним відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позову.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Росія задовольнити.

Рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 16 березня 2018 року скасувати і прийняти постанову, якою відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позову до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Росія про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий:

Судді: