Рішення

від 06.07.2018 по справі 428/13647/17

СЄВЄРОДОНЕЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 428/13647/17

Провадження №2-а/428/87/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2018 року м. Сєвєродонецьк

Сєвєродонецький міський суд Луганської області в складі:

головуючого судді Кордюкової Ж.І.,

секретаря Чумак Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сєвєродонецьку Луганської області в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства Айленд до Сєвєродонецької міської ради Луганської області про визнання недійсним та скасування рішення від 30.05.2016 року №419,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 підприємство Айленд звернулося до Сєвєродонецького міського суду Луганської області з адміністративним позовом до Сєвєродонецької міської ради Луганської області про визнання недійсним та скасування рішення від 30.05.2016 року №419. В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення є регуляторним та нормативно-правовим актом, оскільки цим рішенням Сєвєродонецька міська рада Луганської області внесла зміни до Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затвердженого рішенням Сєвєродонецької міської ради Луганської області від 29.01.2015 року №4288. Оскаржуване рішення було прийняте відповідачем без урахування вимог ст. 36 Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності , що підтверджується тим, що відсутній аналіз регуляторного впливу цього акту, проект цього акту не був оприлюднений, оскаржуване рішення відсутнє в списку діючих регуляторних актів Сєвєродонецької міської ради Луганської області на офіційному веб-сайті. Оскаржуване рішення було застосоване до Приватного підприємства Айленд податковим повідомленням-рішенням №0003511203 від 13.06.2017 року, виданим Головним управлінням ДФС у Луганській області на підставі акту перевірки №314/12-32-12-03/32418971 від 29.05.2017 року. Просив суд визнати недійсним та скасувати рішення Сєвєродонецької міської ради Луганської області від 30.05.2016 року №419.

У відзиві на позов представник відповідача ОСОБА_2 зазначив, що вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 69 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні (в чинній редакції на момент виникнення спірних правовідносин) органи місцевого самоврядування відповідно до Податкового кодексу України встановлюють місцеві податки і збори. Місцеві податки і збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України: з урахуванням особливостей, визначених Податковим кодексом України. Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виключно на пленарних засіданнях відповідної місцевої ради вирішуються, зокрема, питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України. Відповідно до ст. 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору. Пунктом 12.3 ст. 12 цього Кодексу передбачено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ч. 5 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно - правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію. Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році встановлено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3. ст. 12 Податкового кодексу України та Законом України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності . А отже, законодавець фактично спростив процедуру прийняття органами місцевого самоврядування порядку щодо встановлення на 2016 рік податку на майно та акцизного податку, минуючи процедуру прийняття регуляторного акта передбачену Законом України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності . Рішення Сєвєродонецької міської ради від 30.05.2016 року № 419 Про затвердження нової редакції додатку №1 до рішення міської ради від 29.01.2015 року за № 4288 Про затвердження положень про податок на майно та акцизний податок прийнято уповноваженим на те суб'єктом, в межах чинного законодавства та оприлюднене на офіційному сайті Сєвєродонецької міської ради Луганської області 01.06.2016 року. Вважає позовні вимоги безпідставними.

Представник позивача ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позов не визнав.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

З аналізу змісту Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затвердженого рішенням Сєвєродонецької міської ради Луганської області від 30.05.2016 року №419, вбачається, що воно є нормативно-правовим актом і має ознаки, визначені п.18 ч.1 ст.4 КАС України.

В цьому випадку суд має розглядати зазначену адміністративну справу з особливостями, встановленими ст. 264 КАС України, правила якої поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування.

Так, частинами 2, 3 ст. 264 КАС України встановлено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

В судовому засіданні встановлено, що в травні 2017 року відносно Приватного підприємства Айленд проводилась камеральна перевірка податкової звітності з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з питання правильності нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015, 2016, 2017 роки та своєчасне подання податкової звітності податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015, 2016, 2017 роки, що підтверджується актом від 29.05.2017 року №314/12-32-12-03/32418971.

За результатами перевірки Приватному підприємству Айленд було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 381849,57 грн. та штрафні санкції в сумі 95462,39 грн., що підтверджується копією податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС в Луганській області від 13.06.2017 року №0003511203.

Рішенням Сєвєродонецької міської ради Луганської області №419 від 30.05.2016 року, затверджено нову редакцію додатку №1 до рішення міської ради від 29.01.2015 року за № 4288 Про затвердження Положень про податок на майно та акцизний податок .

Оскільки оскаржуване рішення є чинним, ОСОБА_1 підприємство Айленд не пропустило строк звернення до суду із цим позовом та має право оскаржити це рішення.

Свої вимоги щодо визнання недійсності та скасування оскаржуваного рішення позивач обґрунтовує тим, що під час його прийняття Сєвєродонецькою міською радою Луганської області були порушені вимоги ст. 36 Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності , а саме: оскаржуване рішення, яке є регуляторним актом, було прийняте без аналізу регуляторного впливу та без оприлюднення проекту регуляторного впливу.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Частиною 5 ст. 59 даного Закону зазначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення в дію цих актів.

Статтею 22 Закону України Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації передбачено, що Закони України, постанови Верховної Ради України, укази та розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, постанови Верховного Суду України та Конституційного Суду України, рішення органів місцевого самоврядування, інші нормативно-правові акти публікуються в офіційних виданнях (відомостях, бюлетенях, збірниках, інформаційних листах, тощо) в друкованих засобах масової інформації відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Недержавні друковані засоби масової інформації мають право оприлюднювати офіційні документи органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до законодавства України і на засадах, передбачених угодою між цими органами та редакціями друкованих засобів масової інформації.

Законом №1170-18 від 27.03.2014 року внесено зміни до ст. 1 Закону України Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації , якою зазначено, що офіційна інформація органів державної влади та органів місцевого самоврядування це офіційна документована інформація, створена в процесі діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, яка доводиться до відома населення в порядку, встановленому Конституцією України, Законами України Про інформацію та Про доступ до публічної інформації , цим Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України Про доступ до публічної інформації передбачено право розпорядника інформації оприлюднювати свої нормативно-правові акти на своєму веб-сайті.

Таким чином, даним Законом не обмежено оприлюднення органами державної влади та місцевого самоврядування офіційної інформації, оскільки Законом України Про доступ до публічної інформації передбачено можливість опублікувати документи також і через мережу Інтернет.

Статтею 5 даного Закону чітко визначено способи оприлюднення інформації, а саме: доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації в офіційних друкованих виданнях; на офіційному веб-сайті в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом.

Отже, даним Законом не встановлено пріоритетності одного способу оприлюднення інформації над іншим.

Відповідно до ч. 2 статті 13 Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій, проект регуляторного акта та відповідний аналіз регуляторного впливу оприлюднюються шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації розробника цього проекту, а у разі їх відсутності - у друкованих засобах масової інформації, визначених розробником цього проекту, та/або шляхом розміщення на офіційній сторінці розробника проекту регуляторного акта в мережі інтернет. З наведеного вбачається, повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій, проект регуляторного акта та відповідний аналіз регуляторного впливу Сєвєродонецька міська рада Луганської області за відсутності власного друкованого засобу масової інформації могла опублікувати або в будь-якій газеті, або на власному офіційному веб-сайті, або і там і там одночасно, або повідомлення в газеті, а проект регуляторного акта та відповідний аналіз регуляторного впливу на офіційному веб-сайті і навпаки.

В судовому засіданні встановлено, що рішення Сєвєродонецької міської ради Луганської області від 30.05.2016 року №419 було оприлюднено 01.06.2016 року на офіційному сайті відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що даний проект не проходив регуляторну процедуру, оскільки п.4 Прикінцевих положень Закону України від 24.12.2015 року № 909 Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році , на підставі якого приймалось спірне рішення, було встановлено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені п. 12.3.4. п. 12.3. ст. 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Таким чином, судом встановлено, що рішення Сєвєродонецької міської ради Луганської області від 30.05.2016 року № 419 було оприлюднено з дотриманням вимог законодавства України.

Вирішуючи питання про обґрунтованість позовних вимог Приватного підприємства Айленд суд має з'ясувати, чи були порушені права, свободи та інтереси позивача оскаржуваним рішенням на момент його звернення до суду з позовом.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту &?ь;...&?н;.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Аналогічна позиція висловлена в постанові Верховного суду України від 24.10.2017 року по справі №21-3926а16.

Суд відзначає, що з аналізу змісту Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затвердженого рішенням Сєвєродонецької міської ради Луганської області від 30.05.2016 року №419, вбачається також, що зазначене рішення є регуляторним актом і має ознаки, визначені ст.1 Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності .

Засади здійснення державної регуляторної політики органами та посадовими особами місцевого самоврядування визначені розділом VІ Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності , який встановлює порядок планування, розробки, прийняття та оприлюднення регуляторних актів, що приймаються органами місцевого самоврядування.

Регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом чи посадовою особою місцевого самоврядування, якщо наявна хоча б одна з таких обставин: відсутній аналіз регуляторного впливу; проект регуляторного акта не був оприлюднений (ст.36 Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності ).

При цьому слід врахувати положення п.4 р. VІ Прикінцевих положень Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році 24.12.2015 року №909-VIII, згідно з яким в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

З аналізу наведеної норми права вбачається, що спрощений порядок прийняття органами місцевого самоврядування рішень щодо встановлення податків, зокрема податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, без застосування вимог, встановлених розділом VІ Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" діяв лише протягом 2015 року і лише щодо тих рішень, якими встановлювались місцеві податки на 2015 рік.

Пунктом 6.1. р. VІ Ставка податку Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затвердженого рішенням Сєвєродонецької міської ради Луганської області від 29.01.2015 року №4288, встановлено, що ставки податку встановлюються за 1 кв.м. бази оподаткування:

для фізичних осіб:

для об'єктів житлової нерухомості:

- для квартири - 1% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року з площі, що перевищує 60 кв.м.;

- для житлового будинку - 1% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року з площі, що перевищує 120 кв.м.;

- для різних типів об'єктів житлової нерухомості , в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку /будинків, у тому числі їх часток) у розмірі 1,5% мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року з площі, що перевищує 180 кв.м.;

для об'єктів нежитлової нерухомості:

- для присадибних будівель (сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо) та надземних та підземних гаражів - 0,1 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року.

Для юридичних осіб:

для об'єктів житлової нерухомості - 2 відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.

для об'єктів нежитлової нерухомості - 2 відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, воно набрало чинності 30.05.2016 року, кінцевий строк дії цього рішення Сєвєродонецькою міською радою Луганської області не визначався. Таким чином, це рішення діє без обмеження в часі.

Починаючи з 01.01.2017 року, Сєвєродонецька міська рада Луганської області мала право приймати рішення, яким встановлювала податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, вже у відповідності до порядку, встановленого Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Таким чином, рішення Сєвєродонецької міської ради Луганської області від 30.05.2016 року №419 в частині, якою було затверджено Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з 01.01.2017 року перестало відповідати вимогам Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році 24.12.2015 року № 909-VIII. Проте, на думку суду, скасування рішення, яким встановлені податки, з формальних підстав без урахування усіх обставин і справи і наслідків такого рішення є неможливим.

Вирішуючи цю справу, крім іншого, суд має взяти до уваги принцип пропорційності, закріплений у п.8 ч.2 ст.2 КАС України, який визначає, що адміністративні суди у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень перевіряють чи прийняті вони з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод і інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Частиною першою ст.18 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні встановлено, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності у межах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування законом.

Пунктом 16.1.4. Податкового кодексу України встановлений обов'язок юридичних осіб (резидентів і нерезидентів України) сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Пунктом 266.1.1 Податкового кодексу України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Чинними нормативно-правовими актами на ОСОБА_1 підприємство Айленд покладений обов'язок сплачувати податки, зокрема, і податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, розмір і порядок сплати якого встановлюється Сєвєродонецькою міською радою Луганської області.

Оскаржуване рішення прийняте відповідачем з метою врегулювання правовідносин зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який зараховуються до місцевого бюджету. Дія цього рішення поширюється на необмежене коло суб'єктів, які володіють нерухомим майном, і в силу цього мають обов'язок зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

За таких обставин суд вважає, що відповідач, приймаючи рішення, яким встановлений податок на майно, відмінний від земельної ділянки, не порушив права позивача.

Суд бере до уваги, ІНФОРМАЦІЯ_1, охорона здоров'я, соціальний захист та соціальне забезпечення, фізична культура і спорт, державні культурно-освітні та театрально видовищні програми, програми місцевого значення стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї, у тому числі на підтримку діяльності молодіжних центрів; програми соціального захисту малозабезпеченої категорії учнів професійно-технічних навчальних закладів; місцеві програми розвитку житлово-комунального господарства та благоустрою населених пунктів; культурно-мистецькі програми місцевого значення тощо, повний перелік яких, наведений у ст.ст. 89, 91 Бюджетного кодексу України.

Скасування оскаржуваного рішення не забезпечить необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для майнових інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення. Більш того, скасування оскаржуваного рішення поставить під загрозу нормальне фінансування програм з місцевого бюджету Сєвєродонецької міської ради Луганської області і буде мати більш несприятливі наслідки для усієї територіальної громади м. Сєвєродонецька. За таких обставин суд вважає, що не можна ставити майнові інтереси одного приватного підприємства над інтересами усієї територіальної громади міста і у цьому випадку приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 5-11, 72-77, 139, 241-246, 255, 264-265 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Відмовити Приватному підприємству Айленд (юридична адреса: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, шосе Будівельників, б. 23-б, код ЄДРПОУ 32418971) у задоволенні позовних вимог до Сєвєродонецької міської ради Луганської області (юридична адреса: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, бульвар Дружби Народів, б. 32, код ЄДРПОУ 24850105) про визнання недійсним та скасування рішення від 30.05.2016 року №419.

Рішення може бути оскаржене в Донецькому апеляційному адміністративному суді через Сєвєродонецький міський суд Луганської області шляхом подання апеляційної скарги на судове рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Ж. І. Кордюкова