Рішення

від 27.06.2018 по справі 910/1200/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.06.2018Справа №910/1200/17

Господарський суд міста Києва у складі: головуючий - суддя Князьков В.В.,

за участю секретаря судового засідання Скокіна О.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом Державного підприємства Державний будівельний комбінат Управління справами Апарату Верховної Ради України , м. Київ

до відповідача: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку Корона-Введенська , м. Київ

про стягнення 69 164,21 грн., -

За участю представників:

від позивача: від відповідача: Грищенко А.Л. не з'явився ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство Державний будівельний комбінат Управління справами Апарату Верховної Ради України звернулось до Господарського суду міста Києва з вимогами до з вимогами до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку Корона-Введенська (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 14.03.2017, яку прийнято судом) про стягнення 70 764,21 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором №25/11 про відшкодування витрат по сплаті податку на землю від 03.01.2011 за користування земельною ділянкою за адресою м. Київ, вул. Панаса Мирного, 28-А, що перебуває у постійному користуванні позивача, в частині обов'язку з відшкодування земельного податку на суму 62 996,88 грн. за період з березня по грудень 2016 року, що стало підставою для нарахування 3% річних у розмірі 1 580,08 грн. та інфляційних втрат у розмірі 4 587,25 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.03.2017, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2017 у справі №910/1200/17, у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Постановою Верховного суду у складі Касаційного господарського суду від 29.03.2018 касаційну скаргу Державного підприємства Державний будівельний комбінат Управління справами Апарату Верховної Ради України задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2017 у справі № 910/1200/17 скасовано. Справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд звернув увагу на те, що станом на момент укладення між сторонами спірного договору було відсутнє пряме законодавче регулювання правового режиму земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний будинок, а тому сторони на власний розсуд, не порушуючи при цьому норм чинного законодавства, врегулювали зобов'язання щодо сплати земельного податку. На думку касаційного суду, помилковими є посилання суду першої та апеляційної інстанцій на те, що відповідач є фактичним землекористувачем, оскільки за змістом норм Податкового кодексу України до моменту державної реєстрації речового права на землю у відповідача не виникає обов'язку зі сплати земельного податку.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва №05-23/476 від 24.04.2018 призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/1200/17.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 24.04.2018 справу передано для розгляду судді Князькову В.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2018 прийнято справу до провадження новим складом суду, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 30.05.2018.

21.05.2018 позивачем подано до суду письмові пояснення по справі з урахуванням висновків Верховного Суду у даній справі, в яких позивач підтримав позов у повному обсязі в редакції заяви про зменшення позовних вимог.

29.05.2018 до суду надійшло клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням його у відпустці.

Розглянувши клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, господарський суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні, виходячи з наступного.

Згідно з вичерпним переліком підстав для відкладення розгляду справи, який передбачено частиною 2 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, перша підставою для відкладення розгляду справи, зокрема, є неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними .

У даному випадку судом прийнято до уваги, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є саме неможливість вирішення спору у даному судовому засіданні, а не наявність відповідного клопотання учасника судового процесу.

Як зазначено у п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах.

Проте, відповідачем не було доведено суду неможливості заміни представника, а також неможливості розгляду справи без участі відповідача на підставі письмових доказів по справі. Також судом враховано, що відкладення розгляду справи може призвести до затягування строків розгляду спору та порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За таких обставин, у судовому засіданні 30.05.2018 судом залишено без задоволення клопотання представника відповідача про відкладення підготовчого судового засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.06.2018.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився. При цьому, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку Корона-Введенська було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням №0103047075240.

Відповідно до вимог статті 222 Господарського процесуального кодексу України судом під час розгляду справи здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою.

У судовому засіданні судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступні фактичні обставини справи.

Відповідно до рішення Київської міської ради від 26.12.2002 №206-4/366 Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею вирішено затвердити проект відведення земельної ділянки Державному будівельному комбінату Управління справами Верховної Ради України для будівництва, обслуговування та експлуатації житлового будинку з підземним паркінгом на вул. Панаса Мирного, 28-а у Печерському районі м. Києва; вилучити з користування Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України частину земельної ділянки, відведеної відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 15.01.1951 №5 О возобновлении отвода и установления границ земельних участков в Печерском и Ленинградском районах г. Киева, занимаемых военными городками Квартирно-Эксплуатационного Управления Киевского Военного Округа площею 0,30 га (лист-згода від 16.12.2002 №163/4656); надати Державному будівельному комбінату Управління справами Верховної Ради України, за умови виконання п. 1.1. цього рішення, в постійне користування земельну ділянку площею 0,49 га для будівництва, обслуговування та експлуатації житлового будинку з підземним паркінгом на вул. Панаса Мирного, 28-а у Печерському районі м. Києва, в тому числі, 0,30 га - за рахунок земель, вилучених відповідно до ч. 2 цього пункту, 0,19 га - за рахунок земель міської забудови (копія рішення долучена до позову).

Згідно з державним актом на право постійного користування землею І-КВ №005000, виданого 15.04.2003, Державному будівельному комбінату Управління справами Верховної Ради України надано у постійне користування 0,4946 га землі в межах згідно з планом землекористування для будівництва, обслуговування та експлуатації житлового будинку з підземним паркінгом на вул. Панаса Мирного, 28-а у Печерському районі м. Києва відповідно до рішення Київської міської ради №206-4/366 від 26.12.2002. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №82-4-00050.

Відповідно до акту Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 22.04.2005, зареєстрованого Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю в м. Києві від 27.05.2005 №133 та затвердженого розпорядженням Печерської районної у м. Києві державної адміністрації від 20.05.2005 №638, пред'явлений Державній комісії Житловий будинок з підземним паркінгом по вул. Панаса Мирного, 28-А прийнятий в експлуатацію.

24.05.2005 комісією у складі начальника ДБК УС ВР України Броневицького П.С., зам. начальника ДБК Аксана М.Г., начальника відділу Оніса І.Т., головного бухгалтера ДБК Кривонога Л.О., голови правління ОСББ Корона-Введенська Руденка М.П. складено акт приймання-передачі житлового комплексу з балансу на баланс, відповідно до якого комісією у визначеному складі проведено обстеження активів житлового комплексу за адресою м. Київ, вул. П. Мирного, 28-А, що передається з балансу ДБК УС ВР України на баланс ОСББ Корона-Введенська .

03.01.2011 між Державним будівельним комбінатом Управління справами Верховної Ради України (комбінат) та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку Корона-Введенська (об'єднання) було підписано договір №25/11 про відшкодування витрат по сплаті податку на землю (далі - Договір), відповідно до умов якого до переоформлення та отримання державного акту на право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 4877,41 кв.м., на якій розташована будівля та прибудинкова територія житлового будинку №28-а по вул. Панаса Мирного в м. Києві, об'єднання зобов'язується відшкодовувати суму земельного податку, сплаченого до бюджету комбінатом.

За змістом п. 1.2. Договору комбінат зобов'язується сплачувати земельний податок в порядку і розмірах, встановлених діючим законодавством.

Відповідно до п. 2.1. Договору відшкодування розміру земельного податку об'єднання здійснюється відповідно до розрахунку, обчисленого на підставі нормативної грошової оцінки землі, який додається до цього договору.

Пунктами 2.2., 2.3 Договору в редакції на дату укладення договору передбачалось, що щомісячно, до 5 числа поточного місяця, об'єднання перераховує на рахунок комбінату компенсацію плати за землю у розмірі 3499,62 грн. за попередній місяць. В разі зміни податкового законодавства чи зміни грошової оцінки землі, що призведе до зміни розміру податку на землю, сума компенсації підлягає коригуванню, про що сторони укладають додаткову угоду.

Пунктом 4.1. Договору визначено, що останній набуває чинності з 01.01.2011 і припиняється після повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

На підставі розпорядження Управління справами Апарату Верховної Ради України №72 від 27.11.2015 та згідно з наказом директора №388 від 03.2015 найменування позивача змінено на Державне підприємство Державний будівельний комбінат Управління справами Апарату Верховної Ради України .

Як вбачається зі змісту листа вих.№278/16 від 06.06.2016 Щодо надання інформації та належного виконання умов договору №25/11 від 03.01.2011 , позивач повідомив відповідача, що відповідно до додаткової угоди №1/3 від 01.01.2016 щомісячна компенсація плати за землю з огляду на економічні чинники була збільшена та становить 7 609,22 грн.

В обґрунтування позовних вимог, позивач, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, зазначає про невиконання відповідачем як балансоутримувачем будинку за адресою м. Київ, вул. Панаса Мирного, 28-А обов'язку з відшкодування суми земельного податку у розмірі 62996,88 грн. за період з березня 2016 року по грудень 2016 року за договором №25/11 про відшкодування витрат по сплаті податку на землю від 03.01.2011 за користування земельною ділянкою за адресою м. Київ, вул. Панаса Мирного, 28-А, що перебуває на праві постійного користування позивача, у зв'язку з чим останній просить суд стягнути з відповідача 62996,88 грн. заборгованості з відшкодування витрат по сплаті податку на землю, а також 3% річних у розмірі 1580,08 грн. за період з 01.03.2016 по 31.12.2016 та інфляційних втрат у розмірі 4587,25 грн. за період з 01.03.2016 по 31.01.2017 за прострочення виконання зобов'язань з відшкодування земельного податку.

Верховний Суд, скасовуючи рішення судів у даній справі, вказав, що судами попередніх інстанцій не було досліджено та встановлено чи правильно позивачем було обраховано суму основного боргу, 3% річних, індексу інфляції та неналежним чином досліджено правову природу договору про відшкодування витрат на сплату земельного податку.

Розглянувши доводи позивача, на яких ґрунтуються позовні вимоги, та відповідні заперечення відповідача, враховуючи вказівки Верховного Суду у даній справі, господарський суд при новому розгляді справи зазначає наступне.

Статтею 1 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку (далі - Закон) визначено, що до спільного майна багатоквартирного будинку входять права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія. Закон не визначає які саме права - користування (в тому числі постійного) чи власності на земельну ділянку йде мова у визначенні поняття спільного майна.

Прикінцевими положеннями вказаного Закону внесені зміни до статті 42 Земельного кодексу України, згідно з якою земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Вказаний порядок Кабінетом Міністрів України не прийнято.

У відповідності до підпункту д частини 2 статті 92 Земельного кодексу України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Отже, Земельний кодекс України містить альтернативу: співвласники багатоквартирного будинку можуть оформити речове право на земельну ділянку під житловим будинком у вигляді постійного землекористування на підставі статті 92 цього Кодексу або на праві власності на підставі статті 42 Земельного кодексу України.

Одночасно з цим Прикінцевими положеннями Закону внесені зміни і до Цивільного кодексу України, зокрема до статті 382 Цивільного кодексу України, згідно з якою усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Відповідно до статті 79-1 Земельного кодексу України державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. У відповідності до статей 125 та 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Згідно зі статтею 287 Податкового кодексу України (далі - ПК) власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. За визначенням пп. 14.1.73 ПК землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди. У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270 ПК платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Отже, обов'язок сплати земельного податку як власників, так і землекористувачів земельних ділянок виникає з дня виникнення права власності або права користування. За змістом вищезгаданих статей 125 та 126 Земельного кодексу України таким днем є день державної реєстрації такого права у відповідності до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Таким чином, за відсутності зареєстрованих речових прав на право власності або постійного землекористування земельною ділянкою, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у співвласників багатоквартирного будинку не виникає обов'язку зі сплати земельного податку.

З іншого боку, оскільки чинним законодавством України не встановлений чіткий порядок передачі земельних ділянок у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку, неможливо встановити з якого моменту виникає таке право, яке кореспондує обов'язку сплачувати земельний податок. При цьому, станом на дату розгляду справи ставка земельного податку для співвласників багатоквартирних будинків у місті Києві є визначеною та становить 0,01 відсотка від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (згідно з пп. 5.3.3.30 рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві зі змінами від 14.09.2017).

Відповідно до статті 9 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками. За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції - об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку (асоціації об'єднань співвласників багатоквартирного будинку). Отже, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку є специфічною правовою формою здійснення співвласниками своїх прав та обов'язків з управління спільним майном багатоквартирного будинку, до якого, за визначенням статті 1 вказаного Закону, входить і земельна ділянка, на якій розташований такий багатоквартирний будинок.

Як встановлено судом, на виконання статті 11 Закону України Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відповідач як представник власників квартир у багатоквартирному будинку на підставі акту приймання-передачі від 08.08.2005 прийняв на власний баланс житловий комплекс по вул. Панаса Мирного, 28-а у місті Києві.

За умовами спірного договору від 03.01.2011 №25/11 відповідач до переоформлення права користування земельною ділянкою, на якій розташований належний йому житловий комплекс, взяв на себе зобов'язання по відшкодуванню земельного податку, фактично сплаченого позивачем як особою, на яку документально оформлено правовстановлюючі документи на право постійного користування відповідною земельною ділянкою під житловим будинком.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вказав Верховний Суд в постанові від 29.03.2018 у даній справі, станом на момент укладення між сторонами спірного договору було відсутнє пряме законодавче регулювання правового режиму земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний житловий будинок, оскільки Закон України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку , який містить спеціальні норми, що покликані врегулювати основні правові поняття, пов'язані з багатоквартирними будинками, зокрема і щодо прав на земельну ділянку, на якій розташований такий будинок, був прийнятий 14.05.2015.

Отже сторони спірного договору, діючи добросовісно та виходячи з того, що користування землею в Україні є платним, виходячи з принципу свободи договору, передбаченого статтями 6 та 627 Цивільного договору, уклали спірний договір, що прямо не передбачений чинним законодавством, однак йому не суперечить.

При цьому, судом враховано, відповідач не переоформив на себе речове право на земельну ділянку, в той час як у позивача є чинним акт постійного користування від 26.12.2002 №206-4/366 вказаною земельною ділянкою. Оскільки навіть із прийняттям Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку питання процедури переходу прав на земельну ділянку до співвласників багатоквартирних будинків не врегульовано, сторони на власний розсуд, не порушуючи при цьому норм чинного законодавства, врегулювали зобов'язання щодо сплати земельного податку.

Враховуючи наведене, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає договір №25/11 від 03.01.2011, на підставі якого виник спір у даній справі, як належну підставу у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків. Протилежні заперечення відповідача про те, що укладений договір не породжує відповідних правових наслідків, є необґрунтованими та безпідставними.

При цьому, позивач вказує, а відповідач проти цього не заперечує, що до березня 2016 року останній здійснював оплати за Договором в сумі 7 609,22 грн. відповідно до додаткової угоди №1/3 від 01.01.2016, якою збільшено розмір платежу за Договором до 7 609,22 грн. з січня 2016 року.

Частиною 4 статті 165 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Одночасно з цим, відповідач висловив заперечення проти здійсненого позивачем розрахунку розміру земельного податку. Дослідивши такі заперечення відповідача, господарський суд при визначенні правильного розміру основного боргу за договором зазначає наступне.

Згідно з підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України, платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Статтею 92 Земельного кодексу України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Частиною 2 статті 42 Земельного кодексу України встановлено, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 271 Податкового кодексу України базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

У пункті 1.1 Договору сторони визначили, що відповідач зобов'язується відшкодувати позивачу земельний податок за користування земельною ділянкою площею 4 877,41 кв.м.

Матеріали справи (план зовнішніх меж земельної ділянки 0,4956 га, зміни в землекористування щодо виокремлення земельної ділянки площею 0,0291 га, довідки про розміри нормативно грошових оцінок земельних ділянок) свідчать, що земельна ділянка площею 4 877,41 кв.м., яка є предметом спірного договору, входить до складу двох окремих індивідуально визначених земельних ділянок, а саме: земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:036:0063, площею 4 655 кв.м., та земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:036:0055, площею 291 кв.м.

Судом встановлено, що відповідно до довідки №3-05057/2015, виданої КП Київський інститут земельних відносин 11.07.2015 за вих.№522, про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:82:036:0063) щодо земельної ділянки за адресою м. Київ, вул. Панаса Мирного, 28А площею 4 655 кв.м. (функціональне використання - землі змішаного використання: землі житлової забудови 3 876 кв.м., землі комерційного використання 192 кв.м., землі транспорту, зв'язку 587 кв.м.), нормативна грошова оцінка вказаної земельної ділянки складає 21 570 226,21 грн.

Судом встановлено, що відповідно до довідки №Ю-05058/2015, виданої КП Київський інститут земельних відносин про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:82:036:0055) щодо земельної ділянки за адресою м. Київ, вул. Панаса Мирного, 28А площею 291 кв.м. (функціональне використання - землі змішаного використання: землі житлової забудови 242 кв.м., землі комерційного використання 12 кв.м., землі транспорту, зв'язку 37 кв.м.), нормативна грошова оцінка вказаної земельної ділянки складає 1 306 120,84 грн.

Як передбачено у пункті 5.1 розділу 5 Ставка земельного податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено (незалежно від місцезнаходження) Положення про плату за землю в місті Києві, що є додатком №3 до рішення Київської міської ради Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві від 23.06.2011 №242/5629 (далі - Положення), ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено та які перебувають у власності фізичних та юридичних осіб та у постійному користуванні юридичних осіб державної та комунальної форми власності, коло яких визначено статтею 92 Земельного кодексу України, встановлюється в розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у пунктах 5.3 - 5.6 цього Положення.

Так, згідно з пп. 5.3.3.8 Положення (в редакції від 11.02.2016, яка була чинна на початок спірного періоду) передбачалось, що ставка податку за земельні ділянки, зайняті житловим фондом, дачно-будівельними товариствами, садовими і дачними будинками фізичних осіб, гаражно-будівельними кооперативами, становить 0,1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Одночасно з цим, обґрунтованими є доводи відповідача про те, що рішенням Київської міської ради від 03.03.2016 №126/126 були внесені зміни до Положення, зокрема доповнено його підпунктом 5.3.3.19, в якому визначено, що ставка податку за земельні ділянки, зайняті житловим фондом, становить 0,03 відсотка від їх нормативної грошової оцінки. Вказані зміни до Положення діють з квітня 2016 року.

Враховуючи наведені заперечення відповідача, позивачем було уточнено розрахунок земельного податку (а.с.102), згідно з яким річний розмір земельного податку за користування земельною ділянкою площею 4 877,41 кв.м., яка є предметом Договору, за 2016 рік становить 78 215,29 грн., з яких з січня по березень 2016 року - 7 609,21 грн. щомісячно, а з квітня 2016 року - 6 154,18 грн. щомісячно.

Таким чином, розмір заборгованості за спірний період з березня 2016 року по грудень 2016 року становить 62 996,88 грн. Такий розрахунок суми основного боргу за Договором є обґрунтованим та узгоджується з наявними у матеріалах справи доказами.

При цьому, безпідставними є твердження відповідача про відсутність у нього обов'язку сплачувати земельний податок за частину земельної ділянки, яка відноситься до земель комерційного призначення, оскільки, як вже зазначав суд, за приписами Закону України Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку співвласниками багатоквартирного будинку є власники як квартир, так і нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Пунктом 2.2 Договору визначено, що відповідач зобов'язаний був сплачувати позивачу платежі за договором щомісячно до 5 числа поточного місяця за попередні місяць.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи умову пункту 2.2 Договору, відповідач повинен був сплачувати земельний податок за період з березня по грудень 2016 року щомісячно до 05 числа (тобто по 04 число) відповідного наступного місяця. Відтак, строк виконання відповідачем грошових зобов'язань, щодо яких заявлено позов, настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За висновками суду, всупереч викладеним вище нормам закону, відповідачем, який представника у судове засідання не направив, відзив на позовну заяву не надав, не було спростовано наданих позивачем доказів, зокрема, не надано до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів погашення заборгованості в розмірі 62 996,88 грн. Обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, суду також не наведено.

Таким чином, враховуючи, що відповідачем не спростовано факту порушення взятих на себе грошових зобов'язань, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Державного підприємства Державний будівельний комбінат Управління справами Апарату Верховної Ради України про стягнення заборгованості в розмірі 62 996,88 грн. підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочення сплати земельного податку за березень-грудень 2016 року.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу і 3% річних входять до складу грошового зобов'язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

При цьому, правовий аналіз положень статей 526,599,611,625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу Україні.

Такі висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду України, які викладені у постановах від 12.04.2017 у справі №913/869/14, від 26.04.2017 у справі №918/329/16.

Також господарський суд зазначає, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України). Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.

Отже, враховуючи, що господарським судом на підставі поданих доказів були встановлені обставини прострочення виконання відповідачем зобов'язання зі сплати заборгованості за договором, вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних витрат ґрунтуються на нормах закону.

При здійсненні судом перерахунку заявленої до стягнення суми 3% річних та інфляційних втрат встановлено, що позивачем було невірно визначено кількість днів прострочення. Зокрема, позивачем безпідставно включено до періоду прострочення березень 2016 року, хоча першим днем прострочення платежу за березень 2016 року є лише 05 квітня 2016 року. Також позивачем нараховано 3% річних та інфляційних втрат за період з березня по грудень 2016 року на всю суму заборгованості та помилково не враховано, що така заборгованість збільшувалась наростаючим підсумком.

За перерахунком суду, приймаючи до уваги визначену позивачем кінцеву дату періоду прострочення 31.12.2016, сума 3% річних за прострочення сплати 62 996,88 грн. становить 708,76 грн., з яких:

169,02 грн. сума 3% річних, нарахована за період з 05.04.2016 по 31.12.2016, за прострочення сплати земельного податку за березень 2016 року;

121,57 грн. сума 3% річних, нарахована за період з 05.05.2016 по 31.12.2016, за прострочення сплати земельного податку за квітень 2016 року;

105,93 грн. сума 3% річних, нарахована за період з 05.06.2016 по 31.12.2016, за прострочення сплати земельного податку за травень 2016 року;

90,80 грн. сума 3% річних, нарахована за період з 05.07.2016 по 31.12.2016, за прострочення сплати земельного податку за червень 2016 року;

75,16 грн. сума 3% річних, нарахована за період з 05.08.2016 по 31.12.2016, за прострочення сплати земельного податку за липень 2016 року;

59,62 грн. сума 3% річних, нарахована за період з 05.09.2016 по 31.12.2016, за прострочення сплати земельного податку за серпень 2016 року;

44,39 грн. сума 3% річних, нарахована за період з 05.10.2016 по 31.12.2016, за прострочення сплати земельного податку за вересень 2016 року;

28,75 грн. сума 3% річних, нарахована за період з 05.11.2016 по 31.12.2016, за прострочення сплати земельного податку за жовтень 2016 року;

13,62 грн. сума 3% річних, нарахована за період з 05.12.2016 по 31.12.2016, за прострочення сплати земельного податку за листопад 2016 року.

Отже, позовні вимоги про стягнення 3% річних в сумі 1 580,08 грн. підлягають частковому задоволенню на суму 708,76 грн.

При здійсненні судом перерахунку заявленої до стягнення суми інфляційних втрат судом встановлено, що сума інфляційних втрат за період з квітня по грудень 2016 року становить 3 567,54 грн., з яких:

814,14 грн. сума інфляційних втрат, нарахована за період з квітня по грудень 2016 року, за прострочення сплати земельного податку за березень 2016 року;

428,08 грн. сума інфляційних втрат, нарахована за період з травня по грудень 2016 року, за прострочення сплати земельного податку за квітень 2016 року;

421,51 грн. сума інфляційних втрат, нарахована за період з червня по грудень 2016 року, за прострочення сплати земельного податку за травень 2016 року;

434,69 грн. сума інфляційних втрат, нарахована за період з липня по грудень 2016 року, за прострочення сплати земельного податку за червень 2016 року;

441,28 грн. сума інфляційних втрат, нарахована за період з серпень по грудень 2016 року, за прострочення сплати земельного податку за липень 2016 року;

461,13 грн. сума інфляційних втрат, нарахована за період з вересень по грудень 2016 року, за прострочення сплати земельного податку за серпень 2016 року;

344,16 грн. сума інфляційних втрат, нарахована за період з жовтня по грудень 2016 року, за прострочення сплати земельного податку за вересень 2016 року;

167,16 грн. сума інфляційних втрат, нарахована за період з листопада по грудень 2016 року, за прострочення сплати земельного податку за жовтень 2016 року;

55,39 грн. сума інфляційних втрат, нарахована за грудень 2016 року, за прострочення сплати земельного податку за листопад 2016 року.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат в сумі 4 587,25 грн. також підлягають частковому задоволенню на суму 3 567,54 грн.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог Державного підприємства Державний будівельний комбінат Управління справами Апарату Верховної Ради України та стягнення з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку Корона-Введенська заборгованості за договором про відшкодування витрат зі сплати податку на землю в сумі 62 996,88 грн., 3% річних в сумі 708,76 грн. та інфляційних втрат в сумі 3 567, 54 грн.

Інша частина позовних вимог (про стягнення 3% річних в сумі 871,32 грн. та інфляційних втрат в сумі 1 019,71 грн.) не підлягає задоволенню з викладених вище підстав.

При здійсненні розподілу судових витрат, господарським судом враховано наступне.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, при новому розгляді справи також підлягає розподілу судовий збір, який був сплачений за подання апеляційної та/або касаційної скарги, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі, пропорційному задоволеним позовним вимогам, в сумі 1 556,25 грн., а також судовий збір за подання позивачем апеляційної скарги в сумі 1 760,00 грн. та за подання касаційної скарги в сумі 1 920,00 грн., а всього на загальну суму 5 236,25 грн.

Керуючись ст. ст. 129, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1 . Позовні вимоги Державного підприємства Державний будівельний комбінат Управління справами Апарату Верховної Ради України до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку Корона-Введенська про стягнення 69 154,21 грн. - задовольнити частково.

2 . Стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку Корона-Введенська (01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, буд. 28-А; ідентифікаційний код 33783867) на користь Державного підприємства Державний будівельний комбінат Управління справами Апарату Верховної Ради України (01021, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 5; ідентифікаційний код 21586524) заборгованість за договором про відшкодування витрат зі сплати податку на землю в сумі 62 996 (шістдесят дві тисячі дев'ятсот дев'яносто шість) грн. 88 коп., 3% річних в сумі 708 (сімсот вісім) грн. 76 коп., інфляційні втрати в сумі 3 567 (три тисячі п'ятсот шістдесят сім) грн. 54 коп. та судовий збір у розмірі 5 236 (п'ять тисяч двісті тридцять шість) грн. 25 коп.

3. У задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних в сумі 871,32 грн. та інфляційних втрат в сумі 1 019,71 грн. - відмовити.

4. Судовий збір, сплачений при подачі позовної заяви, в сумі 43,75 грн. залишити за позивачем.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 09.07.2018.

Суддя В.В. Князьков