Окрема ухвала

від 20.06.2018 по справі 916/1226/16

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

Суддів Великої Палати Верховного Суду Кібенко О.Р., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Яновської О.Г.

20 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 916/1226/16

Провадження № 12-85гс18

щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року про скасування ухвали Господарського суду Одеської області від 12 вересня 2017 року, постанови Одеського апеляційного господарського суду від 21 листопада 2017 року та закриття провадження у справі в частині розгляду скарги Приватного підприємства Ремерцентр на дії Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області з підстав порушення правил юрисдикції вирішення спору.

Відповідно до частини третьої статті 34 Господарського кодексу України (далі - ГПК України) викладаємо окрему думку.

Не можемо погодитися з думкою колег щодо скасування рішень суду першої та апеляційної інстанцій, ухвалених за результатами розгляду скарги Приватного підприємства Ремерцентр (далі - ПП Ремерцентр ) на дії Головного управління Державної казначейської служби в Одеській області (далі - Управління Держказначейства), та закриття провадження у справі в цій частині з підстав порушення правил юрисдикції.

Позиція Великої Палати Верховного Суду щодо юрисдикції

1. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що Управління Держказначейства не входить до системи органів державної виконавчої служби України, а отже його дії, в тому числі щодо повернення виконавчого документа без виконання, не можуть бути оскаржені в порядку Закону України Про виконавче провадження та відповідних положень ГПК України (стаття 121-2), які визначають порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби та приватних виконавців. Велика Палата вважає, що у спірних правовідносинах між ПП Ремерцентр та Держказначейством в Одеській області, орган Казначейства здійснює владні управлінські функції, покладені на нього діючим законодавством. Отже, скарга ПП Ремерцентр на дії Управління Держказначейства в Одеській області не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Згідно із положеннями частини першої статті 6 КАС України в редакції, чинній на час оскарження ПП Ремерцентр у цій справі дій Управління Держказначейства в Одеській області, ПП Ремерцентр мав право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважав, що оскаржуваним рішенням Управління Держказначейства порушені його права або інтереси.

Мотиви незгоди із позицією Великої Палати Верховного Суду щодо юрисдикції

2. Доводи касаційної скарги про те, що оскарження дій Управління Держказначейства має здійснюватись в порядку адміністративного, а не господарського судочинства, підлягали відхиленню виходячи з такого.

3. Відповідно статті 129 1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

4. Обов'язковість рішення суду визначено однією із основних засад судочинства (стаття 129 Конституції України).

5. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року у справі Шмалько проти України (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь - яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду . У рішенні від 17 травня 2005 року у справі Чіжов проти України (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії параграф 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (із рішення суду першої інстанції).

6. Отже, виконання судового рішення є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

7. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судового рішення у справі, який передбачає, зокрема, обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, що виникають з відносин примусового виконання судових рішень.

8. Провадження з виконання судових рішень є завершальною і невід'ємною частиною (стадією) судового провадження у конкретній справі, в якій провадження за скаргою не відкривається окремо. Така скарга має розглядатись в межах вже відкритого провадження у справі.

9. Метою прийняття Закону Про гарантії держави щодо виконання судових рішень від 05 червня 2012 року №491-VI (далі - Закон про гарантії держави) було запровадження додаткового захисту інтересів осіб, чиї права та інтереси були порушені державним органом, а не встановлення привілеїв для держави. Так, статтею 3 Закону про гарантії держави передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Казначейством в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

10. Відповідно до статті 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Отже, задоволення позову про стягнення коштів з органу державної влади, а за відсутності відповідних призначень - з державного бюджету, є фактично задоволенням позову про стягнення коштів з держави.

11. Та обставина, що замість державного виконавця рішення суду про стягнення коштів з державного органу виконує Казначейство, не має позбавляти особу можливості застосувати заходу судового контролю у разі неналежного виконання чи невиконання рішення суду.

12. Вже існує поширена судова практика, коли суди господарської юрисдикції визнавали законними оскарження дій (бездіяльності) органу державної казначейської служби до того суду, який ухвалив рішення, в порядку статті 121 2 ГПК України, незважаючи на те, що Казначейство не входить до системи органів державної виконавчої служби (див. наприклад, Постанову Вищого господарського суду України від 30 червня 2016 року у справі № 916/376/15-г). Відповідна практика є й в судах адміністративної юрисдикції (п. 3.4. постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України Про узагальнення практики вирішення адміністративними судами спорів, які виникають у зв'язку з виконанням рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган або державна установа, підприємство, організація від 29 вересня 2016 року №13).

13. Оскарження дій Казначейства як суб'єкта владних повноважень в порядку адміністративного судочинства призведе до того, що особа, вимоги якої було задоволені судом господарської юрисдикції, у разі невиконання або неналежного виконання судового рішення Казначейством змушена звертатися для захисту своїх прав з новим позовом до суду, й можливо, проходити наново всі судові інстанції, лише для того, щоб вже чинне судове рішення було виконане. Це є несправедливим процесуальним тягарем і ставить державу в більш вигідне та привілейоване становище у порівнянні з іншими учасниками процесу. Адже, у разі такого тлумачення норм ГПК України відбувається виведення Казначейства, яке здійснює виконання судового рішення і фактично заміщує собою державного виконавця, за межі судового контролю.

14. Більше того, завдяки такому тлумаченню норм законодавства держава, щодо якої рішенням суду вже констатовано вчинення порушення прав позивача, замість виправлення цього порушення шляхом виконання судового рішення, змушує позивача ще раз звертатися до суду зі ще одним позовом у разі, якщо органи Казначейства не виконують таке судове рішення. Тобто особа для захисту своїх порушених прав від держави змушена спочатку звертатись з позовом до того державного органу, який порушив її права, а потім з позовом до іншого державного органу (Казначейства) для того, щоб змусити державу виконати судове рішення. Такий підхід не можна вважати розумним та справедливим.

15. Крім того, Казначейство не виконує жодних владних функцій щодо позивача у справі (стягувача), воно є платником, який на підставі судового рішення та наданих державою гарантій виконує рішення суду про стягнення коштів з державного органу.

16. Враховуючи наведене, вважаємо, що скарга на дії Управління Держказначейства в Одеській області мала розглядатись в порядку господарського, а не адміністративного судочинства, в порядку, передбаченому ст. 121-2 ГПК України в редакції, чинній на час оскарження дій Управління Держказначейства.

Судді О.Р. Кібенко Д.А. Гудима В.І. Данішевська О.Г. Яновська