Постанова

від 05.07.2018 по справі 442/7283/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 442/7283/17 Головуючий у 1 інстанції: Курус Р.І.

Провадження № 22-ц/783/1323/18 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2018 року року м.Львів

Справа № 442/7283/17

Провадження № 22ц/783/1323/18

Апеляційний суд Львівської області в складі:

головуючого Приколоти Т.І.,

суддів Мікуш Ю.Р., Павлишина О.Ф.,

секретар Іванова О.О.

розглянув апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства (ПАТ) Дрогобицький машинобудівний завод

на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області, ухвалене у м. Дрогобичі 19 лютого 2018 року (суддя Курус Р.І. )

у справі

за позовом ПАТ Дрогобицький машинобудівний завод до ОСОБА_2 , з участю третіх осіб: Публічного акціонерного товариства (ПАТ) Укрінком , Товариства з обмеженою відповідальністю (ТзОВ) Оптимум Фактор , Товариства з обмеженою відповідальністю (ТзОВ) Сіті Рент , Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

про визнання правочину з укладення договору недійсним,-

встановив:

Позивач звернувся з позовом про визнати недійсними правочинів з передачі грошової вимоги до ПАТ Дрогобицький машинобудівний завод згідно договору відступлення права вимоги №05/04 - 2017 за кредитним договором між ТзОВ Оптимум Фактор та ОСОБА_2

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 19 лютого 2018 року відмовлено в задоволенні позову.

Рішення суду оскаржує ПАТ Дрогобицький машинобудівний завод . Зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Зазначає, що оспорюваний правочин порушує його права у частині розпорядження та володіння власним майном, оскільки укладений з порушенням вимог закону, відповідач ОСОБА_2 не є установою у розумінні Закону, яка може надавати фінансову послугу у формі факторингу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить відхилити.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України у чинній на даний час редакції суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.

Згідно ч.3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, проте не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до ст.. 627 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно із ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема договір цесії, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина 1 статті 510 ЦК України).

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Встановлено, що 14 лютого 2008 року між АТ Український інноваційний банк та ВАТ Дрогобицький машинобудівний завод було укладено кредитний договір № 80029, відповідно до якого АТ Укрінбанк відкрив позичальнику кредитну лінію з лімітом одномоментної заборгованості перед банком у розмірі 1 220 000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 17% річних, строком до 13 лютого 2009 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним договором, 14 лютого 2008 року між АТ Український інноваційний банк та ВАТ Дрогобицький машинобудівний завод укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрований за реєстровим № 125 та 19 серпня 2008 року укладено договір про внесення змін і доповнень до іпотечного договору, посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрований за реєстровим № 1151, відповідно до яких в іпотеку АТ Укрінбанк передано нежитлову будівлю - будівлю транспортної дільниці з побутовими приміщеннями, позначену на плані літ. Б-3, загальною площею 963 кв. м, нежитлову будівлю - будівлю блоку закритих складів, позначену на плані літ. Д-1, загальною площею 2150 кв. м, гараж - будівлі гаражу транспортного цеху № 1, позначеного на плані літ. В-1, загальною площею 964 кв. м та гараж - будівлі гаражу транспортного цеху № 2, позначеного на плані лі. Г-1, загальною площею 377,2 кв. м, що розташовані на вулиці Бориславській, 51/1 у м. Дрогобич Львівської області.

Надалі ПАТ Укрінком , як правонаступником АТ Укрінбанк відповідно до договору факторингу № 01/03-2017 від 1 березня 2017 року було передано ТзОВ Оптимум фактор право грошової вимоги до позивача за кредитним договором № 8029 від 14 лютого 2008 року та іпотечним договором від 14 лютого 2008 року та договором від 19 серпня 2008 року.

Встановлено, що 22 березня 2017 року між ПАТ Укрінком та ТзОВ Оптимум фактор було укладено договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 14 лютого 2008 року, згідно з яким останнього визначено новим іпотекодержателем щодо об'єктів нерухомого майна, які були власністю позивача.

5 квітня 2017 року між ТзОВ Оптимум фактор та ОСОБА_2 було укладено договір відступлення права вимоги № 05/04-2017 за кредитним договором, яким ТзОВ Оптимум фактор було передано відповідачу право грошової вимоги до позивача за кредитним договором № 80029 від 14 лютого 2008 року, іпотечним договором від 14 лютого 2008 року та договором про внесення змін і доповнень до вищевказаного іпотечного договору від 19 серпня 2008 року.

На виконання вимог договору відступлення права вимоги № 05/04-2017 від 5 квітня 2017 року ТзОВ Оптимум фактор 20 квітня 2017 року уклало з ОСОБА_2 договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу ОСОБА_3 від 14 лютого 2008 року, реєстровий № 125, який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, та відповідно до якого ОСОБА_2 визначено новим іпотекодержателем майна позивача.

10 серпня 2017 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрованого в реєстрі за № 1807 та договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрованого в реєстрі за № 1808 ОСОБА_2 відчужив об'єкти нерухомого майна (предмет іпотеки) на користь ТОВ Сіті Рент .

Встановлено, що для того, щоб договір відступлення права вимоги № 05/04-20117 від 5 квітня 2017 року вважати договором факторингу, оскаржуваному договору мають бути притаманні одночасно та в сукупності всі ознаки договору факторингу, тобто, предметом договору повинно бути право грошової вимоги до третьої особи, фактор повинен передати або взяти зобов'язання передати в розпорядження іншій стороні грошові засоби, разом з тим, послуга здійснюється фактором не інакше як за плату.

6 лютого 2014 року Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг України, видано розпорядження № 352 Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 3 квітня 2009 року № 231 , яким до фінансової послуги факторингу віднесено фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Суд прийшов до висновку, що перша ознака може бути характерна для будь-якого грошового зобов'язання щодо якого здійснюється відступлення права вимоги. Дві інші ознаки відсутні по факту, тобто послуга нового кредитора не оплачувалася, не дисконтувалася, а по сумах боргу не відбувався будь-який розподіл відсотків, винагороди, премії тощо. Новий кредитор в свою чергу також не сплачував ТзОВ Оптимум Фактор будь-яких грошових коштів за передання йому грошової вимоги.

З п. 2.2 оскаржуваного договору вбачається, що загальна сума права вимоги, що передається за цим договором, дорівнює сумі заборгованості боржника перед первісним кредитором по кредитному договору на день набуття права новим кредитором відповідно цього договору. Загальна сума заборгованості за кредитним договором, включаючи і відсотки, на день підписання складає 3 105 857,62 грн. Сторони домовились, що сума фінансування (ціна договору) становить 3 105 857,62 грн.

Зі змісту п. 2.2 договору відступлення права вимоги № 05/04-20117 від 5 квітня 2017 року вбачається, що сума фінансування за вказаним договором дорівнює сумі заборгованості за кредитним договором і за оскаржуваним договором жодна із сторін не передавала кошти у розпорядження іншої сторони за плату.

При укладенні договору про відступлення права вимоги сторони керувалися положеннями статей 512, 513,514 ЦК України.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Укладення вказаного договору відбулося на підставі ст. ст. 512-519 ЦК України, про що зазначено у п. 2.5 Договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Крім зазначеного вище, як на підставу своїх позовних вимог позивач також посилається на те, що оскільки перше відступлення права вимоги за кредитним договором здійснювалось у формі факторингу за договором від 1 березня 2017 року №01/03-2017 між ПАТ Укрінком та ТзОВ Оптимум Фактор , а відтак у відповідності до положень ч. 2 ст. 1083 ЦК України наступне відступлення права вимоги повинно було відбуватись виключно у формі факторингу, а відповідач ОСОБА_2 не є фінансовою установою, яка може надавати фінансові послуги.

Частиною 2 ст. 1083 ЦК України визначено, що якщо договором факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, воно здійснюється відповідно до положень цієї глави.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 14 червня 2017 року по справі №20/40 замінено сторону у виконавчому провадженні, а саме - стягувача АТ Укрінбанк в особі ДФ АТ Укрінбанк на - ОСОБА_2Д,, який є правонаступником за кредитним договором від 14 лютого 2008 року №80029. При цьому, господарським судом підтверджено законність правових підстав для заміни стягувача у виконавчому провадженні.

Частинами 4, 5 статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Оскільки господарським судом у справі №20/40 при розгляді заяви ОСОБА_2 14 червня 2017 року досліджено всі обставини справи, які необхідні для заміни сторони у виконавчому провадженні, зокрема стягувача, та всі правові підстави, на яких здійснювалась ця заміна, в т.ч. і відступлення права вимоги за кредитним договором від 14 лютого 2008 року №80029 від ТзОВ Оптимум Фактор до ОСОБА_2, а відтак зазначені обставини доказуванню не підлягають.

Зміст ст. ст. 512 - 517 ЦК Україні не містить спеціальних застережень щодо можливості відступлення прав вимоги виключно на користь осіб, які є професійними учасниками ринку фінансових послуг.

До правовідносин щодо відступлення права вимоги на користь особи, що не є учасником ринку фінансових послуг, положення Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг не застосовуються. Саме тому договір про відступлення права вимоги як загальна договірна конструкція є підставою для виникнення правовідносин, учасниками яких можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Проте позивач не зазначив, за захистом якого порушеного права він звернувся до суду.

Вирішуючи питання правомірності звернення позивача до суду з відповідним позовом, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність порушеного права чи інтересу позивача оспорюваним правочином.

Відповідно до положень ст. ст. 516-517 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Тобто, у разі неналежного повідомлення боржника новим кредитором про перехід до нього права вимоги, законодавством встановлено правовий захист боржника, проте в даному випадку не визначено, що вказана обставина є підставою для визнання договору про відступлення права вимоги недійсним.

Встановлено, що оспорюваним договором ніяким чином не порушуються права позивача, оскільки обсяг зобов'язань боржника, не змінено.

З висновками суду першої інстанції належить погодитися, оскільки ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Підстави для скасування рішення суду відсутні.

Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Залишити рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 19 лютого 2018 рокубез змін, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Дрогобицький машинобудівний завод без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 9 липня 2018 року.

Головуючий

Судді