Рішення

від 02.07.2018 по справі 805/3272/18-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2018 р. Справа№805/3272/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Голошивця І.О., при секретарі судового засідання - Шташаліс О.О., за участю представника позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - ОСОБА_2, розглянув в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративний позов Приватного підприємства «КІА ПЛЮС» до ОСОБА_3 управління ДФС у Донецькій області про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення №0003181414 від 23.04.2018.

Приватне підприємство «КІА ПЛЮС» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_3 управління ДФС у Донецькій області про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення №0003181414 від 23.04.2018.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_3 управлінням Державної фіскальної служби у Донецькій області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку приватного підприємства «КІА ПЛЮС» , про що був складений акт перевірки № 329/05-99-14-14/37802872 від 02.04.2018. На підставі зазначеного акту перевірки було прийнято податкове повідомлення-рішення №0003181414 від 23.04.2018, яким збільшено суму грошового зобов'язання на суму 58500,00 грн. та 29250,00 грн. нараховано за штрафними санкціями, що в загальній сумі склало 87750,00 грн. Позивач не погоджується з вказаними висновками податкового органу, оскільки господарські операції проведені на виконання договорів, які відповідають вимогам законодавства, вчинені з метою настання реальних правових наслідків, виконані між сторонами, а всі первинні документи до цих договорів наявні у позивача в повному обсязі та відповідають нормам чинного законодавства. Просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов.

Відповідач надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що при проведенні перевірки позивача не було встановлено факту реального здійснення господарських операцій ПП «КІА ПЛЮС» з придбання паливно-мастильних матеріалів у контрагента - постачальника ТОВ «Л.К.О. за березень 2017 року, які включені до складу податкового кредиту березня 2017 року на суму податку на додану вартість 58500 грн.

У зв'язку з тим, що позивачем відбулося порушення вимог п. 14.1 ст.14, п. 44.1 ст. 44, п. 198.1 ст. 198, п. 198.2 ст.198, п. 198.3 ст. 198, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за березень 2017 року у сумі 58500,00 грн. по взаємовідносинам з контрагентом - постачальником ТОВ «Л.К.О. , а відтак прийняття ГУ ДФС у Донецькій області оскаржуваного повідомлення-рішення від 23.04.2018 №0003181414, яким позивачу було збільшено грошове зобов'язання на суму 58500, 00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 29250,00 грн. є правомірним. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав викладені у відзиві пояснення та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14.05.2018 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 29.05.2018.

29.05.2018 розгляд справи відкладено до 12.06.2018 для надання додаткових доказів.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12.06.2018 закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.07.2018.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач - Приватне підприємство «КІА ПЛЮС» (далі - ПП «КІА ПЛЮС» ) зареєстровано як юридична особа 14.03.2013 року, (код ЄДРПОУ 37802872), що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 9).

З 20.03.2018 по 26.03.2018, на підставі наказу ОСОБА_3 управління Державної фіскальної служби у Донецькій області від 16.03.2018 № 428, відповідачем проводилась документальна позапланова виїзна перевірка з питань достовірності формування сум з податку на додану вартість до податкового кредиту в деклараціях з податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентом - постачальником ТОВ «Л.К.О. (код ЄДРПОУ 37317990) за березень 2017 року, за наслідками якої складено акт перевірки № 329/05-99-14-14/37802872 від 02.04.2018.(а.с. 26-40)

Відповідно до висновку вказаного акту, встановлено порушення п. 14.1 ст.14, п. 44.1 ст. 44, п. 198.1 ст. 198, п. 198.2 ст.198, п. 198.3 ст. 198, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за березень 2017 року у сумі 58500 грн.

Висновки акту перевірки про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України мотивовані тим, що не підтверджено реальність здійснення господарських операцій ПП «КІА ПЛЮС» з ТОВ «Л.К.О. за березень 2017 року.

Не погодившись із висновками викладеними в акті перевірки, позивачем було подано до ОСОБА_3 управління ДФС у Донецькій області заперечення № 25 від 05.04.2018. (а.с. 51-53)

ОСОБА_3 управління ДФС у Донецькій області від 18.04.2018 № 16834/10/05-99-14-14 про надання відповіді на заперечення, зазначено, що акт перевірки № 329/05-99-14-14/37802872 від 02.04.2018 складено відповідно до вимог чинного законодавства та є правомірним. (а.с. 54-57)

На підставі вказаних висновків акту перевірки, 23.04.2018 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0003181414, яким збільшено суму грошового зобов'язання на суму 58500,00 грн. та застосовано 29250,00 грн. за штрафними санкціями, що в загальній сумі склало 87750,00 грн. (а.с. 59)

З матеріалів справи вбачається, що на виконання господарської діяльності позивачем було укладено наступні угоди.

03.03.2017 року між ТОВ «Л.К.О. як Постачальником та ПП «КІА ПЛЮС» як Покупцем було укладено договір поставки нафтопродуктів № 2, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у встановлені строки, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити на умовах діючого договору нафтопродукти, асортимент та ціна яких вказана в актах приймання - передачі або в специфікаціях. (а.с. 61-62)

Обставини реальності виконання господарських зобов'язань за правочином в частині виконання зобов'язань підтверджуються складеними та підписаними між ПП «КІА ПЛЮС» (Покупець) та ТОВ «Л.К.О. (Постачальник) специфікацією до даного договору, видатковою накладною, сертифікатами відповідності. З метою документального оформлення цієї угоди на адресу позивача була виписана податкова накладна на яку в матеріалах справи міститься квитанція про реєстрацію податкової накладної. Перевезення товару оформлено товарно-транспортною накладною. Крім того, в матеріалах міститься журнал про облік нафтопродуктів, які надійшли на ПП «КІА ПЛЮС» (63-68, 73-75).

Зобов'язання по оплаті вартості придбаних послуг були виконані позивачем на підставі платіжних доручень. (93-94).

Для використання придбаних паливно-мастильних матеріалів Позивач уклав наступні договори: від 25.07.2016 між Добропільською районною державною адміністрацією (як замовник) та ПП «КІА ПЛЮС» (як учасник) договір № 154 про закупівлю за державні кошти нафтопродуктів; від 14.12.2016 між Добропільською районною державною адміністрацією (як замовник) та ПП «КІА ПЛЮС» (як учасник) договір № 233 про закупівлю за державні кошти нафтопродуктів; від 14.12.2016 Добропільською районною державною адміністрацією (як замовник) та ПП «КІА ПЛЮС» (як учасник) договір № 232 про закупівлю за державні кошти нафтопродуктів; від 21.02.2017 Білицьким будинком - інтернатом для громадян похилого віку ті інвалідів (як замовник) та ПП «КІА ПЛЮС» (як постачальник) договір № 11 про поставку палива; від 14.03.2017 між Олександрівським професійним аграрним ліцеєм (як покупцем) та ПП «КІА ПЛЮС» (як постачальник) договір № 2 про закупівлю дизельного палива та бензину; від 20.02.2017 між Комунальним лікувально-профілактичним закладом Добропільський районний центр первинної медико-санітарної допомоги (як замовник) та ПП «КІА ПЛЮС» (як учасник), договір № 11/17 про закупівлю за державні кошти нафтопродуктів; від 25.08.2016 між Комунальним підприємством Добропільська служба єдиного замовника (як покупець) та ПП «КІА ПЛЮС» (як продавець) договір № 209 про закупівлю палива рідинного та газу; олив мастильних (палива) згідно конкурсних торгів КП ДСЄЗ від 10.08.2016; від 26.06.2015 між ТОВ ФПС Україна (як покупець) та ПП «КІА ПЛЮС» (як постачальник) договір № 16 про постачання палива. Доказами здійснення правочинів по зазначених договорах є додаткові угоди до договорів, специфікації до договорів, видаткові накладні, товаро-транспортні накладні, квитанції про оплату придбаних нафтопродуктів. (а.с. 95-132)

На підставі дослідження встановлених по справі обставин та наданих сторонами документів, судом встановлено, що укладені позивачем договори (правочини) відповідають вимогам чинного законодавства України, мають своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочину, є економічно виправданими, а факт виконання господарських зобов'язань сторін підтверджується первинними та податковими документами, виходячи з наступного.

Відповідно до п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п.п. 14.1.56 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Підпунктом 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених ст. 152 цього Кодексу.

Відповідно до п. 135.1 ст.135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Згідно п.п. 135.5.4 п.135.5 ст. 135 Податкового кодексу України інші доходи включають: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи;

Відповідно до п.138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, п. 140.1 ст. 140 і ст. 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у п. 138.3 цієї статті та у ст. 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Тобто, наведеними нормами матеріального права, визначено підстави для формування платником податків податкового кредиту і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата податку на прибуток у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на прибуток має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використанням придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити.

За п. 201.4 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податкового кредиту з податку на додану вартість суд повинен з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; наявність спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Згідно із п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом - є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно зі ст.9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складений документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення) визначено, що первинні документи (на паперових і машино зчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи від імені яких складений документ, назва документа (форма), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складення первинного документа.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 1936/11/13-11 від 01.11.2011 «Щодо підтвердження даних податкового обліку» документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

У інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 28.03.2014 № 375/11/14-14 зазначено універсальний принцип розгляду податкових спорів, а саме: перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою. Подібні правила судам варто застосовувати не лише щодо спірних рішень контролюючих органів, а також і при здійсненні оцінки належності первинних документів, податкових накладних, документів податкової звітності, що подається платниками податків.

Враховуючи наведені норми, у ході розгляду справи судом повинні оцінюватися документи, надані платником податків на підтвердження свого права на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, видаткові накладні, податкові накладні, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для цього є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

За відсутності факту придбання товарів (послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу валових витрат та податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Визначальною має бути подія, підтверджена документально. При цьому, документи мають бути складені особою, яку можливо ідентифікувати, відповідальною за здійснення господарської операції.

Факт виконання укладених позивачем договорів, фактичне транспортування, передання, прийняття, оплата товару підтверджується відповідними договорами, актами приймання-передачі, податковими накладними, платіжними дорученнями, товарно-транспортними накладними, сертифікатами відповідності, податковими деклараціями із додатками, якими позивач підтверджує факт отримання придбаних товарів, які долучені позивачем до матеріалів справи і досліджені судом.

Суд зазначає, що відповідачем не заперечується наявність в ході перевірки зазначених документів.

З огляду на наведене, аналізуючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем надано всі необхідні документи, які у повному обсязі підтверджують як придбання позивачем товарів (нафтопродуктів) та їх подальше використання для здійснення господарської діяльності, так і виконання позивачем умов укладених договорів і отримання результатів виконаних операцій, що є належним підтвердженням реальності проведених позивачем господарських операцій та свідчить про обґрунтованість формування ним податкового кредиту за даними взаємовідносинами з контрагентом.

Виходячи зі змісту вказаних вище документів в їх сукупності, судом вбачається, що вони містять всі обов'язкові реквізити, передбачені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , і в розумінні цього Закону є первинними, тобто такими, що підтверджують здійснення господарських операцій з постачання товарів та виконання операцій, фактичний рух активів та зміни у власному капіталі позивача.

Суд зазначає, що принцип індивідуальної відповідальності платників податків, вказує на те, що відповідальність за можливі порушення податкового законодавства повинна нести особа, що їх вчинила, в свою чергу добросовісний контрагент не повинен відповідати за правопорушення, яке він не здійснював.

Як вбачається з матеріалів справи, дії позивача та його контрагента, вчинені на виконання укладеного договору, направлені саме на створення наслідків, які обумовлені правовою природою правочинів відповідного виду.

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України» ).

Підтвердженням того, що платника ПДВ не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, а також того, що платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати, слугує Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» (2010 р., заява №6689/03).

Платник податків не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як елемента верховенства права (ст. 8 Конституції України), індивідуалізації відповідальності (ст. 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (ст. 129 Конституції України).

Тому, суд в даному випадку враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 14.03.2018 у справі №804/8834/16, в якій зокрема зазначено, що за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Частиною 1 статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентом і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагент позивача, як юридична особа був внесений в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, не знаходився в стані припинення та були зареєстрований у якості платника податку на додану вартість.

Належні докази, які б свідчили про порушення з боку контрагента позивача, які б позбавляли позивача права на віднесення відповідних сум до витрат та податкового кредиту відповідачем не надані, в матеріалах справи такі докази відсутні.

При цьому суд зазначає, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість рівно як і формування витрат по господарських операціях, порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку через те, що, якщо контрагент наприклад не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету - це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

В матеріалах справи відсутні і докази того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності та обережності, рівно як і про те, що йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з вищевказаним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди. До матеріалів справи, на підтвердження реальності господарських операцій, позивачем додано відповідні документи які посвідчують можливість постачання товару та ведення господарської діяльності.

Зазначені обставини залишились не спростованими відповідачем в ході судового розгляду справи.

Суд наголошує і на тому, що чинним законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на відображення відповідних сум в податковому обліку.

У відповідності до роз'яснень Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11 оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

До матеріалів справи відповідачем не надано доказів про причетність позивача, із посиланням на його первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, до незаконних ланцюгів постачання.

Крім того, податковий орган не навів жодних доказів на підтвердження того, що під час перевірки ним встановлено обставини, які б свідчили про умисел позивача на укладення договорів з контрагентом (та його умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені укладеним договором. Навпаки, позивачем документально доведено належне виконання зобов'язань щодо отримання від контрагента товару та його оплати.

Твердження податкового органу про відсутність у контрагента позивача об'єктивної можливості виконати зобов'язання за укладеними договорами в силу відсутності необхідних матеріально-технічних та трудових ресурсів (він не є виробником пально-мастильних матеріалів тощо) суд вважає такими, що не спростовують реальний характер вчинених операцій, оскільки здійснення господарської діяльності не завжди вимагає наявності основних та транспортних засобів на праві власності, значної кількості персоналу, а звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів (договори оренди, найму та ін.). При цьому, вказані висновки зроблено відповідачем на підставі податкової інформації - відомостей про стан фінансово-господарської діяльності контрагента позивача, у той час як фактична наявність основних засобів та матеріальних активів не встановлювалась відповідачем, як не встановлювався і факт наявності чи відсутності цивільно-правових договорів між контрагентом позивача та іншими суб'єктами господарювання, укладених з метою виконання договору з позивачем.

За п. 3 ч. 1 ст. 3 та ст. 6 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання мають право укладати будь-які договори, які не заборонені законодавством, у тому числі і залучати фізичних осіб до виконання робіт, надання послуг на підставі цивільно-правових договорів. При цьому діючим законодавством України не встановлено обов'язку суб'єктів господарювання мати у власності необхідні для постачання продукції матеріальні ресурси, так, як і не встановлено кількісний склад працівників, необхідний для виконання робіт з реконструкції покрівлі.

Відповідно до п. 2.6. Наказу державного комітету статистики № 286 від 28.09.2005 «Про затвердження Інструкції із статистики кількості працівників» , не включаються до облікового складу працівники, які не перебувають у штаті даного підприємства. До них належать такі працівники: залучені до виконання робіт за договорами цивільно-правового характеру, включаючи договір підряду; прийняті для виконання разових спеціальних робіт: наприклад, консультації лікарів у медичних закладах, ремонтні роботи тощо; прийняті на роботу за сумісництвом з інших підприємств; та ін.

Крім того, відсутність у контрагента платника податків офіційно залучених достатніх матеріальних, трудових чи будь - яких інших ресурсів не має своїм наслідком недійсність укладених платником податків із таким контрагентом правочинів чи слугувати належним доказом наявності у вказаних суб'єктів господарювання такої мети як порушення інтересів держави у сфері оподаткування, адже не спростовує можливості залучення працівників та обладнання на договірній основі, а тому і не впливає на дійсність господарських операцій.

Разом з тим, презумпція добросовісності платника податків, яка, з одного боку, передбачає надання правового захисту платникам, які у повному обсязі виконують свої обов'язки з правильного нарахування, утримання та перерахування до бюджету законно встановлених податків, а також з дотримання необхідних умов для використання права на податкову вигоду, з іншого боку передбачає покладення на контролюючий орган тягаря доказування наявності складу податкового правопорушення у діях (бездіяльності) платника податків, який у протилежному випадку вважається добросовісним (зазначена позиція підтверджується ухвалою ВАСУ від 15.09.2015 у справі № К/800/17974/14).

Приймаючи наведене до уваги, з огляду на підтвердження позивачем проявлення заходів належної обачності при обранні контрагента, спираючись на той факт, що чинне податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється постачання продукції контрагентом платника податків, суд відхиляє вказані висновки відповідача щодо нереальності господарських операцій.

Наведена правова позиція підтверджена судовою практикою Вищого адміністративного суду України, зокрема, в постанові від 03.04.2013 р. по справі № К/9991/32753/12, ухвалах від 18.06.2014 р. № К/9991/50633/12, від 11.06.2014 р. № К/800/47664/13, від 03.08.2015 р. № К/800/12277/13, від 30.07.2015 р. № К/9991/11391/12, від 30.07.2015р. № К/9991/38572/12 та від 30.07.2015р. № К/9991/39230/12, від 29.07.2015р. № К/800/17166/14, від 22.07.2015р. № К/800/61315/13, від 24.05.2017 по справі № К/800/24191/16.

Враховуючи викладене, суд вважає, що в матеріалах справи наявні докази того, що операції по придбанню позивачем товарів (нафтопродуктів) у контрагента є реальними, фактично відбулися, придбані товари використані вантажоодержувачами в їх господарській діяльності.

Отже, оскільки позивачем доведено дотримання ним спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, а також надано всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагента, які фактично підтверджують реальне виконання умов укладених договорів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання товарів для здійснення господарської діяльності, направленої на отримання прибутку, позивачем правомірно сформовано податковий кредит на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами.

Суд звертає увагу і на той факт, що до перевірки позивачем були надані всі первинні документи по взаємовідносинам із контрагентом, які підтверджують здійснення господарської операції за укладеними договорами, а саме: податкові накладні, товарно-транспортні накладні, акти приймання, платіжні доручення тощо.

Відповідно до ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно положень ст. 75 Кодексу адміністративного судочинства України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На думку суду, відповідачем, всупереч вимогам ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України не доведено правомірності прийняття податкового-повідомлення рішення всупереч вимогам, в той час докази, якими позивач обґрунтовував свої вимоги - є законними, допустимими, обґрунтованими та такими, що відповідають дійсним обставинам справи.

З огляду на викладене, позовні вимоги Приватного підприємства «КІА ПЛЮС» підлягають задоволенню, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення - скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, та підтверджується платіжним дорученням № 1326 від 08.05.2018, позивач за подання адміністративного позову сплатив у загальній сумі 1762,00 грн.

Отже, суд повертає позивачу судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_3 управління ДФС у Донецькій області у розмірі 1762,00 грн.

Повний текст рішення складено 10.07.2018

Керуючись ст.ст. 2, 9, 90, 139, 243-244, 246, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Приватного підприємства «КІА ПЛЮС» до ОСОБА_3 управління ДФС у Донецькій області про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення №0003181414 від 23.04.2018 - задовольнити.

Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 23.04.2018, яким збільшено суму грошового зобов'язання на суму 58500 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 29250 грн., в загальній сумі за податковим повідомленням-рішенням № НОМЕР_1 у сумі 87750 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 управління ДФС у Донецькій області (юридична адреса: 87526, Донецька область, м. Маріуполь, вул. 130-ї Таганрозької дивізії, 114, код ЄДРПОУ 39406028) на користь Приватного підприємства «КІА ПЛЮС» (код ЄДРПОУ 37802872) суму судових витрат у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) гривні 00 копійок.

Вступна та резолютивна частини рішення проголошені у судовому засіданні 02 липня 2018 року за участю представників сторін.

Повний текст рішення складається відповідно до ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Голошивець І.О.